Розділ II. Історія конституційного права України

Відставка Кабінету Міністрів України викликала критику Прези­дента України В. А. Ющенка, який вважає, що парламент переви-щив свої повноваження і порушив Конституцію України. Водночас Президент України висловив ініціативу про проведення всеук-раїнського референдуму з питань конституційної реформи, оскільки прийняття Верховною Радою України в грудні 2004 р. За­кону про внесення змін до Конституції України відбулося з пору-шенням конституційного законодавства. 17 січня 2006 р. Голова ЦБК Я. В. Давидович повідомив, що до Центральної виборчої комісії почали надходити матеріали стосовно ініціативи Президента України В. А. Ющенка про проведення всеукраїнського референду­му з питань конституційності реформи¹.

На сьогодні нагальними завданнями третьего періоду розвитку конституційного права України мають стати: комплексне впровад-ження конституційно-правової реформи в Україні: реалізація оновле-ної Конституції України; оновлення чинного конституційного зако­нодавства України із метою його приведення відповідно до оновленої Конституції України; прийняття законів України, прямо передбаче-них чинною Конституцією України, зокрема, законів про консти-туційно-правовий статус Президента України, Кабінету Міністрів Ук­раїни, Державного секретаріату та ряду інших важливих суб'єктів конституційних правовідносин; приведення чинного конституційно­го законодавства України у відповідність до європейських стандартів з метою реалізації зовнішньополітичного курсу України на євроінтег-рацію; завершення судово-правової реформи; проведення адмініст-ративно-територіальної реформи та реформи місцевого самовряду-вання та ряд інших.

2.2 Історія конституційного права України [ як науки і навчальної дисципліни

Конституційне право як наука — це сукупність теорій, концепцій, ідей, гіпотез, суджень, міркувань і висновків щодо консти­туційного права, його норм та інститутів. Наука конституційного права пройшла тривалий історичний шлях розвитку, але це відносно

¹ Голос України. — 2006. — № 9. — С. 2. 126

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

нова юридична наука, яка відокремилася від філософії, політології, загальної теорії держави і права та інших наук доволі пізно — у серєдин і XIX ст.

Процес формування галузі конституційного права припадає на період буржуазно-демократичних революцій у Європі та війни за не-залежність у Північній Америці. Здобутки них революцій і війни за незалежність були втілені в буржуазних конституціях, які й стали предметом перших глибоких наукових досліджень у галузі консти­туційного права.

Але й перші конституції мали переважно наукове підгрунтя. В їх основу були покладені здобутки філософів-мислителів щодо консти-туціоналізму, поділу влади, правової держави, прав і свобод людини й громадянина, форм безпосередньої демократії тощо.

Вагомий вплив на формування конституційного права як галузі права та юридичної науки мали праці європейських і американських просвітників XVI—XVIII ст. і насамперед Т. Гоббса, Дж. Локка, Ш. Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Д. Дідро, П. А. Гольбаха, I. Канта, I. Бентама, Г. В. Ф. Гегеля, А. Ш. А. Токвіля, Дж. Мілля, Т. Пейна, Т. Джефферсона та ін. їх теоретична спадщина була виражена в конституційних принципах народного суверенітету, поділу влади, верхо­венства конституції, природних і невід'ємних прав людини, правової держави, громадянського суспільства, федералізму тощо, які були втілені в перших конституційних актах — Декларації незалежності США 1776 р., Конституції США 1787 р., французькій Декларації прав людини і громадянина 1789 р., польській і французькій конституціях 1791 р. та в конституційних актах інших країн.

Зокрема, вагомий вплив на національний конституціоналізм, його подальший розвиток справила так звана Конституція П. Орлика 1710 р., яка стала більш відома світові як «Пакти та конституції за-конів та вольностей Війська Запорозького між ясновельможним геть-маном Пилипом Орликом та між старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким» від 5 травня 1710 р. Ця Конституція була складена в латинському та українському (дещо скороченому) варіантах гетьманом П. Орликом. До складу Конституції входили преамбула та 16 розділів. На думку I. О. Кресіної, в назві Конституції П. Орлика вживаються три назви нашої держави — Україна, Мала Рось та Військо Запорозьке. Водночас П. Орликові вдалося відстояти такі атрибута державності, як символи держави, система органів дер-жавної влади та місцевого самоврядування, а також соціальний та

127

Розділ II. Історія конституційного права України

культурно-освітній захист незахищених прошарків населення — ко-зацьких вдів та сиріт¹.

На превеликий жаль, цей досконалий зразок тогочасного консти-туціоналізму не був утілений у життя, оскільки на теренах сучасної України діяв чинний на той час Прутський (1711 р.) та турецько-ук-раїнські договори (1711-1712 рр.), що проіснували до 1714 р. Діяльність козаків мала обмежений характер і часто позначувалася лише військовими експедиціями.

Українська наука та освіта в галузі конституційного права розвива-лася у контексті світової й, насамперед, європейської історії консти­туційного права. Але тривалий час Україна була позбавлена держав-ності, а її сучасна територія перебувала спочатку під владою Російської імперії, Австро-Угорської імперії, Польщі та Румунії, а з 1922 по 1990 рр. — у складі Союзу Радянських Соціалістичних Рес-публік. Лише з проголошенням Декларації про державний суве-ренітет України починається етап самостійного розвитку національ-ного конституційного права як галузі права, юридичної науки та на-вчальної дисципліни.

Історію української науки та освіти в галузі конституційного права можна умовно поділити на кілька періодів: I період (1861-1864-1918 рр.) — дорадянський період; II період (1918-1991 рр.) — радянський період; III період (1991—2006 р.) — період незалежного розвитку України (пострадянський період). Кож-ний із цих періодів поділяється на окремі етапи, пов'язані переважно з станом розвитку Конституції України, зміст яких визначає сутність історії української науки та освіти в галузі конституційного права.

Слід взяти до уваги, що історії конституційно-правової науки та освіти передував протоконституційний період (із найдавніших днів до серєдини XIX ст.). За відсутності сформованого конституційного (державного) права в цей період його не можна повною мірою відне-сти до історії конституційно-правової науки та освіти, але, безпереч-но, він мав значний вплив на цю історію.

Витоками конституційно-правової думки України є насамперед правові пам'ятки Київської Русі, документа Козацької доби, консти-туційні проекти членів Кирило-Мефодіївського товариства. Як відо-

¹ Кресін О. В. Конституція Пилипа Орлика // Юридична енциклопедія / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. — К.: Укр. енцикл., 2001. — С. 297-299.

128

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

I мо, надбання протоконституційної думки України мали надзвичайно високий вплив не лише на теренах України, айв усьому світі. Неод­норазово вони бралися за взірець передових на той час джерел кон' ституційного права держав Європи.

Осередками науки конституційного права в Україні були, насам-перед, юридичні освітні навчальні заклади. Головними осередками юридичної науки та освіти в Україні були юридичні відділення ліцеїв, а пізніше — юридичні факультета університетів Російської імперії, Польщі, Австро-Угорщини та Румунії на території України. На російській частині території України діяли три таких ліцеї — Безбо-родьківський у Ніжині (1832-1875 рр.), Рішельєвський у Одесі (1817—1865 рр.) і Кременецький ліцеї (1819—1831 рр.) та Харківський (1805 р.), Київський (1834 р.), Новоросійський (1861 р.), Львівський (1661 р.) і Чернівецький (1875 р.) університети. За відсутності держав-ності в Україні юридична наука та освіта в ліцеях і університетах роз-вивалась у цілому в тих же організаційних формах і на тих же ор-ганізаційних засадах, що й в університетах Росії та інших країн. Зок-рема, у Київському університеті відповідно до університетського ста­туту від 18 червня 1863 р. діяла самостійна кафедра державного права, у Новоросійському університеті в 1865 р. на юридичному факультеті діяло 13 кафедр, у тому числі й кафедра державного права.

Водночас через об'єктивні обставини розвиток науки та освіти у галузі державного права в Україні був значною мірою зумовлений розвитком державно-правової думки в Росії, Австро-Угорщині, Польщі, Румунії. Державно-правова ідеологія, державна політика в галузі науки і освіти Росії, Австро-Угорщини, Польщі та Румунії три-валий час визначали основні напрями розвитку і становлення відповідної науки і освіти в Україні. Водночас об'єктивно здобутки представників науки українського державного (конституційного) права впливали на формування державного права сусідніх країн.

Професори державного (конституційного) права з «українських» університетів завжди були бажаними гостями російських та євро-пейських університетів і доволі часто продовжували в них свою кар'єру в галузі науки і освіти у сфері конституційного права. Пара­доксально, але вітчизняні вчені-конституціоналісти через історичні обставини здебільшого отримували визнання за межами України, за-лишаючись тривалий час, а деякі й нині, невідомими або маловідоми-ми в Україні. Відродження їх імен та ідей — справа честі науки кон­ституційного права України.

5 б-2оо                                                                                                                           129

Розділ II. Історія конституційного права України

Провісниками національних конституційних ідей можна вважати авторів «Історії русів» I. П. Котляревського (1769—1838 рр.) та «Оди на рабство» В. В. Капніста (1758—1823 рр.). У цих творах відстоювалися права людини на вільне існування та особистий розвиток, право на ав-тономію України, а в перспективі і на національно-визвольне по-встання проти російського царату (за підтримки Пруссії). Пізніше ці ідеї були виражені у підручнику професора Харківського університету Й. Б. Шада (1758—1834 рр.) «Природне право», що був виданий (ла-тинською мовою) у 1814 р. Погляди Й. Б. Шада були розвинені в пра-цях його учнів і послідовників — А. Дурдовича, А. Гевліча, М. Білоуса.

У 1828 р. львівський, а згодом петербурзький професор, перший декан юридичного факультету Петербурзького університету П. Д. Лодій (1764—1829 рр.) видав працю «Теорія (трактат) загальних прав, яка містить у собі філософське вчення про природне загальне державне право», в якій відстоювалися позиції природного права. Найбільшу цінність становить глава V «Про формальні внутрішні права величності», в якій учений викладає своє бачення тогочасної конституційної держави.

П. Д. Лодій народився в 1764 р. у селі Збой Земщинського коміта-ту в Австро-Угорщині, до якого тоді належали західноукраїнські землі. Будучи професором логіки Львівського університету (1787—1802 рр.), успішно захистив і отримав ступінь доктора права. У 1819р. став першим деканом юридичного факультету Петербурзько­го університету. У своїх численних працях учений виступає проти ви-кладання у Російській імперії філософії, яка б виправдовувала бо-гослів'я, за що його праці вважаються «некорисними» і такими, що суперечать православній ідеології.

У 1828 р. виходить найвідоміший трактат професора П. Д. Лодія, українця за походженням, «Теорія (трактат) загальних прав, яка містить у собі філософське вчення про природне загальне державне право». Цей Трактат у своїй витонченості міг би «змагатися» з найкра-щими працями Ж.-Ж. Руссо та інших фахівців природного права, але, навіть будучи виданим у тогочасній Російській імперії, він став «не-потрібним», «несвоєчасним» для тієї епохи.

Але міркування цієї Теорії є глибокими і сучасними й на сьогодні. Зокрема, присвячуючи окремий розділ (відділення) про владу «Власть блюдущая», професор П. Д. Лодій писав: «Найсильніша пружина Державного механізму є громадяни; відповідно, Верховний Воло-дарь, за Правом Найвищого Нагляду має знати фізичні, моральні та

130

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

громадянські їх потреби; тому Правитель має знати їх кількість, для пізнання сили держави, що необхідно у випадку непередбачуваної війни — для заведення хлібних магазеєв, в необхідність подолання крайньої потреби щодо недоліків їх харчування».

Слова українського професора виявилися пророчими (й залиша-ються актуальними і нині) — на жаль, Перша світова війна виявила недоліки і фактичний крах режиму Царату: фактично третина насе­лення Російської імперії, однієї з наймогутніших у тогочасній Європі, виявилася «не врахованою», а більшість п мешканців не мала соціаль-ного захисту Правителя в час лиходнів. Складно вважати професора П. Д. Лодія протиставником тогочасного режиму, але його консти-туційні реформи виявилися непочутими і нереалізованими. На жаль, Теорія загальних прав, що містить філософські вчення про природне загальне державне право, не змогла бути об'єктивно використана для розбудови незалежної Української держави, але творчі надбання про­фесора П. Д. Лодія щодо побудови правової соціальної держави з успіхом можуть і мають бути використані сучасним поколінням ук-раїнських будівників держави.

На межі 30—40-х рр. XIX ст. серед дворянської інтелігенції Російської імперії, в тому числі й учених у галузі державного права, формуються два напрями суспільної й наукової думки, прибічників яких умовно називали слов'янофілами і західниками. Предметом дискусій між слов'янофілами і західниками стали питання історичної долі Російської імперії та народів, що входять до її складу; особли-вості політичного і правового досвіду держави у порівняльно-істо-ричному порівнянні з досвідом народів Європи та Сходу. Слов'я-нофіли дотримувалися думки про можливість особливого безрево-люційного шляху реформування державного ладу Російської імперії на основі патріархальних самобутніх традицій слов'янських народів. Західники бачили майбутнє Російської імперії в інтефації із Заходом шляхом проведення буржуазно-демократичних перетворень та сприйняття західноєвропейських конституційних цінностей. Особ-ливої популярності серед західників у той період набули ідеї I. Канта та Г. В. Ф. Гегеля.

Погляди вітчизняних слов'янофілів суттєво відрізнялися від по-зицій російських представників слов'янофільства, які фактично про-довжували розвивати у своїх працях тему: «Москва — третій Рим» і ке-рувалися відомою формулою режиму Миколи I, висловленої міністром освіти С. С. Уваровим: «Православ'я, самодержавність, на-

131

Розділ II. Історія конституційного права України

родництво». Йшлося про гармонійне поєднання православ'я та дер-жавної влади Російської імперії. На фоні тогочасних Балканських війн така ідеологія мала виправдовувати себе «урапатріотичними гас-лами», що частково спрацьовувала у багатонаціональній мілітаризо-ваній імперії.

Українські слов'янофіли відстоювали ідею створення християнсь-кої держави слов'янських народів на основі їх рівності та братерства. Ця ідея на той час здавалася чи не найкращим способом створення Української держави у вільній федерації (конфедерації) слав'янських народів. Історія показала недостоменність ідей слов'янофілів — їх щирі наміри не співпадали з істинними думками Російського Царату, котрий із самого початку скептично, і навіть негативно ставився до думок про федерацію слов'янських народів: Балканські війни багато в чому виявилися боротьбою за сфери впливу Російської та Османсь-кої імперії, в плани яких надання незалежності Україні не входило. Проте національні науковці щиро вірили у союз братніх слов'янських народів.

Українська конституційно-правова думка 50-х рр. XIX ст. ознамену-валася діяльністю Кирило-Мефодіївського товариства (1845—1847 рр.), представники якого започаткували вітчизняний напрям слов'яно-філства. їх діяльність стала таким самим підгрунтям для українського конституціоналізму, як діяльність просвітителів для європейського конституційного права. У «Книзі буття українського народу» («Законі Божому»), відозвах, статуті товариства обгрунтовувалися політичні ідеї справедливості, свободи, рівності, братерства, слов'янського союзу у вигляді федерації слов'янських народів. Кирило-Мефодіївське товари-ство дало Україні плеяду видатних філософів, просвітників — Т. Г. Шевченка, Г. В. Андрузького, М. I. Гулака, О. Навроцького, I. По-сяда, М. I. Костомарова, В. Білозерського, П. О. Куліша та інших.

Під впливом Т. Г. Шевченка і М. I. Гулака у Товаристві сформува-лося кілька проектів конституції Слов'янських Сполучених Штатів, автором яких був 20-річний студент юридичного факультету Київського університету Г. В. Андрузький.

Політико-правові ідеї кирило-мефодіївців знайшли своє продов-ження в осередках української інтелігенції — громадах, які виникають у серєдині XIX ст. в Петербурзі (В. Білозерський, Г. Вашкевич, Г. Гала-ган, С. Глушановський, Д. Каменецький, В. Каховський, О. Кістя-ківський, М. Костомаров, П. Куліш, О. Лазаревський, Ф. Лазаревсь-кий, В. Менчиць, В. Тарновський, Ф. Черненко, Г. Честахівський,

132

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

Т. Шевченко та інші), Києві (В. Антонович, П. Житецький, К. Ми-хальчук, В. Познанський, В. Сінєгуб, Т. Рильський, О. Стоянов, В. Торський, П. Чубинський та інші), а пізніше — у Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах. Праці громадівців започатковують особливий національний напрям слов'янофільства — україно-фільство. Цей напрям має суттєві розбіжності зі слов'янофілством у цілому, і навіть межується з ним. Українофіли допускають, навіть пе-редбачають можливість того, що саме Україна стане колискою неза-лежних слов'янських держав.

Члени громад різнилися за своїми поглядами на майбутнє ук­раїнської державності. Зокрема, ідейний натхненник українофільців-поляків, об'єднаних у гурток «Хлопоманів», В. Б. Антонович (1834—1908 рр.) вважав, що національне відродження просувається не від нації етнографічної до нації політичної, а навпаки. Вроджена не-здатність українців до державного життя, на думку В. Б. Антоновича, була не такою вже й страшною, оскільки кращою віддержави є вільна творча спільність людей¹.

Проблеми незалежності й національної розбудови України, скасу-вання кріпацтва та припинення свавілля з боку самодержавства відстоював один із засновників і лідерів львівського товариства ім. Т. Шевченка О. Я. Кониський (1836-1900 рр.). Погляди на Київську Русь як колиску лише українського народу відстоював П. Г. Житець­кий (1836—1911 рр.). Схожі ідеї розвивали Т. Р. Рильський (1841—1902 рр.), А. П. Свидницький (1834—1871 рр.) та інші представ-ники української інтелігенції. На жаль, тогочасна цензура Царату проводила вбачливу політику і спрямовувала пересічних громадян лише на літературну творчість зазначених представників національ­ної інтелігенції. Наслідки такої цензурної політики Російського Ца­рату не повною мірою подолані й нині.

Певний вплив на українську конституційно-правову думку мали й ідеї так званих «західників». Ідеї I. Канта та Г. В. Ф. Гегеля мали попу-лярність і в українських мислителів, представників західників — В. Довговича, В. В. Лесевича, а згодом — М. I. Тугана-Барановського, Б. О. Кістяківського та в інших, хоча багато вітчизняних послідо-вників ідей Г. В. Ф. Гегеля не бачили майбутнього для української дер-жавності та підтримували русифікаторську політику самодержавства.

¹ Мироненко О. М. Історія Конституції України. — К., 1997. — С. 32-33.

133

Розділ П. Історія конституційного права України

Шсля революції 1848 р. в Західній Європі в 50—60 роках погляди слов'янофілів та західників певною мірою зблизилися, але Царат ще раніше активно відреагував на події 1848 р. — з університетських про-грам виключили викладання іноземного державного права. Історич-ний підхід до вивчення державного права стае домінуючим. Прикла­дом є лекційний курс С. М. Орнатського — спочатку професора, а згодом декана й проректора Київського університету, а потім профе­сора Харківського університету, що змінив на посаді професора кафе-дри Московського університету. У своїх лекціях С. М. Орнатський до­водив тезу про історичну перевагу необмеженої монархії в Росії над іншими формами правління у Європі.

Важливою подією у юридичному житті України стало відкриття в 1835 р. юридичного факультету Київського університету. Його очолив відомий правознавець і громадський діяч Г. М. Данилович. У 1838 р. було створене відділення правознавства Рішельєвського ліцею, яке за Статутом 1837 р. мало статус університетського факультету в Одесі.

Діяльність громад та реформи 1861 — 1864 рр. у Російській імперії стали у хронологічному відношенні відправною точкою першого періоду історії української науки та освіти в галузі конституційного права (186І —1864—1917 рр.). Безперечно, попередня політико-право-ва думка цього часу стала надійним фундаментом для зародження на­уки конституційного права, але до серєдини XIX ст. можна говорити лише про передумови становлення української науки та освіти в га­лузі конституційного права.

Після проведення реформи 1861 р. ведуться тривалі дискусії щодо подальших реформ у Російській імперії та їх правового забезпечення. Саме на цей час дедалі помітнішими стають праці українських вче-них-державознавців, присвячені проблемам державного права Російської імперії. Українська університетська державно-правова на­ука здобула визнання на теренах Російської імперії. Насамперед, це праця професора Київського університету О. В. Романовича-Слава-тинського «Посібник для вивчення російського державного права за методом історично-догматичним», видана в Києві у 1871 р.

Пізніше, О. В. Романович-Славатинський відбуває до Петербурзь-кого університету, а його розширена і перероблена праця «Система російського державного права»¹ видається в Петербурзі й тривалий

¹ Романович-Славатьінский А. В. Система русского государственного права. — СПб., 1886.

134

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

час є підручником з державного права для студентів-юристів на тере-нах всієї Російської імперії, в тому числі й в Україні. Ця праця є ціка-вою і науково значущою тим, що є одним із перших підручників з дер­жавного (конституційного) права у Російській імперії. Крім загально-теоретичних питань державного права (предмет і метод державного права, його система, джерела конституційного права тощо), підруч-ник висвітлює проблеми теорії та практики організації державного ладу тогочасної Російської імперії. Особлива увага приділяється інституту глави держави, організації й діяльності органів виконавчої та судової влади, процесу законотворення.

Зокрема, О. В. Романович-Славатинський писав: «В титулі Все-російського Імператора необхідно розрізняти три частини: по-перше,

«

в ньому вказується джерело його влади; по-друге, зміст цієї влади і ранг, котрий Він займає серед інших монархів і, по-третє, обсяг во-лодінь, на котрі простягається його влада; це є територіальна частина титулу». На жаль, цей підручник неуважно досліджувався царською родиною, оскільки всі три положення забувалися імперською роди­ною: цар забував згадувати народ як джерело власної влади, ігнорував своє місце в ієрархії монархів і часто забував свою «територіальну ча-стину титулу», що врешті-решт негативно позначилося на монархії. Підручник О. В. Романовича-Славатинського переріс свою епоху і став майбутнім кроком до історії українського конституціоналізму.

Засновником суто української національної конституційної дум­ки, творцем першого конституційного проекту, що наближався до європейських зразків, вважається провідний ідеолог Старої Громади, яка діяла у Києві, М. П. Драгоманов (1841-1895 рр.).

Проголошуючи примат прав і свобод людини в державі, консти-туція М. П. Драгоманова передбачала перетворення Російської імперії на децентралізовану федерацію, де з українців створювалася «Вільна спілка», що ставила на меті економічне і культурне звільнення не лише українського народу, а й «іноплемінних колоній»¹. Конституційні ідеї М. П. Драгоманова сприяли стрімкому поширенню соціалістичних ідей у їх різноманітних варіаціях. Послідовниками М. П. Драгоманова були М. Зібер, Ф. Вовк, С. Подолинський, О. Тер-лецький, Я. Шульгін, М. Павлик, I. Я. Франко, Б. Кістяківський, М. I. ТуганБарановський та інші. Під впливом М. П. Драгоманова

¹ Мироненко О. М. Історія Конституції України. — К., 1997. — С. 33-34.

135

Розділ II. Історія конституційного права України

I. Я. Франко, М. Павлик і О. Терлецький заснували у Галичині першу українську політичну партію — «Русько-Українську політичну партію», що виступала за демократію, соціалізм і соборність України. Ідеї соборності та соціалізму стали домінуючими в українській дер-жавно-правовій ідеології наприкінці XIX — на початку XX ст., угас­нувши ліберальні та консервативні ідейно-політичні напрями.

Так, I. Я. Франко (1856—1916 рр.), більш відомий сучасникам як письменник, поет, історик, що за своє життя написав більше 5 000 творів, громадський і політичний діяч присвятив ряд праць про­блемам національного самоототожнення Українського народу, кон­ституційного устрою майбутньої Української держави та ролі й місцю України у світовій спільноті.

На думку I. Я. Франка, важливою передумовою розбудови суве-ренної Української держави є зростання національної самосвідомості Українського народу, трансформація величезної етнічної маси ук­раїнського народу в Українську націю як єдиний соціальний культур-ний механізм. У створенні соборної (єдиної) Української держави I. Я. Франко вбачав гарантію достойного існування Українського на­роду серед народів Європи, цивілізованих народів світу, позаяк вва-жав: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до па-нування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».

Найбільш глибоко і рельефно конституційні ідеали I. Я. Франка розкриті у праці «Свобода і автономія», в якій він як Каменяр (бо-рець) відстоює ідеї соціальної, культурної та мовної самобутності й унікальності Українського народу та визначає перспективи створення національної соборної Української держави, як автор (ідеолог, тво-рець) української національної ідеї державотворення.

Так, I. Я. Франко пише: «Ось недавно читали ми у «Новом време­ни» голос д. Меншікова, який іноді говорить як розумний чоловік, а іноді договарєвається до такого, що хоч святих із хати виносити. I ось він, говорячи про будущий устрій Росії, ні з сього ні з того випалює таку бомбу: «Россія для русскіх! Нема більшої дурості, як признавати в будущій думі іншим народностям або признавати, приміром ук-раїнців, якимось окремим народом. Не слід також допускати до думи всіх інородців: євреїв, поляків, башкирів, кавказців. Треба показати їм, що ми тут пани». Відстоюючи незалежність та самобутність ук-

136

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

раїнського народу, I. Я. Франко стояв на корінних позиціях марксиз­му, за що був звеличений і несправедливо забутий рідним народом. Водночас I. Я. Франко як засновник першої в Україні політичної партії неодноразово, особливо у більш пізніх працях, критикував марксизм як учення й догму. Погляди великого мислителя розходи-лися з марксизмом щодо рушійних сил суспільного професу та за-собів докорінної перебудови суспільства, а також щодо соціалізму як суспільного явища. На жаль, ідеї I. Я. Франка щодо соціалізму як співдружності людей праці не вдалося втілити, але його ідеї повсяк-часно використовувалися в тогочасній Українській РСР, до якої Західна Україна була приєднана у 1939 р. для поширення радянсько-го соціалізму.

Помітний доробок залишили й українські вчені з числа державоз-навців-позитивістів. Професор Новоросійського університету В. В. Сокольський видає підручник «Стислий підручник російського державного права»¹, а професор Харківського університету М. О. Куплеваський видав фундаментальну двотомну монографію «Руське державне право»². Ці праці користувалися увагою у фахівців-правознавців на території всієї Російської імперії та стали загально-визнаними підручниками з державного (конституційного) права для багатьох поколінь студентів юридичних закладів освіти.

Послідовним прибічником ідей соціологічного позитивізму висту-пав і випускник Харківського університету, професор Московського університету М. М. Ковалевський (1851—1916), який відстоював концепцію побудови конституційної правової держави на зразок бри-танської. М. М. Ковалевський відстоював ідею повної автономії Ук­раїни у складі федеративної Росії. У той же час вчений, що перебував тривалий час за кордоном, будучи звинуваченим в революційній діяльності, критично ставився до зарубіжного конституційного досвіду. М. М. Ковалевський присвятив свої праці дослідженню дер­жавного права зарубіжних країн³ та видав фундаментальну працю в трьох томах «Від прямого народоправства до представницького і від

¹ Сокольский В. В. Краткий учебник русского государственного права. — Одесса,
1890.

² Куплеваский Н. О. Русское государственное право. — Т.І. — X., 1902; Там само. —
Т. II. Вьіп. 1. — X., 1896.

³ Ковалевский М. М. Государственное право европейских держав. 1883-1884 уч. год.

137

Розділ II. Історія конституційного права України

патріархальної монархії до парламентаризму» (1906 р.). Також менш відомими є його праці «Нариси з історії політичних закладів у Росії» та «Походження сучасної демократії» (1895 р.). В цих працях М. М. Ковалевський грунтовно досліджує генезис основних держав-но-політичних інституцій у Російській імперії та аналізує проблему становлення і розвитку безпосередньої та представницької демократії у тогочасних державах світу.

Помітною подією у житті тогочасної української та російської на­уки конституційного права стала праця М. М. Ковалевського «За-гальне вчення про державу» (1909 р.), в якій автор здійснив глибокий науково-правовий аналіз тогочасного державного ладу Російської імперії на основі його порівняння з державним ладом тогочасних за-рубіжних країн. Ця праця має фундаментальне значення для держав­ного (конституційного) права, оскільки в ній М. М. Ковалевський од­ним із перших сформував цілісну концепцію правових основ ор-ганізації й функціонування державної влади на теренах Російської імперії.

М. М. Ковалевський також приділяв особливу увагу дослідженню конституційного права тогочасних зарубіжних держав, зокрема Вели­ко! Британії. Особливий інтерес становить глава 7 «Особисті права англійців» із курсу лекцій «Конституційне право», що читалися про-фесором М. М. Ковалевським у 1905-1916 рр. у Петербурзькому Університеті та Політехнічному інституті. У цій главі вчений детально аналізує генезис основних прав і свобод громадян Великої Британії.

Після того як наріжним каменем дискусії серед державознавців стало питання про реформування державного устрою Російської імперії. М. М. Ковалевський у своїх працях виступав за перебудову багатонаціональної Російської імперії на федеративних засадах на зразок США, але на національній' основі. Втім більшість російських вчених та державних діячів (П. Мілюков, П. Струве, С. Муромцев та ін.) підтримують ідею збереження унітарної російської держави з на-данням свободи розвитку національної культури та вільного вжитку національних мов.

Говорячи про розвиток науки конституційного права в Україні у другій половині XIX ст., слід відзначити високий авторитет ідей за­рубіжних засновників історичної школи права — Г. Гуго, Ф. К. Савін'ї, М. Ф. Пухти. Ідеї німецьких мислителів були продов-жені в творчості Г. Даниловича, М. Іванишева, К. Неволіча, М. Вла-димирського-Буданова, Ф. Леонтовича, В. Демченка, О. Малиновсь-

138

2.2 Історія конституціиного права України як науки і навчальної...

кого, М. Максименка, Ф. Тарнавського, М. Василенка та інших. У їхніх працях відстоюються позиції історизму генезису державного права, шо зумовлюється особливостями національного, етнічного, культурного, мовного розвитку українського народу.

Після революції 1905 р. коло проблем, що виступають предметом державно-правових досліджень, розширюється. Набуває особливої актуальності питання народного представництва та його співвідно-шення з верховною самодержавною владою. Після створення Думи проблеми парламентаризму, формування виборчої системи та конституційного обмеження монархії стають наріжним каменем у працях таких видатних державознавців, в тому числі й українських, як А. А. Алексеев, Б. Вєліхов, В. М. Гессен, М. М. Ковалевський, Ф. Ф. Кокошкін, М. I. Лазаревський, С. Г. Лозінський, П. Г. Міжуєв, Н. Рожков, К. Н. Соколов, Л. А. Шалланд та інших¹. Учені досліджу-вали питання оптимальної для Російської Імперії моделі парламенту, способів його формування, структури, повноважень і статусу російського парламентарія. При цьому дослідження здійснювалися шляхом історико-правового порівняння з проблемами парламентів і парламентаризму в зарубіжних державах.

Набув актуальності й проект перебудови Російської імперії ви-датного українського мислителя М. С. Грушевського (1866—1934 рр.). Проект передбачав децентралізацію держави та на-дання регіонам широкої національної та територіальної автономії, парламентське правління, поділ влади за вертикальною і горизон­тальною схемою, закріплення основних прав і свобод людини і гро-мадянина тощо. Водночас з'являється конституційний проект Братства тарасівців, авторство якого належить М. I. Міхновському (1873—1924 рр.). Проект М. I. Міхновського базувався на ключево­му положенні про самостійність України. Проекти конституцій

¹ Алексеев Л. А К учению о парламентаризме. — СПб., 1908; Велихов Б. Теория и практика пропорционального представительства. — СПб., 1907; Ковалевский М. М. Конституционное право. — СПб., 1909; Кокошкин Ф. Ф. Русское государственное право. — Вьіп. 2. — М., 1908; Шалланд Л. А. Русское государственное право. — Юрьев, 1908; Лазаревский Н. И. Лекції по русскому государственному праву. — Т. I. — СПб., 1910; Лозинский С. Г. Об избирательннх системах. — Пг., 1917; Мижуев П. Г. Народное представительство и законодательное собрання в главньіх странах мира. — СПб., 1906; Рожков Н. О формах народного представительства. — СПб., 1905; Соколов К. Н. Парламентаризм. Опьіт правовой теории парламентарного строя. — СПб., 1912; Гессен В. М. Основьі конституционного права. — Пг., 1917.

139

Розділ II. Історія конституційного права України

М. С. Грушевського, М. I. Міхновського, С. С. Дністрянського та інших вітчизняних мислителів і державних діячів лежали у прак­тичней площині, але не були реалізовані в практиці національного державного будівництва.

Жовтнева революція перервала еволюційний процес формування науки конституційного права на теренах Російської імперії, в тому числі й в Україні. Університети як центри розвитку юридичної науки та освіти були закриті, а професура залишилися без роботи й була змушена перепрофілюватися чи емігрувати за кордон.

Революційні події початку XX ст. завершили перший період історії науки та освіти у галузі конституційного (державного) права і запо-чаткували II радянський період генезису вітчизняної конституційно-правової думки (1917/1918—1991 рр.). Цей період, у свою черту, поділяється на кілька етапів, пов'язаних із прийняттям українських радянських конституцій 1919, 1929, 1937 і 1978 рр. Водночас, будучи тісно пов'язаною з генезою галузі конституційного права, вітчизня-на наука і освіта у сфері конституційного права значною мірою зале­жала й від суб'єктивних чинників. Громадянська війна, колек-тивізація, голодомор та сталінські репресії, а також Друга світова війна та інші драматичні події XX ст. негативно позначилися на вітчизняній конституційно-правовій науці та освіті, знищивши на-укові та освітні кадри, подекуди звівши нанівець вітчизняний науко-вий та освітній потенціал. Зростали цілі покоління, що не лише не мали змоги займатися конституційно-правовою наукою, а й були позбавлені можливості отримати повноцінну освіту в галузі консти­туційного права.

Вивчаючи радянський період історії вітчизняної конституційно-правової науки та освіти, слід також зважати на те, шо до 1939 р. Західна Україна перебувала під значним впливом конституційно (дер-жавно)-правових ідей Австро-Угорщини, Польщі та Румунії, що по-значилося на особливостях розвитку науки та освіти у сфері консти­туційного права на цій території України.

3 перших днів перемоги так званої Великої Жовтневої революції у Петрограді в 1917 р. основними заеданнями, що проголошувалися ре-волюційним урядом, були перемога у війні, встановлення миру та по-будова комунізму. За свідченням Р. Давида, в цих умовах доктрина ра-дянського права формувалася суто емпіричним шляхом — хоча й за участю юристів, але під домінуючим впливом політичних лідерів і на-самперед В. I. Леніна. Л. Д. Троцький писав у праці «Мое життя», що

140

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

Ульянов не раз стверджував, що перші декрета радянської влади мали переважно прогтагандистське значення¹.

У перші роки радянської влади (1917—1921 рр.) радянська правова доктрина значною мірою формувалася під впливом революційних ідей, спрямованих на повну й остаточну перемогу світової революцїї та побудову комунізму. Право було заідеологізованим, а юридична наука базувалася на виступах радянських лідерів — В. I. Леніна, Я. М. Свердлова, Н. К. Крупської та інших.

Водночас термін «державне право» вживається в перших норма-тивно-правових актах радянської влади ще до прийняття першої ра­дянської конституції 1918р. Так, у складі відділу законодавчих пропо-зицій кодифікації Нарком'юсту було утворено відділ державного пра­ва². В цей же час виходить перша наукова стаття, присвячена пробле­мам радянського державного права, надрукована в журналі «Ко-муніст» у 1919 р. Це стаття П. I. Стучки «Конституція РРФС Рес-публіки у питаннях і відповідях».

Відповідні навчальні курси викладалися й в університетах. Зокре-ма, в Московському університеті викладалися такі дисципліни, як «Державний устрій РРФСР» (1918 р.), «Публічне право Радянської республіки» (1919 р.), а у Свердловському університеті викладався курс «Державне право» (1919 р.)³.

Ситуація змінилася на краще в період реалізації нової економічної політики (непу) (1921 — 1928 рр.), що позначився певною лібе-ралізацією суспільно-економічних відносин, визнанням приватно! власності та багатоукладної економіки. В цей час радянські вчені на-магаються «створити» радянське державне право, виходячи з рево­люційних ідей, реалій непу та критичного осмислення надбань за-рубіжної буржуазної науки конституційного права.

У науці радянського державного права, яке в той час формувалося, з'являються два напрями. Представники першого напряму (Є. Б. Па-шуканіс, П. I. Стучка, С. М. Бродович, Є. О. Коровін, Ф. Корнілов, I. Д. Левін, Г. С. Михайлов, I. П. Трайнін та інші) відкидали будь-яку можливість використання в радянському державному праві надбань

¹ Давид Р., ЖоффрєСпинози К. Основньіе правовьіе системьі современности. — М.,
1999. — С. 128-129.

² Чистяков О. И. Организация кодификационних работ в первьіе годм Советской
власти (1917-1923) // Советское государство и право. — 1956. — № 5. — С. 11.

³ Куприц Н. Я. Из истории науки советского государственного права. — М., 1971. —
С. 36.

141

Розділ II. Історія конституційного права України

буржуазно? науки конституційного права і, насамперед, її методо-логічних підходів та виходили в оцінці державно-правових явищ із класових позицій. На думку П. I. Стучки, завданням науки державно­го права була «послідовна протидія нашої держави державному ладу буржуазії та рішуче засудження будь-якого зближення в цьому відно-шенні»¹. 3 перших років непу П. I. Стучка також розвивав положення про класову теорію державного права та права взагалі².

Другий напрям науки державного права був більш поміркованим. Його представники, в тому числі й вихідці з України (М. I. Палієнко, Я. М. Магазінер, Ю. П. Мазуренко, В. М. Дурденевський, Д. А. Маге­ровський, М. Й. Рейхель та інші), вважали, що наука радянського державного права може бути сформованою з використанням пози­тивного наукового досвіду буржуазних країн.

У період розквіту непу (1922—1926 рр.) представники другого на-пряму доклали чимало зусиль для реалізації своїх ідей. Зокрема, пер­ше видання лекцій з радянського державного права належало саме Я. М. Магазінеру, який написав «Загальне вчення про державу (курс лекцій, читаних у Петроградському університеті в 1918—1922 рр.)»³, яка була піддана різкій критиці з боку П. I. Стучки і Г. С. Гурвича. Вийшла в світ перша радянська монографія, присвячена проблемам радянського державного права — «Союз Радянських Соціалістичних Республік (огляд та матеріали) (1923 р.). її автором був завідувач секції державного та адміністративного права Інституту Радянського Права Д. А. Магеровський. Ця монографія розвивала положення однієї з перших наукових публікацій, присвячених Д. А. Магеровсь­кий методологічним проблемам радянського права. У статті «Ра-дянське Право і методи його вивчення» Д. А. Магеровський вказував на єдність радянського державного та адміністративного права, але вважав, що ці галузі права є дієвими лише у взаємодії з радянським судовим і каральним правом⁴.

¹ Стучка П. Учение о государстве и Конституції РСФСР. — 3-е изд.- Б. м., 1923. —
С. 6-7.

² Стучка П. Заметки о классовой теории права // Советское право. — 1922. — № 3. —
С. 3-18; Стучка П. В защиту классового понятия права // Советское право. —
1922. — С. 136-138.

³ Магазинер Я. М. Общее учение о государстве (курс лекций, читанньіх в
Петербургском университете в 1918-1922 гг.). -2-е изд. — Б. м.: Кооператор, 1922. —
427 с.

⁴ Магєровский Д. Советское Право и методьі его изучення // Советское право. —
1922. — №1. — С. 34.

142

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

Видається цікавою і точка зору, висловлена українським радянсь-ким вченим Ю. П. Мазуренком. У монографії «Система права пе-рехідного періоду (досвід систематизації)» (1925 р.) вчений висловив цікаву точку зору щодо поділу системи радянського державного пра­ва на три родові групи: політико-організаційне право; господарське право; виховничо-просвітницьке право. При цьому основне місце в першій групі мало посідати саме конституційне право¹.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років в Україні мають місце спроби заснувати академічну науку. Ще за часів діяльності Централь­ної Ради та Гетьманату в 1918р. було створено Українську Академію наук. її першим президентом став В. I. Вернадський. Правовим підГрунтям діяльності УАН став «Закон Української Держави про за-снування УАН у м. Києві» від 14 листопада 1918 р. 26 листопада 1918 р. було прийнято «Статут Української Академії наук у Києві»².

Відповідно до першого статуту УАН (діяв у 1918—1921 рр.), перед-бачалося створення 72 академічних кафедр, із яких 9 — у галузі дер-жавно-правових наук, але статутні положення так і не були реалізо-вані внаслідок численних реорганізацій УАН та браку наукових кадрів. У 1921 р. президентом УАН було обрано М. П. Василенка, а в червні того ж року було прийнято Положення РНК «Про Всеук-раїнську Академію наук», відповідно до якого ВУАН підпорядковува-лася Наркомосу. В 1922 р. президентом обирається О. I. Левицький, а після його смерті у тому ж році — В. I. Липський.

3 початку 30-х років пріоритети наукових досліджень надавалися дослідженням у галузі радянського будівництва і Комісія для виучу-вання радянського права була реорганізована в Комісію радянського права та будівництва. При Комісії почав діяти кабінет радянського будівництва. Нову комісію очолив відомий конституціоналіст М. I. Палієнко, який у 1930 р. був обраний академіком ВУАН за спеціальністю «Державне право».

Слід зазначити, що М. I. Палієнко як учений-конституціоналіст був відомий ще за дореволюційної доби. Після успішного закінчення юридичного факультету Київського університету М. I. Палієнко про-тягом двох років стажувався у Паризькому, Гейдельберзькому і Стра-

¹ Мазуренко Ю. Система права переходного периода (опьіт систематизації). — X.:
Юрид. изд-во НКЮ УССР, 1925. — С. 30-45.

² Матвеева Л. Национальна академія наук України: Крізь призму років // Віче. —
1998. — № 11. — С. 121-122.

143

Розділ II. Історія конституціиного права України

сбурзькому університетах. Його праці «Сутність адміністративної юс-тиції і основні риси її організації у європейських державах» (1898 р.), «Основні закони і форми правління в Росії» (1910 р.), «Предмет та за-вдання енциклопедії права» (1900 р.), «Нова психологічна теорія пра­ва і поняття права» (1900 р.), «Суверенітет. Історичний розвиток ідеї суверенітету і її правове значення» (1903 р.), «Вчення про суть права і правове з'ясування держав» (1907 р.) та ряд інших стали загальновиз-наними доробками тогочасної конституційно-правової думки. За ра-дянськоїдоби М. I. Палієнко також видає ряд праць, що суттєво зба-гатили вітчизняну конституційно-правову думку — «Обласна авто-номія і федерація» (1917 р.), «Конфедеращї, федерації і Союз Ра-дянських Соціалістичних Республік» (1923 р.), «Право фомадянства в сучасних федераціях і в Союзі РСР» (1926 р.), «Проблема сувереніте­ту сучасної держави» (1929 р.) тощо. М. I. Палієнко брав активну участь у розробці законопроекта, зокрема проекту Конституції УСРР 1929 р.

Вітчизняна державно-правова наука цього періоду була тісно пов'язана з юридичною освітою. Перший підручник, у якому викори-стовується термін «державне право», був виданий в Україні О. Л. Ма-лицьким у 1926 р.¹. Підручник складався з 23 глав і охоплював такі те­ми: пролетаріат і право; марксистська теорія держави; конституція; демократія; суверенітет народу; свобода особистості; принципи Ра-дянськоїреспубліки, а також проблеми правової держави, самовряду-вання, парламентаризму, виборчого права, міських і сільських Рад, Конституції Союзу РСР, ЦВК СРСР. Підручник мав неабиякий резо­нанс, оскільки його зміст виходив за межі не лише радянської кон­ституції, а й офіційноїдержавно-партійної догматики.

Фатальною для ВУАН стала сфальсифікована органами ДПУ так звана справа контрреволюційної буржуазно-націоналістичної ор­ганізації «Спілка визволення України». За справою «Спілки визво-лення України» було репресовано понад 250 співробітників ВУАН, у тому числі 29 юристів².

- •г

¹ Малицкий А. Советское государственное право (очерки). — Юркомиздат, НКЮ
УССР, 1926.

² Шемшученко Ю. С. Академічна юридична думка: Історія і сучасність // Право
України. — 1998. — № 11. — С. 5.

144

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

Починаючи з 1934 р., помітною стає тенденція до штатного скоро-чення юридичних науково-дослідних установ в Україні: Комісія ра-дянського права і будівництва в черговий раз реорганізовується в кабінет радянського будівництва і права, який був підпорядкований Президії Академії. Втім численні репресії серед вчених-юристів при-звели до того, що в 1934 р. кабінет припинив своє існування і до 1949 р. діяльність юридичних науково-дослідних установ, в тому числі й у галузі конституційного права, майже не поновлювалася.

Драматично на цьому етапі склалася й доля юридичної освіти та юридичних освітніх закладів в Україні, що традиційно були центрами вітчизняної конституційно-правової думки. У 1919 р. було засновано Український народний університет у Києві та Державний університет у Кам'янці-Подільському. Але ці наукові та освітянські центри проіснували нетривалий період і не мали суттєвого впливу на розви-ток науки конституційного права України. Були спроби поновити й інститутські установи. У 1917 р., напередодні Жовтневої революції, було створено Київський правничий інститут, але в 1922 р. ця устано-ва була закрита за браком коштів і невизначеністю відношення ра-дянських державно-партійних органів до цього інституту¹.

Інтелігенція, яка після встановлення радянської влади в Україні була змушена емігрувати, утворила спочатку у Відні, а потім перенес­ла до Праги Український вільний університет з факультетом права і суспільно-економічних наук (1921 р.). Тривалий час ректором і про­ректором Університету і деканом факультету був відомий український учений і політичний діяч С. С. Дністрянський (1870-1935 рр.). 3 1925 р. С. С. Дністрянський встановлює зв'язки з юридичними уста-новами міст Киева і Харкова. В 1928 р. учений був обраний дійсним членом ВУАН і збирався переїжджати на постійне місце роботи до Української РСР, але з-за відсутності польського закордонного пас­порта так і не зміг виїхати до України. Лише в 1934 р., за рік до смерті, С. С. Дністрянський переїздить до Ужгорода. За припущенням В. В. Маркуся, метою переїзду було вирішення питання про перене­сення Українського вільного університету з Праги до Закарпатья, але смерть вченого обірвала ці плани.

У 30-х роках українськими радянськими державознавцями ви-дається ряд фундаментальних праць, присвячених актуальним про-

¹ Юридична наука і освіта на Україні / Ю. С. Шемшученко, I. Б. Усенко, Б. М. Бабій таін. — К., 1992. — С. 11.

145

Розділ II. Історія конституційного права України

блемам конституційного права: М. I. Палієнко «Конфедерації, феде-рації і Союз Радянських Соціалістичних Республік» (1923 р.), О. Л. Малицький «Радянська конституція» (1924 і 1925 рр.), Г. В. Александренко «Конституція УРСР і СРСР» (1928 р.), О. I. Бу-ценко «Радянське будівництво в Україні» (1927 р.) та інші.

У 1928—1939 рр. в СРСР встановилася чітка адміністративно-ко-мандна система, що позначилося на жорсткій централізації юридич-ної освіти і науки та введенні практики державного планування в на-уці, що на тривалий час унеможливлювала подальший самостійний розвиток національної конституційно-правової думки.

Зокрема, у 1927 р. Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв постанову про організацію у м. Харкові Інституту радянського будівництва при ВУЦВК з метою вивчення і узагальнення практики діяльності органів державної влади в Україні. У1929 р. постановою Президії ВУЦВК бу-ло затверджено штат Інституту в кількості 48 осіб¹.

Комплектування Інституту рельефно відобразило тенденцію щодо адміністрування науки з боку державних органів: окрім учених, до складу інституту ввійшли і очолили його підрозділи такі відомі дер-жавно-партійні діячі, як С. В. Косіор, Г. I. Петровський, В. Я. Чубар, В. П. Затонський, М. О. Скрипникта інші. 4 вересня 1931 р. Інститут був реорганізований в Інститут радянського будівництва і права при ВУЦВК, а в 1932 р. реорганізований Інститут втратив самостійне зна­чення і увійшов до складу Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН). Входження до ВУАМЛІН, створе-ної 1931 р. в м. Харкові, сприяло інтеграції Інституту з іншими асоційованими інститутами, але численні реорганізації суттєво пере-шкоджали проведению фундаментальних наукових досліджень.

У 1932—1933 рр. починається партійна кампанія, спрямована на виявлєння в народному господарстві троцькістів та національного ухилу. Ця кампанія найбільш уразила українську інтелігенцію. До 90 % співробітників інститутів, що входили до ВУАМЛІН, було підда-но критиці та звинувачено в троцькізмі й націоналізмі. В 1936 р. про-котилася нова хвиля «чисток», що не обійшла й ВУАМЛІН. ЦК КП(б)У, якому підпорядковувалася асоціація, визнав ВУАМЛІН як розсадник троцькізму і націоналізму. Того ж року були безпідставно звинувачені та розстріляні керівник ВУАМЛІН О. П. Дзеніс та

¹ Юридична наука і освіта на Україні / Ю. С. Шемшученко, I. Б. Усенко, Б. М. Бабій таін. — К., 1992.— С. 16.

146

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

керівник Інституту радянського будівництва і права С. К. Сазонов. Під час хрущовської відлиги 60-х років О. П. Дзеніс і С. К. Сазонов були реабілітовані за відсутністю складу злочину.

У 1936 р. Інститут радянського будівництва і права перетворено на Український науково-дослідний інститут права (пізніше — Ук-раїнський науково-дослідний інститут юридичних наук), що підпо-рядковувався Народному комісаріату юстиції УРСР.

Після прийняття 5 фудня 1935 р. VIII Надзвичайним з'їздом Рад СРСР Конституції СРСР, що отримала назву «сталінська», та автома­тичного відтворення її положень у конституціях союзних республік, у тому числі й Конституції Української РСР, розвиток науки державно­го права отримав якісно нове значення. Наука державного права здо-була офіційне визнання й стала пріоритетною в системі юридичних наук.

Конституційні положення мали розвиватися в системі радянсько­го права, що потребувало серйозного наукового забезпечення, оскільки наука радянського державного права на 1936 р. фактично бу­ла витіснена радянським будівництвом і ліквідована. Державне право здобуло офіційне визнання з боку радянських державно-партійних органів, але фундаментальні наукові дослідження проблем науки дер­жавного радянського права не проводилися протягом понад трьох років. Така ситуація пояснюється відсутністю загальновизнаної докт-рини радянського права, репресіями в середовищі вчених-державоз-навців, перманентними реформами наукових установ, що спеціалізу-валися на вивченні державно-правових проблем. Схожа ситуація констатувалася й в інших галузях радянського права.

Положення стало вкрай небезпечним, і Іблипня 1938 р. прово­диться перша Нарада з питань науки радянського права й держави. Основний доповідач, академік А. Я. Вишинський — визначив основні завдання науки радянського державного права з урахуванням офіційної ідеології¹.

Ситуація не зазнала кардинальних змін і через рік. Бездіяльність радянських науковців була негативно сприйнята XVIII З'їздом ВКП(б), після чого з'являється новий виступ А. Я. Вишинського, в якому формулюється зміст і сутність радянського права, вказується

¹ Вишинский А Основньіе задачи науки советского социалистического права // Советское государство. — 1938. — № 4. — С. 4-56.

147

Розділ II. Історія конституційного права України

на необхідність «побудови» його системи і визначається номенклату­ра галузей радянського державного права та ставиться питання про­ведення внутрішньогалузевих досліджень. Положення зазначеного виступу А. Я. Вишинського в цілому мали волюнтаристський напрям, але не були позбавлені позитивних аспектів для розвитку науки ра­дянського державного права, оскільки академік відвів державному праву як галузі права перше місце в системі радянського права¹.

Виступ А. Я. Вишинського мав адекватний резонанс і дав початок фундаментальним та систематизованим академічним дослідженням радянського державного права. Одночасно з виступом А. Я. Ви­шинського публікуються концептуальні статті I. П. Трайніна та С. С. Студенкіна², присвячені змісту державного права, його предме­ту, системі, джерелам і ролі та місцю державного права в системі ра­дянського соціалістичного права.

Репресивна командно-адміністративна система 40-х років об'єктивно позначилася на розвитку державного права в Україні. Численні реорганізації наукових юридичних установ і репресії щодо вчених не дали змоги сформувати повноцінно діючий підрозділ, який би займався розробками проблем державного права. Праці, що вий-шли в цей час, мали схоластичний характер і ставили на меті популя-ризацію рішень радянських державно-партійних органів у галузі дер­жавного будівництва та обгрунтовували положення Конституції СРСР 1936 р. і Конституції Української РСР 1937 р. Найвідомішими були праці Б. Бориліна «Радянська демократія» (1935 р.), П. Ф. Юдіна «Диктатура і демократія» (1935 р.), О. I. Стецького «Суспільний устрій УРСР» (1938 р.), Р. Вольського «Як відбуваються вибори у капіта-лістичних країнах» (1938 р.), К. I. Берновського «Виборчий закон УРСР» (1939 р.), В. Ш. Мірочника «Етапи розвитку Радянської Кон­ституції» (1940 р.), П. О. Недбайла «Вибори до радянського парла­менту» (1940) та інші.

Не краше ситуація склалася і в галузі юридичної освіти. Після ска-сування на початку 30-х років системи університетської освіти в Ук-

¹ Вишинский А. Я. XVIII Ст>езд ВКП(б) и задачи науки социалистического права //
Советское государство. — 1939. — №. 3 — С. 26.

² Трайнин И. О содержаний и системе государственного права // Советское
государство. — 1939. — № 3. — С. 102-111; Сшуденкин С. О предмете и системе
советского государственного права// Советское государство. — 1939. — № 3. —
С. 102-111.

148

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

раїні буди створені інститути народного господарства у містах Хар-кові, Києві та Одесі, при яких діяли юридичні факультети, що готува-ли фахівців для правоохоронних органів. Неоднаково склалася по-дальша доля цих факультетів. Зокрема, юридичний факультет Хар-ківського інституту народного господарства в 1930 р. було виділено в самостійний Харківський інститут права та радянського будівництва, тоді як відкритий у 1920 р. юридичний факультет Одеського інститу­ту народного господарства вже в 1931 р. взагалі був ліквідований і по­чав свою роботу лише після війни¹. Діючі юридичні факультети не за-безпечували повною мірою потребу народного господарства в кваліфікованих правознавцях. В Україні у цей період не існувало жод-ного спеціалізованого юридичного вузу, тоді як на території СРСР їх діяло 6 — у Москві, Ленінграді, Саратові, Казані, Свердловську та Мінську.

Ситуація кардинально змінилася після прийняття постанови ЦБК і РНК СРСР «Про заходи по розгортанню і поліпшенню правової освіти» від 5 березня 1935 р.². Планувалося створити Всесоюзну пра-вову академію при ЦВК СРСР (Москва), розширити мережу юридич-них вузів, створити середні юридичні школи з річним терміном на-вчання та шестимісячні курси перепідготовки працівників правоохо­ронних органів у республіках.

На виконання постанови 1935 р. у м. Харкові було організовано Харківський юридичний інститут (1937 р.) на базі діючого з 1931 р. Всеукраїнського комуністичного інституту радянського будівництва та права. 3 1937 р. почав діяти і Харківський філіал Всесоюзного юри­дичного заочного інституту (ВЮЗІ). У 1936 р. було відкрито юридич­ний факультет Київського університету (КДУ) (з 1939 р. — Київський державний університет імені Т. Г. Шевченка), деканом якого став відомий конституціоналіст Б. Р. Разін, а в 1939 р. у Києві почав діяти Украшський філіал Всесоюзної заочної правової академії. Цього ж року, в зв'язку з приєднанням Західної України та Української РСР до університетської мережі радянської України включено Львівський університет (ЛДУ) (з 1940 р. — Львівський державний університет імені I. Я. Франка). 3 1935 р. у містах Києві, Харкові, Дніпропетровсь-

¹ Одеська державна юридична академія: історія і сучасність / Ред. кол.: С. В. Ківалов
(гол. ред.), А. I. Паньков, Л. I. Кормич та ін. — Одеса, 1999. — С. 23.

² Свод законов СССР. — 1935. — № 13. — Ст. 99.

149

Розділ II. Історія конституційного права України

куй Одесідіютьдворічні юридичні школи, підпорядковані Народно­му комісаріатові УРСР.

Зазначені заходи мали позитивне значення для розвитку системи юридичної освіти в Україні, але ці організаційні заходи мали на меті кількісне збільшення показників підготовки кадрів для правоохоронних органів України, тоді як якість юридичної освіти залишалася не-достатньою. Цьому сприяли і заідеологізованість навчального проне­су, і волюнтаристський підхід до права, що повною мірою проявився в працях Генерального прокурора СРСР, академіка А. Я. Вишинсько-го, і вузька направленість навчальних програм, і репресії серед профе-сорсько-викладацького складу. Розширення мережі юридичних на­вчальних закладів в Україні насамперед мало на меті заповнення значної кількості вакансій у правоохоронних органах, що з'являлися з кожною новою хвилею репресій в Україні.

3 початком Великої Вітчизняної війни діяльність всіх юридичних академічних установ та навчальних закладів на теренах України була припинена. Тільки після звільнення України з-під німецько-фа-шистської окупації їх робота почала поновлюватися. В 1943 р. було поновлено діяльність Харківського юридичного інституту, а в 1944 р. поновили свою роботу юридичні факультети Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та Львівського державного універси-тету ім. I. Я. Франка.

Відродженню юридичних закладів освіти та створенню відпо-відних науково-дослідних установ сприяла цілеспрямована політика радянських державно-партійних органів, які були зацікавленні у створенні умов для ефективної підготовки фахівців-юристів для на­родного господарства. Початок нового повоєнного етапу розвитку вітчизняної юридичної науки та освіти пов'язують з виходом Поста­нови ЦК ВКП(б) «Про розширення і поліпшення юридичної освіти в країні»¹. На виконання цієї постанови було відкрито юридичний фа­культет Одеського державного університету (ОДУ) (1947 р.), а Харківський філіал ВЮЗІ увійшов до складу Харківського юридично­го інституту (1951 р.). Щоправда, в 1954 р. юридичний факультет ОДУ було знову закрито, а його студентів «передали» до ЛДУ, тоді як у м. Одесі продовжував діяти філіал ВЮЗІ.

Важливою подією в юридичному житті України стало заснування в 1949 р. такої наукової установи, як Сектор держави і права АН Ук-

¹ Пропаганда і агітація в рішеннях та документах ВКП(б). — К., 1950. — С. 554-557.

150

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

раїнської РСР. Характерно, що становлення Сектора держави і права АН УРСР з перших років його існування відбувалося за науково-ме-тодичної та кадрової підтримки юридичного факультету КДУ ім. Т. Г. Шевченка. Вченим секретарем Сектора став колишній заступ­ник декана юридичного факультету Б. М. Бабій, а п'ять молодших на-укових співробітників Сектора (М. П. Діденко, Л. Л. Потарикіна, Є. А. Тихонова, Ц. В. Боцян (Бичкова), М. К. Михайловський) були випускниками юридичного факультету КДУ ім. Т. Г. Шевченка¹.

Ситуація стабілізується і поліпшується в період хрущовської відли-ги, що пояснюється лібералізацією державно-політичного режиму в СРСР та завершенням повоєнної відбудови радянського народного господарства. У радянському праві відбувається ревізія доктринальних положень, які свого часу були запроваджені А. Я. Вишинським, що сприяло подальшому розвитку юридичної науки і освіти в Україні. У 1956 р. створюється спеціалізований заклад для підготовки працівників правоохоронних органів — Київська вища школа МВС СРСР, а в 1961 р. поновлюється робота юридичного факультету ОДУ.

Важливим для розвитку науки конституційного (державного) пра­ва в Україні було створення спеціалізованих кафедр та програм ви-кладання державного права. Зокрема, на юридичному факультеті Харківського юридичного інституту в 1943 р. була створена кафедра радянського державного права, яку тривалий час очолював В. О. Ба-рахтян; на юридичному факультеті Київського державного універси-тету після війни сформовано кафедру державного і міжнародного права; в 1950 р. почала працювати кафедра державного і адміністра-тивного права юридичного факультету ЛДУ ім. I. Я. Франка, яку очо-лив П. О. Недбайло (1907-1974 рр.). На юридичному факультеті ОДУ кафедра державного і адміністративного права, очолювана Ф. Г. Ліха-новим, діяла в 1947—1954 рр., але після закриття юридичного факуль­тету поновила свою діяльність у 1966 р. 3 самого початку діяльності кафедр професорсько-викладацький склад зробив чималий внесок у розвиток освіти в галузі радянського державного права. Так, В. В. Цветков і С. О. Макогон видали перший повоєнний підручник радянського державного права українською мовою². С. О. Макогон

¹ Усенко I. Б. Київський університет і розвиток юридичних досліджень в Українській
академії наук // Вісник Київського национального університету імені Тараса
Шевченка. Юридичні науки. — 2000. — Вип. 39. — С. 15.

² Цветков В. В., Макогон С. О. Радянське державне право. — К., 1968.

151

Розділ II. Історія конституційного права України

також досліджував проблеми державного права зарубіжних соціа-лістичних країн: «Народно-Демократична Республіка Чехословаччи-на» (1954 р.), «Чехословаччина на шляху до соціалізму» (1957 р.), «Державне право країн народної демократії» (1959 р.) та інші.

Важливу роль у становленні науки державного права в Україні зіграла діяльність Сектора держави і права АН УРСР. 3 перших років свого існування ця установа стала авангардом наукових досліджень актуальних проблем радянського державного права.

З'являються численні наукові дослідження, присвячені історії Конституції України, юридичній природі та основним принципам чинної Конституції України, дослідженню радянської виборчої сис-теми, діяльності Рад усіх рівнів та державному будівництву в країнах соціалістичної демократії: Є. А. Тихонова «Народні Ради депутатів трудящих Болгарії в боротьбі за соціалізм» (1954 р.), А. П. Таранов «Історія Конституції Української РСР» (1957 р.), В. Є. Бражников «Обласна рада депутатів трудящих» (1959 р.), В. Л. Мунтян «Місцеві Ради і охорона природи» (1961 р.), А. П. Таранов «Основні принципи Конституції Української РСР» (1962 р.), Н. Р. Нижник «Порядок, ор-ганізація і проведення виборів до Верховної Ради УРСР» (1963 р.), I. А. Беленчук «Демократизм радянської виборчої системи» (1963 р.), А. М. Зленко «Ради — загальноохоплююча організація народу» (1963 р.), В. П. Русин «Ради організовують, виховують, навчають» (1964 р.) та інші, які в цілому характеризуються порівняно високим рівнем наукових досліджень. Проявом практичного напряму науко­вих досліджень була підготовка та видання бібліотечок на допомогу працівникам місцевих органів державної влади: «На допомогу працівникам сільських Рад депутатів трудящих» (1955 р., 10 брошур), «Бібліотечка працівника районної ради» (1958 р., 10 брошур), «Бібліотечка на допомогу депутатам сільських і селищних Рад» (1970 р., 12 брошур). Наукові працівники, які спеціалізувалися в га-лузі конституційного права, брали активну участь у кодифікаційних роботах, що проводилися на той час у республіці.

Серєдина 60—80 років ознаменувалися застійними явищами в соціально-економічному розвиткові Української СРСР, але саме в цей період у радянській науці державного права з'являється велика кількість комплексних наукових досліджень. Центрами розвитку науки стає Сектор держави і права АН УРСР, Харківський юридич-ний інститут та система юридичних факультетів в університетах Ук­раїни.

152

2.2 Історія конститущиного права України як науки і навчальноі...

Позитивну роль в активізації наукових розвідок у галузі державно­го права стало реформування в 1972 р. Сектора держави і права АН УРСР у Інститут держави і права АН УРСР та утворення в 1976 р. відділу державного (конституційного) права. У 1969—1977 рр. було опубліковано ряд монографічних досліджень з актуальних проблем державного права, політичної організації суспільства, конституційно­го законодавства, розвитку і вдосконалення української державності, народовладдя, вдосконалення форм і методів роботи рад депутатів трудящих тощо. Це — праці В. Ф. Максименка «Демократія і дис-ципліна у Радянському суспільстві» (1972 р.), Г. О. Мурашина «Орга-ни прокуратури в механізмі Радянської держави» (1972 р.), А. П. Тара-нова «50 років Союзу РСР», I. П. Бутка, Ю. С. Шемшученка «Місцеві Ради і забезпечення законності» (1973 р.), В. Ф. Погорілка «Госпо-дарсько-організаторська діяльність місцевих Рад депутатів трудящих Української РСР» (1972 р.), I. П. Бутка, М. I. Корнієнка «Ради в містах і органи громадської самодіяльності» (1976 р.), В. Є. Бражникова, В. Л. Давидова і А. I. Недогреєвої «Конституційний розвиток демо-кратичних принципів організації і діяльності Рад народних депутатів» (1977 р.), I. А. Тимченка «Становлення і розвиток органів законодав-чої компетенції» (1977 р.), С. О. Макогона «Розвиток радянської дер­жавності на Україні» (1966 р.).

Співробітниками Інституту держави і права було видано колектив-ну монографію «Історія держави і права Української РСР» (видання 1961, 1967, 1976, 1987 рр.). Авторському колективу (Б. М. Бабію, А. П. Таранову, В. Є. Бражникову, В. В. Мризі, Л. Л. Потарикіній, В. Л. Павловському, А. И. Рогожину, Ф. Г. Бурчаку, В. М. Терлецько-му, С. Л. Фуксу) було присуджено Державну премію Української РСР в галузі науки і техніки (1981 р.).

У липні 1976 р. відділ політичної організації радянського суспільства було переименовано на відділ державного (консти­туційного) права, що сприяло розширенню тематики наукових досліджень відділу. Того ж року була видана колективна монографія «Політична організація радянського суспільства. Правові пробле-ми» (відп. ред. А. П. Таранов). Українські правознавці (В. Є. Браж­ников, I. П. Бутко, А. П. Таранов, В. М. Терлецький) брали активну участь у розробці проекту Конституції УРСР 1978 р. та багатьох за-конодавчих актів, зокрема, закону про вибори депутатів Верховної ради УРСР і місцевих Рад республіки, закону про місцеве самовря-дування і місцеве господарство, Регламенту Верховної Ради УРСР та ін.

153

Розділ И. Історія конституційного права України

Поряд із проведенням досліджень наукові співробітники відділу брали активну участь у написанні змістових статей з питань консти­туційного права і законодавства для Української радянської енцикло-педії (першого і другого видань), УРЕСу (в трьох томах) та інших енциклопедичних видань. Цілком закономірно, що провідні вчені-конституціоналісти В. Є. Бражников, I. П. Бутко, А. П. Таранов, В. М. Терлецький були включені до складу робочих труп із підготовки проекту Конституції УРСР 1978 р., а також проектів багатьох законо-давчих актів, зокрема, закону про вибори депутатів Верховної Ради УРСР і місцевих Рад республіки, закону про місцеве самоврядування і місцеве господарство, Регламенту Верховної Ради УРСР та ін.

Після прийняття Конституції УРСР 1978 р. вчені-конституціо-налісти Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАНУ досліджували правову природу нормативних положень конституції та проблеми їх реалізації у суспільному та державному житті України. В цей час розроблялися такі теми: «Нова Конституція СРСР і теоре-тичні питання зміцнення правової основи державного і суспільного життя» (керівники теми Б. М. Бабій, М. I. Козюбра), «Конституційні основи взаємовідносин Рад народних депутатів» (керівник теми В. Є. Бражников), «Конституційні основи вдосконалення організації і діяльності апарату державного управління» (керівник теми В. В. Цветков), «Правовий механізм реалізації конституційних прав і обов'язків радянських громадян» (керівник теми А. П. Таранов), «Ефективність дії конституційних принципів судочинства» (керівник теми О. Я. Светлов). Остання тема виконувалася в рамках міжнарод-ного співробітництва з інститутами держави і права Академій наук Болгарії, Угорщини, Польщі, НДР, Чехословаччини.

Наукова діяльність Інституту держави і права ім. В. М. Корецько­го НАНУ сприяла науково-методичному забезпеченню законодавчої діяльності з приведення законодавства УРСР у відповідність до поло­жень Конституції УРСР 1978 р. Пріоритетними темами наукових досліджень стають теоретичні та практичні проблеми наукових засад правотворчої діяльності, вдосконалення республіканського законо­давства і підготовки Зводу законів союзної республіки. 3 цієї пробле­ми Інститут був визначений провідною установою в СРСР. Згодом Інститут стае провідною науковою установою в СРСР з проблем удо-сконалення форм і методів роботи низової гілки радянських пред-ставницьких органів і наукової організації праці у виконкомах місце­вих Рад.

154

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

У 80-х роках відділ конституційного права розробляє таку пер-спективну тематику, як «Конституція УРСР: реалізація її принципів і норм» (керівники теми А. П. Таранов, Г. О. Мурашин), за результата­ми якої була підготована наукова доповідь для Президії Верховної Ра­ди Української РСР «Про вдосконалення механізму реалізації конституційних принципів і норм»¹. У 1988 р. за результатами проведених досліджень видано колективну монографію «Конституція УРСР: ре­алізація її принципів і норм», а також ряд інших колективних моно-графій: «Керівництво Рад народних депутатів економічним і соціаль-ним розвитком» (1986 р.), «Вдосконалення апарату управління облас-ної Ради народних депутатів» (1986 р.), «Місцеві Ради: зміцнення соціалістичної законності і правопорядку» (1987 р.) та інші. В 1984 р. побачила світ одна з перших вітчизняних монографій, присвячена історії правових досліджень в Українській РСР. Це — праця Б. М. Бабія «Нариси правових досліджень в Українській РСР 1919—1984 рр.». Значна частина монографічного дослідження Б. М. Бабія була присвячена здобуткам радянської науки державного (конституційного) права.

Проблеми наукового розвитку положень Конституції УРСР актив­но досліджувались і професорсько-викладацьким складом юридич-них факультетів державних університетів. Так, С. О. Макогон з Київського державного университету імені Т. Г. Шевченка видав мо­нографію «Національно-державний устрій СРСР» (1978 р.). З'явля-ються праці Л. П. Юзькова, присвячені проблемам національного конституціоналізму.

Наприкінці 80-х років вчені-конституціоналісти Інституту держа-ви і права ім. В. М. Корецького НАНУ досліджували ряд тем, присвя-чених питанням розвитку демократії й соціалістичного самовряду-вання народу, перебудови роботи Рад народних депутатів, їх апарату управління, вдосконалення структури представницьких органів вла-ди, форм і методів їх діяльності, демократизації виборчої системи, шо були виражені в концепціях розвитку соціалістичного самоврядування народу; системи, основних форм і видів самоврядування; про-фесійних і самодіяльних засад у загальному механізмі соціального уп­равління; основних тенденцій розвитку рад народних депутатів як ос-новної гілки соціалістичного самоврядування народу, а також кон

¹ Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Наукові досягнення за 50 років (1949-1999) / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко. — К.: Ін Юре, 1999.— С. 42.

155

Розділ II. Історія конституційного права України

цегщії теоретичних і практичних аспектів відносин керівництва у си­стем! Рад. Зазначені напрями конституційно-правових досліджень активно розроблялись також представниками юридичних вузів. Зок-рема, вийшла у світ монографія О. Г. Мурашина «Безпосереднє наро-довладдя в системі соціалістичного самоврядування народу» (1989 р.).

У 1989 р. відділ конституційного права розпочав дослідження тем «Правовий статус союзної республіки і питання його вдосконалення» і «Концептуальні основи Конституції союзної республіки та їх розви-ток» (керівники тем: Г. О. Мурашин, Л. Т. Кривенко, А. П. Таранов).

За результатами наукових досліджень були підготовлені відповідні пропозиції для Президії Верховної Ради СРСР і Президії Верховної Ради УРСР (I. П. Бутко, В. Л. Давидов, Ю. I. Крегул). Уже в 1990 р. до Конституційної комісії було передано Концепцію нової Конституції УРСР. Співробітники відділу брали активну участь у підготовці Декларації про державний суверенітет України та ряду за-конопроектів.

Центром державно-правових досліджень в Харківському юридич-ному інституті стає кафедра радянського державного права, яку послідовно очолюють В. О. Барахтян, у 1971-1973 рр. — професор Р. С. Павловський, у 1977—1992 рр. — професор О. I. Свєчкарьов.

В. О. Барахтян був автором двох монографій та близько 40 науко­вих статей, присвячених питанням організації та функціонування місцевих органів влади і управління, політико-правовому статусу гро-мадських організацій та їх місцю і ролі в політичній системі рес­публіки. Суттєвий внесок у розвиток науки державного права зробив Герой Радянського Союзу, професор Р. С. Павловський — автор близько 100 наукових праць, присвячених проблемам державно-пра­вового будівництва у республіці, розвитку демократії та соціалістич­ного самоврядування, конституційного статусу місцевих Рад народ-них депутатів, адміністративного права. Найвідомішими стали праці Р. С. Павловського «Законодавство про місцеві Ради депутатів трудя­щих» (1975 р.), «Конституційні основи діяльності місцевих Рад на-родних депутатів» (1979 р.). Професор М. В. Яновський, відомий фахівець у галузі міжнародного і конституційного права, присвятив ряд праць розвитку в республіці конституційного процесу. В подаль-шому розвиток наукового та навчального процесів на кафедрі відбу-вався за участю її завідувача — Героя Радянського Союзу, професора О. I. Свєчкарьова, відомого вченого в галузі конституційного (дер­жавного) права зарубіжних країн, який досліджував питання ор-

156

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

ганізації та функціонування представницьких органів східноєвро-пейських країн, проблеми федерації та політичних систем¹.

Важливий внесок у наукові дослідження правової природи місце-вих Рад народних депутатів зробив професор Ю. М. Тодика, автор та­ких праць, як «Місцеві Ради в умовах інтенсифікації сільськогоспо-дарського виробництва» (1988 р.), «Місцеві Ради і афопромислова інтефація» (1985 р.), «Законодавство про Ради в дії» (1984 р.), «Конституційні основи організації і діяльності місцевих Рад народних де­путатів» (1979 р.), «Місцеві Ради і трудові колективи» (1983 р.), «Удо-сконалення діяльності Рад народних депутатів» (1990 р.).

Після розпаду радянської федерації та утворення на її колишній території суверенних держав починається III період (1991—2006 рр.) — період розвитку науки та освіти в галузі консти­туційного права у незалежній Україні. Перед Україною, як і всіма іншими колишніми радянськими республіками, постала проблема розбудови у найкоротші терміни національної державності та форму-вання правової держави. Повноцінне та комплексне науково-мето-дичне забезпечення цього завдання здійснювалося і продовжує здійснюватися вітчизняними вченими-конституціоналістами.

Як зазначав академік Ю. С. Шемшученко, «з перших років прого-лошення незалежності України конституційно-правова наукова дум­ка була спрямована насамперед на створення наукових основ нової Конституції України. У полі зору фахівців цієї галузі виникли пробле­ми якісно нової організації державної влади на основі її поділу на за-конодавчу, виконавчу і судову парламентаризму, конституційної юс-тиції, інституту Президента України, місцевого самоврядування, національних меншин, референдумів тощо¹».

У перші роки незалежності України почала активно формуватися система юридичних науково-дослідних установ та вищих закладів освіти, які на сьогодні стали національними центрами юридичної на­уки та освіти, в тому числі й у галузі конституційного права. На відміну від забюрократизованої і жорстко централізованої системи наукових установ та закладів освіти в Україні склалася багатовектор-

¹ Національна юридична академія України. (1920-1995). Історичний нарис. — X.,
1995. — С. 36.

² Антологія української юридичної думки: В 10 т. — Т. 10: Юридична наука
незалежної України / Упоряд.: В. Ф. Погорілко, I. Б. Усенко, Н. М. Пархоменко;
Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, В. Ф. Погорілко. — К., 2005. — С. 15.

157

Розділ II. Історія конституціиного права України

на і гнучка органічна система державних і недержавних науково-дослідних установ і закладів освіти, які репрезентують в Україні науку та освіту в галузі конституційного права.

До таких установ і закладів можна віднести, по-перше, державні академічні та відомчі науково-дослідні установи (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Академія правових наук України, Інститут законодавства Верховної Ради України та ін.); дер­жавні та недержавні вищі заклади освіти II—IV рівнів акредитації (Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, Одеська державна юридична академія, юридичні факультета держав­них та недержавних академій, університетів, інститугів); громадські наукові установи (Українська правнича фундація, Українська муніци-пальна академія та ін.).

Пріоритетна роль у розвитку науки конституційного права в Ук­раїні належить науковим дослідженням, що проводилися в Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Радикальні зміни почалися в Інституті після прийняття Акта проголошення незалеж-ності України 24 серпня 1991 р. і схвалення його на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. Наприкінці 1991 р. пріоритетними тема­ми наукових досліджень є: «Теоретичні проблеми державного суве-ренітету України як незалежної демократичної держави» і «Проблеми правового забезпечення організації та діяльності представницької си-стеми України на сучасному етапі», на основі яких була підготовлена Концепція нової Конституції України та проект нового Основного Закону України; сформульовано концепцію розвитку системи місце-вого самоврядування і місцевих державних адміністрацій; підготовле-но колективну монографію «Місцеві ради України в період побудови незалежної Української держави (деякі питання теорії і практики)»¹. У подальшомудосліджувалися такі актуальні теми, як «Конституційні проблеми розвитку суверенно! України на сучасному етапі» (керівни-ки теми: Л. Т Кривенко, Г. О. Мурашин), «Концепції та нормативні моделі законодавчого регулювання організації територіального само­врядування (теоретичні і практичні аспекти) (керівники теми: I. П. Бутко, Р. К. Давидов), «Становлення і розвиток законодавства і законодавчого процесу в Українській державі в період становлення її незалежності» (керівник теми: В. Ф. Погорілко).

¹ Інститут держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Наукові досягнення за 50 років (1949-1999) Відп. ред. Ю. С. Шемшученко. — К.: Ін Юре, 1999. — С. 44.

158

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

У нових умовах виникла потреба у виробленні якісно нової стра­теги й тактики юридичної науки і освіти, в тому числі й у галузі кон­ституційного права. 3 огляду на це співробітники Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, спільно з Українською юридичною академією, Академією правових наук України і Спілкою юристів України, розробили в 1994 р. Концепцію розвитку юридичної науки і освіти в Україні, в якій визначалися основні напрями науко-вих досліджень у галузі конституційного права до прийняття нової Конституції України 1996 р. Перспективними напрямами розвитку науки конституційного права було визначено: розробку теорії й прак­тики конституціоналізму; дослідження демократична механізмів ор-ганізації та функціонування держави; парламентську, президентську та змішану форми правління; систему органів державної влади та пер-спективи ії розвитку; співвідношення державного управління з місце-вим самоврядуванням; ефективність діяльності державного уп­равління; правові проблеми централізації та децентралізації; вдоско-налення державного і адміністративно-територіального устрою; про­блеми громадянства; унітаризм та федералізм як правові явища; ви-борчу систему і виборче право; правовий статус депутатов і державних службовців; правові проблеми державної безпеки України¹.

На основі відповідних наукових досліджень було сформульовано Комплексну концепцію розвитку законодавства України і галузевих концепцій, що була покладена в основу офіційної Концепції розвит­ку законодавства України до 2005 р., схваленої Верховною Радою Ук­раїни. У підготовці Концепції брали участь співробітники відділу конституційного права та місцевого самоврядування Г. О. Мурашин, В. Ф. Погорілко, Л. Т. Кривенко, Є. Я. Кравець.

Видатною подією в історії науки і освіти у галузі конституційного права стало прийняття Конституції України 1996 р. Після ії прийнят­тя, як зазначав академік Ю. С. Шемшученко, акцент було перенесено на створення наукових основ ії безпосередньої реалізації, розвиток системи конституційного права, забезпечення конституційних прав і свобод громадян України тощо².

¹ ТацШ В., Шемшученко Ю. Концепція розвитку юридичної науки і освіти в Україні
// Право України. — 1994. — № 1-2. — С. 3-6.

² Антологія української юридичної думки: В 10 т. — Том 10: Юридична наука
незалежної України / Упоряд.: В. Ф. Погорілко, I. Б. Усенко, Н. М. Пархоменко;
Відп. ред. Ю. С. Шемшученко, В. Ф. Погорілко. — К., 2005. — С. 15.

159

Розділ II. Історія конституційного права України

3 прийняттям нової Конституції України пріоритетною темою на-укових досліджень стала тема «Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України» (керівники теми: В. Ф. Погорілко, Л. Т. Кри-венко), результати якої були реалізовані в колективній монографії «Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика» (2003 р.) і навчальному посібнику «Конституція незалежної України» (2000 р.) та підготовлена серія брошур «Нова Конституція України» (1996—1998 рр.). В. Ф. Погорілко підготував індивідуальний коментар Конституції України, який витримав три видання (1996, 1997, 1998 рр.), перший у незалежній Україні підручник з Конституційного права України, а також керував авторським колективом з підготовки перших в Україні навчальних посібників з муніципального права Ук­раїни (2001 р.) та «Виборчого права України» (2003 р.) і ряду фунда-ментальних монографій — «Конституційно-правові форми безпосе-редньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики» (2001 р.), «Органи державної влади України» (2002 р.), «Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика» (2003 р.) та ін.

Предметом наукових досліджень співробітників Інституту держа-ви і права ім. В. М. Корецького НАН України стали і проблеми роз-витку та становлення національної юридичної науки та освіти, в тому числі й у галузі конституційного права. Ці дослідження втілилися в працях Ю. С. Шемшученка, Б. М. Бабія, I. Б. Усенка «Юридична на­ука і освіта в Україні» (1992 р.), а праці I. Б. Усенка, Т. I. Бондарук «Академічна юридична думка» (1998 р.) та ювілейної монографії «Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України» (1999 р.), які значною мірою стосувалися проблем науки та освіти в галузі конституційного права.

Поступово предметом наукових досліджень стають окремі інститу-ти конституційного права. За редакцією директора Інститутудержави і права ім. В. М. Корецького НАН України, академіка НАН України Ю. С. Шемшученка була видана фундаментальна колективна праця «Український парламентаризм: минуле і сучасне» (1999 р.) та моно­графия В. Ф. Погорілка, В. Л. Федоренка «Референдуми в Україні: історія та сучасність» (2000 р.). Завершена підготовка ряду комплекс -них монографій з актуальних проблем конституційного права. Це, зо-крема, такі колективні та індивідуальні монографії, як: «Консти­туційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: пробле­ми теорії і практики» за редакцією В. Ф. Погорілка (2001 р.); М. I. Ставнійчук «Законодавство про вибори народних депутатів Ук-

160

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

раїни: актуальні проблеми теорії і практики» (2001 р.), «Органи дер-жавної влади України» під редакцією В. Ф. Погорілка (2002 р.), О. В. Батанов «Конституційно-правовий статус територіальних гро-мад в Україні» (2003 р.) та ряд інших.

Розвитку науки конституційного права сприяло проведення про-тягом 1991-2000 рр. ряду вітчизняних міжнародних науково-прак-тичних конференцій та «круглих столів» з актуальних проблем кон­ституційного права: «Правова система України: теорія і практика» (1993 р.); «Ідеологія державотворення в Україні: історичний досвід та сучасність» (1996 р.); «Юридичні читання з актуальних проблем кон­ституційного права (до 85-річчя професора А. П. Таранова)» (1997 р.), «Депутатська несумісність в Україні: проблеми теорії і практики» (2000 р.), «Європа — Японія — Україна: шляхи демократизації дер-жавно-правових систем» (17—20 жовтня 2000 р.), що проводилися за участю вчених-конституціоналістів з Білорусі, Великої Британії, Німеччини, Польщі, Росії та Японії та ряду інших країн.

Позитивний вплив на розвиток науки конституційного права має видання Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН Ук­раїни таких фахових часописів, як «Правова держава» і «Держава і право», які стали трибуною юридичної академічної думки в Україні, у тому числі з конституційно-правових проблем.

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України і відділ конституційного права та місцевого самоврядування зокрема підтримують міжнародні зв'язки з такими провідними зарубіжними науковими установами та закладами освіти, як Інститут держави і права Російської академії наук, Інститут правових досліджень Польської академії наук, Інститут законодавства і порівняльного правознавства при Уряді Російської Федерації, Інститут порівняль­ного правознавства у Парижі та юридичний факультет м. Монпелье (Франція), Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. Ли-пинського (США) та іншими. Такі міжнародні зв'язки сприяють науковим дослідженням у галузі порівняльного конституційного права.

Важливою віхою в історії розвитку вітчизняної юридичної науки, у тому числі й науки конституційного права, стало видання в 1998—2004 рр. багатотомної «Юридичної енциклопедії», якій Указом Президента України від 9 грудня 2004 р. було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки. Ця фундаментальна праця була здійснена на базі Інституту держави і права ім. В. М. Корецько-

6 6-200                                                                                                                          161

Розділ II. Історія конституційного права України

го НАН України із залученням усіх провідних фахівців з інших науко-во-дослідних установ і вищих закладів освіти України.

Позитивний вплив на розвиток вітчизняної юридичної науки в цілому і конституційно-правової науки зокрема має й видана на базі Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України у 2005 р. «Антологія української юридичної думки» у 10 т. Зокрема, до 4 тому цієї Антології увійшли раніше маловідомі широкій науковій громадсь-кості твори П. Д. Лодія, О. В. Романовича-Славатинського, В. В. Со-кольського, М. М. Ковалевського, І.Я. Франка, С. С. Дністрянського, М. I. Палієнко, яким об'єктивно належить визначна роль у станов-ленні й розвиткові конституційного права України¹.

Співробітники відділу конституційного права та місцевого само-врядування також викладають навчальні дисципліни в галузі консти­туційного права на профільних кафедрах юридичних факультетів ви­щих закладів освіти України.

Іншою провідною науково-дослідною установою є Академія пра­вових наук України (м. Харків). Академія правових наук України була заснована згідно з Указом Президента України «Про Академію право­вих наук України» № 275/93 від 23 липня 1993 р. Спочатку АПрН Ук­раїни була громадською організацією, але з часом отримала держав-ний статус самоврядованої організації. Беззмінним Президентом АПрН України є академік НАН України, ректор Національної юри­дичної академії України імені Ярослава Мудрого В. Я. Тацій. На сьо-годні в Академії правових наук України працюють 35 дійсних членів та 60 членів-кореспондентів.

3 початку існування АПрН України одним з її провідних підрозділів стало Відділення державно-правових наук і міжнародного права (академік-секретар Ю. М. Тодика). Основними напрямами на-укових досліджень Відділення стали проблеми методологи' консти­туційного права; системи і структури конституційного права; пробле­ми конституціоналізму в Україні; джерел конституційного права; тео-ретичні та практичні проблеми реалізації Конституції України; засто-сування норм Конституції України як норм прямої дії; теоретичні та практичні проблеми державно-правової реформи; проблеми консти­туційного ладу України; актуальні питання конституційно-правових

¹ Антологія української юридичної думки. — Т. 4 Конституційне (державне) право / За ред. акад. НАН України Ю. С. Шемшученка. — К., 2004. — 599 с.

162

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

форм безпосередньої демократії в Україні; система конституційних прав і свобод людини і громадянина та їх гарантії; становлення та роз-виток парламентаризму в Україні; конституційний статус Президента України; проблеми становлення і функціонування конституційного права в Україні; проблеми конституційної відповідальності; консти-туційні засади організації та діяльності органів правосудия в Україні; конституційні засади організації та функціонування прокуратури в Україні; конституційно-правові проблеми територіального устрою України; проблеми співвідношення міжнародного і національного права'.

Конституція України 1996 р. проголосила, що права і свободи лю­дини та їх гарантії визначають зміст і напрям діяльності держави, у зв'язку з чим виникла нагальна потреба поглибленого наукового дослідження прав і свобод людини і громадянина. У листопаді 1996 р. було створено Львівську лабораторію прав людини (завідувач: членкореспондент АПрН України, доктор юридичних наук, професор П. М. Рабінович).

У 1999 р. за ініціативою Президії АПрН України сформовано На-уково-дослідний інститут державного будівництва і місцевого само-врядування (директор: професор Ю. П. Битяк). Метою діяльності цього підрозділу є вивчення та аналіз конституційно-правових про­блем функціонування органів державної влади, розробка законодав-чих та нормативно-правових актів з питань державотворення і ре-алізація державної політики, експертиза правових актів².

3 перших років існування Академії правових наук України її члени стали активними учасниками конституційного процесу Так, прези­дент Академії В. Я. Тацій, віце-президент Ф. Г. Бурчак, академіки М. В. Костицький та I. А. Тимченко були включені до складу Консти­туційної комісії. Брали участь у підготовці проекту Конституції Ук­раїни та її експертизі академіки Ю. С. Шемшученко, Ю. М. Гроше-вий, В. В. Копєйчиков, В. I. Семчик, М. В. Цвік та члени-кореспонденти О. Л. Копиленко, О. П. Коцюба, В. Ф. Погорілко, Г. О. Мура-шин, Ю. М. Тодика.

¹ Право України. — 1998. — № 6. — С. 77.

² Про основні підсумки діяльності Академії правових наук України в 1994-1998 //
Вісник Академії правових наук України. — 1999. — № 1. — С. 3-17; Про основні
підсумки діяльності Академії правових наук України в 1999 році та ЇЇ завдання на
перспективу // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 1. — С. 9.

163

Розділ II. Історія конституційного права України

Учені-конституціоналісти, що є членами Академії правових наук України, зробили важливий внесок у розвиток вітчизняної освіти в галузі конституційного права України. Член АПрН України В. Ф. По-горілко став основним автором першого в Україні підручника з кон­ституційного права України¹, який був тричі перевиданий і отримав у 1999 р. першу премію як краще юридичне видання року в номінації підручників та навчальних посібників. У 1999 р. було видано підруч-ник із конституційного права України за редакцією В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка та Ю. М. Тодики². В. М. Шаповал видав перший в Ук­раїні підручник з конституційного права зарубіжних країн³.

Члени Академії правових наук України академіки М. В. Костиць-кий, I. А. Тимченко та члени-кореспонденти М. I. Козюбра, О. М. Мироненко, В. П. Тихий і В. М. Шаповал були суддями Кон­ституційного Суду України (1996—2005 рр.), а академік В. Ф. Сіренко і членкореспондент В. В. Костицький є народними депутатами Ук­раїни. Учені-конституціоналісти, які входять до складу АПрН Ук­раїни, викладають у провідних юридичних закладах освіти України. М. I. Ставнійчук, що досліджує проблеми виборчого права України, з 2005 р. є першим заступником голови ЦБК.

Наукові дослідження проблем конституційного права проводиться і в ряді відомчих науково-дослідних структур та аналітичних підрозділів. Серед відомчих науково-дослідних установ важливе місце посідає Інститут законодавства Верховної Ради України на чолі з віце-президентом АПрН України академіком О. Л. Копиленком.

Відомчою науково-дослідною установою є Інститут нормативної діяльності при Кабінеті Міністрів України. 9 серпня 1999 р. Кабінет Міністрів України своєю Постановою затвердив положення про Інститут нормативної діяльності. Основними завданнями цієї науко-во-дослідної установи є: розробка та обгрунтування стратеги держав-но-правової політики; здійснення наукових досліджень із питань нормотворчості та розробки відповідних науково-методичних реко-мендацій; теоретичне обгрунтування проектів програм нормотворчих робіт органів виконавчої влади; здійснення моніторингу актів зако-

¹ Конституційне право України /За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — К., 1999. — 734 с.

² Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,
Ю. М. Тодики. — X., 1999. — 376 с.

³ Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн: Підруч. — К., 1997.

164

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

нодавства тощо¹. Вирішення завдань, поставлених перед інститутом, неможливе без залучення до роботи кваліфікованих учених-консти-туціоналістів. У майбутньому Інститут нормативної діяльності має стати одним із центрів розвитку науки конституційного права, але на сьогодні ця установа ще не розгорнула свою повноцінну діяльність.

Позитивний вплив на розвиток науки конституційного права справляють і відомчі юридичні часописи. Це, насамперед, такі журна-ли, як «Право України», «Вісник Академії правових наук України», «Вісник Конституційного Суду України», «Часопис Київського університету права» та інші.

Наукові дослідження актуальних теоретичних та практичних про­блем конституційного права проводилися і в системі більшості юри-дичних вищих закладів освіти. Слід констатувати, що система вищих закладів юридичної освіти в Україні нині досягла найбільшого злету. Нині в Україні налічується близько 200 юридичних вищих закладів освіти, які готують фахівців-правознавців. Це, зокрема, юридичний факультет Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, Національна юридична академія України імені Я. Мудрого, Київський університет права та інші вищі заклади освіти.

У вищих закладах юридичної освіти України одним із провідних напрямів діяльності залишаються наукові дослідження в галузі кон­ституційного права. За останні роки професорсько-викладацьким складом вищих закладів освіти юридичного профілю видано ряд підручників і навчальних посібників із конституційного права Ук­раїни, що стали важливим доробком не лише в галузі освіти, а й в га­лузі науки конституційного права. Це насамперед перший в Україні підручник з конституційного права, що витримав кілька видань, — «Конституційне право України» за редакцією професора В. Ф. По-горілка (1999, 2000 та 2001 рр.), підручник «Конституційне право Ук­раїни» за редакцією В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики, підручник «Конституційне право України» за редакцією Ю. М. Тоди­ки і В. С. Журавського (2002 р.), підручник О. Ф. Фрицького «Кон­ституційне право України» (2002 р.), навчальні посібники В. В. Крав-ченка «Конституційне право України» (2000, 2003, 2004 рр.), «Конституція незалежної України» за редакцією В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка, В. О. Євдокимова та ряд інших. Важливим на-прямом навчально-методичної роботи є видання підручників і на-

¹ Шемшученко Ю. С. Юридична наука на межі століть // Правова держава. — Вип. 11. — К., 2000. — С. 5.

165

Розділ П. Історія конституційного права України

вчальних посібників з конституційного права зарубіжних країн. Це, зокрема, підручник В. М. Шаповала «Конституційне право за­рубіжних країн» (1997 р.). та ряд інших.

Характерною ознакою новітнього періоду розвитку консти-туційно-правової освіти і науки в Україні стала поява навчальних посібників з спеціальних навчальних курсів у сфері конституційного права. Це — такі навчальні посібники та курси лекцій, як «Муніци-пальне право України» за редакцією В. Ф. Погорілка і О. Ф. Фрицько-го (2001 р.), «Виборче право України» за редакцією В. Ф. Погорілка і М. I. Ставнійчук (2003 р.), Ю. М. Бисага, В. I. Чечерський «Консти-туційно-процесуальне право» (2003 р.), С. Л. Лисенков «Основи кон­ституційного процесуального права України» (2005 р.) та ряд інших.

Важливий вплив на розвиток науки конституційного права в Ук­раїні традиційно здійснює кафедра конституційного та адміністра-тивного права Київського національного державного університету імені Т. Г. Шевченка. Зокрема, саме професор Київського національ­ного державного університету імені Т. Г. Шевченка В. Ф. Мелащенко видав перший в Україні курс лекцій «Основи конституційного права України» (1995р.).

Значним доробком у галузі науки і освіти конституційного права України стали численні праці першого голови Конституційного Суду України Л. П. Юзькова, який зосередив свою увагу на актуальних проблемах національного конституціоналізму і конституційної юс-тиції в Україні.

Чільне місце серед зазначених закладів посідає Харківський юри-дичний інститут, який у 1991 р. був реорганізований в Український юридичний університет, а пізніше — в Національну юридичну ака-демію України імені Я. Мудрого. Конституційно-правові дослідження стають невід'ємною часткою діяльності кафедри конституційного права, яку з 1992 р. очолює доктор юридичних наук, професор Ю. М. Тодика та кафедри державного будівництва, яку очолював про­фесор М. П. Воронов. Професорсько-викладацький склад кафедри конституційного права (Ю. М. Тодика, Б. I. Ольховський, В. П. Колісник, О. Г. Кушніренко, С. Ю. Лукаш, В. В. Речицький, Т. М. Слінько, В. О. Прилуцький, Л. К. Байрачна, О. Г. Фролова та ін.) активно займається науковими дослідженнями проблем загальної те-орії конституційного права, конституційного права сучасних за­рубіжних країн, державно-правового будівництва у республіці, стату­су Верховної Ради України, місцевих рад, удосконалення виборчого

166

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

права України, адміністративно-територіального устрою України, за-хисту конституційного ладу України, конституційної юстиції в Ук-раїні. Кафедра державного будівництва (М. П. Воронов, А. I. Кулако­ва, В. Д. Яворський та ін.) присвячує свої наукові дослідження про­блемам органів місцевого самоврядування в Україні. Дослідження ка­федр здобули своє вираження в таких монографіях, навчальних посібниках та підручниках: А. Н. Соколов «Сучасна правова держава Федеративної Республіки Німеччини» (1992 р.), Ю. М. Тодика, О. М. Бандурка «Вибори народних депутатів України» (1994 р.), Ю. М. Тодика, Б. I. Ольховський «Громадянство України» (1996 р.), Ю. М. Тодика «Конституційне право України: галузь права, наука, на-вчальна дисципліна» (1998 р.), Ю. М. Тодика, В. Д. Яворський «Вибо­ри народних депутатів України: конституційно-правові аспекти» (1998 р.), Ю. М. Тодика, В. Д. Яворський «Вибори органів місцевого самоврядування: конституційно-правові аспекти» (1998 р.), Ю. М. Тодика «Основи конституційного ладу України» (1999 р.), Ю. М. Тодика, В. Д. Яворський «Президент України: конституційно-правовий статус» (1999 р.), Ю. М. Тодика «Конституція України: про-блеми теорії і практики» (2000 р.), Ю. М. Тодика «Тлумачення Конституції та законів України» (2001 р.) та ін. Під керівництвом Ю. М. Тодики було підготовлено та видано в 1997—1999 рр. «Збірник нормативних актів з конституційного права України» у 4-х випусках. Наукові дослідження конституційного права України також про­водяться в Одеській державній юридичній академії, що утворилася на базі Юридичного інституту в складі Одеського державного універси-тету відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 2 груд-ня 1997 р. Центром наукових досліджень Академії з проблем муніци-пального права, прав і свобод особи і громадянина, конституційної юстиції, військового права та інших державно-правових проблем ста­ла кафедра державного і адміністративного права, яку з 1979 р. очо-лює доктор юридичних наук, професор М. П. Орзіх. Професорсько-викладацький склад кафедри конституційного і адміністративного права (Л. М. Стрельцов, М. А. Нудель, Є. В. Додін, А. С. Васильев, С. В. Ківалов, М. О. Баймуратов, М. Ю. Черкес, М. Г. Смола, Б. А. Пережняк, Д. А. Бекерська, О. I. Харитонова, Л. Р. Біла та ін.) видав ряд праць, у яких реалізовані основні напрями наукових досліджень, що проводяться на кафедрі. Це, зокрема: колективний посібник «Основи правознавства» (2000 р.), у підготовці і редагуванні якого взяли участь С. В. Ківалов, М. П. Орзіх, М. О. Баймуратов,

167

Розділ II. Історія конституціиного права України

Л. Р. Біла, Є. В. Додін; монографія М. П. Орзіха і М. О. Баймуратова «Міжнародні стандарти місцевого самоврядування» (1996 р.) та інші. На базі Одеської державної юридичної академії видаються збірки на-укових праць «Актуальні проблеми держави і права» та «Актуальні проблеми політики» і фаховий науковий часопис «Юридичний вісник», у яких публікуються актуальні юридичні дослідження, в то­му числі й у галузі конституційного права.

Ще одним сформованим центром науки та освіти в галузі консти­туційного права України є кафедра конституційного, адміністратив-ного та фінансового права юридичного факультету Львівського дер­жавного (з 1999 р. — національного) університету імені I. Я. Франка, очолювана доцентом П. Б. Стецюком. Учені-конституціоналісти зі Львова (П. Б. Стецюк, Л. В. Бориславський, П. Ф. Гураль, В. I. Чушенко) досліджують історію конституційно-правової думки в Україні, а також проблеми правової природи Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, місцевого самоврядування в Україні. Зокрема, здобула широке визнання монографія П. Б. Стецюка «Станіслав Дністрянський як конституціоналіст» (1999 р.), навчальний посібник «Основи теорії конституції та конституціоналізму» (2003 р.) та ін.

Окрім міст Киева, Харкова, Одеси та Львова, які стали загальновиз-наними сформованими центрами науки і освіти у сфері конституційно­го права України, в останні роки на такі центри перетворюються юри­дичні факультета університетів у містах Чернівці, Ужгород, Дніпропет-ровськ, Донецьк, Запоріжжя, Сімферополь, Маріуполь та ряді інших.

Дослідження актуальних конституційно-правових питань прово-дяться на поновленому в 1991 р. юридичному факультеті Чернівець-кого державного університету імені Юрія Федьковича. Зокрема, завідувач кафедрою конституційного права професор А. 3. Георгіца присвятив ряд праць проблемам парламентаризму та становлению конституційно-правових інститутів у зарубіжних країнах. Це такі ро­бота, як: «Конституційно-правові інститути зарубіжних країн» (1994 р.), «Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики» (1998 р.) та інші. А. 3. Георгіці належить авторство і найновішого підручника «Конституційне право зарубіжних країн» (2001 р.).

На юридичному факультеті Ужгородського державного універси­тету проводяться дослідження історії держава і права Чехословаччини 20—30 рр. XX ст. Так, професор Ю. М. Бисага присвятив цій темі ряд праць: «Держава і право в Чехословаччині в 20—30 рр. XX ст.» (1997 р.), «Інститути держави і права в домюнхенській Чехословач­чині» (1997 р.), «Перша Чехословацька республіка: держава, теорія,

168

2.2 Історія конституційного права України як науки і навчальної...

влада, право» (1998 р.), «Конституційне процесуальне право України» (2002, 2003 рр.) та ін. 1—3 червня 2000 р. на базі юридичного факуль­тету було проведено міжнародну науково-практичну конференцію «Конституційне будівництво в Україні: теорія та практика».

Центри науки та освіти в галузі конституційного права формують-ся і в інших державних вищих закладах освіти. При цьому характер­ною є тенденція до утворення юридичних факультетів і відділень із відповідними кафедрами у непрофільних навчальних закладах. Серед цих виших закладів освіти, в яких формується та розвивається юри-дична наука та освіта в галузі конституційного права, слід відзначити: Таврійський національний університет, Волинський державний університет, Дніпропетровський державний університет, Донецький державний університет, Донецький інститут управління, Маріу-польський державний гуманітарний університет, Державну агроеко-логічну академію України (м. Житомир), Запорізький державний університет, Прикарпатський державний університет, Українську академію зовнішньої торгівлі (м. Київ), Київську державну академію водного транспорту, Академію муніципального управління (м. Київ), Київський державний лінгвістичний університет (м. Київ), Київський національний університет культури й мистецтв, Націо­нальний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», Київський національний економічний університет, Ук-раїнський транспортний університет (м. Київ), Київський державний торговельно-економічний університет, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (м. Київ), Східноукраїнський дер­жавний університет (м. Луганськ), Львівську комерційну академію, Український державний морський технічний університет (м. Мико-лаїв), Миколаївський державний гуманітарний університет та інші.

Характерною рисою розвитку сучасної науки та освіти у галузі кон­ституційного права в Україні стало створення спеціалізованих загаль-ноправових кафедр, що займаються науково-методичним забезпеченням підготовки юристів для правоохоронних органів. Такі юридичні за­клали освіти готують висококваліфікованих спеціалістів для Міністер-ства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Державної митної служби України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України.

Нині в Україні існує розгалужена система вищих закладів освіти III—IV рівнів акредитації, що готують правознавців для органів внутрішніх справ. її формування розпочалося з перших років неза-

169

---

Дата добавления: 2018-11-24; просмотров: 150; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!