Індивідуалізація та диференціація навчання на уроках мови та літератури.
Індивідуалізація навчання - диференціація навчального матеріалу; розробка систем завдань різного рівня, складності та об'єму; розробка системи заходів щодо організації процесу навчання в конкретних навчальних групах; враховування індивідуальнх особливостей кожного учня.
Диференціація навчання - полягає у створенні на основі певних критеріїв (інтересів схильностей, здібностей, прогнозованої професії) відносно гомогенних груп учнів, класів, шкіл для їх навчання за дещо відмінними навчальними планами.
Позитивні сторони:
- Розвиток творчої цілеспрямованої особистості, яка усвідомлює кінцеву мету і завдання навчання;
- підвищення активності та посилення мотивації навчання;
- формування прогресивного педагогічного мислення
Індивідуалізація передбачає:
- індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання;
- створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей;
- підтримку школяра у творчому самовтіленні;
- підтримку учня у рефлексії.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5
Доба нової державності української мови.
Державна мова – це не тільки мова Держави: чиновників, можновладців, політиків та ін. Це, насамперед, мова люду, який населяє цю державу, яка покликана охороняти його інтереси і задовольняти культурні запити.
Література як вид мистецтва. Основні етапи історичного становлення літератури. Види літературно-художньої творчості.
|
|
|
Усі існуючі види мистецтва прийнято умовно поділяти на 3 типи : 1 - група просторових видів мистецтв ( живопис, скульптура та архітектура )- предмети, які в них зображені, сприймаються нами у їхньому просторово-статичному вигляді, тобто як розміщені в непорушному просторі .
2 - група часових мистецтв (музика, співи, танці, пантомімія і літ-ра) - подають свій предмет у русі, у динамічному розвиткові, що відбувається протягом певного часу.
3 - синтетичне мистецтво(театр і кіно), яке поєднує в цілісній формі вираження елементи як просторових, так і часових мистецтв, зокрема літ-у, музику, пантоміму, живопис декоративного оформлення. За матеріальними ознаками - література як мистецтво слова, у порівнянні, зі скульптурою-мистецтвом каменю, живописом — мистецтвом фарби.
Слово — найбільш гнучкий матеріал, тому, що засобами словесної передачі виявляється можливим частково відтворювати зображувальну специфіку майже кожного виду мистецтва. Слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що зображує людську мову. Популярність літ-и, яка зростала в усі епохи розвитку мистецтва, засвідчила, що словесне мистецтво ні в чому не поступається перед живописом та скульптурним зображенням і багато в чому перевершує їх. Теоретично ці переваги були обґрунтовані Г. Лессінгом, Г.Гегелем. Значний внесок у розробку теорії словесного мистецтва зробили рос критики 19 ст В. Бєлінський та М. Чернишевський. З укр літературознавців - М. Костомаров, О. Потебня та І. Франко.
|
|
|
У процесі істор становлення як мистецтва слова літ-ра проходить 2 етапи: 1- умовно можна пов'язати з періодом панування поезії, спочатку у фольклорній (колективно-авторській), у літ-ій (індивід-авторській) формі. 2 — прози, або літ-и у власному розумінні цього слова.
ФОЛЬКЛОРНА ПОЕЗІЯ - істор розвинений тип словесної творчості, який має віршовану форму мовлення. Фольклор - особливий тип усної (не фіксованої на письмі чи друком) поетичної творчості, авторство якої, визначається не індивідуально, а вбирає в себе поняття колективно-творчого підходу, автором яких вважається весь народ. Тісний зв'язок форм його худ мислення з побутовими (робітничий побут, звичаї, обряди), історичними (емоційна реакція народу на визначні для життя країни події), культурними (уявлення про етичні, релігійно-етичні, естетичні норми й цінності) традиціями та етапами формування нац суспільної свідомості.
|
|
|
Проза -тип словесно-художньої творчості, який протиставляється поезії як мові віршового типу. Проза, таким чином, — це невіршована мова, тобто мова, що не має чітко окреслених форм ритмічної організації, які розбивають мовленнєвий потік на однотипні словесні відрізки, інтонаційно виокремлені сильними паузами. Прозою в XIX столітті часто називали будь-які невіршові твори, у тому числі й нехудожні.
Так, у Європі перехід до прози чітко намітився в ранній період Відродження, у своєрідну епоху новели. Проте вслід за тим знову відбувається наступ поезії, яка відтісняє прозу на другорядне місце (поезія високого Відродження та класицизму). Справжня перемога прози й літератури у власному розумінні настає тільки в період остаточного формування роману.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 201; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!