Необхідність функціонування та розвитку небанківського фінансового посередництва
Пріоритетна роль банків у фінансовому посередництві не перешкоджає активній діяльності та розвитку у більшості розвинутих країн небанківських фінансових установ та підвищенню їх ролі на ринку фінансових послуг.
Зростання значення небанківських фінансових установ у фінансовому посередництві відбувається під впливом таких чинників:
– підвищення рівня доходів населення у економічно розвинутих країнах;
– зростання попиту на новітні та нетрадшрйні для банків фінансові послуги;
– активний розвиток грошового, фондового, кредитного, валютного, страхового ринків;
– інституційиий розвиток небанківського фінансового сектора;
– спеціалізація небанківських фінансових установ на послугах, що не є пріоритетними для банків.
Діяльність небанківських фінансових установ має багато спільних рис з банками. Серед них:
– забезпечення опосередкованого фінансування учасників економічної діяльності;
– формування фінансових ресурсів шляхом емісії фінансових активів;
– прагнення задовольнити інтереси та наміри споживачів фінансових послуг;
– здійснення операцій на одному ринку;
– конкурування з іншими фінансовими установами за клієнтів.
Проте діяльність небанківських фінансових установ суттєво відрізняється від діяльності банків. У складі основних відмінностей такої діяльності від діяльності банків є її вузька спеціалізація, реалізація за рахунок неї небанківських операцій (за наявності дозволу держави окремих банківських), відсутність безпосереднього впливу на формування пропозиції грошей на ринку, а також вища ризикованість в порівнянні з операціями банків.
|
|
|
Світовий досвід свідчить про те, що на окремих ринках фінансових операцій діяльність небанківських фінансових установ може виявитися більш ефективною, ніж діяльність банків. Адже концентрація діяльності з реалізації одного–двох видів фінансових послуг створює умови для підвищення їх якості та максимального наближення таких послуг до споживачів. Зосередження діяльності на реалізації широкого переліку фінансових послуг, що є характерним для банків, безумовно призводить до зниження ефекту від такої діяльності.
Успішний економічний поступ країни є неможливим без ефективної діяльності конкурентного фінансового посередництва та подолання відсталості фінансового сектора. У більшості країн, які перейшли на засади ринкового господарювання, поряд із розвитком банківської системи забезпечується формування та активізація діяльності небан-ківських фінансових установ.
В Україні становлення інститутів небанківського фінансового сектора було викликано:
|
|
|
1) процесами приватизації державного майна за приватизаційні майнові сертифікати, що зумовили потребу у створенні інвестиційних фондів і компаній, довірчих товариств;
2) реформою пенсійної системи в Україні та запровадженням системи недержавного пенсійного забезпечення, що спричинили необхідність створення в країні недержавних пенсійних фондів;
3) необхідністю впровадження в країні світового досвіду щодо забезпечення страхового захисту суб'єктів господарювання та громадян, що сприяло розвитку діяльності страхових організацій;
4) потребами фінансового та соціального захисту громадян, активізації малого бізнесу; здешевлення вартості кредитів для населення, що обумовили відродження кредитних спілок;
5) поглибленням спеціалізації в діяльності економічних суб'єктів і диверсифікацією напрямів спрямування капіталу, що спричинили появу та розвиток лізингових, факторингових, інших фінансових компаній, компаній з управління активами та інших посередників.
Прискоренню формування небанківського фінансового сектора сприяли й розвиток фінансового ринку в країні та залучення населення і суб'єктів господарювання до інвестиційних процесів.
|
|
|
В Україні процес становлення небанківських фінансових установ ще не завершився, продовжується процес вдосконалення інституційної структури небанківського фінансового посередництва. Початковий етап розвитку зумовлює наявність певних недоліків і проблем у діяльності небанківських фінансових установ.
На сучасному етапі небанківське фінансове посередництво в Україні характеризується такими рисами:
– низькою питомою вагою активів небанківських фінансових установ у валовому внутрішньому продукті:
– другорядною роллю небанківських посередників у фінансуванні національної економіки та у перерозподілі капіталів;
– відсутністю завершеної законодавчої та нормативної бази щодо регулювання діяльності небанківських фінансових установ;
– відсутністю або недосконалим захистом клієнтів таких установ;
– наявністю недоліків в організаційно-економічних механізмах функціонування небанківських фінансових інститутів. Подолання проблем в діяльності небанківських фінансових установ та прискорення їх розвитку буде сприяти більш повному задоволенню потреб суб'єктів економічної діяльності у додаткових фінансових ресурсах, забезпеченню ефективної трансформації капіталу та реалізації широкого переліку якісних фінансових послуг.
|
|
|
Запитання для самоконтролю:
1. Поняття фінансового посередництва та його види.
2. Механізми перерозподілу капіталу за участю фінансових посередників.
3. Переваги діяльності фінансових посередників.
4. Умови реалізації переваг діяльності фінансових посередників.
5. Функції та значення діяльності фінансових посередників на ринку фінансових послуг.
6. Форми діяльності фінансових посередників.
7. Типи фінансових посередників за ринково орієнтованою та банківсько орієнтованою моделями фінансового посередництва.
8. Відмінності в моделях організації фінансового посередництва.
9. Загальна характеристика складу та діяльності депозитних інститутів на розвинутому ринку.
10. Склад та особливості діяльності ощадних установ контрактного типу.
11. Склад інвестиційних посередників та характеристика їх діяльності на розвинутому ринку.
12. Функції та значення банків в організації фінансового посередництва.
13. Причини розвитку небанківських фінансових послуг в діяльності банків.
14. Чинники, що зумовили появу та розвиток діяльності небанківських фінансових установ в Україні.
15. Сучасні риси небанківського фінансового посередництва в Україні.
Теми рефератів, доповідей та завдань для самостійної роботи:
1. Види банків та особливості їх діяльності на розвинутих ринках.
2. Практика діяльності небанківських фінансових установ на розвинутих ринках.
3. Проблеми функціонування та розвитку фінансового посередництва в Україні.
4. Моделі організації фінансового посередництва в країні.
5. Участь фінансових посередників у приватизації державного майна України.
6. Діяльність ощадних установ контрактного типу в країнах з розвинутою ринковою економікою.
7. Діяльність інвестиційних посередників на розвинутих ринках.
8. Діяльність страхових компаній на розвинутих ринках.
9. Практика діяльності недержавних пенсійних фондів у країнах з розвинутою економікою.
10. Особливості становлення та розвитку фінансового посередництва в країнах, що стали на шлях ринкових перетворень.
11. Проблеми становлення та розвитку небанківського фінансового посередництва в Україні.
12. Особливості створення та діяльності на розвинутих ринках хеджфондів.
Тестові завдання:
3.1. Фінансові посередники — це інститути, що забетечують:
1) перерозподіл капіталу у суспільстві за допомогою непрямого фінансування;
2) пряме фінансування діяльності суб'єктів господарювання;
3) надання посередницьких послуг на товарному ринку;
4) визначення рейтингів суб'єктів господарювання.
3.2. Фінансовими посередниками в Україні є:
1) банківські установи;
2) фондові та валютні біржі;
3) реєстратори прав власності на цінні папери;
4) депозитарні установи.
3.3. Переваги діяльності фінансових посередників на ринку полягаютьу:
1) забезпеченні вищої ринкової ціни фінансового активу;
2) збільшенні доходності фінансових вкладень;
3) забезпеченні обігу цінних паперів на фондових біржах;
4) гарантуванні фіксованого доходу на вкладений капітат.
3.4. Формами діяльності посередників на ринку фінансових послуг є:
1) реєстрація прав власності на цінні папери;
2) акумуляція заощаджень населення;
3) котирування цінних паперів на біржі;
4) депозитарна діяльність з цінними паперами.
3.5. Основними типами фінансових посередників за ринково орієнованою моделлю фінансового посередництва є:
1) ощадні установи контрактного типу;
2) депозитарні установи;
3) розрахунково-клірингові установи;
4) небанківські фінансові установи.
3.6. До депозитних інститутів як типу фінансових посередників за ринково орієнтованою моделлю належать:
1) страхові компанії;
2) кредитні спілки;
3) недержавні пенсійні фонди;
4) інвестиційні компанії.
3.7. До складу інвестиційних посередників за ринково орієнтованою моделлю фінансового посередництва належать:
1) холдингові компанії;
2) інвестиційні фонди;
3) довірчі товариства;
4) страхові компанії.
3.8. Для залучення заощаджень фінансові посередники здійснюють:
1) розміщення на ринку цінних паперів позичальників;
2) випуск власних фінансових активів;
3) викуп цінних паперів позичальників з метою їх подальшого перепродажу;
4) всі відповіді є вірними.
3.9. До ощадних установ контрактного типу налемсать:
1) кредитні спілки;
2) страхові компанії;
3) банки;
4) інвестиційні фонди.
3.10. Пряме фінансування забезпечується шляхом передачі вільного капіталу:
1) від банку до позичальника:
2) від кредитної спілки до позичальника;
3) від власника коштів до позичальника;
4) від інвестиційного фонду до позичальника.
3.11. Ринково орієнтована модель фінансового посередництва характеризується:
1) пріоритетною роллю банків у наданні фінансових послуг;
2) рівноправним розвитком банківського і небанківського фінансового посередництва;
3) взаємопроникненням банківських і небанківських фінансових установ на ринки один одного;
4) всі відповіді є вірними.
3.12. Приватизація майна державних підприємств України за приватизаційні майнові сертифікати обумовила виникнення та розвиток діяльності таких фінансових посередників, як:
1) недержавні пенсійні фонди;
2) інвестиційні фонди та інвестиційні компанії;
3) лізингові компанії;
4) компанії з управління активами.
3.13. У більшості країнах Східної Європи, які встали па шлях ринкових перетворень, фінансове посередництво розвивається за:
1) ринково орієнтованою моделлю;
2) банківсько орієнтованою моделлю;
3) змішаною моделлю;
4) особливою національною моделлю.
3.14. За банківсько орієнтованою моделлю фінансового посередництва фінансові посередники поділяються на такі типи:
1) депозитні інститути та ощадні установи контрактного типу;
2) банківські установи та інвестиційні посередники;
3) банківські установи та небанківські фінансові установи;
4) депозитні інститути та небанківські фінансові посередники.
3.15. Змішана модель фінансового посередництва характеризується:
1) поєднанням в діяльності фінансових посередників як банківських, так і небанківських операцій;
2) взаємопроникненням банківських і небанківських фінансових установ на ринки один одного;
3) відсутністю чіткої регламентації з боку законодавства банківських і небанківських операцій;
4) всі відповіді є вірними.
3.16. Проведення фінансової діяльності виключно па користь учасників фінансових установ на розвинутому ринку здійснюють:
1) страхові компанії;
2) кредитні спілки та взаємоощадні банки;
3) інвестиційні фонди;
4) трастові компанії.
3.17. Відповідно до банківсько орієнтованої моделі фінансового посередництва інвестиційний банк є:
1) інвестиційним посередником;
2) універсальним банком;
3) спеціалізованим банком;
4) депозитним інститутом.
3.18. Розвиток нетрадиційних банківських послуг в Україні обумовлений:
1) зниженням рівня доходності традиційних банківських операцій;
2) посиленням конкуренції між банківськими та небанківськими фінансовими установами;
3) необхідністю надання клієнтам повного переліку фінансових послуг;
4) всі відповіді є вірними.
3.19. Недержавні пенсійні фонди в Україні вважаються:
1) ощадними установами контрактного типу;
2) депозитними інститутами;
3) інвестиційними посередниками;
4) небанківськими фінансовими установами.
3.20. Сучасний стан небанківського фінансового посередництва в Україні характеризується:
1) незначного участю небанківських фінансових установ у непрямому фінансуванні суб'єктів господарювання;
2) відсутністю або недостатнім захистом клієнтів небанківських фінансових установ;
3) наявністю недоліків в організаційно-економічних механізмах функціонування небанківських фінансових установ;
4) всі відповіді є вірними.
Література:
1. Господарський кодекс України: Коментар. - Х.:ТОВ "Одіссей", 2004. - 848 с.
2. Закон України ''Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р. // Відомості Верховної Ради України- 2002 -№1.
3. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7.12.2000 р.// Відомості Верховної Ради України -2001- № 5 - 6.
4. Закон України ''Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" від 15.03.2001 р. //Відомості Верховної Ради України - 2001- № 21.
5. Закон України "Про кредитні спілки" від 20.12.2001 р. //Відомості Верховної Ради України - 2002 - № 15.
6. Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про страхування» від 4 жовтня 2001 р. //Урядовий кур'єр. - 2001-7 листопада.
7. Гриценко О. Гроші та грошово-кредитна політика: Навч. посібник. -К.: Основи, 1996.-180 с.
8. Гроші та кредит: Підручник / М.І. Савлук. А.М. Мороз. М.Ф. Пу-ховкінатаін.; За заг. ред. М.І. Савлука. - К.: КНЕУ 2001. - 602 с.
9. Ходаківська В.П., Данілов О.Д. Ринок фінансових послуг: Навч. посібник - Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. - 501 с.
10. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Підручник. - К.: Знання, 2006. - 535 с.
Дата добавления: 2018-10-25; просмотров: 355; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!