Особливості літературного процесу к.ХХ – поч.ХХ I ст. Напрями сучасного літературознавства.
Основний закон життя — його постійний розвиток. Цей закон ми спостерігаємо і в літературі. У різні історичні епохи її стан постійно змінювався, вона мала здобутки і втрати.
Термін "літературний процес" виник на рубежі 20—30-х років XX ст. і почав широко використовуватися, починаючи з 60-х років. Саме ж поняття формувалося протягом XIX—XX ст. У XIX ст. використовувалися терміни "літературна еволюція", "літературне життя". "В сучасному літературознавстві утвердився погляд на історію літератури як на зміну типів художньої свідомості: міфопоетичної, традиціоналістської, індивідуально-авторської. Ця типологія враховує структурні зміни художнього мислення". Літературний процес — важливий предмет історії літератури.
Основним з напрямів у сучасному літературознавстві є постмодернізм, послідовник модернізму.
Постмодернізм – це світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття XX ст. прийшов на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.
За визначенням, що подає літературознавчий словник-довідник постмодернізм – це загальна назва окреслених останніми десятиліттями тенденцій у мистецтві, що виникла після модернізму та авангардизму.
Вперше термін «постмодернізм» згадується у 1917 p., але поширився він лише наприкінці 1960-х pp. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі та малярстві.
|
|
|
Визначальні риси постмодернізму:
- культ незалежної особистості;
- потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;
- прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;
- бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;
- використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;
- зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);
- суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;
- сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;
- запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;
- як правило, у постмодерністському творі присутній образ оповідача;
|
|
|
- іронічність та пародійність.
П редставник українського модернізму Ю.Андруховичем, у своїй замітці «Постмоденрізм – не напрям, не течія, не мода» ствердив, що «це така світова культурна ситуація, від якої нікуди не подітися», тому всі ми є постмодерністами. При цьому варто зауважити, що постмодернізм не визнає ідеї еволюції й поступу, зокрема в духовній сфері, на противагу марксизму, який довів ідею суспільної еволюції в комуністичному варіанті до абсурду.
Постмодернізм у сучасній українській літературі виявляється в творчості Ю. Андруховича, Л. Костенко, Л. Дереша, О. Забужко та інших.
Також можно сказати дещо й про такі напрями:
Постструктуралізм. Термін «постструктуралізм» увійшов до активного теоретико-літературного обігу в 70-ті роки XX століття. Постструктуралізм як напрям світового літературознавства є своєрідною реакцією науковців на теоретичні здобутки структуралізму.
Деконструктивізм. Цей напрям літературознавства виник у Франції наприкінці 1960-х років і є реакцією на новітні філософські та філологічні доктрини, перш за все такі, лінгвістична теорія де Соссюра, дослідження структуралістів і психоаналітиків.
Фемінізм, Рецептивна естетика, Мультикультуралізм, Постколоніальна критика.
|
|
|
Навчальні технології організації проектної діяльності учнів на уроках мови та літератури.
Історично метод проектів з'явився в середині минулого століття, коли в пошуках нових форм організації навчальних занять деякі школи звернулись до досвіду ВНЗ.
Проектне навчання іноді розглядають як альтернативу класно-урочної системи навчання. Однак деякі науковці вважають, що його варто використовувати як доповнення до інших видів навчання. У сучасній школі можна виділити чотири основні напрями, при яких ефективно застосовувати методи проектів:
- проект як метод навчання на уроці;
- проектні технології дистанційного навчання;
- для формування дослідницьких навичок школярів у позаурочній роботі;
- як метод організації дослідницької діяльності вчителів.
Проектні технології навчання відтворюють процеси дослідницької діяльності, оскільки містять цикл і мають на меті процеси руху від незнання до знання (на відміну від традиційних лінійних технологій навчання).
Проекти можуть бути однопредметні чи міжпредметні. Іноді тема проекту виходить за межі шкільної програми. Міжпредметні проекти можуть виступати в ролі інтегруючих факторів, що переборюють традиційну предметну роз'єднаність шкільної освіти.
|
|
|
Види діяльності, які роблять їх проектами, мають між собою низку загальних ознак, які й відрізняють проекти від інших видів діяльності:
-спрямованість на досягнення конкретних цілей;
-координоване виконання взаємозалежних дій;
-обмеженість у часі реалізації з визначеним початком і кінцем;
-неповторність та унікальність.
Проектне навчання іноді розглядають як одну із форм реалізації проблемного навчання. Дійсно, учитель тільки ставить задачу, діяльність із зібрання потрібної інформації, підбір методів дослідження й аналіз отриманих даних проводять учні. Здійснення проектного навчання звичайно займає кілька уроків, іноді чверть або півріччя. У цьому випадку основна робота над проектом здійснюється в позаурочний час, учитель виступає в ролі консультанта
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 12
Мова і суспільство.
Мова-явище суспільне, вона обслуговує суспільство, це засіб спілкування, нагромадження й збереження інфи. Обслуговує суспільство і окрему людину. Проблема мови і суспільство охоплює ряд важливих питань (проблем): соц. природа мови; мова і форми істор спільності людей; соц зумовленість виникнення і розвитку мови; соц зумовленість формування літ мови, її норми; нерівномірність розвитку окремих ділянок мови залежно від потреб суспільства; можливість свідомого, цілеспрямованого впливу суспільства на мову; залежність суспільства від мови (на скільки мова здатна забезпечити спілкування суспільства); мовленнєвої культури (соц застосування мови); мова і наук-тех прогрес.
Функції мови (і суспільства): 1. спілкування (мова соціальна по своїй суті). 2. вплив, повідомлення, моделювання, формування й вираження думок. Важливим є формування і розвиток мови, який здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності. Соц природа мовленнєвої діяльності є складовою частиною діяльності людини і всього суспільства. В цьому полягає соціальність мови, вона тісно пов’язана з її носієм, виражає етнічну ознаку. Проблема співвідношення мови і етносу вкл. В себе велику кількість питань: культура народу, його побут, етнічні процеси, які відбув з народом, мова і нац свідомість (самобутність).
Етнолінгвістика – наука, що вивч проблему взаємозв’язків мови і етносу (19ст).
У СРСР в 30-50рр сформ наука – соціолінгвістика – досліджує соц диференціацію мови, розмежування мови в соціумі. Мовна ситуація – обставини, що створюються суспільством для функціонування 1 або кілька мов. Компоненти (А.В. Авронін): соц умови функціонування мови, сфера и середовище вживання мови, форми існування мови (повсякденне, книжне спілкування тощо). Мовні ситуації вкл.: середовище використання, форми існування мови, поняття одно-/багатомовності. Державність мови має варіанти: 1. визначив народ, який визначив державність. 2. багатомовність (Швейцарська конфедерація, Канада, Фінляндія). Мовна політика – частина нац. політики держави, це заходи, спрямовані на розвиток мови. Узус – процес нормування мови, тому що норма забесп володіння мовою всіма громадянами. Мовна норма – сукупність стійких, традиц елементів мовної сис-ми, ітор відібраних і закріплених суспільною мовною практикою. Воно багатокомпонентне явище (в істор аспекті). Формувалось, як узус – елементарна форма існування і функціонування мови, це сукупність всіх реальних її використань, мовний звичай, прийнятий у певному мовному середовищі. До появи літ норми.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 153; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!