Етапи колективізації в СРСР. Голод 1932-1933рр.
Одним із джерел індустріалізації була колективізація. Вона розпочалася за рішенням XV з'їзду партії більшовиків (1927) і стала важливою складовою формування тоталітарної системи.Здійснення індустріалізації загострило становище в аграрному секторі. Восени 1928 р. розпочалися перебої з хлібопостачанням. За умови зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялось продавати державі хліб за нижчими цінами. Порушуючи рішення XV з'їзду ВКП(б) про збалансований розвиток галузей економіки, Політбюро ЦК ВКП(б) у січні 1928 р. прийняло рішення про примусове вилучення у селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колективізації сільського господарства. Група членів ЦК ВКП(б) на чолі з М. Бухаріним виступила проти відновлення воєнно-комуністичних методів економічної політики, але зазнала поразки.
Суцільна колективізація почала здійснюватися вже в 1929 р., названому "роком великого перелому". Керівники окремих районів змагались, хто першим відрапортує про завершення колективізації. З'явилася велика кількість нежиттєздатних колективів-комун і колгоспів-гігантів.2 березня 1930 р. у "Правді" з'явилася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів", в якій відзначались серйозні помилки на селі, зокрема: порушення принципу добровільності при вступі до колгоспів, відмова від врахування специфіки різних регіонів.
|
|
|
У помилках "вождь" звинуватив лише місцевих партійних керівників.Стаття та опублікована після неї постанова ЦК ВКП(б) були ні чим іншим, як тактичним ходом сталінського керівництва, спрямованим на заспокоєння громадської думки. Селяни сприйняли нові установки як сигнал до виходу з колгоспів. До червня 1930 р., порівнюючи з березнем, рівень колективізації впав з 58% до 24%. Але після XVI з'їзду ВКП(б) почалася нова хвиля колективізації.Було розроблено директивний план, за яким зернові райони за строками завершення колективізації поділили на три категорії:—до першої були віднесені зернові райони Північного Кавказу та Поволжя. Тут колективізація мала завершитись навесні 1932 p.;— до другої категорії — Україна та Білорусія (весна 1933 р.);— до третьої — всі інші та незернові райони (весна 1935 р.).Селяни-одноосібники обкладались нереальними податками.Головним методом проведенняколективізації (колгоспного будівництва на селі) став терор проти селянства. Передбачалось перетворити всіх трудівників села на державних робітників, а земельну власність — на державну. Соціальний склад селянства напередодні колективізації був неоднорідний, і ставлення різних його прошарків до радянської влади також було неоднозначним. Так, станом на 1927 р. заможних селянських господарств (т. зв. "куркульських") було 4%, середнього достатку ("середняків") — 63%, незаможних ("бідняцьких")—22%, "пролетарських" — 11%. Саме дві останні категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі у процесі проведення колективізації. Щодо "середняка" радянська влада була деякий час більш-менш толерантною.Головне вістря "класової боротьби" було спрямоване проти "куркулів", яких передбачалося "знищити як буржуазний клас". З грудня 1929 р. радянська влада перейшла до політики відкритого терору проти заможного селянства. Було встановлено категорії "класових ворогів на селі". Відповідно до них визначались міра покарання та чисельність "ворогів".Конкретні цифри розкуркулення передбачали, що до першої категорії (активні вороги радянської влади) належать 60 тис. сімей, до другої (активні саботажники колгоспного будівництва) — 150 тис. сімей. Поступово політика розкуркулення перетворилась на засіб боротьби з усіма селянськими господарствами, які чинили опір колективізації, і поширилась на господарства середняків і навіть бідняків. Всього було "розкуркулено" до 15% селянських господарств, вислано адміністративно 20% селян.У 1935 р. було введено в дію закон про охорону соціалістичної власності на селі, прозваний в народі законом "про 5 колосків". Згідно з ним найменша крадіжка каралася розстрілом або 10 роками таборів. Амністія заборонялася. Тільки за 5 місяців дії закону було розстріляно 2 тис. осіб, ув'язнено в таборах — 55 тисяч.Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогосподарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р.
|
|
|
|
|
|
Поголів'я великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней — у 2,2 раза (поголів'я не вдалося відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс у розвитку сільського господарства і промисловості, що призвело до хронічного відставання аграрного сектора. Було фізично знищено найкваліфікованішу частину сільськогосподарських працівників. У 1932-33 pp. у зернових районах стався голодомор, який тільки в Україні забрав понад 7 млн людських жертв (за іншими даними 3,5 млн чол.), а в Казахстані — 2 млн чол.Проведення колективізації забезпечило на 1940 р. об'єднання у колгоспи 97% селянських індивідуальних господарств.
|
|
|
32. Основні тенденції суспільно-політичного життя радянського суспільства в 20-ті- 30 роки. Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був частиною державної політики (конституції 1918 та 1924 років проголошували диктатуру пролетаріату).Наприкінці 20-х — у першій половині 30-х років репресії були спрямовані, головним чином, проти т. зв. "класово ворожих" верств суспільства: буржуазних спеціалістів, непманів, куркулів. Найгучнішими процесами цього періоду стали "шахтинська справа" (1928), процес "Трудової селянської партії" (1929), справа "Промпартії" (1930), процеси над антипартійними групами.
Поряд з репресіями удосконалювалася система тотального контролю за суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську та піонерську організації виховувалось у дусі ненависті до "ворогів народу", необхідності непримиренної боротьби зі "шпигунами", "шкідниками" на виробництві, куркулями; заохочувались навіть доноси на батьків. Сили дітей та молоді спрямовувались на активнішу участь в індустріалізації країни та колективізації сільського господарства, на зміцнення дисципліни та підвищення якості навчання.
У містах було введено паспортну систему. Вона забезпечила адміністративне скорочення числа жителів міст, які постачались продуктами харчування централізовано. Набув чинності закон, за яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без карточки споживача з подальшим виселенням його сім'ї з квартири.З 1930 р. розширюється мережа виправно-трудових таборів, об'єднаних в систему ГУЛАГу ("Главное управление лагерей"). Чисельність ув'язнених у таборах за 10 років зросла до 4 млн чол. Було відновлено каторгу та смертну кару.З середини 30-х років репресії набули масового характеру і досягай свого апогею в 1937-38 pp.Приводом до посилення репресій в партії та країні стали події 1934 p., коли на XVII з'їзді ВКП(б) група делегатів спробувала замінити Сталіна на посаді генерального секретаря ЦК іншим лідером. Таким лідером міг бути секретар Ленінградського обкому ВКП(б) С Кіров. На з'їзді Сталіну та його оточенню вдалося сфальсифікувати результати таємного голосування. Наприкінці 1934 р. сталося політичне вбивство С. Кірова, обставини якого залишились нез'ясованими. Вбивство використали як привід до посилення репресій, зміцнення диктаторського режиму. Тільки в 1937-38 pp. було репресовано до 10 млн осіб, з них 2-3 млн знищено фізично.Для спрощення системи винесення вироків створювались позасудові органи — "трійки". Розгляд справ був досить формальним.У результаті масових репресій 30-х років інтелектуальні сили радянського суспільства у політиці, армії, науці було знекровлено. Це—один з найжахливіших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу.Опір режиму продовжувався, але не мав масового характеру. Це були поодинокі виступи тих, хто не змирився. Усі вони жорстоко придушувались. Прийняття нової конституції 5 грудня 1936 р. не змінило суті тоталітарної системи в СРСР, хоча й було проголошено демократичні права та свободи.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 511; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!