Облік та право на території України періоду княжої та литовсько-польської доби

Лекція 7 . ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ В УКРАЇНІ

1. Облік на території України в дослов'янський період.

2. Облік па право на території України в період княжої та литовсько-польської доби.

3. Бухгалтерський облік в Україні у XVI-XVIII cm.

1. Облік на території України в дослов'янський період

У дослов'янський період територію України населяли різні народи і племена. Найбільш відомою і давньою була трипільська цивілізація, яка існувала в період з 2500 до 2000 pp. до Різдва Христового (далі — Р. X.). У трипільців широкого розвитку набули гончарство, кераміка. Археологи знаходять велику кількість статуеток, табличок, як умовного (абстрактного) характеру, так і реалістичних. Призначення їх важко встановити. Є припущення, що вони могли б бути дитячими іграшками, виконувати релігійні та ритуальні функції. Можна припустити також, що реалістичні глиняні статуетки використовували для обліку майна, через форму зображення на них тварин, людей, знарядь, праці. Трипільські вироби нагадують старогрецьку (мікенську) кераміку. На жаль, таблички крито-мікенської культури не розшифровані до сьогодні. Тому стверджувати чи припускати, що крім статуеток для обліку майна трипільці застосовували глиняні таблички досить сміливо. Однак безперечно, в надрах трипільської культури, з певним рівнем цивілізації, досить розвиненими ремеслами, господарством повинен був існувати відповідний облік майна. А глина і високий рівень гончарства наштовхують на думку, що це могли бути і глиняні таблички, і статуетки, згадаймо: Вавилон — глиняні таблички, Єгипет — папірус. Облік проводили в ті часи на найбільш поширеному матеріалі, що відповідав цій меті на певній території.

Спроби розшифрувати трипільські знаки за допомогою давньогрецької та інших європейських мов не дали, як відомо, бажаних результатів. Це пов'язано з тим, що знаки перших мов — шумерський клинопис, єгипетські та китайські ієрогліфи означали слова, а букви давньогрецької або латини — звуки. Нещодавно наш земляк, А. Кифішин, який сьогодні працює в Москві, відомий шумерознавець, якраз підійшов до вирішення проблеми з цієї позиції. Як виявилось, глиняні кульки різного діаметра використовувались трипільцями перш за все в храмових господарствах для обліку зерна, худоби та інших продуктів. При цьому найбільша кулька означає число 360, тобто кількість днів у році, середня — 60 (що дорівнює загальній кількості суглобів на пальцях рук і ніг), 10 — кількість пальців на руках і ногах. Щодо "дзвіночків" на глиняних табличках, то вони означають одиницю, крапка — десять», інші піктограми. — назву продуктів і міру їх об'єму. "Дзвіночки" разом з кульками постійно знаходять у трипільських поселеннях. До речі, вони експонуються в Національному музеї історії України в Києві. Вже сьогодні ми можемо стверджувати, що в надрах трипільської культури, з певним рівнем цивілізації, досить розвиненими ремеслами, господарством існував чітко відпрацьований, системний облік майна. Звичайно, все викладене вище — на сьогодні лише гіпотеза, але гіпотеза аргументована, яку сьогодні опрацьовують зарубіжні вчені — шумерознавці.

За доби міді та бронзи ще яскравіше визначається відмінність культурних впливів, під якими перебували південна та північна частини Східної Європи. Територія України перебувала під впливом таких осередків, як передньоазійський, кавказький та західноєвропейський, ближче — угорський. Із закінченням бронзового віку на території України пов'язані місцеве виробництво бронзи та висока ливарна техніка її. Склалися кілька культур, які мали свої прикмети: Білогрудівська, Висоцька, Верхнєредністровська. Вони характеризувалися скотарсько-хліборобським побутом і зв'язками з Італією, Наддунайщиною, Сибіром, Таким чином, розвиток виробництва та торгівлі обов'язково зумовив і ведення обліку, хоча ми і не маємо на сьогодні ніяких доказів. На цю добу припадає поява на території України першого народу — кіммерійців, яких описав у V ст. Геродот. Хронологічно культура кіммерійців датується він 1500 до 700р. до Р. X. Кіммерійці характеризувалися табунним скотарством, високою культурою бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями. Вони були першим народом, який мав царів; це підтверджує те, що поряд з обліком тут мали місце й елементи права.

Починаючи з VII ст. до Р. X., на початку залізного -вікуутаг Чорноморському узбережжі сучасної України почали осідати греки. Торгуючи з народами, що тут проживали, а також у пошуках кращої долі, грецькі колоністи заснували кілька міст-колоній. Нам відомі Тіра в лимані Дністра, Ольвія в лимані Дніпра, Херсонес, Теодосія (Феодосія), Пантікапей (Керч). Грецькі колоністи несли із собою і свою цивілізацію: порівняно вищу від тих народів, що жили за межами міст-колоній. Закономірно, що й облік у грецьких колоніях був організований за тими ж принципами, що і в Греції. Облік вели на вибілених гіпсом дощечках, глиняних черепках, інколи на папірусі. Основною грошовою одиницею була драхма. Сто драхм становили міну, а 60 мін — талант.

Серед грецьких колоній перше місце належить Ольвії. В місті була розвинена місцева промисловість, зокрема, виробництво керамічних та ювелірних виробів, зброї. Як і інші чорноморські колонії, Ольвія карбувала власну монету, провадила в значних розмірах торгівлю. Це ще раз підтверджує те, що торгівля та грошовий обіг потребували належного обліку. В колоніях-факторіях було досить розвинуте і право. Так, зокрема, за результатами розкопок у Херсонесі відомо, що на вулицях стояли стели — псефізми — урядові декрети, висічені на мармурових плитах. Серед них мармурова плита з написом: "Присяга громадян на вірність конституції своєї держави".

Грецька цивілізація, безперечно, впливала на скіфські народи, що жили поза колоніями. У свою чергу на греків мали вплив і варвари-скіфи. Іранське плем'я скіфів теж з'явилося в Україні приблизно в VIII—VII ст. до н. е. Разом з греками вони утворили євразійську специфічну культуру. Зрозуміло, що ця культура породила своєрідний облік. На жаль, ми не маємо достовірних історичних та археологічних фактів, які б свідчили про рівень обліку цієї цивілізації. Але досконале різьбярство і ювелірне виробництво, а також різноманітні круглі печатки і таблички з записами, подібними до вавилонських і перських, наводять на думку, що облік у цій змішаній культурі теж був змішаний греко-перським, але з пріоритетом першого. У V ст. до н. е. утворилося Боспорське царство, яке займало територію Чорноморського узбережжя та Кримський півострів. Столицею в ньому було м. Пантікапей. У Боспорському царстві провадилася жвава торгівля з Афінами, воно мало свої банки — трапези, карбувало монету. Навіть після того, як Боспорське царство у І ст. після н. н. стало васалом Римської імперії і в обігу з'явились римські монети, в ньому збереглися ті ж принципи ведення обліку, що й у Стародавній Греції. Подальший період присутності на території України з II ст. до н. е. до II ст. н. е. сар-матів свідчить про те, що вони майже повністю перейняли культуру скіфів.

Потім, під час проживання та переміщення через територію України аланів, готів, гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, хоч і є певні відомості про ведення цими народами господарства, однак про стан ведення обліку ми не маємо ніяких відомостей. Хоча можна з певністю сказати, що він провадився як і у скіфів, і приблизно на такому ж рівні.

Перші відомості про населення — предків українських племен датуються періодом так званої черняхівської культури. Вчені-історики відносять її до IV— VII ст. в. е. Поля поховань дають можливість зробити висновок про значні торгові зносини, грошовий обіг.-У могилах полів, за підрахунками А. Монгайта, до 1955 p. знайдено близько 800 римських монет. Про це ж свідчать і численні фібули "провінційно-римського" типу.

Слов'яни під назвою венедів відомі від старогрецьких та римських письменників. Готський історик Йордан писав, що "анти найхоробріші між венедами, живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра", хоча за іншими відомостями можна стверджувати, що держава антів об'єднувала значно більшу територію. Анти, як вважає більшість істориків, були носіями черняхівської культури. Незважаючи на те, що з археологічного погляду пам'ятки антів ще мало-досліджені, збереглось чимало відомостей про громадську та політичну їх організацію. Антські речі, знайдені у басейні р. Рось, свідчать про існування там певного рівня облікової культури, а наявність царської влади — про певні паростки правової політики. В обігу з'явились іранські (сасанідські) монети.

Держава антів проіснувала з кінця IV до початку VII ст. Одночасно з назвою "анти" починають вживати назву "слов'яни", яка згодом повністю утверджується. Поселення українців VII—VIII ст., за даними археологічних знахідок, свідчать про значний розвиток у них рільництва, скотарства, гончарства, ткацтва, обробки заліза та інших ремесел. Відомо зі знайдених у розкопках монет, що в той час на території України провадилась досить значна торгівля з Китаєм, Індією, особливо з Арабським халіфатом. Диргеми (гроші арабського халіфату) вказують на майже точні дати ведення торгівлі, оскільки їх карбували тільки за життя того чи іншого халіфа. Крім арабських монет знайдено західноєвропейські: французькі, німецькі, англійські та ін. Арабські письменники багато оповідали про слов'ян (українців), торгівлю з ними. Вони писали, що українські купці приходили до Багдада, Закавказзя, навіть до Александр!. Арабський письменник кінця VIII ст. Мохамед Бен Істак писав, що ці товари спрямовували до Тегерана. Ці факти свідчать про необхідність ведення обліку в той час, особливо торговельного, тому що торгівля провадилась з різними країнами і на далеких відстанях.

У 846 р. араб Ібн-Хурдадбег, завідувач пошти в Ірані, у своїх славетній "Книзі шляхів та царств" змалював інтернаціональний характер торгівлі цієї доби, зазначаючи, що від Рейну та Дунаю до Середньої Азії купці розмовляли різними мовами, в тому числі слов'янською. Коли арабська торгівля занепала, важливим стає шлях з "з варяг у греки", а також шлях, який перетинав Україну зі Сходу на Захід. Роль українських племен не була пасивною в цьому торговельному вирі. Вони не обмежувались транзитною торгівлею, а вносили до неї і свої товари — хутро, віск, мед. Поставляли ці племена і "челядь" — рабів. Торгівля і, відповідно, товарний і грошовий обіг, потребували й певної системи обліку. За доби, яка передувала виникненню Київської держави, — у VII—VIII ст. Придніпров'я переживало надзвичайне економічне піднесення у зв'язку з розквітом торгівлі з Іраном, Візантією, арабами.

у VII—IX ст. утворюється союз племен під назвою Руська земля з центром у Києві. Маючи вигідне географічне положення і зміцнюючи центральну владу, Київська Русь провадила жваву торгівлю із Заходом, Сходом, Північчю, Півднем. Обмін, торгівля зумовлюють необхідність появи грошей, кредиту, ведення обліку.

Систематизація облікової літератури та інших джерел дали можливість авторам розглянути праісторичний розвиток України та визначити в ньому такі етапи виникнення облікової культури.

Облік та право на території України періоду княжої та литовсько-польської доби

Передумови виникнення Київської України-Русі, безперечно, ґрунтуються на її економічному піднесенні і звідси існуванні міцної державної організації. Так, Константин Порфірородний згадує договір між Василем і цісарем Візантійським і Руссю (Аскольдом) — (873—874 pp.), тобто ще до офіційної дати виникнення Київської Русі. На ті ж роки припадає створення першого Рафальштеттенського митного статуту, датованого часами Лтодовіка Німецького (876р.), яким встановлювалось мито з краму, доводжуваного з Русі в Баварію. Тобто вже в ті часи Русь користувалась у зовнішній торгівлі митним правом. Київська Україна-Русь як держава виникла наприкінці IX ст. Називають навіть 882 р., коли Києвом став правити князь Олег. Ведучи завойовницькі війни, Олег об'єднував слов'янські племена. Київський митрополит їларіон у своєму "Слові о законі і благодаті", написаному до появи "Повісті временних літ", веде рід князів України-Русі від Ігоря. Тобто Олег у нього згадується як тимчасовий, але талановитий правитель, опікун Ігоря, який встановив для населення обов'язковий відробіток "полюддя".

За цих умов князь зі своєю дружиною робив об'їзд власних земель і кожна околиця, де він зупинявся, утримувала його певний час, а також сплачувала йому данину шкірами, воском, медом. Пізніше всі мешканці зобов'язані були сплачувати дань від "диму", тобто землі, на якій проживали, або "рала" з землі, яку обробляли. Крім того, були також окремі спеціальні податки, такі як "ловче" (утримання княжого двору під час ловів), повіз від перевозів, мито від торгів у місті. Князя Олега можна сміливо назвати основоположником податкової системи Русі-України.

Також він укладав договори з сусідніми державами. Зокрема договори з Візантійською імперією укладались у двох примірниках однакового змісту — грецькою і старослов'янською мовами. Договори надавали великих прав Олеговій дружиш та купцям а Русі. Зокрема передбачалось шестимісячне утримання купців у Царгороді за рахунок греків, забезпечення харчами. Інструментами та іншим майном під час подорожі додому. За Руссю визнавали право безмитної торгівлі з греками. В договорах вирішували і міжнародні питання: що робити, якщо затоне корабель якоїсь із договірних сторін, якщо вб'ють чужого підданого, втече раб тощо. Візантія за часів правління Олега сплачувала Київській Русі значну контрибуцію. Договір 907—911 pp. — найцінніше джерело нашої історії права. Україна-Русь виступає в ньому як держава, що має політичну організацію, устійне право (згадується "закон.... языка нашего. Закон русский").

Князювання Ігоря теж відоме укладанням ним договорів з Візантією, збиранням данини. Таким чином, можна припустити, що за перших київських князів з'явились паростки міжнародного права та міжнародних розрахунків.

За правління княгині Ольги історія відкриває нам той факт, що на Русі існували право та обов'язок кривавої помсти. Ольга закладала нові міста, села, погости і призначала в них правителів. Першою з князів вона спробувала запровадити порядок щодо данини: встановила норми податків — "устави", "уроки", "броки", "дані". В Х ст. всі вони мали своє окреме значення.

Трагічна смерть Ігоря примусила уважно поставитись до справи оподаткування народу, спробою чого були Ольжині "устави" та "уроки". Данина поділялась на три частини: дві йшли на Київ, а одна — на Вишго-род, місто Ольги. Тут видно ідею поділу між державним прибутком і власністю князя, що свідчить про високий рівень державності. Ольга визначила території для полювання, які повинні були поставляти державі хутра, і зобов'язала вести їх облік. Пізніше, в часи укладення "Руської правди", тяжким злочином вважалось порушення "перевесищ". Ольга ставила "знамення", тобто в Русі за її правління перебували на обліку всі бортні дерева, де роїлись бджоли, оскільки мед і віск були цінними експортними товарами. Ні Святослав, ні Ярополк, син і онук княгині Ольги, під час свого правління не внесли нічого суттєво нового в систему держави, права та обліку тодішньої Київської Русі.

За князя Володимира Київська Русь, стає могутньою централізованою державою. Перший з українських князів він почав карбувати монету, замість так званих кунних грошей: хутра цінних звірів, а згодом гривен (злитків срібла певної форми), які за старою лічильною системою поділялись на куни, ногати, векші тощо. Типи монет Володимир запозичив у Візантії, і їх було два — срібна і золота. З одного боку на монетах було зображено образ Христа або знак "тризуба", а з другого — постать князя. Прийняття християнства Володимиром у Київській державі було великим поштовхом у розвитку культури, освіти і, зокрема, облікової науки. Виникали школи, писали книги, набували розвитку науки, зокрема математика, яка була основою обліку.

За часів Ярослава Мудрого, ще більшого розвитку набула наука. Вінцем його справ у розвитку правової держави була "Руська правда" — збірник законів України-Русі. Нею Ярослав Мудрий (середина XI ст.) закріпив недоторканність приватної земельної власності. Власність князя і держави ототожнювалася, розмір данини та податків не регламентувався, тобто все було в руках князя. Ця риса господарського, юридичне закріпленого побуту, мала величезний вплив на формування обліку в майбутньому, за принципом: держава є власником всього або майже всього майна, що є в країні.

Ярослав Мудрий також був безпосереднім автором Церковного уставу, який визначав порядок відправлення церковного суду, переважно в справах моралі та подружніх відносин. Ярослав Мудрий, встановивши на приватну власність відповідну підпорядкованість, виходячи з вертикальних правових відносин, закладених у "Руській правді", об'єктивно і законодавче створив умови для того, щоб в обліку був єдиний орган, який би регламентував порядок ведення його.

За Володимира Мономаха Київська держава змінила своє становище. Князь Володимир дав дві статті "Руської Правди", впорядкував справи з наданням позик і встановив розмір законних відсотків. Людина віддає все князю, державі. Це основний стрижневий принцип правової політики того часу. Тому не дивно, що найвищу урядову посаду при княжому дворі займав дворецький. Основними його завданнями були: догляд за княжим двором і всім княжим майном. Безпосередньо всі записи, в тому числі облікові роботи, перебували в підпорядкуванні печатника. Він був начальником княжої канцелярії (канцеляром) та укладав княжі грамоти, зберігав княжу печать. Секретарями в канцелярії були дяки. Записи робили на тонкій шкірі (пергаменті). Пергамент завозили з Греції та Азії, а також виробляли свій з телячої шкіри.

У той час записи робили чорнилом, виготовленим з дубової або вільхової кори, заліззя, вишневого клею, борщу, квасного меду. Знаряддям письма було гусяче перо, і вже тоді писали українською мовою. З іноземними купцями, за необхідності кореспонденції з ними, листувалися грецькою та латинською мовами. Печатник, який провадив облікову роботу та листування, часто поєднував її із судово-слідчою справою. Так, відомо, що князь Данило Галицький доручив своєму печатнику Курилові "списати грабежі нечистивих бояр".

Свого роду комірниками при княжому дворі були стольник і ключник. Перший наглядав за княжим столом, контролював зберігання, оприбуткування та видачу харчів, другий тримав ключі від комор і магазинів.

Слід зазначити, що в Київській Русі, а пізніше і в Галицько-волинському князівстві, вели і відповідну підготовку людей, які займались обліком та іншою писарською роботою. У монастирях, де фактично концентрувалася вся наукова думка, відкривали школи, проводили різноманітне навчання, в тому числі ведення обліку і запису. Дяки, про яких згадувалося вище, здобували спеціальну підготовку при монастирях, але їх навмисне не освячували, щоб вони могли працювати у світських закладах при княжому дворі чи боярських маєтках.

У монастирях здійснювали велику і досить різноманітну господарську роботу. Саме в монастирях під впливом візантійської наукової думки зародились ідеї майбутньої української бухгалтерії. Застосовувався такий обліковий принцип: за кожен майновий об'єкт відповідала певна особа або група осіб. Комірники несли як матеріальну, так і кримінальну відповідальність. За кожну нестачу винних били, "карали на горло", вішали на "дибу". Відомі пропозиції, щоб у приміщенні складав була прибита до стіни шкіра покараних комірників за значну нестачу як попередження для новоприйнятих.

Принцип високої відповідальності при княжому дворі в монастирському господарстві привів до створення досить витонченої облікової техніки, яка потребувала суворого поділу облікових регістрів, призначених для фіксації надходження і відпуску грошей та інших цінностей, послідовного проведення інвентаризації. Цікаво й те, що облікові залишки звіряли з фактичними, а не навпаки.

У XII ст. гривна відповідала 50 кунам, або 100 векшам. З'являються срібні гривни (160—196г срібла). Золота гривна не набула значного поширення.

Період татарського іга, який призвів до занепаду Київської держави і перенесення центру східнослов'янської культури у Галицьке-Волинське королівство, вніс і свої корективи в економічні відносини того часу, а відповідно, й в облік. Татари відразу нав'язали свої "облікові стандарти". Докорінно була змінена податкова політика. Було запроваджено персональне оподаткування (подушне). У зв'язку з цим у 1257 р. силами китайських чиновників-баскаків було проведено перепис населення. Але це був не статистичний облік населення, а бухгалтерська інвентаризація людей, закладених у систему подушного оподаткування.

Виник принцип: кожна людина — об'єкт обліку, кожна особа — підзвітна. Однак в умовах України-Русі цей податок довго не протримався і був замінений новим — "соха". Податкова одиниця "соха" ґрунтувалася на принципі кругової поруки: платіж несе суспільство, а недоїмка будь-якого з його членів погашається іншими членами суспільства.

Внаслідок монголо-татарської навали виробництво (ремесла) зазнало великих втрат, чого не можна сказати про торгівлю. Вже в XIII ст. вона значно зросла. В обігу, крім вітчизняних грошей, з'явились візантійські монети, монети арабського походження; західноєвропейські динарії. Існував продаж товарів на виплат до 50 % сплати за борг. У кредитних операціях брали участь безпосередньо князі. У разі банкрутства майно описували дяки княжої канцелярії. При цьому насамперед захищалися права князя, потім іноземців, аж потім кредиторів-купців. Князі також мали великий дохід від торговельних операцій у вигляді мита. Митний облік вели осмники та митники.

Галицьке-Волинське королівство, будучи залежним від Орди, зуміло налагодити своє господарство, торгівлю, грошовий обіг. Спочатку тут застосовували ті ж гроші, що й у Київській Русі. Потім поряд з гривнею в обігу були й дрібніші грошові знаки: монета, гріш, динарій. Гривна дорівнювала 48 грошам, гріш — 5 ди-наріям.

Щодо права, то за часів Київської Русі, як видно зі згаданого вище, система українського права відповідає вже розвинутому суспільству. Професор М. Чубатий у праці "Огляд історії Українського права" робить дуже цінне зауваження: в українському законі виявляється вища, ніж у німецькому та й узагалі європейських середньовічних законах, культура у справі "берегового" права: тоді як у Західній Європі майно розбитого корабля належало власникові берега, куди викинули його хвилі, за українським законом воно переходило під догляд держави доти, доки з'явиться його законний власник.

Слід зауважити, що крім уже названих договорів князя Олега з греками, дотепер збереглися лише договори галицьких князів — Андрія та Лева — з Прус-смсим орденом хрестояосців: так званий обириннина-ступальний союз проти Литви, Польщі та татар. Ці договори цікаві тим, що в них, крім підписів князя, є підписи представників боярської ради. До грамот прикладено печатки князя та бояр. Найкращим виявом правничої діяльності України є "Руська правда" — ряд збірників з XI по XII ст. "Руська правда" в деяких своїх статтях відображає впливи візантійського та скандинавського права, "Польської правди", але відрізняється від інших лагідністю покарань: вона не знає смертної кари, кари через скалічення, навіть тих кар на тілі, які застосовували церковні суди. "Руська правда" не принижує ролі жінки в суспільстві, швидше навпаки. Становище жінки-дружини, матері, за руським правом було куди вищим, ніж за римським та старогерманським, де жінка не мала рівних прав з чоловіком і завжди потребувала опікуна.

У перші століття існування Литовсько-Руського князівства в ньому панувало старе "руське" — українське право. З Литовсько-Руської доби дійшли пам'ятки законотворчої діяльності державних органів влади. Всі вони за змістом поділяли на такі: 1) міждержавні та міжнародні договори; 2) привілейні грамоти; 3) земські устави; 4) кодекси законів; 5) суд.

1. 3 міждержавних і міжнародних договорів відомі такі: з Прусським і Лівонським орденами, з республіками Новгородською і Псковською та з Московським князівством, Польщею.

2. Привілей грамоти видавали з кінця XIV до середини XV ст. Вони були різноманітні за змістом і за браком писаних законів заміняли їх, становлячи деякий час джерело законодавства. Грамоти поділялись на такі три групи: а) дарчі грамоти; б) привілеї в буквальному розумінні; в) грамоти охоронного характеру.

А. Дарчі грамоти за своєю суттю не належали до привілеїв, оскільки не звільняли від загальнозобов'язального права. Серед них найбільше значення мали ті, що дарували нерухоме майно, землі або десятину церквам. Деякі підтверджували акти продажу, заповіту.

Б. Привілеї — це така форма грамот, якими князь надавав різні полегшення окремим особам, містам, імунітети, якими державна влада звільняла від державного суду, податків, адміністрації. Характерна така грамота Онуфріївському монастиреві 1448 p. Одним із видів привілеїв було делегування прав князем на суд, збирання податків тощо, наприклад, грамота князеві Жеславському, якою великий князь надавав йому міста Мстислав та Мглин з дворами, челяддю, селянами, боярами, майном і т. ін., не залишаючи собі ніяких зверхніх прав. Подібні грамоти надавали містам після стихійних лих. Так, у 1508 p. великий князь звільнив Волинь від такого податку як поволівщина. Окремо серед привілеїв стоять грамоти загального характеру, що показують як з часткових привілеїв виростають загальні станові привілеї. Їх поділяють на грамоти шляхті, містам та євреям. З шляхетських привілеїв найважливішим для того часу був привілей 1437 p., який фактично не обмежував ні в чому шляхту: звільнив маєтки від податків, заборонив селянам переходити з шляхетських маєтків і встановив домініальні суди над селянами. Доповненням його був привілей 1492р., який зобов'язував великого князя не провадити зовнішньої політики без відома великокняжої Ради, не видавати без неї законів, не роздавати урядів та земель. Так, зверхні права держави перенесено на колегію панів, а Великий кяяаь стає виконавцем Ради, тобто його влада обмежується.

Грамоти, що наділяли міста Магдебурзьким правом, звільняли їх від підлеглості загальнодержавним законам. Міста мали самі встановлювати закони на основі Магдебурзького права; звільнялися від суду та адміністрації державних урядовців; діставали право володіти землею в межах території міста; міщанство отримувало цілу низку полегшень, особливо в плані податків.

В. Грамоти охоронного характеру видавали на прохання людей про збереження старих прав. Внаслідок скарг на це порушення великий князь іноді видавав "охоронну" грамоту, якою заборонялось ламати звичаєве місцеве право.

3. Земські устави. Найбільше значення мали земські установи, які були основними законами для земель, конституційною хартією. Вони охороняли "старовину" і стосувалися не окремих земель, а в цілому всієї держави. Земські устави — це законодавчі акти для всього народу з метою з'ясувати його відношення до держави і до місцевих органів. До нас дійшло 13 таких уставів. Найстаріший — Ягайла 1430 p. Згідно з цим уставом він надавав давні права Луцкій землі для всіх мешканців, незважаючи на їх віросповідання.

4. Збірники законів з'явились внаслідок потреби в уніфікації чинних законів для вживання їх у судах; це були Судебник Великого князя Казимира 1468 р. та Литовський статут у трьох редакціях: 1529,1568 та 1589рр.

Судебник Великого князя Казимира поєднував суміш старих українських законів, взятих з "Руської правди", та нових, розроблених урядовцями — правниками великокнязівської канцелярії. На відміну від "Руської правди" він передбачав смертну кару.

Останньою редакцією Литовського статуту закінчено процес уніфікації сепаратних правних систем давніх руських земель та Литовського князівства. Своїми правничими якостями Литовський статут був вищий від багатьох сучасних йому західноєвропейських кодексів, і в Україні мав правне значення до 30-х років XIX ст. — на Полтавщині та Чернігівщині.

5. Суд. До кінця XIV ст. суд Великого князівства Литовсько-Руського був подібний до суду княжої доби. Вся повнота судової влади належала тільки князеві. Поруч існував церковний суд. Міські та сільські громади мали власний суд. Крім цих судів, був ще суд великого князя над удільними князями.

Наприкінці XIV — на початку XV ст. існували такі суди:

— Великокняжий суд — суд з необмеженою компетенцією, який міг судити всі справи. Також існував суд Панів-Ради, але він був скасований Другим Литовським статутом. Обласні суди належали намісникам, пізніше старостам та воєводам. Вони теж судили всі справи одноособове. Нижче стояли суди державця-намісника, але шляхта не була підсудна цим судам. Для судів державців-намісників вищою інстанцією був суд воєводи, а від суду воєводи можна було апелювати до суду сойму землі та великого князя.

— Домінальні суди були створені привілеєм 1467 p., а Судебник 1468 p. вже нормував їх компетенцію. Ці суди мали одноособовий характер суду пана-шляхтича над селянами.

— Громадські суди селян та міщан мали назву "копних" судів, бо люди сходились на них «копою» гуртом. Копні суди найстаріші й проіснували триваліший час.

Згодом державні суди були реформовані, і в XVI ст. великий князь під натиском шляхти встановив земські та замкові суди.

Земські, або виборні шляхетські, суди були створені в усіх повітах. Обирала їх шляхта, а затверджував великий князь. Земські суди засідали тричі на рік по два тижні. Вони судили шляхту в усіх справах, крім значних кримінальних. Апеляцію за цим судом можна було подавати до суду великого князя.

Замкові, або градські, суди були одноосібні. Судив переважно намісник, староста або воєвода. Суддя лише контролював процедуру ведення суду. Цей суд застосовувався до всіх верств населення, в основному з карних питань. Апеляцію можна було подавати до суду великого князя.

Таким чином, земські суди були переважно цивільними, а замкові — карними. Замковий суд також виконував нотаріальні функції. Поряд з цими судами також діяв Підкоморний суд. Це був спеціальний суд у справах земельних меж. Він був одноособовий, судив Підкоморний, призначений великим князем для кожного повіту.

У XIV—XV ст. рівень розвитку торгівлі був дуже високий, а це потребувало й чіткої грошової системи обліку.

У Львові в другій половиш XІV ст. почали випускати свої гроші з гербом Галицького князівства. Внаслідок роздробленості України українські гроші мали другорядне значення, на перше місце вийшли європейські монети, провідне місце з яких посідав празький гріш. На рівні держави почали вести облік наявної грошової маси.

Важливими центрами торгівлі були Київ, Львів, Кам'янець-Подільський, Луцьк. Утворювали купецькі курії, в яких була запроваджена оригінальна система обліку касових операцій. Касова книга складалася з двох половин: у першій записували прихід, а в другій — видатки. Запис приходу містив такі реквізити: дата, сума прописом і цифрами, від кого надійшли гроші, підстава платежу. У видатковій половині відображали такі реквізити: дата, посилання на розпорядчий документ, одержувач грошей, сума прописом і цифрами, цільове призначення видатку, спосіб оплати. У верхній частині касової книги на кожній сторінці зазначали рік.

Прихідні та видаткові касові книги вели у двох примірниках: один був у купця або касира, другий — в особи, яка вела облік. Між записами не дозволялося залишати вільне місце. Особа, яка вела облік грошей у касовій книзі, складала присягу. Для будь-якого виправлення запису необхідно було мати спеціальну постанову. Щодо сум, то різниця записувалась у видатки або прихід, неправильний запис не закреслювали, а підкреслювали і зверху писали правильний. Виправлення в цих книгах виконував тільки один спеціальний нотаріус. Ще до виходу перших книг з бухгалтерського обліку, ми в Україні вже бачимо способи виправлення помилок, які на сьогодні залишилися майже тими ж, тільки два перших відображаються на рахунках бухгалтерського обліку. Очевидно, ця методика обліку внаслідок значної зовнішньої торгівлі прийшла з країн Західної Європи, особливо Італії та Франції, через німецькі князівства — в Польщу та Литву. На той час Україна повністю відійшла до Польсько-литовської держави після унії Польщі з Литвою. Досить поширеною в обігу стає польська гривна, яка дорівнювала 48 грошам. З поширенням у XV ст. продажу товарів на виплат виникла необхідність у відритті банків. У торговельних містах України відкриваються торгово-банківські доми. Існуюча форма кредиту була у вигляді застави (іпотечний кредит). Це, у свою чергу, викликало необхідність появи векселя. Вексельний обіг потребував, відповідно, і вексельного обліку.

З боку польського короля торговельні міста, зокрема Львів, мали значні пільги. Так, наприкінці XIV ст. Львів одержав "складське" право, яке зобов'язувало всіх купців, які проїжджали через місто, протягом двох тижнів торгувати своїми товарами, за винятком солі. У 1460р. король Казимир надав львівським купцям пільги в сплаті мита на території Польського королівства, а Львову виключне право оптової торгівлі та дорожнього примусу. Водночас міське населення сплачувало податок з усього майна — як рухомого, так і нерухомого — в розмірі 4 % від його вартості. Оподатковувалися копальні, млини, корчми. У середині XV ст. виникає непрямий податок — акциз, яким оподатковувалися тільки алкогольні напої. Проте міщани й українська шляхта мала значне полегшення в податках, які основним тягарем лягали на селян. Селяни сплачували десятину церкві; оподатковувалися селяни, які розводили овець; селяни також виконували різноманітні примусові роботи, особливо важким податком-повинністю була "стація" — утримання війська під час постою.

Отже, складна податкова система, торгівля, банки, ремесла — все це вимагало розвитку і вдосконалення облікової системи, яка була повністю зорієнтована на Західну Європу.

І знову-таки основну роль у розвитку обліку відіграли монастирі, облік в яких вели за принципом камерального (бюджетного). Об'єктами обліку були каса, доходи, видатки, а також дебіторська та кредиторська заборгованість. За дебетом відображали суми дебіторської заборгованості клієнтів, а за кредитом — їхні вклади. Облік не був систематичним. Прихідні та видаткові операції реєстрували в окремих касових журналах. Облік у монастирях підготував формування подвійного запису, який з'явився в Україні значно пізніше. У цей період в Україні переважала проста бухгалтерія. Комерційний облік купців, який поєднував бухгалтерську реєстрацію із сімейними розповідями, даними про війну, епідемії, значно відставав від обліку, який вели при королівському дворі, у поміщицькому, монастирському господарствах.

3. Бухгалтерський облік в Україні у XVI-XVIII ст.

Історичні події XVI ст. відірвали Україну від візантійського впливу і зблизили з Західною Європою. Остаточно це зближення відбулося, коли за Люблінською унією 1569р. українські землі повністю відійшли до Польського королівства.

У той час в Україні виникло книгодрукування. Першу друкарню заснував Іван Федоров наприкінці XVI ст. у Львові. Згодом виникли друкарні в Києві, Острозі, Рогатині, Крилосі, Почаєві. У 1570р. в Острозі було засновано Вищу школу, у Львові — школу при Львівському братстві, у 1631 р. в Києві — Могилянську колегію. Безпосередній вплив країн Західної Європи, розвиток книгодрукування, науки, вищої школи — це основні складові того, що в Україні разом з новими науковими досягненнями Європи з'являються і нові напрями в бухгалтерській науці. Європа в той час приймала італійську бухгалтерію. Безперечно, і в Україні вона мала місце. На початку XVI і до середини XVII ст. в Україні переважала італійська бухгалтерська школа. Після того, як польські королі почали запрошувати французьких вчених та спеціалістів, їхній вплив поширився і на облік. Немає жодних підстав заперечувати те, що в Україні в ті часи добре знали і використовували працю Л. Пачолі "Трактат про рахунки та записи", а також працю Б. Котрульї "Про торгівлю та знаменитого купця". Це за часом збігається з розвитком книгодрукування в Україні. Якщо порівняти Україну і Росію того періоду, то за визнанням російського вченого Я. В. Соколова, автора багатьох видань з історії бухгалтерського обліку, Росія з XV до XVII ст. ніби консервувала політичне, економічне і культурне життя. Недарма з часом Петро І змушений був усіх науковців переселити з України в Росію, щоб заповнити безграмотний на цей час вакуум цієї держави.

Незважаючи на дискримінаційний вплив Польщі та Росії, українська торгівля, успішно розвивалась у XVI—XVII ст., що сприяло також зміцненню грошової системи. У XVI ст. в обігу перебували різноманітні монети країн Європи: польські та литовські динарії, угорські золоті дукати, срібні талери. Польське королівство на початку XVI ст. провело грошову реформу: з'явилися злоті, гроші, згодом, після створення єдиної монетної системи, наприкінці XVI ст. — шеляги, польські злоті, таляри.

У XVII ст. запроваджено єдину метричну систему на всій території Польського королівства. Зростання торгівлі та грошового обігу в Україні об'єктивно спричинило поширення кредитних операцій через банківсько-торгові доми, вексельної форми розрахунків і кредиту, а також лихварства. Дедалі більше об'єктом обліку стають кредитні та лихварські операції. Це в цілому мало позитивний вплив на ефективність торговельних операцій, спрощення розрахунків. Кредит був короткотерміновим споживчим і довготерміновим — комерційним на великі суми. Лихварством займалися майже всі верстви населення, а особливо вірменські та єврейські купці. У Галичині своєрідними банками були єврейські міські громади (кагали). Проценти за кредитами були від 8 до 20 % — на короткий термін, до 100 % — на рік.

В економічному розвитку України значна роль належала козацтву, яке виникло наприкінці XV ст. Торгівля та фінанси Запорізької Січі зумовлені особливостями ведення господарства, способом життя та суспільного ладу.

Головними джерелами прибутків Війська Запорізького були: військова здобич, зовнішня та внутрішня торгівля, продаж вина, платня від перевезення, подимний податок, а також королівська, а потім царська та гетьманська платня грошима і натурою, а також регалії (розподіл між куренями рибних і звіриних ловів, сіножатей). Це потребувало значної облікової роботи.

Запорізька Січ торгувала в основному з Росією, а також Польщею і Кримом. У Запорізькій Січі облік усього майна, доходів і видатків провадив скарбник січового скарбу (шафар) та його апарат, до якого входили: два шафари, два підшафарії та кантаржей (хранитель мір і ваги). Скарбник і його підлеглі вели облік доходів і видатків у спеціальних книгах, чорнилом, за допомогою гусячого пера. Окремо велася книга обліку касових операцій і матеріальних цінностей. Завершальним етапом облікових робіт був процес складання звіту кошовому отаманові та козацькій раді.

Слід зазначити, що козацькі державні фінанси, які підпорядковувалися гетьманові, були невіддільні від його особистого майна. Це згодом негативно вплинуло на фінансові справи України та потребувало значної централізації обліку.

Після сумнозвісної Переяславської ради 1654 р. Москва поступово почала втручатись у справи України. Гетьман І. Брюховецький зробив невдалу спробу відокремити державні фінанси від своїх і передати їх московському цареві. Для цього він замість посади шафара встановив посаду генерального підскарбія. З цього моменту почалося безпосереднє втручання Москви у фінанси України, що призвело до значної втрати коштів. Так, при арешті гетьмана І. Самойловича половина коштів внаслідок їх неподільності відійшла Москві, а друга половина — гетьману І. Мазепі. Гетьмана І. Мазепу як державного діяча, великого патріота і розбудовника нашої незалежної держави слід вважати і добрим фінансистом. Заслуговує на увагу вислів відомого українського історика Ілька Борщака: "Ніколи в українській історії ніхто не керував так зручно фінансовою армією, як Мазепа. Ніхто не вміє завдяки грошам так добре, як він, зробити з ворога свою людину".

Гетьман І. Мазепа об'єднав державні та гетьманські фінанси. Він здійснював будівництво церков, монастирів, шкіл, робив великі пожертви на розвиток шкіл, на церкву, обдаровував козацьку старшину, московських бояр, домагався в російського царя "жалованія" для низових козаків. За весь час свого гетьманства, щедро будуючи і прикрашаючи церкви, він встиг зібрати великі скарби, однак з усього цього мало що збереглося в Києво-Печерській лаврі та в Білій Церкві, а дісталось усе Росії. Після Полтавської битви Петро І спонукав усіх українців, згадував відомий український історик М. Костомаров, відшукувати і повідомляти уряд про гетьманські скарби, обіцяючи половину виказувачеві. Будучи у вигнанні, в 1709 р. І. Мазепа мав змогу надати Кардові XII позичку в 240000 талярів, а після його смерті при ньому 1млн 160 000 червінців, не рахуючи різного дорогоцінного посуду.

За І. Мазепи з розвитком державного та монастирського господарства основним принципом стає принцип економії. Добре була відлагоджена і зовнішня торгівля, хоча всі торговельні шляхи погоджувалися з Петром І. В обігу перебувало венеціанські дукати, іспанські дублони, цісарські таляри, турецькі секіни, французькі пістолі. Облік за часів І. Мазепи, зважаючи на його захоплення Людовіком XIV, а також на перебування тривалий час у Франції, безперечно, зазнавав французького впливу, зокрема, праці Ж. Саварі та його Ордонансу з регулювання економіки, в тому числі і ведення бухгалтерського обліку.

Якщо на рівні держави, завдяки І. Мазепі, в обліку спостерігався безпосередньо європейський вплив, то в монастирському господарстві, завдяки впливу Московського патріархату — російський.

З монастирських записів, що дійшли до наших днів, довідуємося, що в умовах ведення там господарства, а також виконання церковних обрядів зароджується калькуляція. Вартість церковного обряду визначалася сумою витрат на утримання монастиря і монастирської братії, а не попитом і пропозицією.

У монастирях існував складний порядок розподілу обов'язків: управителем був келійник, якому підпорядковувалися казначей і старці. Казначей відповідав за зберігання грошей, провадив їх облік. Старці несли адміністративну та матеріальну відповідальність за ведення разових робіт і видані під них матеріальні цінності. Крім того, в окремих монастирях були прикажчики, які виконували обов'язки комірників, а також будівничі, на яких покладалися функції ревізорів.

Матеріально відповідальними особами були виборні цілувальники. У Статутній грамоті часів І. Мазепи цікавий матеріал знаходимо про будівництво Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерського монастиря. Цією грамотою передбачалися: інвентаризація та утримання нестач з попереднього будівничого; матеріальна солідарна відповідальність за всі матеріальні цінності разом з казначеем, казначей зберігав ключі від комор, а будівничий опечатував комори; для грошових надходжень запроваджувалася спеціальна книга, яку заповнювали казначей та будівничий, при цьому кожна стаття обумовлювалася, вказувалась дата і джерело надходження; аналогічна книга відкривалася для видачі та виплати грошових коштів; облік борошна, одягу та іншого інвентарю мав вестися у двох окремих книгах, одна про надходження, друга про видатки.

Вихід урожаю записувався в ужинні та обмолотні книги, списання продуктів оформлювалося записами в спеціальній "столовій книзі".

Після полтавських подій Конституція П. Орлика 1710р. хоч і відокремлювала державний скарб від гетьманського, на економіку та фінанси України і систему її обліку впливу не мала, оскільки була складена в еміграції. Росія, заснувавши спеціальну Малоросійську колегію, встановила повний контроль над фінансами України. Збирачі податків згідно з інструкціями колегії мали щомісяця і раз на чотири місяці звітувати (складати рапорти) про свою роботу. Гетьман Данило Апостол хоч і відновив посаду генерального підскарбія і відокремив державний скарб від гетьманського, але все одно перший контролювала російська влада. Було розроблено цілу низку інструкцій, які регламентували роботу фінансового управління і двох генеральних підскарбіїв, один з яких мав бути росіянином. Вони і здійснювали облік та контроль за збиранням податків, витратами, контролювали виконання кошторисів магістратів. У всьому суворо дотримуючись простоти та порядку, спираючись більше на народні звичаї, ніж на писане право, запорожці були такі й у канцелярській та обліковій роботі. Крім того, історики зазначають великий рівень грамотності серед козаків (до 60 %), на той час це надзвичайно високий показник. Росія, яка періодично (один раз на рік) надсилала низовим козакам "жалованіє", дуже швидко перейшла на інший режим: хлібне жалування козаки одержували в Січі, а за грошима їхала спеціальна депутація (не більше ніж 20 козаків) до Петербурга або Москви. Разом із "жалованієм" депутації виплачували й прогінні та подорожні гроші. Останні фактично були грошима, виданими на відрядження, але за них депутація не звітувала, як і за подарунки, які одержувала в Росії. Щодо платні ("жалованія"), то воно підлягало суворому обліку та розподілу згідно з посадовими рангами Війська Запорізького (розкладу). Так, за розкладом 1768 p., який подає відомий вчений-археолог та історик Д. Яворницький, розподілялося 6660 крб таким чином: кошовому отаманові — 70 крб, судді — 60, писареві — 50, осавулові — 40, пушкарю і довбишу — ЗО, військовим канцеляристам — 12, 38 курінним отаманам — 1020, або 27 крб на кожного, товариству куренів — 5320, або 140 крб на кожен курінь, начальнику січової церкви — 5, підначальнику — 3, ієромонахам — 5, дияконам — 3, уставнику — 3, свічкареві — 1, ктиторам — 4, школярам — 3, паламарям — 10, старшинським слугам — 7, кухарям — 2 крб; крім того, подарунок офіцерові, що супроводжував жалу-ванвя, — 5 крб, унтер-офіцерові при ньому — 2, солдатам — 6, отаманам — 20 крб. Запорізька Січ не мала розвинутої банківської грошової системи: в обігу перебували гроші різних країн, які були в постійному дефіциті. На Січі існував кредит. З військових сум видавали кредити купцям на торговельні операції. Хоча доходи від військової здобичі, які колись становили основну статтю, фактично припинилися. Січ залишалася досить розвинутою економічною структурою. При ліквідації Січі її державний військовий скарб на кінець 1775р. і початок 1776р. у вигляді вкладів і готівки як залишок кошторису становив майже 200 тис. крб.

Характеризуючи період XVI—XVIII ст., можна зазначити, що економіка, торгівля, грошовий обіг, фінансова система і облік були організаційно поєднані з королівською Польщею та Російською імперією. Остання остаточно позбавила будь-яких автономних прав фінансово-кредитну систему та облік України.

З поділом Польщі під панування Австрійської, а згодом Австро-Угорської імперії потрапили Галичина, Буковина, Закарпаття. З цього часу, аж до Першої світової війни, облік в Україні формувався тільки під впливом цих двох імперій. Можна зробити висновок, що в дослов'янський період на території України облік в основному розвивався в грецьких містах-колоніях, так само і в Стародавній Греції. Згодом, в умовах трипільської культури, виникла особлива система обліку та рахунку. Щодо Київської Русі безумовним є величезний внесок княгині Ольги як родоначальниці податкового обліку на Русі. В цей час діє уже налагоджена облікова система і здійснюється підготовка облікових працівників. Пізніше, з виникненням подвійного запису на становлення обліку в Україні, величезний вплив справляли європейські бухгалтерські школи. Однією а видатних постатей, яка надавала великого значення обліку та фінансам, був І. Мазепа. Відомими вченими-українця-ми, які зробили вагомий внесок у розвиток бухгалтерського обліку, були О.П. Рудановський та О.М. Ґалаґан.

Питання для самоперевірки

1. Яка культура на території України у дослов'янський період (з 2500 до 2000 pp. до P. X.) є найбільш відомою? Чим характерний цей період для виникнення обліку?

2. Який народ вважається першим народом України у період з 1500 до 700 pp. до P. X.? Чим характерний цей період?

3.Який вплив на розвиток культури, права та обліку на території України, починаючи з VII ст. до Р. X., мала грецька цивілізація?

4. Який вплив на розвиток цивілізації та обліку на території України мало Боспорське царство у період з V ст. до Р. X. до І ст. н. е.?

5. Який вплив на розвиток цивілізації та обліку на території України в період IV—VII ст. н. е. мала черняхівська культура?

6. Що цікавого ми знаходимо в творах окремих арабських письменників (і яких саме?) для характеристики розвитку цивілізації та обліку на території України у період VII—VIII ст. н. е.?

7. Дайте характеристику історичної періодизації праісторичного розвитку України та виникнення облікової культури.

8. Охарактеризуйте передумови виникнення Київської України-Русі та внесок князя Олега у розвиток податкової системи, започаткування норм міжнародного права та міжнародних розрахунків?

9. Чим характерний для розвитку права і обліку в Київській Руеі період князювання Ігоря?

10. Чим характерний для подальшого розвитку системи держави, права та обліку в Київській Русі період князювання Ольги, її сина Святослава та внука Ярополка?

11. Чим характерний для розвитку системи держави, права, карбування монет і обліку в Київській Русі період князювання Володимира?

12. Чим характерний для розвитку правової держави і обліку в Київській Русі період за часів князювання Ярослава Мудрого?

13. Чим характерний для подальшого розвитку правової держави та ведення обліку в Київській Русі період за часів князювання Володимира Мономаха?

14. Яка роль монастирів у зародження майбутньої української бухгалтерії за часів князювання Володимира Мономаха?

15. Який вплив на ведення обліку і податкову політику в Галицько-волинському королівстві мав період монголо-татарської навали та занепаду Київської держави?

16. Чим характерні збірники "Руська правда" і який вплив вони мали на удосконалення правничої діяльності в Україні у період з XI до XII ст.?

17. Які пам'ятки законотворчої діяльності державних органів влади дійшли до нас з литовсько-руської доби з кінця XIV — до середини XV ст.? Як вони поділялись за своїм змістом та в чому їх суть?

18. Які існували суди Великого князівства Литовсько-Руського з кінця XIV — до середини XV століть та в чому їх суть?

19. Чим характерний період з кінця XTV ст. для подальшого розвитку обліку, вексельного обігу та системи оподаткування в Галицькому князівстві?

20. Який вплив на розвиток бухгалтерського обліку в Україні наприкінці XV ст. маяїг монастярї?

21. Чим характерний період з другої половини XVI ст. для бухгалтерського обліку за часів відходу українських земель до Польського королівства?

22. Чим характерний період XVII ст. у виникненні нових об'єктів обліку в Галичині?

23. Яка роль козацтва в економічному розвитку України та бухгалтерському обліку в XVII столітті?

24. Роль І. Мазепи в розвитку державних та гетьманських фінансів, державного та монастирського господарства та їхнього впливу на ведення бухгалтерського обліку.

25. Який вплив мала Конституція П. Орлика на економіку та фінанси України й на систему бухгалтерського обліку?

26. Підсумуйте основні особливості,характерні для економіки, торгівлі, грошового обігу, фінансової системи України в період XVI—XVIII ст.

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 329; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

Мы поможем в написании ваших работ!