Висновок по другому питанню.
Підводячи підсумки вищесказаного, треба відмітити, що в цілому перші організаційні форми української адвокатури несли в собі принципи, привнесені у європейську адвокатуру стародавнім Римом. Це, передусім, відносна свобода адвокатської діяльності, тісний її зв’язок з судовими органами, система визначення гонорару тощо.
Третє питання. ПРАВОВІ ДЖЕРЕЛА АДВОКАТУРИ
УКРАЇНИ.
Перш чим розпочнемо вивчати це питання, давайте пригадаємо ваші знання з теорії держави та права. Що таке форми (джерела) права? Які є види форм права?
Якщо виходити з загального розуміння терміна «джерело», то в сфері права під цим терміном треба розуміти силу, що створює право. Такою силою перш за все є влада держави, що реагує на потреби суспільства, розвиток суспільних відносин і яка приймає відповідні правові рішення.
Поряд з цим джерелом права необхідно також визнати форму виявлення державної волі, форму, в якій міститься правове рішення держави. За допомогою форми право набуває свої невід’ємні риси та ознаки: загальнообов’язковість, загальновідомість і т.д.
Зазвичай в теорії називають чотири види джерел права: нормативний акт, судовий прецедент, санкціонований звичай та угода (узгоджене рішення двох чи більше сторін, які містять юридичні норми).
Основним джерелом права більшості сучасних держав є нормативно-правовий акт. В нашій державі теж основним джерелом права є нормативний акт.
|
|
|
Головним джерелом права в нашій країні є Конституція України, яка прийнята на п’ятій сесії ВР України 28.06.1996р.
Конституція України - це Основний Закон держави, який займає центральне місце у системі законодавства. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до положень частини другої статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Конституція гарантує права і свободи людини і громадянина (ч.2 ст. 22), які не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, майнового стану, місця проживання. Права і свободи є основним елементом правового статусу людини і громадянина. Діставши закріплення в Конституції України, права і свободи визначають міру можливої поведінки людини і громадянина, відображають певні межі цих прав і свобод, можливість користуватися благами для задоволення своїх інтересів.
З метою забезпечення реалізації закріплених прав і свобод людини і громадянина Конституція України встановлює відповідні правові гарантії.
|
|
|
Так в ч. 1 ст. 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. Право на правову допомогу - це гарантована Конституцією України можливість фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги.
На підставі Конституції України держава в особі відповідних органів визначає певне коло суб’єктів надання правової допомоги:
· державні органи України, до компетенції яких входить надання правової допомоги (Міністерство юстиції України, Міністерство праці та соціальної політики України, нотаріат);
· адвокатура України як спеціально уповноважений недержавний професійний правозахисний інститут, однією з функцій якого є захист особи від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах (ч. 2 ст. 59 Конституції України);
· суб’єкти підприємницької діяльності, які надають правову допомогу клієнтам у порядку, визначеному законодавством України;
· об’єднання громадян для здійснення захисту своїх прав і свобод (ч. 7 ст. 36 Конституції України).
Правова допомога може знаходити свій вираз у наданні консультацій та роз’яснень з юридичних питань, усних і письмових довідок щодо законодавства, складанні заяв, скарг та інших документів правового характеру; посвідчення копій відповідних документів; здійсненні представництва в суді, інших державних органах перед громадянами та юридичними особами; правовому забезпеченні підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян.
|
|
|
Наданням правової допомоги на професійному рівні займаються адвокати, діяльність яких регламентується ЗУ «Про адвокатуру» від 19.12.1992р. Шлях прийняття цього Закону ми розглядали в другому питанні.
Звертаю вашу увагу на те, що другим нормативним актом по юридичній силі в діяльності адвокатури є ЗУ «Про адвокатуру».
Зупинемося лише на загальній характеристиці цього закону, а конкретні статті будемо розглядати на наступних лекційних та семінарських заняттях.
ЗУ «Про адвокатуру» складається з 19 статей. В перших статтях (ст. 1-10) дано визначення, що таке взагалі адвокатура в Україні, хто має право називатися адвокатом, на яких принципах базується діяльність адвокатури та її організаційні форми діяльності. Передбачено професійні права та обов’язки адвоката. В Законі передбачено, що вся інформація, яка стала відома адвокату при здійсненні своїх професійних обов’язків є конфіденційною. Встановлені гарантії адвокатської діяльності так, наприклад, забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника відомостей, що становлять адвокатську таємницю. Це що стосується професійних гарантій. Також адвокат, як громадянин держави має соціальні права. Наприклад, право на відпустку та на всі види допомоги по державному соціальному страхуванню.
|
|
|
Регулюється питання оплати праці адвоката та його помічника. Адвокат отримує гроші за свою працю на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом, тобто в залежності від форми діяльності адвоката.
В Законі передбачено дисциплінарне провадження по відношенню до адвоката. Так, встановлюється орган, який має право накладати на адвоката дисциплінарне стягнення - кваліфікаційно-дисциплінарна комісія, її повноваження.
В прикінцевих статтях (ст. 17-19) - умови припинення адвокатської діяльності (наприклад, в разі засудження адвоката за вчинення злочину) та відносини адвокатури з Міністерством юстиції України, місцевими органами державного управління.
Для того, щоб адвокатура діяла більш ефективно, щоб виникало менше непорозуміння на практиці, деякі норми Закону України «Про адвокатуру» найшли своє відображення в підзаконних актах. Так, УП від 05.05.1993р. було прийнято Положення про кваліфікаційно - дисциплінарну комісію адвокатури і Положення про Вищу кваліфікаційну комісію адвокатури. Перше Положення визначає порядок організації та діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури. Основне її завдання - це визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю та вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів. Друге положення встановлює, що основним завданням Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури є розгляд скарг на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури. Це є наступним джерелом.
Врегульовано питання оплати праці адвоката за рахунок держави. Так, 14.05.1999р. Постановою Кабінету Міністрів України було затверджено Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави. Порядок реєстрації адвокатських об’єднань відображено в Постанові КМ від 27.04.1993р. «Про порядок реєстрації адвокатських об’єднань».
«Порядок складання кваліфікаційних іспитів у регіональних кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях адвокатури» затверджено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури України при КМ України 01.10.1999р. Цей Порядок визначає правила прийому і вивчення документів від осіб, які виявили намір займатися адвокатською діяльністю, процедуру засідання атестаційної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії під час складання кваліфікаційного іспиту, порядок голосування і оголошення рішення атестаційної палати.
Коли говоримо про правову допомогу, то визначилися, що одним із видів юридичної допомоги є допомога адвоката у судочинстві і адміністративному провадженні. Основними нормативними актами, що регулюють діяльність адвоката в суді залежно від змісту справи є:
n Господарського процесуальний кодекс України;
n Кримінально-процесуальний кодекс України;
n Цивільний процесуальний кодекс України.
Діяльність адвоката в адміністративному провадженні регулює - Кодекс України про адміністративні правопорушення.
ГОСПОДАРСЬКО - ПРОЦЕСУАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ (ГПКУ)
ГПКУ прийнятий ВРУ 06.11.1991р. - основне джерело господарського процесуального права.
Ст. 18 ГПКУ передбачає склад учасників господарського процесу. Серед учасників господарського процесу важливу роль відіграють особи, що сприяють здійсненню господарським судом правосуддя в господарських відносинах, - адвокати. Організаційна (структурна) побудова юридичної особи, позбавляє їх можливості брати безпосередню участь в засіданнях господарського суду, тому функцію представництва в господарському суді виконують їх представники (одним із яких може виступати адвокат). Повноваження адвоката підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.
Згідно з ч. 5 ст. 28 ГПК громадяни можуть вести свої справи в господарському суді особисто або через представників, повноваження яких підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю.
Представник діє в господарському процесі від імені особи, яку він представляє, а тому, по-перше, його процесуальні права та обов’язки визначають, виходячи з обсягу прав і обов’язків тієї особи, яку він представляє (сторона, третя особа, кредитор); по-друге, коло його (представника) повноважень на вчинення певних процесуальних дій може бути обмежене в довіреності.
Враховуючи це, а також відсутність у представника самостійних процесуальних прав і обов’язків (процесуальні права та обов’язки представника - це процесуальні права та обов’язки особи, яку він представляє), немає підстав вважати його самостійним учасником господарського провадження.
На характеристиці таких правових джерел як кримінально-процесуальний Кодекс України і Цивільний процесуальний Кодекс України зупинятися не будемо, оскільки ми детально будемо їх аналізувати в лекції № 3 «Адвокат у кримінальному процесі» та лекції № 4 «Представництво адвоката в цивільному процесі».
З метою посилання гарантій конституційних прав громадян на правову допомогу та захист від обвинувачення, підвищення якості правової допомоги, що надається адвокатами та адвокатськими об’єднаннями. 30.09.1999р. був прийнятий Указ президента «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури», який постановляв:
1. Запровадити в Україні Єдиний реєстр адвокатів, ведення якого здійснює Вища кваліфікаційна комісія адвокатури.
2. Запропонувати вищій кваліфікаційний комісії адвокатури:
· вжити заходів до запобігання порушенням законодавства про адвокатуру під час видачі свідоцтв про право на заняття адвокатською діяльністю;
· виготовити бланки цих свідоцтв;
· розробити і впровадити зразок ордера, що видається адвокатами для підтвердження повноважень з представництва або захисту клієнтів;
· визначити порядок підвищення кваліфікації адвокатів.
3. Міністерству юстиції України перевірити наявність в адвокатських об’єднаннях свідоцтв про реєстрацію та вжити заходів до припинення практики незаконного надання правової допомоги і т. д.
До правових «джерел» адвокатури відносяться також нормативні акти Міжнародного права. Так, у Міжнародному пакті про громадські та політичні права від 16.12.1966р., ратифікованому Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973р., зазначено, що держава повинна гарантувати кожному, чиї права та свободи порушено, ефективний засіб правового захисту, і таке право повинно встановлюватись судовим або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави (ст. 2), та можливість вільного вибору обвинуваченим захисника (п.3 ст. 14).
Конвенція про захист прав людини і основних свобод, ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997р., передбачає право кожного обвинуваченого захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника, вибраного ним на власний розсуд (ст. 6).
«Основні принципи, що стосуються ролі юристів», прийняті восьмим Кодексом ООН з питань попередження злочинності і поводження з правопорушниками 27 серпня - 7 вересня 1990 року, передбачають, що кожна людина має право звернутися до будь-якого юриста за допомогою для захисту і відстоювання своїх прав та захисту їх на всіх стадіях кримінального судочинства (принцип 1).
Таким чином, наведені міжнародно-правові акти передбачають право кожного захищати себе особисто або через вільно вибраного ним на власний розсуд захисника.
Підведемо підсумок по третьому питанню:
Основним джерелом права, що регулює діяльність адвокатури України є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт можна визначити як документ компетентного законодавчого органа, який містить норми права. І на занятті ми з вами розібрали зміст основних нормативно-правових актів, що регулюють діяльність адвокатури.
Фундаментальними законами адвокатури є:
* Конституція України.
* ЗУ «Про адвокатуру».
ВИСНОВОК ПО ЛЕКЦІЇ
Отже, первинною формою адвокатури є родинна форма, ми її знаходимо в Греції та Римі.
Поступово виконання обов’язків адвоката переходить до сторонніх осіб і перетворюється у професію, але протягом тривалого часу залишається неорганізованою, доступною для всіх і кожного. Але з економічним і соціальним розвитком, удосконаленням правовідносин у суспільстві розпочинається її організація.
На сьогодні інститут адвокатури - це громадська, самостійного виду організація професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію - захист прав і законних інтересів громадян і організацій.
В цілому є перші організаційні форми української адвокатури несли в собі принципи, привнесені у європейську адвокатуру стародавнім Римом. Це, передусім, відносна свобода адвокатської професії, тісний її зв’язок з судовими органами, система визначення гонорару. Якщо ж брати розвиток адвокатури в наступні періоди, то цілі й завдання адвокатури, принципи її формування і діяльності значною мірою зумовлювалися тими процесами, що відбувалися у суспільстві та пристосовувалися до пануючої тоталітарної системи.
Переломним періодом став день 19.12.1992р., коли Верховна Рада України прийняла Закон «Про адвокатуру». Новий закон визнає адвокатуру як одною з гарантів забезпечення конституційних прав і свобод громадян.
На сучасний період в нашій державі діє безліч нормативно-правових актів, які прямо чи побічно регулюють діяльність адвокатури, але головними є:
1. Конституція України.
2. Міжнародно-правові акти, які ратифіковані Верховною Радою
3. Закон України «Про адвокатуру».
Тема: Організація сучасної адвокатури України.
П Л А Н
Вступ
1. Поняття, принципи та гарантії адвокатської діяльності.
2. Організаційні форми діяльності адвокатури.
3. Професійні та соціальні права адвоката, його обов’язки.
4. Дисциплінарна відповідальність адвоката.
Висновок
Л І Т Е Р А Т У Р А
1. Закон України «Про адвокатуру» від 19.12.1992р.
2. Указ Президента «Про Положення про кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури» від 05.05.1993р.
3. Ромовська З. Закону країни «Про адвокатуру» ремонт чи повна реконструкція? Право України. 2000, № 11 С. 56.
4. Святоцький О.Д. Михеєнко М.М. Адвокатура України. -К., 1997р.
В С Т У П
Україна твердо пішла шляхом побудови громадянського суспільства, дотримуючись загальноприйнятих у світовому співтоваристві норм і стандартів щодо прав і свобод громадян, відроджуючи історичні та національні традиції.
Критичний аналіз попереднього шляху розвитку Української республіки зумовив необхідність побудови правової держави – держави, яка була б здатна забезпечити в суспільстві здійснення і захист прав своїх громадян у відповідності з загальнолюдськими цінностями та ідеалами. Власне реальність, повнота і гарантованість прав людини – основа основ правової держави.
Правова захищеність особи – одна з головних ознак правової держави, яка передбачає наявність системи ефективних юридичних засобів реалізації і захисту прав особи. В цій системі особливе місце належить адвокатурі, покликаній здійснювати захист прав, свобод та законних інтересів громадян.
З терміном адвокатура ми вже з вами на минулому лекційному занятті ознайомилися, коли вивчали історію виникнення та розвитку інституту адвокатури.
Мета нашого сьогоднішнього заняття:
- Дати визначення поняття адвокатури в Україні.
- З’ясувати принципи на яких базується діяльність адвокатури.
- З’ясувати, хто має право займатися адвокатською діяльністю, тобто ми повинні ознайомитися з загальними положеннями діяльності адвокатури в Україні.
Перше питання. ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ ТА ГАРАНТІЇ
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!