Організований виховний процес має свої закономірності.

Педагогіка як наука, її виникнення і розвиток.    Педагогіка — сукупність теоретичних і прикладних наук, що вив-чають процеси виховання, навчання і розвиту особистості.Термін походить від грецьких слів «раіз» («раісіоз») — дитя і «а£о» — веду, виховую, тобто «дітоводіння», «діто-водство». У своєму розвитку педагогіка пройшла такі стадії: народна педагогіка — духовна педагогіка — світська педагогіка. Народна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду наро-ду, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдан-ня, засоби і методи виховання та навчання.Духовна педагогіка — галузь педагогічних знань і досвіду з вихо-вання і навчання особистості засобами релігіїСвітська педагогіка пройшла тривалий етап становлен-ня. Своїм корінням вона сягає давнього світу. В Китаї, Індії, Греції, Римі було зроблено перші спроби узагальни-ти досвід виховання, сформулювати певні педагогічні по-ложення, ідеї, У тогочасних філософських трактатах зна-ходимо перші педагогічні узагальнення, зокрема щодо проблеми співвідношення політики і виховання, особисто-сті й держави, цілі, змісту та правил виховної діяльності.Педагогіка у своєму розвитку спирається на такі дже-рела: 1. Педагогічну спадщину минулого. Чимало положень вищезазначених видатних педагогів минулого і нині є зло-боденними. 2. Сучасні педагогічні дослідження. Вони збагачують педагогічну думку новими ідеями. 3. Передовий педагогічний досвід. Різнобічне вивчення та узагальнення педагогічного досвіду дає змогу визначити певні закономірності, закони, що живлять нові теорії, концепції, прогнози. Отже, здобуте в процесі вивчення пе-дагогічного досвіду знання стає джерелом існування та розвитку педагогічних наук. 2. Предмет, об ’ єкт і завдання сучасної педагогіки. Предметом педагогіки є виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством,об'єктом педагогіки є процес виховання людини. Найважливішими завданнями педагогіки як науки є: дослідження закономірностей процесу виховання, його структуру й механізмів, розробка теорії й методики організації навчально-виховного процесу, його змісту, принципів, організаційних форм, методів та прийомів 3. Характеристика основних категорій педагогік Традиційно до найважливіших категорій педагогіки відносять виховання, освіту і навчання. Однак останнім часом їхнє коло дещо розширюється за рахунок таких понять, як розвиток, навчальний процес, педагогічний процес, навчально-виховний процес та ін. Виховання - цілеспрямований та організований процес формування особистості. У педагогіці поняття "виховання" використовують у широкому соціальному, в широкому педагогічному, у вузькому педагогічному, в гранично вузькому педагогічномузначеннях.Виховання в широкому соціальному значенні означає формування особистості під впливом навколишнього середовища, умов, обставин, суспільного ладу. Виховання в широкому педагогічному значенні охоплює формування особистості дитини під впливом діяльності педагогічного колективу закладу освіти, яка ґрунтується на педагогічній теорії, передовому педагогічному досвіді.Виховання у вузькому педагогічному значенні є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога, спрямованою на досягнення конкретної мети в колективі учнів (наприклад, виховання здорової громадської думки).Виховання в гранично вузькому педагогічному значенні реалізується як спеціально організований процес щодо формування певних якостей особистості, процес управління її розвитком через взаємодію вихователя і вихованця.   Освіта - процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших якостей особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.Навчання - цілеспрямована взаємодія вчителя й учнів, у процесі якої відбувається засвоєння знань, формування вмінь і навичок.Розвиток - процес якісних змін в особистості, зумовлений удосконаленням духовних, психічних, фізичних та соціальних можливостей людини з метою самореалізації на основі внутрішньо закладених здібностей та задатків.Педагогічний процес - взаємодія вихователів і вихованців з метою виконання поставлених виховних завдань.Навчальний процес - співробітництво вчителів та учнів з метою засвоєння певної системи наукових знань, навчальних умінь та навичок, досвіду емоційно-чуттєвого ставлення до світу та досвіду творчої діяльності.Навчально-виховний процес - поєднання процесів навчання, виховання та розвитку особистості з метою досягнення певного рівня освіченості.Самоосвіта - це набуття нових знань та вмінь шляхом самостійної роботи над матеріалами і, відповідно, собою. 4. Система педагогічних наук, зв ’ язок педагогіки з іншими науками.      До педагогічних наук належать: загальна педагогіка, вікова педагогіка, корекційна педагогіка, галузеві педагогіки. Загальна педагогіка вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання і освіти, досліджує загальні проблеми навчально-виховного процесу.Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми й методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп. Корекційна педагогіка вивчає і розробляє питання виховання, навчання та освіти дітей з різними вадами: сурдопедагогіка (навчання й виховання глухих і глухонімих), тифлопедагогіка (навчання і виховання сліпих і слабкозорих), олігофренопедагогіка (навчання й виховання розумово відсталих і дітей із затримками розумового розвитку), логопедія (навчання і виховання дітей з порушеннями мовлення), виправно-трудова педагогіка (перевиховання неповнолітніх і дорослих злочинців). Галузеві педагогіки — військова, спортивна, вищої школи, профтехосвіти та ін. 5. Загальна характеристика логіки і методів науково-педагогічного дослідження.   Ло́гіка — наука про закони і форми мислення, методи пізнання та умови істинності знань і суджень.Метод науково-педагогічного дослідження — шлях вивчення й опанування складними психолого-педагогічними процесами формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання. Найчастіше в педагогічних дослідженнях використовують такі методи: Метод педагогічного спостереження — спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах. Метод бесіди — джерело і спосіб пізнання педагогічного явища через безпосереднє спілкування з особами, яких дослідник вивчає в природних умовах.Метод анкетування — дає змогу підвищити об'єктивність інформації про педагогічні факти, явища, процеси, їх типовість, оскільки передбачає отримання інформації від якнайбільшої кількості опитаних.Метод педагогічного експерименту — науково поставлений дослід організації педагогічного процесу в точно враховуваних умовах.Метод вивчення шкільної документації та учнівських робіт. Особові справи учнів, класні журнали, контрольні роботи, зошити з окремих дисциплін, предмети, виготовлені в навчальних майстернях, дають дослідникові об'єктивні дані, що характеризують індивідуальні особливості учнів, їх ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості вмінь та навичок.Метод рейтингу — оцінка окремих сторін діяльності компетентними суддями (експертами).Метод узагальнення незалежних характеристик - узагальнення відомостей про учнів, отриманих за допомогою інших методів, зіставлення цих відомостей, їх осмислення.Метод психолого-педагогічного тестування — випробування учня на певний рівень знань, умінь або загальну інтелектуальну розвиненість за допомогою карток, малюнків, задач-шарад, ребусів, кросвордів, запитань.Метод соціометрії — вивчення структури і стилю взаємин у колективі (запозичений із соціології).Метод аналізу результатів діяльності учня — аналіз результатів різних видів діяльності учня (передусім успішності, виконання громадських доручень, участі в конкурсах та ін.), який допомагає скласти уявлення про нього за реальними справами.Метод аналізу результатів діяльності учня — аналіз результатів різних видів діяльності учня (передусім успішності, виконання громадських доручень, участі в конкурсах та ін.), який допомагає скласти уявлення про нього за реальними справами.Метод моделювання — створення й дослідження моделей.Теоретичні методи (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, висновки) становлять особливу групу методів педагогічного дослідження.Метод вимірювання — присвоєння чисел речам відповідно до певних правил. 6. Характеристика основних положень Закону України "Про освіту", Закону України « Про загальну середню освіту » ( принципи побудови освіти в Україні; структура освіти в Україні; середня освіта; учасники навчально-виховного процесу, їх права та обов'язки і т.д.). Положення Закону України "Про освіту" , Закону України «Про загальну середню освіту» в основному трактують: гуманістичний характер освіти; пріоритет загальнолюдських цінностей; вільний розвиток особистості; загальна доступність освіти; безплатність загальної освіти; всебічний захист того, хто навчається; особливе значення в управлінні, функціонуванні і розвитку школи має збереження єдності державно-національного, культурного і освітнього простору; свобода і плюралізм в освіті; відкритість освіти; демократичний, державно-громадський характер управління освітою; світський характер освіти в державних, муніципальних освітніх закладах; здобуття освіти рідною мовою; зв'язок освіти з національними і регіональними культурами і традиціями; наступність освітніх програм; варіативність освіти; розмежування компетенції суб'єктів системи.Принципи побудови освіти в Україні: 1. Доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою. 2. Рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку. 3. Гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей. 4. Органічний зв'язок з освітою та національними історією, культурою, традиціями. 5. Незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій.Структура освіти в Україні включає: дошкільну освіту; загальну середню освіту; позашкільну освіту; професійно-технічну освіту; вищу освіту; післядипломну освіту; аспірантуру; докторантуру; самоосвіту.Загальна середня освіта забезпечує всебічний розвиток дитини як особистості, її нахилів, здібностей, талантів, трудову підготовку, професійне самовизначення, формування загальнолюдської моралі, засвоєння визначеного суспільними, національно-культурними потребами обсягу знань про природу, людину, суспільство і виробництво, екологічне виховання, фізичне вдосконалення.Учасниками навчально-виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі є: - учні; - керівники; - педагогічні працівники; - психолог, бібліотекар; - інші спеціалісти; - батьки, або особи, що їх замінюють. 7. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті, її мета, завдання та очікувані результати. Національна доктрина розвитку освіти затверджена Указом Президента України 17 квітня 2002 року. Його основна мета - виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури національних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури. Національне виховання спрямоване на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування у дітей та молоді національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної і світової культури. Головними складовими національного виховання є громадянське та патріотичне виховання. У XVI розділі "Очікувані результати" висловлюється впевненість у тому, що реалізація Національної доктрини забезпечить перехід до нового типу гуманістично-інноваційної освіти, що сприятиме істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості та суспільства. Зростуть самостійність і самодостатність особистості, її творча активність, що зміцнить демократичні основи громадянського суспільства і прискорить його розвиток. Освіта, здобута в Україні, стане конкурентоспроможною в європейському та світовому освітньому просторі, а людина - захищеною і мобільною на ринку праці. 8. Особистість як предмет дослідження психологічної і педагогічної науки. Українська народна педагогіка про особистість, основні чинники її розвитку, виховання та формування. Проблема особистості – одна з центральних у філософії, соціології, педагогіці, психології та низці інших наук. Одначе кожна наука вивчає особистість, керуючися своїм предметом дослідження. Педагогіка досліджує педагогічні закономірності формування й розвитку особистості. Дійсно, розвиток і діагностика особистості вихованця, визначення найбільш ефективних напрямів виховного впливу неможливі без знання структури особистості та закономірностей її формування. Про унікальність особистості свідчить наявність понад 90 її визначень у психології. Мабуть, – пише С. А. Тарібян, – серед населення нашої планети неможливо знайти двох однакових людей, у тому числі й серед однояйцевих близнюків. Але водночас «особистість є поняття соціальне, воно виражає все, що є у людини надприродного, історичного. Особистість не є вродженою, вона виникає в результаті культурного та соціального розвитку», – наголошував Л. С Виготський. Народна педагогіка сприяє реалізації принципу зв'язку школи з життям народу. До того ж, раціональне застосування народних засобів забезпечує наступність між дошкільним і шкільним навчанням, полегшує перехід із сімейної обстановки в шкільну. Інакше кажучи, воно з'єднує батьківське виховання з учительським, школу з сім'єю, оскільки серцевина етнопедагогіки - насамперед у родині. І чим більше в шкільній праці елементів домашньої дидактики, тим краще. Адже, за висловом К. Д. Ушинського, школа для дитини хороша тоді, коли вона пройнята сімейним характером і більше схожа на сім'ю, ніж на школу. Великого значення в родинній педагогіці надавалося чиннику спадковості. Другим важливим чинником впливу на особистість родинна педагогіка висуває середовище — стан взаємин у сім'ї, розпорядок і життя, побут, звичаї і традиції, матеріальне становище, житлові умови. Чітко визначився в народних уявленнях і такий могутній чинник формування особистості, як виховання, особливо виховання прикладом. 9. Основні фактори формування та розвитку особистості. Детермінанти, що мають безпосередній вплив на формування і розвиток особистості, визначають як основні фактори формування особистості та класифікують за характером їх впливу на індивіда. Це внутрішні (фізіологічні й психічні властивості організму) та зовнішні (соціальне оточення людини, активна взаємодія з іншими людьми тощо) умови розвитку індивіда як особистості. В історії психології мали місце біологізаторські, соціологізаторські та соціобіологізаторські концепції формування особистості. Домінування конкретної концепції залежало від надання переваги певній методологічній позиції: біологічній чи соціальній. Конкретний вибір визначає ідеали, цілі, принципи, зміст,методи, форми виховної роботи зі підростаючим поколінням та її результат. Також основними факторами формування та розвитку особистості є: біологічна спадковість,фізичне оточення, культура,груповий досвід, унікальний індивідуальний досвід. 10) Основними рушійними силами розвитку особистості вихованця є: • рівень розвитку особистості та її ідеали, життєві цінності й настанови; • потреби, мотиви, мотивації особистості та моральний обов'язок; • життєві домагання особистості та її можливості; • спадкові дані та потреби виховання; • емоційно-почуттєва сфера особистості; • особливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо. Таким чином, вивчити своїх вихованців – означає виявити особливості підструктур психологічної структури особистості, визначити закономірності їхнього прояву в формуванні та розвитку особистості, виокремити рушійні сили їх розвитку і формування, на цій основі прогнозувати процес виховання. Тому вихователям слід знати вікову періодизацію особистості – поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. Г. С Костюк трактував вік у психології як конкретний відносно обмежений у часі ступінь психічного розвитку, що характеризується сукупністю закономірних фізіологічних и психічних змін, не пов'язаних з індивідуальними особливостями, однаковими для всіх людей. Вікові психічні особливості зумовлені історичним розвитком, спадковістю, вихованням, змістом і характером спілкування і діяльності людини. При цьому спілкування і діяльність, на його думку, безпосередньо впливають на терміни переходу від однієї вікової стадії до іншої. Д. Б. Ельконін на основі ідей Л. С Виготського і О. М. Леонтьева створив загальноприйняту у вітчизняній психології науково-продуктивну концепцію періодизації психічного розвитку особистості. Він основні періоди психічного розвитку особистості визначав за такими психолого-педагогічними критеріями: по-перше, віковий розвиток розумів як загальну зміну особистості, формування нового плану відображення дійсності, зміни в діяльності та життєвій позиції, встановлення особливих взаємин з оточенням, формуванням нових мотивів і ціннісних настанов; по-друге, він дотримувався думки Л.С.Виготського про внутрішню детермінованість розвитку та його цілеспрямований, розвивальний, стрибкоподібний характер; по-третє, базувався на конкретно-історичному розумінні природи дитини; по-четверте, брав за основу розвитку якісні й суттєві ознаки в їх системному зв'язку. Особливу увагу він звертав на діяльнісну інтерпретацію розвитку людини.   11) Виховання - третій суттєвий фактор розвитку і формування особистості. Воно коректує вплив спадковості й середовища з метою реалізації соціальної програми розвитку особистості. На відміну від соціалізації, яка відбувається в умовах стихійної взаємодії людини з навколишнім середовищем, виховання розглядається як процес цілеспрямованої і свідомо контрольованої соціалізації (шкільне, сімейне, релігійне виховання); як своєрідниймеханізм управління процесом соціалізації, ідеальною метою якої є людина, що відповідає соціальним вимогам і одночасно протистоїть негативним тенденціям у розвитку суспільства, життєвим обставинам, які гальмують розвиток її індивідуальності. Виховання виконує дві основні функції: упорядковує увесь спектр впливів на особистість і створює умови для прискорення процесів соціалізації з метою розвитку особистості. Сила виховного впливу полягає в цілеспрямованості, систематичності та в кваліфікованому керівництві. Слабкість виховання в тому, що воно базується на свідомості людини і вимагає її участі, натомість спадковість і середовище діють несвідомо і підсвідомо. Саме цим визначається роль, місце, можливості виховання у формуванні людини. 12) Вікова періодизація — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками. Вікова психологія і фізіологія спільно розглядають вікову періодизацію дитини: § від народження до 10 днів — новонароджений; § від 10 днів до 1 року — немовля; § від 1 року до 3 років — переддошкільник; § від 3 до 6(7) років — дошкільний (3—4 роки — молодший, 4—5 років — середній, 5—б — старший); § від 6(7) до 11 років — молодший школяр; § від 11 до 15 років — підліток; § від 15 до 17 років — ранній юнак. Межі вікових періодів відносно рухливі, тому що природний фонд дітей і виховний вплив на них різні .Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні властивості, які називаються віковими особливостями. Молодший шкільний вік. Важливим показником готовності дитини до навчання є звичка до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його вказівки. Пізнавальна діяльність молодших школярів, як правило, проходить у процесі навчання. Пам'ять молодших школярів наочно-образна. Мислення розвивається в них від емоційно-образного до образно-логічного. Підлітковий вік. Проходить бурхливий ріст і розвиток всього організму. Статеве дозрівання вносить нові переживання і думки в їхнє життя. Сприймання перебуває в стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність і зростає якість пам'яті. Підліткові властиве розмаїття інтересів. Значне місце в його житті відіграють різні форми спілкування, велике прагнення до дружнього спілкування. Необхідна диференціація в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці періоду перед учнями реально вимальовується завдання вибору професії Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення. Пізнавальна діяльність сприяє формуванню світогляду. Пам'ять старшокласників характеризується зрілістю. Мислення здатне абстрагувати й узагальнювати навчальний матеріал. Мова збагачується науковими термінами, стає виразною і точною. Уперше старшокласники переживають почуття кохання. У них стають стійкими професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості. 14) Процес виховання - система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Специфіка цього процесу полягає передусім у цілеспрямованості. Наявність конкретної мети робить цей процес систематичним і послідовним, не допускає випадковості, хаотичності у проведенні виховних заходів. Особлива роль у формуванні людської особистості належить шкільному вихованню, оскільки цілеспрямований виховний вплив, на неї передбачає не лише виховання позитивних якостей, а й подолання наслідків впливу негативних об'єктивних чинників. Процес виховання залежить від об'єктивних і суб'єктивних чинників. Об'єктивними чинниками є особливості розбудови системи закладів освіти зокрема, перебудова економіки на ринкових засадах, особливості розвитку соціальної сфери, відродження національних традицій, звичаїв, обрядів, народної педагогіки, розширення сфери спілкування з іноземними громадянами, вплив природного середовища. До суб'єктивних чинників належать соціально-педагогічна діяльність сім'ї та громадських організацій, навчально-виховна діяльність навчальних закладів, цілеспрямована діяльність засобів масової інформації, закладів культури, позашкільних установ, церкви.   15) Національне виховання – це система поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, створена впродовж віків українським народом і покликана формувати світоглядні позиції та ціннісні орієнтири молоді, яка реалізується через комплекс відповідних заходів.Головною метою національного виховання є формування свідомого громадянина – патріота Української держави, активного провідника національної ідеї, представника української національної еліти через набуття молодим поколінням національної свідомості, активної громадянської позиції, високих моральних якостей та духовних запитів.Завданнями національного виховання є: формування національної свідомості, гідності громадянина, виховання поваги й любові до рідної землі й українських традицій; підготовка свідомої інтелігенції України, збереження інтелектуального генофонду нації; вироблення чіткої громадянської позиції, прищеплення віри у верховенство закону, який є єдиною гарантією свободи; підняття престижу української мови ; формування у суспільній свідомості переваг здорового способу життя, культу соціально активної, фізично здорової та духовно багатої особистості; сприяння розвитку індивідуальних здібностей, таланту та самореалізації; Національно-виховна діяльність проводиться за такими напрямами: Національно-патріотичне виховання: Інтелектуально-духовне виховання: Громадянсько-правове виховання:Моральне виховання: Екологічне виховання: Естетичне виховання: Трудове виховання: Фізичне виховання та утвердження здорового способу життя. Національна доктрина розвитку освіти України є державним документом, який визначає стратегію й основні напрями її розвитку у XXI столітті. Головна мета української системи освіти — створити умови для розвитку і самореалізації кожної особистості як громадянина України, формувати покоління, здатні навчатися упродовж життя, створювати й розвивати цінності громадянського суспільства. Освіта виховує громадянина і патріота України, прищеплює любов до української мови та культури, повагу до народних традицій. Вона підпорядкована формуванню системи національних інтересів як головних пріоритетів культури особистості і разом із тим сприяє оволодінню багатствами світової культури, вихованню поваги до народів світу. Українська освіта має гуманістичний характер. Вона не допускає поширення шовіністичних, расистських та інших антигуманних ідей і поглядів.   16) Зміст виховання - це те, що випливає із багатства суспільно-історичного досвіду, цінностей культури і використовується для потреб виховного процесу, тобто це система цінностей світової і національної культури, яку учні повинні засвоїти, зберегти і розвинути відповідно до поставленої мети і завдань виховання. В умовах розбудови й утвердження суверенної, правової, демократичної держави, становлення громадянського суспільства в Україні особливого значення набуває формування громадянина - особистості, яка ідентифікує себе з Україною, оптимально поєднує власні інтереси з інтересами своєї країни, Європи та світу, активно включається у суспільне життя, захищає свої права, інтереси, переконання, виконує обов'язки, керується у своїй поведінці демократичними принципами. Вимоги до змісту виховання багатопланові. Вони обумовлені потребами суспільства, держави, виробництва, економіки і, насамперед, потребами учнів, батьків. Законодавством України визначається і закріплюється національна стратегія в галузі виховання. У побудові змісту виховання вона передбачає знання рідної мови й літератури, культурно-історичного розвитку свого народу, його традицій, звичаїв, міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, морально-естетичних цінностей, загальноприйнятих норм поведінки. Національна основа виховання є важливою умовою соціалізації школярів. Вона актуалізує в дітях природне, рідне, зрозуміле, створює сприятливі умови для засвоєння основ національної і загальнолюдської культури.   17) Самовиховання - свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних. Умови успішного самовиховання. Самовиховання вимагає від людини передусім знання самої себе, вміння оцінювати власні позитивні й негативні риси. Для цього необхідно мати уявлення про особливості психічної діяльності людини, розуміти сутність самовиховання, володіти методами і прийомами роботи над собою. Самовиховання потребує постійних вольових зусиль, уміння керувати собою, аналізувати свої вчинки, оцінювати поведінку, досягати поставленої мети, не занепадати духом від невдач. Підвищує ефективність самовиховання й наявність у людини ідеалу. Немалу роль відіграє рівень розвитку колективу: якщо він згуртований, у ньому панують здорова громадська думка, доброзичливість, взаємовимогливість, людині значно легше працювати над собою. Етапи самовиховання: На першому етапі педагоги виявляють ставлення вихованців до процесу самовиховання шляхом анкетування чи індивідуальної бесіди. Далі формують спонукальні мотиви, свідоме ставлення до самовиховання, домагаючись від школярів усвідомлення, що самовиховання — і їх особиста справа, і справа закладу освіти, і суспільства загалом. На другому етапі, який починається з появою бажання самовдосконалюватися, допомагають молодій людині сформувати мету (ідеал) та підтримувати бажання наслідувати його. З'ясувавши відмінність між собою та ідеалом, вихованець бачить, які риси він має виробити в собі, яких недоліків позбутися. Орієнтуючись на це, учень складає програму самовиховання. На третьому етапі вихованець починає систематично працювати над собою, реалізуючи програму самовиховання. Для цього його залучають до різних видів діяльності. Педагог допомагає йому контролювати результати втілених рішень. Згодом зовнішній контроль педагога чи колективу послаблюється, зростають самостійність та ініціатива самого вихованця. Прийоми самовиховання: Самопереконання. Полягає в тому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно). Дуже важливо навчитись у конфліктній ситуації переключати свої думки на приємні, які відволікають від конфлікту, заспокоюють. Самонавіювання. Використовують за необхідності по долати в собі страх перед труднощами, невпевненість у власних силах, нерішучість. Самонавіювання передбачає повторення подумки або вголос певних суджень. Наприклад, щоб подолати запальність, подумки стверджують: «Ненавиджу в собі запальність. Я повинен і зможу її позбутися». На відміну від самопереконання самонавіювання не передбачає аргументування. Самоаналіз. Включає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками, уміння аналізувати й оцінювати їх. Він допомагає розкривати причини успіхів чи невдач, розвиває самосвідомість і сприяє самопізнанню. Самопідбадьорювання. Ефективне, коли людина губиться в складних ситуаціях, зневірюється у власних силах. Для цього одні згадують випадки, коли їм вдалося подолати нерішучість і досягти успіху, інші уявляють, яке задоволення вони матимуть, якщо відважаться зробити намічене. Можна також пригадати улюбленого героя роману, фільму, який не боявся труднощів, і намагатися бути схожим на нього тощо. Самозаохочення. Застосовують у випадках, коли після подолання труднощів складне завдання виконано. До нього вдаються і якщо необхідно подолати власні негативні риси. Самопереключення. Реалізують не тільки подумки, а й у діях, які викликають позитивні емоції. Так, учаснику конфліктної ситуації пропонують зайнятись улюбленою справою (читанням, випалюванням, малюванням тощо), яка захоплює його і відволікає від небажаних учинків. Самоконтроль. Полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані прояви. У процесі самовиховання самоконтроль відіграє роль внутрішнього регулятора поведінки і є свідченням становлення самостійності особистості. Самооцінка. Суть її зводиться до зважування у думках своїх можливостей. Сприяє розвитку вміння дивитися на себе збоку, виробляє об'єктивні критерії оцінювання власних учинків, допомагає подолати недоліки поведінки. Цей прийом запобігає переоцінюванню своїх можливостей, підвищує вимогливість до себе. Самоосуд. Особливість його полягає в незадоволенні своїми діями, вчинками, поведінкою. Докори сумління збуджують, викликають внутрішнє хвилювання і почуття вини перед оточуючими. Самоосуд породжує бажання якомога швидше виправити допущені промахи. Самонаказ. Цей прийом втілює в собі яскраво виражені вольові аспекти. Полягає він у прийнятті особистістю твердого рішення ніколи не відступати від своїх принципів, завжди поводитися тільки належним чином. Дотримання власного наказу зміцнює вольову сферу особистості, викликає самоповагу, робить її морально стійкою у різних життєвих ситуаціях. Самозаборона. Реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного. Її застосовують у тих випадках, коли не дотримано слова, не виконано обіцянки. Інколи людина може навмисно поставити себе в несприятливі умови, щоб відчути дискомфорт, відмовившись від того, що стало звичним. Самозаборона засвідчує наявність в особистості великої сили волі. Самопримус. Допомагає в боротьбі з внутрішньою неорганізованістю, небажанням вчитися чи працювати, лінощами. Виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.     18) Перевиховання - виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання. Процес перевиховання спрямований на подолання негативних рис особистості, на виправлення важковиховуваних, педагогічно занедбаних неповнолітніх, правопорушників і злочинців. Процес перевиховання охоплює такі етапи: 1. Підготовчий етап. Суть його полягає в детальному вивченні й аналізі позитивних і негативних якостей педагогічно занедбаного учня, умов, що спричинили їх виникнення, визначенні шляхів нейтралізації негативних і посиленні позитивних якостей особистості, конкретних завдань і змісту процесу перевиховання. На основі цих відомостей складають програму перевиховання.  2. Початковий етап. На цьому етапі починається реалізація наміченої програми роботи з учнем, внаслідок якої він поступово долає помилкові погляди і переконання, негативні звички поведінки, у нього зміцнюються позитивні й формуються нові риси характеру. У цей період учень не виявляє особливої активності, а процес перевиховання спершу відбувається повільно.  3. Переломний етап. У цей період триває реалізація уже визнаної і прийнятої підлітком програми роботи. Тому він добровільно виконує свої обов'язки, виявляє самостійність і активність. На цьому етапі важливо нагромаджувати позитивний досвід поведінки учня, залучати його до виконання різних доручень, участі в житті колективу. 4. Завершальний етап. На цьому етапі створюють умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.До специфічних принципів перевиховання належать:1. Поєднання переконання з примусом. 2. Гуманне ставлення до важковиховуваних учнів. 3. Об'єктивне ставлення до важковиховуваного учня у процесі його перевиховання. 4. Ставлення до важковиховуваного учня, як і до всіх школярів. 5. Педагогічний вплив на важковиховуваного учня в неефектному стані. 6. Випереджувальне формування позитивних якостей, а не боротьба з недоліками. 7. Провідна роль наставника у перевихованні. Функції перевиховання: відновлення. Передбачає створення таких умов, у яких індивід зміг би знову виявити себе гармонійною особистістю, тобто відновити позитивні якості, якими він володів до часу, коли в його поведінці стали переважати девіантні риси. Такого індивіда називають ще педагогічно занедбаним. компенсування. Вимагає створення таких умов у процесі перевиховання, за яких індивід зміг би перевершити свої недоліки у певній діяльності успіхами в інших сферах, щоб утвердитися в очах ровесників, товаришів. стимулювання. Реалізація її пов'язана зі спрямуванням зусиль на активізацію дій індивіда в тій галузі, де він зміг би найповніше виявити свої позитивні якості.  виправлення. Суть її виявляється у допомозі вихованцю звільнитися від негативних рис.

Організований виховний процес має свої закономірності.

Закономірності виховання - стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі істотні зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

До найсуттєвіших закономірностей виховного процесу належать:а) органічна пов'язаність виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу зумовлюють і зміни у виховній системі. б) людина виховується під впливом найрізноманітніших чинників. Важлива роль у цьому процесі належить насамперед батькам і педагогам. Найуспішніше він відбувається в природному для нього національному середовищі.   в) результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. г) визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність є головним чинником єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем навчальної, трудової, ігрової, спортивної та іншої діяльності. Ефективність виховання залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності та до спрямованих на неї педагогічних впливів. Сформовані у процесі виховання погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. є) ефективність виховного процесу залежить від стосунків в учнівському колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в ньому сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, ефективному взаємовихованню. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу за відсутності там належного порядку відбувається взаємна деморалізація його членів. Особливо важливим у виховному процесі є поєднання виховання і самовиховання.Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Усе це забезпечує відпрацювання педагогом певної схеми дій, спрямованих на досягнення поставленої мети, допомагає йому перетворити можливості виховної роботи на реальні результати.

 

20. Принципи виховання. Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися школа і вихователі.Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.Процес виховання ґрунтується на таких принципах:1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до свідомої та активної трудової діяльності. 2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до трудової діяльності. Цьому сприяє використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу, ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі в громадській роботі.3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом. Для подолання цієї суперечності необхідні правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, а сумлінне ставлення до неї - важлива позитивна риса.5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту, форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.6. Виховання особистості в колективі. Цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистості формуються тільки в колективі. 7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду. А виховання творчої особистості можливе за існування умов для вияву самостійності й творчості, схвалення ініціативи та самодіяльності учнів. Це передбачає безпосередню їх участь у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. 8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому принципі закорінений головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Повага до учня втілюється у шануванні його особистої гідності, врахуванні його уподобань і бажань при визначенні або конкретизації цілей навчання і способів їх досягнення, у серйозному ставленні до його думок. Цей принцип передбачає єдність педагогічних вимог до вихованців, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага їхньої думки та ін. Педагог повинен бути терплячим до всіх дітей, поважати їх людську гідність. 9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Наприклад, важливою вимогою до організації виховного процесу і однією з умов підвищення його ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не зачіпають внутрішніх сторін особистості вихованця, а тому є малоефективними. Результати виховного процесу залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. 10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Реалізація цього принципу передбачає передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Підвищується і вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра.11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Ці вимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу.

 

 

21. Принципи національного виховання. Концепція національного виховання розглядає такі його принципи:

- народність: єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;- природовідповідність: урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та релігійних особливостей;- культуровідповідність: органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;- гуманізація: створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості;- демократизація: усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю;- етнізація: наповнення виховання національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання їх як типових носіїв національної культури. Цей принцип є невід'ємною складовою соціалізації дітей, стосується всіх народів, що живуть в Україні.Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, добір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

 

22. Критерієм ефективності та якості педагогічного процесу є вихованість школярів - наявність у них високих моральних якостей. Ці якості особистості школяра є результатом інтеріоризації (перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні) зовнішніх впливів на внутрішні, вираження єдності зовнішніх і внутрішніх чинників виховання та розвитку.Завдяки інтеріоризації зовнішні факти людської поведінки переходять в усталені внутрішні якості особистості. Результати виховного процесу значною мірою залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишньої дійсності, насамперед до спрямованих на них виховних впливів, їх взаємин з однолітками, дорослими, ставлення до педагогів і батьків. Оскільки школярі різняться індивідуальними особливостями, то й результати їх виховання різні.Для практичної діяльності педагога учнів класу залежно від рівня їх вихованості поділяють на такі групи:а) група дуже низького рівня вихованості. Зараховані до цієї групи учні характеризуються негативним досвідом поведінки, що важко піддається педагогічному впливу, саморегуляція і самоорганізація у них не розвинуті;б) група низького рівня вихованості. Характеризується слабким виявом позитивного, ще не стійкого досвіду поведінки, зривами. Поведінка учнів регулюється переважно вимогами старших та іншими зовнішніми стимулами, саморегуляція та самоорганізація у них - інтуїтивні;в) групи середнього рівня вихованості. їм властиві стійка позитивна поведінка, наявність регуляції та саморегуляції, організації та самоорганізації, однак активна позиція щодо діяльності і вчинків однокласників ще не виявляється;г) групи високого рівня вихованості. Для учнів, які належать до них, визначальними є стійкий і позитивний досвід поведінки, саморегуляції, прагнення до організації та регуляції діяльності поведінки інших людей, вияви активної позиції.Основними показниками рівня вихованості школяра є зовнішній вигляд, культура поведінки у школі та за її межами, громадська активність, самостійність у всіх видах діяльності, сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості, ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку, прилучення до національної та світової культури, фізичне здоров'я, захоплення фізичною культурою і спортом, працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

 

23. Організаційні форми виховної роботи У вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвиткові творчих здібностей важлива роль належить спеціально організованій виховній роботі у позанавчальний час, яку називають позакласною та позашкільною.Позакласна робота - різноманітна освітня і виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи. Спрямована вона на задоволення інтересів, потреб і запитів дітей завдяки добровільній участі у різноманітній діяльності. Позашкільна робота - освітньо-виховна діяльність позашкільних закладів для дітей та юнацтва. Обидва види роботи мають спільні завдання і передбачають застосування переважно однакових засобів, форм і методів виховання.Завдання позакласної та позашкільної роботи полягає в закріпленні, збагаченні та поглибленні знань, набутих у процесі навчання, застосуванні їх на практиці; розширенні загальноосвітнього кругозору учнів, формуванні в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти; формуванні інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, спорту, виявленні і розвитку індивідуальних творчих здібностей та нахилів; організації дозвілля школярів, культурного відпочинку та розумних розваг; поширенні виховного впливу на учнів у різних напрямах виховання.Позакласна та позашкільна робота ґрунтуються на використанні загальних і специфічних принципів виховання" серед яких виокремлюють:а) добровільний характер участі. Учні можуть обирати профіль занять за інтересами. Педагоги за таких умов повинні ретельно продумувати зміст занять, використовуючи нові, ще не відомі учням факти, форми і методи, які б посилювали їх інтерес;б) суспільна спрямованість діяльності учнів. Цей принцип вимагає, щоб зміст роботи гуртків, клубів та інших форм діяльності, відповідав загальносуспільним потребам, відображав досягнення сучасної науки, техніки, культури і мистецтва; .в) розвиток ініціативи і самодіяльності учнів. У позакласній і позашкільній діяльності слід враховувати бажання школярів, їх пропозиції, щоб кожен із них виконував цікаву для себе роботу;г) розвиток винахідливості, дитячої технічної, юннатівської та художньої творчості. Під час занять перед учнями слід ставити завдання пошукового характеру (створення нових приладів, удосконалення наявних) приділяти особливу увагу творчому підходу до справи тощо;ґ) зв'язок з навчальною роботою. Позакласна та позашкільна робота повинна бути логічним продовженням навчально-виховної роботи на уроках. Так, знання з фізики можуть бути поглиблені й розширені на тематичному вечорі, а з літератури - під час обговорення кінофільму чи спектаклю за літературним твором;д) використання ігрових форм, цікавість, емоційність. Реалізація цього принципу передбачає використання пізнавальних та комп'ютерних ігор, демонстрування цікавих дослідів та ін.Специфічні принципи позакласної та позашкільної роботи спрямовані на пробудження ініціативності, творчості учнів, реалізації їх потреб у діяльності, яка становить для них непересічний інтерес.

 

24. Засоби виховання Засоби виховання – це сукупність прийомів виховання; як правило, це предмети матеріальної і духовної культури, що використовуються у виховному процесі для вирішення конкретних виховних завдань. Засобами виховання є художня література та інші книги, газети, журнали, радіо, телебачення, кіно, театр, виставки, музеї, ігри, спорт, художня самодіяльність, цікавий співрозмовник, різноманітні предмети культури і природи. Будь-який об'єкт матеріальної чи духовної культури виконує функцію засобу виховання за таких умов: 1) з ним пов'язана інформація, необхідна для розвитку внутрішнього світу особистості вихованця; 2) він виділений як предмет засвоєння в образній, наочно-дійовій або знаково-сигнальній (усній чи письмовій) формі; 3) об'єкт разом зі своєю інформацією залучений до спілкування і спільної діяльності вихователя і вихованців. Кожен об'єкт має свої характеристики: фізичні, хімічні, естетичні та ін. Крім об'єктивних характеристик, він набуває при виконанні функції засобу виховання ще й педагогічні характеристики, найважливішими з яких є: повнота інформації про об'єкт, спосіб використання даного засобу вихователем; можливості використання його самими вихованцями в майбутньому самовихованні. Педагогічні характеристики засобу виховання обумовлені об'єктивними і суб'єктивними причинами. Об'єктивно вони є продуктом культури і традицій народного виховання, в яких закріплені способи передачі духовних цінностей за допомогою вже сформованих засобів виховання.

25. Поняття про « методи виховання » , як педагогічну категорію. Методи прийоми і засоби виховання. Серед основних умов, які визначають ефективність виховання, особливе місце посідають методи виховання. У вітчизняній педагогічній літературі немає єдиного підходу щодо них. «Методи виховання – сукупність найбільш загальних способів розв'язання виховних завдань і здійснення виховних взаємодій, способів взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованих на досягнення цілей виховання; сукупність специфічних способів і прийомів виховної роботи, які використовуються в процесі формування особистісних якостей учнів для розвитку їхньої свідомості, мотиваційної сфери й потреб, для вироблення навичок і звичок поведінки й діяльності, а також їх корекції і вдосконалення».
Кожен метод спрямований на вирішення специфічних виховних завдань, які зумовлені цілями виховання, педагогічною майстерністю вихователів та індивідуально-психічними особливостями вихованців. Сукупність однорідних методів виконують певні однорідні функції, і кожна група методів включає тільки властиві їй прийоми та способи виховних дій, за допомогою яких вирішуються характерні для даної групи виховні завдання. Таким чином, педагогічна категорія « методи виховання » означає способи та прийоми спільної взаємозв'язаної діяльності вихователів і вихованців, яка спрямована на оволодіння духовними знаннями, навичками та уміннями, нормами та правилами вихованої поведінки, різнобічний і гармонійний розвиток особистості, формування загальнолюдських, національних і професійних якостей, що визначені цілями виховання та необхідні для повноцінної життєдіяльності .Прийом виховання – це своєрідна частина, деталь методу виховання, потрібна для більш ефективного застосування методу в умовах конкретної виховної ситуації. Будь-який метод виховання складається з певної сукупності однорідних прийомів і способів виховного впливу. Способи виховання – це конкретні форми організації життєдіяльності вихованців, що мають виховне забарвлення і несуть виховне навантаження.
Засоби виховання – це все те, за допомогою чого вихователі впливають на вихованців. Засобами виховання є конкретні предмети матеріальної та духовної культури, які використовуються для вирішення виховних завдань.

26. Проблеми класифікації методів виховання Однією з актуальних проблем сучасної теорії виховання є проблема класифікації методів виховання. У процесі розвитку педагогічної науки мали місце різні підходи до цієї проблеми. У вітчизняній педагогіці найбільш обгрунтованою є класифікація методів виховання за рекомендаціями С. У. Гончаренка, яка збігається з попередньою:
– методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю учнів з метою формування їхніх поглядів і переконань (бесіда, лекція, диспут, позитивний приклад);
– методи організації діяльності й формування досвіду суспільної поведінки (педагогічна вимога, громадська думка, вправа, привчання, створення виховних ситуацій);
– методи регулювання, корекції, стимулювання позитивної поведінки й діяльності вихованців (змагання, покарання, заохочення). Отже, проблема класифікації методів виховання є актуальною та складною і досі ще не розв'язаною. Безперечно, кожна класифікація має свої позитивні аспекти і певні недоліки. Найкращі методи виховання це:
По-перше, той, що найкраще сприяє реалізації основних цілей виховання українських громадян та отримання ефективних результатів у національній системі виховання; по-друге, який забезпечує оптимальну реалізацію виховних заходів в умовах розбудови незалежної української держави; по-третє, який найбільш повно відповідає завданням національного виховання і сучасним гуманістичним концепціям виховання; по-четверте, який має особистісну направленість і гуманний характер.

27. Методи формування свідомості особистості У демократичному суспільстві, в якому взаємини між людьми ґрунтуються передусім на засадах гуманізму, повноцінна діяльність кожної особистості може бути ефективною, якщо вона спирається на свідомість і переконання. Тому група методів, спрямована на формування цих якостей, є визначальною. Часто у важливих життєвих ситуаціях учням бракує чіткості переконань, єдності слова і діла, громадської активності, які заступають користолюбство, хворобливе прагнення розваг не сформованістю естетичних смаків. Тому педагог покликаний створити умови для усвідомленого осмислення й застосування знань у повсякденному житті. Вплив на свідомість — це вплив на розум і почуття людини з метою формування позитивних якостей і подолання негативних. Основним його засобом є слово вчителя, яке має благодійно впливати на розвиток особистості. Проте слово вчителя не повинно бути жорстоким, грубим, холодним. На думку В. Сухомлинського, «слово — найтонший дотик до серця: він може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Слово обертається найнесподіванішими вчинками навіть тоді, коли його немає, а є мовчання. Там, де потрібне гостре, пряме, чесне слово, іноді ми бачимо ганебне мовчання. Це найогидніший вчинок — зрада. Буває й навпаки: зрадою стає слово, яке повинно берегти таємницю. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне — приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розсіяти сумнів і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити невіру, надихнути на працю і скувати сили душі...». Основні методи впливу на свідомість особистості — бесіда, лекція, дискусія, переконання, навіювання, приклад. Бесіда — метод виховання та отримання інформації про особистість за допомогою безпосереднього словесного спілкування. Лекція — розгорнутий, системний виклад у доступній формі певної соціально-політичної, моральної, естетичної проблеми. Дискусійні методи (диспут, дискусія) створюють умови для висловлення власних поглядів і переконань, зіставлення їх з позиціями опонентів, обстоювання своєї думки. Диспут — вільний, жвавий обмін думками, колективне обговорення питань, що хвилюють його учасників.  Дискусія — метод групового обговорення проблеми з метою з'ясування істини шляхом зіставлення різних думок. Переконання — метод виховного впливу, за допомогою якого вихователь звертається до свідомості, почуттів, життєвого досвіду дітей з метою формування свідомого ставлення до дійсності і норм поведінки.

28.Методи організації діяльності та формування досвіду громадської поведінки

Ця група методів виховання передбачає організацію діяльності та формування досвіду суспільної поведінки. До неї належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих ситуацій. Педагогічна вимога. Полягає цей метод в педагогічному впливі на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій і вчинків .Педагогічну вимогу висувають у прямій або опосередкованій формі.

Громадська думка. За своєю сутністю цей метод є колективною вимогою, адже, обговорюючи вчинок учня, колектив прагне, щоб той усвідомив свою провину.Вправляння. Полягає цей метод у поступовому створенні умов, за яких учень виконує певні дії з метою вироблення необхідних і закріплення позитивних форм поведінки.Привчання. Як метод виховання воно ґрунтується на вимозі до учня виконати певні дії.Доручення. Метод також передбачає вправляння учня в позитивних діях і вчинках. Доручення можуть бути постійними або епізодичними.Створення виховуючих ситуацій. Цей метод використовують з метою формування суспільної поведінки.

29. Методи стимулювання діяльності та поведінки.

До методів,які забезпечують регулювання,коригування і стимулювання поведінки й діяльності вихованців,належать змагання,заохочення,покарання.

Змагання. Виховна сила змагання виявляється лише за умови,що воно стає дієвою формою самодіяльності учнівського колективу. Воно організовує,згуртовує колектив,спрямовує надосягнення успіхів,навчає перемагати.У школі практикують такі форми змагання,як конкурси,олімпіади,фестивалі,виставки образотворчого мистецтва,вікторини та ін.Заохочення. Суть його полягає у схваленні позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення. У школі застосовують такі види заохочення: подяка директора,вміщення фото на дошку пошани,нагородження грамотою,золотою чи срібною медаллю після закінчення школи. Проте не кожне заохочення активізує процес виховання учнів,воно має виховну силу тільки за певних умов. Корисно іноді похвалити вихованця,коли він ще не досяг значних успіхів у поведінці,але прагне до цього.Відзначення хоча б невеликих зрушень на краще,маленької перемоги учня над собою,пробуджують в ньому енергію,стимулюють на повторення схвалених вчинків.

Покарання.Цей виховний метод полягає у несхваленні,осуді негактивних дій і вчинків з метою їх припинення або недопущення в майбутньому. Усвідомлюючи неминучість покарання,учень намагається перебороти в собі шкідливі потяги і звички,викорінювати негативні вчинки,привчається до дисципліни і порядку.

30.Педагогічна техніка вихователя та її значення для організації життєдіяльності школярів.

31.Класний керівник – організатор виховної роботи в класі.Основні завдання,функції та напрями.

Кл. Кер – член пед..ради і пед..колективу та організатор виховної роботи в класі.

Він повинен забезпечити розв’язання таких завдань: виховання в учнів культури поведінки,формування в них високих моральних якостей;забезпечення єдності пед. вимог з боку сімї і школи;організація в разі потреби допомоги учням(навчальної,матеріальної,моральної);проведення заходів,які передбачають зміцнення здоров*я учнів;організація суспільно корисної праці учнів та ін.

Класний кер.виконує діагностичну,організаторську,виховну,кординаційну,стимулюючу ф-ї

Діагностична ф-я передбачає вивчення особливостей учнів свого класу,їхніх інтересів,нахилів,потреб,рівня вихованості,що дає змогу скласти цілеспрямований план виховної роботи .

Організаторська ф-я полягає в уміння залучити колектив класу до різних видів виховної діяльності:пізнавальної,що збагачує уявлення учнів про навколиш.дійсність;суспільно-корисної,спрямованої на загальну користь і благо;ціннісно-орієнтаційної,яка розкриває учням духовні і матеріальні цінності й орієнтує на ниї їхню поведінку.Виховна ф-я є найскладнішою в діяльності класного кер. Виховна діяльність передбачає підготовку і проведення запланованих виховних заходів,які є дієвим засобом формування в учнів соціально цінних мотивів поведінки,духовних потреб тощо.Координаційна ф-я полягає у спрямуванні класним кер. виховних зусиль усіх вчителів,батьків на позитивні результати у вихованні учнів. Класний кер. передусім домагається,щоб колектив учителів,який працює з учнями класу,керувався єдиними вимогами до них,здійснював індивідуальний підхід.Стимулююча ф-я полягає у своєчасному виявлення позитивних моментів у розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків.

32.Планування та облік виховної роботи класного керівника.

Успішна діяльність класного керівника можлива лише за умови чіткого планування виховної роботи в класі,яке допомагає визначити цілісну виховну систему,проектувати розвиток усього колективу класу й окремих учнів.План роботи класного кер. – науково обґрунтоване проектування становлення і розвитку колективу учнів класу і кожного вихованця зокрема. Структурними елементами його є характеристика класу,завдання виховання,система виховної діяльності. Зміст вих..роботи класного керівника передбачає формування національної свідомості і самосвідомості;виховання духовної культури особистості;створення умов для вільного вибору світоглядних позицій;виховання свідомого ставлення до навчання,розвиток пізнавальної активності та культури розумової праці;розвиток індивідуальних здібностей і талантів,забезпечення умов для їх самореалізації .Окремим розділом плану передбачається робота з батьками і громадськістю.

33. Програма вивчення особистості учня та складання психолого-педагогічної характеристики особистості. Програма вивчення учнів і складання характеристики їх поділяють на: 1. Демографічні відомості: прізвище, ім'я, по батькові; число, місяць, рік народження; прізвище, ім'я, по батькові матері і батька, їхні професії, місця роботи, займані посади, домашня адреса, телефони. 2. Умови розвитку і виховання в сім'ї: склад сім'ї, матеріально-побутові умови, вплив батьків на виховання дитини, рівень їхньої психолого-педагогічної культури, ставлення до школи. 3. Рівень фізичного розвитку, стан здоров'я, володіння санітарно-гігієнічними навичками, спортивні інтереси, потреби. 4. Моральні якості: загальний рівень морального розвитку; знання морально-етичних норм і правил; рівень сформованості вмінь і навичок у моральній поведінці, 5. Розумовий розвиток: рівень загального розумового розвитку, рівень інтелекту, розумові можливості; інтереси, здібності; ставлення до навчальної діяльності; сформованість мотивів навчання; рівень володіння методами і прийомами самостійної пізнавальної діяльності 6. Трудове виховання: сформованість позитивного ставлення до праці, її різних видів, мотивів трудової діяльності; рівень володіння уміннями й навичками в різних видах праці;. 7. Естетична вихованість: сформованість естетичних почуттів і вмінь; інтереси та схильності до різних видів мистецтва; здатність творити прекрасне у повсякденній діяльності. 8. Психічний розвиток: потреби і рівень сформованості уваги, культури мовлення, відчуттів, сприймання, пам'яті, мислення, почуттів, волі; особливості прояву характеру; здібності; темперамент. 9. Особливості впливу біологічного і соціального факторів на розвиток особистості учня: особливі випадки впливу на вихованця, його наслідки. 10. Загальні психолого-педагогічні висновки: позитивні якості сформованості особистості з погляду її всебічного гармонійного розвитку;

34. Методика вивчення класного колективу.Методи вивчення учнів і учнівських колективів відрізняються залежно від: • характеру участі школярів при їх застосуванні — на пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналізи продуктів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні); • часу проведення — на одномоментні (анкетування, тестування та ін.) і тривалі (цілеспрямоване спостереження, біографічний метод та ін.); • місця проведення — на шкільні (класні, поза класи і) та лабораторні; • сутності — на неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіда, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тестування, шкалювання), експериментальні (природний експеримент, лабораторний експеримент) та формувальні. Спостереження — це метод тривалого, планомірного опису особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку Бесіда — метод установлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку вихованців у ході безпосереднього спілкування. До діагностичних методів відносяться тестування і шкалювання. Тестом називають короткі стандартизовані завдання, за допомогою яких проводяться психолого-педагогічні дослідження. Шкалювання — це діагностичний метод вимірювання, за допомогою якого реальні якісні психолого-педагогічні явища одержують певне числове вираження у формі кількісних оцінок. Соціометричні шкали використовують для вивчення міжособистих стосунків у групах вихованціві кількістю цих виборів визначається соціальний статус конкретної особистості в колективі"Виділяють два види експериментів.1. Природний експеримент — полягає в тому, що вихованець, перебуваючи у природних для нього умовах не знає, що його досліджують..2. Лабораторний експеримент — проводиться в штучних для учня умовах, які спеціально створюються і враховуються. Він здійснюється у спеціально обладнаних лабораторіях із використанням спеціального обладнання.

35. Специфіка роботи класного керівника з вихователями, груп продовженого дня, з учителями -предметниками.Класний керівник і вчителі-предметники забезпечують цілісність, цілеспрямованість педагогічного процесу в класі. У роботі з учнівським колективом та окремими учнями всі педагоги вирішують спільні освітні та виховні завдання: розвиток пізнавальної активності, творчих здібностей, самостійності, відповідальності.
Класний керівник спільно з вчителями-предметниками пошук засобів, способів, що забезпечують успішність дитини в навчальній діяльності, її самореалізацію на уроці і в позаурочний час.
Класний керівник інформує педагогів про стан вихованця, особливості сім'ї, організовує зустрічі батьків з вчителями-предметниками з метою обміну інформацією, надання допомоги батькам в організації домашньої роботи з учнями.
До форм спільної роботи можуть бути віднесені різні конкурси з предметів.
Учитель зацікавлений у розвитку інтересу до предмета, піднятті його престижу, тому проведення заходів у цікавій та захоплюючій у позанавчальний час за участю педагога-предметника буде сприяти вирішенню освітніх і виховних завдань.
Класний керівник залучає вчителів-предметників до роботи з батьками, сприяє формуванню поважних довірчих відносин між ними. Цьому можуть сприяти вечори запитань і відповідей, спільне обговорення проблем класу на батьківських зборах. Основною формою роботи з вчителями-предметниками є індивідуальні бесіди. Вони повинні бути сплановані так, щоб не упустити важливого етапу в організації роботи вчителя з дитиною і попередити можливі труднощі і конфлікти. Важливо проводити такі бесіди як спільні роздуми, спільний пошук вирішення тієї чи іншої проблеми. У ряді випадків буває необхідно організувати індивідуальну консультацію вчителя з фахівцями. Форми взаємодії класного керівника з учителями можуть бути найрізноманітнішими. Багато чого залежить від особистих контактів, зацікавленості в успіху обох взаємодіючих сторін.

36. Поняття про дидактику та її основні категорії .Дидактика -це галузь педагогіки яка займається теорією освіта та навчання. Дидактичні категорії - найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.. До основних категорій дидактики належать навчання, освіта, самоосвіта, викладання, учіння, навчальна діяльність, принципи, процес навчання і його компоненти знання, навички, уміння, пізнавальна активність, мотивація учіння, пізнавальні інтереси і потреби, об'єкт і суб'єкт пізнання. Навчання - вид людської діяльності і процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками, що потребують інтелектуальних, емоційно-вольових і фізичних зусиль людини. Воно є фактором стимулювання розвитку особистості. Освіта - цілеспрямований процес і результат оволодіння учнями системою наукових знань, пізнавальних умінь і навичок та формування .Самоосвіта - освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи без проходження систематичного курсу. Під викладанням розуміють діяльність учителя, спрямовану на організацію і керування пізнавальною діяльністю учнів, у результаті чого відбувається їхній розвиток і виховання Учіння - процес навчальної діяльності учня, в якій він оволодіває системою знань, способами їх пошуку, здобуває індивідуальний досвід пізнання. Навчальна діяльність - це діяльність, спрямована на засвоєння знань, умінь, навичок на різних рівнях (емпіричному, теоретичному, практичному) та досвіду пізнання (оволодіння способами здобуття знань, способами навчальної роботи тощо). Принципи навчання - вимоги, основні положення щодо змісту, організації і методів навчання, дотримання яких забезпечує оптимальне функціонування навчання Знання - провідний елемент освіти, що є результатом засвоєння інформації і виявляється у поняттях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях. Уміння - здатність свідомо виконувати певні дії на основі сформованих знань, навичок, набутого досвіду..Навички - навчальні дії, які внаслідок багаторазового виконання набувають автоматизованого характеру. Мотивація - система мотивів, або стимулів, яка спонукає людину до конкретних форм діяльності або поведінки. .Потреба - стан особистості, який виражає залежність від об'єктивного змісту умов її існування і розвитку. Інтерес- форма прояву пізнавальної потреби, що забезпечує спрямованість особистості на усвідомлення цілей діяльності і сприяє орієнтації, ознайомленню з новими фактами,

37. Суть процесу навчання,його компоненти та функції. Процес навчання – поняття, що відображає суттєві ознаки навчання і характеризує його модель (внутрішню будову).Навчальний процес – поняття, що відображає узагальнені відмінності (час, конкретні умови) в протіканні навчання в різних типах освітніх установ.Отже, навчання як процесуальне явище має всі властивості діалектичного розвитку. Багато дослідників вважають, що основною одиницею процесу навчання є відношення між діяльностями викладання та учіння.навчання можна визначити також як управління пізнавальною і практичною діяльністю учнів, внаслідок якої в них формуються певні знання, уміння і навички, розвиваються здібності.Функції процесу навчання – Освітня функція передбачає засвоєння наукових знань, формування вмінь і навичок. Наукові знання вміщують в себе факти, поняття, закони, закономірності, теорії, відображають узагальнену картину світу. – Виховна функція передбачає формування світогляду, моральних, трудових, естетичних, етичних уявлень, поглядів, переконань, систему ідеалів. Виховна функція витікає із самого змісту і методів навчання, специфіки організації спілкування вчителя з дітьми. Об’єктивно навчання не може не виховувати певних поглядів і переконань. – Розвивальна функція передбачає окрім формування знань і спеціальних умінь здійснення спеціальної роботи із загального розвитку учнів, їх мислення, волі, емоцій, навчальних інтересів і здібностей. Наприклад, для інтенсивного розвитку мислення в процесі навчання необхідно забезпечити викладання на високому рівні утруднення, в швидкому темпі, забезпечити усвідомлення учнями своїх навчальних дій.

39. Зміст освіти в національній школі. Стандарти освіти.Навчальні плани,програми підручники .Навчальна програма — це документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожною навчального предмета, умінь і навичок, які підлягають засвоєнню, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.Підручник — основна навчальна книга, складена відповідно до програми з урахуванням вікових особливостей учнів. Як правило, підручники складаються на конкурсній основі авторським колективом, до якого входять автори програм, досвідчений вчитель-методист, а також стиліст-літератор та ілюстратор-митець; від цих людей залежить якість підручникЗміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.

40. Структура процесу засвоєння знань Сприймання є початковою ланкою процесу учіння. Людина може сприймати явище і процеси оточуючої дійсності безпосередньо за допомогою органів відчуттів чи інформації про них і вигляді вербальної дії чи друкованого тексту, комп’ютерного відтворення. Щоб процес був ефективним, необхідно забезпечити розуміння учням необхідності тих чи інших знань. Важливе місце тут посідає мотивація пізнавальної діяльності. Наступним етап – розуміння. Це, передусім, проникнення у сутність явищ і процесів, встановлення зв’язків між частинами цілого, з’ясування причин, що зумовлюють те чи інше явище.Розуміння – важливе сходинка до успішності запам’ятовування. Учнів необхідно спонукати пам’ятати не весь обсяг інформації, а найбільш суттєве, що становить основу оволодіння новим навчальним матеріалом.Завершується окремий етап учіння узагальненням і систематизацією. Узагальнення передбачає уявне виокремлення певних властивостей, що належать певному класу предметів, перехід від окремого до загального.Систематизація – мислитель на діяльність, в процесі якої знання про об’єкти, що вивчаються, організуються в певну систему на основі обраного принципу. Та це можливо лише за умови достатньої розумової праці на попередніх етапах навчальної діяльності. На всіх етапах процесу учіння практика є своєрідним психічним і логічним камертоном пізнавальної діяльності. Одночасно застосування знань, умінь і навичок виступає завершальним етапом певного циклу учіння стосовно конкретної теми.

41. Проблема методів навчання в педагогічній науці і практиці.Різні підходи до класифікації методів навчання, У дидактиці метод навчання - це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети Методи навчання поділяються на загальні та спеціальні. Загальні застосовуються у школі при вивченні різних навчальних предметів; спеціальні - під час вивчення окремих дисисциплін. Найпоширеніші в педагогіці такі класифікації методів навчання: за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні (С. Петровський, Є. Голант); за характером пізнавальної діяльності учнів - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький (І. Лернер, М. Скаткін); залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов); методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи учнів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок (І. Харламов); класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація учіння, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні (Ю. Бабанський).

42. Класифікація методів навчання за джерелом знань.
Існує три джерела знань: слово, наочність, практика. Відповідно виділяють словесні методи(джерелом знання є усне чи друковане слово); наочні методи (джерелами знання є спостережувані предмети, явища, наочне приладдя); практичні методи (знання й уміння формуються у виконання практичних дій). Словесні методи займають центральне місце у системі методів навчання. До них належатьрозповідь, пояснення, розмова, дискусія, лекція, роботу з книгою. Другу групу з цієї класифікації становлять наочні методи навчання, у яких засвоєння навчального матеріалу перебуває у істотною залежність від застосовуваних наочних посібників, схем, таблиць, малюнків, моделей, приладів, технічних засобів. Наочні методи умовно поділяються на дві групи:метод демонстрацій і метод ілюстрацій.Практичні засоби навчання засновані на практичної діяльності учнів. Головне призначення цієї групи методів — формування практичних умінь і навиків. До практичним методам ставлятьсявправи, практичні і лабораторні роботи.

 

43. Класифікація методів навчання за характером пізнавальної діяльності учнів.
З цієї класифікації засоби навчання поділяються залежно від характеру пізнавальної діяльності учнів при засвоєнні досліджуваного матеріалу. Характер пізнавальної діяльності — це рівень мисленнєвої активності учнів.

Вирізняють такі методи:• пояснювально-ілюстративні• репродуктивні; • проблемного викладу; • частично-пошукові(евристичні); • дослідницькі.Сутність пояснювально-ілюстративного методу у тому, що викладач різними засобами повідомляє готову інформацію, а учні її сприймають, розуміють і фіксують у пам'яті.Репродуктивный методпередбачає, що викладач повідомляє, пояснює знання на готовому вигляді, а учні засвоюють їх і може відтворити, повторити спосіб діяльності з завданням викладача. Критерієм засвоєння є правильний відтворення (репродукція) знань.Метод проблемного викладу є перехідним від виконавчої до творчої діяльності. Суть методу проблемного викладу у тому, що викладач ставить проблему і саме її вирішує, показуючи цим хід думок у процесі пізнання.Вищий рівень пізнавальної діяльності містить у собі частково пошуковий (евристичний) метод.Метод отримав назву частково пошукового оскільки учні самостійно вирішують складну навчальну проблему немає від початку будівництва і остаточно, а лише частково.Дослідницький метод навчання передбачає творче засвоєння учнями знань. Сутність її у наступному • викладач разом із учнями формулює проблему;• учні самостійно її дозволяють;

• викладач надає допомогу лише за виникненні труднощів у вирішенні проблеми.

44. Фактори, що впливають на вибір учителем методів навчання. Оптимальний вибір методів навчанняВибір методів посідає важливе місце в загальному плануванні навчального процесу і здійснюється в тісному зв'язку з вибором усіх основних елементів навчання: завдань, змісту, форм і засобів. Проблемі вибору методів навчання значну увагу приділяли відомі педагоги Я.-А. Коменський, Й. Песталоцці, А. Дістервег, К. Ушинський, Л. Занков. Для оптимального вибору методів навчання доцільно використовувати системний підхід, який вимагає розглядати процес навчання і всі його компоненти у закономірних взаємозв'язках. Вибір методу значною мірою залежить від навчальної дисципліни. Окремі методи успішно використовують у процесі вивчення всіх навчальних дисциплін (пояснення, бесіда, робота з книгою), інші - лише певної групи предметів (лабораторні заняття проводять переважно з фізики, хімії, біології). У кожному конкретному випадку вчитель вирішує, який метод найефективніший на уроці. Обираючи його, вчитель передусім повинен враховувати тему, мету уроку.У виборі методів навчання необхідно керуватись критерієм відповідності методів: - принципам навчання; - цілям і завданням навчання; - змісту теми; - умовам і відведеному часу для навчання; - навчальним можливостям учнів (віковим (фізичним, психічним) особливостям, рівню підготовленості, специфіці класного колективу); - можливостям учителя (досвіду, рівню теоретичної і практичної підготовки, особистісним якостям і професійним уміннями).

 

45. Засоби навчання в навчальному процесі.Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягаються визначені цілі навчання.До засобів навчання належать: підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, технічні засоби ,обладнання, станки, навчальні кабінети, лабораторії, ЕОМ, ТБ та інші засоби масової комунікації. Засобами навчання можуть також слугувати реальні об'єкти, виробництво, споруди.Дидактичні засоби, як і методи, форми, є частиною педагогічної системи. Вони виконують такі основні функції: інформаційну, засвоєння нового матеріалу, контрольну. Вибір засобів навчання залежить від дидактичної концепції, мети, змісту, методів і умов навчального процесу.В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. Ми послуговуємося класифікацією польського дидакта В.Оконя, в якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня.Прості засоби.1. Словесні: підручники, навчальні посібники .2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини.Складні засоби.1. Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші.2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

 

46. Форми навчання і їх характеристика .Форма – спосіб існування і виявлення змісту, його внутрішня організація. Форми належать до діяльнісного компонента процесу навчання і тому тісно пов’язані з методами. Форми організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя й учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. В школі має місце урочна і позаурочна форми навчання, в кожній з яких використовується фронтальна, групова та індивідуальна форми організації навчальної роботи (їх ще називають загальними формами організації навчання). Конкретними формами організації навчання є: урок, практикум, семінарські і факультативні заняття, навчальні екскурсії, співбесіда, індивідуальні та групові консультації, домашня робота учнів (їх ще називають спеціальними формами організації навчання). Кожна із форм навчання має свою структуру, яка відображає впорядкованість всіх її елементів, ознак. Доцільність застосування тої чи іншої форми визначається конкретною дидактичною метою, змістом і методами навчальної роботи. Класифікація форм організації навчання здійснюється за різними критеріями: кількістю учнів, місцем проведення навчання, тривалістю навчальних занять, дидактичними цілями. За кількістю учнів форми поділяють на колективні, групові, парні та індивідуальні. За місцем проведення навчання розрізняють шкільні (уроки, робота в майстернях, лабораторіях, на пришкільній ділянці) і позашкільні форми (домашня робота, екскурсії). За тривалістю навчання розрізняють класичний урок (45 хв.), урок-пара (90 хв.). За дидактичними цілями форми класифікують на: форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція), комбінованого навчання (урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного навчання (практикуми, праця в майстернях, на пришкільних ділянках). Всі організаційні форми навчання тісно між собою взаємопов’язані: одні вирішують завдання успішного засвоєння знань (урок, екскурсія), інші – забезпечують творче застосування цих знань на практиці (практикуми, виробнича практика). Історія розвитку школи знає різні системи навчання: індивідуально-групова (середньовіччя), класно-урочна (виникла в XVI-XVII ст.), взаємного навчання (белл-ланкастерська, XVIIІ ст.), індивідуалізованого навчання (дальтон-план, ХХ ст.), лабораторно-бригадне навчання ( 20-ті р. ХХ ст., радянська школа), “план Трампа” (США, ХХ ст.), навчання методом проектів (ХХ ст.).

47. Фронтальні, групові, індивідуальні форми навчання.Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів передбачає спільну діяльність класу для реалізації навчальних завдань. Учні під керівництвом учителя одночасно виконують спільну для всіх роботу, обговорюють, порівнюють та оцінюють її результати. Це сприяє формуванню довірливих стосунків між педагогом та школярами, стійких пізнавальних інтересів. Фронтальна форма може бути реалізована в процесі проблемного чи пояснювально-ілюстративного викладу матеріалу, виконання репродуктивних чи творчих завдань. Групова форма організації навчальної діяльності учнів передбачає поділ їх на групи для розв'язання однакових чи різних завдань. Під час поділу на групи слід брати до уваги індивідуальні особливості кожного школяра, його навчальні можливості для виконання завдання. Кількість учнів у групах має становити 3-6 осіб. Результати спільної роботи в групах за вмілого керівництва вчителя, стимулювання пізнавальної діяльності дітей завжди значно вищі порівняно з виконанням цього завдання кожним учнем самостійно. Робота в групі формує колективну відповідальність та індивідуальну допомогу кожному як з боку вчителя, так і з боку однокласників. Групова форма роботи найбільш доцільна під час проведення практичних і лабораторних робіт з природничих дисциплін, формування навичок усного мовлення на уроках рідної та іноземної мов, уроків трудового навчання для розв'язання конструктивно-технічних завдань. Індивідуальна форма організації навчальної роботи передбачає постановку перед кожним учнем спеціально дібраного відповідно до рівня його підготовки і навчальних можливостей завдання для самостійного розв'язання. Такі завдання спрямовані на роботу з підручником, навчальною і методичною літературою, джерелами інформації (довідники, словники, енциклопедії, хрестоматії, карти), на розв'язування задач, прикладів, організацію спостережень та експериментів, написання есе, творів, рефератів, доповідей. Індивідуальну роботу часто використовують у процесі програмованого навчання. У дидактичній літературі розрізняють індивідуальну й індивідуалізовану форми організації навчання. Індивідуальна характеризується тим, що учень виконує спільне для всього класу завдання, не контактуючи з іншими учнями, але в єдиному для всіх темпі. Індивідуалізована форма спрямована на самостійне виконання специфічних завдань з урахуванням індивідуального темпу навчально-пізнавальної діяльності кожного школяра.

48. Урок – основна форма організації навчання. Урок – це цілісний, логічно завершений, обмежений у часі, регламентований обсягом навчального матеріалу основний елемент педагогічного процесу, який забезпечує активну й планомірну навчально-пізнавальну діяльність групи учнів певного віку і рівня підготовки, спрямовану на розв'язання визначених завдань. Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас. З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі: 1. Побудова уроку на основі закономірностей навчального процесу. 2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил. 3. Чітке визначення завдань уроку. 4. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на суб'єктний досвід школяра. 5. Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями. 6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості 7. Ефективне використання педагогічних засобів. 8. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб. 9. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності. 10. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань. 11. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності. 12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку. Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвивальними і виховними вимогами.

49....................

50. Суть і завдання контролю навчальної діяльності учнів Основна мета контролю як дидактичного засобу управління навчанням полягає в забезпеченні ефективності навчання шляхом систематизації знань, умінь і навичок учнів, самостійного застосування ними здобутих знань на практиці. До його завдань також належить стимулювання учнів старанно навчатися, формування в них прагнення до самоосвіти. Контроль - виявлення, вимірювання й оцінювання знань та умінь учнів. Об'єктом контролю у навчанні є знання учнів про основні категорії, принципи, правила, факти, явища у їх тісному взаємозв'язку і взаємозумовленості, їх уміння і навички оперувати цими знаннями. Об'єктом контролю є також діяльність учнів у навчанні, їх уміння застосовувати знання на практиці, самостійно здобувати нові знання. Контроль знань учнів завжди має бути зорієнтований на загальну мету навчання. Функції контролю знань поділяють на специфічні та загальні. Специфічні функції полягають у виявленні, вимірюванні й оцінюванні знань. До загальних функцій контролю належать: - діагностична (визначення рівня та якості знань учнів, виявлення прогалин у знаннях та їх причин); - освітня (систематизація знань учнів, коригування результатів їхньої навчальної діяльності); - виховна (формування моральних якостей учнів, виховання адекватної самооцінки, дисциплінованості, самостійності, почуття відповідальності); - розвивальна (формування самостійності та критичності мислення учня, розвиток пізнавальних процесів); - стимулювальна (спонукання учнів до систематичної праці, досягання кращих результатів у навчанні, подолання прогалин у знаннях); - прогностична (визначення шляхів підвищення ефективності роботи вчителя і пізнавальної діяльності учнів); - оцінювальна (зіставлення виявленого рівня знань, умінь і навичок з вимогами навчальної програми); - управлінська (коригування роботи учнів і власної діяльності вчителем, удосконалення організації навчання). Основними засобами контролю є спостереження за діяльністю учня під час занять, вивчення продуктів навчальної праці учня, перевірка знань, умінь та навичок. До основних принципів контролю знань належать індивідуальний характер перевірки, об'єктивність, систематичність, тематична спрямованість, єдність вимог, оптимальність, усебічність. Контроль результатів навчання відбувається на всіх стадіях процесу навчання.

51. Види та методи контролю. Видами контролю є попередній, поточний, тематичний і підсумковий.Попередній контроль проводиться перед вивченням нового курсу або нового розділу курсу з метою визначення знань учнів з найважливішого матеріалу попереднього навчального року, півріччя.Попередня перевірка поєднується з так званим компенсаційним (реабілітаційним) навчанням, спрямованим на ліквідацію прогалин у знаннях, уміннях учнів.Поточний контроль здійснюється учителями в ході вивчення кожної теми.При цьому діагностується засвоєння учнем лише окремих елементів навчальної програми. Основні функції поточної перевірки-навчаюча, стимулююча..Обов'язковими видами контролю є тематичний і підсумковий.Тематичний контроль проводиться після вивчення теми або розділу програми.Його метою є діагностування якості засвоєння учнями навчального матеріалу з окремої теми, встановлення відповідності рівня засвоєння програмовим вимогам.Підсумковий контроль проводиться в кінці кожного семестру і навчального року.Його призначення - діагностування інтегрованого результату навчальної діяльності учнів відповідно до поставлених на даному етапі завдань навчання.Методи контролю - це способи, за допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя.У сучасній дидактиці виділяються такі методи контролю:щоденне спостереження за навчально-пізнавальною діяльністю учнів на заняттях, що дозволяє учителеві скласти уявлення про те, як учні сприймають і осмислюють навчальний матеріал, в якій мірі виявляють самостійність, кмітливість, творчість тощо;усне опитування (індивідуальне і фронтальне, усні заліки, екзамени тощо) полягає в постановці перед школярами запитань за змістом вивченого матеріалу і оцінюванні повноти, логічності і обґрунтованості їхніх відповідей;письмовий контроль знань і умінь (диктанти, перекази, класні й домашні твори, письмові відповіді на питання, реферати, вирішення різних задач і вправ) Письмовий контроль привчає до точності, лаконічності, пов'язаного викладу думок.Усна перевірка знань вважається лише допоміжним засобом контролю старанності учня в процесі поточної роботи, оцінки за неї майже ніколи не ставляться.практична перевірка дослідів, трудових операцій, створення виробів, моделей тощо. Вона дає можливість перевірити уміння учнів застосовувати набуті знання на практиці.Тестовий контроль здійснюється за допомогою набору стандартизованих завдань, які дають можливість за порівняно короткий час перевірити засвоєння навчального матеріалу всіма учнями, виміряти обсяг і рівень конкретних знань, умінь і навичок.

53. Самоконтроль і самооцінка, їх роль у навчальному процесі. Самоконтроль та самооцінка виступають важливим засобом розумового і моральногосамовдосконалення особистості. їхня роль зростає у зв'язку із зростанням необхідності розширення масштабів самостійної роботи з метою надбання нових знань в умовах безперервної освіти.Навички самоконтролю у процесі навчання, як правило, спеціально не формуються, а виникають як побічний продукт під впливом інших чинників і перебувають у прямій залежності від сформованості навчально-пізнавальної діяльності учня. Обов'язковим компонентом будь-якої спрямованої діяльності є контрольні дії, з допомогою яких учень зіставляє процес і результат своєї діяльності з її цілями та вимогами до неї.Показником сформованості самоконтролю є усвідомлення учнем стратегічної основи розв'язання завдання і способів реалізації цієї стратегії.Навички самоконтролю доцільно почати виробляти з молодших класів (самоперевірка правильності написання слів, виявлення помилок у розв'язанні прикладів тощо.Засобом формування у школярів самоконтролю є використання колективних (фронтальних) перевірок у поєднанні з контролем з боку вчителя.За таких умов з допомогою вчителя здійснюється розбір, наприклад, розв'язаної на дошці задачі, виявляються допущені помилки, здійснюється колективне їхнє виправлення.Самооцінка - це потяг учня до об'єктивного оцінювання власних навчальних здобутків на основі, з одного боку, критичного ставлення до своїх здібностей і можливостей, а з іншого, на основі повторного поглибленого проникнення у сутність об'єкта пізнання.

54. Педагогічна майстерність учителя.Зростання вимог до професійної підготовки педагога.Успішне вирішення завдань національного виховання безпосередньо пов'язане з удосконаленням підготовки педагогів, їх професійної майстерності, ерудиції і культури.Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини, як професія педагога, вчителя, вихователя. Педагог зобов'язаний бути яскравою, неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань, високої культури; прагнути до втілення в собі людського ідеалу.. Педагогічні здібності — це якості особистості, що інтегровано виражаються в нахилах до роботи з дітьми, любові до дітей, отримання задоволення від спілкування з ними. Виділено головні групи здібностей.1. Організаторські. Виявляються в умінні вчителя згуртувати учнів, залучити їх до праці, розподіляти обов'язки, спланувати роботу, підвести підсумки зробленому і т.д.; 2. Дидактичні. Конкретні уміння підібрати і підготовити навчальний матеріал, наочність, обладнання, доступно, ясно, виразно, переконливо і послідовно викладати навчальний матеріал, стимулювати розвиток пізнавальних інтересів і духовних потреб, підвищувати навчально-пізнавальну активність і т.д.; 3. Перцептивні, що виявляються в умінні проникати в душевний світ вихованців, об'єктивно оцінювати їх емоційний стан, виявляти особливості психіки. ; 4. Комунікативні здібності, які виявляються в умінні вчителя встановлювати педагогічно доцільні стосунки з учнями, їх батьками, колегами, керівниками навчального закладу.;5. Сугестивні здібності, які виявляються в умінні вчителя здійснювати емоційний вплив на учнів.;6. Дослідницькі здібності виявляються в умінні пізнавати і об'єктивно оцінити педагогічні ситуації і процеси.;7. Науково-пізнавальні здібності передбачають засвоєння наукових знань у своїй галузі..Обов'язкова для вчителя якість — гуманізм, тобто ставлення до розвиваючої особистості як до вищої цінності на землі, вираження цього ставлення в конкретних ділах і вчинках. Гуманні стосунки складаються з інтересу до особистості учня, з співчуття до учня, допомоги учневі, поваги до його думки, особистостей його розвитку, з високої вимогливості до його навчальної діяльності, турботи про розвиток його особистостіПрофесійно необхідними якостями учителя є витримка і самовладання. Професіонал завжди, навіть в най-неочікуваніших обставинах, зобов'язаний зберігати за собою провідне становище в навчально-виховному процесі.

52. Суть і функції оцінки знань учнів. Критерії оцінювання.Оціночні судження. Під поняттям «контроль» розуміють виявлення, вимір і оцінку результатів навчально-пізнавальної діяльності тих, хто навчається. Процедуру виявлення і виміру називають перевіркою.Перевірка є складним компонентом контролю.Основною функцією контролю є забезпечення зворотного зв'язку між учителем і учнем, одержання учителем об'єктивної інформації про ступінь засвоєння навчального матеріалу, своєчасне виявлення недоліків і прогалин у знаннях.Метою перевірки в сучасній школі є визначення рівня і якості навчальних досягнень учнів, а не ступеня його невдач.Основою для оцінки навчальних досягнень учня є підсумки контролю.Оцінка є засобом стимулювання учіння.Принципи організації діагностики і контролю за навчальною діяльністю учнів:1. Об'єктивність, позбавлена суб'єктивних і помилкових оціночних суджень і висновків учителя. Об'єктивність забезпечується науково обґрунтованим змістом діагностичних тестів (завдань, питань), діагностичних процедур; рівним, дружнім ставленням педагога до всіх учнів2. Систематичність, регулярність проведення діагностичного контролю на всіх етапах процесу навчання..3. Гласність, що полягає в проведенні відкритих випробовувань усіх учнів за тим самим критерієм. Основними ланками перевірки є попередня, поточна, повторна, періодична, підсумкова.Попередня перевірка проводиться перед вивченням нового курсу або нового розділу курсу з метою визначення знань учнів з найважливішого матеріалу попереднього навчального року, півріччя.Поточна перевірка здійснюється учителями в ході вивчення кожної теми.Повторна перевірка проводиться з метою повторення матеріалу, який вивчався раніше.Періодична перевірка проводиться здебільшого після вивчення частини, розділу програми або великої теми.її метою є діагностування якості засвоєння учнями взаємозв'язків.Підсумкова перевірка здійснюється в кінці кожного семестру і навчального року.її призначення — діагностування рівня (якості) фактичної успішності учнів

55. Основні форми методичної роботи в школі. Атестація педагогічних кадрів.

Методична робота в школі — спеціально організована діяльність педагогічного колективу, що створює умови для підвищення майстерності педагога. Методична робота спонукає вчителя до роботи над підвищенням свого фахового рівня, сприяє збагаченню педагогічного колективу педагогічними знахідками, допомагає молодим учителям переймати майстерність у більш досвідчених колег. Існують індивідуальні, колективні та групові форми методичної роботи ( методична рада, методичні об*єднання вчителів, взаємовідвідування уроків, методичні семінари-практикуми, школа передового досвіду, творчі звіти вчителів) Атестація педагогів — комплексна перевірка, що здійснюється спеціальною атестаційною комісією з метою визначення рівня кваліфікації педагога, що дає їм змогу претендувати на присвоєння більш високого кваліфікаційного рівня.  Передбачає визначення відповідності педагогічних працівників зайнятій посаді, рівню кваліфікації, залежно від якого та стажу педагогічної роботи їм встановлюють кваліфікаційну категорію, визначають тарифний розряд оплати праці, присвоюють педагогічне звання. Атестація проводиться відповідно до Закону України “Про освіту” з метою стимулювання діяльності педагогічних працівників, щодо підвищення кваліфікації, професіоналізму, розвитку творчої ініціативи. Вона є дієвим стимулом підвищення педагогічної майстерності. Традиційно її проводять раз на 5

 

56. Поняття про педагогічний досвід. Форми і методи вивчення, узагальнення і поширення педагогічного досвіду. Педагоги-новатори . Педагогічний досвід — сукупність знань, умінь і навичок, здобутих учителем у процесі навчально-виховної роботи. Він є важливим елементом загальної культури педагога, в якій відображаються знання, вміння, навички та індивідуальні риси його особистості, постійно розвиваючись, збагачуючись протягом усієї педагогічної діяльності. Оновлюваність педагогічного досвіду зумовлена постійними змінами у практичній педагогічній діяльності та освітніх надбаннях педагога. Передовий педагогічний досвід — творче, активне засвоєння і реалізація вчителем у практичній діяльності засобів і принципів педагогіки з урахуванням конкретних умов, особливостей дітей, учнівського колективу і особи вчителя. Передовий педагогічний досвід фіксують у процесі внутрішкільного контролю, на педагогічних читаннях, конференціях тощо. Щоб він став надбанням масової практики, його потрібно вивчати й узагальнювати. Педагогічна наука пропонує таку етапність вивчення педагогічного досвіду. 1. Визначення педагогічної проблеми та об'єкта вивчення. На цьому етапі формулюють тему досвіду, обґрунтовують її актуальність, формують групу для його вивчення. 2. Попереднє вивчення досвіду. Цей етап передбачає попереднє ознайомлення з об'єктом досвіду через відвідування навчальних занять, бесіди з педагогами, попереднє вивчення шкільної документації. Виходячи з цього, визначають ідеї передового досвіду, уточнюють методи його вивчення. 3. Теоретична підготовка. Особам, які вивчають передовий досвід, треба знати теоретичні та методичні положення з цієї проблеми, вже розроблені в педагогічній науці та практиці. Це дасть змогу визначити ступінь новизни досвіду, з'ясувати педагогічні умови, які забезпечують його результативність. 4. Основне вивчення досвіду. На цьому етапі збирають емпіричний матеріал, вивчають окремі ланки навчально-виховного процесу, проводять контрольні зрізи. Зібраний матеріал класифікують на типовий і випадковий, відтак його систематизують та узагальнюють. 5. Визначення провідних педагогічних ідей досвіду. Аргументуються і підкріплюються емпіричним матеріалом вихідні теоретичні положення, сформульовані на етапі теоретичної підготовки. У процесі систематизації та узагальнення досвіду саме вихідні теоретичні положення є основою визначення провідних його ідей, вироблення методичних рекомендацій щодо вирішення досліджуваної проблеми. Дається оцінка перспективності цього досвіду.

 

57. Планування роботи школи. Види планів у школі, вимоги до їх складання. Плануваннямназивається функція управління, що полягає у визначенні мети навчального закладу та розробці програм її досягнення.Розрізняють перспективне, річне й поточне планування діяльності школи. В усіх видах планування враховують зовнішню і внутрішню інформацію. До зовнішньої належать вказівки державних і відомчих органів щодо завдань сучасної школи, про зміст навчання і виховання підростаючого покоління. Внутрішня інформація містить необхідні відомості про попередню діяльність школи, досягнення, недоліки і труднощі в роботі педагогічного колективу та ін. Терміни планування визначаються його завданнями. У практиці роботи кращих шкіл існують такі види планування: перспективний план роботи школи на 3-5 років;план навчально-виховної роботи школи (річний); графічний план організаційної, методичної і позакласної роботи (на семестр) (витяг з річного плану роботи школи); план-графік шкільного контролю (на семестр); план роботи громадських організацій Плануючи роботу школи, необхідно дотримуватися науковості, що передбачає систему науково обґрунтованих завдань, змісту, методів, форм і засобів; реальності й оптимальності заходів, які можна виконати і які б забезпечили рівномірний ритм роботи школи протягом року; соціальної детермінації, що передбачає формування в учнів потрібних суспільству моральних, правових, естетичних та інших якостей. План повинен бути коротким, чітким і зрозумілим.

 

58. Облік роботи в школі. Форми обліку. Ефективність керівництва школою значною мірою залежить від чіткого і правильного ведення шкільної документації, своєчасної та оперативної обробки отриманої інформації, дотримання принципу доступності й зіставлення облікових даних. У шкільній документації відображають кількісну та якісну характеристики навчально-виховної роботи. Крім планування (перша група документації), до неї належать документація особового складу і навчально-педагогічна: алфавітна книга запису учнів, особові справи учнів, класні журнали, журнали факультативних занять, журнали груп подовженого дня, журнали обліку роботи гуртка, книга обліку бланків і видачі атестатів про повну загальну середню освіту, книга обліку видачі золотих та срібних медалей, книга обліку видачі похвальних листів та грамот, книга обліку особового складу педагогічних працівників, книга протоколів педагогічної ради закладу освіти, книга протоколів ради закладу освіти, книга обліку трудових книжок працівників закладу освіти, журнал обліку пропусків і заміщення уроків учителями, книга наказів, контрольно-візитаційна книга, журнал реєстрації вихідних і вхідних документів, книга записів наслідків внутрішкільного контролю, акти, довідки про перевірку роботи закладу освіти, поточне листування, офіційні документи відомчих органів про роботу закладу освіти, статистичні звіти, акти про нещасні випадки (друга група документації). Документи про фінансово-господарську діяльність закладу освіти: технічний паспорт школи, інвентарні списки основних засобів, інвентарна книга бібліотечного фонду, книга складського обліку матеріалів тощо належать до третьої групи документації. Облік роботи навчально-виховного закладу і його підрозділів здійснюється відповідно до встановлених Міністерством освіти і науки і статистичними органами вимог і форм………………………………….

 

 

---

Дата добавления: 2018-09-23; просмотров: 209; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!