Підтримання державного обвинувачення та представництво інтересів громадянина або держави в суді

Реалізація функції підтримання державного обвинувачення прокуратурою здійснюється в двох напрямках. З одного боку, прокурор бере участь у судовому процесі як державний обвину­вач і виконує функцію кримінального переслідування (допитує обвинуваченого, потерпілого, свідків, досліджує документи, ма­теріали, речові докази тощо). Прокурор також виступає в судових дебатах з обвинувальною мовою, де дає оцінку зібраним доказам, висловлюється з питань кваліфікації злочину, покарання й інших питань, які необхідно вирішити суду при винесенні вироку. Під час цивільного судочинства прокурор виконує функцію захисту прав і інтересів громадян і охоронюваних законом інтересів сус- пільства і держави. При цьому він також має право на ознайом­лення з матеріалами справи, представленими доказами і на дачу висновку з огляду на позовні вимоги.

Прокурор обов'язково бере участь у розгляді справ у випадках, прямо передбачених законом, а також коли необхідність участі визначається судом. При цьому прокурор може взяти участь у розгляді справи на будь-якій стадії процесу, і його позиція в справі є незалежною від інших учасників процесу. При розгляді цього питання особливий інтерес викликає сумісність права суду зі своєї ініціативи залучати прокурора до участі в справі з принципом неза­лежності органів прокуратури. Можна погодитися з думкою авторів, які вважають, що для прокурора можуть бути обов'язковими тільки такі вимоги суду, виконання яких не позбавляє його ініціативи і суб'єктивного права і прерогативи на пред'явлення позову.

Участь прокурорів у судах набуває якісно нового характеру, їх конституційний обов'язок — підтримання державного обвинувачення. Публічне обвинувачення в суді — це ефективне реагування прокурора на злочинне порушення закону. Особливого значення воно набуває у період зростання злочинності і демократизації судочинства, що поставило нові вимоги до підтримання державного обвинувачення.

Підтримання прокурором державного обвинувачення в суді на належ­ному професійному рівні сприяє, з одного боку, винесенню судами законних і обгрунтованих вироків, а з іншого, — вжиттю заходів до своєчасного перегляду незаконних рішень у кримінальних справах.

Організація роботи державних обвинувачів при підтриманні державного обвинувачення у суді складається з 3 етапів. Перший етап — підготовка до участі у справі. Цей етап вимагає детального та обгрунтованого дослідження всіх матеріалів справи. Прокурор повинен якісно вивчити матеріали справи, співпрацювати зі слід­чими, готувати необхідні виписки з матеріалів справи, ознайоми­тись з відповідною нормативно-правовою та іншою літературою. Другий етап — участь у судовому розгляді справи. У випадках, коли прокурор під час судового розгляду справи дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення. І третій етап — пе­ревірка законності та обґрунтованості судових рішень і внесення апеляційного чи касаційного подання. Прокурор уповноважений вносити апеляційне та касаційне подання на необгрунтовані й незаконні вироки, рішення, ухвали і постанови суду.Досліджуючи функцію підтримання державного обвинувачення в суді необхідно зауважити, що постановою Пленуму ВСУ від 1 листопада 1996 р. № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" вказано судам першої інстанції при вирішенні питання про віддання обвинуваченого до суду на під­ставі п. 1 ст. 253 КПК визнавати обов'язковою участь у судовому засіданні прокурора у всіх кримінальних справах, що надійшли до суду з обвинувальним висновком з урахуванням конституційних принципів кримінального судочинства у межах ст. 264 КПК. По­зитивно оцінуючи позицію ВСУ щодо зазначеного питання, слід пригадати що недостатня чисельність штатів органів прокуратури не дає можливості повною мірою забезпечити участь прокурорів у судовому розгляді усіх справ. За справедливим твердженням М.І. Мичко, постанова Пленуму ВСУ щодо участі прокурора у суді на сучасному етапі має скоріше мобілізуюче значення, що і може розглядатися як мета-завдання для органів прокуратури.

Вважаю слушною точку зору В. Середи, який зазначає, що ефективність діяльності прокурора в суді можна визначити ви­ходячи з 3 критеріїв:

— за ступенем виконання завдання щодо підтримання обви­нувачення в усіх кримінальних справах, що були направлені до суду з обвинувальним висновком;

— за ступенем досягнення мети, пов'язаної із сприянням суду у виконанні вимог закону про всебічне, повне і об'єктивне дослідження доказів у справі, що розглядається, постановленні
законного, обгрунтованого і справедливого вироку;

— за ступенем досягнення мети щодо вжиття заходів до усу­нення порушень закону в діях учасників судового розгляду, від кого б вони не виходили.

Представництво прокуратурою інтересів у суді є офіційним, публічним представництвом, яке має значення самостійної фун­кції прокуратури поряд з наглядовою і функцією підтримання державного обвинувачення в суді. Вона повинна розцінюватись як окремий вид прокурорської діяльності.

Як слушно зазначає О.Р. Михайленко, законодавчо не розтлу­мачено поняття "інтереси", не визначено механізму їх захисту та представництва в судах ("інтерес" з лат. — "має значення", "важли­во"). Інтерес є не тільки важливою правовою, але й філософською, психологічною категорією. Інтереси можуть виражати спонукальні мотиви людини, громадянина, посадової особи до соціальної по­ведінки, до виконання своїх обов'язків. Його можуть мати як держава в цілому, так і окремі громадяни, колектив чи юридичні особи. В будь-якому випадку певний інтерес має бути конкретно окреслений і не обов'язково пов'язаний з його порушенням.

Специфіка представницької діяльності прокуратури в суді поля­гає в тому, що для цього не потрібні довіреності або інші пред­ставницькі документи. Це право прокуратурі було безпосередньо надано Конституцією. Згідно зі ст. 121 Конституції саме на сис­тему органів прокуратури покладається функція представництва інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом. Представництво прокуратурою здійснюється у всіх загальних і спеціалізованих судах. Основним завданням інсти­туту представництва є захист прав, свобод і законних інтересів громадянина і держави. Правові інтереси громадян обумовлені їх конституційними правами та свободами.

Зміст представництва прокуратурою інтересів громадян у суді включає: подання до суду позовної заяви, участь прокурора у розгляді такої справи або участь у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за рішенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів громадян чи держави. Виходячи з цього визначимо форми представництва прокурора: звернення до суду з позовом або заявою про захист прав і свобод фізичної, юридичної особи чи держави; визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб; участь у судовому розгляді справ; внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення; внесення заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами.

Підставами для представництва прокуратурою інтересів гро­мадян у суді можуть бути: звернення громадян, юридичних, посадових осіб, повідомлення у засобах масової інформації, а також виявлення безпосередньо прокурором порушень інтересів, що охороняються законом, а також випадки, коли таке пред­ставництво визнає за необхідне суд. Підставами для здійснення представницької функції у суді слід вважати конкретні факти про порушення прав, свобод громадян і неможливість самостійно захистити свої права у суді особисто або за допомогою адвоката, а також у випадках, коли цього вимагає суспільний інтерес при масових порушеннях законності.

Реалізація функції представництва в судах інтересів громадян і держави є одним з реальних і ефективних способів зміцнення за­конності в державі, попередження правопорушень, що виникають у цивільних, господарських, управлінських, фінансово-кредитних й інших правовідносинах.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах і застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян

Предметом цього напряму наглядової діяльності органів про­куратури є дотримання законності в період перебування грома­дянина в місцях тимчасового тримання та установах виконання покарань, які призначаються судом. Прокурор має право вимагати від адміністрації створення належних умов для затриманих осіб, узятих під варту, засуджених чи осіб, до яких застосовуються заходи примусового характеру.

Нагляд за законністю кримінально-виконавчої діяльності певною мірою відрізняється від інших прокурорських функцій, але тісно пов'язаний з ними, забезпечуючи захист особистих прав громадян. Ця наглядова функція виникла у Франції як результат визнання теорії поділу влади як основної конституційної гарантії. Французьке і споріднене з ним законодавство доручили виконання покарання і нагляд за цим процесом державній прокуратурі, таким шляхом пішов і німецький законодавець. В країнах, у яких було припинено діяль­ність органів прокуратури (у Польщі), склалося негативне станови­ще, пов'язане зі зниженням на короткий час вимог до законності й ефективності нагляду. Це змусило відповідні держави терміново створити замість прокуратури іншу установу, яка б підтримувала об­винувачення і виконувала функції, пов'язані з інспекцією законності при виконанні судових ршень у кримінальних справах. Правові засоби прокурорського нагляду за додержанням за­конності при виконанні судових рішень у кримінальних справах і застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, умовно можна поділити на засоби виявлення порушень закону, засоби попередження і усунення порушень закону.

Кадри органів прокуратури

Рішення поточних і перспективних задач будь-якого суспіль­ства пов'язано, насамперед, з визначальною роллю людського фактора, оскільки людина завжди була і залишається вирішальним суб'єктом суспільного розвитку. Новітні управлінські теорії свід­чать, що розвиток сучасного суспільства і суспільного виробниц­тва не можна розглядати тільки у виробничо-технічному аспекті, оскільки існує постійний стійкий взаємозв'язок між технічними, економічними і соціальними факторами суспільної праці.

Кадрова політика в системі органів прокуратури є провідним напрямом її діяльності, який охоплює розробку основних при­нципів роботи з людьми, що дасть можливість ефективніше вико­ристовувати людські ресурси в механізмі нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів, боротьби з негативними злочинними явищами в суспільстві.

Органи прокуратури повинні бути укомплектовані сумлінними, професійно підготовленими працівниками, що здатні вирішувати поставлені перед прокуратурою завдання. Порядок комплек­тування кадрів органів прокуратури України працівниками з належним рівнем професійної підготовки та загальної культури, необхідними діловими і моральними якостями, забезпечення стабільності кадрового складу та вдосконалення роботи з добору, розстановки, професійної підготовки та виховання прокурорів і слідчих", вимоги до працівників системи органів прокуратури й інші кадрові питання детально регламентуються Законом "Про прокуратуру", наказом Генерального прокурора України від 24 січня 2005 р. № 499ц "Щодо призначення працівників на керівні посади органів прокуратури України".

При доборі кадрів до органів прокуратури важливо дотри­муватись основних вимог, визначених чинним національним законодавством. Вирішальним фактором у кадровому питанні був і залишається професіоналізм, високі моральні якості, прин­циповість і непримиренність до будь-яких порушень закону, відданість своїм обов'язкам. В.Г. Гончаренко з цього приводу зазначав, що діяльність працівника прокуратури повинна стати одним із принципів стабільності і порядку. Кадрова політика органів прокуратури повинна бути спрямована на необхідність забезпечення раціонального співвідношення молодих працівни­ків і досвідчених співробітників. Неостаннє значення має стан здоров'я працівників прокуратури, тому що прокурорсько-слідча діяльність пов'язана з великим емоційним і фізичним наванта­женням. Працівники системи органів прокуратури повинні бути готові до психологічного дискомфорту при виконанні службових обов'язків. Постійний контакт із негативними явищами, факта­ми порушення законності, прав і інтересів громадян, держави ипливають на особистість, створюють негативний психологічний фон у роботі та житті в цілому. Виходом з цієї ситуації є оцінка своєї праці з високих позицій моралі, служіння народу, і усві­домленні важливості соціального характеру своєї діяльності, що і буде запорукою отримання морального задоволення від роботи. Саме це повинно бути доведено досвідченими співробітниками до свідомості молодих фахівців, що приходять працювати після навчальних закладів до органів прокуратури.

До працівників прокуратури (прокурорів і слідчих) Законом "Про прокуратуру" пред'являються такі вимоги: ним повинен бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту і відповід­ні ділові й моральні якості. Не можуть бути прийняті до органів прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину (за винятком реабілітованих осіб). Для підвищення ефективності ро­боти і забезпечення якісної реалізації функцій, покладених на про­куратуру, молоді фахівці, що не мають досвіду практичної роботи, проходять стажування в органах прокуратури терміном 1 рік (ст. 46 Закону "Про прокуратуру"). Порядок проходження стажування визначається Генеральним прокурором України.

При організації стажування молодих спеціалістів слід надавати їм всебічну допомогу в освоєнні професії, використовуючи досвід кра­щих прокурори* та слідчих, ветеранів органів прокуратури, приділяти увагу проблемам молодих спеціалістів, своєчасно вживати необхідних заходів для створення їм належних умов праці і побуту. З метою сприяння вихованню почуття професійної гордості та високої відпові­дальності за доручену справу для осіб, котрі вперше призначаються на прокурорського-слідчі посади, необхідно організовувати прийняття в урочистій обстановці присяги працівника прокуратури.

Робота з добору, розстановки, професійної підготовки і вихован­ня галузевих кадрів органів прокуратури є службовим обов'язком усіх керівників управшнь і відділів Генеральної прокуратури України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя, прокуратур військових регіонів й інших, які несуть повну відповідальність за стан роботи підлеглих і дотримання ними морально-етичних норм.

З метою створення кваліфікованого кадрового потенціалу ор­ганів прокуратури України необхідно постійно вивчати професій­ні, ділові та моральні якості керівних кадрів, використовуючи сучасні науково-обгрунтовані методи оцінки їх роботи.

Важливо призначати на посади прокурорів і слідчих тільки працівників, що володіють високим професіоналізмом для вирі­шення завдань прокурорського нагляду за дотриманням законів, досудового слідства, підтримання державного обвинувачення та представництва інтересів громадянина або держави у суді, мають належні організаторські здібності, володіють загальною культу­рою, а головне — умінням працювати з людьми та перебувають у кадровому резерві. До кадрового резерву для висунення на керівні посади зараховуються професійно підготовлені та ініціа-

тивні працівники органів прокуратури, які успішно виконують службові обов'язки, мають організаторські здібності та необхідний життєвий та професійний досвід.

На посаду прокурора може бути призначений фахівець, що має досвід організаційної роботи стосовно здійснення прокурорського нагляду. Тому нездатність прокурора забезпечити належну органі­зацію роботи і дисципліну в колективі повинна розцінюватися як невідповідність займаній посаді.

Відповідно до ст. 46 Закону "Про прокуратуру" на посади про­курорів АРК, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше ЗО років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або судових органах не менше 7 років; на посади районних і міських проку­рорів — віком не молодше 25 років із стажем практичної роботи в органах прокуратури чи судових органах не менше 3 років.

Працівники органів прокуратури не мають права поєднувати свою роботу з іншою діяльністю, крім викладацької, наукової чи творчої. Вони також не можуть належати до будь-яких політичних партій чи рухів.

Основою виховної роботи з кадрами є атестація. З метою оцінки ділових якостей, усунення недоліків у роботі та поведін­ці, прокурори та слідчі один раз на 5 років проходять атестацію. Молоді спеціалісти підлягають атестуванню після закінчення стажування, а повторно — через 2 роки.

Атестація (від лат. — свідчення, підтвердження) — перевірка та оцінка ділової кваліфікації працівників органів прокуратури на предмет їх відповідності займаній посаді або здійснюваній роботі з нагляду за дотриманням і правильним застосуванням закону.

Атестація повинна здійснюватись на засадах законності, об'єктивності, гласності, колегіальності та неупередженості. Достро­ково атестацію за шщіативою керівника органів прокуратури можна провести у разі підвищення або пониження по службі, а також при наявності серйозних недоліків у роботі. Вона проводиться відповідно до Положення про порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України, затв. наказом Генерального прокурора України від 17 лютого 2004 р. № 714ц.

Атестування повинно сприяти формуванню якісного складу працівників прокуратури, створенню дієвого кадрового резерву, зростанню професійної компетентності, підвищенню кваліфікації, посиленню організованості, відповідальності, особистої дисциплі­нованості, а також недопущенню випадків рекомендування на керівні посади осіб, які не мають достатньої фахової підготовки, життєвого чи практичного досвіду.

---

Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 246; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!