Складання виробничої програми підприємства
Тема: Продукція: сутність, різновиди і конкурентоспроможність
ПЛАН
1. Поняття та класифікація продукції. Вартісні і натуральні вимірники обсягу продукції.
2. Номенклатура та асортимент продукції.
3. Маркетингова діяльність і формування програми випуску продукції.
4. Складання виробничої програми підприємства (самостійне опрацювання).
5. Сутнісна характеристика, показники і методи оцінки якості продукції (самостійне опрацювання).
6. Сутнісна характеристика і методичні основи визначення конкурентоспроможності продукції (самостійне опрацювання).
7. Стандартизація і сертифікація продукції підприємства (самостійне опрацювання).
За якими ознаками можна визначити, що підприємство є конкурентоспроможним?
Нормативно-правова база:
1. Закон України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 №2406-111
2. Закон України «Про якість і безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» від 22.12.1997р. № 771/97-ВР
3. Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436-IV, р. 1, гл. 4, р. 2, гл. 7.
Основна література:
4. Швайка Л.А. Планування діяльності підприємства: Навчальний посібник. – Львів: «Новий світ – 2000», 2003. – с.83-100;
5. Бойчик І.М. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів. Друге видання .випр. і доп. – К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ - 2000»,2001. – с.47-54;
6. Семенов Г.А. Організація і планування на підприємстві: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – с.386-390;
|
|
|
Додаткова література:
7. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства.: Підручник. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2001, - с.326-363;
8. Покропивний С.Ф. Збірник практичних задач і конкретних ситуацій: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 2000. – с.2001, с.116-133.
Ключові терміни і поняття:
Продукція; номенклатура продукції (послуг)асортимент продукції; валова продукція;товарна продукція; чиста продукція;маркетинг;виробнича програма; матеріально-технічне забезпечення;якість продукції (послуг)конкурентоспроможність продукції (послуг);стандартизація продукції (послуг);сертифікація продукції (послуг); внутрішньовиробничий технічний контроль якості.
ПІСЛЯ СКАНУВАННЯ
1. Поняття та класифікація продукції (робіт, послуг). Вартісні і натуральні
вимірники обсягу продукції.
Зашшшхаракпиристіті продукції (псюїіуг)
Вироблена продукція як конкретний продукт праці, результат діяльності виробничих та інших господарських систем
Мета діяльності будь-якого підприємства — забезпечити виробництво продукції, необхідної для задоволення потреб населення і держави. У процесі виробництва людина взаємодіє з певними засобами виробництва і створює продукт праці — конкретні матеріальні блага, необхідні для нормального існування суспільства.
|
|
|
Організовуючи виробництво, людина ставить перед собою мету, яка обумовлена її потребами і способом життя. Отже, виробництво підпорядковане безпосередньо людині й тим законам, які регулюють її життєдіяльність, тобто законам суспільного розвитку.
Виробництво є головною ланкою суспільного розвитку і базується на споживчих потребах людини. У результаті виробництва праця матеріалізується у вигляді конкретного продукту (продукції, виробу, послуг).
Продукція, що виготовляється, протягом певного часу перебуває на різних стадіях технологічного процесу, тобто виробничого циклу. Цей процес прийнято називати незавершеним виробництвом, а продукцію на етапі виробництва —напівфабрикатом.
Незавершене виробництво — продукція, виготовлення якої не закінчене на даному підприємстві (така продукція може знаходитися на різних стадіях виробничого процесу — від запуску сировини і матеріалів на першу операцію до прийняття її технічним контролем чи включення її в товарну продукцію, здачі замовнику); елемент оборотних коштів.
де Ni - обсяг виробництва продукції, в шт.;Сі - собівартість виробу і, грн.;
|
|
|
ТВЦ - тривалість виробничого циклу, дн.; Кнз - коефіцієнт збільшення витрат;
Д - кількість робочих днів у році, дн.
Коефіцієнт наростаючих витрат характеризує частку витрат незавершеного
виробництва на кінець розрахункового періоду у загальній собівартості продукції. Він
потребує попередніх розрахунків. Всі розрахунки зводяться до розподілу витрат за днями
виробничого циклу, коли визначаються разові витрати, що йдуть на закупівлю сировини та
матеріалів, і витрати, що залучаються у виробництво поступово. Інколи витрати на
заробітну плату та обслуговування виробництва важко розподілити за днями виробничого
циклу. Тоді їх поділяють на рівномірні частини по всьому виробничому циклу.
де М — сума матеріальних витрат на виробництво одного виробу, грн.;
С"— собівартість одиниці виробу без матеріальних витрат грн.;
Со — одноразові витрати на початку циклу виготовленню продукції, грн.;
Сп — поточні витрати на виготовлення продукції, грн.
Залежно від галузі виробництва ми маємо різні види результату праці. У промисловому виробництві результатом праці є готова продукція, на транспортних підприємствах — відповідний обсяг перевезених вантажів або пасажирів, в установах зв'язку та банках — надані юридичним і фізичним особам послуги. В окремих випадках продукт праці є водночас і виробленою продукцією, і виконаною роботою, і наданою послугою. Це стосується господарської діяльності в системі побутового обслуговування населення (полагоджені годинник, І телевізор, холодильник, взуття та ін.). Незалежно від форм власності й методів організації виготовлення продукції на підприємстві, продукція є товаром, який спрямований для обміну на інші потрібні підприємству і його персоналу товари через грошовий еквівалент.
|
|
|
Загальновідомо, що більшість продуктів праці є придатними для різних сфер і способів використання в народному господарстві. Наприклад, зерно є сировиною для виробництва борошна, виготовлення горілки чи пива, є компонентом комбікорму для худоби, може бути посівним матеріалом. Продукт праці, готовий для споживання, може стати сировиною для виробництва іншого продукту (наприклад виноград). Ці процеси повною мірою залежать від визначеної функції та місця споживання результатів праці.
Класифікація продукції за економічним призначенням
Продукція, яка випускається для потреб народного споживання, розподіляється на дві великі групи, які класифікуються як:
—група А — засоби виробництва;
—група В — предмети споживання.
Засоби виробництва, у свою чергу, поділяються на засоби праці та предмети праці. Предмети споживання — на продовольчі і непродовольчі товари.
Між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання залежно від галузі виробництва має бути встановлена науково обгрунтована відповідна пропорція на рівні держави, оскільки вони є регулятором загальнодержавної економічної політики, враховуючи зовнішню торгівлю і зовнішні економічні взаємовідносини. Такі показники науково обґрунтовуються за кожною із основних галузей народного господарства держави, і вони є орієнтиром, стратегічним напрямком в розвитку економіки. Базою для цього є наявний економічний потенціал, природно-ресурсні можливості, науковий потенціал.
У колишньому СРСР перевага надавалась прискореному розвитку групи А — засобів виробництва. Співвідношення між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання становило: група А — 60—65 % ; група В — 40—35 % .
Таке співвідношення не давало можливості повною мірою забезпечити населення продуктами харчування та предметами споживання. На ці товари був стабільний дефіцит, і тому існувала фондова розподільча система. Підприємства-виробники самі, без фондової рознарядки, не мали права реалізовувати продукцію, що ними вироблялась. За порушення фондової дисципліни, "винні" в цьому притягувались до відповідальності.
Світовий досвід і практика науково довели, що пропорції з виробництва продукції групи А і групи В мають бути відповідно такими: 45—50 % і 55—50 % . При розробці національної комплексної програми розвитку держави ці пропорції мають враховуватись натуральні та вартісні показники обсягу продукції (послуг).
Для визначення обсягу виробництва продукції, про що вже йшла мова, використовують натуральні й вартісні показники. Натуральні показники — це конкретні фізичні одиниці: штуки, тонни, метри, квадратні метри та ін. На практиці в багатьох галузях при плануванні та обліку обсягу виробництва продукції використовують умовно-натуральні показники (наприклад, банки консервів, штуки цегли, діаметри дренажних труб, листи шиферу) і подвійні натуральні показники (сталеві труби вимірюються у тоннах і погонних метрах, сувої тканини — погонними І квадратними метрами).
Обсяг продукції у вартісному вираженні на більшості підприємств різних галузей виробничої сфери визначається показниками: валової, товарної, чистої і реалізованої продукції.
Валова продукція (ВП) — вся продукція у вартісному вираженні незалежно від ступеня її готовності, її визначають за формулою
де НЗВ^ і НЗВК — відповідно вартість залишків незавершеного виробництва на початок і кінець планового періоду, грн;
іп та ік — вартість інструменту для власних потреб відповідно на початок і кінець планового періоду, грн;
ТП—товарна продукція.
У ринкових умовах господарювання більш широке застосування має показник товарної продукції.
Товарна продукція — це загальна вартість усіх видів готової продукції, напівфабрикатів і запасних частин, що реалізуються на сторону, робіт і послуг виробничого характеру для реалізації різним споживачам, вартість капітального будівництва для непромислових господарств свого підприємства, робіт, пов'язаних з освоєнням нової техніки, тара, що не входить в оптову ціну виробу.
Визначають товарну продукцію за формулою
ТП = Ni * Ці + Р
і=1
де іNi - випуск продукції і-го виду в натуральних одиницях;
Ці — оптова ціна одиниці виробу і-го виду, грн;
п — кількість видів продукції, що виготовляє підприємство;
Р — вартість робіт і послуг на сторону, грн.
Товарна продукція є практично скрізь застосовуваним вартісним показником, який дає змогу підсумувати виготовлення різних видів продукції і завдатки цьому визначити загальний обсяг виробництва на тому чи іншому підприємстві, а також обчислити низку макроекономічних і узагальнюючих похідних показників розвитку народного господарства.
Чиста продукція. За вихідний показник для її обчислення беруть обсяг товарної продукції, з вартості якої вираховують матеріальні витрати й суму амортизаційних відрахувань. За економічним змістом показник чистої продукції відображає наново створену на підприємстві вартість і завдяки цьому характеризує результати використання саме власного трудового потенціалу. Чиста продукція (ЧП) обчислюється за формулою
ЧП — ТП - (М + А),
де М— матеріальні витрати на виробництво продукції, грн;
А — сума амортизаційних відрахувань за відповідний період, грн.
Чиста продукція може бути також обчислена як сума основної і додаткової заробітної плати працівників підприємства і прибутку.
З метою об'єктивної оцінки рівня ефективності виробничо-господарської діяльності підприємства показник чистої продукції застосовується в ряді галузей народного господарства. Він дає можливість чітко визначити динаміку зростання продуктивності праці.
Є ще показник умовно-чистої продукції (УЧП) — це чиста продукція плюс амортизація. Реалізована продукція — це продукція, відвантажена покупцеві і за яку надійшли кошти на рахунок підприємства постачальника або мають надійти у визначений домовленістю (угодою) термін. Реалізовану продукцію (РП) обчислюють за формулою
РП = ТП+(Гп-Г,) + (ВЛ – В) Ї
де Гп, Гк — залишки готової продукції на складі відповідно на початок і кінець планового періоду;
Вф Вк — залишки відвантаженої продукції, за яку термін оплати не настав, і продукція на відповідальному зберіганні у покупців відповідно на початок і кінець планового періоду.
2. Номенклатура та асортимент продукції (послуг)
Міру задоволення потреб ринку визначають виходячи насамперед із показників обсягу товарів певної номенклатури та асортименту в натуральному вигляді.
Номенклатура продукції — це перелік найменувань виробів, що передбачені планом виробництва продукції, а асортимент — це різновид номенклатури товарів, що відрізняються за відповідними техніко-економічними показниками! (наприклад, в металургії прокат металу — номенклатура, а різновиди прокату — асортимент: листове залізо, круг, період, кутник і т. д.). Кожен із видів металу також може бути номенклатурою, а його різновиди — асортиментом. Наприклад, круг чи кутник — номенклатура, а їх різновиди — асортимент, в лісовій і деревообробній промисловості: дошка — номенклатура, а її різновиди — асортимент, в текстильній промисловості: пряжа — номенклатура, а її різновиди — асортимент тощо.
|
|
Загальна характеристика продукції (роботи, послуг).
Товарну номенклатуру підприємства можна охарактеризувати з погляду широта» насиченості, глибини, гармонійності.
Кількість асортиментних груп, що випускаються підприємством, свідчить про широту товарної номенклатури. Чим їх більше, тим більше широка номенклатура продукції, що випускається. Так, компанія «Проктер енд Гембл» випускає наступні асортиментні групи: миючі засоби, зубна паста, брускове мило, дезодоранти, памперси, кава й ін.
Чим більше число товарних одиниць входить в асортиментну групу, тим більше насичена товарна номенклатура. Так, в асортиментну групу «миючі засоби» даної компанії включається більш 20 найменувань різних пральних порошків, у тому числі «Тайд», «Каскад», «Аріель» і ін. У той же час фірма може запропонувати кілька варіантів кожного з наявного найменування товару. Наприклад, «Тайд» для ручного прання й автомата, з різними ароматами й у різному упакуванні, що свідчить про глибину товарної номенклатури.
І, нарешті, у залежності від того, в одній чи декількох сферах діє дана фірма, прагнучи завоювати міцну репутацію, можна говорити про більшу чи меншу гармонійність між товарами різних асортиментних груп. Зокрема, товарна номенклатура «Проктер енд Гембл» є негармонійної, тому що поряд з асортиментними групами, тісно зв'язаними між собою, випускає й інші (кава, чіпси), що свідчать про проникнення цієї фірми на інший ринок і завоюванні там міцної репутації.
Ці чотири параметри, що характеризують товарну номенклатуру, дозволяють підприємству визначити свою товарну політику. Воно може розширити свою діяльність чотирма способами: розширити товарну номенклатуру, включивши в неї нові асортиментні групи; збільшити насиченість уже наявних асортиментних груп, наблизивши до компаній з вичерпним асортиментом; запропонувати більше варіантів кожного з наявних товарів; і, нарешті, у залежності від того, в одній чи сфері в декількох буде діяти фірма, у більшому чи меншому ступені буде просліджуватися зв'язок між всіма асортиментними групами.
3. Маркетингова діяльність і формування програми випуску продукції (надання послуг)
Маркетинг — це виробничо-комерційна діяльність підприємства, спрямована на виявлення та задоволення потреб у його продукції (послугах) через продаж її на ринку з метою одержання прибутку. Маркетинг як різновид діяльності необхідної за умов ринкової економіки, виконує такі функції:
- вивчення ринку, його структуризація (сегментування), аналіз і прогнозування попиту;
- вибір сегментів ринку, прийнятних для підприємства;
- визначення номенклатури та асортименту продукції для ринку;
- розробка стратегії виходу на ринок і реакції на дії конкурентів;
- реклама, збут та його стимулювання;
- політика ціноутворення.
Об'єктом маркетингу є комплекс «потреби — товар — ціна — реклама — збут». Центральне місце в цьому комплексі належить товару, — тобто всьому такому, що продається з метою задоволення певних потреб (продукція, послуги, ресурси, ідеї тощо).
У широкому розумінні маркетинг — це не просто різновид діяльності, а ринкова концепція управління виробництвом, коли принципова ідея — задоволення потреб через ринок — стає засадною для всіх підрозділів підприємства (проектно-конструкторських, технолого-виробничих, фінансово-комерційних). Це означає, що маркетинг інтегрує всі фази підприємницької діяльності й підпорядковує їх інтересам підприємства на ринку. Маркетинг виробництво продукції цілком узалежнює від попиту на неї (від можливості її продати). За умов науково-технічного прогресу й конкурентної боротьби для виживання та успішної роботи кожне підприємство мусить мати розвинуту систему маркетингу, відповідну стратегію й тактику вирішення маркетингових завдань.
Маркетинг підприємства ґрунтується на таких принципах:
- орієнтація усіх сфер діяльності підприємства на задоволення потреб покупців із метою продажу продукції одержання прибутку;
- цілеспрямований та активний вплив на попит, його розвиток;
-гнучке реагування виробництва на зміну потреб і попиту покупців, оперативне пристосування до цих змін;
8. використання ціноутворення як механізму реагування і впливу на кон'юнктуру ринку;
9. вибір ефективних форм і методів доставки, реклами та продажу продукції; підтримування творчої атмосфери серед працівників, причетних до маркетингової
діяльності, заохочення їхньої активності (ініціативи) щодо прийняття маркетингових рішень.
У своєму розвитку маркетинг зазнав помітної еволюції, етапи якої можна охарактеризувати через зміну його концепцій. Концепція маркетингу — це загальний підхід підприємства до досягнення своєї мети на ринку. Відомі п'ять концепцій маркетингу: виробнича, продуктова, комерційна, Індивідуального маркетингу, соціального маркетингу.
Виробнича концепція передбачає спрямування головних зусиль підприємства на вдосконалення виробництва й мобілізацію внутрішніх резервів із метою розширення обсягу виготовлення продукції та зниження її собівартості. Вона є типовою за умов незадоволеного попиту, що відповідає передусім низькому рівню розвитку ринкових відносин. Застосовується також тоді, коли собівартість продукції висока і є резерви її зниження.
Продуктова концепція характеризується тим, що основну увагу вона приділяє поліпшенню споживчих параметрів виробів, їхніх конструктивних, експлуатаційних показників, підвищенню якості, а завдяки цьому забезпеченню належного збуту продукції. Ця концепція відповідає потребам конкурентної боротьби, коли є можливість підвищувати конкурентоспроможність виробів через їхнє вдосконалення за умов достатньо стабільного попиту.
Комерційна концепція полягає в тім, що для забезпечення належного збуту активізується передовсім робота комерційних служб: працівників реклами, агентів зі збуту, продавців тощо. Різні форми психологічного впливу на покупця є найбільш ефективними тоді, коли він погано обізнаний з пропонованою продукцією та її споживчими якостями.
Концепція індивідуального маркетингу орієнтує підприємство на виявлення індивідуальних потреб покупців і спрямовує зусилля на те, щоб задовольнити ці потреби ліпше, ніж конкуренти.
Концепція соціального маркетингу не обмежується виявленням і задоволенням індивідуальних потреб як умови ефективної діяльності підприємства, а бере до уваги суспільні потреби та інтереси передусім перспективного характеру: охорону навколишнього середовища, природних ресурсів, здоров'я людей, національної безпеки тощо.
Зрозуміло, що підприємство, яке мусить постійно адаптуватися до мінливого зовнішнього середовища, не реалізує тільки якусь одну концепцію. Концепції маркетингу поєднуються й використовуються комплексно залежно від конкретних умов.
Стратегія і тактика маркетингу
Для досягнення своєї мети на ринку підприємство розробляє стратегію й тактику маркетингу. Стратегія маркетингу включає такі основні рішення й обґрунтування: ринок,
на якому виступає підприємство; особливості (стратегія) поведінки на ньому; склад і обсяг
продукції, яка пропонуватиметься на ринку, розробка нової продукції, форми й методи реклами, доставки і збуту продукції, ціни на продукцію. Реалізація маркетингової стратегії здійснюється прийняттям конкретних оперативних рішень з різних питань, які можна назвати тактикою маркетингу.
Стратегія й тактика маркетингу ґрунтуються на вивченні ринку, його постійному аналізі та структуризацїї. Ринок з позиції маркетингової діяльності розглядається як сукупність реальних і потенційних покупців товарів. Головним показником ринку для продавця є попит на його продукцію, тобто потреба в ній, забезпечена реальною купівельною спроможністю покупця. У процесі аналізу попит поділяється на відповідні рівні: необмежений (попит істотно перевершує пропонування), задовільний (відповідає можливостям підприємства, є досить стабільним), обмежений (нижчий за оптимальні можливості підприємства), нерегулярний (коливається в часі під впливом певних факторів), брак попиту.
Попит на продукцію — величина змінна, тому, вивчаючи його, важливо виявити фактори, від яких він залежить. Передовсім аналізують конкурентоспроможність продукції, тобто вивчають відносну характеристику споживчих якостей власної продукції, порівнюючи її з аналогічними виробами конкурентів.
Вивчення ринку не обмежується аналізом попиту й конкурентоспроможності продукції. З'ясовуються також інші його характеристики: географія ринку та його сегменти, що в них діє підприємство; місткість ринку і можлива частка підприємства на ньому за сприятливих й несприятливих умов; основні конкуренти, особливості їхньої продукції та стратегії маркетингу; прогнозна оцінка кон'юнктури ринку на найближчий рік і перспективу (2—5 років): можливі зміни місткості ринку, динаміки попиту, гостроти конкуренції, цінової політики тощо.
Ринок як сукупність покупців можна структуризувати, тобто розподілити за певними ознаками на групи покупців — сегменти. Той чи той сегмент ринку складається з покупців, які мають близькі мотиви щодо купівлі даного товару і приблизно однаково реагують на маркетингові дії підприємства (варіант продукції, рекламу, ціну тощо). Сегментація уможливлює вибір привабливих для підприємства сфер ринку (цільових сегментів) концентрацію на них головної уваги.
На підставі аналізу сукупності покупців вибирають критерії сегментації, які є різними для ринку товарів народного споживання й ринку товарів виробничого призначення. Для предметів народного споживання такі критерії встановлюються за результатами мотиваційного аналізу покупців. До них належать: географічні (ринок розмежовується територіальної), демографічні (стать, вік, рівень доходу, освіта людей тощо), соціальні (суспільні групи, партії), психологічні (тип особистості, характер поведінки, спосіб життя тощо). Критерії сегментації ринку товарів виробничого призначення вибираються у процесі профільного аналізу підприємств та організацій. Ними можуть бути: географічні, галузеві, «потужність» споживача (великі, середні, малі підприємства), стабільність клієнтури (постійні, періодичні, епізодичні споживачі) та ін.
Сегментація дає змогу вибрати стратегію охоплення ринку. До таких стратегій належать: недиференційований, диференційований і концентрований маркетинг.
Недиференційований (масовий) маркетинг полягає в тім, що підприємство не виділяє конкретних сегментів ринку як цільових, а орієнтується на ринок у цілому, на широке коло покупців. Ця стратегія характерна для підприємств, що виробляють однорідну продукцію у великих обсягах для широкого ринку (сталь, вугілля, бензин, продукти тощо). Стратегія недиференційованого маркетингу економічна, бо потребує відносно невеликих витрат на вивчення ринку, рекламу, канали збуту внаслідок масового стандартизованого виробництва. Проте за умов конкурентної боротьби вона не завжди буває ефективною.
Диференційований (сегментний) маркетинг відрізняється тим, що підприємство виступає одночасно на кількох сегментах ринку і для кожного з них розробляє специфічний комплекс маркетингу (наприклад, пошиття чоловічого, жіночого чи дитячого одягу). Стратегія диференційованого маркетингу більшою мірою відповідає умовам конкурентної боротьби, бо орієнтується на специфічні потреби окремих груп споживачів. Але ця стратегія потребує більших маркетингових витрат і добре організованої служби маркетингу.
Концентрований маркетинг має ту особливість, що підприємство концентрує свої зусилля на одному сегменті ринку, максимально враховуючи його особливості. Спеціалізація виробництва, розподілу й рекламування товарів забезпечує зниження витрат, якщо обсяг продажу достатній. Проте стратегію концентрованого маркетингу зв'язано з підвищеним ризиком. За несприятливої кон'юнктури на вибраному сегменті ринку підприємство може опинитися у складному фінансовому стані. Присутність підприємства на кількох сегментах зменшує ризик. Концентрований маркетинг є більш прийнятним для підприємств з обмеженими ресурсами та однорідним виробництвом, тобто для підприємств сфери малого бізнесу.
З вибором варіанта охоплення ринку тісно зв'язано стратегію виходу на нього. Можливими стратегіями для виходу на ринок є такі: а) закріплення на ринку; б) розширення меж ринку; в) удосконалення продукції; г) диверсифікація.
Стратегія закріплення на ринку полягає в тім, що основним завданням підприємства стає стабілізація і збільшення продажу продукції на раніше освоєному ринку. Змін у продукцію не вносять, вона орієнтується на ту саму групу покупців (сегмент). Розв'язання завдань цієї стратегії можна досягти різними способами залежно від особливостей продукції і ситуації на ринку: інтенсифікацією реклами, розширенням мережі збуту, зниженням цін тощо. Цей варіант стратегії найпростіший і найекономніший. Проте успішним він буває передусім за умов низького насичення ринку товаром і невисокої конкуренції або браку такої взагалі. Важливе значення при цьому має етап життєвого циклу виробу. Стратегія є прийнятною для раннього і середнього етапів життєвого циклу продукції, але безперспективною для кінцевого етапу, коли продукція стає застарілою.
Стратегія розширення меж ринку передбачає вихід зі старою продукцією на нові сегменти ринку, тобто туди, де її раніше не продавали. Ця стратегія потребує додаткових витрат на вивчення нових ринків, рекламування, організацію доставки і продажу там продукції. Це має окупатися прибутком від додаткового продажу. Її застосовувати доцільно тоді, коли існуючий ринок насичено товаром, а резерви виробничої потужності та конкурентоспроможність продукції дають змогу збільшити обсяг її виробництва і продажу.
Стратегія вдосконалення продукції орієнтує підприємство на її модифікацію або заміну новою на вже освоєному ринку. Така продукція призначається для тієї самої групи покупців, але більше відповідає їхнім потребам за складом, конструкцією чи формою, є досконалішою й відповідно більш конкурентоспроможною. Цю стратегію застосовують тоді, коли продукція, яку виготовляє підприємство, застаріла, попит на неї падає, відбувається енергійне витискування її аналогічною продукцією конкурентів. Вона потребує істотних витрат на розробку та освоєння виробництва нової продукції, її рекламування. Позитивним в ній є орієнтація на перспективу і діяльність на добре вивченому ринку.
Стратегія диверсифікації означає, що підприємство розширює номенклатуру своєї продукції і виступає з новими товарами на нових ринках, освоює суміжні галузі виробництва. Диверсифікація може мати різні форми. Широко застосовується така їі форма як освоєння нової продукції, яка за технологію виробництва, експлуатаційним призначенням чи обслуговуванням є дуже близькою до продукції, що вже виготовляється. Іноді диверсифікація набирає конгломеративної форми, коли освоюються нові вироби й галузі діяльності, які не мають зв'язку з діючим виробництвом. Така диверсифікація є організаційно складнішою. Диверсифікація як стратегія виходу на ринок потребує великих витрат і має бути ретельно обґрунтованою. Вона під силу фінансово міцним підприємствам і застосовується передусім тоді, коли діяльність у межах однієї галузі виробництва починає обмежувати зростання обсягу продажу й розвиток підприємства. Диверсифікація є також засобом підвищення стійкості підприємства на ринку та зниження ризику банкрутства.
Складання виробничої програми підприємства
Найважливішим розділом плану господарської діяльності й розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма (план виробництва продукції), тобто конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції визначеної номенклатури та асортименту, а також належної якості, на певний календарний період (місяць, квартал, рік, кілька років). Оскільки продукція завжди відтворюється в натуральній і вартісній формах, то виробнича програма підприємства має дві складові: перша — обсяг виробництва в натуральних вимірниках; друга — вартість обсягу виробництва продукції. З урахуванням цього здійснюються розробка і формування виробничої програми.
Схема формування виробничої програми підприємства.
Кожне підприємство розробляє свою виробничу програму самостійно, використовуючи: вихідні дані про виявлений у процесі вивчення ринку попит; портфель замовлень на продукцію та послуги інших споживачів, що відображає його постійні прямі господарські зв'язки; державні контракти (державне замовлення), які передбачають не лише конкретну їхню величину, а й гарантоване державою забезпечення оплати поставок і необхідних бюджетних асигнувань. Окрім видачі підприємству обґрунтованих державних контрактів (державного замовлення) на виготовлення і продаж суспільно важливих видів продукції, будь-яке інше пряме втручання держави в процеси господарювання, що базується на ринкових відносинах, є недопустимим.
Ресурсне обґрунтування виробничої програми
Запроектовану й відображену в плані підприємства виробничу програму треба економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами. Виявлення реальної можливості виконання плану виробництва продукції полягає передовсім у визначенні максимального обсягу випуску виробів, що його може забезпечити наявна виробнича
потужність підприємства, та обчисленні необхідного її нарощування протягом періоду, на який було складено виробничу програму.
За вихідні дані для цього беруть середньорічну виробничу потужність підприємства та коефіцієнт її використання.
|
|
Умовний приклад розрахунку можливого обсягу виробництва продукції з наявної
|
|
Збільшення потужності за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів (здійснення певних організаційно-технічних заходів) не завжди може забезпечити випуск запланованого обсягу продукції. Цим зумовлюється потреба визначати необхідність уведення в дію нових (додаткових) потужностей за рахунок технічного переозброєння, реконструкції або розширення підприємства. Розрахунки проводять у певній послідовності.
10. визначають обсяг продукції, що не може бути отриманий з наявної потужності і для виробництва якого необхідно вводити в дію нові (додаткові) потужності;
11. установлюють для кожного року коефіцієнт освоєння нових виробничих потужностей з урахуванням існуючих нормативних строків;
• розраховують середньорічну величину нових (додаткових) потужностей 
користуючись формулою 
де 
— обсяг продукції, для забезпечення випуску котрої необхідне введення в дію нових виробничих потужностей; в„ — обсяг продукції, виробленої в поточному році з додаткових потужностей, що були введені в дію в попередні роки; при цьому в„ для першого року розрахункового періоду дорівнює нулю, другого — 
третього - 
тощо;
12. обчислюють повний обсяг виробничих потужностей н, , що вводитимуться у дію в і-му році розрахункового періоду, за формулою
де 
— величина середньорічного введення в дію потужностей в /-му році
розрахункового періоду; 0,45 — коефіцієнт для перерахунку абсолютного введення в дію потужностей у середню величину.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 238; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!