Герменевтика як складова світового літературознавства.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1
Виникнення історичного мовознавства і порівняльно-історичного методу дослідження мов.
Поступове накопичення протягом XVI—XVIII ст. багатого фактичного матеріалу різноманітних мов створило передумови для пошуків нових методів лінгвістичних досліджень. У мовознавстві утверджуються принципи порівняння мов й історичного під ходу до їх вивчення, що зумовило виникнення нової наукової парадигми — порівняльно-історичного мовознавства.
Порівняльно-історичне мовознавство — один з основних напрямів лінгвістики, головною метою якого є вивчення споріднених мов з допомогою порівняльно-історичного методу.
Новий напрям у мовознавстві не виник спонтанно. Ще на початку XIV ст. італійський письменник Данте Аліг'єрі у трактаті «Про народне красномовство» писав про спільне походження італійської, провансальської та французької мов. Наступні праці науковців також були присвячені вивченню спорідненості і подібності мов.
Особливе значення для порівняльного вивчення мов мали праці Пилипа Юхана фон Страленбергом порівняльні таблиці мов Північної Європи і Північного Кавказу, завдяки чому було створено класифікацію уральських та алтайських мов, що також сприяло формуванню порівняльного мовознавства.
Ідея історичного вивчення мов виразно проступає у праці німецького мовознавця Гердера «Дослідження про походження мови», де висловлено думку, що мова пов'язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється. Вважають, що ця думка є підступом до майбутнього історичного мовознавства.
|
|
|
Однак справжнім поштовхом для зародження порівняльно-історичного мовознавства, яке передбачає синтез порівняльного та історичного дослідження мов, стало ознайомлення із санскритом. Перші відомості про санскрит у Європу стали надходити вже в XVI ст. (листи з Індії Філіппо Сассеті). Однак детальне ознайомлення із санскритом почалось наприкінці XVIII ст. завдяки працям англійця Ульяма Джонса, який багато років прожив у Індії і вивчав індійську культуру, він виступив у Королівському азіатському товаристві з доповіддю, в якій звернув увагу на регулярний збіг між формами санскриту і латинської, грецької та англійської мов. На його думку, така велика кількість подібних збігів не може бути випадковістю, а, навпаки, є свідченням походження цих мов від одного спільного предка (прамови). Оскільки санскрит серед названих мов — найстаріша мова, то, за твердженням Джонса, він і є цією прамовою.
Це відоме відкриття Джонса в 1808 р. підтвердив німецький учений Шлегель у розвідці «Про мову і мудрість індійців». Він довів близькість санскриту до латинської, грецької, німецької та перської мов як за лексичним складом, так і за граматичною структурою. Важливим є те, що Шлегель уперше не тільки наголошував на ролі граматичних елементів для встановлення мовної спорідненості, а й вказував на методологічну важливість порівняння форм дієвідмінювання. Як і Джонс, він уважав санскрит найдавнішою мовою, що нібито є прамовою розглянутих у його праці мов. Основною ідеєю цієї праці є думка про необхідність порівняльного дослідження мов. Уперше в мовознавстві тут вжито термін порівняльна граматика.
|
|
|
Основи цього МЗ було закладено в 1 пол 19ст. основоположниками вважають Ф. Боппа, Я. Грімма, Р. Раска і О. Востокова.
Ф. Бопп доводить спорідненість грец, лат, перської та герман мов, вважав, що на сонові порівнянна фактів живих і мертвих мов можна встановити їх первісний стан, пояснював явища однієї мови за доп фактів іншої.
Р. Раск доводить наявність споріднених зв’язків між ісландською, грец, лат і балто-словян мовами, усі індоєвропейські мови походять від мертвої і незафіксованої фракійської мови, яліди якої зберегла грец мова. Якоб Грімм - перша порівняльно-істор граматика германських мов, акцентує на істор підході до вивчення споріднених мов і ретельно описує грам форми германських мов та діалектів у їх ітор розвитку, починаючи з найдавніших писемних пам’яток.
|
|
|
Олександр Востоков виявляє й доводить споріднені зв’язки між слов мовами, розкрил таємницю юсів (ці букви позначали носові [ę] [ọ]).
Відкриття порівняльно-істор методу в МЗ було могутнім поштовхом для лінгвістичної думки і відкрило широкі перспективи перед мовознавством. Першим теоретиком у галузі МЗ, який глибоко, осмислив багатий мовний матеріал і результати зроблених до нього наук досліджень, був Вільгельм фон Гумбольдт. Він прагне виявити заг закономірності істор розвитку мов світу.
Герменевтика як складова світового літературознавства.
Герменевтика (грец. hermeneutikos — пояснюю, тлумачу) — наука, пов'язана з дослідженням, поясненням, тлумаченням філософських, історичних, релігійних, філологічних текстів. Герменевтика — метод інтерпретації художніх творів, коментує твори, підготовлені до друку текстологами. „Герменевтика" в суч літературознавстві має 2 значення: 1- теорія інтерпретації або мистецтво інтерпретації. 2- як одна з методологій витлумачення, котра отримала ще назви класичної та онтологічної герменевтики. Європейська традиція текстуальної інтерпретації бере свій початок від античної (тлумачення античних текстів, передусім поем Гомера) та християнської (тлумачення Старого та Нового Заповітів).
|
|
|
В У. елементи класичної герменевтичної традиції простежуються у латиномовних поетиках Ф.Прокоповича та М.Довгалевського, епізодично у творах Вишенського, Сковороди, Котляревського, Шевченка, Франка та ін.
Основоположником Г як науки розуміння є нім Шлейєрмахер. Після нього Г перестають розглядати як частину теології, граматики, риторики, логіки чи філософії. Г перетворюється в комплексну методологію інтерпретації, філологічну науку, що акт використовує здобутки філософії, історії, психології, естетики тощо.
Шлейєрмахер виділяє 2 методи інтерпретації: 1) об'єктивно-історичний і 2) інтуїтивний. Загалом, інтерпретація у нім вченого має рухомий характер і рухається по „герменевтичному колу" (від цілого до частини і навпаки).
Потенціал попередньої герменевтики дав у 19cт. поштовх для розвитку ряду літературознавчих напрямів та шкіл:
Міфологічна школа (романтичного типу), спирається на естетику Шеллінга та братів Шлегелів. Думка про міф як необхідну умову мистецтва, ядро поезії.
біографічний методу та школа, визначальними моментами у творчості стали біографія та особистість письменника. Осн критичним жанром став імпресіоністичний портрет автора.
Культурно-історична школа: впливи історизму, біографізму, позитивізму, ідеї нім філософа І. Гердера. Досліджувала твори мистецтва у зв'язку з середовищем, що породило їх. Основоположником став фр І. Тен. Першоосновами вважав: 1) „расу" (вроджений нац темперамент), 2) „середовище" (природа, клімат, соцобставини) і 3) „момент" (досягнутий рівень культури, традиція). Гол предметом історії літ-ри - сам літ процес.
Еволюційний метод - методи природознавства при вивченні худ. творів (боротьба літ жанрів „за існування") - І. Тена Ф. Брунетьєр. В. Сиповський розглядав літ твір як організм, що переживає свою юність, зрілість і старість.
Компаративістика (порівняльно-істор метод) - порівняльне вивчення фольклору, нац літератур, процесів їх взаємозв'язку, взаємодії, взаємовпливів на основі порівняльно-істор підходу.
У. Драгоманов, Дашкевич, Франко.
Психологічний напрям - мистецтво трактувалося як сублімація (перехід) авторської психології в худ образи, котрі є моделлю душі, психіки творця. Еннекен наголошував, що не існує жодного естетичного мотиву у творі, який би не зумовлювався психікою автора, котра є і соц зумовленою. Аналіз твору має містити естетичний, психологічний та соціологічний аспекти.
О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський, І. Франко.
Філологічна школа - основним критерієм оцінки твору мистецтва є краса, а не його суспільна корисність. Б. Лепкий, М. Вороний, М. Євшан, М. Сріблянський, Л. Білецький, Д. Чижевський.
Дух-істор (культурно-філософська) школа - теор база „філософія життя" (споріднена з українською „філософією серця") та романтична естетика. Основоположником став нім філософ і герменевт Вільгельм Дільтей.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 280; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!