Необхідність зміни економічної політики
Вступ
Нова економічна політика є однією з проблем, що постійно привертає увагу дослідників і осіб, які вивчають історію України. Після 7-літнього періоду воєн і революцій новий більшовицький уряд, що ще не мав досвіду керування країною в умовах мирного господарського будівництва, зміг в період політичної кризи весни 1921 р. виробити економічну політику, що дозволила за короткий термін відновити економіку і почати подальший успішний її розвиток. Відмова західних країн у наданні кредитів, що нагромадилася за роки громадянської війни й інтервенції, змушували Радянську державу робити ставку на внутрішні ресурси. Головним завданням тепер було відновлення зруйнованої економіки, підведення економічної основи під Радянську владу.
Передумови нової економічної політики
На початку 20-х років ХХ ст. внутрішнє становище Радянського Союзу, а відтак і України, яка входтла до його складу, характеризується глибокою кризою. Саме вона обумовила перехід більшовицького керівництва до нової економічної політики (неп).
Економічна розруха охопила все народне господарство країни. Вона була спричинена тривалими воєнними діями, воєнно-комуністичною політикою, яка призвела до деорганізації господарських зв'язків ("воєнний комунізм", що предбачав завершення націоналізації, продовольчу розкладку, обмеження приватного підприємництва, ліквідацію товарно-грошових відносин, зрівняльний розподіл, мілітаризацію праці, терор проти всіх противників радянської влади). На початку 1921 року обсяг промислового виробництва становив лише 12% довоєнного, скоротився продаж сільськогосподарської продукції. Не працювали фабрики і заводи, був зруйнований транспорт, не вистачало палива. Продуктивність праці в деяких галузях знизилася на 80%. Валовий збір хліба в Україні 1920 р. становив майже 38,5% від рівня 1913 р. Майже не працювали в цей час маслоробні, шкіряні підприємства, гуральні, млини та електростанції. Кількість коней у сільському господарстві скоротилася в три рази. Не вистачало найнеобхіднішого: хліба, м'яса, одягу, взуття.
|
|
|
Наслідком невдоволення селян продрозкладкою була політична нестабільність. Селянство все різкіше вимагало повної реалізації наданого йому революцією права розпоряджатися землею і продукцією своєї праці. Вилучити хліб з українського села ставало дедалі важче. Здійснення продрозкладки за допомогою продзагонів і армійських частин ускладнило ситуацію.
Ще одним приводом переходу до непу був голод 1921 - 1923 рр. Катастрофічна посуха та неврожай 1921 загострили ситуацію з хлібом у найважливіших зернових районах Росії, у Поволжі, на Північному Кавказі та півдні України (епіцентром лиха стала Запорізька губернія). УСРР зібрала лише 30% урожаю 1916 р. Особливо важким був 1922 р. З двох хвиль голоду, що прокотилися Україною, 1921 - 1923 рр., преша значною мірою була зумовлена надмірним вивезенням хліба в голодуюче Поволжя та промислові центри Росії, насамперед Москву і Петроград, а друга хвиля 1922 - 1923 рр. - експортом українського зерна (15 млн пудів). Ще одна причина голоду 1921 - 1923 рр. - численні конфіскації продовольсва, які Москва застосоввала як ефективний засіб придушення антибільшовицького повстанського руху. В умовах голоду політична активність селян значно знизилася.
|
|
|
Послабшало об'єднання робітничого класу і селянства. На грунті голоду і втоми невдоволення виявлялося і серед робітників, життєвий рівень яких знизився приблизно в 3 рази. Робочий клас зменшився чисельно. Багато робітників, щоб прогодуватися, виїжджали в село. Загальна їх кількість у великій промисловості скоротилася з 2429 тис. в 1917 р. до 1273 тис. чол. в 1920 р. Йшов вкрай небезпечний процес розпилення, декласування робочого класу, звужувалася соціальна база Радянської влади.
Справа дійшла до страйків у містах і заколотів в селі. Селянські повстання охопили частину Сибіру, Україну, Тамбовську губернію і ряд інших районів. До весни 1921 р. в рядах їх учасників налічувалося вже близько 200 тис. чоловік. У містах наростала хвиля масових страйків і демонстрацій робітників.
|
|
|
В основі своїй вимоги селянства були справедливі і вказували єдиний шлях до порятунку Радянської держави від економічного краху. За своєю суттю, це були стихійні вибухи народного обурення політикою Радянського уряду. Але в кожному з них більшою чи меншою мірою наявний і елемент організації. Його вносив широкий спектр політичних сил: від монархістів до соціалістів.
Назрівала нова громадянська війна. За кордоном визнали початком її "Кронштадтський заколот", який представляв найбільшу небезпеку для країни і показав, що зерна конфлікту проникли і в армію. У березні зі зброєю в руках проти комуністів виступили матроси і червоноармійці Кронштадта - найбільшої військово-морської бази Балтійського флоту.
У Петрограді було введено стан облоги. Заколот довелося придушувати силою. Ліквідація "Кронштадтського заколоту" стала наочним прикладом трагедії роз'єднання трудящих командною системою.
Однак заколоти в країні тривали. Глибокі зміни були необхідні в усіх сферах суспільного життя, внутрішньої і зовнішньої політики. Почалося переосмислення її основ, що супроводжувалося розкріпаченням господарського життя країни від тотального державного регулювання. У своєму робочому блокноті Ленін лаконічно висловлює думки двома фразами: «1921: економічний підхід до селянства. Пошуки економічної політики».
|
|
|
Необхідність зміни економічної політики
Кронштадтський заколот підтвердив, що необхідно вжити негайн найрішучіших заходів для поліпшення становища селянства і підйому його продуктивних сил, що потрібна нова господарська форма союзу робітничого класу і селянства, вигідна і тим і іншим. Вся система «воєнного комунізму» зіштовхнулася з інтересами селянства.
Політика «воєнного комунізму», найважливішими елементами якої були продрозкладка і прямий продуктообмін між містом і селом, зіграла величезну роль у завоюванні перемоги в роки громадянської війни. Але вона не відповідала завданням господарського будівництва, загальмовуючи розвиток продуктивних сил. Розкладка, яка залишила селянину право мати надлишки, не створювала для нього господарського стимулу до розширення виробництва. Навпаки, селянин скорочував виробництво хліба та інших продуктів сільського господарства.
«Розверстка в селі, - говорив В. І. Ленін, - цей безпосередній комуністичний підхід до завдань будівництва в місті, заважала підйому продуктивних сил і виявилася основною причиною глибокої економічної і політичної кризи, на яку ми натрапили навесні 1921 року».
У цих умовах не могла розвиватися і промисловість, оскільки робітники, не отримуючи достатньої кількості хліба, змушені були піти з фабрик і заводів. Гальмувало розвиток промисловості та сільського господарства відсутність господарської змички між містом і селом. При «воєнному комунізмі» торгівля найважливішими продуктами була заборонена, була зроблена спроба замкнути будь-який оборот, неминучий при існуванні мільйонів дрібних товаровиробників. Це вкрай негативно позначалося на розвитку середніх господарств, котрі стали в роки громадянської війни переважаючими в селі.
З переходом до мирного господарського будівництва треба було створити економічну змичку між містом і селом, між промисловістю та сільським господарством через торгівлю. Для забезпечення якнайшвидшого відновлення сільського господарства слід було створити у селян особисту матеріальну зацікавленість у підвищенні продуктивності їх господарств. А це можна було зробити тільки одним шляхом - дати селянам право мати надлишки і дозволити їм вільно продавати їх, щоб купувати промислові товари. Отже, треба було замінити продрозкладку продподатком.
Щоб відновити фабрики, заводи, транспорт в умовах тієї економічної розрухи, яку переживала країна, необхідно було, перш за все, забезпечити робочий клас хлібом, забезпечити підприємства, транспорт паливом і сировиною, а також створити ринок збуту для промислової продукції. Без зосередження в руках держави великих запасів продовольства ні про яке відтворення великої промисловості не може бути й мови, писав В. І. Ленін.
З боку селян і робітників все гучніше лунали вимоги скасувати продрозкладку. І в лютому 1921 р. була прийнята резолюція, в якій говорилося: «Визнати існуючу форму отримання з селян продуктів їхньої праці шляхом розверстки недоцільною, так як розкладка, викликаючи погіршення і розвал сільського господарства , не тільки не відповідає інтересам селянських мас, але також і згубним чином відбивається на становищі робітників мас. Замінити розверстку певним податком ». Цей податок, сказано в резолюції, не повинен бути обтяжливим для селян. Необхідно дозволити селянам продавати надлишки організаціям трудящих через кооперативи.
Таким чином, із закінченням громадянської війни і переходом до мирного соціалістичного будівництва необхідно було скасувати політику «військового комунізму» і створити міцний союз між робочим класом і селянством на новій господарської основі.
Ленін розробляв нову економічну політику - політику повної економічної та політичної реорганізації розвитку суспільства в умовах багатоукладнгої економічного життя.
Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 159; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!