Профілактичні дії слідчого при розслідуванні контрабанди
Однією з умов успішної боротьби з контрабандою є проведення комплексу ефективних профілактичних заходів, основою яких є найбільш повне і всебічне виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню даного виду злочину. У зв’язку з цим ст. 23 КПК вказує, що при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримiнальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов’язані виявляти причини й умови, що сприяли вчиненню злочину і вживати заходів до їх усунення. Крім того, у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.02.99 № 2 «Про судову практику в справах про контрабанду та порушення митних правил» зазначається, що відповідно до вимог статей 23, 232 і 340 КПК та ст. 146 МК України судам необхідно з’ясовувати причини й умови, що сприяли вчиненню контрабанди чи порушенню митних правил, і реагувати на них окремими ухвалами (постановами).
Виявлення причин і умов, що сприяють вчиненню контрабанди — складова частина загального процесу розслідування даного злочину. Обставини, що сприяли вчиненню контрабанди, встановлюються у ході проведення окремих слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. При цьому особливого значення набуває огляд місця події, допити осіб, які здійснюють митний і прикордонний контроль, підозрюваних, свідків, провадження судових експертиз.
Причинами й умовами, що сприяють вчиненню контрабанди, як правило, найбільш часто виступають: недосконалість і прогалини у чинному митному, кримінальному і кримінально-процесуальному законодавстві; недоліки в організації і проведенні митного контролю; корупція і зловживання службовим становищем у митних та правоохоронних органах; помилки в митній та податковій політиці; недостатній рівень спеціальної підготовки осіб, які ведуть боротьбу з контрабандою; низький рівень технічного та інформаційного забезпечення митних органів; неналежне міждержавне співробітництво у боротьбі з контрабандою та ін.
|
|
|
Профілактичні заходи, що необхідно здійснити щодо усунення виявлених причин і умов, які сприяли вчиненню контрабанди, можуть бути такими: внесення подання у відповідні підприємства, організації й установи; виступи слідчого перед працівниками підприємства, установи; публікації матеріалів виховного і профілактичного характеру в засобах масової інформації, виступи по радіо, телебаченню; внесення пропозицій щодо удосконалення митного контролю; особисті бесіди слідчого з посадовими особами тощо.
Найбільш діючою формою профілактичних дій при розслідуванні контрабанди виступає мотивоване подання дізнавача (слідчого) за матеріалами конкретної кримінальної справи (ст. 231 КПК). У такому поданні викладаються суть кримінальної справи, зазначається, кого і за що притягнуто до кримінальної відповідальності, дається характеристика обставин, що сприяють вчиненню контрабанди, а також конкретні попереджувальні заходи, які необхідно вжити для їх усунення. Серед таких заходів можуть бути і пропозиції щодо розгляду питаннь про відповідальність конкретних посадових осіб, винних у виникненні сприятливих контрабанді обставин.
|
|
|
Глава 29. РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ У СФЕРІ СЛУЖБОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ (СЛУЖБОВІ ЗЛОЧИНИ)
Криміналістична характеристика злочинів у сфері службової діяльності
До групи злочинів у сфері службової діяльності віднесені такі види суспільно небезпечних діянь, що порушують функції державних органів або органів самоврядування, підприємств, установ або організацій, незалежно від форми власності та галузей діяльності службових осіб (статті 364—370 КК).
Для встановлення кримінального механізму службового діяння необхідно з’ясувати:
1) чи мало місце порушення службовою особою зумовлених його службовим становищем обов’язків;
2) внаслідок яких дій службової особи була заподіяна істотна шкода державним або суспільним інтересам, що охороняються законом, правам і інтересам громадян, інтересам суб’єктів економічної діяльності;
|
|
|
3) чи мав місце причинний зв’язок між злочинним діянням службової особи і наслідками, що наступили.
Суб’єктом розглянутих злочинів (крім передбачених ст. 369 КК), можуть бути службові особи, які відповідно до примітки 1 ст. 364 КК постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або виконують такі обов’язки за спеціальним повноваженням. Службовими особами визнаються також іноземці та особи без громадянства, які виконують обов’язки згідно з п. 1 цієї примітки.
Службові злочини так чи інакше пов’язані з корупційними проявами. Їх супроводжують діяння, що вчиняються у різних сферах діяльності, працівниками, які не є службовими особами. Цим пояснюється необхідність розробки методики розслідування службових злочинів, пов’язаних із корупцією.
Аналіз поширення злочинів, пов’язаних з корупцією в різних країнах, дістав своє відображення у Довідковому документі ООН про міжнародну боротьбу зі злочинністю, де корупція визначається як зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях. З цього визначення випливає, що поняття корупції ширше, ніж хабарництво.
|
|
|
Серед основних елементів загальної криміналістичної характеристики службових злочинів варто виділити способи їх вчинення і приховування та типові матеріальні сліди.
Особливості способів службових злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як одиничні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочинної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для службових злочинів (за винятком службової недбалості) характерною є загальна особливість — основою їх способу є навмисне виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподіяли фізичну, матеріальну або моральну шкоду. Спосіб приховування службових злочинів нерідко є складовим елементом злочинної діяльності, здійснюваної відповідно до єдиного задуму. Це характерно в основному для хабарництва і службових зловживань, оскільки спосіб приховування їх передбачається заздалегідь.
Дії службових осіб, спрямовані на вчинення і приховування злочинів, можуть не збігатися за суб’єктом у випадках, якщо приховування здійснюється не виконавцем, а іншими заінтересованими особами. Дії щодо вчинення і приховування злочину можуть не збігатися і за задумом, якщо необхідність маскування виникла у зв’язку з непередбаченими обставинами або зміною обстановки. І навпаки, приховування службової недбалості звичайно здійснюється після настання наслідків злочинної бездіяльності.
Основними способами приховування службових злочинів є: фальсифікація обліку і звітності; внесення змін до документів; заміна або виготовлення фіктивних документів; знищення документів; штатні переміщення; знищення матеріальних слідів злочину тощо.
Типові матеріальні сліди злочину та ймовірні місця їх знаходження як елемент криміналістичної характеристики службових злочинів тісно пов’язані зі способами їх вчинення і приховування. Відомості про хабарництво, зловживання службовим становищем, перевищення влади, службові підробки, службова недбалість містяться в документах, що відображають службову діяльність. З них можна одержати уявлення про управління підприємством, установою, організацією, усвідомити характер службової діяльності, документообігу, діловодства, технології, і на цій основі виявити порушення. Джерелами відомостей про обставини службових злочинів можуть бути дані щодо вищестоящих і суміжних підприємств, установ і організацій, відвідувачів, інших свідків, співучасників злочину.
Важливе значення мають відомості про особисті стосунки підозрюваних, що можуть бути виявлені за місцем їх роботи та проживання. Це саме стосується й даних, що містяться у записних, телефонних книжках, на дискетах та інших носіях. Становлять також інтерес документи щодо відправлення телеграм, листів, бандеролей та документи, які фіксують роботу обчислювальної техніки, електронної пошти. Виявлення та аналіз таких слідів дозволяють дійти певних висновків, зокрема, на підставі порівняння даних про спосіб життя підозрюваного та документів про його прибутки.
У практиці розслідування службових злочинів склалася така система основних обставин, що підлягають встановленню:
1) службовий статус особи, підозрюваної у вчиненні діяння, чи є вона службовою особою або чи виконувала вона функції, пов’язані з обслуговуванням, матеріальною відповідальністю, документообігом тощо;
2) коло і зміст службових прав та обов’язків особи, яка займає цю посаду;
3) характер, умови та особливості роботи підприємства, установи або організації, де вчинено злочин;
4) характер дій або бездіяльності службової особи;
5) час і місце вчинення злочину;
6) злочинний спосіб і механізм вчинення і приховання злочину;
7) фактичні дії, виконувані цією службовою особою;
8) зв’язок дій службової особи з використанням службового становища всупереч інтересам служби;
9) причинний зв’язок між діями і шкідливими наслідками, що наступили;
10) факти заподіяння шкоди діями службової особи;
11) розмір шкоди, заподіяної злочинними діями службової особи (істотна шкода, тяжкі наслідки);
12) форма провини, мотиви і мета злочину;
13) факти і частота вчинення службових порушень (епізодичність, систематичність);
14) зв’язок з іншими злочинами (проти власності, у сфері господарської діяльності, правосуддя тощо), або корупційними діяннями, або іншими правопорушеннями, пов’язаними з корупцією;
15) обставини, що обтяжують або пом’якшують провину службової особи, або звільняють її від кримінальної відповідальності, або підстави для притягнення до адмінiстративної відповідальності;
16) відомості про особу обвинуваченого;
17) обставини, що сприяли вчиненню службового злочину.
З’ясування перерахованих обставин уточнюється при розслідуванні конкретних службових злочинів.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 160; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!