Гармонізація законодавства України у сфері здійснення
Зовнішньоекономічної діяльності із вимогами угод Світової Організації
Торгівлі
Приєднання України до СОТ не є кінцевим етапом інтеграції
вітчизняної економіки до світової фінансово-економічної системи. Насправді
це лише якісне переміщення нашої держави у глобальних торговельних
відносинах з одного рівня на інший. І кожне таке переміщення: чи то вступ
до СОТ, чи асоціація з ЄС, чи інші інтеграційні здобутки держави – відкриває
перед нею нові перспективи розвитку. Мова йде передусім про те, що
Україна, інтегрувавшись до СОТ та пройшовши процедури узгодження
ключових аспектів у сфері правового регулювання зовнішньоекономічної та
зовнішньоторговельної діяльності, натомість отримала доступ до нових
ринків збуту своєї продукції. Необхідно пам’ятати, що сам по собі вступ до
тієї чи іншої організації не дає державі конкретних одномоментних
82
преференцій у вигляді декількох додаткових якісних показників розвитку чи
конкретних матеріальних вигод. Разом із тим, інтеграційний процес, як у
випадку вступу України до СОТ, так і в будь-якому іншому, дає країні лише
доступ до певного набору інструментів регулювання двосторонніх чи
багатосторонніх торговельних відносин, використання яких можливо та
гарантується лише в рамках конкретної міжнародної організації. З огляду на
це стає зрозумілим, що для реального відчуття позитивних зрушень, які влада
|
|
|
анонсувала для України після її приєднання до СОТ, необхідно провести
досить копітку та важку роботу щодо узгоджень різних, більш конкретних
аспектів ЗЕД України з іншими членами СОТ в інверсивних рамках, які
обумовлюються обов’язковими для всіх учасників угодами.
У цьому аспекті процедура гармонізації повинна розглядатися як
додаткова можливість України підвищити власні конкурентні позиції за
рахунок дипломатичних інструментів та конкретних важелів державно-
управлінського та організаційно-правового характеру, які мають бути
спеціалізовані щодо кожної конкретної країни-партнера в межах СОТ.
Україна не повинна сліпо імплементувати в національне законодавство ті
норми, які проголошує СОТ. У цьому процесі необхідно насамперед
виходити з національних інтересів стратегічних суспільно-політичних потреб
нашої держави. Тому в процесі гармонізації та уніфікації вітчизняного
законодавства з тією системою міжнародно-правових норм, яка склалася в
рамках СОТ, доцільним вважається дотримання таких ключових критеріїв:
- у першу чергу імплементуватися в національне законодавство мають
ті норми та принципи регулювання ЗЕД, а також ратифікуватися ті угоди, які
|
|
|
стосуються передусім галузей вітчизняної економіки, що наділені
найбільшим конкурентним потенціалом;
- у процесі імплементації таких норм та ратифікації відповідних угод
необхідно розробити систему індикаторів, за допомогою яких можна було б
чітко відстежувати наслідки (насамперед негативні) дії норм, уведених у
83
межах СОТ у національне правове поле з метою оперативного коригування
механізму господарсько-правового забезпечення ЗЕД;
- у процесі двосторонніх відносин потрібно спиратися на ті норми
обмежувального та стимулюючого характеру, які максимально вигідні для
України, але є прийнятними в межах СОТ та не порушують її правил;
- гармонізація ключових аспектів державного регулювання таких
стратегічно важливих галузей, як сільське господарство, металургійна та
хімічна промисловість тощо, має відбуватися за умови першочергового
дотримання національних інтересів;
- особлива увага повинна приділятися стимулюванню ЗЕД у так
званих транскордонних регіонах, економічна діяльність у яких тісно
пов’язана з економічною діяльністю прикордонних регіонів країн-сусідів.
Метою такої політики має стати створення потужної інфраструктури, за
|
|
|
допомогою якої процес експорту та імпорту товарів буде більш
інтенсифікованим.
Оскільки СОТ – це всього-на-всього «майданчик» для організації
двосторонніх та багатосторонніх відносин у конкретних сферах ЗЕД,
необхідно пам’ятати, що, взявши на себе зобов’язання, Україна має вибір
стосовно приєднання чи неприєднання або часткового приєднання до інших
угод, які діють у рамках СОТ. Ратифікація таких угод повинна узгоджуватися
із стратегічними цілями розвитку внутрішньодержавних секторів економіки,
а не виходити виключно з потреби підтримання належного рівня
дипломатичних зв’язків із зовнішньоторговельними партнерами.
Загалом, як зазначали Ю. В. Макогон, І. В. Хаджинов та інші
дослідники ще напередодні вступу України до СОТ, досвід інтеграції інших
держав демонструє, що мозаїчність угод системи ГАТТ/СОТ є хибною,
насправді процес їх підписання та ратифікації нагадує ланцюгову реакцію:
приєднання до СОТ автоматично спричиняє приєднання до інших угод. Саме
тому в безпосередньому процесі взаємодії України з країнами-членами СОТ
84
постає проблема створення відповідних економіко-правових механізмів, за
допомогою яких Україна змогла б мінімізувати негативний тиск з боку інших
|
|
|
партнерів у контексті схиляння до підписання тієї чи іншої угоди [94, с. 112].
В. Дорофієнко із цього приводу зауважував, що захист України від
надмірного втручання країн-членів СОТ у сферу її зовнішньоторговельної
політики лежить у вибірковості імплементації норм СОТ у національне
законодавство у сфері ЗЕД. Мова не йде про затягування перемовин, а лише
про формування чіткої та твердої позиції стосовно можливості чи
неможливості включення тих чи інших норм в українську систему права [36,
с. 66-70]
Погоджуючись із точкою зору дослідника, слід зазначити, що
гармонізація законодавства України з нормами, які містяться в угодах
системи ГАТТ/СОТ, навіть після вступу України до цієї організації не
відбувається належним чином. У більшості випадків Україна відчуває чи
відчувала на собі тиск із боку партнерів по СОТ, а тому демократичні
принципи, які були покладені в саму основу функціонування моделі відносин
у рамках організації, не дотримуються належним чином. Прямого порушення
жодних правил СОТ у цьому контексті немає, але, як слушно зауважує
О. В. Дзяд, побудова власної ієрархії в системі принципів СОТ є справою
кожного окремого члена. Так і для України на першому місці мають бути
принципи, що найбільшою мірою відображають інтереси національного
товаровиробника та вітчизняної економіки в цілому [31, с. 636–644].
Можна в цілому констатувати, що з моменту вступу України до СОТ
було досягнуто суттєвого прогресу у сфері гармонізації з вимогами
відповідних угод СОТ правил та принципів стандартизації й сертифікації,
митного регулювання, системи держзамовлень та санітарного і
фітосанітарного режиму.
Органи державної влади України підготували повномасштабну
тарифну пропозицію, що охоплює всі позиції українських тарифів та період
85
їх трансформації. До того ж, до тарифних зобов’язань включені зобов’язання
України щодо приєднання її до 16 із загального числа 19 галузевих ініціатив
та угод. Разом із тим, окремі проблеми у сфері адаптації українського
законодавства до стандартів СОТ й досі існують. Зокрема в
агропромисловому секторі були і інколи залишаються не вирішеними одразу
декілька проблемних питань пов’язаних з правововим регулюванням, які
потрібно привести у відповідності з нормами Угоди про сільське
господарство [147]. По-перше, неодноразово наголошувалося на необхідності
приведення до відповідності із ст. 4 вказаної Угоди норму ст. 3 Закону
України «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської
продукції» від 17.07.1997 р. № 468/97-ВР, відповідно до якої з метою
підтримання конкурентоспроможності вітчизняних виробників продукції
тваринництва Кабінет Міністрів України встановлює щорічні квоти (кількісні
обмеження) на ввезення продукції, що підпадає під визначення першої та
другої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної
діяльності [99, с. 3-4]. Відповідно до ст. 4 Угоди про сільське господарство
від 15.04.1994 р. [147] передбачається скасування країнами-членами СОТ
будь-яких обмежень імпорту сільськогосподарської продукції.
По-друге, відповідно до ст. 2. Закону України «Про державне
регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» від 17.07.1997 р. №
468/97-ВР в Україні щорічно запроваджуються сезонні імпортні мита на
сільськогосподарську продукцію. В цьому контексті певним чином
суперечить нормам СОТ регулювання щодо встановлення тарифних квот на
цукор-сирець тростинний та заходи із цінового контролю, запроваджені на
внутрішньому ринку. З метою усунення наявної колізії було розроблено та
прийнято Закон України «Про встановлення тарифної квоти на імпорт в
Україну цукру-сирцю з тростини» для того, щоб врегулювати питання
доступу до українського цукрового ринку цукру-сирцю з тростини, що
походить із ряду країн-членів СОТ [6].
86
Окрім того, залишається нагальною потреба продовження подальшої
лібералізацію окремих сегментів ринку сільськогосподарської продукції в
Україні, а також остаточного вирішення питання стосовно статусу ринку
землі. Гармонізація норм СОТ із вітчизняним земельним законодавством
привела до тотального реформування ринку землі та перетворення землі на
товар, тобто створення ринку землі. З одного боку, це відповідає вимогам
СОТ, але з другого – ставить під загрозу національну безпеку, оскільки земля
– це насамперед стратегічний ресурс України.
Загалом, заходи внутрішньої державної підтримки національного
сільгоспвиробника класифікуються СОТ на підставі одного головного
критерію – чи «викривлюють» вони виробництво і торгівлю, тобто чи
здійснюється вплив на ціни продукції та обсяги виробництва таким чином,
що це призводить до неефективного використання ресурсів. Усі заходи
державної підтримки умовно розкладені в три різнокольорові скриньки:
жовту, зелену й синю.
До заходів «жовтої скриньки» належать ті, що справляють неринковий
вплив на торгівлю та виробництво. Країни, що входять до СОТ,
зобов’язуються скоротити рівень сукупного виміру підтримки на узгоджений
відсоток. При вступі України до СОТ, відповідно до розрахунків
Міністерства аграрної політики та продовольства, сукупний розмір
державної підтримки за перші три роки членства України в СОТ становив 3
млрд. 43 млн. грн. Розмір підтримки «жовтої скриньки» дорівнював 3 млрд.
51 млн. грн. Ця сума не включалася до сукупного показника підтримки згідно
з параграфом 4 ст. 6 Угоди про сільське господарство СОТ, оскільки вона
менша за 5 % від вартості валової продукції сільського господарства [86].
Заходи «зеленої скриньки» повинні відповідати умовам, згідно з якими
державна підтримка має надаватися через урядові програми, що
фінансуються за державний кошт, а не за кошти споживачів. Крім того,
наслідком програм не повинно бути надання цінової підтримки виробникам.
87
Заходи «зеленої скриньки» можуть здійснюватися в таких напрямах: загальні
науково-дослідні роботи та науково-дослідні програми щодо окремих видів
продукції, ветеринарні і фітосанітарні заходи, контроль безпеки продуктів
харчування, послуги з маркетингу і просування товарів на ринок, розвиток
інфраструктури на селі (водопроводів, каналізаційних систем і споруд,
мережі газо-електропостачання, шляхів, благоустрій територій), підтримка
доходу, не пов’язаного з виробництвом, фінансова участь уряду в програмах
страхування доходів, відшкодування збитків від стихійних лих тощо.
Заходи «синьої скриньки» також не мають обмежень фінансування
з бюджету, якщо такі виплати прив’язані до конкретних площ чи врожаїв,
здійснюються на 85 % або менше від базового рівня виробництва, або якщо
виплати на худобу здійснюються на чітко визначену кількість голів [86].
Відповідно до домовленостей стосовно підтримки сільського
господарства, досягнутих під час перемовин уже після вступу до СОТ,
Україна мала можливість ефективно субсидіювати агропромисловий
комплекс у межах бюджетних програм, спрямованих, зокрема, на розвиток
тваринництва, рослинництва, здешевлення вартості кредитів, формування
державного продовольчого резерву Аграрним фондом. Разом із тим,
залишається нерозв’язаним питання щодо можливостей та умов застосування
інструментів державного регулювання аграрної сфери того чи іншого
«кольорового забарвлення». Немає чітких критеріїв доцільності та
необхідності застосування заходів, які входять до різних перелічених вище
«скриньок», а тому немає прозорості й зрозумілості під час регулювання
двосторонніх відносин із приводу експорту та імпорту продукції аграрної
сфери. Узагалі не гармонізовані із світовими вимогами й стандарти в
землеробстві, лісівництві, бджільництві, а також стандарти на рибу та рибні
продукти, продукцію птахівництва, тютюн і тютюнові вироби, пестициди та
інші агрохімікати.
88
У сфері антидемпінгового законодавства була потреба гармонізувати
норми Закону України «Про захист національного товаровиробника від
демпінгового імпорту» від 22.12.1998 року № 330-XIV [108] із нормами
Угоди про застосування Статті VI ГАТТ 1994 року [143]. Зокрема, мова йшла
про збільшення розмірів граничних обсягів демпінгового імпорту з країн-
членів СОТ, при яких антидемпінгове розслідування не повинно
порушуватися. Так, ч. 9 ст. 12 Закону України «Про захист національного
товаровиробника від демпінгового імпорту» передбачає, що антидемпінгове
розслідування не порушується в разі, якщо обсяг демпінгового імпорту з
країни експорту є незначним або демпінгова маржа вважається мінімальною,
тобто її величина становить менше двох відсотків експортної ціни. Раніше
мінімальний рівень був установлений на відмітці менше 1 відсотка загальних
обсягів споживання в Україні товару, який є об’єктом відповідної
антидемпінгової процедури [108, ст. 12].
У сфері гармонізації податкового законодавства України з нормами
СОТ і, зокрема, узгодження акцизного оподаткування відповідно до ст. III
ГАТТ 1994 р. [21, ст. 3] було зроблено суттєві поступки, адже прийняття
Податкового кодексу України [94] вирішило питання щодо скасування
індикативних цін на деякі види імпортних товарів, пільгового оподаткування
вітчизняних виробників і товарів та вимог стосовно обов’язкового
використання вітчизняної сировини.
У сфері митного врегулювання існувала потреба приведення
національного законодавства до відповідності з нормами Угоди про
застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року
[144], але з прийняттям Митного кодексу України від 13.03.2012 року №
4495-VI [62] правила визначення митної вартості товарів були приведені до
відповідності з вимогами ГАТТ. Раніше методика визначення митної вартості
встановлювалася ст. 16 Закону України «Про Єдиний митний тариф» від
05.02.1992 року № 2097-XII [98], яка не відповідала вимогам Угоди про
89
застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 року
[144].
Прийняття Митного кодексу України від 13.03.2012 року № 4495-VI
[62] сприяло також гармонізації законодавства у сфері визначення
походження товару з нормами відповідної Угоди про правила визначення
походження.
У сфері інвестиційних відносин були певні суперечності між Законом
України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» від
19.09.1997 року № 535/97-ВР [125] та Угодою про пов’язані з торгівлею
інвестиційні заходи, які стосувалися вимог щодо локалізації виробництва
автомобілів як умови надання інвестиційних преференцій. Після вступу
України до СОТ Закон України «Про стимулювання виробництва автомобілів
в Україні» втратив чинність.
Значною була робота в контексті гармонізації вимог Угоди про субсидії
і компенсаційні заходи [148] із вітчизняним законодавством. По-перше, були
внесені необхідні зміни до Закону України «Про заходи щодо державної
підтримки суднобудівної промисловості в Україні» від 18.11.1999 № 1242-
XIV [109] в аспекті скасування адресних субсидій у вигляді пільг із податку
на прибуток підприємств, податку на додану вартість, ввізного мита, плати за
землю суднобудівним підприємствам. Натомість на період з 1 січня 2005
року до 1 січня 2012 року була запроваджена державна фінансова підтримка
будівництва морських, річкових суден та інших плавучих засобів і
реконструкції основних виробничих фондів підприємств суднобудівної
промисловості через механізм здешевлення кредитів шляхом визначення
часткової компенсації ставки за кредитами комерційних банків [109, ст. 2].
По-друге, обмежені дії подібних адресних субсидій і у сфері
літакобудування. Так, Законом України «Про розвиток літакобудівної
промисловості» від 12.07.2001 року № 2660-III граничний термін
застосовування пільг зі сплати земельного податку, податку на додану
90
вартість, податку на прибуток підприємств, встановлених відповідними
податковими законами, визначається до 1 січня 2016 року [123]. Відповідно
до ст. 3-1 Закону України «Про розвиток літакобудівної промисловості» на
період з 1 січня 2013 року до 1 січня 2025 року запроваджується державна
фінансова підтримка збуту авіаційної техніки вітчизняного виробництва
через механізм здешевлення кредитів шляхом часткової компенсації ставки
за кредитами комерційних банків, залученими суб’єктами господарювання у
національній валюті для закупівлі такої техніки [123, ст. 3-1].
Що стосується приведення українського законодавства у відповідність
до норм Угоди про фінансові послуги [22], то, по-перше, слід відзначити про
зміни внесені в Закон України «Про страхування» від 07.03.1996 року №
85/96-ВР. Так, виключено положення, згідно з яким загальна частка
іноземних юридичних осіб та іноземних громадян у статутному фонді
страховика не повинна перевищувати 49 %, а також положення, що страхова
діяльність в Україні може здійснюватися як страховиками-резидентами
України, так і страховиками-нерезидентами, але за певних умов. Відповідно
до ст. 2 Закону України «Про страхування» страховик-нерезидент має право
здійснювати страхову діяльність в Україні за таких умов:
- держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, належить до
держав-членів СОТ, не належить до держав, які не беруть участі
в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації
(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню
тероризму, а також співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів
боротьби з відмиванням грошей (FATF). У разі здійснення перестрахування
вимога щодо членства в СОТ держави, в якій зареєстрований страховик-
нерезидент, не застосовується;
- між __________уповноваженим органом із здійснення нагляду за страховими
компаніями країни, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, та
91
Уповноваженим органом підписано меморандум (укладено угоду) про обмін
інформацією;
- за страховою діяльністю відповідно до законодавства країни
реєстрації страховика-нерезидента здійснюється державний нагляд;
- між Україною та країною, в якій зареєстрований страховик-
нерезидент, укладено міжнародний договір про запобігання податковим
ухиленням та уникнення подвійного оподаткування;
- держава, в якій зареєстрований страховик-нерезидент, не включена
до переліку офшорних зон, визначеного згідно із законодавством України;
- страховик-нерезидент має відповідну ліцензію на здійснення
страхової діяльності відповідно до законодавства держави, в якій він
зареєстрований;
- рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховика-нерезидента
відповідає вимогам, установленим Уповноваженим органом [126, ст. 12].
По-друге, на гармонізацію українського законодавства з нормами
Угоди про фінансові послуги [22] були спрямовані і зміни, внесені в Закон
України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 року № 3125-XII [95],
якими виключалася обов’язковість громадянства України для можливості
провадити аудиторську діяльність, що відповідає положенням статей 16
«Доступ до ринку» та 17 «Національний режим» Угоди щодо необхідності
надання доступу до ринку послуг [22].
Незважаючи на те, що більшість суперечностей вже усунуто,
залишається багато питань, які стосуються переважно надання преференцій
та субсидій національному виробнику та потребують узгодження з нормами
системи ГАТТ/СОТ.
Як зауважує Л. М. Федорець, сьогодні головною метою досягнення
ефективності в ЗЕД України є стабільне економічне зростання та досягнення
конкурентних переваг у довгостроковому періоді основних суб’єктів
господарювання – підприємств, які створюють високу норму прибутку.
92
З приводу забезпечення високого рівня конкурентоспроможності окремої
галузі економіки держави, яка орієнтована переважно на експорт, актуальним
стає утримання наявних ринкових позицій та пошук нових можливостей, що
сприятиме розширенню ринків збуту та зростанню економічної ефективності.
Вітчизняний ринок недостатньо місткий та не здатний поглинути всю
запропоновану продукцію, що примушує підприємства виходити на зовнішні
ринки, конкуренція на яких значно вища. Для забезпечення ефективної ЗЕД
підприємствам найбільш пріоритетних галузей економіки необхідний єдиний
стратегічний напрямок розвитку, згідно з яким вони зможуть досягти
довгострокових конкурентних переваг. Тому основними шляхами
вдосконалення ЗЕД правомірно вважати заходи підвищення ефективності
учасників ЗЕД держави [155, с. 59-60].
Доцільно зауважити, що окреме місце в процесі подальшої гармонізації
законодавства України у сфері ЗЕД із вимогами системи угод СОТ має
посідати на нашу думку «Загальнодержавна стратегія розвитку нормативно-
правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-
2021 роки». Слід зауважити при цьому, що під час інтеграції України в СОТ
були розроблені та прийняті одразу декілька стратегічних програм,
спрямованих на приведення вітчизняної нормативно-правової бази,
інституціональної та організаційної складових системи державного
управління ЗЕД у відповідності до принципів та правил угод СОТ, але процес
розвитку України не зупинився, а лише перейшов на новий рівень, який дає
змогу замість одновекторної інтеграційної моделі зовнішньоекономічної
політики розробити та прийняти багатовекторну диверсифікаційну модель.
За таких умов об’єктивною необхідністю є розробка та прийняття зазначеної
вище Стратегії з метою створення основних засад, на яких буде ґрунтуватися
не тільки політика України у сфері ЗЕД, а й концепція розвитку системи
державних органів, на які буде покладено виконання цієї Стратегії.
93
У цьому аспекті «Загальнодержавна стратегія розвитку нормативно-
правового забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-
2021 роки» повинна містити не лише принципи, на яких має будуватися
процес гармонізації вітчизняного правового поля з нормами СОТ, а й низку
конкретних пріоритетних напрямів реформування вітчизняного
законодавства у сфері ЗЕД. Крім того, до Стратегії слід внести окремий
підрозділ – «Критерії гармонізації», в якому буде визначатися, що
«подальший процес реформування національного зовнішньоекономічного,
митного, податкового та зовнішньоторговельного законодавства, а також
дипломатичний процес укладання двосторонніх договорів у рамках членства
України в СОТ має ґрунтуватися виключно на національних інтересах і
стратегічних пріоритетах розвитку соціально-економічних процесів в
Україні». Іншими словами, пропонується на законодавчому рівні закріпити
прерогативу інтересів держави в економічній сфері над інтересами СОТ. По-
перше, це не суперечить нормам ГАТТ та правилам СОТ, передбаченим в
інших угодах; по-друге, це дасть законодавчі підстави для подальшого
процесу вибіркової імплементації норм СОТ у національне правове поле.
Справа в тому, що, вступивши до СОТ, Україна фактично виконала мінімум
тих вимог, який дає змогу користуватися всіма правами члена організації.
Тобто мінімальний рівень гармонізації було досягнуто ще в 2008 р. і суто
теоретично подальша гармонізація може взагалі не відбуватися. Але процес
еволюції зовнішньоекономічних зв’язків у сучасному глобальному
фінансово-економічному середовищі постійно висуває нові вимоги для
розвитку економіки та соціальної сфери кожної держави, а дотримання таких
вимог означатиме здатність влади не лише оперативно реагувати на
кон’юнктурні особливості світових ринків, а й ефективно управляти
вітчизняним виробничим комплексом, підвищуючи в такий спосіб його
конкурентоспроможність.
94
Отже, «Загальнодержавна стратегія розвитку нормативно-правового
забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-2021 роки»,
розробка та прийняття якої вбачається нами логічним кроком на шляху
поступової гармонізації національного законодавства із законодавством СОТ,
повинна визначати:
- мету, принципи та критерії гармонізації вітчизняного законодавства
з вимогами системи угод СОТ;
- стратегічні цілі розвитку ЗЕД, які планується досягти за період
реалізації цієї Стратегії за рахунок тих заходів, що будуть упроваджені,
виходячи з її мети та стратегічних напрямів удосконалення законодавства,
які будуть нею окреслені. Іншими словами, має бути визначено бажаний стан
системи ЗЕД після реалізації стратегії;
- інституціональну та організаційну складову забезпечення процесу
гармонізації з боку органів державної влади, ринкових інституцій та
приватного сектору. В цьому аспекті видається доцільною каталізація
розвитку державно-приватного партнерства з метою підвищення активності
власне суб’єктів господарювання в аспекті здійснення ними ЗЕД та
зацікавленості останніх у створенні висококонкурентної продукції;
- конкретні напрями та стратегічні перспективи вдосконалення
нормативно-правового регулювання в таких сферах, як митне регулювання;
податкові відносини (зокрема з приводу забезпечення більшої прозорості
механізмів стягнення, адміністрування та повернення ПДВ); інвестиційні
відносини; виробничі зовнішньоекономічні відносини в певних галузях
економіки держави: металургійному виробництві, хімічній, текстильній,
харчовій промисловості, сільському господарстві та ін.;
- джерела фінансування та механізми контролю за реалізацією цієї
Стратегії. Причому це не повинні бути штучно створені механізми
фінансування з метою «відмивання» державних грошей та їх
перенаправлення в приватний сектор, оскільки це лише робить фіктивними ті
95
результати, які будуть анонсовані після того, як пройде термін реалізації цієї
Стратегії.
У процесі розробки такої Стратегії пропонується використання
результатів цього дисертаційного дослідження.
Разом із тим, необхідно розуміти, що процес гармонізації вітчизняного
законодавства у сфері ЗЕД із нормами СОТ іноді може мати абсолютно
кон’юнктурний характер, тобто відбуватися оперативно з огляду на
одномоментні вигоди, які може отримати Україна в процесі еволюції системи
глобальних фінансово-економічних відносин. Тому важливе значення має і
низка заходів, спрямованих на поступове реформування всієї вітчизняної
системи правового регулювання ЗЕД.
У зв’язку з вище зазначеним, пропонується, зокрема, використати
результати досліджень, які здійснили провідні фахівці Національного
інституту стратегічних досліджень І. В. Клименко, О. А. Федірко, І. В. Ус,
пов’язані із процесами розбудови інституційної інфраструктури сприяння
експорту та активізації застосування механізмів СОТ для захисту
національних економічних інтересів. Розвиток комерційної дипломатії –
інтернаціонального компонента системи захисту національних інтересів
держави у сфері міжнародної торгівлі, що, власне, став наслідком розвитку
механізмів СОТ, – передбачає створення системи інституцій, спрямованих на
забезпечення національних комерційних інтересів. Відповідно, розбудова
інституційної інфраструктури сприяння експорту української продукції
передбачає розбудову системи органів підтримки експорту на державному,
регіональному та приватному рівнях. Систему забезпечення експортної
діяльності доцільно формувати і за рахунок підвищення ефективності та
диверсифікації наявних функцій державних органів, і у спосіб запровадження
принципово нових механізмів. Інструментами діяльності таких інституцій є
участь у дво- та багатосторонніх перемовинах з економічних і торговельних
питань; відстоювання економічних інтересів держави у відповідних
96
міжнародних організаціях; роботі торговельних або економічних місій чи
представництв при посольствах; діяльності закордонних представництв
національних торговельно-промислових палат та асоціацій. Комерційна
дипломатія також передбачає запровадження заходів дипломатичного
характеру щодо сприяння участі України в системних міжнародних
коопераційних проектах [166].
Особливої уваги заслуговує також поглиблення торговельно-
економічної __________інтеграції з окремими країнами-партнерами, митними та
інтеграційними союзами й іншими економічними утвореннями. Вступ до
СОТ започаткував новий етап розвитку української торговельної політики.
Разом із тим, актуальною для держави залишається реалізація
багатовекторної торговельно-економічної інтеграції, що має як позитивний
так і негативний аспекти, негативними чинниками в контексті реалізації
державою своєї торгівельної політики можуть, зокрема, бути: загострення
міжнародної конкуренції, активізація зусиль регіональної інтеграції серед
держав світу, зростання загроз поглиблення стагнаційних процесів у світовій
економіці, що створюює доволі несприятливі умови для модернізації
української зовнішньоекономічної стратегії. Паралельна реалізація
інтеграційних проектів щодо виконання положень Угоди про зону вільної
торгівлі з ЄС і необхідність укладання нових угод про зону вільної торгівлі
насамперед із державами регіону (окрім РФ – в сучасних умовах)
ускладнюється певною несумісністю базових принципів функціонування вже
наявних регіональних інтеграційних угруповань (СНД) і потребує від
України надзвичайної гнучкості у відстоюванні національних економічних
інтересів [http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=248387631].
В умовах існування високого рівня ризиків, пов’язаних із різними
варіантами інтеграції, національним інтересам України відповідає на нашу
думку політика збалансованих зовнішньоекономічних стосунків:
продовження курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію з
97
розбудовою взаємовигідної співпраці з іншими державами, що може бути
корисним з точки зору поглиблення співробітництва, спрямованого на
формування зони вільної торгівлі на принципах СОТ, розвитку секторальної
співпраці у сферах, що становлять обопільний інтерес, активізацію науково-
технологічної та виробничої кооперації з можливістю спільного виходу на
зовнішні ринки [139, с. 34-37].
Таким чином, можна цілком обґрунтовано стверджувати, що
подальший процес гармонізації вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД з
вимогами СОТ повинен ґрунтуватися насамперед на національних інтересах
України, а також реалізовуватися з урахуванням стратегічних можливостей
розвитку нашої держави в аспекті глобалізації світової фінансово-
економічної системи. Особливої еволюції має зазнати система господарсько-
правового забезпечення здійснення ЗЕД, трансформація якої повинна
відбуватися з огляду на перспективи багатовекторної зовнішньоекономічної
та зовнішньоторговельної політики нашої держави.
Висновки до розділу 1
За результатами аналізу історичного шляху становлення та розвитку
вітчизняного законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності було
виділено низку етапів, кожен з яких характеризується цілком конкретними
особливостями, які мають свою специфіку та практичну цінність для
формування уявлення про створення та функціонування механізму
господарсько-правового регулювання ЗЕД.
Національне законодавство у сфері ЗЕД протягом усього історичного
періоду своєї еволюції пройшло процес суттєвого перетворення із системи
норм та принципів з акцентом на монополію держави на здійснення ЗЕД,
у досить структуровану систему нормативно-правового регулювання ЗЕД,
98
що базується на принципах відкритої ринкової економіки і яка в цілому
дозволяє в сучасних умовах адаптуватися до наявних глобалізаційних
процесів.
Основний зміст діяльності СОТ полягає в намаганні провести всебічну
уніфікацію торговельних правил та принципів під час здійснення
зовнішньоекономічних відносин між різними державами. Разом із тим,
існуюча система угод СОТ дозволяє розвиненим державам отримувати
додаткові економічні вигоди та мати додатковий вплив на менш розвинуті
держави, які є учасниками цієї організації. Аналіз системи угод, що діють у
рамках СОТ, продемонстрував необхідність запровадження певної їх
систематизації, яка значно спростила б процес інтеграції до організації нових
членів і в той же час дала змогу мінімізувати вплив економічно розвинених
держав шляхом виокремлення обов’язкових для підписання угод в окремий
систематизований акт, а відносно інших – залишити їх у так званому
факультативному просторі.
Принципи, задекларовані в угодах системи ГАТТ/СОТ, неповною
мірою відбивають сутність цієї організації та формат відносин, який склався
між її членами. Разом із тим, доповнення їх принципом диспозитивності та
принципом варіативності більшою мірою відображатиме демократичність
відносин у рамках СОТ та водночас зніме питання щодо моноспрямованості
СОТ на інтереси транснаціональних корпорацій.
Гармонізація вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД із вимогами
угод СОТ повинна проводитися з дотриманням низки ключових критеріїв,
а саме: імплементуватися в національне законодавство мають ті норми та
принципи регулювання ЗЕД, які стосуються галузей вітчизняної економіки,
наділених найбільшим конкурентним потенціалом; імплементація таких
норм повинна супроводжуватися розробкою системи індикаторів, за
допомогою яких можна відстежувати наслідки (насамперед негативні) дії
норм, уведених у межах СОТ у національну правову систему, з метою
99
оперативного коригування механізму господарсько-правового забезпечення
ЗЕД.
Процес гармонізації зовнішньоторгівельного законодавства в умовах
членства в СОТ повинен ґрунтуватися передусім на національних
економічних інтересах України, у зв’язку з чим запропоновано розробити та
прийняти «Загальнодержавну стратегію розвитку нормативно-правового
забезпечення зовнішньоекономічної діяльності України на 2016-2021 роки»,
структура якої має складатися з: принципів, на яких має будуватися процес
гармонізації вітчизняного законодавства у сфері ЗЕД з нормами угод СОТ;
пріоритетних напрямків його реформування; критеріїв гармонізації, які б
визначали вихідні межі подальшого процесу реформування національного
законодавства в зовнішньоекономічній сфері, а також пріоритетності
укладання двосторонніх угод, орієнтованих виключно на досягнення
інтересів держави. Прийнята Стратегія дасть змогу на законодавчому рівні
закріпити прерогативу національних економічних інтересів над
економічними інтересами кожної з держав-членів СОТ.
100
РОЗДІЛ 2
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 395; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!