АНТАРКТИЧНЕ ЦАРСТВО (Antarctis)
Антарктичне царство охоплює материк Антарктиду, південні райони Південної Америки (головним чином на південь від тропіка Козерога), Нову Зеландію, острови Хуан-Фернандес та субантарктичні острови, що лежать далі на південь від 35° півд. ш. Весь цей регіон, незважаючи на позірну роз'єднаність його окремих частин, являє собою осколки колись єдиного масиву суші і, відповідно, єдиного центру формоутворення (рис. 44). Аж до початку крейдового періоду ще зберігався єдиний південний материк Гондвана, в якому центральну частину займали сучасні ділянки суші, що входять до Антарктичного царства. Наступне розходження частин Гондвани роз'єднало первинну голантарк-тичну біофілоту, що склалась ще на початку крейди в умовах помірного клімату. Дальший ізольований розвиток окремих ділянок Антарктичного царства привів до формування глибоких відмінностей у пізніших шарах біофілот, однак давні пласти первинної голантарктичної біофілоти демонструють незаперечну спорідненість усіх цих тепер роз'єднаних територій.
В межах Антарктичного царства можна виділити такі області: Магелланову, Хуан-Фернандеську, Циркумполярну і Новозеландську. Біофілота Магелланової області має широкий контакт з біофілотою Неотропіків і зазнає значного впливу її. Біофілоти решти областей Антарктичного царства мають яскраво виражений острівний характер.
Флора квіткових рослин Антарктичного царства включає 11 ендемічних родин, більшість яких містить по одному або по кілька видів. У Магеллановій і Новозеландській областях спостерігається вплив голарктичної флори, яка проникала сюди ще в третинному періоді. У цих областях виявляються ендемічні види таких типових голарктичних родів, як Ranunculus, Saxifra-ga, Rumex, Geum, Veronica, Plantago, Juncus, Luzula, Poa.
|
|
|
Деякі типові антарктичні елементи флори далеко виходять на північ за межі царства і проникають у Неотропіки по високогір'ях. Такі Colobanthus з гвоздикових, Асаеnа з розоцвітих, Azorella із зонтичних. Усі вони просунулись на північ під часі плейстоценових зледенінь.
Особливо цікаві, хоч і нечисленні, приклади давніх зв'язків антарктичної флори з флорою Капського царства. Три види роду Dietes з півникових поширені в Капському царстві, а один вид виявлено на острові Лорд-Хау (Новозеландська область).
Флора Магелланової області містить 6 ендемічних родин (Gomortegaceae, Halophytaceae, Aextoxicaceae, Francoaceae, Miso-dendraceae, Tribelaceae), багато ендемічних родів, головним чином у Чілі. Ендемічні папороть Leptocionium, хвойні Austrocedrus, Pilgerodendron, Fitzroya і багато родів квіткових. Згадаємо ендемічні роди кактусів Austrocactus і Holmbergia.
У Хуан-Фернандеській області є і ендемічна родина Lactoridaсеае і 20 ендемічних родів; із загальної кількості близько 200 видів ендемічні 70%. Цікава ендемічна папороть Thyrsopteris, деревовидні волошки Centaurodendron і Junquea та інші деревовидні склад-ноцвітні, а також ендемічна пальма Iuania.
|
|
|
У флорі Циркумполярної області ендемічні 2 монотипові роди — кергеленська капуста Pringlea antiscorbutica з хрестоцвітих і Lyallia kergelensis зродини Hectorellaceae. На загальному тлі флористичної збідненості антарктичних островів виділяються відносною різноманітністю острови Трістан-да-Кунья, де ростуть 44 види рослин, із них 30 — ендеміки. Флористично ці острови тяжіють до Магелланової області. Але особливий інтерес становить флористична близькість острова Кергелен та Вогняної Землі: із 30 видів флори Кергелен у 17 — спільні звогнеземельською.
Флора Новозеландської області містить 50 ендемічних родів. Видовий ендемізм яскраво виражений, серед папоротей він становить близько 40%, серед хвойних — 100%, а в квіткових — близько 80%. Серед ендемічних родів переважають представники родин Asteraceae, Araliaceae, Apiaceae, Gesneriaceae, Arecaceae. Із хвойних на островах Норфолк і Філіп ендемічна Araucaria heterop-hylla, на острові Північному в Новій Зеландії ендемічний Agathis australis. Цікаво, що ендемічні новозеландські види родів Podocarpus і Dacrydium чітко вікаріюють з чілійськими видами цих родів.
|
|
|
Флора хвойних і квіткових Новозеландської області містить дуже мало елементів типово австралійської флори. Це пов'язано з тим, що Нова Зеландія втратила зв'язок з Австралією до того, як на цьому материку склався типовий вигляд флори хвойних і квіткових. Зате стародавніша група — папороті — демонструє більшу спільність Нової Зеландії й Австралії (близько 45% спільних видів). Ця спільність сформувалась до крейдового періоду, коли між обома територіями ще був континентальний зв'язок, а флора папоротей уже була в розквіті. А втім, спори папоротей добре переносяться вітром, і ці рослини завжди можна знайти серед піонерів на островах.
Фауна Антарктичного царства небагата, але в ній є низка дуже давніх елементів, що беруть свій початок від часів існування Гонд-вани. Такі згадувані вище хижі слимаки роду Rhitida, поширені в Новій Зеландії, а також в Австралії і Південній Африці, первинно-трахейні Peripatopsidae, які живуть у Новозеландській і на півночі Магелланової області, а також у Південній Африці і Південній Австралії, риби родини Galaxiidae поширені в Новій Зеландії на острові Лорд-Хау, на Фолклендських островах, в Південній Америці на північ до 32° півд. ш., а також у Південній Африці і Південній Австралії. Такий характер поширення ряду груп організмів, безперечно, свідчить про давню єдність антарктичної біо-філоти, і зокрема — її фауністичного компоненту. Ці давні зв'язки підкреслюються також поширенням веснянок родини Eusteniidae, яких знаходимо в Патагонії, на Новій Зеландії, а також в Австралії.
|
|
|
В основному Антарктичним царством обмежений у своєму поширенні ряд пінгвінів (Sphenisciformes), до якого входить 16 видів. Тільки 3 види живуть за межами царства — в Південній Австралії, Південній Африці і на островах Галапагос. Викопні рештки пінгвінів також приурочені головним чином до описуваного регіону.
У Магеллановій області фауністичний компонент біофілоти зазнає великого впливу Неотропіків. Проте тут є ціла низка характерних видів і груп тварин. Згадаємо жужелиць роду Ceroglossus, шоломоголових жаб (Calyptocephalus gayi) з родини жаб, до 20 см завдовжки, і крихітних, до 3 см, ринодерм (Rhinoderma darwinі), самці яких виношують кладку в своєму горловому мішку. Ринодерми — монотиповий рід, що належить до родини короткоголових (Brachycephalidae), решта родів родини властиві Неотропікам. Тільки трохи виходять за межі області нандуподібні (ряд Rheiformes), представлені двома видами — звичайним нанду і нанду Дарвіна. Характерні також 2 види родини каріамових (Саrіаmidae) з ряду пастушкових — середніх розмірів птахи, що погано літають. Ці 2 сучасні види є залишками дуже різноманітної групи птахів (близько 40 викопних видів — знайдені в основному в Магеллановій області). Із своєрідної родини тинамових, або скритохвостів (Tinamidae), властивої головним чином Неотропікам, в Магеллановій області є 2 ендемічні роди. Субендемічні для цієї області зобасті бігунки (родина Thinocoridae), 4 види невеликих птахів, споріднених з куликами. Вони тільки трохи проникають у Неотропіки по високогір'ях Анд. До цих високогір'їв і до сухих саван і пустинь Патагонії приурочені безгорбі верблюди роду лама (Lama) — гуанако і вікунья. Із гризунів у Магеллано-вій області зосереджена більшість видів родини тукотукових (Ctenomyidae) (у родині всього тільки 1 рід Ctenomys, але зате 27 видів), майже всі види родини шиншилових (Chinchillidae), до якої входить 3 роди і 6 видів. Субендемічні для Магелланової області мара (Dolichotis) і нутрія (Myocastor koypus). Тут ендемічні деякі види в цілому неотропічної родини броненосців (карликовий броненосець Zaedyus pichi та ін.). На півдні Чілі і на острові Чілое поширений монотиповий рід Rhyncholestes із родини це-нолестових (пацюковидних опосумів).
Хуан-Фернандеська область щодо фауни не така оригінальна, як щодо флори. Фауністичний комплекс походить безпосередньо від фауни Магелланової області. Ендемізм досягає тільки видового рангу. Тут є близько 20 ендемічних видів наземних молюсків, ендемічні колібрі (Eustephanus fernandensis) і тиран (Anaertes fernandensis).
У фауні Циркумполярної області, яка дуже збіднена і має океанічний вигляд, панують морські птахи (пінгвінові, трубконосі, поморники) і морські ссавці (вухаті і справжні тюлені). Більшість пінгвінів приурочена саме до Циркумполярної області — імператорський (Aptenodytes forsteri), королівський (А. patago-nіса), Аделі (Pygoscelis adeliae), золотоволосий (Eudyptes chrysolophus).
Ендемічна в описуваній області родина білих сивок (Chionididae) з 2 видами, що гніздяться по всіх субантарктичних островах. Ці невеликі птахи, завбільшки як голуб, далекі родичі зобастих бігунців, властивих Магеллановій області.
Дуже характерний для Субантарктики поморник Маккорміка (Catharacta makkormicki). Проте його часто розглядають тільки як підвид великого поморника (С. skua), який живе в Північній Атлантиці. Зате біполярно поширені вухаті і справжні тюлені різняться в ранзі видів (південний морський слон — Mirounga leonina) або родів (південний морський котик — р. Arctocephalus і південний морський лев — р. Otaria). Згадані види тюленів виходять за межі Циркумполярної області в інші області Антарктичного царства, а також досягають Австралії (південний морський котик).
Серед справжніх тюленів у Циркумполярній області ендемічні 4 монотипових роди — морський леопард (Hydrurga), тюлень Росса (Ommatophoca), тюлень-крабоїд (Lobodon) і тюлень Уедделла (Leptonychotes).
Фауна Новозеландської області найбільш самобутня порівняно з іншими областями царства. Згадаємо про давні голантарктичні зв'язки цієї області (риби-галаксиди і ловеттієві, веснянки-еусте-ніди) і про такі ж давні, але ширші гондванські зв'язки (хижі слимаки-ритиди, рівноногі раки Phreatoicidea). Із 54 видів риб-галаксид у Новозеландській області живуть 20 видів. А з 5 видів ловеттієвих (Aplochitonidae) описувану область населяв 1 вид роду Prototroctes, що вимер близько півстоліття тому. Другий вид цього ж роду ловеттієвих властивий Південній Австралії і Тасманії, але інший рід родини поширений на півдні Південної Америки — в Магеллановій області, що підкреслює зв'язок областей Антарктичного царства. Рівноногі прісноводні раки підряду Phreatoici-dea демонструють своїм поширенням давньогондванські зв'язки: вони населяють, крім Нової Зеландії, також Австралію, Індію і Південну Африку.
Високий процент ендемізму спостерігається в більшості груп комах. Так, із 1100 видів нижчих метеликів ендемічні понад 90%. Фауна твердокрилих налічує близько 4000 видів, із них найбагатше представлені жужелиці і довгоносики і, навпаки, немає бронзівок, майок, світляків.
Надзвичайно бідна батрахофауна області складається всього тільки з 2—3 видів роду Leiopelma. Найближчі родичі ліопельм, що об'єднуються в одну дуже давню родину Leiopelmidae, живуть у Північній Америці.
Унікальна герпетофауна, до якої входить гаттерія, або туатара (Sphenodon punctatus). Це представник особливого ряду дзьобоголових (Rhynchocephalia), решта видів якого вимерла близько 100 млн. років тому. Крім гаттерії, в Новозеландській області є 2 ендемічні роди геконів і кілька ендемічних видів сцинків роду Lygosoma.
В орнітофауні Новозеландської області є ендемічні ряди. Всього тільки близько 200 років тому тут були винищені людиною гігантські нелітаючі птахи ряду моаподібних (Dinornithiformes), більш як 10 видів яких існували в історичні часи. Зріст цих птахів варіював від 1 до 3 м, а маса найбільших видів досягала, мабуть, 400 кг. Ряд ківіподібних (Apterygiformes) охоплює 3 види, що живуть тепер, нелітаючих птахів, які належать до одного роду Apteryx. Серед інших рядів птахів є також нелітаючі ендемічні форми: совиний папуга (Strigops habroptilus), пастушок уека (Gallirallus australis), такахе (Notornis mantelli), новозеландський волове очко (Traversia). Останній входить до ендемічної для області родини Acanthisittidae (усього 4 види). Ендемічна також родина новозеландських шпаків (Gallaeidae — 3 роди, 3 види), до якої належать різнодзьоба гуйя (Heterolocha acutirostris). У самки цього виду дзьоб вдвоє довший і більше загнутий, ніж у самця.
Звертає на себе увагу виняткова бідність аборигенної фауни ссавців, що підкреслює давню ізоляцію новозеландських островів. Сюди змогли проникнути до появи тут людини тільки рукокрилі. Це новозеландський виростогуб (Chalinolobus tuberculatus) із вес-пертилионід і Mystacina tuberculata — єдиний вид ендемічної родини Mystacinidae. Саме відсутністю наземних ссавців і пояснюють велику кількість нелітаючих форм серед птахів.
У цілому біофілоти областей Антарктичного царства мають глибоку спорідненість, що сягає своїм корінням у початок кайнозою і пізніше перекрита в різних областях царства новітніми нашаруваннями, головним чином неотропічного та австралійського змісту.
Острівний характер усіх областей, крім Магелланової, сприяв як формуванню, так і збереженню в реліктовому стані ендемічних видів і груп до рангу родин і рядів.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 621; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!