Петро Єршов. Кортка біографія. Оцінка казки «Горбоконик» Пушкіним. Народність ідей і образів казки,використання різних казкових мотивів і народно-поетичних засобів.

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 6Следующая ⇒

Єршов Петро Павлович - письменник, поет-драматург. Він народився 1815 року в Тобольської губернії, в селі Безруково, в сім`ї чиновника. Петро Єршов провів раннє дитинство в м Березові. Тут він жив до 12 років, поки батько не відправив його в Тобольську гімназію разом з Миколою, старшим братом. Директором її був І.П. Менделєєв, який припадав батьком геніальному вченому Дмитру Менделєєву. Панувала в гімназії атмосфера сприяла формуванню у Петра Павловича патріотизму. Тут все підкорялося ідеї відродження Сибіру. І місцева інтелігенція, і вчителі бачили в гімназистів майбутніх вчених. Він працює в студентські роки в журналі "Пролісок". Петро Павлович читає з захопленням в 1832 році казки Пушкіна і приступає під їх впливом до створення власного твору - "Коник Горбоконик". Перша частина цієї казки була представлена в 1834 році П.А. Плетньову, професору словесності, як курсова робота. Педагог високо оцінює твір і на одній з лекцій піддає його публічном гордощам. Казка тоді ж публікується в "Бібліотеці для читання", в третьому томі, з похвальним відкликанням Сенковського. Через деякий час вона видається окремою книгою.

Особливості казки "Коник Горбоконик"

7 видань витримує казка за життя Єршова. Але лише з четвертого (1856 рік) вона друкується з включенням віршів, які були викинуті цензурою, а також з авторськими доповненнями. Єршов стверджував, що казка його є народним твором, узятим майже слово в слово з уст оповідачів Сибіру.

Але в дійсності це творча контамінація різних сюжетів про Іванушку-дурня і Сивку-Бурку. В "Горбоконику" автор використовує такі казкові мотиви:

1) батько доручає трьом своїм синам оберігати від таємничого злодія своє добро;

2) допомога, надана чудесним конем;

3) наклеп придворних;

4) видобуток царівни-дівиці героєм;

5) витяг її майна з дна моря;

6) переродження героя за допомогою чудесного коня в киплячій рідини в доброго царя і красеня.

Невипадковим був успіх "Горбоконика" серед читачів. Петро Павлович пішов далі, ніж його сучасники і попередники, в літературному освоєнні усної народної творчості. Сам О.С. Пушкін зазначив, що Петро Павлович майстерно володіє мовою. У меншій мірі в оповіданні Єршова відчувається літератор, який інтерпретує казку. Це в більшій мірі російський казкар, закоханий у свою справу, співавтор майстрів з народу.

Для мільйонів людей Єршов Петро Павлович залишається автором, який написав казку "Горбоконик". Її персонажі будуть жити своїм життям. Ця казка видавалася вже не менше 130 разів величезними тиражами на 27 мовах різних народів світу.

Пушкін про казку «Горбоконик»

Пушкін похвалив казку і намірився видати її з ілюстраціями за найдешевшою ціною. Покладаючи великі надії на Єршова, Пушкін сказав: «Тепер цей рід творів мені можна б і залишити». Вперше казка була надрукована в «Бібліотеці для читання» в 1834 році, пізніше видавалася окремими виданнями. Царська цензура внесла свій корективи - казка вийшла з купюрами. Пушкін ввів Єршова в поетичні кола. Є свідчення, що він сам відредагував казку і написав до неї вступ. Казка Єршова зайняла місце поряд з казками Пушкіна. Так вона розглядалася і сучасниками. Офіційна критика поставилася до неї з тою ж зневагою, що і до казок Пушкіна: це легка баєчка для бездіяльних людей, не позбавлена, однак, цікавості. Горбоконик— казка у віршах Петра Єршова. Існує версія, згідно з якою Горбоконика написав Олександр Пушкін, а потім «подарував» авторство Єршову.

Діяльність К. Д. Ушинського як дитячого письменника. Його реалістичні оповідання, казки за народними сюжетами, науково-популярні статті для дітей, вміщені у книзі «Дитячий світ» і «Рідне слово». Вплив творчої діяльності К. Д. Ушинського на подальший розвиток літератури для дітей молодшого віку.

Значительный вклад в развитие детской литературы внёс Константин Дмитриевич Ушинский - великий русский педагог, автор классических трудов по вопросам воспитания.

Работа Ушинского в области детской литературы вытекала из его педагогической деятельности, из практических потребностей народного образования.

К. Д. Ушинский родился в 1824 г. в г. Туле. Окончил Новгород-Северскую гимназию, поступил на юридический факультет Московского университета.

В студенческие годы его интересы не ограничивались рамками будущей профессии: увлекался он русской и зарубежной литературой, писал стихи, серьёзно изучал истории и географию России, занимался точными науками. Но больше всего его привлекала педагогическая деятельность. Это и привело его в Ярославский Демидовский юридический лицей, где более двух лет он исполнял обязанности профессора. С 1852 года начинается его сотрудничество в популярных русских журналах «Современник», «Библиотека для чтения», «Сын отечества», «Журнал для воспитания». Его статьи по вопросам воспитания, литературно-художественные очерки, рецензии и переводы приобрели большую известность.

Позже как талантливого литератора-педагога Ушинского приглашают преподавателем в Гатчинском, а затем в Смольный институт, где он вскоре становится инспектором и проводит ряд реформ с целью дать воспитанникам широкое современное образование.

Эти реформы вызвали недовольство начальства, и Ушинский, вынужденный оставить работу, выхлопотал себе разрешение выехать за границу для лечения, где провёл 5 лет. За этот период Ушинский в русских журналах опубликовал большое количество статей о Школах Западной Европы, написал ряд оригинальных работ по вопросам воспитания и обучения, закончил серию учебных книг для детей - «Родное слово» и создал классический труд «Человек как предмет воспитания».

Вернувшись из-за границы, Ушинский поселился в Киеве, где продолжал свою научную работу.

Он умер в декабре 1870 г. в период наивысшего расцвета творческой работы.

Константин Дмитриевич Ушинский является основоположником русской педагогики. Но в условиях крепостнической России немногое удалось ему осуществить.

Книга Ушинского под названием «Детский мир», вышла в начале 1861 года. Она предназначалась для чтения на уроках родного языка в первых классах Смольного института, где тогда работал Ушинский.

Несмотря на препятствия, чинимые царским министерством просвещения «Детский мир» разошёлся по России в огромном количестве экземпляров.

«Детский мир» состоит из 2-х частей, каждая из которых, в свою очередь делится на две книги: собственно «Детский мир» и хрестоматия к нему.

В целом, все 4 книги знакомят читателя с природой, с историей России, со вселенной, Землёй и народами, с русской литературой и народным творчеством.

Основное место в «Детском мире» занимают небольшие статьи научного характера. В них наиболее ярко проявился талант Ушинского - популяризатора научных знаний. Его статьи отличаются доступностью и увлекательностью.

Одним из важнейших элементов воспитания в духе народности Ушинский считал знакомство с родиной.

Ушинский первый широко ввёл современную литературу в школу, и в этом его огромная заслуга. В хрестоматии Ушинского большинство стихотворных произведений, в том числе и все басни Крылова, напечатаны в строку, как проза. Это объясняется тем, что Ушинский рекомендовал и читать их как прозу, так как школьная привычка скандировать стихи, по его мнению, искажает их, делает их смысл непонятным для детей.

В «Детском мире» ярко проявился талант Ушинского как автора художественных произведений для детей.

Но наибольший интерес представляют маленькие рассказы и прозаические басни.В них автору удалось реализовать те требования, которые он предъявлял к детской литературе. Большинство их написано по мотивам народных сказок, пословиц, притч, появляются вполне оригинальные произведения.

Ещё одним из выдающихся произведений Ушинского является его учебник «Родное слово», состоящий из трёх книг и впервые изданный в 1864г.

«Родное слово», как учебник, предназначено для первоначального обучения в городских школах, а также в семье, и адресуется, как говорил сам автор, детям «мещанства и мелкого дворянства», т.е. более широкому кругу читателей.

Первая часть «Родного слова» читалась детям в школе и дома после «Азбуки». Она делится на 36 тематических уроков. Главное место в них занимают художественные тексты, перед которыми ставится задача оживить материал и закрепить знания детей. Это произведения разнообразных жанров - рассказы, народные басни, стихи русских поэтов, сказки, загадки, скороговорки, пословицы, поговорки (основное место здесь занимают произведения народного творчества).

Книги Ушинского являются не только энциклопедиями знаний, но и энциклопедиями жанров детской литературы.

Излюбленным автором Ушинского, вслед за Пушкиным, является Крылов. Во вторую книгу он поместил семь его басен. Большинство басен даётся в сокращённом виде, без моральных концовок и вступлений. Ушинский сделал значительный шаг вперёд, поместив в своих книгах стихи Некрасова, Пушкина, Никитина, Кольцова и многих других поэтов.

«Родное слово», несмотря на его недостатки, занимает одно из первых мест среди книг для детей XIX века.

Ушинский открыл школьные двери для современной русской литературы, народного творчества и естественных наук. Он знакомил детей с русской природой, русским народным творчеством и создавшим его народом.

Успех книг Ушинского был торжеством новой педагогики, основанной на доверии к ребёнку, учёте его интересов и способностей.

Педагогическая система К.Д. Ушинского (обобщение).

1. Народность воспитания. Он считал, что дети с самого раннего возраста должны усваивать:

· элементы народной культуры;

· овладевать родным языком;

· знакомиться с произведениями устного народного творчества.

Он развивает и укрепляет у детей ценнейшее: патриотизм, чувство национальной гордости.

2. Преподавание «естественной истории» («По моему убеждению, логика природы есть самая доступная и самая полезная логика для детей»,- говорил педагог и писатель) .

Исходя из этого, начинать обучение следует с рассказов о временах года, самом человеке, домашних и диких животных, птицах, растениях, деревьях, минералах, воздухе, воде, т.е. необходимо активизировать работу мыслей и чувств ребенка.

Эти взгляды педагог Ушинский стремился систематизировать в своих трудах:

«Человек как предмет воспитания» ( в 2-х томах )

«Детский мир и хрестоматия» (первое издание 1861)

«Родное слово» (первое издание 1864)

Методические пособия для учителей.

Цели, которые решал Ушинский в своих книгах:

· систематизировать понятия и представления, которые «уже существуют в детском уме» (образовательная цель);

· художественная и развивающая цель

Вывод: учебные книги Ушинского энциклопедичны по охвату и многообразию включенных материалов. В них - "азы" всех наук: естествознания, географии, биологии, зоологии, логики, истории.

Ушинский сыграл значительную роль и в истории русской литературы.

Педагоги выделили в книгах Ушинского тот художественный материал, знакомство с которым целесообразно начинать ещё в дошкольную пору (тематика произведений):

· рассказы о животных;

· рассказы познавательного характера;

· рассказы нравственно - этического характера.

Особенности рассказов о животных:

· похожи на народные сказки;

· животные представлены с характерными повадками и в той жизненной «роли», которая для них является естественной;

· авторская речь в стиле сказочника, который знаком ребёнку по песенкам народным. («Бишка»)

Однако скоро Ушинский оставляет прибауточно – песенный тон и продолжает рассказы с намерением пробудить в ребёнке любознательность.

Особенности рассказов познавательного характера (природоведческого характера):

· замечает все тонкости жизни, изображает их поэтически;

· с ребенком говорит добрый наставник;

· иногда с шутливыми интонациями;

· обязательна поучительность;

· желание внушить уважение к труду, опыту и знаниям крестьянина.

(«Чужое яичко», «История одной яблоньки», «Гадюка», «Проказы старухи

зимы»).

Особенности рассказов нравственно - этического характера:

· рассказывает о тех же животных, но с очевидной дидактической установкой;

· использует сказочное иносказание (под маской птиц и зверей действуют люди);

· в центре - занимательная история (дети говорят с насекомыми, птицами, зверями).

· мораль в конце рассказа: часто не скучная назидательность, а через поэтическое изображение.

· воспроизведение конкретных бытовых ситуаций.

(«Умей обождать», «Дети в роще», «Четыре желания»).

Писатель следует опыту «природных русских педагогов» - бабушек, матерей.

Язык детских произведений писателя.

Важное значение придавал языку своих рассказов:

· простота и доступность.

· использовал народный язык (народные сказки, пословицы, потешки).

· отсутствие формальных украшательств.

· язык должен способствовать развитию ума, чувства, а не наполнять голову ребенка ловкими фразами и бессодержательными оборотами.

Язык произведений Ушинского признан образцовым, он равно соответствует и требованиям высокого искусства, и принципам педагогики.

Книги писателя имели необычайный успех. Они выдержали бесчисленное количество изданий и признаны классическими образцами детской литературы.

Роль Л.Толстого у розвитку дитячої літератури і дитячого читання. Основні риси творчості Л. М. Толстого для дітей: глибокий реалізм, народність, вискоий моральний рівень, художня майстерність.

Л. Н. Толстой - геніальний письменник, філософ, публіцист, педагог. Педагогічні погляди Толстого не відрізнялися строгою послідовністю; у них були ті ж суперечності, які характерні для його світогляду. Заперечуючи теоретично потрібність широкої виховної програми для народу, він у той же час самовіддано здійснював її в Яснополянській школі. Толстой Л. прагнув визначити, які книги любить і читає народ. Всі симпатії письменника належать народу, він вивчає запити читачів - селян, намічає шляхи створення літератури для народного і дитячого читання. У дитяче читання перейшли перші ж твори Толстого - «Дитинство», «Отроцтво» і «Севастопольські розповіді». Толстой почав працювати над «Азбукою» у 1859 р. Він переробив для неї багато розповідей. Він вводив до «Абетки» найрізноманітніший матеріал з усної народної творчості: кращі з казок, байок, билин, прислів'їв, приказок. Не були залишені письменником без уваги і сучасні йому навчальні книги. «Азбука» Л. Толстого настільки відрізнялася від усіх навчальних книг манерою викладу, що відразу ж викликала суперечки. Деякі педагоги поставилися до неї вороже і дорікали Толстого за простоту і образність мови. Інші коливалися в оцінках і мовчки чекали думки більшості. Треті схвалили, відразу відчувши новаторську талановитість «Абетки». Письменник був украй засмучений тим, що «Абетку» не зрозуміли, але не впав духом і взявся за переробку книги.

У 1875 р. з'являється друге видання «Абетки» під назвою «Нова абетка». Дещо пізніше були видані чотири томи «Російських книг для читання». У «Новій абетці» Толстой сюжетно обробляє народні прислів'я, оформлюючи їх як оповідання - мініатюри або байки. Наприклад, на основі приказки «Собака на сіні лежить, сама не їсть і іншим не дає» написана байка «Бик, собака і сіно». Для «Нової абетки» і «Російських книг для читання» Толстого характерно різноманіття жанрів: оповідання, нариси, байки, казки. «Нова абетка» вирішувала важливі педагогічні завдання: вона навчала рідної мови, розвивала художній смак, знайомила з побутом людей, життям природи; допомагала моральному вихованню. В "Абетці" немає випадкових, безликих текстів, кожен навіть підсобний матеріал для вправляня у складовому читанні — твір словесного мистецтва.

Оповідання - мініатюри. Композиція «Нової абетки» враховує вікові особливості дітей. Навчальні книги Толстого відрізняються добре підібраним матеріалом для читання. Діти відразу ж долучаються до багатств усної народної творчості. Прислів'я, приказки, казки, билини складають значну частину навчальних книг Толстого.

Читачам молодшого шкільного віку цікаві казки Толстого, персонажі яких — діти ("Дівчинка і розбійники", "Хлопчик з мізинчик»).

Найулюбленіша дитяча казка "Три ведмеді". Дія розгортається поступово; маленькі слухачі і читачі можуть спокійно насолодитися повною свободою дій маленької героїні.

Казки Толстого розраховані на те, щоб полегшити запам'ятовування наукового матеріалу. Письменник створив для дітей високохудожні твори, в яких не тільки подав цікавий для них пізнавальний матеріал, а й виховував у своїх читачів художній смак, високі моральні якості. Хоч у жодному з його творів і немає «морального хвостика», але в кожному з них є розумна мораль. Л. Толстой вважав, що дітям не потрібні моральні повчання, а твори глибокого змісту — художні і повчальні. Поряд з художніми творами різних жанрів (байка, казка, оповідання, повість) Л. Толстой пише для дітей і наукові Нариси: «Як ходять дерева», «Від чого буває вітер», «Тепло», «Магніт», «Гази», «Кристали», «Куди дівається вода з моря».

К. І. Чуковський. Короткі біографічні відомості. Основний жанр творів К. Чуковського – веселі віршовані казки для малюків. Малі фольклорні жанри в поезії К. Чуковського: перевертні, небилиці, загадки, промовки («Чудо-дерево»). Фольклорне джерело цих творів.

Корней Иванович Чуковский (Николай Васильевич Корнейчуков) (1882 – 1969) – писатель, поэт, переводчик, критик.

Родился Николай 31 марта 1882 года в Санкт- Петербурге. Под псевдонимом Корней Чуковский в своей биографии писатель работал с начала литературной деятельности. Позже добавил ненастоящее отчество Иванович. В 1901 году Чуковский начал заниматься журналистикой, а спустя два года стал лондонским корреспондентом.

Вернулся на родину Чуковский в 1905. Под впечатлением от революционных событий стал публиковать журнал «Сигнал». Но всего четыре выпуска сатирического издания увидели свет – вскоре Чуковского арестовали. Благодаря адвокату Грузенбергу оправдали.

Десять лет, начиная с 1906 года, Чуковский в своей биографии прожил в поселке Куоккала. Там же завел дружбу с Репиным, Маяковским. Корней Чуковский постепенно становится все более известным и влиятельным. Критикует статьи, защищает футуристов.

Должное внимание в своей биографии Корней Иванович Чуковский уделял детским произведениям.

Его первая сказка «Крокодил» вышла в 1916. За ней последовали «Мойдодыр», «Тараканище». Также Чуковский занимался переводами, пересказал Библию для детей.

Скончался писатель 28 октября 1969 года от гепатита.

Особенности сказок К.И.Чуковского:

- начинаются с приключения или столкновения, которое приводит к драматическому конфликту и заканчивается победой добра и справедливости.

- знакомит с миром вещей домашнего обихода.

- населяют сказки насекомые, звери, домашние животные, как знакомые, так и экзотические (это развивает фантазию). Все они, как и положено в сказке, разговаривают, наделены характером и действуют в конкретное время (олицетворение). Часто героем сказок является крокодил, который охарактеризован всесторонне.

- в сказках есть носители зла, которые в конце или уничтожаются, или исправляются под давлением обстоятельств.

- присутствие реалистических героев.

- часто сказка заканчивается всеобщим весельем.

Художественные средства:

· юмор (на неправдоподобии событий или смех-осуждение);

· фольклорные традиции (перевертыши, дразнилки, загадки, считалки,

повторы, звукоподражания;

· прием приключенческой литературы (бегства, сложности на пути, внезапное спасение);

· сценичность (есть все элементы композиции).

Сказки создавались К. Чуковским в годы, когда педологи и вульгарные социологи отрицали сказку как жанр литературы для детей. По их требованию все народные, литературные сказки удалялись из библиотек. Подвергались запрету и сказки К. Чуковского. Преодолевая непонимание и заушательскую критику, К. Чуковский убежденно и последовательно работал в избранном жанре. Его сказки пользовались неизменным успехом, и успех этот не был случайностью. Созданию веселой сказки предшествовало длительное изучение детской психологии и языка. В статье «Работа над сказкой» Чуковский рассказывает, что прежде чем написать свою первую сказку, он лет пятнадцать изучал малышей.

Писатель подчеркивал исключительное значение для детей сказки, которая не только развлекает, но и учит.

В статье «Работа над сказкой» он указывал, что его задача состояла в том, чтобы, максимально приспособившись к психологии малых ребят, не только внушить им наши «взрослые идеи о гигиене» («Мойдодыр»), об уважении к вещам («Федорино горе»), но и по возможности поднять их литературный и умственный уровень. Выполняя поставленную задачу, писатель ввел в сказки обширный познавательный материал, дал маленьким детям понятия о далеком и близком, о большом, слабом, сильном. В сказки введены темы о морали, о правилах поведения, о победе добра над злом. Через сказочные образы писатель учит детей гуманному отношению к людям, воспитывает высокие нравственные качества. Сказки Чуковского развивают в детях творческие способности, воображение, вкус и любовь к художественному слову. Они веселят, смешат читателей, учат их сочувствовать в беде, помогать в несчастье и радоваться благополучию других.

В веселой, искренней, легкой форме сказки эти несут серьезную воспитательную идею, но несут так, что ребенок этого не замечает, без надрыва, без поднятого вверх пальца, без риторики.

Сказки Чуковского начинаются с приключения или столкновения, которое приводит к драматическому конфликту, и заканчиваются полной победой добра и справедливости. Они знакомят ребенка с миром вещей домашнего обихода.

Героем сказок Чуковского часто является крокодил. Он выступает в самых различных ситуациях главным или второстепенным лицом. В одноименной сказке он главный персонаж. В «Путанице» крокодил тушит горящее море, в «Мойдодыре» — гуляет по Таврическому саду, глотает мочалку и угрожает проглотить грязнулю. В «Краденом солнце» крокодил глотает солнце, в «Тараканище» он от испуга проглотил жабу, а в «Телефоне» обедает в кругу семьи, глотает калоши. Крокодил охарактеризован разносторонне: он уродлив, но он и спасает детей от Бармалея, заставляет неряху умыться. Он любит детей. У крокодила свои детеныши — Кокошенька и Лёлёшенька. Наконец, он весельчак, шутник.

Носители зла — кровожадный, беспощадный разбойник Бармалей, Паук, Таракан,— в конце сказки уничтожаются. Комарик срубил голову кровососу Пауку, Воробей клюнул Таракана, Крокодил проглотил Бармалея. Некоторые отрицательные персонажи в сказках Чуковского под давлением обстоятельств исправляются: мальчуган-грязнуля испугался крокодила и умылся; бабушка Федора становится аккуратной.

В сказках Чуковского живут реалистические герои и персонажи. Храбрый Ваня Васильчиков — («Крокодил»).

Добрый доктор Айболит самоотверженно лечит больных. По зову гиппопотама он летит в Африку, чтобы лечить бегемотиков, тигрят и верблюжат. Доктор Айболит спасает Танечку и Ванечку от злого Бармалея. Малыши любят Айболита, хотят ему подражать. Об этом говорит хотя бы такой любопытный факт, описанный в одной из газет в 1965 г. Накануне первого сентября корреспондент взял -интервью у людей разных возрастов, начинающих свой учебный год. Он спросил у малыша, который вместе с мамой покупал портфель, кем он хочет быть. Не задумываясь, малыш ответил: «Айболитом». Такова популярность сказочного образа.

Сказкам К. Чуковского свойствен мягкий юмор, вызванный неправдоподобием описываемых событий. («Телефон»).

Другую тональность приобретает юмор, когда речь идет о неряхе («Федорино горе»), о грязнуле («Мойдодыр»), о трусливых, ненадежных зверях («Тараканище», «Муха-Цокотуха»). Там ясно звучит смех- осуждение. Достаточно вспомнить строчки о мальчике-грязнуле:

Когда опасность устранена, герои сказок бурно радуются.

В создании сказок К. Чуковский широко пользовался традициями русского детского фольклора. В фольклорных песенках- небыличках мир изображен заведомо неверно.

Из устного народного творчества К. Чуковский перенес в литературу не только перевертыш. Его сказки буквально пронизаны детским фольклором: потешками, дразнилками, считалками, загадками, повторами, звукоподражанием, эмоциональным ритмом, соответствующими интонациями.

К. Чуковский утверждал, что, если стихи «невозможно ни петь, ни плясать... они никогда не зажгут малолетних сердец». Поэтому своим произведениям он придает лирически- песенный характер. «Мойдодыр», «Муха-Цокотуха» и другие сказки воспринимаются детьми как песня, под которую можно двигаться, жестикулировать, приплясывать.

Сказки Чуковского отличаются игровым характером. Дети могут не только читать, но и разыгрывать «Айболита», «Мойдодыра», «Телефон» и др.

Стихи поэта музыкальны, ритм подвижен, переменчив.

Большое внимание уделяется рифме стихов. Он считает, что весь смысл стиха должен передаваться в рифме, и должно бать меньше прилагательных,так как это будут стихи для старших детей, а не для малых.

Для детей К. Чуковский создавал песенки, загадки. В издательстве «Радуга» вышли сборники обработанных К. Чуковским народных песенок и стишков «Свинки» (1926), «Рыжий и Красный» (1927), «Скок-наскок» (1927) и др.

СТИХИ-ПЕРЕВЕРТЫШИ, НЕЛЕПИЦЫ, НЕБЫЛИЦЫ, ПОТЕШКИ

Маленький человек растет и изучает мир. Вначале все что ему говорят, он принимает за истину. Для него все может быть - говорящие звери, шагающая на куриных ногах избушка, деревья, растущие вверх корнями. Но вот наступает момент, когда ребенок осознает, что если корова говорит "му", а воробей "чик-чирик" это правильно, а вот если наоборот - это смешно. Наступает пора потешек и небылиц.

Их значение: развивают чувство юмора, фантазию, умение мыслить нестандартно. Как говорил Корней Чуковский в своей книге "От двух до пяти" -

" ребенок играет не только камешками, кубиками, куклами, но и мыслями".

К. Чуковский ввел новый термин — перевертыш, ныне принятый всеми литературоведами. Перевертыши есть во многих сказках Чуковского, а «Путаница» целиком построена на перевертышах. Перевертыш — это шалость, игра, которая веселит ребенка, способствует закреплению в его сознании реальных соотношений вещей. Воспитательная ценность перевертышей несомненна. Именно потому М. Горький еще в 1921 г., составляя каталог детских книг для издательств, в раздел «Книги для малышей» внес пункт «Веселые нелепости (что здесь не так)».

Заповеди для детских поэтов:

- Стихи для малышей должны быть графичны: в каждой строфе, а то и в каждом двустишии должен быть материал для художника.

- Нужна наибыстрейшая сменa образов.

- Словесная живопись должна быть лиричной.

- Нужна подвижность и переменчивость ритма.

- Нужна повышенная музыкальность поэтической речи.

- Рифмы в стихах должны быть как можно ближе друг к другу.

- Рифмы детских стихов должны быть главными носителями смысла всей фразы.

- Каждая строка должна жить своей собственной жизнью.

- Не загромождать детских стихов прилагательными.

- Преобладающим ритмом этих стихов должен быть хорей.

- Детские стихи должны быть игровыми.

- Поэзия для малышей должна быть и для взрослых поэзией.

В. О. Осеєва. Педагогічна діяльність Осевої»Чарівне слово» - збірка маленьких оповідань з життя дітей. Правдивість і життєвість сюжетів творів Осевої, глибина розуміння психології дитини. Ясність педагогічних ідей. Стислість і виразність викладу.

Осеева багато писала для дітей — вірші, казки, короткі оповідання. Її твори були відзначені жвавістю викладу і побудовані на близьких дітям сюжетах. Велику любов у маленьких читачів завоювали збірники «Рудий кіт», «Батькова куртка», «Мій товариш» та ін. Маленькі читачі особливо полюбили цикл оповідань «Чарівне слово», в якому в захоплюючих історіях, в живих характерах даються зразки людських відносин.

Ці розповіді-притчі вчать ввічливості, чесності, повазі до людей. Всі розповіді циклу так чи інакше торкають морально-етичні та моральні проблеми. Вони оповідають про життя звичайних середньостатистичних людей, які живуть з нами пліч-о-пліч. На прикладі героїв своїх творів Валентина Осеева вчить дітей правильно осмислювати моральні закони і правила. Створюючи свої розповіді дітям, Осеева Валентина Олександрівна ніби видає власний нескінченний звіт правил, які сформульовані або випливають з оповідання.

В оповіданнях письменниці все служить розкриттю задуму автора, навіть назви творів, деякі з яких і ставлять головне питання, якому присвячене оповідання. Наприклад: «Погано», «Добре», «Борг», «Хто хазяїн» і так далі.

Розібрані на прикладах цих творів проблеми стосуються не умовних дитячих гріхів і чеснот, таких як непослух або недбалість, а серйозних, гідних будь-якої дорослої людини якостей (доброти, чуйності, чесності) і противопоставних їм недоліків людської натури (підлості, егоїзму, грубості, байдужості). Життєва достовірність оповідань Валентини Осєєвої бере за живе і змушує глибоко замислитися над етичними проблемами, піднімаючими автором.

Оповідання Валентини Осєєвої 40-х років, адресовані дітям дошкільного і молодшого шкільного віку, також присвячені темі морально-етичного становлення. Валентина Олександрівна освоїла важкий жанр – коротка розповідь з прямою виховною метою, придатна для навчання читання і дає поживу для дитячих роздумів: «Чарівне слово», «На ковзанці», «Три товариша», «Печиво», «Сині листя», «Сини» та ін. Сюжети оповідань взяті з повсякденного життя хлопчиків та дівчаток, постійно осмыслюючих моральну сторону своїх і чужих вчинків. Герої та читачі вчаться розуміти закони нормального життя серед людей. Так, відомий цикл «Чарівне слово» дає звіт моральних правил, прямо сформульованих або випливаючих із загального ходу розповіді. Назви оповідань теж деколи служать орієнтирами в уявленнях про добро і зло, ставлять конкретне етичне питання: «Добре», «Погано», «Хто хазяїн?», «Борг». Гідні якості і недоліки героїв – це не умовні дитячі чесноти і гріхи (неохайність, непослух тощо), а цілком серйозні «дорослі» якості: доброта, чесність, чуйність – або егоїзм, підлість, байдужість,грубість.

У ранніх оповіданнях Осєєвої герой-дитина мала, невелика і сфера її оточення: сім'я, друзі у дворі, в дитячому садку, рідше в школі.

Головний принцип в системі образів – порівняння позитивних героїв і тих, хто не може служити прикладом для юного читача. Наприклад,в оповіданні «Будівельник» герой знову будує з глини будинок, зруйнований напередодні іншими хлопчаками, - так показано перевагу моральної сили над силою фізичною. Дорослі герої у Осєєвої, як правило,грають роль резонерів, що виражають позицію автора. Крім оповідань, Осеева писала вірші і казки, адресовані дошкільникам і молодшим школярам, з тієї ж ідейно-художньою спрямованістю. Вони нагадують «Аленушкины казки» Д. Мамина-Сибіряка з їх повчальними алегоріями. Однак саме реалістична проза була найсильнішою стороною її творчості. Розповіді Осєєвої сильні своєю життєвою достовірністю. Розповіді Ст. Осєєвої про дітей воєнної пори – «Андрійко»,«Батьківська куртка», «Тетяна Петрівна», «Качан» - відносяться до кращих творів про війну в дитячій літературі. Вони відрізняються реалістичним зображенням народних характерів і атмосфери того часу, особливою теплотою розповідного тону.

М. М. Носов. Єдність веселого й серйозного у творах письменника. Особливості творчої манери у постановці етичних питань. Казкова трилогія. Пізнавальний матеріал, моральні та соціальні проблеми, особливості їх вирішення, гумор та сатира.

Литература для детей должна быть познавательной и интересной. Любимыми книгами чаще всего становятся те, которые больше всего нашли отклик в детской душе. Наверное, поэтому самыми запоминающимися произведениями становятся рассказы о сверстниках. С творчеством детского писателя Николая Носова дети знакомятся ещё в дошкольном возрасте. «Бобик в гостях у Барбоса», «Живая шляпа», «Замазка» - эти и многие другие смешные истории хочется перечитывать снова и снова. В рассказах Н.Носова описывается повседневная жизнь самых обычных мальчишек и девчонок. Причём сделано это очень умело и ненавязчиво, интересно и смешно. В каких-то поступках и действиях, даже самых неожиданных и нелепых, многие ребятишки узнают себя. Каждый из небольших рассказов писателя проникнут нежностью и добротой к своим героям. Как бы они ни вели себя, что бы ни придумали, он без укора и злости рассказывает об этом. Наоборот, забота и внимание, добрый юмор и прекрасное понимание детской души освещает каждое маленькое произведение.

Краткие биографические сведения.

Николай Николаевич Носов родился 23 ноября 1908 года в Киеве в семье регента церковного хора. Разносторонне одаренный мальчик, Носов с гимназических лет увлекался музыкой, театром, шахматами, фотографией, электротехникой и даже радиолюбительством. В 19 лет поступает в Киевский художественный институт, но через два года переводится в Московский институт кинематографии. После окончания института Носов занимается режиссурой учебных фильмов для Красной Армии, за эту деятельность награжден в 1943 году орденом Красной Звезды. С 1935 года начинает писать детские рассказы, но профессиональным литератором становится только после Великой Отечественной войны.

Как он сам рассказывал, в литературу он пришел совершенно случайно. У Николая родился сын и, когда тот подрос, он начал рассказывать ему разные смешные истории, придумывая их на ходу… В какой-то момент Николай понял, что их нужно записать – из всего этого могло получиться что-то интересное: «Постепенно я понял, что сочинять для детей – наилучшее занятие. Оно требует не только литературных знаний, но и знания психологии детей, а главное – любви к ним… Я понял, когда у меня рос сын, что к детям нужно относиться с самым большим и теплым уважением».

Это ощущается в каждом его рассказе и каждой повести. При всей внешней комедийности он показывает, что дети – это прежде всего личности;

Тема: о детских насущных проблемах и проделках. На первый взгляд рассказы Николая Носова очень комичны и остроумны, но не эта их особенность самая важная, важнее то, что герои произведений – настоящие дети с настоящими историями и характерами. В любом их них вы сможете узнать себя в детстве или своего ребенка. Сказки Носова читать приятно ещё и по той причине, что они не приторно сладки, а написаны простым понятным языком с детским восприятием происходящего в каждом приключении.

Особенности рассказов.

Герои: они веселят читателя своими наивными суждениями, комическими положениями, в которые попадают по неопытности или излишней торопливости. Они горячо берутся за дело, но быстро охладевают, отвлекаются, но они – великие мастера на выдумку.

Условно их можно разделить на три группы:

· над ними по-доброму смеется;

· высмеивает и осуждает;

· это просто хорошие ребята, которые не могут найти себе занятия по душе.

Сюжет:

· отсутствие экспозиции (сразу события);

· необычные заключительные фразы.

Художественные особенности:

· мастер диалога ( герои отвечают на буквальный смысл вопроса; в этом – комизм);

· особенности детской речи (живые интонации: удивление, нетерпение…);

· большинство рассказов написаны от первого лица – сверстника читателя;

· умелое использование писателем богатых возможностей комического, заложенных в характере героя (нагнетание ситуаций, изображающих попытки героя достичь желаемых результатов, например: «Мишкина каша»).

Вывод: занимательность сочетается с поучительностью, т. к. умеет поставить важные и значительные вопросы о необходимости в жизни знаний глубоких, трудовых навыков, инициативы, о дружбе и товариществе, о честности и гуманизме.

Трилогия о Незнайке

В начале 50-х годов пришло время «Незнайки». Всего о Незнайке и его

друзьях-коротышках вышло три книги: «Приключения Незнайки и его друзей» (1954), «Незнайка в Солнечном городе» (1958) и «Незнайка на Луне» (1965). Произведения по-своему уникальные. Поскольку в них никак не объясняется происхождение этого забавного народа – коротышек, не обозначено место их обитания,и не известен ни точный возраст, ни продолжительность жизни коротышек. И, тем не менее, в этот придуманный и ничем не объясненный мир сразу же начинаешь верить!.. По сути своей и Незнайка, и остальные персонажи – это дети. Дети уверены, что будут жить вечно, а любая «нескладушка» в жизни непременно разрешится и все закончится хорошо. Это вообще главный принцип детского искусства – обязательный «хэппи-энд». Незнайка, Винтик и Шпунтик, Пончик и Сиропчик, Пилюлькин, Знайка и Гусля, и другие – все они заставляют читателя поверить в свое существование, потому что живут «по правде», по-настоящему, мыслят и ведут себя как настоящие дети.

Главный герой Незнайка – типичный мальчишка-непоседа, хвастун и фантазер, из-за своей неуемной энергии и любопытства постоянно попадающий в нелепые ситуации, из которых его выручают все друзья. Устройство жизни в Цветочном, Зеленом и Солнечном городах – справедливо и естественно с детской точки зрения: никто не посягает на свободу другого, если с кем-то случилась неприятность, все приходят на помощь; нет ни бедных, ни богатых – все равны, и даже товарно-денежные отношения, как таковые, отсутствуют.

Сюжеты сказок о Незнайке всем известны и пересказывать их нет необходимости. Особенно отметить хочется лишь третью книгу – о путешествии на Луну. Написанная под впечатлением первых полетов человека в космос в 60-е годы, она оказалась еще и по-своему пророческой. Как известно, в этой сказке Незнайка, а затем и его друзья попадают на Луну. Выясняется, что планета – обитаема, мало того – общественный строй на естественном спутнике Земли оказывается что ни на есть капиталистическим. Конечно же, в итоге, благодаря героям, прилетевшим с Земли, этот строй рушится и на Луне воцаряется типичный коммунизм.

Реалистичность и естественность повествования произведений писателя и сегодня привлекают внимание юных читателей. «Витя Малеев в школе и дома», «Фантазёры», «Приключения Незнайки и его друзей» - эти произведения писателя запоминаются на долгие годы, так как отличаются простым и живым языком, яркостью и эмоциональностью; учат внимательно относиться к своему поведению, особенно по отношению к своим одноклассникам и близким людям.

Николай Носов, писатель яркого юмористического таланта, считал, что дети начинают понимать шутки очень рано, до двух лет. Вообще у книг Носова, как правило, два адреса - ребенок и воспитатель. Воспитателю Носов помогает понять мотивы и побуждения поступков ребенка, а значит, и найти более тонкие способы воздействия на него. Ребенка он воспитывает смехом, а это, как известно, лучший воспитатель, чем любое назидание. В юмористических рассказах Носова для младших школьников и детей дошкольного возраста смешное – не в обстоятельствах, а в характерах, комизм которых проистекает из особенности мальчишеской натуры. Веселые книги Носова рассказывают о серьезных вещах, и дети, воспринимая жизненный опыт героев, узнают, как трудно, но как хорошо быть ответственным за порученное дело.

Рассказы для детей дошкольного и младшего школьного возраста, остросюжетные, динамичные, насыщенные неожиданными комическими ситуациями. Рассказы насыщены лиризмом и юмором; повествование как правило, ведется от первого лица.

Юмористические ситуации помогают Носову показать логику мышления и поведения героя.

Художественно достоверно у писателя проникновение в психологию ребенка. Его произведения отражают особенности детского восприятия. Лаконичный выразительный диалог, комическая ситуация помогают автору обрисовать характеры ребят.

Носов в своих рассказах умеет разговаривать с детьми, умеет понимать самые сокровенные мысли.

Сила его рассказов и повестей – в правдивом, бесхитростном показе своеобразного и веселого детского характера.

Все творчество Николая Носова пронизано неподдельной, умной любовью к детворе.

В веселых рассказах всегда таится что – то такое, что заставляет всерьез задуматься. Задуматься над тем, как необходимо с ранних лет готовить себя к самостоятельной жизни: учиться варить кашу, сажать рассаду в огороде и ремонтировать телефон и соблюдать правила уличного движения. Рассказы эти помогают избавляться от дурных свойств характера – от рассеянности, трусости, чрезмерного любопытства, грубости и зазнайства, лени и равнодушия.

Писатель учит маленьких ребят думать не только о себе, но и о товарищах. Писатель стремится писать так, чтобы маленький читатель сам сделал вывод. Н.Н. Носов - удивительный детский писатель. Удивителен и замечателен он тем, что не только дети получают заряд необыкновенной жизнерадостности, бодрости, прилива сил, но и взрослые сразу же окунаются в атмосферу детства, вспоминая и свои "нелегкие" детские проблемы.

Художественное слово всегда эмоциональнее выражает повседневные проблемы, с которыми сталкиваются педагоги, родители и дети. Оно намного эффективнее скучного нравоучения, указания, объяснения. И живое обсуждение рассказов Носова - это не только увлекательное путешествие вместе с героями его книг по стране детства, это еще накопление жизненного опыта, нравственных понятий, что такое "хорошо", что такое "плохо", как поступить правильно, как научиться быть сильным, смелым.

Читая рассказы Носова детям, можно и весело провести время, от души посмеяться, и сделать для себя важные выводы не забывать, что рядом с тобой такие же девчонки и мальчишки, у которых не все всегда гладко и хорошо получается, что всему можно научиться, надо только не вешать нос и уметь дружить.

Рассказ «Живая шляпа» останется актуальным всегда. Рассказ Носова «Живая шляпа» является как бы пособием для малышей, как преодолеть свой страх.

В рассказах Носова нет «плохих». Он строит так свои произведения, что дети не замечают, что их учат вежливому, уважительному отношению ко взрослым, учат жить в согласии и мире.

В центре произведений Н.Носова – ребята-фантазёры, непоседы, неуёмные выдумщики, которым часто достаётся за их затеи. Самые обычные жизненные ситуации превращаются в рассказах Носова в необычайно смешные поучительные истории.

Герои произведения Носова активно стремятся к познанию окружающего.

Творчество Н. Носова многообразно и разносторонне. Смех – главный двигатель его творчества. В отличие от подавляющего большинства юмористов, Носов зарекомендовал себя и теоретиком смешного.

Для Н. Носова открытие и объяснение мира детям – одна из важнейших художественных задач.

Книги Носова охотно переводятся чуть ли не во всем мире. Продолжение традиций юмористических рассказов Носова можно увидеть в произведениях таких писателей как В. Драгунский, В. Медведев и других современных писателей.

В. Біанки – автор творів багатьох творів: нарисів, оповідань, наукових казок тощо. Традиції народної творчості, класичної літератури у творах. Енциклопедія для дітей про природу. Використання творів з цієї роботи у роботі вихователя ДНЗ.

Біанкі Віталій Валентинович - російський письменник. Народився 30 січня (11 лютого) 1894 у С.-Петербурзі в родині вченого-орнітолога, з дитинства писав вірші. Батько Біанкі, якого письменник називав своїм першим і головним «лісовим вчителем», залучав його до біологічної науки - водив в Зоологічний музей, доручав ведення натуралістичних заміток. Абсолютна більшість казок Біанкі присвячені російському лісові. У багатьох з них неодноразово висловлюється думка про важливість знань, що стосуються живої природи, причому висловлюється м'яко і дбайливо. Перша опублікована дитяча розповідь Біанкі - Чий ніс краще? (1923). Герої оповідання птиці Тонконос, Крестонос, Дубонос і ін. Нагадували казкових героїв, оповідна манера Біанкі була сповнена точних спостережень і гумору. Герої Біанкі - це не тільки тварини, птахи і комахи, а й їхні друзі – діти. Сергійко з оповідання «Кузя двохвостий» мріє зловити якусь пташку. На основі творів Біанкі можна не тільки виховувати етичні та моральні якості, але давати знання про будову, звички, середовища існування птахів. Біанкі розглядав свою творчість як «самовчитель любові до природи». Він написав більше 30 казок про природу, в числі яких такі класичні твори, як Перше полювання (1923), Хто що співає (1923), Як Мурашка додому поспішав (1935), Казки звіролова (1937) та ін. За деякими з них ( Помаранчева шийка (1937, і ін.) зняті мультфільми. Біанкі писав також повісті (Одинець, 1928, Карабаш, 1926, і ін.), розповіді (збірник Прятки, 1945 і ін.) і тематичні цикли (Мишеня Пік, 1926, Синичкин календар, 1945 і ін). Одне з найдивовижніших властивостей книг В. В. Біанкі полягає в тому, що вони не тільки, як би це сказати, розширюють кругозір. Ні. Вони вчать дивитися, бачити і розуміти. Вони ведуть за собою в ліс, в поле, навіть на болото. І якщо ви піддастеся цій спокусі, і подаруєте собі нехай маленьку (поки) лісову подорож, то це зможе стати найголовнішим відкриттям для вашої дитини. Біанкі вмів спостерігати життя очима дітей, саме завдяки такому рідкісному дару будь-який його твір читається дитиною легко і невимушено. Завдяки подорожам письменник знав дуже багато, проте в книгах він концентрує увагу дитини тільки на значних і дорогоцінних моментах. Казки та оповідання Біанкі вкрай цікаві і різноманітні. Деякі смішні і веселі, деякі драматичні, а якісь твори сповнені ліричного роздуму й поезії. Фольклорна традиція сильна в багатьох творах Біанкі. Віталій Валентинович дав своїм творінням все краще, що він зміг почерпнути в народних казках, байках бувалих мисливців і мандрівників. Казки та оповідання Біанкі сповнені гумору і драматизму, вони написані простою і природною мовою, їм властива соковитість опису і стрімкість дії. Будь-які твори письменника, будь то казки, або розповіді, засновані на глибокому науковому знанні, вони надають чудовий виховний вплив. Письменник вчить дітей не тільки спостерігати за природою, а й прагнути пізнати її красу, а також берегти природні багатства, такі потрібні людині, особливо в наш непростий час. Хоча Казки та оповідання Біанкі написані в одному жанрі, вони дуже різні і зовсім не схожі один на одного. Це можуть бути як коротенькі казки-діалоги, так і багатосторінкові повісті. Юні читачі, знайомлячись з творчістю Віталія Валентиновича, отримують свої перші уроки природознавства. Опис в творах настільки соковитий та барвистий, що дитина без зусиль зможе уявити собі обстановку, або душевний стан персонажів. Для маленьких любителів літератури Біанкі написав невеликі гумористичні оповідання, зміст яких грунтується на цікавій, і в той же час повчальній пригоді. Поряд з окремими творами письменник публікує цілі цикли оповідань для маленьких, наприклад «Мій хитрий синочок». Головний герой - цікавий хлопчик, який в ході прогулянок з батьком по лісі постигає лісові таємниці і робить для себе безліч відкриттів.

Для більш дорослих читачів Віталій Валентинович публікує збірник «Несподівані зустрічі», всі твори в якому мають струнку композицію, поетичний зачин і кінцівку. Здавався спочатку нехитрим, сюжет в закінченні змусить читача всерйоз задуматися над тим, що сталося.

На закінчення хочеться відзначити, що Казки та оповідання Біанкі підійдуть для дітей будь-якого віку, вони допоможуть дитині не тільки розширити кругозір, а й розвинуть тягу до знань. Недарма твори письменника включені до золотого фонду дитячої літератури, не тільки в Росії, але і за її межами.

М. Пришвін – тонкий знавець природи і слова. Оповідання письменника, доступні дітям дошкільного віку. Значення творів М. Пришвіна у морально-естетичному вихованні дітей, у прищепленні їм любові до природи та прагнення оберігати її скарби.

Життя Пришвіна була типовим життям російської людини, котра пережила три війни" та революцію. Кожна фраза, навіть кожне слово у Пришвіна, як у вірші, несе велику значеннєве навантаження. Це така мудра поезія в прозі. У ній повчанння, але є родинне, ціломудрена увага до всього, і до людини передусім: ти голодний — я тебе нагодую, ти самотній — я тебе полюблю. Письменник вважає, що красу життя треба відстоювати, борючись із злом у різноманітних його проявах. Саме цій темі присвячувалася казка-минуле "Комора сонця". У ній ми зустрічаємо знайомі прикмети народної російської казки, починаючи з казкового пейзажу, розмов птахів, тварин і закінчуючи щасливою розв'язкою з перемогою добра над злом. І тоді водночас — це повість, яка розширює наші знання про життя. Читаючи ту книжку, ми довідуємося про бондарне ремесло й цілющі властивості журавлини, про значення лісу в житті людини, про те, як мисливець влаштовує облави на вовків, і які повадки у зайця й лисиці, у вовка та в тетерева, чому треба, особливо у болоті, триматися твердої стежки, і що є великі торф'яні болота. Багато чого, що пише у творах Пришвін, - не фантазія. В основу всієї його творчості покладено справжні події, власні спостереження та враження.

"Ніде у світі немає такої прекрасної мови, як російська — писав Пришвін. — Ось візьми, наприклад, слово «Родина».

Скільки слів з тим самим коренем: родина, род, родственники, родной, родичок, родительское внимание.

Пришвін — один із своєобразніших письменників.

Горький про нього писав: "У жодного від росіян письменників я - не зустрічав, не відчував такого гармонійного поєднання любові до

землі, знання неї, коли бачу і відчуваю це в Вас".

І ще: "Чудово знаєте Ви ліса й до болота, рибу і птицю, звірів, собак і комах, дивовижно багатий і широкий світ, пізнаний Вами".

Слово Пришвіна надзвичайно сучасне, особливо у трагічні моменти нашого життя, злами, хоча, здається, що творчість Пришвіна досить благополучна: думати так що, входячи до лісу, бути впевненим, що природа повинна лише на відпочинок і призначена. Адже життя природи йде з своїм мудрим глибинним законам. Для риби потрібна чиста вода — будемо охороняти наші водойми. У лісах, степах, горах різні цінні тварини — будемо охороняти наші ліси, степи, гори.

Рибі — вода, птаху — повітря, звіру — ліс. А людині потрібна батьківщина. І охороняти природу — отже охороняти батьківщину.

Творчість Пришвіна — це як наново народжений, знову почутий нами дзенькіт, що йде нині все ширше. У такій важкай годині нашого життя слова Пришвіна лунає голосніше і гучніше.

М. М. Пришвін залишив нам безліч оповідань, повістей, нарисів про природу. Всі ці твори об'єднані поглядом письменника, людини із відкритою і гордою душею. Любов до природи й людини яскраво виражена у казці-билині М. М. Пришвіна «Комора сонця».

Михайло Пришвін у своїх творах передає об'єктивні відчуття художника. У своїх творах Пришвін розкриває перед дитиною чудеса природи, він наділяє своїх «героїв» голосами і звичками, навіть дерева і рослини стають живими («Золотий луг», «Силач», «Шепіт в лісі», «Іменини осинки». «Дзвіночок» , «Лисичкин хліб», «Чудесний доктор», «Дерева в полоні», «осинки холодно»). Вся природа у М. Пришвіна олюднена.

Багато розповідей у нього присвячено тваринам-батькам: «Ярик», «Орлине гніздо», «Хлопці і каченята», «Пікова дама», «Курка на стовпах», «Борець і плакса», «Перша стійка». У письменника в багатьох оповіданнях розповідається про роль людини в природі - «Ярик». «Жахлива зустріч», «Сват», «перша стійка», «Комора сонця та ін.

У його чудових, майстерних оповіданнях завжди гармонійно поєднувалися навчаючи, допитливість, поезія природи і навіть натурфілософія. Список творів Пришвіна протягом його життя поповнювався чудовими творами, такими як «За чарівним колобком» (1908 г.), «Чорний араб» (1910) та ін. Письменник Пришвін зайняв особливу нішу в літературі і був вхожий в коло знаменитих петербурзьких літераторів, таких як А. Блок, А. Ремізов, Д. Мережковський. З 1912 по 1914 рік на світ з`являється перша збірка творів М. М. Пришвіна в трьох томах. Список творів Пришвіна і далі зростає, в 1920-1930 роки виходять його книги «Башмаки», «Джерела Берендея», повість «Жень-шень» і багато інших чудових робіт. Найцікавіше полягає в тому, що глибоке проникнення в життя природи зробило міфи і казки як би само собою зрозумілим відгалуженням у творчості письменника. Казки Пришвіна незвичайно ліричні і красиві. Вони розфарбовують художню палітру його багатого письменницької спадщини. Дитячі розповіді і казки Пришвіна несуть в собі позачасову мудрість, перетворюючи деякі образи на багатозначні символи.

Багато подорожує і постійно працює над своїми книгами М.М. Пришвін. Біографія його більше нагадує життя якогось біолога і географа-натураліста. Але саме в таких цікавих і захоплюючих дослідженнях і народжувалися його красиві історії, багато з яких були навіть не вигадані, а просто майстерно описані. І так міг це зробити тільки Пришвін. Біографія для дітей цікава саме тим, що безліч своїх оповідань і казок він присвячує саме-таки юному читачеві, який в період свого розумового розвитку зможе почерпнути який-небудь корисний досвід з книги, яку прочитає. Михайло Михайлович має дивовижне світогляд. У його творчості йому допомагає незвичайна письменницька пильність. Безліч дитячих оповідань він збирає в своїх книгах «Звір-бурундук», «Лісічкін хліб» (1939). У 1945 році з`явилася «Комора сонця» - казка про дітей, через своїх сварок і образ потрапили в лапи моторошних мшар (боліт), яких врятувала мисливська собака.

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 420; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 345 6 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!