Росія в 1917 р.: від лютого до жовтня.
Участь Росії у Першій світовій війні 1914—1918 років поглибила соціально-економічні і політичні суперечності в країні. З початку 1917 року незадоволення війною та економічні труднощі викликали масовий страйковий рух, особливо у великих промислових центрах. Страйк на Путиловському заводі в Петрограді, що розпочався 17 лютого 1917 року, став передвісником масових революційних виступів. Початок революції27 лютого (10 березня) до загального страйку петроградських робітників приєднались солдати Волинського, Преображенського та Литовського гвардійських полків. Петроград опинився в руках повсталих. Відновлення порядку в столиці та встановлення зв'язку з урядовими установами і особами — такі завдання поставив перед собою Тимчасовий комітет Державної Думи (голова — М. Родзянко), створений вранці.Того ж дня ввечері відкрилось перше засідання Петроградської Ради робітничих депутатів, яка обрала головою лідера меншовицької фракції Державної Думи Н. Чхеїдзе.Рада делегувала до Тимчасового комітету своїх представників — Н. Чхеїдзе і О. Керенського. Перехід влади до Тимчасового урядуВ ніч на 28 лютого Тимчасовий комітет у зверненні до народів Росії заявив, що він бере на себе організацію нової влади і до утворення Тимчасового уряду державне управління здійснюватимуть комісари із членів Думи.Більшістю голосів 2 березня 1917 року Петроградська Рада доручила формування уряду Думському комітету.Того ж дня цар Микола II зрікся престолу на користь свого брата Михайла, який 3 березня також відмовився від трону. Була опублікована декларація про програму і склад Тимчасового уряду на чолі з князем Г. Львовим, який до скликання Установчих зборів взяв на себе всю повноту влади в країні (Тимчасовий Уряд). Жовтне́вий переворо́т(у радянській історіографії Велика Жовтнева соціалістична революція) — події в Росії, внаслідок яких владу захопили більшовики. Жовтневий переворот докорінно змінив хід історії на територіях колишньої Російської імперії та значним чином вплинув на хід світової історії.4 (17) березня 1917 російський Імператор Микола II зрікся престолу. Влада в Російській імперії перейшла до Тимчасового уряду.Тимчасовий уряд переживав часті кризи, склад кабінету міністрів кілька разів змінювався. До кінця літа 1917 року більшість уряду складали представники лівих партій. Очолював уряд О. Ф. Керенський — член партії есерів. Крім того, в Петрограді був сильний вплив Ради робочих і солдатських депутатів, що знаходилися в опозиції уряду.
|
|
|
У березні-квітні 1917 із заслань і еміграції до Петрограду повернулася велика кількість політиків ультралівого напряму, у тому числі: В. І. Ленін, Л. Д. Троцький та інші. На думку деяких дослідників повернення фракції Леніна зі Швейцарії до Росії було спеціальною операцією німецького Генерального штабу, направленій на підривання стабільності в Росії[1].Впродовж 1917 року на всій території Російської Імперії наростала анархія. Після відміни страти на фронті різко впала дисципліна. За офіційними даними до вересня 1917 року число дезертирів досягло 2 млн чоловік. У селі наростали пограбування і захоплення приватних земель.У ході Московської Державної наради в серпні 1917 року було прийнято рішення навести лад, спираючись на армію.
|
|
|
Проте спроба головнокомандуючого російською армією генерала Л. Г. Корнілова взяти ситуацію під контроль закінчилася невдачею (28 — 30 серпня 1917): відісланий з фронту до Петрограду корпус під командуванням генерала Кримова мети не досяг, а сам генерал Кримов застрелився. Корнілов був заарештований, головнокомандувачем російською армією був призначений генерал М. В. Алексєєв.До осені 1917 року в Петрограді значно посилився вплив Ради, тон в якому задавали більшовики. На чолі Ради став випущений в серпні з в'язниці Л. Д. Троцький[4].Фактично нічого не заважало Раді узяти владу в Петрограді в будь-який момент, але більшість лідерів більшовиків на це не наважувались.Дискусія про можливість перевороту навіть вилилася на сторінки преси (стаття Зіновьева і Каменева в газеті Горького «Нове життя»). За захоплення влади стояв лише Ленін і невелика група його прибічників.
|
|
|
26. Громадя́нська війна́ в Росі́ї
(1917—1921) — громадянська війна на теренах Росії (у вузькому тлумаченні — в межах Російської республіки, в ширшому — на території колишньої Російської імперії), яка розпочалась із падіння Тимчасового Уряду, та захоплення більшовиками Петрограду. У війні брали участь різні за чисельністю і складом збройні формування. Найважливіші з них — Червона Армія (створена більшовиками), Добровольча армія (створена офіцерами царської армії), армія УНР (створена для захисту УНР), Революційна повстанська армія (армія батьки Махна, створена для захисту інтересів селянства України) та інші.
|
|
|
Території під контролем "білої" і "червоної" армій в березні 1919.У російських історичних джерелах — енциклопедіях, підручниках, довідниках — ця війна часто зветься розширено: «громадянська війна та іноземна інтервенція проти Радянської Росії». Тобто до поняття громадянська війна додається (в нього додатково включається):У російських історичних джерелах — енциклопедіях, підручниках, довідниках — ця війна часто зветься розширено: «громадянська війна та іноземна інтервенція проти Радянської Росії». Тобто до поняття громадянська війна додається (в нього додатково включається):Продовження військових дій з Німеччиною і Австро-Угорщиною на фронтах Першої світової війни після жовтня 1917.Воєнний конфлікт між Радянською Росією та країнами Антанти, а також на Далекому Сході з Японією — після складення урядом Леніна сепаратної мирної угоди з Німеччиною в Брест-Литовську на початку 1918; відмови більшовиків сплачувати зовнішній борг Росії її закордонним кредиторам; розсекречення урядом більшовиків таємних міжнародних договорів і угод між урядом Російської імперії (царський дім Романових) і країнами Заходу.
Військовий конфлікт з Польщєю 1919—1921 або Радянсько-польська війна.Війна 1921 у Монголії.За офіційною радянською версією Громадянська війна завершилась перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922 році. Але як соціальний конфлікт загально-національного масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи і верстви населення силою, а іноді і зброєю, конфлікт проіснував у різних прихованих формах по різним оцінкам до другої половини 20-го ст.
Громадянська війна.У січні 1918 р. більшовики розігнали Всеросійські Установчі Збори, які мали визначити майбутній устрій Росії. Ця подія стала початком Громадянської війни в Росії між прихильниками радянської влади (більшовики та ліві есери) з одного боку і її противниками (меншовиками, білогвардійцями, анархістами)- з іншого. Головні воєначальники «червоних»: Л. Д. Троцький, М. М. Тухачевський, С. С. Каменєв, С. М. Будьонний, М. В. Фрунзе, В. К. Блюхер, І. П. Уборевич, В. О. Антонов-Овсієнко, С. В. Косіор. Головні воєначальники «білих»: Олександр Васильович Колчак, А. І. Денікін, М. М. Юденіч, Л. Г. Корнілов, П. Н. Врангель, П. Н. Краснов, Е. К. Міллер, М. В. Алєксєєв, Г. М. Семенов. В умовах Громадянської війни проводилася політика «Військового комунізму». Її ввели для безпосереднього та швидкого переходу до комунізму. Основні риси «військового комунізму»: націоналізація всієї великої та середньої промисловості, а також великої частини дрібних підприємств; продовольча диктатура, продрозкладка, прямий продуктообмін між містом і селом; заміна приватної торгівлі державним розподілом продуктів за класовою ознакою (карткова система); натуралізація господарських відносин; загальна трудова повинність; зрівнялівка в оплаті праці; військово-наказова система керівництва всім життям суспільства.Більшовики поширили своє панування на інші республіки. У Грузії Радянська влада була встановлена після її завоювання 11-ю армією РККА у лютому 1921.Як вказують сьогодні російські джерела, в Україні «Независимая Народная Республика провозглашена в 1918, завоевана Красной армией в 1920»[4]. У такий спосіб Радянська влада остаточно утвердилася в Україні у серпні 1920 року. Військові частини Української Народної Республіки разом з урядом були вимушені евакуюватись. Поступово УСРР були нав'язані договори про військовий і господарський союз[5]. Одним з прикладів неадекватної інтерпретації подій цього періоду в СРСР є назва виданої 1986 року книги, що стосуєтося періоду 1919 — 1922 років, коли СРСР ще не існував: «Гражданская война в СССР».
27.Політика "воєнного комунізму": зміст і напрямки.
Термін "воєнний комунізм" вперше був використаний Леніним на означення сукупності соціальних та економічних заходів періоду громадянської війни. Приводом до надзвичайних заходів було те, що з результаті виступу чехословацького корпусу, конфлікту між Раднаркомом та українською Центральною Радою погіршилося постачання до Росії хліба.У травні 1918р. ВЦВК прийняв ряд декретів, які встановлювали продовольчу диктатуру на селі. Вводилась державна монополія на продаж хліба та його заготівлю. Зона передбачала заборону приватної торгівлі хлібом, дозвіл Наркомату продовольства примусово вилучати його у селянських господарствах. Для забезпечення примусового вилучення хліба створювалися спеціальні продовольчі загони. У січні 1919 р. було введено продовольчу розверстку, яка передбачала вилучення всього запасу хліба, а згодом — і всіх сільськогосподарських продуктів. Поряд із цими заходами в червні 1918 р. було створено комітети бідноти — комбіди, що складалися, в основному, з сільського люмпен-пролетаріату. З метою стимулювання вилучення ними надлишків продуктів передбачалося, що частину вилученого буде поділено між членами комбідів.Одночасно на селі будувався комунізм. На базі поміщицьких господарств створювалися зразкові сільськогосподарські комуни та радянські господарства. Це стало фактичною відмовою від політики, проголошеної більшовиками у Декреті про землю.Процес "комунізації" села здійснювався примусовими методами. Так, у 1918 р. на території РРФСР було створено 3100, а в 1920 р. 4400 радгоспів. Але це були, здебільшого, малоефективні господарства, соціальною базою яких стали найбідніші верстви населення. Проведення політики "воєнного комунізму" у промисловості розпочалося з червня 1918 р., коли було прийнято декрет про її націоналізацію. Націоналізації підлягали підприємства навіть з кількістю робітників у 5 осіб за наявності механічного двигуна та з кількістю 10 осіб без двигуна. На 1920 р. було націоналізовано 37,2 тис. підприємств. Політика "воєнного комунізму" означала встановлення цілковитого державного контролю над управлінням промисловістю, створення вертикальної централізованої системи органів управління на чолі з главками та Вищою радою народного господарства (ВРНГ).Характерними рисами політики "воєнного комунізму" були введення безгрошових розрахунків, відміна торгівлі, введення прямого продуктообміну, зрівняльного розподілу продуктів серед працюючого населення, запровадження карткової системи.Одним із екстремальних проявів цієї політики стала "мілітаризація праці": вводилася загальна трудова повинність, створювались трудові армії. Троцькому належала ідея організації трудових таборів. Проводились мобілізації на роботи т. зв. "буржуазних елементів". Крім мобілізації, на ці верстви було накладено контрибуцію у розмірі 10 млрд крб.Революційний ентузіазм населення, яке прагнуло до кращого життя, призвів до появи "комуністичних суботників" (безплатної праці у вихідні дні). З часом така добровільна форма праці набула обов'язкового характеру.
У політичній сфері "воєнний комунізм" проявлявся у безкомпромісній боротьбі з опозицією.Після декрету від 3 вересня 1918 р. основним методом боротьби з опозицією стали терор та організація концентраційних таборів для ізоляції класових ворогів радянської республіки. За даними західних істориків, жертвами "червоного терору" у період 1918-1922 pp. стали 140 тис. чоловік.Поступово з політичної арени було усунуто кадетів (листопад 1918), лівих есерів (1918-1921), правих есерів (1918-1922), меншовиків (1919-1921), анархістів (1920-1921).У результаті політики "воєнного комунізму" відбулося катастрофічне падіння виробництва, зросли ціни, інфляція, процвітали "чорний ринок" та спекуляція. Одержавлення економіки обернулось небаченою бюрократизацією державного апарату і домінуванням адміністративно-командних методів управління. Економічні важелі регулювання та управління народним господарством повністю ігнорувалися. Політика "воєнного комунізму" значно вплинула на суспільну свідомість: комуністичне суспільство почало ототожнюватися з "воєнним комунізмом". Ще одним суттєвим наслідком періоду "воєнного комунізму" було встановлення політичної диктатури, яка означала знищення або підпорядкування більшовиками державних структур та органів, що виникли в роки революції (рад, профспілок, заводських комітетів), і ліквідацію не-більшовицьких партій. Тим самим було закладено підвалини майбутньої тоталітарної системи комуністичного зразка. Важливим методом більшовицької влади став терор — політика залякування та насильства, розправи з політичними противниками. Головна його мета—зламати у супротивника волю до опору.Усіх противників більшовиків у середині країни прийнято називати "білими".
28. Нова економічна політика більшовиків (НЕП): досягнення і прорахунки. Внутрішньополітична криза в Росії на початку 20-х років поставила питання про можливість дальшого утримання влади більшовиками. Політика "воєнного комунізму" призвела до масових селянських повстань, які охопили територію України, Поволжя, Кубань та Дон. Активізувався рух басмачів у Туркестані.Найбільшим було повстання на чолі з А. Антоновим, що охопило Воронезьку і Тамбовську губернії. Чисельність учасників опору становила 50-70 тис. Чол. Продовжувалася і повстанська боротьба в Україні під керівництвом Н.Махна. Найбільш організованим і небезпечним для більшовиків було повстання моряків Кронштадта навесні 1921 р. Повсталі поряд з економічними вимогами висунули і політичні: "Ради — без комуністів". Проти повсталих було кинуто регулярне військо під командуванням М. Тухачевського. 10 днів тривав штурм Кронштадта. Після придушення опору органами ВЧК було проведено масові репресії. У ряді міст відбулися робітничі страйки. Так, західносибірські залізничники, організувавши збройні загони, захопили і тримали під контролем майже всю територію Тюменської губернії, перервали залізничне сполучення Сибіру з центром країни.Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшовицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особливо щодо селянства. Навесні 1921 р. Леніну вдалося переконати партійне керівництво в необхідності впровадження нової економічної політики:Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умовах міжнародної ізоляції та масових виступів населення. Початком здійснення нової економічної політики став X з'їзд РКП(б), який у березні 1921 р. прийняв резолюцію "Про заміну продрозверстки продподатком". Податок встановлювався вдвічі меншим, ніж розмір продрозверстки, передбаченої на 1921 р.Відповідно у промисловості було проведено децентралізацію управління; підприємства об'єднувалися у трести та переводилися на господарський розрахунок, деякі поверталися колишнім власникам; вводилась відрядна оплата праці; дозволялась оренда; залучався іноземний капітал шляхом створення концесій та спільних підприємств.Вказані заходи сприяли відновленню ринкових відносин, фактично ліквідованих у часи "воєнного комунізму". З метою їх нормального функціонування запроваджувалась нова система оподаткування, вводилась і нова конвертована грошова одиниця — червінець, забезпечений золотом. Але більшовицьке керівництво вважало неп тимчасовою політикою і не бажало відмовлятись від комуністичних ідей. Основні економічні важелі залишалися в його руках: зберігався значний державний сектор (важка і більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формувала ціни на сільськогосподарську і промислову продукцію. У політичній сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.Таке суперечливе становище спричиняло постійні кризи; приводом до їх виникнення була відмова селян здавати державі хліб за заниженими цінами. Кризи супроводжувалися загостренням політичної боротьби у партійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (прихильники збереження і розвитку непу) та групою Сталіна, Молотова, Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна — прихильники військово-комуністичних методів управління економікою, які взяли курс на відмову від непу.Хоча неп і не став довгостроковою політикою, завдяки йому було відновлено господарство, зруйноване в роки Першої світової і громадянської воєн, на деякий час зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавились торгівля і товарообмін, було знято соціальну напругу.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 326; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!