Зовнішня політика радянської держави в 20-30-х рр.: основні напрямки.

⇐ ПредыдущаяСтр 11 из 13Следующая ⇒

Упродовж 20-3 0-их років політика СРСР зазнала суттєвих змін. Зрозумівши нездійсненність найближчим часом світової революції, радянське керівництво шукало виходу з міжнародної ізоляції.У період світової економічної кризи СРСР прагнув використати суперечності між капіталістичними країнами з метою забезпечення перетворень першої п'ятирічки. Невдовзі стало зрозуміло, що дії Німеччини та Японії загрожують безпеці СРСР. Це змінило його зовнішньополітичну доктрину. Загроза з боку Японії змусила СРСР піти на зближення з Чан Кайші і рекомендувати КПК діяти спільно з Гомінданом у боротьбі проти Японії.

СРСР виступив за створення системи колективної безпеки і стримування агресорів. Провідником цього курсу став народний комісар закордонних справ СРСР М. Литвинов. СРСР вдалося зміцнити своє становище. У 1933 р. було встановлено дипломатичні відносини зі США, а в 1934 р. СРСР прийняли у Лігу націй як члена Ради, що означало визнання його великою державою. Успіхом на шляху створення системи колективної безпеки стало укладення в 1935 р. радянсько-французького договору про взаємну допомогу. Щоправда, у ньому були відсутні військові статті, але у будь-якому випадку договір відкривав шлях до спільної боротьби з агресором.Аналогічний договір у 1935 р. було укладено з Чехословаччиною. Зміна зовнішньополітичного курсу СРСРРадянсько-німецький пакт про ненапад і таємний протокол до нього. Мюнхен повною мірою продемонстрував радянському керівництву неможливість створення системи колективної безпеки: для нього Мюнхен став сигналом, що його хочуть усунути від участі в європейських справах.Незабаром Франція та Німеччина уклали угоду, рівноцінну пакту про ненапад. СРСР розцінив це як спробу Заходу спрямувати агресію Німеччини на Схід.Поразка СРСР на європейському дипломатичному фронті сталася на тлі загострення відносин з Японією, що вилилось у конфлікт біля озера Хасан у липні 1938 р. На думку радянського керівництва, СРСР опинився перед перспективою агресії зі Сходу та Заходу.Втративши надію на створення системи колективної безпеки, опинившись у політичній ізоляції та пройнявшись недовірою до Англії і Франції, радянське керівництво почало пошук шляхів зближення з Німеччиною. Важливим виявом зміни зовнішньополітичної орієнтації СРСР стала заміна М. Литвинова на посаді наркома закордонних справ. Новим наркомом став В. Молотов, що означало — за керівництво зовнішньою політикою береться сам Й. Сталін.

Перелом у зовнішній політиці СРСР збігся з початком перегляду політики країн Заходу. СРСР рухався від Англії і Франції до Німеччини, а Франція та Англія шукали зближення з СРСР.Англія і Франція, стурбовані непередбаченим ними розвитком подій, виступили із заявою про гарантії допомоги ряду європейських держав — Польщі, Румунії, Бельгії, Голландії, Швейцарії та ін. Гарантії створили нову ситуацію в Європі. Німеччина не могла здійснити агресії проти СРСР, не порушивши суверенітету Польщі та Румунії і, відповідно, не ризикуючи опинитись у стані війни з Англією та Францією.У березні 1939 р. Англія запропонувала СРСР підписати спільно з Францією і Польщею загальну декларацію про взаємодію. У квітні 1939 р. західні держави звернулись до Радянського Союзу з пропозицією дати гарантії Польщі та Румунії.У відповідь СРСР запропонував пакт про взаємодопомогу між Англією, Францією і СРСР з одночасним наданням гарантій усім прикордонним з СРСР державам. Однак переговори, що почалися з цього питання, виявились непростими через взаємну недовіру між учасниками і небажання сторін іти на компроміс. Сторонам не вдалося подолати суперечки з питання про непряму агресію. Англія та Франція вбачали у радянському формулюванні загрозу для суверенітету сусідніх з ним держав, тому що будь-які зміни у прикордонних з СРСР державах могли бути кваліфіковані радянським керівництвом як агресія, і туди вводилися б радянські війська. До того ж, Англія розглядала ці переговори як засіб тиску на Німеччину і не прагнула укладення угоди. Паралельно з політичними переговорами Англія, Франція і СРСР домовились розпочати переговори військових місій для укладення спільної конвенції, але вони теж виявились малоефективними.Формальною перешкодою для підписання конвенції стало небажання Польщі та Румунії пропустити через свою територію радянські війська. Керівництво СРСР вивчало питання про зближення з Німеччиною. У серпні 1939 р. СРСР опинився у центрі світової політики. Його прихильності домагались як Англія з Францією, так і Німеччина. Перед радянським керівництвом постала проблема остаточного вибору, від якого залежала доля світу.На думку Й. Сталіна, союз з Англією та Францією, у кращому випадку, міг принести напружені відносини з Німеччиною, а в гіршому — війну з нею. Союз же з Німеччиною ставив би СРСР осторонь світового конфлікту. Можна було розраховувати на припинення бойових дій з Японією на річці Халхін-Гол (тривали з травня по серпень 1939 р. на території МНР), на яку могла вплинути лише Німеччина, і на територіальні придбання за рахунок Польщі, Прибалтики, Фінляндії та Румунії.Німеччина погоджувалася на це, аби тільки вивести СРСР з гри і розв'язати собі руки для агресії проти Польщі, яка була призначена на 26 серпня, а згодом на 1 вересня.21 серпня Сталін отримав від Гітлера телеграму, в якій той заявляв, що прагне укладення пакту про ненапад з СРСР і готовий підписати будь-яку додаткову угоду, яка стосується усіх суперечливих питань. Гітлер просив прийняти міністра закордонних справ Німеччини Ріббентропа для підписання відповідних документів.Того ж дня Сталін дав розпорядження перервати переговори з Англією та Францією і направив Гітлеру телеграму з висловленням надії на суттєвий поворот у радянсько-німецьких відносинах. Він погоджувався прийняти Ріббентропа у визначені терміни.Після нетривалих переговорів Ріббентроп і Молотов 23 серпня 1939 р. підписали у Кремлі договір про ненапад і таємний протокол до нього.У протоколі сторони домовлялися про розмежування "сфер інтересів" у Східній Європі.

Німеччина визнавала сферою інтересів СРСР Фінляндію, Латвію, Естонію і Бессарабію. Литва визнавалася сферою інтересів Німеччини. Протокол передбачав розподіл Польщі. Лінія розподілу мала проходити приблизно по річках Нарев, Вісла, Сян.Зміст підписаних у Москві документів чітко виявив характер переорієнтації зовнішньої політики СРСР. Суть цього повороту полягала не лише у зміні зовнішньополітичних орієнтирів і спробі гарантувати безпеку через безпосередні відносини з Німеччиною. Таємний протокол свідчив про відмову СРСР від визнання пріоритету міжнародного права і повернення до політики, яку проводив царський уряд і визначальними рисами якої були таємна дипломатія та територіальна експансія. Підписавши протокол, СРСР фактично опинився серед держав — "підпалювачів війни".Безпосереднім результатом підписання цих документів стало те, що німецькі війська вранці 1 вересня 1939 р. здійснили напад на Польщу. З вересня Англія і Франція оголосили війну Німеччині. Спалахнула Друга світова війна.

34. Культура радянського суспільства в 20-30 рр.: основні тенденції.

Художественная життя у перші роки радянської влади вражає строкатістю і безліччю літературно-художніх угруповань. Тільки Москві 20-х рр. їх було понад 34. У тому числі – “Кузня” (заснована 1920 р.), “Серапионовы брати” (1921), Московська асоціація пролетарських письменників – МАПП (1923), “Лівий фронт мистецтв” – ЛЕФ (1922), “Перевал” (1923) та інших. Багато літератори зі свого переконання були аполітичні. Так було в маніфесті об'єднання “Серапионовы брати” проголошувалася незалежність художнього творчості від політики і ідейних переконань. Проте творчість “Серапіонов”, серед яких були М. З. Тихонов, До. А. Федин, М. М. Зощенка, У. А. Каверін, виходило далеко за межі даної декларации.В квітні 1932 року ЦК ВКП(б) прийняв спеціальну постанову “Про перебудові літературно-художніх організацій”, яка передбачала їх розпуск й створення єдиних творчих спілок. Торішнього серпня 1934 року було створено спілку СРСР. Перша ж з'їзд наказав діячам радянського мистецтва користуватися виключно методом соціалістичного реалізму, принципами якого є партійність, комуністична ідейність, народність, “зображення неминучого у її революційному розвитку”.

Поруч із Союзом письменників пізніше виникли Спілка художників, Союз композиторів, і т.д. Для керівництва художня творчість і контролі з нього в часи уряду було створено Комітет у справах мистецтва. Таким чином, більшовицька партія повністю поставила радянську літературу, і мистецтво на службу комуністичної ідеології, перетворивши на інструмент пропаганди. Відтепер вони призначалися у тому, щоб впровадити у свідомість людей марксистсько-ленінські ідеї, примусити їх в перевагах соціалістичного гуртожитки, в непогрішимою мудрості партійних вождів. Деятели мистецтва та літератури, які відповідали цим вимогам, отримували великі гонорари, сталінські й інші премії, дачі, творчі відрядження, поїздки за кордон і направлення інші блага від більшовицькогокерівництва.

До середині 20-их років належить поява радянської драматургії, оказавшей значний вплив в розвитку театрального мистецтва. Найбільшими подіями театральних сезонів 1925-27 рр. стали “Шторм” У. Билля-Белоцерковского у театрі ім. МГСПС, “Любов Ярова” До. Треньова в Малому театрі, “Розлам” Б. Лавреньова у театрі ім. Є. Вахтангова й у Великому драматичному театрі, “Бронепоїзд 14-69” У. Іванова в МХАТі. Надійне місце у репертуарі театрів займала класика. Спроби її нового прочитання робилися як академічними театрами (“Гаряче серце” А. Островського в МХАТі), і “лівими” (“Ліс” А. Островського і “Ревізор” М. Гоголя у театрі ім. У. Мейерхольда).Музыкальная життя у роки пов'язані з іменами З. Прокоф'єва, Д. Шостаковича, А. Хачатуряна, Т. Хренникова, Д. Кабалевского, І. Дунаєвського та інших. Висунулися молоді диригенти Є. Мравинський, Б. Хайкин.

Були створено музичні ансамблі, згодом які уславили вітчизняну музичну культуру: Квартет їм. Бетховена, Великий Державний симфонічний оркестр, Оркестр Державної філармонії та інших. 1932-го року був освічений Союз композиторів СССР.К середині 1930-х з'явилися нові твори. Публікується роман М. Горького “Життя Клима Самгіна” (1925-1936). У вашому романі Шолохова “Тихий Дон” (1928-1940) розповідається проблема людини у революції, його доля. Символом героїзму і моральної чистоти став образ Павла Корчагіна – героя роману М. Островського “Як гартувалася сталь” (1934). Тема індустріалізації відбито у твори Л. Леонова “Соть”, М. Шагінян “Гідроцентраль”, У. Катаева “Час вперед”, І. Еренбурга “Не переводячи подих”. Багато творів були присвячені вітчизняної історії. Це “Петро” А. Толстого, “Смерть Вазір-Мухтара” Ю. Тинянова, драма М. Булгакова “Кабала святош” (Мольєр) і “Останніми днями” (“Пушкин”)Росту популярності кіно сприяло поява вітчизняних звукових фільмів, перші з яких був у 1931 року “Путівка у життя” (режисер М. Экк), “Одна” (режисери Р. Козинцев, Л. Трауберг), “Золоті гори” (режисер З. Юткевич). Найкращі фільми 1930-х розповідали про сучасників (“Семеро сміливих”, “Комсомольськ” З. Герасимова), про події революції" і громадянську війну (“Чапаєв З повагою та Р. Васильевых, “Ми з Кронштадта” Є. Дзигана, “Депутат Балтики” І. Хейфеця й О. Зархі, трилогія про Максима режисери Р. Козінцева і Л. Трауберга). А до того часу ставляться музичні комедії Р. Александрова “Веселі хлопці”, “Цирк”.

35. Участь Радянського Союзу в Другій світовій війні: 1939-1941рр.

Радя́нсько-фі́нська війна́, або Зимо́ва війна́ (фін. talvisota) — збройний конфлікт між СРСР і Фінляндією в період з 30 листопада 1939 року по 13 березня 1940 року. На думку ряду істориків — наступальна операція СРСР проти Фінляндії з метою окупації Скандинавської країни під час Другої світової війни. У радянській і частині російської історіографії ця війна розглядалася як окремий двосторонній локальний конфлікт, що не є частиною Другої світової війни, так само як і бої на річці Халхин-Гол.Війна завершилася підписанням Московського мирного договору, що зафіксував відторгнення від Фінляндії значної частини її території.

У вересні-жовтні 1939 радянські війська почали зосереджуватися на радянсько-фінському кордоні. Генеральний штаб Червоної армії розпочав планування війни з Фінляндією. За цими планами Червона армія одним потужний ударом мала розгромити фінські війська та зайняти всю територію країни за кілька днів. За словами головного маршала артилерії Воронова, на нараді у наркома оборони СРСР йому було доручено вести розрахунки потрібних обсягів набоїв та обладнання виходячи з того, що війна буде продовжуватись дванадцять діб.29 листопада 1939 року СРСР розірвав із Фінляндією дипломатичні стосунки, а 30-го о 8:00 за московським часом радянські війська одержали наказ перейти радянсько-фінський кордон та розпочати бойові дії.

Офіційно війну ніколи не було оголошеноОсновного удару червона армія завдала з двох напрямків - 7-а армія мала подолати Карельський перешийок та захопити Віїпурі, 9-а армія завдавала удар на Рованіємі з метою розділити Фінляндію на дві частини. Добре озброєна 9 А маючи велику кількість танків та артилерії стрімко почала просуватися вперед, фінські війська відступали не маючи достатньої кількості протитанкових засобів. Втім, одразу далася взнаки неузгодженість дій радянських військ - артилерія та авіація діяли окремо від задач піхоти, танки використовувалися неефективно. До того ж фіни не були приголомшені - евакуація мирного населення з небезпечних районів розпочалася одразу після Майнільського інциденту, війська при відступі густо мінували територію, почали діяти численні лижні загони - добре обізнані з місцевістю вояки зненацька атакували колони радянських військ, добре замасковані снайпери завдавали значних втрат червоній армії. На додачу, зіпсувалась погода - червоноармійці ще були у літній формі, радянське рушничне мастило на морозі тверділо, акумулятори вантажівок виходили з ладу. У війну вступило "Державне управління спиртних напоїв" Фінляндії, яке взялося до масового виготовлення пляшок із запалювальною сумішшю - саме фіни назвали цей витвір "коктейль Молотова". На ВіїпуріРадянські війська мали значну перевагу у повітряних силах. <*коротко надати дані з чисельності*>. Вже 30 листопада відбулось авіаційне бомбардування Гельсінкі, Віїпурі та інших фінських міст бомбардувальниками з радянських військових баз у Прибалтиці та коло Ленінграду. Чималі жертви серед цивільного населення Фінляндії внаслідок цих бомбардувань стали приводом для виключення Радянського Союзу з Ліги Націй. Одночасно радянська преса повідомляла, що жертв серед цивільного населення Фінляндії немає.

Бої за залізниці Уряд Куусінена1 грудня в першому ж захопленому СРСР населеному пункті Фінляндії — дачному селищі Терійокі, безпосередньо на радянському кордоні, було створено «народний уряд» на чолі з комінтернівським діячем Отто Куусіненом. Уже 2 грудня СРСР визнав своїх маріонеток єдиним законним урядом Фінляндії і уклав з ним «договір про дружбу». Цікаво, що всю викладену вище інформацію взято з відкритих джерел — радянських центральних газет листопада-грудня 1939 року. Але відтоді в жодному радянському джерелі ніколи не згадувалося про «народний уряд», на «допомогу» якому рушили радянські «визволителі». Героїчний всенародний опір, який вчинила самозваним «визволителям» малесенька нація, зробив цю пропагандистську версію абсолютно неприйнятною.Боєздатність її «вояків» була вкрай низькою. За весь період війни участі в бойових діях вони практично не брали. Їх берегли для параду «визволителів» в окупованому Гельсінкі. Закінчення війниВтрачені фінські землі після завершення війниЦя війна, що увійшла в історію під назвою «зимової», по суті, була нерівною, хоча Червона Армія, знекровлена сталінськими «чистками», воювала неефективно і зазнала набагато більших втрат, ніж Фінляндія.12 березня був підписаний радянсько-фінський мирний договір, за умовами якого Фінляндія здала Радянському Союзу в оренду на 30 років півострів Ханко.До складу СРСР увійшли весь Карельський перешийок із м. Виборгом, Виборзька затока з островами, західне і північне узбережжя Ладозького озера. Фінляндія поступилася СРСР півостровом Рибальським на півночі, частиною Карелії з Виборгом, північним Приладожжям.Оборона Фінляндії здійснювалася дисциплінованими, грамотно керованими солдатами, що звикли до місцевих кліматичних і погодних умов, і застосовували тактику, цим умовам відповідну. Радянський же наступ був спланований без урахування характеру місцевості, погодних умов і відповідних проблем постачання. Зрештою вдалим він видався лише тому, що Радянський уряд не звертав уваги на втрати такого масштабу. На підставі радянських невдач Гітлер і його генерали припустили, що у Радянського Союзу неефективне керівництво, тактика й озброєння, і він не виявиться гідним супротивником для німецької військової машини. Цю думку розділяли і багато іноземних спостерігачів, включаючи і міністерство оборони США.Радянсько-фінська війна тривала всього 105 днів. За цей час Радянський Союз втратив, за деякими даними, більше 722 тис. убитих, поранених і обморожених. 17 тис. чоловік пропали безвісти.Німецько-радянській війні передувала змова СРСР і Німеччини щодо розподілу Східної Європи та Балкан. Протягом 1939 — першої половини 1941 років обидві держави ліквідували Польщу, Чехословаччину, країни Прибалтики, а також балканські держави. СРСР та Німеччина отримали спільні кордони, а також привід для наступу на сусіда для «звільнення» завойованих ним територій.22 червня 1941 року о 4.00 Йоахим фон Ріббентроп вручив меморандум радянському послу в Берліні В. Деканозову, в якому чітко виклав причини німецького нападу. В СРСР цей документ ніколи не оприлюднювався[1].1941 рік пройшов у повній стратегічній і тактичній перевазі Німеччини. За півроку їй вдалося захопити Прибалтику, Білорусь, Україну, частину земель європейської Росії. СРСР не спромігся організувати належну оборону на жодній ділянці фронту.22 червня — Німеччина напала на СРСР.

36. Радянсько- німецька війна1941-1943: основні події на фронті та в тилу.

— збройний конфлікт між Німеччиною та СРСР, що тривав з 22 червня 1941 року по 9 травня 1945 року. Складова Східноєвропейського театру воєнних дій Другої світової війни. В німецькій історіографії отримала назву Східного фронту (нім. Ostfront), а в радянській — Великої Вітчизняної війни (рос. Великая Отечественная война) . У конфілікті на боці Німеччини виступили Італія, Угорщина, Румунія, Хорватія, Болгарія, Словаччина і Фінляндія.Бої німецько-радянської війни є одними з наймасштабніших у воєнній історії 20 століття. Війна супроводжувалася жорстокістю, масштабними руйнуваннями населених пунктів, знищенням великих груп населення, депортаціями, тощо. Близько третина усіх загиблих у Другій світовій війні припадає на німецько-радянську війну.

Перебіг війни обумовив поразку Німеччини, а з нею усіх країн Осі у Другій світовій війні. Результати війни спричинили посилення СРСР та сприяли створенню в Східній Європі залежних від нього низки комуністичних режимів.22 червня 1941 року о 4.00 Йоахим фон Ріббентроп вручив меморандум радянському послу в Берліні В. Деканозову, в якому чітко виклав причини німецького нападу. В СРСР цей документ ніколи не оприлюднювався.

1941 рік пройшов у повній стратегічній і тактичній перевазі Німеччини. За півроку їй вдалося захопити Прибалтику, Білорусь, Україну, частину земель європейської Росії. СРСР не спромігся організувати належну оборону на жодній ділянці фронту. 1942 рік позначився провалом німецького наступу на Москву та початком контр-наступу радянських військ. Німеччина спромоглася захопити Донщину, Кубань та Кавказ. В районі Сталінграда СРСР зміг організувати ефективний опір німецьким військам. 1943 рік позначився втратою стратегічної ініціативи Німеччини у війні. СРСР перейшов у наступ, відвоював Кавказ і Донщину, відкинувши німців на Україну. В районі Курської дуги відбулася найзапекліша танкова битва Другої світової війни, в результаті якої Німеччина остаточно перейшла до оборони по всьому фронту. Наприкінці року СРСР вдалося захопити Східну Білорусь та Східну Україну.

37. Радянсько- німецька війна1944-1945: основні події на фронті та в тилу.

1944 рік позначився масштабним наступом СРСР на всьому фронті. Радянські війська захопили всю Білорусь, Україну, Крим, Прибалтику, Східну Польщу, вивели з війни Фінляндію та Румунію і почали облогу Будапешту.5 січня — СРСР здобув Кіровоград, УРСР.27 січня — СРСР зняв блокаду з Ленінграду.11 лютого — СРСР здобув Рівне і Луцьк, і захопив Волинь.17 лютого — СРСР завершив Корсунь-шевченківську операцію.17 квітня— СРСР з захопив Правобержжя та північну Бесарабію.12 травня — СРСР захопив Крим.22 червня — СРСР ропочав Білоруську операцію. липня — СРСР здобув Мінськ.20 липня — СРСР окупував Вільнюс, Литва.27 липня — СРСР захопив Львів.2 серпня — СРСР захопив Люблін, Польща.9 серпня — СРСР захопив Карелію. Фінляндія вийшла з війни.10 серпня — СРСР окупував Естонію.29 серпня — СРСР окупував Галичину, південну Бесарабію та Східну Румунію.29 жовтня — СРСР окупував більшу частину Угорщини і розпочав наступ на Будапешт.24 листопада — СРСР окупував країни Прибалтики.

1945.Наступ СРСР: 1.1.1945 — 7.5.1945: 1945 рік позначився приходом військ СРСР до країн Східної Європи та насильним встановленням комуністичних урядів в цих країнах. Радянські війська окупували Східну Пруссію, Західну Польщу, Східну Австрію, Словаччину, Чехію та Бранденбург. Після падіння Берліна Німеччина підписала капітуляцію, яка завершила німецько-радянську війну та поклала край Другій світовій війні на європейському театрі бойових дій.13 січня — СРСР розпочав наступ у Східну Прусію.17 січня — СРСР здобув Варшаву, Польща.19 січня — СРСР здобув Краків, Польща.28 березня — СРСР здобув Данциг, Пруссія.9 квітня — СРСР здобув Кьонігсберг, Пруссія.4 квітня — СРСР здобув Братіславу, Словаччина.15 квітня — СРСР здобув Відень, Австрія.16 квітня — СРСР розпочав битву за Берлін.2 травня — СРСР здобув Берлін, Пруссія.8 травня — Німеччина підписала капітуляцію.9 травня — СРСР здобув Прагу, Чехія.

НаслідкиВ результаті німецько-радянської війни загинуло понад 30 мільйонів осіб. Це був найбільш кривавий театр воєнних дій в ході Другої світової війни. В боях була задіяна найбільша кількість сухопутних сил за всю історію воєн 20 століття. Конфлікт суповоджувався великими втратами як серед військового, так і цивільного населення. Характерною ознакою протистояння була ідеологічна боротьба — комунізму і націонал-соціалізму, яка сприяла жорстокості у війні. Під час конфлікту обидві сторони широко застосовували «тактику випаленої» землі, масові розтріли, знищення населених пунктів, тощо

38.СРСР в останні роки правління Сталіна (1945-1953рр)

Перемога над фашизмом у другій світовій війні народам світу далася дорогою ціною. Особливо великі втрати поніс Радянський Союз. За далеко неточними даними у війні загинуло понад 24 млн. громадян Радянського Союзу. Було зруйновано сотні міст, 70 тис. сіл, ЗО тис. промислових підприємств, національне багатство зменшилось на третину.Одним з наслідків другої світової війни було розширення кордонів Радянського Союзу. На Заході до СРСР відійшла частина Східної Пруссії з Кенігсбергом (сьогодні Калінінград), від Фінляндії було відібрано м.Петсамо (Печенга). Після приєднання Закарпаття вперше майже всі українські етнічні території об'єдналися в складі УРСР.Було приєднано Туву, яка до 1944 р. була самостійною державою, а також південну частину острова Сахалін та Курильські острови, які з 1905 року належали Японії.

Здійснюючи відбудову народного господарства, керівництво СРСР, ігнорувало міжнародний досвід. Країни Західної Європи відбудову економіки здійснювали в такій послідовності: стабілізація національної валюти, відбудова доріг, шляхів сполучення і засобів зв'язку, розвиток сільського господарства, харчової промисловості, рекунструкція і технічне переозброєння промисловості на базі прогресивних технологій і науки. Такий процес відбудови був менш болісним для народних мас і значно швидше задовольнялися найбшьш життєвонеобхідні потреби. В Радянському Союзі було висуното доктрину згідно з якою переваги планової економіки дозволяли розпочати відбудовчу роботу перш за все галузей важкої промисловості. Максимальні фінансові, та людські ресурси були направлені на розвиток військово-промислового комплексу. Це було продовженням сталінського курсу форсованої мілітаризації економіки, розпочатої ще в 30-ті роки,продуктів харчівання і товарів народного господарства, до узаконення залишкового принципу фінансування соціальної та культурної сфери: жтлове будівництво, освіту, охорону здоров'я, пенсійне забезпечення.

Основні завдання відбудовного періоду були визначені четвертим п'ятирічним планом (1946-1950 рр).Уже на кінець п'ятирічки військово-промисловий комплекс займав більше 60% у валовому суспільному продукті. Відбудова народного господарства здійснювалась через перекачування коштів з сільського господарства у промисловість внаслідок нееквівалентного обміну між містом і селом. На початку 50-х років колгоспники отримували за свою працю в середньому 16,4 крб. за місяць, тобто в чотири рази менше, ніж робітники і службовці. Держава по суті за безцінь забирала в колгоспах отриману продукцію. Так, пшениця закуповувалася у колгоспах по одній копійці за кілограм, а борошно держава продавала по 31 коп., яловиччину по 23 коп., а продавали в містах у середньому за 1,5 крб. Крім того, селяни платили багато різних податків: молоко, м'ясо, вовна, яйця, за кожне плодове дерево.Продуктів харчування в країні не вистачало. Проти селян посилилися репресивні заходи. Особливо ефектиктивно вони працювали в Україні. 21 лютого 1948 року Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ "Про виселення з Української РСР осіб, які злісно ухиляються від трудової діяльності в сільському господарстві і ведуть антигромадянський паразитичний спосіб життя". Загалом у 1948-1950 pp. було винесено близько 12 тисяч "громадських вироків"./ Виконання їх покладається на органи Міністерства внутрішніх справ:Ситуація в сільському господарстві погіршилось в з'язку з голодом, який в 1946-1947 pp. охопив майже всю територію України, Молдови, Ульяновську, Костромську та інші області Росії.В 1950 році було завершено четверту п'ятирічку. Планові завдання були виконані по виробництву чавуну, сталі, вугілля, нафти, електроенергії, цементу.Виробництво товарів споживанн, сілького господарства в цілому не були виконані.В 1947 році була проведена грошова реформа, що мала конфіс-каційний характер, було скасовано карткову систему розподіл}' продуктів харчування.

Таким чином, та модель, яка була визначена для післявоєнної відбудови економік, відкидала країну у тридцяті роки. Технологічні досягнення років війни, а також у розвитку післявоєнного військово-промислового комплексу не були освоєні і впроваджені у промисловість.Однією з головних причин цих процесів була командно-адміністративна система. Міністерства, які надзвичайно виросли, давили всяку ініціал -:ву.Після закінчення програми ленд-лінза, зросла воржнечість до всякого іноземного впливу, що вело до ізольованості, відчудження і несприятливості до досягнення науки і техніки. Переконливим прикладом у зв'язку з цим являється відмова СРСР від допомоги по плану Маршалла.

39. Політичні та соціально-економічні процеси в СРСР в друг. Пол. 50-х на поч. 60- рр. 5 березня 1953 р. Й.В Сталін помер.Головою Ради Міністрів став Маленков. Його на цю посаду запропонував Берія. У свою чергу, Маленков запропонував об'єднати МВС і МДБ під керівництвом Берії. Були проведені і інші зміни у складі керівництва. Хрущов домігся на цьому засіданні прийняття рішення про повернення у Москву Г.К.Жукова, який на той час командував Уральським військовим округом.Посада першого секретаря у партії не пропонувалась, але Хрущов як єдиний з секретарів ЦК, що входив до Президії ЦК, фактично взяв під контроль кадри партійного апарату.Політика нового керівництва країни було вкрай непослідовною. Це пояснювалось нестійкістю коаліції Маленков-Берія-Хрущов. Ці лідери прагнули одноосібної влади. Найбільше шансів було у Берії, який контролював два з трьох "силових" міністерств.

Основним суперником Берії став Хрущов, який зумів на свою сторону залучити Маленкова й Жукова.Хрущова було обрано Першим секретарем ЦК КПРС. У пресі почали з'являтися перші статті, які засуджували культ особи, почався перегляд "справи лікарів" і т.д. Але в той же час був придушений страйк в'язнів ГУЛАГу на шахтах Воркути.Сільське господарство. Цілина. Прийшовши до влади, Хрущов вдався до рішучих дій. У вересні 1953 р. він виступив на Пленумі ЦК з пропозиціями щодо розвитку сільського господарства:- зменшити планові показники;- запровадити авансування праці колгоспників;- засудити практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм коштів міцних;- зменшити управлінський апарат- сприяти допомозі міста селу.Ці пропозиції були слушними, але дати негайне збільшення виробництва сільгосппродукції вони не могли.

Вихід було знайдено в освоєнні цілинних та перелогових земель. Це був яскравий приклад екстенсивного розвитку сільського господарства.Визначною подією став XX з'їзд КПРС. Підготовка до з'їзду велась у традиційному для того часу дусі - з численними рапортами, вахтами, зобов'язаннями. Але ще під час попереднього обговорення звітної доповіді ЦК з'їзду Хрущов запропонував включити до неї спеціальний розділ про культ особи Сталіна, але не знайшов підтримку з боку більшості ЦК і у звітну доповідь ця тема не ввійшла.У внутрішній політиці висувались такі завдання:- забезпечити зростання промислового виробництва;- піднесення сільського господарства;- запровадження семигодинного робочого дня;- проведення пенсійної реформи;- збільшення темпів житлового будівництва.

Друга половина 50-х - початок 60-х років були періодом, коли Радянський Союз, як і інші індустріальні держави, вступив у епоху науково-технічної революції. її особливістю у СРСР було те, що вона розвивалась переважно в надрах військово-промислового комплексу. Це пояснювалось тим, що йшла "холодна війна" і створення нових зразків зброї могло дати перевагу в протистоянні; відсутністю стимулів для запровадження досягнень НТР у цивільних галузях виробництва.У цей період були такі досягнення НТР:- створено міжконтинентальну балістичну ракету;- 12 квітня 1961 р. у космос полетіла перша людина Ю.О.Гагарін;- введено в експлуатацію перший атомний криголам "Ленін". У 1957 р. розпочалися реформи управління народним господарством. На думку Хрущова, надцентралізовані галузеві міністерства, які тоді існували, не могли забезпечити швидке зростання промислового виробництва. Замість них створювались територіальні управління - ради народного господарства (раднаргоспи). Подальша реформаторська діяльність Хрущова була знову пов'язана з сільським господарством, яке продовжувало залишатись слабким місцем радянської економіки, хоча там і відбулись деякі позитивні зрушення (у 1956 р. дало позитивні результати освоєння цілини).За цих умов у кінці 1958 р. з ініціативи Хрущова прийнято рішення про продаж колгоспам сільськогосподарської техніки, яка знаходилась у розпорядженні МТС. Більша частина колгоспів не могла відразу її купити і брала на виплат. Це спочатку погіршило фінансове становище значної частини господарств і породило невдоволення. Іншим негативним наслідком була фактична втрата кадрів механізаторів і ремонтників, до цього зосереджених у МТС, які не бажали переходити до колгоспу, що означало б зниження їхнього життєвого рівня. Вони знаходили собі роботу в районних центрах, містах. У колгоспах ставлення до техніки погіршилось, бо вони не мали , як правило, гаражів, місць для зберігання у зимовий час, та й загальний рівень технічної культури колгоспників був ще низьким. Програма побудови комунізму. XXII з'їзд КПРС, який відбувся у жовтні 1961 p., був одночасно і тріумфом, і початком занепаду політики, пов'язаною з іменем Хрущова. З'їзд обговорив питання "Про Програму Комуністичної партії Радянського Союзу". Хрущов заявив, що програма будівництва матеріальної бази комунізму розрахована на 20 років. Але трапилось не так, як сподівався Хрущов. 1962-1964 pp. стали роками внутрішнього безладдя і зростання напруженості. Погіршилось продовольче постачання міського населення.

40. Політичні та соціально економічні процеси в СРСР в друг. пол. 60- поч. 80-х рр.. ХХ ст. Період «Застою» — назва однієї з останніх фаз існування радянської економічної та політичної системи (середина 1970-х — середина 1980-х років). Власна (офіційна) назва цього періоду радянською пропагандою - «розвинений соціалізм». В цей період в радянському суспільстві складалися передумови глибокої системної кризи — економічної та соціальної, які врешті призвели до краху радянської економіки та політичного розпаду СРСР.Звичайно застій пов'язують з ім'ям політичного вождя СРСР - Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва, під час правління якого (1964-1982) застійні явища у суспільстві сформувалися та набули характерних рис. Саме поняття «період застою» зявилось лише після 1985 року, в період «Перебудови».

Технічна відсталість СРСРЕкономічним змістом періоду застою було поступове просування до колапсу. Незважаючи на широко розрекламовані гігантські проекти-новобудови (як КАМАЗ, БАМ та ін.), розпочаті ще напередодні застою, та закупівлю за кордоном цілих заводів, основні виробничі фонди в цілому невпинно старіли. Відставання у продуктивності праці від країн Західної Європи та США (де повним ходом йшла науково-технічна революція) сягало кількох десятків відсотків (від рівня США) та з часом збільшувалося[8]. Найбільш відсталою галуззю народного господарства СРСР було сільське господарство, де безроздільно панувала колгоспно-радгоспна система. За період з 1970 до 1990 р. відставання СРСР у продуктивності праці у сільському господарстві збільшилося з 4-кратного до 10-кратного[9].Одними з найважливіших наслідків науково-технічної революції, що справді революціонізували всі технологічні процеси в усіх галузях, були різке розширення асортименту та збільшення обсягів виробництва новітніх конструкційних матеріалів, а також широке впровадження мікропроцесорних технологій та персональних компьютерів. Тут технічне відставання СРСР ставало дедалі безнадійнішим. Радянські підприємства ставали неконкурентоспроможними; на кінець періоду застою вони були нездатні навіть відтворювати закордонні зразки. СРСР у 1980-ті роки став світовим лідером у виробництві сталі, але цей успіх був наслідком того, що у промислово розвинених країнах метал витіснявся новими полімерними та керамічними матеріалами, яких СРСР не мав, або мав у дуже невеликій кількості та невисокої якості.Радянська економічна модель не сприяла інтенсифікації виробництв та впровадженню досягнень науково-технічної революції через свою надмірну централізацію та жорсткість. Найпрестижніша модель радянських автівок періоду застою «Волга» ГАЗ-24.

З переходу на інтенсивний шлях розвитку економіки перешкоджала і мілітаризація промисловості, спричинена амбіціями радянського керівництва досягти світового політичного лідерства. Близько 2/3 наукового потенціалу СРСР працювало на військово-промисловий комплекс (ВПК)[11]. Велика кількість оборонних підприємств була зосереджена в Україні. Це стало причиною високого рівня безробіття під час економічної кризи початку 1990-х років, коли уряд уже не мав можливості, через брак валюти, фінансувати ВПК у колишньому обсязі. Автомобіль «Лада» експортувався до країн Західної Європи. При розподілі державних інвестицій (а в СРСР інших не могло бути) та інших ресурсів бралися до уваги насамперед інтереси ВПК. Як наслідок, галузі, що виробляли продукцію масового вжитку, занепадали. Перш за все це позначилося ня якості такої продукції. Якість вітчизняних автомобілів, холодильників, телевізорів, радіоприймачів, магнітофонів, годинників, фотоапаратів, велосипедів ще задовольняла невибагливого рядянського споживача. Але в порівнянні з закордонними аналогами радянські моделі виглядали вкрай застарілими, або просто недосконалими, як з технічного, так і з естетичного погляду. Асортимент таких товарів був дуже вузьким. У той же час якість одягу, взуття, меблів та багатьох інших товарів була, як правило, дуже низькою. Навіть за умов товарного дефіциту склади торгівельних баз затоварювалися продукцією кравецьких та взуттєвих фабрик, яка не знаходила збуту. За рішенням уряду в усіх містах були відкриті магазини розпродажу лежалих товарів з великими знижками (до 70%), щоб звільнити місце на складах для нових партій продукції такої ж якості.П'ятирічні плани. Будь ласка, допоможіть розширити або вдосконалити цей розділ. Додаткова інформація про те, що необхідно зробити, може бути на сторінці обговорення.

Внутрішня та зовнішня торгівля.Обсяг виробництва товарів широкого споживання був недостатнім, щоб покрити грошову масу, яку мало на руках населення[9]. Країні загрожувала гіперінфляція. Керівництво СРСР знайшло вихід у нарощуванні видобутку та експорті корисних копалин, насамперед нафти. На виручені гроші імпортувалися одяг, взуття, меблі, харчові продукти, та деякі інші товари народного споживання. «Нафтодоларами» також оплачувалися військово-політичні амбіції вищого партійного керівництва. Такій політиці сприяла міжнародна кон'юнктура: у середині 1970-х розпочалася світова енергетична криза. Ціна на нафту на світовому ринку суттєво зросла[12][13], що спонукало СРСР нарощувати експорт енергоносіїв. Саме в цей час СРСР почав експлуатувати нові потужні нафтові родовища у Західному Сибіру[14]. Цей збіг дозволив Радянському Союзові протягнути своє існування на додаткові 10 — 15 років, які згодом і одержали назву «період застою».Зрештою, валютні надходження від вивозу сировини стали складати більше половини від загальної вартості експорту. Залежність радянської економіки від вивозу сировини ставала критичною. Структура експорту СРСР, який претендував на роль великої держави, нагадувала структуру експорту якої-небудь африканської чи латиноамериканської країни. Закордонні ЗМІ іронічно називали СРСР «Верхня Вольта з ракетами». Експорт товарів промислового виробництва був спрямований здебільшого до соціалістичних країн — сателітів СРСР та до країн, що розвивалися. Все ж певна частина радянських виробів постачалася і до промислово розвинутих країн: автомобілі «Lada» (експортний варіант Жигулів), деякі моделі цивільних літаків, механічніх годинників та фотоапаратів, горілка та ін. Вироби, призначені для експорту, виготовлялися за спеціальними стандартами, які відрізнялися від стандартів для внутрішнього ринку.У внутрішній політиці зберіглася система формування органів влади, яка утворилася ще за часів Й.Сталіна. Вся вища влада в СРСР була сконцентрована у вузькому колі осіб, що оточували Генерального секретаря комуністичної партії та входили до складу Політбюро ЦК КПРС. Будь-які питання кадрових переміщень у цьому колі вирішувалися всередині самого цього кола. Найважливіші питання внутрішньої та зовнішньої політики, економіки, фінансів, у тому числі кадрові питання, приймалися на засіданнях Політбюро ЦК КПРС, і були обов'язковими для всіх державних установ. Президія Верховної Ради СРСР та Рада Міністрів СРСР повністю контролювалися керівництвом КПРС. Пленуми ЦК та з'їзди КПРС, сесії Верховної Ради СРСР перетворилися на парадні заходи, на яких формально затверджувалися всі рішення, запропоновані партійним керівництвом. Депутати Рад усіх рівнів фактично призначалися партійними комітетами за місцем їхньої роботи.

Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 600; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 4 5 6 7 8 9 101112 13 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!