Метафора – з грецької «перенесення». Розкриття сутності одного предмета чи явища через особливості іншого.

· Йде сніг – сніжинки, як відомо, «ходити» не вміють;

· Полетів у магазин по цукерки – не на літаку«полетів», а дуже швидко пішов;

· «Троянди днів», «крило зорі» (В. Соссюра).

Метонімія – заміна одного слова іншим на основі суміжності (тобто тісного зв’язку).

· Читати Підмогильного – не сам твір, а його автор;

· Я з’їв цілу тарілку – не сам предмет, а що в ньому вміщено;

· Київ прокидається – не самі люди, а місто, в якому вони перебувають.

Синекдоха – різновид метонімії. Заміна назви цілого предмета назвою його частини.

· Червона шапочка – на позначення всієї дівчинки – лише її головний убір;

· Ноги моєї тут не буде – на позначення цілої людини – тільки частина її тіла;

· Вчися шанувати копійку – на позначення всіх грошей – найменша частина грошей.

Також пам’ятайте про уособлення (персоніфікацію) – це вид метафори, перенесення ознак особи на предмети, речі, явища, тваринний і рослинний світ.

· В золотій смушевій шапці циган-вечір сходивз гір, Ніс він ніченьці-циганці з срібла кований набір (О. Олесь).

Раджу вам, друзі, вивчити не так визначення цих тропів, як самі приклади. Знаючи по 3 приклади до кожного тропа, зможете легко впізнати ці прийоми у завданнях тестів.

Метафоричних вам снів!;)

9)Пролистати роботу: 1 2

Лексика мови постійно збагачується. В процесі мовного спілкування одне й те ж саме поняття характеризується з різних сторін, виділяються нові його ознаки. Це приводить до утворення нових слів. У лексемах може відбиватися ставлення мовців до предметів реального світу, їхні емоції та волевиявлення. Між словами, що позначають одне розгалужене поняття чи його компоненти або різні відтінки й оцінки, встановлюються близькі зв'язки, їх називають синонімічними, а слова — синонімами.

Слово синонім грецького походження й дослівно означає «однойменний». Тобто це слова, що мають спільність значення, але відрізняються відтінками значень чи стилістичними забарвленнями, наприклад: лихо, горе, біда, нещастя; нудьга, сум, жаль, туга. Отже, синоніми мають дві суттєві властивості. З одного боку, вони подібні, близькі, а з другого — значеннєві відтінки й стилістичне забарвлення їх не збігаються, не роблять їх однаковими.

Синонімія — це повний або частковий збіг значення двох чи кількох слів або словосполучень, це явище подібності змісту при відмінностях у формі.

Декілька синонімів, що мають одне спільне значення, називаються синонімічним рядом. Ряд має одне стрижневе, опорне слово, що виражає найзагальніше значення й не має стилістичних відтінків. Воно ще називається семантичною домінантою і об'єднує навколо себе інші стилістично забарвлені синоніми, наприклад: ходити — крокувати (урочисто), марширувати (в шерензі), поспішати (швидко), плентатися (повільно); стійкий — міцний, непохитний (дуже стійкий); сміятися— реготати (голосно сміятися), хихикати (неприємно сміятися) ;безжалісний — безсердечний (нечутливий до чужого болю), жорстокий (дуже безжалісний); метелиця — хуртовина, завірюха, хуга; мати — ненька; солдат — боєць, воїн, армієць, ратник; бандит — грабіжник, розбійник; пахучий — запашний, духмяний, ароматний; дбати — клопотатися, піклуватися, турбуватися; бій — битва, січа.

Синоніміка — це сукупність синонімів, наявних у мові. Синоніми бувають лексичні, морфологічні, синтаксичні, фразеологічні.

Лексичні синоніми — це подібні або тотожні за значенням слова. Абсолютних синонімів у мові мало: оплески — аплодисменти, доказ — аргумент, зодчий — архітектор, відтінок — нюанс, літак — аероплан, укол — ін'єкція, водограй — фонтан, вітрило — парус. Вони не мають якихось значеннєвих відтінків. Використовують їх у мовленні для того, щоб уникнути повторів. Абсолютні синоніми виникають, коли замість власне українського слова запозичується іншомовне з таким самим значенням. Зловживати іншомовними словами не слід.

У мові постійно діє закон економії мовних засобів. Тому витворюючи або запозичуючи нові слова й вирази, мова намагається за цим законом диференціювати їх, тобто розрізнювати за значенням, відтінками значень, функціями так, щоб не було абсолютно однакових мовних одиниць. В результаті, крім незначної кількості абсолютних синонімів, в українській мові є дуже багато серед лексичних синонімів ідеографічних (значеннєвих) і стилістичних.

Ідеографічні синоніми передають різні значеннєві відтінки того самого поняття: говорити — виступати, проголошувати, розмовляти; тихий — повільний, спокійний, хата — дім, будинок, житло, квартира; дорога — шлях, гостинець, путь, узвіз, тракт, бетонка.

Стилістичні синоніми при спільності значення передають різне стилістичне забарвлення (емоційне, оцінне): говорити — базікати, патякати; ходити — швендяти, човгати; їсти — глитати, жерти. Вони, як правило, закріплюються у мовленні певного стилю, наприклад: говорити, але на зборах — виступати; розбір, але в науковому стилі — аналіз; прохання, але в офіційно-діловому стилі — заява.

Лексичні синоніми можуть бути загальномовними й контекстуальними. Загальномовними називаються ті, що не залежать від контексту, їхня синонімічність, сприймається й поза контекстом: життєпис — біографія; абетка — азбука — алфавіт; визискування — експлуатація; всесвіт — космос; лаштунки — куліси. Контекстуальними називають ті синоніми, що набувають синонімічності тільки в контексті (чи у словосполученні): чешу (йду) до хати; сива (давня) історія; заливатися (сміятися) без причини тощо. Контекстуальні синоніми, як правило, мають яскраве емоційно-експресивне забарвлення: Маланка ледве допхалась до своєї халупки; їй не хотілось нічого робити і вона, склавши руки, як у неділю, гаптувала словами хитрі мережки; Хома був усюди. Він, здавалось, забув людську мову і лиш, як жужіль од горіння душі, викидав з себе: «Бити! Палити!» (М.Коцюбинський).

Морфологічними синонімами називають варіанти форм, що передають те ж саме поняття. Наприклад, давальний і місцевий відмінок: батьку — батькові, на батьку — на батькові; по полі — по полю; орудний відмінок: тією — тою, п'ятьма — п'ятьома.

Синтаксичні синоніми — це граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими можна вважати:

Анто́німи (грец. αντι —проти, ονομα — ім'я) — парні різнокореневі слова з протилежним значенням. У ролі антонімів можуть виступати повнозначні частини мови, що показують якість: іменники (хоробрість — боягузтво), прикметники (коханий — остогидлий), дієслова (дружити — ворогувати), прислівники (мирно — войовничо). У поетичній та ораторській мові антоніми вживаються як засіб антитези, наприклад: «Той мурує, той руйнує…» (Т. Шевченко).

Антоніми в семантичному полі розташовуються на протилежних полюсах. Коли взяти низку слів на позначення стосунків між людьми (семантичне поле): любов, симпатія, дружба, приязнь, пошана, прихильність, доброзичливість, байдужість, неповага, недолюблювання, неприязнь, зневага, ворожість, ненависть, то на протилежних кінцях стоятимуть антоніми любов — ненависть.

Антоніми в мові існують тому, що в самій дійсності та в людських оцінках існують предмети, явища, дії, ознаки з протилежними якісними, кількісними, просторовими й часовими властивостями: день і ніч, тепло і холод, добро і зло, початок і кінець чогось, легкі й важкі предмети, близькі й далекі відстані, давній і майбутній час тощо. Мова лише називає ці якості.

В українській мові [ред.]

Антоніми виражаються тією самою частиною мови й позначають однорідні явища, тобто явища одного плану. У мовленні обидва антоніми поєднуються з тими самими словами: і початок, і кінець — дня, тижня, століття, роботи, твору, дороги, подорожі, поневірянь, нитки тощо; і сонячний, і хмарний — день, ранок, вечір, літо, осінь, весна, погода.

Антонімами бувають переважно слова з абстрактним якісним значенням: веселий — сумний, гарячий — холодний, високий — низький, білий — чорний, повний — порожній; добро — зло, радість — горе, світло — темрява; дружити — ворогувати, радіти — сумувати, хвилюватися — заспокоюватися; добре — погано, легко — важко, корисно — шкідливо. Менше антонімів є серед слів із просторовим та часовим значенням: високий — низький, широкий — вузький, ранній — пізній; схід — захід, висота — глибина, ранок — вечір; глибоко — мілко, вдень — уночі. Серед дієслів антонімічними найчастіше бувають ті, що або походять від якісних прикметників, або вказують на спрямовану дію: дорожчати — дешевшати, ширшати — вужчати, віддалятися — наближатися, підніматися — спускатися, давати — брати, вдихати — видихати. Антоні­мічними бувають також прийменники: від — до, над — під, перед — за, у — з.

Багатозначні слова вступають в антонімічні відношення окремими своїми значеннями: тихий — гучний (голос); тиха — вітряна (погода); тихе — розбурхане (море); тихе — неспокійне (життя) тощо.

Трапляються випадки, коли те саме слово передає два протилежні, антонімічні, значення. Так, слово сходити означає і «підніматися», і «спускатися»; сходження — і «підняття на гору», і «спуск із гори»; позичати — і «давати в борг», і «брати в борг»; колись — і «у минулому», і «у майбутньому». Наприклад, «— На які ж ви гори сходили ? — зацікавлено допитувався Воронцов» (О. Гончар). «З гори сходять кілька хлопців» (І. Нечуй-Левицький). «Сидів колись дідок під явором густим» (Л. Глібов). „Скажуть колись люди: коли сей народ пережив і такі часи і не загинув, то він сильний” (Леся Українка).

Слова, не пов'язані з якісною чи кількісною оцінкою явищ, із різними протистояннями, не мають антонімів: стіл, вікно, літак, думка, слово, мрія, математика, мистецтво, політика, хліборобський, заячий, писати, дивитися. Тому не можна вважати антонімічними й поняття, пов'язані з розрізненням чоловічої та жіночої статі: батько — мати, брат — сестра, чоловік — жінка, цап — коза, баран — вівця. Вони хоч і мисляться попарно, проте не протиставляються, не взаємовиключаються, а лише зіставляються за певною ознакою, як, наприклад, слова стіл і стілець, солодкий і кислий, іти і їхати, що також не є антонімами.

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

· з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий — гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;

· без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — правий, однаковий — різний , множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору — вниз.

За структурою антоніми бувають:

· різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво,

любити — ненавидіти;

· однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій — неспокій , орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогіч­ний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти, навантажити — розвантажити, недосолити — пересолити.

Слова з не- лише тоді антонімічні, коли ця частка творить нове слово з новим значенням: правда — неправда (брехня), друг — недруг (ворог), воля — неволя (рабство). Антоніми з не- виражають меншу міру протиставлення, ніж різнокореневі антоніми: багатий — небагатий (убогий), легко — нелегко (важко), правда — неправда (брехня). Але такі похідні слова з не-, як гарячий — негарячий, швидко — нешвидко, не є антонімічними. Вони передають не протилежні значення, а значення з різним ступенем вияву якостей.

В антонімічні відношення можуть вступати також фразеологізми: далеко — під носом, працювати — бити байдики, смеркає — на світ благословляється, темно — хоч голки збирай.

Антоніми бувають загальновживані (постійні) і контекстуальні. Загальновживані антоніми мають протилежне значення й поза контекстом (сум — радість); контекстуальні ж набувають протилежного значення тільки в контексті внаслідок переносного вживання слова. Наприклад, у вислові «Не бійтесь заглядати у словник: це пишний яр, а не сумне провалля» (М. Рильський) завдяки контексту сприймаються як антоніми пари слів пишний — сумний, яр — провалля. Використання антонімів робить мову виразнішою, багатшою, контрастнішою, дає змогу загострити увагу на певних явищах, виділити їх. Ось як, наприклад, поет різнобічно виявляє своє ставлення до України, бачення свого місця в її житті:

«	Буду лагідним, буду жорстоким, Буду мудрим, та буду дурним, На красу твою — буду стооким, На ганьбу твою — буду сліпим, Буду я і наївним, і хитрим, Буду щедрим, та буду скупим, Буду я, наче скеля, несхитним і, мов комишина, хистким.	»
— Р. Третьяков

Антоніми використовуються в прислів'ях, приказках, дотепах: «На чорній землі білий хліб родить», «Порожня бочка гу-чить, а повна — мовчить», «Чужого доброго не гудь, а свого поганого не хвали». На контекстуальних антонімах побудовані деякі іронічні вислови: «Розжалобився, як вовк над поросям — від 'їв ніжки та й плаче», «Добрий баранчик, та по-вовчому виє», «Такий добрий, що в ложці води втопив би», «Така гарна, що як вигляне у вікно, потім собаки на те вікно три дні гавкають». Антоніми входять до складу багатьох фразеологізмів: ні живий ні мертвий; ні холодно ні жарко; ні туди ні сюди; ні в сих ні в тих; і сміх і гріх; рано чи пізно; наліво і направо; пройти крізь вогонь і воду; змінити гнів на милість; ні богові свічка, ні чортові кочерга.

На антонімії будується такий стилістичний засіб, як оксиморон, коли свідомо поєднують протилежні за змістом поняття, які разом дають нове уявлення: без надії сподіватися, солодкий біль, небезпечна безпека, дзвінка тиша, живий труп, бідний багач, щасливе горе. Наприклад:

«	В день такий на землі розквітає весна і тремтить од солодкої муки	»
— В. Сосюра

 

«

Звідтіль ми пішли, звідтіль, Де тісно — самому, а двом — просторо, Навшпиньках за нами, навшпиньках Йшло наозирці щасливе горе.

»

 

Омо́німи (від грец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, які однаково звучать та пишуться, але мають різне значення. В народі омоніми часто не відрізняються від омографів та омофонів. Омоніми з'являються внаслідок:

· звукових змін у слові у процесі розвитку мови;

· смислових змін у слові у процесі розвитку мови;

· випадкового збігу звучання слова рідної мови та запозиченого з іншої мови;

· випадкового збігу звучання форми різних слів.

Розрізняють омоніми:

· повні (абсолютні) — омоніми, у яких збігається уся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елемент одягу) — рукав (річки).

· часткові — омоніми, у яких збігаються за звучанням не всі форми. Так, слово кадри, що означає склад працівників, вживається тільки у множині, а слово кадри, що означає окремі сцени чи епізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множини іменника кадр.

Групи часткових омонімів [ред.]

· Омофони (фонетичні омоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).

· Омографи (графічні омоніми) — це слова, які однаково пишуться, але фонетично відрізняються. В українській мові вони зазвичай різняться тільки наголосом (по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати́).

· Омоформи (граматичні омоніми) — це слова, звучання яких збігається лише в окремих граматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).

· Омоморфеми (омонімічні морфеми) — морфеми, які збігаються у написанні і вимові, але мають різні граматичні значення (чистий став(ок) — став, як вкопаний).

Зовнішньо омонімія подібна до полісемії (багатозначності). Проте за своїм змістом і походженням це різні явища.

Кожне переносне значення багатозначного слова обов'яз­ково так чи інакше пов'язане з його первинним значенням: вогнище — 1) купа дров, що горить; 2) місце, де розкладали вогонь; 3) своя оселя, родина (у давнину близькі люди зби­ралися навколо вогнища); 4) центр, зосередження чогось.

Омоніми семантичної спільності не мають: бал (оцін­ка), бал (вечір із танцями); стан (корпус людини), стан (становище), стан (стоянка), стан (механізм, прокатний стан).

Лексичні омоніми поділяють на повні (абсолютні) і неповні (часткові).

Повні омоніми збігаються в усіх граматичних формах:

· Бал­ка (дерев'яний чи металевий брус), балка (яр): обидва іменники в усіх відмінках однини й множини мають однакові форми.

· Точити (робити гострим), точити (цідити): обидва дієслова змінюються абсолютно однаково.

· Моторний (швидкий), моторний (пов'язаний із мотором): обидва прикметники однаково змінюються за родами, відмінками та числами.

· Кран (для підіймання і переміщення вантажів), кран (для перекривання води, газу тощо).

Неповні омоніми збігаються лише в частині граматичних форм:

· Баранці (молоді барани) — має всі форми однини й множини, баранці (піна на гребенях хвиль) — має тільки форми множини.

· Захід (одна з чотирьох сторін світу) — має форми лише однини, захід (дія для досягнення якоїсь мети), захід (спуск небесного світила за обрій) — мають і форми однини й множини.

· Злити (викликати злість), зли­ти (полити): у них усі інші форми різні, крім форм минулого часу й умовного способу.

· За́мок (укріплена будівля), замо́к (для замикання дверей, шухляд та ін.).

Неповними омонімами є також збіги окремих форм різних частин мови: а) іменників і відіменникових прислівників: кружка (довкола) і кружка (родовий відмінок іменника кружок); боком (не прямо) і боком (орудний відмінок іменника бік); б) іменників і звуконаслідувальних вигуків: рип (рипін­ня — рип дверей) і рип (різкий звук від тертя — двері рип); стук (удар — почувся стук) і стук (різкий звук удару — щось у вікно стук); в) інші випадкові збіги: мати (рідна людина) і мати (володіти чимось); коли (у який час) і коли (наказовий спосіб дієслова колоти); їм (перша особа однини теперішнього часу дієслова їсти) і їм (давальний відмінок займенника вони).

У мові омоніми найчастіше з'являються внаслідок запози­чень. Є два випадки звукових збігів таких слів:

а) звуковий збіг запозиченого слова з українським: мул (дрібні частинки у водоймах) і мул (назва тварини, за­позичена з латинської мови); клуб (маса кулеподібної форми) і клуб (назва організації, запозичена з англійсь­кої); як (прислівник) і як (назва тварини, запозичена з тибетської);

б) звуковий збіг різних запозичених слів: гриф (міфічна істота, з грецької), гриф (частина струнного музичного інструмента, з німецької) і гриф (штемпель на документі, з французької); метр (міра довжини, з грець­кої), метр (віршовий розмір, з грецької) і метр (учитель, з французької); кран (трубка із закривкою, з голландської) і кран (механізм для піднімання вантажів, з німецької

Пароніми — слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Наприклад: білити і біліти; сильний і силовий, громадський і громадянський, дружний і дружній. Часто вони мають один корінь, а різняться лише суфіксом, префіксом чи закінченням. Незначна відмінність у вимові призводить до помилок, тому варто приділяти увагу вживанню малознайомих слів, додатково перевіряючи їхнє тлумачення.

За звуковим складом пароніми бувають:

однокореневі — відрізняються лише суфіксами або префіксами: земний «пов'язаний із землею, земною сушею» — земельний «пов'язаний із землекористуванням» — земляний «зроблений із землі» — землистий «з частками землі», «за кольором подібний до землі»; дільниця «адміністративно-територіальна або виробнича одиниця» — ділянка «земель­на площа», «сфера діяльності»; танк «бойова машина» — танкер «судно»; зв'язаний «з'єднаний вузлом», «скріпле­ний за допомогою мотузка, ланцюга» — пов 'язаний «за­кріплений», «поєднаний чимось спільним»; ефектний «вра­жаючий» — ефективний «з позитивними наслідками» — дефектний «зіпсований, з дефектом» — дефективний «не­нормальний», «із психічними або фізичними вадами»; сер­дечний «пов'язаний із серцем», «щирий» — сердешний «бі­долашний»; вникати «намагатися зрозуміти суть чого-не­будь» — уникати «прагнути бути осторонь чого-небудь»;

різнокореневі — відрізняються одним-двома звуками: ком­панія «товариство» — кампанія «сукупність заходів»; сту­пінь «міра інтенсивності», «вчене звання» — степінь «добу­ток однакових співмножників»; промінь «смужка світла» — пломінь «полум'я»; талан «доля» — талант «обдарування»; розпещений «зіпсований надмірною увагою» — розбещений «морально зіпсований»; гучний «голосний» — бучний «пиш­ний», «галасливий»; веліти «наказати» — воліти «хотіти»; гамувати «заспокоювати, приборкувати» — тамувати «за­довольняти потребу в чомусь», «стримувати».

За лексичним значенням пароніми бувають:

синонімічні: повідь — повінь, крапля — капля, слимак — слиз­няк, привабливий — принадливий, хиткий — хибкий, плос­кий — плаский, барабанити — тарабанити, линути — рину­ти, притаїтися — причаїтися, рипіти — скрипіти, радити — раяти;

антонімічні: лепський — кепський, прогрес — регрес, екс­порт — імпорт, еміграція — імміграція, густо — пусто;

семантично близькі: крикливий — кричущий, церемонний «манірний, проханий» — церемоніальний «урочистий, за пев­ним розпорядком», цегельний — цегляний, ніготь — кіготь, м'язи — в'язи, кіш «кошик» — ківш «черпак», кристал — кришталь;

семантично різні: газ — гас, глуз — глузд, орден — ордер, дипломат — дипломант, ефект — афект.

Пароніми, як і омоніми, у художній літературі та в побуті використовуються для створення каламбурів — жартівливої гри слів: — Сумніваюсь, чи ти козак чи кізяк, — засміявся задоволений своїм жартом Варчук (М. Стельмах). Страшніш від огненних геєн голодна хіть зажерливих гієн (Б. Олійник). Прийомний син барона був баран (Л. Костенко). Нечесну приватизацію в народі називають прихватизацією; донощиків, шо на вухо доносять, іменують Навуходоносорами (за ім'ям вавилонского царя Навуходоносора). Використання омонімів і паронімів як художніх та стилістичних засобів називається парономазією.

Разом із тим треба пам'ятати, що звукова, а іноді й зна­ченнєва близькість паронімів може призвести до сплутування їх: незгоди («відсутність взаємопорозуміння, розбіжність у поглядах») і знегоди («нещастя, труднощі»); факт («подія, явище») і фактор («умова, причина»); уява («здатність уявляти») і уявлення («розуміння, поняття»); зумовити («спричинити») і обумовити («зробити застереження») тощо.

10)Лексика української мови складалася і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України.
Лексика (від грецького lexis - слово) - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном "лексика" вживається також рівнозначний термін "словниковий склад".

Розділ мовознавства, що вивчає лексику, називається лексикологією. Лексикологія вивчає лексику сучасної мови в цілому, як систему, а також основні типи лексичних значень слів, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова за їхнім походженням і за стилістичним вживанням.
Таку лексикологію ще називають описовою, на відміну від історичної лексикології, яка вивчає формування і розвиток лексичного складу мови протягом певного історичного періоду. Існують також інші галузі науки про слово, що вивчають окремі, часткові проблеми лексикології: семасіологія - наука про значення слова і пов'язані з ним питання багатозначності (полісемії), омонімії, синонімії, антонімії, етимологія - наука, що вивчає походження слів, спорідненість їх з іншими словами; фразеологія - вчення про стислі лексично неподільні сполучення слів. Суміжною з лексикологією і безпосередньо з нею пов'язаною є лексикографія - лінгвістична дисципліна, що вивчає наукові основи створення різних словників і займається їх укладанням на основі наукових досягнень лексикології.

За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.

1. Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. Закономірно, що слова спільнослов'янського походження з часом зазнали певних фонетичних та морфологічних змін і вимовляються тепер відповідно до норм сучасної мови.

До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів, гріх та інші.

2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.

3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...

Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов'янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов'янства. У Х ст. старослов'янська мова разом із впровадженням християнства стала поширюватись і на території Української Русі.

Засвоєння старослов'янізмів почалося ще в давньоруський період, але й пізніше тривалий час старослов'янська мова не втрачала свого значення: уста, супостат, істина, небеса, Бог, хрест, золото, вождь, святиня, собор, союз, соратник.

Засвоєння українською мовою російської лексики стало активним після возз'єднання України з Росією (друга половина XVII ст.). Частина русизмів у різні часи засвоюється шляхом безпосередніх усно-розмовних контактів: начальник, завод, чин, подвиг, хазати, а з XVIII ст. російська мова стала основним посередником у засвоєнні українською мовою іншомовної лексики західноєвропейського походження: акт, адвокат, боцман, генерал, дивізія, комісія.

До XVII ст. Білорусія і більша частина України були у складі Великого князівства Литовського, а потім Речі Посполитої, і саме тоді формувалася по суті єдина українсько-білоруська літературно-писемна мова із спільною значною частиною лексичного фонду: бадьорий, бурчати, в'ятір, гудити, дьоготь, ківш, кажан...

Лексичними запозиченнями з інших слов'янських мов у українській вважаються такі: з польської - брама, бавитись, барвінок, вдячність, досконало, жупан, склеп, полька, панство.., з чеської - влада, наглість, табір та ін.

Найдавнішими запозиченнями слід вважати слова з грецької та латинської мов.

Слова грецької мови: ботаніка, геологія, математика, психологія, азот, хлор, атмосфера, граматика, драма, діалог, демократія тощо.

Латинські слова: інфекція, ангіна, вена, делегат, арматура, мотор...

Інтенсивне проникнення слів з німецької мови відбувалося у XVII-XVIII ст.: орден, солдат, швабра, паштет, фарш, футляр, шахта, вексель, бухгалтер...

Французькі запозичення входять в українську мову головним чином через російську мову з другої половини XVIII ст. і особливо в ХІХ ст.: політика, кур'єр, балет, режисер, роль, романс, абажур, магазин, пальто, люстра...

Запозичення з англійської мови припадають на середину ХІХ і початок ХХ ст.: док, шхуна, мічман, футбол, хокей, старт, фініш, трамвай, кекс, ром, пунш.

З голландської мови: матрос, гавань, шлюпка, каюта...

З італійської: адажіо, бас, віолончель, опера...

З тюркських мов: кайдани, тютюн, бугай, базар, чабан тощо.

Протягом багатьох століть здійснювались контакти між східнослов'янськими мовами, тому найбільше слів українського походження проникало в російську та білоруську мови. В російських пам'ятках XIV-XV ст. дослідники знаходять слова брунатний, гай, тиждень... Українська мова в XVI-XVII ст. була посередницею і одним із джерел збагачення російської мови іншомовною лексикою: автор, гімн, натура, крохмаль, метафора, фантазія, фігура, фортуна... Про тісні контакти української та білоруської мов свідчить значний прошарок у них спільної лексики: бачити, ганок, гудзик, помилка, хата, клуня...
Запозичення з української мови зустрічаються в польській, чеській, словацькій, угорській, молдавській, румунській, литовській, французькій мовах та інших. Але вони майже не досліджені.

Інтернаціоналізми - це слова, що вживаються в багатьох мовах і мають спільне значення: комунізм, біологія, фізика, трактор, інженер, аспект, радіо, телевізор, супутник, концерт, архітектура, соло, соната, лектор, студент, університет, суботник тощо.

Лексика української мови в процесі свого історичного розвитку постійно змінюється, збагачується і вдосконалюється, причому лексичні зміни в інших структурних ярусах мови (у фонетиці, морфології) не такі інтенсивні і помітні.
Розвиток лексики визначається, з одного боку, дією внутрішньомовних факторів, а з другого - він залежить безпосередньо і від позамовної дійсності. Зміни словникового складу значно більше, ніж зміни в інших ярусах мови, пов'язані з виробничою діяльністю людини, з економічним, політичним і соціальним життям суспільства. Будь-яка нова зміна в житті суспільства - чи то поява нових продуктів харчування чи споживання, чи новинок техніки, чи нових уявлень, понять та інших реалій - потребує свого позначення засобами мови, передусім лексичними засобами.
Поповнення лексики новими засобами назви, термінами відбувається постійно і безперервно, бо в лексиці відбиваються всі процеси історичного розвитку суспільства

Власне українська лексика є кількісно найбільшим шаром у словниковому складі української мови. Власне українські слова виражають специфіку української мови, тобто те, чим вона на лексичному рівні відрізняється від інших слов'янських мов. Переважна більшість власне українських слів виникла на основі лексичного складу староукраїнської (XI — XIV ст.) і спільнослов'янської мов. Ці слова за будовою нерідко є похідними (вітатися, батьківщина, заздалегідь, карбованець, півень, панувати, самітність, щодня, чемність).
Власне українські слова мають різні значення і вживаються для називання предметів, явищ природи, життя і побуту людей, їхньої виробничої діяльності тощо: гай, смуга, тато, жовтень, січень, галушка, багаття, мрія, відродження, незалежність, щоденник, зупинка, наступний, хурделиця, сівба, чересло, бандура, вареники, прапор, сіяч, вихователь, хвіртка, долівка, горище, повітка, дровітня, затірка, капусняк, кваша.
Специфічність власне української лексики зумовлено насамперед вживанням особливих іменникових суфіксів:
-ин(а): година, хвилина, тканина;
-ин(и): відвідини, роковини, заручини;
-анин(а), -янин(а): біганина, стрілянина;
-щин(а), -ччин(а): Київщина, козаччина;
-ник, -ниц(я): візник, заступник, заступниця;
-івник, -івниц(я), -альник, -альниц(я), -ильник, -иль-ниц(я): газівник, фрезерувальник, формувальниця, волочильник;
-ець: кравець, промовець, швець;
-к(а) (для жіночого роду): вчителька, лікарка, організаторка;
-ій: водій, носій;
-ень: красень, велетень;
-ань: здоровань, горбань;
-ищ(е): днище, горище, дідище, бабище;
-от(а): голота, німота;
-анн(я), -енн(я), -інн(я): змагання, бачення, світання, розуміння.
Ознакою власне української лексики є подовження попередніх приголосних в іменниках середнього роду на -я: гілля, волосся, знання, безлюддя, завзяття, зусилля.
За допомогою суфіксів -ик (вогник, столик), -очок, -ечок, -инк(а), -оньк(а), -еньк(о), -онькіо) (кілочок, вершечок, батечко, голівонька, рученька, серденько), -ц(е) (віконце, слівце), -ячк(о) (пір'ячко, сміттячко) утворюються слова зі значенням здрібнілості та пестливості.
За допомогою суфіксів -уват(ий), -юват(ий), -овит(ий), -езн(ий), -анн(ий), -есеньк(ий), -юсіньк(ий) утворюються власне українські прикметники: довгуватий, синюватий, талановитий, грошовитий, довжелезний, невблаганний, нездоланний, тонесенький, малюсінький, білюсінький.
До власне українських слів належать також ті, що утворені за допомогою префіксів су- (сузір'я, суміш), перед-(передвісник, передмова), між-, межи- (міжгір'я, межиріччя), по- (поверх, подвір'я), прі- (прізвище, прізвисько, прірва).
Власне українськими є також слова, утворені за допомогою часток аби-, де-, бозна-, хтозна-, будь-, -небудь, -сь, ні-: абихто, абищо, дехто, деколи, бозна-хто, бозна-де, хтозна-який, хтозна-як, будь-який, будь-де, хто-небудь, де-небудь, хтось, десь, ніхто, ніде.
До власне українських належать прийменники (біля, від, з, серед, посеред, між, поміж, під, попід, задля, коло, навколо, проміж, щодо, з-під, з-над, з-перед, з-поза, з-поміж), сполучники (та, але, бо, чи, аби, щоб, проте, зате, якби, якщо, як, немов, наче, начебто, мов, мовби, мовбито, ніби, нібито, дарма що, ледве, ледь, тільки, щойно), частки (хай, нехай, невже, хіба, тільки, ось, це, майже, таки, саме, хоч би, ані), модальні слова (можливо, звичайно, зрозуміло, безумовно, безперечно, здається, ймовірно, мабуть, певно, напевне), вигуки (цить, геть, овва, лишенько, лелечко, цур, пек, добридень).

11)Лексичні запозичення

Мова збагачується не лише завдяки розвиткові багатознач­ності слів і постійному творенню нових лексем, а й за рахунок запозичень. Запозичення полягає в засвоєнні слів однієї мови іншою. Відносно того, якими шляхами запозичуються слова, за­позичення бувають: прямі — з мови в мову: стьожка, хвороба, повидло, ковадло запозичені безпосередньо з польської; башлик, сарай, ка­рий — із татарської; опосередковані — через інші мови: індійське sakkhara — арабське sukkar — італійське zuchero — німецьке Zucker — українське цукор; тюркське ходжа — російське хозяин — українське хазяїн. Відносно того, яким способом запозичуються слова, запо­зичення бувають: усні: левада, лиман, корабель, квасоля, огірок — із грецької; базар, гарбуз, казан, тютюн — із татарської; книжні: аудиторія, олімпіада, пюпітр, бюро. Усні запозичення завжди краще пристосовані до законів мови, ніж книжні. За ступенем адаптації розрізняють: засвоєння — слова, що вже повністю фонетично й грама­тично пристосувалися до української мови; наприклад, у запозичених колись словах дріт, колір, папір, як і в неза-позичених, відбувається чергування голосних; колишнє французьке слово пальто відмінюється, як і будь-яке українське: пальта, у пальті і т. д.; не відчуваємо іншо­мовного походження в запозичених словах левада, лиман, базар, кавун; власне запозичення — слова, у яких процес фонетичного й граматичного пристосування ше не завершився; наприклад: бюро, журі, ательє, тротуар — із французької мови; джен­тльмен, траулер — з англійської; бухгалтер, ландшафт — із німецької; такі слова мають невластиві українській мові сполучення звуків, форми; кальки — поморфемні переклади слів; наприклад, україн-. ське свідомість — це переклад морфем латинського соп-scientia, де соп- за значенням дорівнює українському префіксові з-, a scientia означає «знання, відомість»; за -. англійським зразком half-back утворено українське півза­хисник; запозичення значень — українське слово набуває значення, . яке має його іншомовний відповідник; наприклад, політичні поняття правий, лівий запозичено з французької мови — droit, gauche: у часи французької буржуазної революції в Конвенті помірковані жирондисти сиділи праворуч, а при­хильники радикальних дій монтаньяри — ліворуч; словотвірні запозичення — використання іншомовних мор­фем; наприклад, грецький елемент теле- «далеко» увійшов до таких українських слів, як телебачення, телезв 'язок, те­лепередача, телеприймач, телеустановка, телеуправління; варваризми — слова з особливо виразними ознаками іншо-мовності; наприклад: олрайт, о'кей — з англійської; мерсі, тет-а-тет — із французької; екзотизми — слова для позначення екзотичних, незвичай­них реалій, для яких у мові немає назв: кімоно, чалма, сак­ля, аул, меджліс, хурал. Коло значень запозиченого слова різко звужується. На­приклад, англійське слово jazz, крім «джаз», означає ше й «грубий», «гротескний», «кричущий»; французьке слово ргіх, від якого походить приз, означає «ціна», «вартість», «цінність», «нагорода», «премія»; німецьке слово Flanke, крім «фланг», оз­начає «бік у тварини», «сторона», «схил», «край поля», «бічна поверхня». Іноді значення запозичених слів може змінюватися. На­приклад, у давніх греків слово епіграф означало «напис на па­м'ятнику», в українській мові — «цитата перед твором»; анг­лійське слово wagon, яке через німецьке чи французьке посе­редництво потрапило в українську мову зі значенням «вагон», в англійській мові означає «фургон», «віз», «дитяча коляска», «товарний вагон», «вагон-платформа», «вагонетка», але не «ва­гон» у нашому розумінні (поняття «вагон» в англійській мові позначається словом carriage). Іншомовні слова в мові, яка запозичує їх, втрачають внут­рішню форму, тобто стають немотивовані. Наприклад, анг­лійське слово marketing, що дослівно означає «торгівля» і вжи­вається в нашій мові як маркетинг, складається з кореня mark-(одне зі значень — «тавро», «фабрична марка»), суфікса -et-(market означає «ринок», «збут», «купувати») та суфікса з уза-гальнювальним значенням -ing. Значення цього слова в англій­ській мові випливає з його складових частин. В українській мові воно немотивоване, стоїть поза зв'язком з іншими слова­ми й поняттями і є незрозумілим. Тому запозичення іншо­мовних слів без крайньої потреби — явище небажане. Слова, запозичені з інших мов, не завжди пристосовані до фонетичних законів української мови. Вони навіть пи­шуться за іншими правилами, ніж українські. Тому для пра­вопису важливо вміти розрізняти запозичені й незапозичені слова: а) майже всі слова, які починаються на а, є, і більшість на і — іншомовного походження: абітурієнт, абстракція, автомобіль, адміністрація, аеродром, аукціон; евакуація, економіка, експеримент, електрика, ефективний; ідеоло­ гія, інтеграція, інфраструктура, історія; б) ншомовного походження є слова, що мають звук ф: фабрика, факультет, фарфор, феєрверк, фешенебельний, форма, фунікулер, футбол, графік, сифон, торф (винятки: Фастіві форкати); в) в іншомовних словах бувають збіги голосних: біографія, ваучер, віртуозний, гіацинт, океан, поезія, радіо, сеанс; в українських — вони можливі лише на межі значущих частин слова, найчастіше префікса й кореня: виорати, заозерний, наодинці, наосліп, зауважити, самоочисний, кароокий; г) іншомовним словам властиві важкі для вимови збіги приголосних: бургомістр, демонстрант, комплект, матч, пункт, сандвіч, тембр, тюбінг, умбра, циліндр; г) в іншомовних словах не чергуються о, є з і та немає випадних о, є, як в українських: бетон — бетону (пор. українське дзвін — дзвону), ваніль — ванілі (пор. сіль — солі), бюлетень — бюлетеня (пор. день — дня), катер — катера (пор. вітер — вітру), тон — тону (пор. сон — сну); але є чимало й українських слів, у яких голосні не чергуються й не випадають: тінь — тіні, ліс — лісу, мороз — морозу, берег — берега, приятель — приятеля; д) в іншомовних словах рідко виділяються префікси й су­фікси, а корінь може мати три та більше складів (на відміну від українських слів, у яких корені одно-, рідше двоскладові): вітамін, гіпотеза, дисципліна, температура, характер; якшо ж і виділяються префікси й суфік­си, то вони відмінні від споконвічних українських: асоціація, дисоціація; експорт, імпорт, тран-порт; дез-організація, реорганізація; демонст-ант, демонстр-ація, арбітраж; є) частина іншомовних слів із кінцевим голосним не від­мінюється: амплуа, комюніке, шосе, журі, таксі, ескімо, , рагу, кенгуру, інтерв'ю. Надмірне, бездумне вживання іншомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон і, крім того, руйнує її систему, розхитує усталені закони. Тому мова посту­пово очишає себе від непотрібних запозичень (в українській мові тепер майже не вживаються слова аероплан, голкіпер, хав­бек тощо). Свідоме прагнення не допускати запозичень у мову й позбуватися їх називається пуризмом (від лат. purus «чистий»). Свого часу пуризм сильно виявився в німецькій, чеській, ісландській мовах, тепер у Франції на державному рівні став­ляться перепони засміченню французької мови іншомовними словами. В Україні у 20-х pp. XX ст. була зроблена спроба на­близити книжну мову до народної, але тодішнє державне ке­рівництво перешкодило цьому. Якщо є дві назви — українська й іншомовна, то перевагу слід надавати українській. Вона завжди зрозуміліша, милозвучніша, легше запам'ятовується. Наприклад, краще сказати вихідний, ніж уїкенд; образ, ніж імідж; нестача, ніж дефіцит; чинник, ніж фактор; відшкодування, ніж компенсація; торгівля, ніж маркетинг; відповідник, ніж еквівалент; вада, ніж дефект; оплески, ніж аплодисменти; обрій, ніж горизонт; велетенський, ніж. гігантський; поважний, ніж. респектабельний; продовжений, ніж пролонгований і т. д. Щоправда, іноді іншомовне слово і його український від­повідник можуть різнитися відтінками чи обсягом значення. Наприклад, коли йдеться про офіційне відвідання, вживають слово візит, а не відвідини. Різні відтінки значення мають слова повідомлення, звіт {рапорт; ухвала і резолюція (останнє оз­начає ще й напис службової особи на заяві, доповідній записці тощо); вигідний, зручний і комфортабельний (останнє має ще й значення «затишний»). Є чимало іншомовних слів, які не мають точних українських відповідників: абстрактний, аварія, валюта, варіант, жетон, економіка, інститут, конкурс, копія, ліміт, ломбард, медаль, організація, практика, приватний, регулярний, стан­дарт, суб'єкт, транспорт, факт, фонд, центр, штабта ін. Українська мова в різні часи більшою чи меншою мірою запозичувала слова із слов'янських мов — давньоболгарської, польської й російської; з античних мов — грецької й латинської, з тюркських мов та із західноєвропейських — французької, німецької, англійської, італійської тощо.

 

12)Лексика української мови з погляду сфер уживання

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на за­
гальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання.
Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу нале­
жать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це назви предметів
побуту (двері, човен, молоток, вікно, чоботи, сорочка, стіп, відро), процесів труцової
діяльності [нести, різати, пекти, читати), явищ природи (дощ, сніг, мороз, вітер),
людей, звірів, птахів, риб, рослин (дочка, мати, діти, голуб, ластівка, окунь, щука,
калина, верба), кольорів, смаків, почуттів (зелений, солодкий, радість, жаль), розміру,
ваги (великий, важкий), військових понять (військо, куля, зброя), понять культури
(пісня, книга, мелодія), суспільно-політичних понять (держава, народ), чисел (два,
п ятдесят) тощо. Використання цих слів нічим не обмежене, вони становлять актив­
ний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються
стилістично нейтральними.
Крім основного лексичного фонду української мови, є слова, використання яких
обмежене або територією, або тією чи іншою сферою науки, техніки, мистецтва,
виробництва. Такі слова належать до пасивного словника, використовуються лише в
певних стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це діалектна лексика,
терміни, професіонапізми, жаргонізми.
Близькими до жаргонізмів є арготизми (від франц. аг%оі — замкнутий) — слова, які
зазнали навмисних змін вставленням складів, додаванням звуків тощо з метою утаєм­
ничити, зробити незрозумілим для інших їхній смисл. Наприклад: дулясник — вогонь,
ботень — борщ, зивро — відро, хаза — хата, морзуля — цибуля.
До пасивної лексики належать також застарілі слова (архаїзми та історизми) і
неологізми.
Стилі української мови мають своєрідні лексичні ознаки, спеціально дібрані лек­
сичні засоби, або стилістично забарвлену лексику. Основу всіх стилів становить
міжстильова (або нейтральна) лексика, вона зрозуміла для кожного. Стилістично
забарвлена поділяється на лексику усного мовлення, лексику писемного мовлення,
офіційно-ділового, публіцистичного та наукового стилів. Окрему групу становить
емоційна лексика — слова з позитивним чи негативним забарвленням (білявенький,
дубище, хлопчисько). В уснорозмовному стилі виділяють також просторічні слова
(бовдур, роззява, телепень, беркицьнутися).

Діалект, або наріччя, — великий підрозділ мови, що об'єднує групу говірок, пов'язаних між собою рядом спільних явищ, невідомих іншим говіркам. Українська загальнонародна мова має три такі наріччя: північне, південно-західне й південно-східне. Північне наріччя побутує на терені Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, північних частин Київської та Сумської областей. Фонетичними особливостями цих говірок є дифтонги (двозвуки) уо, уе, уи, уі на місці і в нових закритих складах у літературній мові: вуол, вуел, вуил, вуіл (літ. віл), двозвук іе на місці колишнього ѣ, якому в літературній мові відповідає і: ліес, сіено — ліс, сіно; тверда (проти м'якої в літературній мові) вимова звуків р та ц: бура, рад, трох, хлопец (літ. буря, ряд, трьох, хлопець). Як і в літературній мові, в говірках цього наріччя дзвінкі приголосні в кінці слова та складу не оглушуються: бабка, лад, хліеб. З морфологічних ознак слід відзначити закінчення -у в давальному відмінку однини іменників другої відміни (батьку, брату), збереження давнього закінчення -є в іменників середнього роду (насінне, зіллє), нестягнену форму прикметників {зеленая, високиє). Лексичні та семантичні діалектизми північного наріччя: кабиця — «літня піч у дворі або в садку», пуд — «страх», товар — «худоба» тощо.

Південно-західне наріччя поширене на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Хмельницької, Вінницької, Тернопільської, північно-західних частин Кіровоградської та Одеської областей, південно-західної частини Київської області, південної частини Житомирської області, західної частини Черкаської та північної частини Миколаївської областей. Говірки цього наріччя мають низку специфічних рис порівняно з літературною мовою. У фонетиці — це вимова ненаголошеного о як у (курова, чулувік); тверда вимова р (бурак, зор'я, пор'ядок); метатеза в словах на зразок кирвавий, кирниця (літ. кривавий, криниця); неподовжений приголосний в іменників середнього роду (житє, весілє); оглушення дзвінких приголосних у кінці слова і складу (шипка, перелас); у деяких говірках шиплячий призвук у вимові м'яких свистячих звуків (с^шміх, ц^чвіт). Дуже багато відмінностей у наголошуванні слів: пíду, підéмо, дровá, пúтання, тáблиця, бýла, нéсла й ін. (літ. підý, пíдемо, дрóва, питáння, таблúця, булá, неслá). У морфології — закінчення -ов в орудному відмінку однини іменників першої відміни (водов, горов); -ови в давальному відмінку однини іменників чоловічого роду другої відміни (батькови, сватови); перехід м'якої групи прикметників до твердої в більшості говірок (верхний, синий); уживання минулого часу замість інфінітива в складеній формі майбутнього часу дієслів (буду брав, буду носив) тощо. Чимало лексичних діалектизмів: лилик — «кажан», шмата — «білизна», бадьо — «дядько».

Південно-східне наріччя охоплює Полтавську, Харківську, Луганську, Донецьку, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську області, Крим, південно-східні частини Київської, Сумської, Кіровоградської, Одеської, східну частину Черкаської та південну частину Миколаївської областей. До цього наріччя належать говори Середньої Наддніпрянщини, що лягли в основу літературної мови. В основному лексична, морфологічна, фонетична структура південно-східного наріччя збігається з відповідними структурами української літературної мови. Проте в деяких говорах цього наріччя є відмінності морфологічного (ходе, носе, ходю, носю) та лексичного плану (мазати — «білити», пакіл — «кілок»), що не стали надбанням літературної мови.

Діалектизми — це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя (діалекту). Діалектизми бувають лексичні, етнографічні, семантичні та ін. Лексичними діалектизмами вважаються слова говору, що називають поняття, для позначення яких у загальнонародній мові використовуються інші назви. Найбільше таких слів серед повнозначних частин мови: бараболя — «картопля», когут —«півень», блават — «волошка», нецьки — «ночви», тайстра — «торба», ляскавиця — «грім», таний — «дешевий», банітувати — «лаяти», банувати — «шкодувати», желіпати — «кричати», ачей — «може».

Етнографічні діалектизми є назвами місцевих реалій, невідомих або невикористовуваних за межами певного говору. Як правило, це назви одягу (гуня — «жіноча свитка», каптур — «очіпок», черес — «широкий шкіряний пояс», бебешка — «вид кофти»), назви страв місцевої кухні (жур — «страва з вівсяного борошна», каварма — «страва з баранини», потрібка — «страва з подрібненої печінки»), назви житлових і господарських приміщень та їхніх частин, знарядь праці, предметів побуту тощо (папера — «великий кошик з верболозу на овочі», підря — «полиця під покрівлею в гуцульській хаті», колиба — «чабанська або лісорубська хатина»), назви, пов'язані з місцевим мистецтвом (дримба, трембіта, флояра), з місцевою демонологією (мольфар — «чаклун», арідник — «злий дух», мавка — «лісова русалка»).

Семантичні діалектизми — слова загальнонародної мови, які в місцевих говорах відрізняються значенням (вино — «виноград», масть — «жир», квасок — «щавель», базар — «майдан», губа — «гриб», струк — «перець», гірчиця — «перець»).

Діалектизми не використовуються в науковому та офіційноділовому стилях, крім тих випадків, коли вони є предметом опису та вивчення (у таких науках, як діалектологія та етнографія). У художній літературі та (хоч і значно рідше) в публіцистиці вони вживаються з метою кращого відображення місцевого побуту, колориту, змалювання пейзажу, для мовної характеристики героїв: «Туго росла дитина, а все ж підростала, і не стямились навіть, як довелося шить їй штани. Але так само була чудна. Дивиться перед себе, а бачить якесь далеке і невідоме нікому або без причини кричить. Гачі на йому спадають, а воно стоїть серед хати, заплющило очі, роззявило рота і верещить. Тоді мати виймала люльку з зубів, замахнувшись на нього, люто гукала:
— Ігі на тебе! Ти, обмініннику. Щез би у озеро та в тріски!..
І він щезав.
Котивсь зеленими царинками, маленький і білий, наче банька кульбаби, безстрашно забирався у темний ліс, де гаджуги кивали над ним галузками, як ведмеді лабами» (М. Коцюбинський).

Діалекти є невичерпним джерелом збагачення літературної мови. Завдяки творчості майстрів українського слова чимало діалектизмів стало надбанням загальноукраїнського красного письменства. Проте без потреби вживати діалектну лексику не слід, оскільки невмотивовано й невдало використані діалектизми засмічують літературну мову, роблять її незрозумілою, важкою для сприймання.

Кожна галузь науки, техніки, виробництва, мистецтва має специфічну термінологію.

Розрізняють такі основні групи термінологічної лексики:

а) математичну (множення, кут, дільник, квадрат, частка);

б) фізичну (молекула, електрон, калорія, енергія, вольт);

в) електротехнічну (контакт, струм, заземлення, ізоляція);

г) радіотехнічну (антена, радіоцентр, радіоприймач);

д) літературознавчу (драма, поема, анапест, сюжет, персонаж);

е) лінгвістичну (фонема, фонологія, афікс, іменник, сполучник, синтаксис, лексикологія, пароніми, діалект, метатеза, гіпотаксис, парадигма);

є) філософську (об'єкт, базис, діалектика);

ж) фінансову (банк, кредит, дебет, баланс, фінансувати);

з) хімічну (азот, водень, кисень, іонізація, хімічна реакція, оксиди);

і) біологічну (рецептор, клітина, тичинка);

к) медичну (хірургія, ін'єкція, пеніцилін, грип, термометр);

л) музичну (соло, тріо, квінтет, октава, балалайка);

м) морську (катер, боцман, кубрик, капітан);

н) залізничну (купе, експрес, провідник, тамбур, начальник

потягу);

о) спортивну (футбол, тайм, гол, аут, шахи, гросмейстер,

шах, ферзевий дебют).

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик

Особливості професійної лексики [ред.]

На відміну від термінів, професіоналізми не мають виразного наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це зазвичай абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому, що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідного фаху, для прикладу:

· слова та словосполуки, притаманні мові моряків: кок (кухар), камбуз (кухня), кубрик (кімната відпочинку екіпажу), бак (носова частина корабля), чалитися (приставати до берега), ходити в море (плавати), компа́с, Мурма́нськ, рапо́рт тощо;

· професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних галузей: зняти касу, підбити, прикинути баланс, тверда валюта (стабільний курс), відмивання грошей (легалізація протизаконних коштів), брудні гроші (протизаконно отримані кошти);

· назви фігур вищого пілотажу: штопор, бочка, петля, піке й інше;

· професіоналізми користувачів ПК: мама (материнська плата), клава (клавіатура), скинути інформацію (переписати), глюк (збій програми), вінт — вінчестер (твердий диск накопичування інформації);

· професіоналізми музикантів, наприклад: фанера (фонограма), ремікс (нова версія відомої мелодії), розкрутити (розрекламувати пісню, ім'я).

Використання [ред.]

Здебільшого професіоналізми застосовують в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють ліпшому взаєморозумінню. У писемній мові професіоналізми використовують у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори, щоб створити фаховий колорит, відтворити життєдіяльність певного фахового середовища у своїх творах.

В офіційно-діловому стилі мовлення професіоналізми вживають із певними застереженнями.

13)Перейти до: навігація, пошук

Активна і пасивна лексика української мови — два шари лексики, наявність яких зумовлена такими основними чинниками, як поява нових слів і вихід з ужитку слів, що позначали старі явища й реалії.

Активна лексика [ред.]

Активна лексика становить ядро словникового складу мови. Вона об'єднує як споконвічно українські слова, так і численні групи запозичених слів. Головна її ознака — регулярне використання у сфері діяльності людини.

Зокрема слова хліб, молоко, яблуко, дорога, тролейбус, повітря, дочка, дощ, великий, солодкий, читати, тут тощо — загальновживані слова, використовуються у побуті. Проте до активної лексики належать і такі слова як синус, косинус, діагональ, перпендикуляр, префікс, іменник, речення, кома, кут — терміни. Активна лексика — це слова, які часто часто вживаються в повсякденному спілкуванні. Вони зрозумілі для кожного члена мовного колективу. Це загальновживані слова (хліб, сіль, гіркий, добрий, іти, бігти) та широковідомі терміни (нація, діаспора, принтер, квартет).

Пасивна лексика [ред.]

Пасивна лексика — слова, які вийшли або виходять з активного вжитку, а також нові слова, недавно створені чи запозичені з інших мов — неологізми.

Неологізми [ред.]

Серед неологізмів в українській мові зараз є такі слова як геном, клонування, клон, менеджмент, логістика, віртуальний, інтерактивний, іміджмейкер.

Кожне слово на час своєї появи було неологізмом. Наприклад, свого часу слова метрополітен, космодром, телебачення, місяцехід були неологізмами. Проте тепер ці слова стали звичайними і до неологізмів їх більше не зараховують.

Поряд із звичайними є семантичні неологізми — слова, що раніше існували у мові, проте з часом набули інших значень. Наприклад народний депутат.

Нові неологізми творяться за наявними у мові моделями. Так, за зразком біологія, геологія, зоологія утворилися слова вірусологія, дельфінологія, спелеологія… За зразком атмосфера, стратосфера утворено слово біосфера і так далі.

Є також і авторські словотвори. Наприклад вірш Івана Драча:

Бабусенько, бабулиня, бабусенція. Ой гаряча, ой бабулик, ой-ой-ой-єчки.— Ляпотить, хлюпотить у ночовоньках Дівулиня, дівчина, дівогоренько, А бабуся так і вештається, ой-я, А бабище все шупортається, ой-я, З кочергами, з баняками, банячищами… Внучка, внученька, студентонька Спить у баби на ряднищі, на рядні Під кожухом, кожушиськом, кожушариськом. На лежанці в цмоки цмокає, аж оєчки. (Випадає їй казьонний дім, І валет бубновий в нім, Туз хрестовий заберу, Швидше вже сама помру…) А дівуля, дівчинина, дівувальниця До кожуха, кожушенька так і горнеться, А бабуся, бабулиня, бабусенція До дівчиська, дівчиииська так і тулиться — Сиротина ж, сиротуля, сиропташечка, Бабумамця, бабутатко, бабусонечко…

Авторські неологізми [ред.]

Авторські або індивідуальні неологізми є поширеним явищем в українській літературі.

Інивідуально-авторські неологізми рідко переходять у загальновживану лексику. Як правило, вони надовго зберігають забарвлення образної індивідуальності й доречні тільки в окремих творах, де виконують певну художню функцію.

Неологізми окремих сучасних українських письменників:

· Андрія Малишка:

· огнепоклонники, злотоголово

· Дмитра Павличка

· лебедіють

· Павла Тичини:

· аеропланити, багряноводний, бистрозір, брунькоцвіт, вічнодумний, сонцеприхильник, яблуневоцвітно, ясно-соколово

· Ліни Костенко:

· золотаве звечоріння, стрімголова малеча, одкам'янійте, статуї античні, пензлі боговгодні

· Василя Стуса

· спогадування, сніння, серцеокий, самозамкнений, стотривожна душа, на цих всебідах, усевитончуваний зойк

· Михайла Стельмаха

· місяць-білогривець, підсмуток очей, нездужжя, пора зацвітать і одцвітать, зашовковитися, піднебесність

· Олеся Гончара

· рожеве клубовиння, надвечірність, гороїжиться берег, двигіт ударів, протисезонно.

Деякі зі створених письменниками неологізмів увійшли до загальновживаних слів. Найбільше це стосується літераторів 19 століття і першої половнини 20:

· Старицький М.

· мрія, майбутнє, крок

· Франко І.

· поступ, чинник

· Олександр Олесь

· прагнути

· Винниченко В.

· незграбний, бруд, окремий

· М. Рильський

· розкрилитися

· М. Стельмах

· всніжити

• Н.Куцярський Мороженкіна-як шось таке дуже хороше чи приємне.

Абревіатури [ред.]

Порівняно нове явище у розвитку мов — абревіатури. Позитивною рисою цього виду лексики є те, що та сама кількість інформації передається набагато меншою кількістю букв чи звуків. Наприклад, замість Українське державне об'єднання для продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, організації ремонту й використання машин вживається Укрсільгосптехніка.

Застарілі слова [ред.]

Архаїзми [ред.]

Архаїзмами (від грец. άρχαίοζ — старовинний, давній) у загальному визначенні називаються слова, що вийшли з широкого вжитку й перейшли до так званого пасивного запасу лексики національної мови. У точнішому розумінні до архаїзмів належать слова, «що називають такі предмети чи поняття, які самі по собі аж ніяк не застаріли, але для позначення яких тепер користуються іншими словами». Від інших застарілих слів, зокрема історизмів, архаїзми таким чином відрізняються тим, що мають у сучас­ній мові синоніми. Усі наявні в мові архаїзми поділяються на окремі типи. За класифікацією, поданою в довіднику сучасної української мови, таких типів виділяється П'ять: 1. Власне лексичні архаїзми — слова, витіснені з мови словами з іншим коренем: рать — військо, уста — губи, рот, перст — палець. 2. Лексико-словотворчі архаїзми відрізняються від сьогоднішніх відповідників суфіксами або префіксами: вої — воїни, шкатула — шкатулка, коляса — коляска. 3. Лексико-морфологічні архаїзми характеризуються застарілою граматичною формою: роль — роля, читає — читаєши, моліться — молітеся, сини — синове. 4. Лексико-фонетичні архаїзми від сучасних назв різнять­ся однією чи двома фонемами: поет — піїт, злато — золото, ріжний — різний. 5. Лексико-семантичні архаїзми — застарілі значення слів, які тепер уживаються з іншими, сучасними значеннями: живот (життя), язик (мова, народ), мир (громада, світське життя). В художніх творах архаїзми можуть використовуватись з метою: 1) відтворення історичного колориту тієї доби, про яку йдеться у творі, наприклад: «А паче всього він хоче, — тут сотник обернувся до Замойського, — він хоче, щоб козацтву реєстровому якнайскорше таки виплатили державне утри­мання» (І. Ле); 2) мовної характеристики особи, яка говорить, наприк­лад: «Мир дому і живущим в ньому, — сказав Балабуха, обнявши отця Степана» (І. Нечуй-Левицький); 3) надання мові відтінку урочистості, схвильованої під­ несеності над звичайною, побутовою формою вираження, наприклад: «Світе вольний, несповитий» (Т. Шевченко); «Що ти за сила єси?» (П. Тичина); 4) створення комічного враження, наприклад: «Турн тяжку боль одоліває, к Енею руки простягає і мову слезную рече…» (І. Котляревський). 

Історизми [ред.]

Історизмами називаються слова, застарілі через те, що вийшли з ужитку ті предмети, які вони позначали, наприклад: мушкет, кунтуш, опанча, шеляг, челядь, отрок і т. д. З цієї ж причини історизми інколи називають матеріальними архаїзмами. На відміну від останніх історизми не мають у сучасній мові синонімів. Історизми трапляються переважно в худож­ніх творах історичної тематики, де вони позначають реалії доби, про яку йдеться, а також слугують засобом відтворення колориту мови тих часів, наприклад: «І була під Києвом січа велика. Стріли закрили сонце, а від тупоту копит, іржан­ня коней і брязкоту заліза не чути було людського голосу. Ціла орда з ханом Отроком прийшла під Київ. <…> Хоч як завзято натискали половці, хоч як підбадьорював їх Отрок, сам ідучи попереду й пускаючи стрілу за стрілою до руських панцирів, хоч бурею літав він з своїм бун­чуком від одного крила війська до другого — але стояла Русь, мов стіни святої Софії. Половецькі стріли застряга­ли в руських кольчастих телягах, списи ламалися об щити непроступним муром» (Л. Мосендз).

14)
Лексика мови з погляду експресивно - стилістичної точки зору, поділяється на міжстилеву, розмовно-побутову і книжкову.
1. Міжстилева лексика
Багата своїми виразними можливостями і семантичною ємністю, лексика мови являє собою складне і різноманітне явище не тільки з погляду походження, соціально-діалектного характеру і важливості в загальній системі мови, але і з погляду експресивно-стилістичної. Стилістичні розшарування лексики і розходження слів по експресивному фарбуванню тісно зв'язане з тим, що мова являє собою сукупність декількох стилів, різних по тим мовним засобам і прийомам (у першу чергу лексичними), що беруться для висловлювання визначеного змісту. Застосування тих, а не інших засобів мови обумовлюється, як відомо, тією областю і ситуацією, у якій розгортається мовне спілкування. Мета повідомлень, що ставить перед собою той що говорить чи пише, змушує його відбирати з загальнонародної мови таку лексику, що була б найбільш діюча, найбільш виразна, найбільш придатна для поставленої задачі.
Саме тому кожний зі стилів мови характеризується визначеною системою лексичних засобів.
Класифікація лексики з її стилістичної сторони звичайно ускладнюється її класифікацією з погляду експресивної.
Це зовсім природно, тому що кожен стиль має свої, йому лише властиві експресивні особливості. Ясно, наприклад, що такому стилю, як науковий, буде далека емоційно пофарбована лексика; навпроти, для стилю художньої літератури така лексика буде одним з найбільш характерних ознак.
У переважній більшості випадків саме емоційна характеристика слова й експресивні особливості визначають його стилістичне вживання.
З погляду експресивної, слова поділяються на розряди і групи по їх експресивному фарбуванню, що поясняється тим, що в слові іноді спостерігається не тільки вказівка на будь-яке явище дійсності, але і висловлюється відношення розмовника до цього явища. Саме супровід назви визначеним оцінним моментом і створює в слова те чи інше емоційно-експресивне фарбування (презирство, несхвалення, зневагу, жарт, іронію, ласку).
З погляду експресивно-стилістичної, у лексиці мови виділяють такий шар слів, що є міжстилевим, що має застосування у всіх стилях мови, і являє собою розряд слів експресивно не пофарбованих, емоційно нейтральних. Міжстилеві слова є назвами життєво важливих явищ дійсності без будь-якої їхньої оцінки - це чисті найменування предметів, якостей, дій: wind, a flower, night, to run, to fly, red, good, a dog, a person, to think, to know, beautiful.
З огляду на експресивну нейтральність такої лексики, її нерідко називають нейтральною лексикою.
2. Розмовно-побутова лексика
Розмовно-побутова лексика вживається в невимушеній бесіді. Вживання її в писемній мові обмежено стилями художньої літератури і публіцистики, де вона використовується з визначеними художньо-виразними цілями. Всіляке вживання розмовно-побутової лексики в книжковій мові додає даному контексту розмовний відтінок, і розмовно-побутові слова відчуваються в ньому як елементи, якщо йому зовсім не далекі, так принаймні сторонні.
Розмовно-побутова лексика поділяється на 2 розряди:
загальнонародну розмовно-побутову лексику
розмовно-побутову лексику, чи соціально диалектно
обмежену. Це - діалектизми. Розмовні професіоналізми й арготизми.
Серед лексичних шарів обмеженого вживання, що є лексичними факторами мови, однієї будь-якої групи людей, іноді дуже широкої, особливе місце належить лексиці діалектної.
Під діалектною лексикою маються на увазі такі слова, що не входять у загальнонародну лексичну систему, а є приналежністю одного чи декількох діалектів мови.
Діалектна лексика є лексикою позалітературною, лексикою усної розмовно-побутової мови будь-якої частини народу, об'єднаного територіальною спільністю.
Діалектизми, що вживаються в художній літературі, усвідомлюються як чужі і сторонні літературній мові, своєрідні мовні інкрустації, вживані звичайно у визначених стилістичних художньо-виразних цілях.

Наприклад:
Babbie - маля
Chaw - плямкання
Chop-chop - швидко
Emmat - мураха
Flasket - кошик для білизни
Fleet - дрібний
Всередині діалектної лексики можна намітити кілька типів слів в залежності від того, що відповідає тому чи іншому діалектному слову в літературній мові.
З цього погляду в ній виділяються власне лексичні діалектизми, лексико-фонетичні, лексико-словотворчі, семантичні й етнографічні.
Професіоналізми
Прфесіоналізми — це слова, що є приналежністю мови визначеного колективу, що об'єднаний будь-якою виробничою діяльністю, чи спеціальністю чи професією.
У їх склад входять словникові одиниці, відомі не всьому народу, і вживані однією будь-якою професійною групою (медичні працівники, юристи, моряки).
Професіоналізм позначає спеціальні поняття, знаряддя чи продукти праці, виробничі процеси. Тому їх іноді називають спеціальними словами чи термінами. От кілька прикладів професіоналізмів:
Ab domen- черевна порожнина (мед.)
Abscess - раковина в металі (тех.)
Barbarize - засмічувати мову варваризмами
Biopsy - біопсія (мед.)
Bleeder - запобіжний клапан (тех.)
Debtor - дебет (бухг.)
Demandant - позивач (юридич.)
Parol – той, що не міститься в документі за печаткою (юридич.)
Mast-head - щогли (мор.)
Membrane - діафрагма (тех.)
Moulding - виливок (тех.)
Panzer - бронетанкові війська (воен.)
Sanction - передбачена законом міра покарання (юрид.)
Як і діалектизми, професіоналізми складають такий шар слів лексикі мови, сфера вживання яких є обмеженою. Однак вони серйозно відрізняються від діалектизмів:
сфера їхнього вживання обмежена не териториальністю, а соціально;
вони входять до складу лексики літературної мови.
У ряді випадків сфера вживання тих чи інших професіоналізмів розширюється настільки, що вони втрачають свій особливий характер вживання і перетворюються в загальнонародні слова. Таке входження спеціальних термінів у загальне вживання порозумівається або широким поширенням спеціального предмета і поняття, або метафоричним вживанням їх для позначення раніше не називаних ними предметів і явищ дійсності.
Як слова, що стали з професіоналізмів загальновживаними завдяки широкому поширенню спеціальних предметів і понять, що ними позначаються, можна назвати, наприклад, слова globe, screen.
Професіоналізми вживаються звичайно в усному мовленні представників будь-якої професії, спеціальності й у науково-технічних стилях письмової мови. Можливі професіоналізми й у стилі публіцистики і художньої літератури, однак також вони можуть бути виправдані лише як визначений стилістичний засіб для зображення трудової діяльності чи мовної характеристики персоналу. Використання професійної лексики повинне бути розумним.
3. Арготизми
Під арготизмами варто розуміти такі соціально обмежені у своєму вживанні слова, що є емоційно-експресивним вираженням того, що стилістично нейтрально обертається загальновживаними словами.
Арготизми відрізняються від професіоналізмів наступними рисами:
1. Вони завжди являють собою слова, що є не
основними, а рівнобіжними позначеннями будь-якого явища дійсності.
2. Це означає, що поруч з ними завжди існують синоніми загальнонародного вживання.
Всім без винятку арготизмам присуща яскрава експресивно-стилістична зафарбованість.
Внаслідок експресивно-стилістичної зафарбованості арготизми мають звичайно значно більш широке поширення і легко переходять у просторіччя, розмовно-побутову мову, не зв'язану суворими літературними нормами. Ось кілька прикладів арготизмів:
Те go on a bust - to have a merry time
Cow of a night - Devil of a night
Gawd it is crook - God it’s unnatural!
To get ones own back (on a person) - to have ones revenge
Got the stuff? - Have you got the money?
I have got my eyes peeled all right -1 keep my eyes open
Work be hanged - До чорта роботу
Dud - a useless thing
When he dashed well pleased - when he wished
По експресивних стилістичних властивостях арготизми аналогічні вульгаризмам.
Загальнонародна розмовно-побутова лексика включає у свій склад дві групи слів:
1) Розмовно-літературну лексику, що поєднує слова розмовно-побутового характеру, що не порушують норм літературного вживання;
2) Простонародну лексику, характерну для простої невимушеної мови, не зв'язаної суворими нормами.

Від міжстилевої лексики, однаково характерної для усної і писемної мови, розмовно-літературна і просторічна лексика відрізняється своїм специфічним експресивно-стилістичним фарбуванням. Слова розмовно-побутової лексики, називаючи що-небудь, дають також і визначену оцінку називаного. Розмежовуючи в загальнонародній розмовно-побутовій лексиці лексику розмовно-літературну і просторічну, варто мати на увазі, що межі між цими розрядами дуже хиткі і рухливі й в існуючих словниках встановлені далеко не завжди.

До розряду книжкової лексики входять такі стилістично обмежені і закріплені у своєму вживанні слова, що зустрічаються переважно в писемній мові.
5. Застарілі слова
Зникнення в мові слів і окремих значень являє собою складне явище, що відбувається повільно і не відразу. Втрата слова чи його значення - наслідок тривалого процесу архаізації відповідного мовного факту, коли він з явища активного словникового запасу спочатку робиться надбанням пасивного словника, і лише потім поступово забувається і зовсім зникає з мови.
Цей процес не являє собою прямолінійного процесу; у ряді випадків застарілі слова згодом знову повертаються в активний запас лексики мови.
Природно, що велике значення в ступені застарілості того чи іншого слова й окремого значення має час виходу його з активного вживання. У великій мірі вони визначаються також:
місцем даного слова з відповідним значенням у номінативній системі загальнонародної мови;
первісною поширеністю слова і тривалістю споживання в складі активного словника;
3) наявністю чи відсутністю ясним і безпосереднім зв'язком з родинними словами.
Наведемо кілька прикладів застарілих слів в англійській мові:
Bagnio - в'язниця для рабів
Bait - зупинятися в шляху для їжі
BarVely - відкрито
Endlong - прямо
Entertain - підтримувати
Errantry - пригоди мандрівного лицаря
Esurient- голодний
I am fear - я боюся
Feign- видумувати
Flatiron - праска
Megrim - мігрень
Meed - нагорода
Meridian - опівдні
Paint - рум'яна
Peregrinate - подорожувати
Tarpaulin - моряк
Крім того, що застарілі слова різні по ступеню своєї архаїчності, вони відрізняються один від одного причинами, внаслідок яких вони застаріли. Виділяють дві основні категорії слів:
историзми;
архаїзми.
Таким чином, чітко просліджується неоднорідність лексики мови. Слова розрізняються між собою не тільки тим, відкіля і коли вони з'явилися в мові, життєво важливі це слова чи ні, але і тим, що вони виявляються різнорідними в ряді випадків по своєму стилістичному вживанню й експресивної зафарбованості.

 

Уся лексика української мови із стилістичного погляду поділяється на стилістично нейтральну і стилістично забарвлену.

^ Стилістично нейтральна лексика становить основу будь-якого висловлювання. Стилістично нейтральних слів у мові переважна більшість. Це звичайні назви явищ природи (вода, сніг, вітер, злива), рослин і тварин (верба, явір, пшениця, кінь, соловей), родинних стосунків (батько, мати, брат, сестра), органів людського тіла (голова, око, брова, нога), будівель та їх частин (будинок, дах, димар), меблів (стіл, стілець, шафа), страв (борщ, каша, молоко), одягу й взуття (шапка, хустка, чоботи), знарядь і процесів праці (сокира, лопата, копати, орати), основних почуттів і станів людини (радість, гнів, сон), кольорів (зелений, синій, жовтий), дій і станів (ходити, думати, сміятися, радіти), обставин місця, часу, способу дії (вгорі, тут, вчора, тоді, швидко), числівники (один, два), займенники (я, він, такий, стільки), прийменники (в, на, з, біля), сполучники (і, та, але, або) тощо.

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мірою за функціональними стилями.

Відповідно розрізняють:

а) офіційно-ділову лексику, яка відрізняється точністю, конкретністю, максимальною уніфікованістю: заява, довідка, посвідчення, протокол, ухвала, резолюція, інструкція, наказ, розпорядження, вищезазначений, розглядуваний.

б) наукову лексику, якахарактеризується насамперед розвиненою термінологією, слова тут вживаються в прямому значенні, їхня семантика точно визначена й окреслена: іменник, прикметник, підмет, присудок, префікс, суфікс, сурядний, підрядний;

в) лексику публіцистичного стилю, яка насичена словами на позначення суспільно-політичних явищ: державність, суспільство, громадськість, більшість, номенклатура, популізм, імідж, авангард, політичний, лівий, правий;

г) конфесійну лексику, у якій переважають старослов’янізми й книжні слова, що надають висловлюванню урочистості, піднесеності: Бог, Господь, благодать, спасіння, гординя, гріх, благовістити, праведний, преподобний, непорочний, благословенний;

ґ) лексику художніх творів, яка, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характеризується образністю, метафоричністю, переносним вживанням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, гомін, маєво, запашний, стоголосий, безмовний, рахманний, неозорий, несказанний, химерний, моторошний, тернистий, сягати, щеміти, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч;

д) розмовно-побутову лексику з виразними позитивними й негативними відтінками значень: матінка, матуся, донечка, водичка, смакота, малесенький, близенько, спатки, хлопчисько, бурмило, хапуга, діляга, поцупити.

За емоційно-оцінним значенням стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану (“високий” стиль) і слова зниженого плану (“низький” стиль).

До слів піднесеного плану передусім належать:

а) книжна лексика: доблесть, торжество, мисль, бентежність, благоговіння, воїн, чадо, десниця, перст, достойний, волелюбний, незборимий вікопомний, бентежити, мислити;

б) поетизми: небокрай, відлуння, приваба, легіт, відлуння, могуття, борня, небокрай, розмай, блакить, дівчинонька, лебідонька, легкокрилий, золототканий, осяйний, надхмарний, гожий, линути, зоріти.

До слів зниженого плану належать:

а) розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, читалка добряк, базіка, гульвіса, морока, панькатися, комизитися, приндитися, забрьоханий, підтоптаний, лупатий;

б) фамільярна лексика — безцеремонна, розв’язна: варнякати, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило;

в) вульгаризми: пика, морда, дурило, хамло, патякати, ляпати, жерти.

Емоційне звучання деяких слів досягається за допомогою суфіксів:

а) пестливих: матінка, матуся, таточко, татусь, сестриця, сеструня, дівчинонька, голубонька, зіронька, гайочок, миленький, ріднесенький;

б) згрубілих: носище, бабище, хлопчисько, дівчисько, чолов’яга, п’янюга, басюра, багнюка, писака, старезний, грубезний.

Нейтральні слова набувають позитивного чи негативного емоційного забарвлення, якщо їх вжито в переносному значенні: ^ 1. Позирав щораз в віконце, чи не трапиться вона, його щастя, його сонце, його зіронька ясна (П.Грабовський). 2. Якась собака винишпорила, що в листі друковане, і мене кличуть на пошту, щоб одкрити при мені листи (М.Коцюбинський). 3. А соцький, він свиня пиката, нехай минає мою хату (М.Кропивницький).

Експресивна лексика може вживатися в усіх функціональних стилях літературної мови. Але найчастіше вона використовується в художніх творах і публіцистиці, а також у розмовно-побутовій сфері. Експресивна лексика надає висловлюванню більшої виразності, образності, помітніше впливає на почуття співрозмовника, читача.

 

15)Фразеологія як розділ науки про мову.

Фразеологією ( гр. phrases- зворот, вислів і logos - поняття , вчення) називається розділ мовознавства, що вивчає усталені мовні звороти.

Об’єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншими мовними одиницями, зокрема словом і

реченням.

Фразеологією називають також сукупність усталених зворотів певної мови. Фразеологія кожної мови - це скарбниця народу, здобуток його мудрості й культури, що містить багатий матеріал про його історію, боротьбу з гнобителями й нападниками, про звичаї, ідеали, мрії й сподівання .Так, в усталених зворотах пропав, як швед під Полтавою, висипався хміль із міха та й наробив ляхам лиха звучить відгомін боротьби з чужинцями. У сталих словах казав пан кожух дам, та слово його тепле; богу слава, а попові дай сала – ненависть і зневага до гнобителів, а історія виникнення усталених словосполучень перемивати кісточки, сім п’ятниць на тиждень , ні пуха ні пера та інші піднімає завісу над звичаями, віруваннями, обрядами наших предків. Тому-то

фразеологія привертає увагу мовознавців, істориків, етнографів, філософів.

Стійке сполучення, що являє собою змістову цілісність і

відтворюється в процесі мовлення, називається фразеологізмом. Наприклад: покласти зуби на полицю; повісити носа; як рак свисне ;з вогню та в полум’я.

Фразеологізми, з одного боку, мають ознаки, спільні з словами, словосполученнями і реченнями, а з другого - відрізняються від них.

Як і слова, фразеологізми:

1) не користуються щоразу ,а відтворюються як готові, наявні в мові одиниці з певним значенням;

2) відзначаються стійкістю складу і сталістю структури;

3) часто позначають одне поняття і вступають у синонімічні зв’язки з словами;

4) виконують ту ж функцію, що й слова.

Наприклад: накивати п’ятами - втекти; пасти задніх - відставати.

На відміну від слів, фразеологізми

1) складаються із самостійних одиниць мови – слів, які найчастіше функціонують окремо та мають відповідні форми;

2) відрізняються більшою точністю значення, яке частіше, ніж у словах, супроводжується образною характеристикою.

Наприклад: пройти вогонь і воду; чужими руками жар загрібати.

Фразеологізми мають сталу конструкцію, одні й ті ж компоненти, заміна чи доповнення руйнує їх.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 384; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!