АВСТРАЛІЙСЬКЕ ЦАРСТВО (Australis)
В межі царства включають материк Австралія з прилеглими островами (Тасманія, Кенгуру та ін.), острови Сулавесі, Нова Гвінея, Соломонові, Нова Каледонія, Нові Гебріди, Фіджі.
Формування біофілоти цього царства сягає своїм початком до часів роз'єднання стародавньої Гондвани ще в мезозої. Палеогеографічні і палеонтологічні дані свідчать про існування в минулому тривалого зв'язку Австралійської материкової платформи з Антарктидою, а через неї — і з Південною Америкою. Цей зв'язок зберігався до еоцену, і тільки 60 ... 50 млн. років тому внаслідок дрейфу Австралійської платформи на північ Австралія повністю відокремилась від Антарктиди. Але цей розрив був «підкріплений» такою різкою зміною кліматичних умов, як обледеніння Антарктиди, що повністю виключило будь-який зв'язок неотропічної та австралійської біофілот після міоцену.
Просування Австралійської платформи на північ, що становило близько 15° за широтою за 50 млн. років, привело її в квазіконтинентальний контакт з Південно-Східною Азією. Острівні «мости» забезпечили досить широке взаємопроникнення елементів орієнтальної й австралійської біофілот. Численні острови, що були «опорними камінцями» (stepping-stones) для форм, які розселялись назустріч одна одній, дають тепер цікаву картину поступового, але переривчастого переходу від Орієнтального царства до Австралійського. Ця острівна перехідна область уже давно є предметом досліджень і суперечок серед біогеографів. Для різних груп організмів співвідношення видів орієнтального та австралійського походження на кожному острові різне. При проведенні межі навіть за такою простою (і далеко не найосновнішою) ознакою, як 50%-не співвідношення видів того чи іншого генезису, виявляється, що в ланцюгу Малих Зондських островів ця межа проходить для рептилій між островами Ветар і Танімбар, для птахів — між островами Алор і Ветар і т. ін. Але коли враховувати глибину ендемізму окремих видів, наявність категорій вищого таксономічного рангу, домінування видів, різний генезис в угрупованнях організмів, то проблема проведення межі не тільки ускладнюється, а й здається вже значною мірою схоластичною. А. Уоллес проводив межу Орієнтального й Австралійського царств між Калімантаном і Сулавесі, між островами Балі і Ломбок (лінія Уоллеса). Другий варіант межі— лінія Вебера — проходить значно далі на схід — між островами Сулавесі і Хальмахера, островами Сула та Обі, між островами Тімор і Селатан-Тімур. Найраціональніше прийняти широку зону інтерградації між Калімантаном і Новою Гвінеєю, в межах якої в різних групах організмів у різному темпі змінюються види та групи орієнтального та австралійського генезису. Цю зону називають зоною Уоллеса.
|
|
|
В межах Австралійського царства чотири області — Материкова, Новогвінейська, Фіджійська і Новокаледонська (див. другий форзац). Материкова область—найбільша і найскладніша, її, в свою чергу, можна поділити на три підобласті: Північно-Східну, Еремейську і Південно-Західну. Новогвінейська область за флористичними компонентами біофілоти більше тяжіє до Орієнтального царства, але за фауністичними — до Австралійського. Фіджійська і Новокаледонська області, до яких входять океанічні острови, внаслідок значної ізоляції мають порівняно слабко виражені зв'язки з іншими областями царства.
|
|
|
Повертаючись до історії формування австралійської біофілоти, особливу увагу треба звернути на Материкову область. Процес внутрішньої диференціації біофілоти цієї області відбувався під впливом тривалого роз'єднання західної і східної частин материка. Це сталося внаслідок великої морської трансгресії в крейдовому періоді. Саме цією ізоляцією передусім і пояснюється виняткова своєрідність біофілоти Південно-Західної області.
Пізніше внаслідок відступання моря, пенепленізації й ариди-зації території більша частина материка виявилась зайнятою рівнинними чагарниковими пустинями і напівпустинями. На великих просторах сформувалась своєрідна ксерофільна біофїлота. Пристосування організмів до посушливого клімату відбувалось як внаслідок імміграції ксерофільних форм з Орієнтального царства, так і внаслідок перетворення місцевого первинко мезофільного комплексу рослин і тварин. Новітні горотворні процеси на східній окраїні материка привели до утворення гірської системи Австралійського вододільного хребта, а це створило умови для збереження і розвитку тут мезофільної флори і фауни з участю орієнтальних елементів.
|
|
|
Таким чином, на материковій частині Австралійського царства сформувались три головні центри еволюції біофілот: західний, центральний і східний. Внаслідок тривалої ізоляції материка в структурі австралійської біофілоти велика роль автохтонних елементів, позначених дуже глибоким ендемізмом. Широко представлені також міграційні елементи орієнтального походження, причому вони мають невеликий історичний вік (і відповідно низький таксономічний ранг). Причина цього — порівняно недавній і неповний контакт Австралії з Південно-Східною Азією. Міграційні елементи антарктичного походження нечисленні, але зате значно стародавніші і мають вищий таксономічний ранг.
|
|
|
Флора Австралійського царства вражає високим ступенем і глибиною ендемізму. Для острівних областей царства це природніше — наслідок острівної ізоляції. Але й для Материкової області видовий ендемізм досягає дуже високого ступеня — 75% (9000 видів з 12000). У Новогвінейській області видовий ендемізм становить 85% (5800 видів із 6870). Новокаледонська флора має 80% ендеміків на видовому рівні (2400 з 3000). Найбідніша і найменш своєрідна фіджійська флора — 50% видових ендеміків (550 із 1100). Оцінити глибину ендемізму можна за кількістю ендемічних родин. У Материковій області їх 6 (Akaniaceae, Byblidaceae, Cephalotaceae, Gyrostemonaceae, Petermanniaceae і Tremandraceae), у Новокаледонській — 5 (Amborellaceae, Strasburgeriaceae, Onco-thecaceae, Paracryphiaceae і Phellincaceae), у Фіджійській — 1 (Degeneriaceae).
Для Материкової і Новогвінейської областей ендемічними виявляються родини Eupomatiaceae і Himantandraceae; для Материкової і Новокаледонської — Xanthorrhoeaceae; для Материкової, Новокаледонської і Фіджійської — Balanopsidaceae. Слід мати на увазі, що низка цих родин має в своєму складі всього тільки по кілька видів або навіть монотипові. Крім того, погляди систематиків на обсяг родин в ряді випадків не збігаються, тому в деяких першоджерелах можна виявити розходження в даних про кількість ендемічних родин. На рівні родів у Материковій області налічується понад 500 ендеміків, у Новогвінейській — близько 100, в Новокаледонській — більш як 100, а в Фіджійській — тільки 15. У Материковій області дуже різноманітні папоротеподібні — близько 300 видів. Ці мезофільні рослини добре представлені тільки в Південно-Схїдній Австралії і на Тасманії. Тут ростуть деревовидні форми папоротей із родів Dicksonia і Alsophila. Хвойних у Материковій області 36 видів, із них дуже поширені 2 види араукарій (Аrаuсаriа), 16 видами представлений рід Callitris, 5 видами — рід Podocarpus. Особливо цікаві хвойні Тасманії, де їх ендемізм досягає родового рівня (роди Microcachrys, Phyllocla-dus, Arthrotaxis). Тасманійський рід Diselma близький до південноамериканського (чілійсько-аргентінського) Fitzroya.
Серед квіткових рослин Материкової області найширше представлені родини бобових і миртових, у кожному з яких налічується понад 1000 видів. Більш як 500 видів кожна мають у своєму складі родини протейних і складноцвітних.
Дуже поширена й дуже різноманітна в Материковій області родина орхідних, представлена майже 400 видами. Крім епіфіт-них орхідей, тут росте багато наземних форм, серед них є низка ендемічних родів (Caladenia, Diuris, Thelymitra, Pterostylis). Є навіть однолітні орхідеї — ефемери, що пристосувалися до життя в пустинях (Corybas aconitiflorus та ін.).
Із родини миртових на особливу увагу заслуговує рід Eucalyp-tus, який налічує тільки в Материковій області понад 400 видів. Представники цього роду ростуть як у прохолодних високогір'ях, так і в жарких низовинних пустинях, варіюючи своїм виглядом від гігантських дерев понад 100 м заввишки до низькорослих чагарників.
Серед бобових виділяється рід Асасіа, який налічує тут майже 500 видів, що становить більш як половину всіх представників цього роду. У більшості австралійських акацій, на відміну від африканських, немає колючок, а в багатьох із них листя замінене розширеними кінцевими гілочками — філодіями.
Цікаві деякі родини і роди, що свідчать про давні зв'язки австралійської біофілоти з віддаленими тепер областями суші. Родина Restionaceae широко представлена, крім Австралійського, також у Капському царстві, а по 1 виду росте в Неотропічному, Мадагаскарському та Орієнтальному царствах. У родині Cycada-сеае австралійський рід Macrozamia дуже близький до Капсько-го Encephalartos. Родина Proteaceae також споріднює австралійську флору з капською і неотропічною. Але в ряді випадків подібність рослин таких віддалених регіонів може бути спричинена не спорідненістю в походженні, а конвергентною адаптацією різних систематичних категорій до аналогічних умов середовища. Наприклад, на капських представників родини Еrісасеае дуже схожі австралійські види родини Epacridaceae.
Цікава різноманітність росичок — видів роду Drosera (36 видів), представленого як дрібними, так і великими сланкими рослинами до 1,5 м завдовжки. Діапазон поширення австралійських росичок — від боліт до пустинь. Головний центр різноманітності роду Drosera міститься в Неотропіках, другий центр — в Австралії, а третій — у Капському царстві. В Палеарктику проникає всього тільки 3 види цього своєрідного роду.
Із 26 видів пальм майже всі поширені по східному і північному узбережжях материка і належать до родів орієнтального генезису. Особливої уваги заслуговує пальма Livistona mariae — ендемік Центральної Австралії, її ареал обмежений невеликим відрізком річки Фінке в межах хребта Макдонелл.
Дуже характерні риси спільності з Антарктичним царством, які особливо помітні в південних районах Материкової області, але простежуються навіть і в Новогвінейській та Новокаледонсь-кій областях. Так, голантарктичні зв'язки проявляються в родинах Araucariaceae, Podocarpaceae, Winteraceae. Із 20 видів роду Araucaria 2 види поширені на півдні Південної Америки (Ма-гелланова область Антарктичного царства), 3 — в Австралії, 4 — на Новій Гвінеї, 8 — на Новій Каледонії, а решта — на субантарктичних островах. Другий рід тієї ж родини Agathis росте від Фі-ліппін, Нової Каледонії, Фіджі до Австралії і Нової Зеландії. Особливо яскраво демонструє голантарктичні зв'язки ареал роду Nothofagus (південний бук). В Австралійському царстві південний бук поширений від Тасманії через східну окраїну материка до Нової Гвінеї. В межах Антарктичного царства цей рід добре представлений у Магеллановій і Новозеландській областях.
Новогвінейська область за характером флори виявляє зв'язки головним чином з Орієнтальним царством. За кількістю видів на першому місці родина орхідних — 2550, причому майже всі вони ендемічні. Приблизно з 1000 видів папоротей близько 600 — ендеміки. За генезисом на першому місці виявляються орієнтальні види і групи, на другому — антарктичні (головним чином високо гірні види) і тільки на третьому — власне австралійські (вище було згадано 2 родини, ендемічні для Материкової і Новогвінейської областей).
Надзвичайно багата і самобутня флора Новокаледонської області за своїм генезисом тяжіє найбільше до австралійської флори. Орієнтальний вплив помітний менше, і на третьому місці виявляються види антарктичного походження. Високий ступінь ендемізму на родовому рівні свідчить про тривалу ізоляцію цих островів.
В ряді випадків виявляються заміщаючі роди: новокаледон-ські пальми роду Microkentia і новогвінейські Kentia, пальми роду Pritchardiopsis та фіджійські Prithchardia. Прикладом орієнтального впливу може бути ендемічний вид рослин-глечиків (Nepenthes neocaledonica). Різноманітність хвойних (23 види) і наявність ендемічних та голантарктичних родів підкреслює давність ізоляції і разом з тим вплив антарктичної флори (Araucaria, Agathis). Особливо відзначимо наявність 3 ендемічних видів роду Libocedrus (ще 2 види цього роду поширені в Новозеландській, а 1—в Магеллановій області). Ростуть на Новій Каледонії ендемічні види роду Callitris (ареал роду охоплює також Австралію і Тасманію).
У порівняно бідній флорі Фіджійської області дуже сильний орієнтальний вплив, але помітні також зв'язки з материковою австралійською, новокаледонською та антарктичною флорами. Тут є види родів Podocarpus, Agathis, Araucaria, причому Araucaria columnaris росте також на Новій Каледонії. Наявність родів Асасіа, Casuarina, Pittosporum, Metrosideros підтверджує зв'язки з флорою Материкової області.
Таким чином, у деяких областях Австралійського біофілотичного царства (Новогвінейська і Фіджійська) вплив орієнтального компоненту флори виявляється переважаючим, якщо ґрунтуватись на процентному співвідношенні компонентів різного генезису, особливо на рівні виду. Тому більшість ботаніків-географів відносять, наприклад, Нову Гвінею до Палеотропічного царства (Індо-Малайського підцарства), що відповідає Орієнтальному царству в прийнятій нами системі.
Проте ми вважаємо, що процентне співвідношення генетичних компонентів не завжди може бути основним критерієм для проведення меж і віднесення регіонів до того чи іншого царства. Так, на Новій Гвінеї переважання орієнтального компоненту флори — явище порівняно нове. Воно виникло тоді, коли Нова Гвінея разом з Австралією в міоцені-пліоцені в процесі дрейфу «увійшла» в тропічні широти і зіткнулась з південною периферією Орієнтального царства. Давні австрало-антарктичні елементи флори під впливом тропічного клімату опинились у несприятливих умовах, зате орієнтальна флора буквально «захлеснула» цю нову, що виявилась доступною, територію.
Тому для розв'язання питання про належність Новогвінейської області до Орієнтального або Австралійського царства основним аргументом повинно бути не кількісне переважання новітнього нашарування орієнтального компоненту, а наявність -давнішого австрало-антарктичного компоненту, що показує вихідне коріння формування біофілоти. Це коріння виявляється в наявності двох родин, ендемічних для Австралійської і Новогвінейської областей, які згадувались вище,— Eupomatiaceae і Himantandraceae. У першій із цих родин — 1 рід Eupomatia з 2 видами, а в другій — також 1 рід Galbulimima з кількома видами. Усе це дерева і чагарники, що належать до одного з дуже примітивних і давніх порядків покритонасінних— до порядку магнолієвих (Magnoliales). Це підкреслює стародавність австрало-новогвінейського контакту. Другий приклад таких історично глибоких зв'язків — наявність на Новій Гвінеї південного буку (рід Nothofagus). Види цього роду поширені, крім Нової Гвінеї, у Східній Австралії, на Тасманії, в Новій Зеландії, в горах Патагонії. Таким чином, південний бук — типовий голантарктичний елемент у флорі Нової Гвінеї. Тут поширені також види австралійських родів Banksia і Grevillea звеликої давньої родини Proteaceae, характерної тепер для південної півкулі. На Нову Гвінею з Австралійської області проникають види Casuarina (родина Casuarinaceae), види Eucalyptus (родина Myrtaceae) та ряд інших представників австралійської флори, як із давніх (протейні), так і з молодших (миртові) родин. Усе це, а особливо наявність у новогвінейській флорі давнього австрало-антарктичного пласта переконує в належності цієї області до Австралійського біофілотичного царства. Дальший розгляд фауністичного компоненту біофілоти підтвердить обґрунтованість цієї думки.
Фауна Австралійського біофілотичного царства характеризується винятково глибоким ендемізом. Це єдине з царств, в якому ендемізм досягає рівня підкласу (однопрохідні ссавці — Monotremata). Дуже різноманітна тут і інша давня група ссавців — сумчасті (Marsupialia). Ендемізм і субендемізм на рівні родин дуже широко розвинений і дає змогу визначити як давні, так і нові зв'язки і впливи.
Родина дощових червів Megascolecidae, дуже поширена в тропіках Старого Світу, має в описуваному царстві найбільші види (Megascolides australis до 2,5 м завдовжки).
Деякі молюски Австралійського царства мають давні, гондванські зв'язки — хижі наземні слимаки роду Rhitida трапляються також у Південній Африці і в Новій Зеландії. Прісноводні ракоподібні ряду Anaspidacea (5 видів) ендемічні для Південно-Східної Австралії і Тасманії. Рівноногі раки підряду Phreatoicidea дуже яскраво демонструють зв'язок Австралійського царства з стародавніми біофілотами. Близько 50 видів цих мешканців боліт населяють Австралію, Тасманію, Нову Зеландію, Індію і Південну Африку. Ендемічна для Материкової області родина Austrastacidae, ці десятиногі річкові раки живуть в річках Південної Австралії. Серед скорпіонів привертає увагу родина Bothriuridae, види якої поширені в Австралії і далі на північ до Суматри, а також (причому в більшій кількості) в Неотропіках. У ряду павуків є. багато ендеміків на рівні родів. Тут представлена родина Dipluridae з пантропічних мигаломорфних павукїв-птахоїдів. До неї належить великий Atrax robustus, укус якого може бути смертельним.
У Новогвінейській і Материковій областях живуть павуки-нефіли (рід Nephila), також пантропічного походження. Широко представлені види родів Gasteracantha, Missulena, Storena, Mitur-ga, Saitis, Myrmarachne. Поряд з ендемічними або субендемічними родами в Австралійському царстві є і всесвітньо поширені — Dolomedes, Lycosa, Latrodectus. Останній рід представлений тільки одним видом — L. mactans (червоноспинний каракурт), укус якого може бути смертельним. Недавно доведено, що цей вид водиться і в Новій Зеландії, де відомий під назвою «катипо». Субендемічні для описуваного царства отруйні кліщі-голотири (рід Holothyrus). Вони поширені в Австралії, на Новій Гвінеї, а також на островах Пацифіки та Шрі Ланка.
В ентомофауні Австралійського царства є чимало давніх груп. Наприклад, родина Eusteniidae з ряду веснянок живе у Східній Австралії і Тасманії, а також у Новій Зеландії і на південному заході Південної Америки. Це незаперечний релікт мезозою, що населяв колись єдину Гондвану. Ендемічна в Австралійському царстві родина Myiodactylidae з ряду сітчастокрилих. Личинки цих комах живуть на листі евкаліптів.
На рівні родів дуже багато ендеміків — пінниці (Macherotes), австралійські медові мурашки (Melophorus), блохи (Echidnophaga) — ектопаразити сумчастих та однопрохідних. Дуже великий орієнтальний вплив, особливо в Новогвінейській і на півночі Материкової області. Метелики родів Раріlіо і Ornithoptera, зелені мурашки-кравці роду Oecophylla, богомоли, паличники та багато інших походять, безперечно, з Орієнтального царства або ширше — з палеотропіків.
Окремо слід сказати про характер поширення термітів у Материковій області. Із загальної кількості близько 170 видів термітів більша частина живе в північних і центральних районах. Далі на південь фауністична різноманітність їх зменшується. До Тасманії доходять тільки 4 види. Цікаво, що далі на північ від тропіка Козерога переважають види молодої і прогресивної родини Termitidae, а далі на південь від тропіка — види примітивніших і давніших родин Kalotermitidae, Hodotermitidae і Rhino-termitidae. Цікаво також, що переважна більшість видів австралійських термітів живе в аридних і семіаридних ландшафтах, і тільки 4 види населяють вологі тропічні ліси. Таке співвідношення екологічних груп погано узгоджується з поширеною думкою, що аридизація материка — новітнє явище в його історії. До типових родів австралійської фауни належать роди Nasutitermes, Tumulitermes, Amitermes.
Варте уваги поширення родини Peripatopsidae з класу первин-нотрахейних типу оніхофор, уже згадуваного при описі Капського
царства (рис. 43). Передусім перипатопсиди живуть також у Південній Америці, Південній Африці і Новій Зеландії, що свідчить про австрало-антарктичні і навіть австрало-капські зв'язки. Але важливо також зазначити, що в межах Австралійського царства ця давня родина поширена на Тасманії, в Південній Австралії і далі на Новій Гвінеї, Соломонових островах, Нових Гебрідах, і на Новій Каледонії. Тим самим ще раз підтверджується давня єдність областей описуваного царства, незважаючи на пізніші орієнтальні впливи (згадаємо подібне поширення південного буку Nothofagus).
В іхтіофауні Австралійського царства виявляються дуже давні компоненти. Неоцератод, або рогозуб (Neoceratodus forsteri), з дводишних живе в річках Східної Австралії. Найближчий родич рогозуба — цератод (Ceratodus)—відомий із триасових відкладів, а сучасні споріднені види поширені в Південній Америці (Le-pidosiren) і в Африці (Protopterus). Цікава родина галаксид (Galaxiidae), представлена також у Південній Америці в межах Антарктичного царства і в Капському царстві. В Австралійське-му царстві ареал галаксид також надзвичайно своєрідний: пів-день Австралії, Тасманія і — Нова Каледонія! Це ще одне свідчення давніх зв'язків між областями Австралійського царства. З кісткоязикових риб (Osteoglossidae) в річках Австралії звичайна велика барамунда (Osteoglossum leichhardii).
Загальну бідність прісноводної іхтіофауни можна розглядати як наслідок тривалої ізоляції материка. В Австралії нема і коропових (Cyprinidae), і зубатих коропів (Cyprinodontidae), так широко представлених в Орієнтальному царстві. Важливо зазначити, що іхтіофауна Нової Гвінеї має дуже велику схожість з материковою австралійською і не позначена помітним орієнтальним впливом. Це ще раз свідчить про те, що між Австралією і Новою Гвінеєю був сухопутний зв'язок, тоді як далі на північ від Нової Гвінеї в минулому завжди зберігалась морська протока — надійний бар'єр для прісноводних риб.
Земноводні Австралійського царства представлені головним чином родинами квакш (Hylidae) і свистунів (Leptodactylidae). Центри різноманітності квакш лежать у Неотропічному та Австралійському царствах, але, крім того, вони водяться і в Північній Америці, і в Європі, і в Південно-Східній Азії. Зате свистуни мають більш обмежений і дуже характерний ареал: Неотро-піки, Південка Африка, і Австралія. У північних районах материка і в Новогвінейській області багато представлена пантропіч-на родина вузькоротих (Microhylidae). Справжні жаби (Ranidae) проникають тільки в північні регіони царства і на острови Фіджі. Ендемізм на родовому рівні в австралійських земноводних дуже високий.
Плазуни демонструють ендемізм уже на рівні родин — дво-кігтеві черепахи (Carettochelyidae), лусконогі (Pygopodidae) (Материкова і Новогвінейська області), а на рівні родів ендемізм досягає 80...85%. Це свідчить про значні строки локального
процесу видоутворення. Особливо багато ендемічних родів у родинах сцинкових (Ctenotus — Материкова і Новогвінейська області, Diplodactylus — Материкова область), агамових (Amphi-bolurus, Moloch та ін.), аспідових (Acanthophis, Notechis, Oxyuranus, Pseudechis та ін.). В Австралію не проникли справжні ящірки (Lacertidae), ігуани (Iguanidae), гадюкові змії (Viperidae), що створило умови для бурхливого видо- і родоутво-рення з освоєнням широкого спектра екологічних ніш у заміщаючих, що відповідають їм, родин — сцинкових, агамових та аспідових. Треба тільки уточнити, що по островах Пацифіки ігуанові доходять на захід до Фіджійської області Австралійського царства. Що ж до аспідових, то вони заміщають передусім вужевих (Colubridae), які в числі кількох видів, проникають тільки в Нову Гвінею і на крайню північ материка. Більшість аспідових яскраво виявляють конвергентну схожість з вужевими, але деякі дивно конвергують з гадюковими (рід Acanthophis).
Хоч на рівні родів процент ендемізму дуже високий, більша частина родин рептилій палеотропічні (агамові, варанові) або пантропічні (геконові, сцинкові, сліпозмійки, удави, аспідові).
У цій групі яскраво виражений період ізольованого розвитку (до родового рівня), але «вихідний матеріал» надійшов значною мірою північним шляхом, після виникнення переривчастого контакту з Орієнтальним царством. Південні (і, відповідно, давніші) шляхи проникнення можна припустити, очевидно, для геконових і лусконогів.
В Австралійській і Новогвінейській областях представлена палеотропічна підродина Pyihoninae з родини несправжньоно-гих, але зі сходу в межі царства заходить неотропічна підродина Воіnае (рід Candoia — тихоокеанський удав), досягаючи Фіджі, Нової Гвінеї і навіть Сулавесі.
Особливої уваги заслуговує монотипова родина двокігтевих черепах (Carettochelyidae). Єдиний вид — Carettochelys insculpta — живе в річках Нової Гвінеї і Північної Австралії. Родина зміїношийних черепах (Chelidae) широко представлена низкою ендемічних родів (Chelodina, Elseya, Emydura) у Материковій і Новогвінейській областях. Інші роди цієї родини живуть у Нео-тропіках, де досягають ще більшої різноманітності. У Новогвінейську область проникають з півночі пантропічні трикігтеві черепахи (Tryonichidae).
У фауні птахів Австралійського царства ендемізм на рівні родин розвинений значно ширше, ніж у плазунів. Можна згадати ендемічні родини казуарів (Casuariidae) і ему (Dromaiidae), сміттєвих курей (Megapodidae, виходять за межі царства на деякі острови), кагу (Rhynochetidae, Новокаледонська область— 1 вид), совиних жаборотів (Aegothelidae, Материкова і Новокаледонська області), птахів-лір (Menuridae), чагарникових птахів (Atrichornitidae), ластівкових сорокопудів (Artamidae), флейтових птахів (Cracticidae), сорочачих жайворонків (Gralli-nidae), альтанкових птахів (Ptilonorhynchidae), райських пта-
хів (Paradisaeidae, виходять за межі царства на деякі острови). Дуже різноманітні і охоплюють багато ендеміків на рівні роду родини медоносів (Meliphagidae) і папуг (Psittacidae).
Ссавці Австралійського царства такі унікальні, що вже давно стали хрестоматійним прикладом в усіх підручниках. У Материковій і Новогвінейській областях поширений особливий підклас яйцекладних (Prototheria), причому родина качконосів (Ornithorhynchidae— 1 вид) характерна лише для материкової області, а єхидни (Tachyglossidae — 5 видів) — також і для Новогвінейської.
Ряд сумчастих, спільний з Неотропічним і Неарктичним царствами, представлений в Австралійському царстві 7 ендемічними родинами: хижих сумчастих (Dasyuridae), сумчастих мурашкоїдів (Myrmecobiidae), сумчастих кротів (Notoryctidae), бандикутів (Peramelidae), кускусів (Phalangeridae), вомбатів (Phascolomyi-dae), кенгуру (Macropodidae).
Із плацентарних ссавців Австралійське царство широко заселили тільки гризуни родини мишачих (Muridae) та рукокрилі.
У гризунів ендемізм досягає родового рангу (Leporillus, As-copharynx, Pseudomys, Leggaddina, Gyomys, Zaomys, Zyzomys, Notomys та ін.).
Із хижих уже в історичні часи разом з первісною людиною в Австралійське царство проникли собачі (материковий і новогвінейський дінго).
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 705; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!