Розклад армії УНР. Поразка Директорії.
Взимку 1919 р. Радянська влада була відновлена на переважній частині території України, яка дістала назву Українська Соціалістична Радянська Республіка. Основу політики, яку здійснював радянський уряд УСРР, складали воєнно-комуністичні заходи, запозичені з практики Радянської Росії, партії більшовиків на чолі з Леніним.
Наприкінці листопада 1918 р. в Москві було створено Радянський уряд України, і більшовицькі війська без оголошення війни пішли в Україну на допомогу цьому урядові. 1 січня 1919 р. вони ввійшли до Харкова. Почалася більшовизація українських повстанських груп, що брали участь у виступі проти гетьманського уряду. Це ускладнювало Директорії організацію відсічі російським військам.
Війська Директорії поступово розкладалися і переходили на бік більшовиків і махновців. Однією з перших, і без усякої участі більшовиків, «збільшовизувалася» Дніпровська дивізія, яка розміщувалася у Святошині під Києвом. Петлюра негайно вивів її за межі столиці, але це не допомогло.
У с. Григорівка зібрався селянський з’їзд за участю бійців дивізії, який вимагав передати владу радам, націоналізувати великі підприємства, а також обрав отамана дивізії - Зеленого (Д. Терпила). Петлюра направив у Трипілля, де розташувалася дивізія, війська для її роззброєння. Тоді вони перейшли на лівий берег Дніпра, частково розгромили, а частково приєднали до себе військові підрозділи Директорії.
|
|
|
Наприкінці січня 1919 р. «збільшовизувалися» частини Задніпровської дивізії, які були розташовані на величезній території південної України. За наказом керівництва партії українських лівих есерів штаб дивізії у складі отамана М. Григор’єва, Ю. Тютюнника і С. Савицького вийшов з підпорядкування Директорії й розпочав під радянськими гаслами бойові дії проти білогвардійців та військ Антанти на фронті від Бессарабії до Перекопу.
Про підтримку рад оголосили загони «батька» Н. Махна, що перебували в районі Гуляй-Поля. У С. Петлюри залишалося обмаль боєздатних сил: Запорозький корпус на чолі з отаманом П. Балбачаном і корпус січових стрільців під командою Є. Коновальця.
Директорія, затиснута військами Денікіна, яких підтримували країни Антанти, та російськими більшовицькими загонами, за умов анархії, виїхала 2 лютого 1919 р. з Києва до Вінниці. Київ зайняли більшовицькі війська. Директорія звернулася до країн Антанти за допомогою, але ті поставили за умову надання допомоги виведення В. Винниченка, С. Петлюри і В. Чеховського з Директорії, контроль Антанти над українськими фінансами та звільнення з місць ув’язнення гетьманських міністрів. За цих умов В. Винниченко вийшов з Директорії і виїхав за кордон. Посаду голови Директорії посів С. Петлюра.
|
|
|
Під натиском більшовицьких військ 6 березня 1919 р. Директорія змушена була переїхати з Вінниці до Проскурова (тепер Хмельницький). Занепад дисципліни в армії, анархія змусили Директорію створити посаду головного отамана, якому мала бути підпорядкована армія. Головним отаманом став генерал Греков, що весь час перебував в Одесі, але фактичним керівником армії був С. Петлюра, що посилювало хаос в армії і тертя між військовими командирами, оскільки частина з них не хотіла слухатись наказів С. Петлюри, мотивуючи це тим, що він не мав військової освіти.
На початку квітня 1919 р. було створено Соціалістичний Уряд на чолі з Б. Мартосом, який звернувся до народу з закликом до боротьби з російськими більшовицькими військами. Але в цей час почали наступ на Україну польські війська, які окупували Луцьк, де були великі склади військового майна. Це змусило переїхати Директорію до Красного і Тернополя.
Протягом травня-червня Директорії вдалося провести реформи, які дали можливість створити дійсно регулярну армію. Успіхи, досягнуті на початку червня Українською Галицькою армією у боротьбі проти поляків, дали можливість підготуватися українським військам для походу у серпні 1919 р. на Київ. Це стало можливим ще й тому, що війська отамана Григор’єва, після розгрому військ Денікіна і Антанти, виступили проти більшовиків. Влітку 1919 р. війська Директорії діяли спільно з військами утвореної у Західній Україні Західноукраїнської Народної Республіки.
|
|
|
Між урядами УНР та ЗУНР існували протиріччя у питанні визначення стратегії і тактики у боротьбі за незалежну Українську державу. Уряд УНР вважав за можливе піти на союз з радянським урядом, щоб спільно діяти проти армії Денікіна; Уряд ЗУНР, щоб боротися з Польщею та Радянською Росією, був схильний піти на союз з Денікіним. Тому-то продовжували існувати два уряди і дві армії.
У серпні 1919 р. почався спільний похід армії УНР та ЗУНР проти більшовиків. 30 серпня 1919 р. більшовицькі війська залишили Київ, але перемогою скористалася Добровольча армія Денікіна, який, виступаючи за єдність Росії, почав боротьбу з українськими військами. Опинившись між арміями Польщі та Денікіна, зазнаючи блокади з боку Антанти, українська армія змушена була відступати. У середині листопада 1919 р. Директорія розпалася, і владу було передано С. Петлюрі. Але й армія Денікіна зазнала поразки, і на початку грудня 1919 р. більшовики знову оволоділи Києвом.
|
|
|
Російський радянський уряд на чолі з В. Леніним, змінивши тактику, дав дозвіл на введення української мови в школах, установах, а також було оголошено, що незалежність радянської України визнається російським радянським урядом та партією. Ця тактика привернула на бік більшовиків багато селян і навіть інтелігенції. Радянофільські настрої охопили навіть українську еміграцію, яка почала підтримувати радянський уряд України. В. Винниченко, М. Грушевський та інші навіть закликали підтримати в Україні диктатуру трудового народу у формі селянсько-робітничих рад.
За таких умов Дипломатична місія УНР у Польщі звернулася до польського уряду з пропозицією про укладення договору. 21 квітня 1920 р. між УНР і Польщею було укладено Ризький договір, за яким Польща мала надати українській стороні допомогу у звільненні Києва і Правобережної України від більшовицької окупації. У договорі, зокрема, зазначалося:
«Уряд Польської Речі Посполитої, признаючи право України до незалежного державного життя на території в межах, як будуть вони на північ, на схід і південь окреслені на основі умов Української Народної Республіки з межуючими з нею від тих боків сусідами, визнає Директорію незалежної Української Республіки з Головним отаманом паном Симоном Петлюрою у проводі, за верховну владу Української Народної Республіки».
Слід зосередити увагу на подіях польсько-української війни, окупації Польщею Східної Галичини. Після відступу військ Західноукраїнської Народної Республіки за р. Збруч і їх об’єднання з військами Республіканської Армії в серпні 1919 р., вони вступили до Києва. Одночасно в місто з південного сходу увійшли денікінці. Внаслідок конфлікту, який виник між Петлюрою та Денікіним, почався відхід і розвал української армії.
12 жовтня 1920 р. в Ризі було підписано перемир’я, а в 1921 р. мирний договір між РРФСР і УРСР з одного боку, і Польщею, з іншого. У відповідності із статтями цього документу західноукраїнські землі залишалися в межах польської держави.
ВИСНОВКИ
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 124; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!