В Україні с. найяскравіше проявився у творчості І. Котляревського («Наталка-Полтавка») та Г. Квітки-Основ'яненка («Маруся», «Сердешна Оксана», «Козир-дівка», «Щира любов» тощо).
Романтизм наприкінці XVIII ст. у Німеччині. Романтики виступали проти нормативності класицистичного мистецтва, проти його канонів та обмежень. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні напрями людської діяльності, романтизм був пов'язаний із докорінною зміною всієї системи світоглядних opієнтацій і цінностей.
Риси романтизма: - заперечення раціоналізму доби Просвітництва; ідеалізм у філософії; вільна побудова творів; неприйняття буденності й звеличення «життя духу»; культ почуттів; - ліричні та ліро-епічні форми; захоплення фольклором, інтенсивне використання фольклорних сюжетів, образів, жанрів, художньо-технічних прийомів; інтерес до фантастики, екзотичних картин природи тощо.
Визначальні риси реалізму: - раціоналізм, раціоцентричний психологізм; - правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей; принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність; характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя; - конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди; - вільна побудова творів; - перевага епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва; - розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей. Серед українських реалістів — Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко.
|
|
|
Натуралізм — літ напрям, що утверджується у франц літрі в останню третину XIX ст, який характериз прагненням до фотографічного й безпристрасного відтворення дійсності й фатальною біологічною і соц зумовленістю людської долі й поведінки. Термін «натуралізм» належить Емілю Золя: У передмові до другого видання свого роману «Тереза Ра-кен» (1868 р.) він уперше зараховує себе до «письменників-натуралістів». Е. Золя є також основним теоретиком напряму. В укр літри. творчість В Винниченка.
Ігрові методи та прийоми на уроках мови та літератури
Модель навчання у грі – це побудова навчального процесу шляхом включення учня до гри.
Завдання педагога при застосуванні ігору навчанні полягає в підпорядкуванні гри конкретній дидактичній меті.
Цілі ігрової моделі: забезпечення контролю виведення емоцій;надання можливості вдосконалення навичок співпраці в соціальному аспекті;надання дитині можливості самовизначення; сприяння й допомога розвитку творчої уяви;надання можливості висловлювати свої думки.
Етапи ігрової моделі:
5. Орієнтація (введення учнів у тему, ознайомлення з правилами гри);
|
|
|
6. Підготовка до проведення гри (ознайомлення зі сценарієм гри, визначення ігрових завдань, ролей, орієнтованих шляхів розв’язання проблеми);
7. Основна частина – проведення гри;
8. Обговорення.
Ігрові методи:
Операційні методи (операційні ігри мають сценарій, в якому є алгоритм “правильності і “неправильності” рішення. До цих ігор відносять ділові і управлінські).
Рольові методи(У рольовій грі особистість здійснює перетворення свого “Я” в іншу соціальну форму).
Модель навчання у грі - це побудова навчального процесу шляхом включення учня до гри.
Використання гри у навчальному процесі завжди наражається на Суперечність: навчання є процесом цілеспрямованим, натомість гра за своєю Природою має невизначений результат (Інтригу).
Тому завдання педагога при застосуванні ігор у навчанні полягає в підпорядкуванні гри конкретній дидактичній меті. У західній дидактиці поступово відмовляються від терміна "гра", який асоціюється з розвагами, і вживають терміни "симуляція", "імітація" тощо. Учасники навчального процесу за ігровою моделлю перебувають в інших умовах, ніж у традиційному навчанні. Учням надають максимальну свободу інтелектуальної діяльності, що обмежується лише конкретними правилами гри. Учні самі обирають свою роль у грі; висуваючи припущення про і мовірний розвиток подій, створюють проблемну ситуацію, шукають шляхи чи її розв'язання, покладаючи на себе відповідальність за обране рішення. Учитель в ігровій моделі виступає як інструктор (ознайомлення з правилами гри, консультації), суддя (коригування і поради стосовно розподільчу ролі), тренер (підказки з метою прискорення гри), головуючий, ведучий (організатор обговорення).
|
|
|
Приклади ігор: Хто більше, хто швидше, Хто краще, естафети: не помились ,виправ помилки ,віредактуй, ігри Ланцюжок. Дидактична гра "Кола на воді". Учні вибирають довільне слово. Воно записується на дошці стовпчиком. На ці букви добираються нові слова, до слів - речення. На основі отриманих результатів складають оповідання, казку,веселу історію, вірш.
СТІНА С - сніжок - настав ранок, прокинулась сніжинка;
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9
1. Козацька доба ( 1648-1780 рр.) . Причини занепаду староукраїнської літературної мови.
Після того, як Синод у 1720 р. видав указ, затверджений Петром І, про те, що в Києві і Чернігові книжки мають друкуватися тільки такою мовою, яка нічим не відрізняється від московської, над староукраїнською літературною мовою нависла серйозна загроза.Не могла не позначитись ця обставина й на розвитку навчальної і навіть художньої літератури. Правда, лишається ще рукописна література, представлена колядками, різдвяними віршами, виголошувана спудеями й мандрівними дяками, а також традиційні ділові документи, діаріуші, різноманітні господарські й лікарські довідники й порадники. Староукраїнська літературна мова, як і сучасна російська літературна, мала в основі старослов’янську мову, але поступово оновилася народними словами, прийняла систему національної граматики, з давніх-давен ґрунтувалася на народній фонетиці. Але російська літературна мова вижила й зміцніла, а староукраїнська не стала сучасною літературною мовою. Слов’яно-руську мову, природно, не можна вважати прямим продовженням староукраїнської: якщо староукраїнська була національною мовою, то слов’яноруська була штучним витвором, що спирався тільки на церковнослов’янську мову. Українські автори XVIII ст., пишучи свої твори, свідомо чи не свідомо, хотіли влитися в загальноросійський культурний контекст. Точніше, вони не вливалися в нього, а творили його, бо російська література тільки-но починала розвиватися. Не останнє місце в цьому їх рішенні відігравав і указ про заборону друкувати книжки наріччям, відмінним від прийнятого в Росії.
|
|
|
Народну мову зберігала народна пісня. Проте різниця між розмовною мовою і мовою фольклору була досить хитка.
Отже, староукраїнська літературна мова у XVIII ст. продовжувала функціонувати, але перспектив дальшого розвитку не мала. Нею користувалися школярі, мандровані дяки, які складали різдвяні великодні вірші, вчені поети, що користувалися поетичними рекомендаціями М. Довгалевського; за традицією вона використовувалась у ділових документах, зокрема в записах сотенних канцелярій; народні пісні й різноманітні рекомендації господарського й медичного характеру також подавалися староукраїнською мовою. Але оскільки друкована продукція нею не видавалася, її колишня слава поступово згасала. Література високого звучання тепер видавалася або слов’яноруською, або й тодішньою російською мовами, а розважальні твори почали з’являтися народною мовою. Отже, три мови використовувалися в культурному житті України XVIII ст.: староукраїнська, слов’яноруська (або російська) і народна українська.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 134; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!