Індивідуальний підхід до школярів із труднощами у навчанні
Багаторічний досвід вивчення дітей із труднощами в навчанні і вихованні дав змогу зробити деякі узагальнення, окреслити типи дітей, яких об’єднують схожі проблеми, а також можливі шляхи розв’язання цих проблем.
Діти з розладами регуляції навчальної діяльності
До цієї категорії належать діти, у яких труднощі в навчанні пов’язані, насамперед, не з недоліками інтелектуального розвитку, а з розладами тих функцій, які забезпечують цілеспрямованість і послідовність, необхідну для успішного виконання будь-якого завдання, в тому числі й навчального. Такими є емоційно-вольові якості особистості дитини та мотивація її поведінки.
Однією з об’єктивних причин, що дезорганізовують діяльність дитини і перешкоджають формуванню позитивної навчальної мотивації, є досить поширене порушення поведінки — гіперактивність з дефіцитом уваги. За даними окремих дослідників воно властиве 10% хлопчиків і 1% дівчаток дошкільного та молодшого шкільного віку і зумовлюється розладами у функціонуванні центральної нервової системи (мінімальна або легка дисфункція мозку).
Поведінка гіперактивних дітей одразу привертає увагу: вони в постійному русі, бігають, зачіпають інших дітей, перешкоджають їм гратися. Під час спілкування вони надто балакучі, проте, щось розповідаючи, легко втрачають думку, бувають непослідовними. часто не договоривши про щось одне, починають розмову про зовсім інше. Вони не вміють самостійно гратися, не заглиблюються у гру, швидко її кидають, звертаються до дорослих.
|
|
|
Дуже суттєвим фактором, що обтяжує розвиток дітей з гіперактивністю та дефіцитом уваги, є порушення їх спілкування з ровесниками і дорослими. Зрозуміло, що недоліки поведінки таких дітей не обмежуються уроком. Не менше проблем із ними на перервах і в позакласному житті. Їхня імпульсивність заважає їм виконувати правила гри, що в середовищі дітей молодшого шкільного віку має велике значення.
Досить драматично розвиваються стосунки гіперактивних дітей з дорослими. Звичайно, вони завдають багато клопоту педагогам, викликають роздратування, що не може не позначитися негативно на самосприйнятті дитини.
Отже, у виникненні типових труднощів у навчанні і поведінці цих дітей великого значення набувають не лише особливості функціонування їхньої нервової системи (такі як імпульсивність, недостатня концентрація уваги), а складна ситуація їх взаємин з оточенням, яку провокують названі особливості.
Стратегічним завданням у роботі з дітьми, котрі мають подібні вади, є підтримка віри у власні можливості, позитивного ставлення до самих себе. Звичайно, це неможливо без доброзичливого ставлення до них педагогів і батьків. Насамперед, дитині треба давати змогу відчути успіх. Отже, не можна її ставити перед нерозв’язними завданнями, зокрема, що потребують тривалого зосередження уваги: довга інструкція з кількома умовами, великий обсяг роботи. Спочатку такі завдання можна поділити на кілька окремих, а в міру успішності їх виконання - поступово ускладнювати.
|
|
|
Особливої уваги потребує вироблення у цих імпульсивних дітей здатності передбачати наслідки своїх дій. Тому їм частіше треба показувати зв’язок між учинком і його наслідком.
Дитина успішніше керуватиме власними діями, якщо знатиме про свій недолік і свідомо до нього ставитиметься; намагатиметься подолати, а не виправдовувати ним свою вседозволеність. Це допоможе їй не лише бути організованішою в навчанні, а й успішніше будувати стосунки з товаришами, правильно оцінювати власні вчинки, відповідально до них ставитися.
Протилежними гіперактивним дітям у зовнішніх виявах поведінки є діти гіпоактивні, тобто такі, активність яких дуже знижена. Хоча в основі цих порушень також лежить недостатня концентрація уваги через ослабленість нервової системи, проте характерним недоліком її функціонування є переважання процесів гальмування. І це відбивається на всій поведінці дитини.
|
|
|
|
|
Здебільшого, вони малорухливі, тихі, мовчазні, завжди ніби злякані, особливо, коли потрапляють у нову ситуацію чи знайомляться з новими людьми. На відміну від гіперактивних, педагогові вони не заважають, хіба що доводять до відчаю своєю бездіяльністю. Надто важко буває їм виконувати завдання, які потребують напруження уваги, заданого темпу.
Головне ж — вони постійно «випадають» із роботи в класі, бо неспроможні самостійно включитися у виконання навіть доступних для них завдань. Проте поряд із цими недоліками уважному педагогові відкривається й таке, що викликає до дитини повагу й прихильність. Дуже вразливі, чутливі, часто заглиблені у свої переживання, вони раніше від ровесників осягають світ людських почуттів, стосунків, здатні до співчуття. Часто працюючи з такою дитиною, доводиться дивуватись, як, поряд із труднощами під час виконання багатьох завдань, вона виявляється зрілішою порівняно зі своїми добре розвиненими й успішними ровесниками в розв’язанні моральних колізій, розумінні мотивів поведінки людей.
Допомогти такій дитині можна, насамперед, змінивши позицію батьків у ставленні до неї. Звичайно, добре, якщо дитина знаходить розуміння і співчуття у педагога.
|
|
|
Основна корекційна стратегія тут полягає в тому, щоб підвищити у цих дітей віру у власні можливості, бо, зупиняючись перед будь-яким завданням, вони наперед знають, що «нічого не вийде». Тому їм потрібно вказувати на кожен успіх, який для них буває чудодійним: у них одразу піднімається психічний тонус, і вони в цей момент справді успішніше виконують завдання. Тільки на ґрунті зміцнілої віри в себе і бажання працювати можливе заповнення прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися.
Дуже важливо, щоб користуючись допомогою, дитина вірила, що досягла успіху не лише завдяки цій допомозі, а й тому, що вона дещо вміє робити і сама. Отже, ці вкрай вразливі діти потребують фізичного і психічного зміцнення, систематичної індивідуальної допомоги під час навчання.
Діти з локальними порушеннями пізнавальної діяльності
Нерідко причиною труднощів у навчанні дитини бувають локальні порушення пізнавальної діяльності за цілком достатнього загального інтелекту. Загальновідомим прикладом таких порушень є розлади мовлення Діти з цими розладами становлять досить численну групу, і для них розроблені методи спеціальної корекційної допомоги, яка в легших випадках здійснюється системою логопедичних пунктів, а для дітей із виявленими недоліками розвитку мовлення існують спеціальні школи, де вони навчаються за загальноосвітньою програмою.
Менше досліджені діти з розладами просторової орієнтації та зорово-моторної координації. Тим часом такі учні є майже в кожному класі. Вони мають перелік характерних труднощів в оволодінні рядом шкільних навичок, що серйозно перешкоджає їм засвоювати програму.
На початку навчання дітям із цими порушеннями буває важко навчитися орієнтуватися на сторінці зошита: вони не можуть почати самостійно писати, бо не знають, звідки треба починати, не дотримуються лінійки, не зважають на поля.
Подолання недоліків просторового орієнтування і зорово-моторної координації потребує тривалого вправляння недорозвинених функцій. Дуже важливо, щоб воно почалося якомога раніше, ще до початку шкільного навчання. Проте, коли б воно не було виявленим, відповідна корекційна робота буде корисною.
Дітям із недоліками просторового сприймання та зорово-моторної координації корисно займатися ліпленням, вирізуванням з паперу, складанням візерунків із мозаїки, копіюванням точок чи інших зображень на папері, які поступово ускладнюються.
Діти з відставанням в інтелектуальному розвитку та достатніми передумовами научуваності
Ця категорія дітей досить поширена серед тих, які мають стійкі труднощі у навчанні у початковій школі. Сьогодні переважна більшість із них з залишається в масовій школі, де рівень їхньої успішності не перевищує початкового, а частіше буває ще нижчим.
Характерні особливості відставання дітей в інтелектуальному розвитку виявляються під час розв’язання ними пізнавальних завдань різного змісту на доступному для цього віку матеріалі. Такими є закладання на порівняння, групування, узагальнення предметів або їх зображень.
Такий рівень інтелектуального розвитку цих дітей не відповідає вимогам шкільної програми. Саме цей великий розрив між наявним інтелектуальним розвитком дитини, з одного боку, і тим розвитком, що необхідний для успішного навчання, з іншого, і не дає змоги виявити й реалізувати той рівень научуваності, який дійсно у неї є. В умовах індивідуальної роботи, коли інтелектуальне завдання, що ставиться перед дитиною, можна спрощувати до рівня зони найближчого розвитку, вона починає досить успішно використовувати допомогу й просуватися в розвитку. Позитивна стимуляція похвалою, підбадьоренням і досягнення успіху виразно підвищує її активність, що дає змогу успішніше реалізуватися наявним знанням і вмінням. Усе це свідчить про те, що передумови научуваності, пов’язані з особливостями функціонування центральної нервової системи, у дитини достатні, а причини її відставання у психічному розвиткові треба шукати у соціальних факторах, що негативно позначилися на ній у ранньому й дошкільному віці.
Психолого-педагогічна допомога цим дітям полягає в ліквідації прогалин їхнього розвитку та поступовому залученні їх до навчальної діяльності. Успішність її залежить від того, наскільки тісно вона пов’язана з діагностикою. Сьогодні шкільні психологи достатньо озброєні діагностичними методиками для того, щоб разом із педагогом побудувати програму індивідуально спрямованої корекційної роботи з дитиною.
В окремих випадках позитивного результату вдається досягнути шляхом індивідуальної роботи з такими дітьми в умовах масового класу. Проте частіше їм потрібен спеціальний клас інтенсивної педагогічної корекції, де забезпечуються реальні можливості працювати над розвитком дитини і формуванням її навчальної діяльності.
Діти зі зниженою научуваністю
У дітей зі зниженою научуваністю багато спільного зі щойно розглянутими. І ті, й інші відстають у психічному розвиткові від своїх ровесників і мають значні труднощі в засвоєнні навчального матеріалу. Проте різницю між ними можна помітити у процесі корекційного навчання. Саме корекційне навчання виявляє у перших значні успіхи у використанні відповідної їхньому актуальному розвиткові допомоги, що і дає їм змогу швидше й успішніше «вирівнюватися», поліпшуючи показники інтелектуальної діяльності.
Визначальною психологічною особливістю таких дітей є інертність пізнавальних процесів. Це виявляється і в актуалізації необхідних знань для розв’язання того чи іншого завдання, і в пошукові оптимальних шляхів досягнення мети. Тому вони не завжди з успіхом користуються навіть тими знаннями і вміннями, які у них є. Обравши хибний шлях розв’язку, вони зі значними труднощами змінюють його на правильний навіть тоді, коли їм надається допомога (аж до підказки). Саме в цьому виявляється знижена научуваність: дитині важко скористатися новою інформацією, пов’язавши її з уже наявним досвідом і таким чином піднятися на вищий щабель інтелектуальних можливостей. Навчання і розвиток таких дітей відбувається повільніше і з більшою затратою зусиль як самих дітей, так і педагога.
Недоліки сприймання виявляються в тому, що дитині буває важко орієнтуватися в сюжетних малюнках, які мають багато деталей, або в серії малюнків, об’єднаних певним сюжетом. У таких випадках вона самостійно не може зрозуміти змісту зображеного.
Вони вдаються до більш грубих помилок і, що особливо важливо, значно гірше користуються наданою їм допомогою, виявляючи таким чином недостатню гнучкість інтелектуальних процесів, а отже, і нижчу научуваність.
Суттєвим показником нижчої научуваності цих дітей є недостатній рівень осмислення й актуалізації досвіду, з яким здебільшого стикаються діти в повсякденному житті. Це й позначається на труднощах сприймання сюжетного малюнка, розуміння відношень між величинами. У них спостерігаються труднощі під час розв’язання завдань, що потребують оперування просторовими уявленнями, зоровим сприйманням. Натомість у дітей, відставання інтелектуального розвитку яких пов’язано з факторами психічної депривації, помітна різниця між відносно збереженими перцептивними функціями та недорозвиненим мовленням, особливо чутливим до якості спілкування.
Отже, діти зі зниженою научуваністю мають ряд якісних особливостей інтелектуального розвитку, що вирізняють їх з-поміж інших учнів з труднощами у навчанні й зумовлюють зміст і тактику корекційно-педагогічної роботи з ними.
Деякі діти достатньо засвоюють навчальний матеріал в умовах постійної індивідуальної допомоги педагога. Частіше ж їм показаний клас інтенсивної педагогічної корекції, де вони можуть закінчувати й основну школу.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 225; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!