ІІІ Завдання соціальної роботи у медичному закладі.
I Чинники вигорання професіоналів, що надають психологічну допомогу: 1.1.Психологічні чинники синдрому емоційного вигорання консультанта розподіляються на три групи: індивідуальні(внутрішні), організаційні (зовнішні) та чинники, пов’язані з особливостями взаємовідносин “консультант-клієнт”. З трьох проаналізованих груп чинників найкращими предикаторами вигорання виявляються особистісні риси психологів-консультантів та особливості клінічних взаємовідносин. Відносно менший організаційних чинників пояснюється специфічними рисами вітчизняного соціокультурного середовища, що зокрема, характеризується слабкою зовнішньою(організаційною, правовою) регламентацією діяльності психолога-консультанта і недостатньо розвинутою системою її матеріального забезпечення. Аналіз організаційних чинників емоційного вигорання виявляє найменші ознаки вигорання у тих психологів- консультантів, які займаються не тільки індивідуальною, але й груповою роботою, і мають приватну практику. На рівні особистісних рис, компенсаторною по відношенню до вигорання є вираженість фемінінних рис у чоловіків та маскулінних- у жінок- консультантів. Таким чином, тенденція до “адрогінності”, вихід за межі статево-рольових стереотипів дозволяє запобігти вигоранню. Вигорання не залежить від типу професійної установки психолога-консультанта (діалогічного чи монологічного), а пов’язане з її структурними характеристиками. Вигоранню протидіє єдність (гомогенність) трьох компонентів професійної установки психолога-консультанта- когнітивного, афективного, поведінкового. 1.2.Зовнішні чинники: - брак матеріальних ресурсів для здійснення цілей (немає грошей); -жорсткі рамки контролю і звітності (надмірні навантаження); - брак професіоналізму внаслідок: належної освіти ( неякісна освіта), необхідність досвіду роботи. - специфіка с.р. взагалі ( категорії: особи похил..віку, клієнти з особливими потребами, хронічні або смертельно хворі, з вадами психічного зд., залежні від психоактивних речовин, особи з девіантною поведінкою, бездомні); - специфіка с.р. в Україні ( молода професія, низький рівень спеціалізації, низький рівень соц. Престижу та матеріальної винагороди); - робота під орудою керівника який сам страждає на симптоми вигорання; - робота під орудою керівника що використовує переважно негативний зворотній зв'язок ; - відсутність або недостатність супервізії (немає більш досвідченого працівника який міг би навчити). Внутрішні чинники : -сензитивність – схильність гостро відчувати і переживати всі події, що відбуваються в житті; - інтровертність- нездатність поділитися емоціями з близькими - високий рівень емпатії (співпереживання); - перфекціоналізм – прагнення вдосконалення; - ідеалістичний ентузіазм – відданість і впертість без врахування об’єктивних обмежень щодо досягнення цілей.
|
|
|
|
|
|
II Групова соц іальна робота, як метод соц. роботи.
До основних переваг групових форм роботи можна віднести такі:
Група створює умови «суспільства в мініатюрі», що відображає зовнішній світ і дозволяє програвати реалістичні ситуації в штучно створеному спілкуванні.
Група надає можливість отримати зворотний зв'язок і підтримку від людей, що мають спільні проблеми чи переживання з конкретним учасником групи. У процесі групової взаємодії відбувається прийняття цінностей і потреб інших людей. В умовах групи людина відчуває себе прийнятою іншими, користується довірою, оточена турботою і має можливість отримати допомогу.
Ситуація групи може значно полегшити проблеми, що виникають у міжособистісних стосунках; вона надає можливість відчути реакцію на себе і свої вчинки, проекспериментувати різні стилі спілкування з партнерами по групі. У групі кожен відчуває себе рівноцінним партнером у спілкуванні чи в будь-якій творчій взаємодії.
|
|
|
Група заохочує кожного в спробі само розкритися та само вдосконалитися, внаслідок цього зростає впевненість людини в своїх силах. Гнучкість форм групової роботи робить метод більш демократичним, придатним для значної кількості людей, що потребують допомоги.
Головною перевагою групової форми роботи є здобуття особистісного досвіду поведінки в мікросоціумі. При цьому група не пропонує еталонів поведінки, вона лише допомогає усвідомити емоційний стан, почуття, сформувати готовність до відповідальності особистості за своє майбутнє та життя в цілому.
Кінцевою метою роботи групи є реабілітація кожного у власному сприйнятті, думках, почуттях; прийняття реального життя, реставрація почуття гідності та оптимізму.
ІІІ Завдання соціальної роботи у медичному закладі.
Задачи социальних работников:
1.Оценить психосоциальные стрессы с которыми сталкиваются физически больные пацмэнты и их семи и окозать не посредственую соціально- терапевтическую піддержку.
2.Получить максимальную пользу от соц.. програм здравоохранения
3.Создать соц. программы по охране здоров’я включая профелактические программы для населения.
|
|
|
4.Гуманизировать программы учебных учреждений в интересах пациентов и поставить их на службу обществу.
5.Способствовать всестороннему лечению пациентов в тесном сотрудничеству с врачами и другими медецинскими работниками.
6.Учавствовать в анализе сложившегося положення и в разработке мер по улучшению социальной политики в области здравоохранении и планировать её развитие.
7.Привлекать население к участию соц. помощи способствовать повышению уровня его информированности.
8.Оценивать и улучшать соц. Медицинскую поддержку, беря на себя инициативу и ответственность.
Социальный работник приносит свои професиональные знанияи навыки в деятельность мед. учреждений. Однако работая в мед. учреждлениях соц. Работник перспосабливается к специфики их целей и задач. Для понимания нужд больного находящегося в больнице соц. работник должен знать природу болезни и учитывать множество психологический, социальных и физиологических факторов, относящихся болезни и ухода за пациентом. Соц. работник должен учитывать, что адаптация к болезни- дело не только самого пациента. Иследуя связь между физическим и психическим состоянием, професиональный соц. работник, дорлжен принемать во внимание симейные, этические и культурные предпосылки, а также социально – экономические положение пациента.
Соц.работнк в мед. учреждениях должен учитывать личность пациента, обстоятельства его семейной жизни, следует проводить консультирование больного, его семьи или их друзей и соседей.
Соц. работник должен уметь оказывать услуги связаные с процессом реабилитации больных после выписки с больницы, что очень важно поскольку действенная реабилитация – это ключ к выздоровлению пациента.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 99; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!