Період гетьманщини.
Вперше назва «адвокат» у значенні захисника вживається в «Правах, по которым судится малороссийский народ» (1743р.). Це був проект кодексу українського права, але слід зауважити, що хоча цей законопроект і не був прийнятий царським урядом, однак застосовувався на практиці.
Глава 8 заданої кодифікації присвячує п’ять (7-11) артикулів, що містять 21 пункт, що стосується адвокатури. Артикул 7 намагається навіть дати тлумачення терміну «адвокат»: «Адвокат, патрон, прокурор и поверенный называется тот, который в чужом деле, с поручения чиего, вместо его, в суде обстоюет, ответствует и расправляется». Як видно з цього визначення вже тоді в поняття «адвокат» вкладали такі риси як представництво, самостійність виступати в суді.
«Права також уперше передбачають обов’язок реєстрації професійних адвокатів у судах, де вони бажають працювати, та обов’язок приносити присягу.
Встановлюються слідуючі вимоги до адвокатів: чоловік без будь-яких відхилень, повнолітній, християнин, розумово й фізично дужий, світського стану.
Нехристияни могли захищати тільки своїх одновірців, а духовні - лише духовних.
Праця адвоката оплачувалася на договірній основі, але передбачалися випадки, коли адвокат повинен був здійснювати захист безплатно. Від оплати послуг адвоката звільнялися вдови, сироти, малозабезпечені.
Повноваження адвоката в суді підтверджувалися «верчим челобитием», яке він отримував від клієнта.
|
|
|
Вперше законодавство закріплюється і відповідальність адвоката:
За незачне порушення - відшкодування шкоди в подвійному розмірі. Крім того, суд зобов’язаний:
* позбавити захисника права займатися адвокатською практикою;
* заарештувати;
* піддати тілесним покаранням. У винятково важливих справах за умисне порушення адвокатом своїх обов’язків передбачалося відрізання язика.
Підводячи підсумок періоду гетьманщини можна зробити висновок, що адвокатура України як окремий стан була визнана, але не була об’єднана в професійну спілку.
Новий етап в формуванні адвокатури - 19 століття.
України (її лівобережна територія) перебувала у складі Російської імперії.
На початку 60-х р. р. 19 ст. в результаті проведення судової реформи вперше було закріплене право обвинуваченого на захист. В результаті чого інститут адвокатури став самостійним («Судові статути» 1864р.).
Адвокати називалися повіреними і поділялися на дві категорії - присяжних і приватних.
Вимоги до присяжних повірених: фізична особа, що мала вищу юридичну освіту й практичний стаж відповідної судової роботи, а також як помічники присяжного повіреного - не менше п’яти років.
|
|
|
Присяжні повірені організовували свою діяльність на засадах самоврядування шляхом обрання при округу судової палати рад присяжних повірених, які обирали голову ради та його заступника.
Повноваження ради присяжних:
n розгляд заяв про вступ або вибуття з числа присяжних повірених;
n нагляд за дотримання ними законів;
n накладення дисциплінарних стягнень і т. д.
Зарахованому до числа присяжних повірених рада видавала відповідне свідоцтво й після приведення даної особи до присяги її заносили до списків, які щороку публікувалися в офіційній пресі.
Оплата праці залежала від домовленості між сторонами. Зберігся порядок надання безкоштовної юридичної допомоги.
Приватні повірені - громадяни, що досягли 18 років (за винятком жінок) повинні скласти екзамен в окружному суді й отримати свідоцтво на право ведення судових справ.
На відміну від присяжних повірених приватні могли виступати лише в тих судах, до яких вони були приписані і які, відповідно, здійснювали нагляд за їхньою діяльністю.
Наприклад, в округу Харківської судової палати у 1913р. налічувалося 393 присяжних повірених і 461 помічників, в Одеській - відповідно 441 і 467, Київській - 492 і 417 (История русской адвокатуры. Т. 2. - М., 1916. С. - 49). Щодо приватних повірених, то на цей рік в округу харківської судової палати їх було всього 5, 8% до загальної кількості присяжних повірених, Одеської - 7, 1 % і Київської - 10, 7 %.
Українська адвокатура того часу відрізнялася демократичними принципами організації. Це, звичайно, непокоїло царський уряд. І вже у 1874р. з’явилося розпорядження про тимчасове припинення організації рад присяжних повірених, а також міністрові юстиції було надано право виключати з адвокатури тих приватних повірених, яких він визнавав негідними.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!