Тема 11. Лекція 11. Боротьба за відновлення державності України(1917-1920 рр.). (2 год.).
Метою лекції є ознайомлення студентів з процесом консолідації українського національного руху у зв’язку з розпадом російської імперії та створення нових представницьких органів влади в Україні. Для досягнення мети необхідно розглянути такі питання: 1) Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну.
2) Створення Української Центральної Ради.
3) Перші універсали та їх вплив на українське національне відродження.
4) Історичне значення Центральної Ради.
Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну
Хід першої світової війни та положення всередині Російської імперії на кінець лютого 1917 р. стає для російського царизму фатальним. Стихійна хвиля народного невдоволення, швидко переросла в революцію. Протягом надзвичайно короткого часу (з 23 лютого до 2 березня) самодержавство впало, Микола II відрікся від влади і, фактично, в країні встановився республіканський лад. Тимчасовий вакуум легітимної (законної) Влади; поява конкуруючих владних структур (Тимчасовий уряд — система Рад); втягнення в революційну діяльності народних мас; активний вихід армії на сцену внутріполітичної боротьби; силові методи вирішення суспільних проблем; зростання ролі політичних партій та активізація національних рухів. Ці процеси позначилися на розвитку України протягом усього 1917-1918 рр. Водночас місцеві чинники зумовили власну специфіку та особливості. Після Лютневої революції влада формально належала Тимчасовому уряду Державної думи. У центрі і на місцях виникають альтернативні органи влади – Ради депутатів як наслідок політичної активності частини трудящих. У середині 1917 р. в Україні їх налічувалося 252. Представники Тимчасового уряду визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Що не відповідало рівню національного руху, а й зумовило появу в Україні альтернативного центру влади — Центральної Ради — громадсько-політичного об'єднання, що утворилося 4 березня 1917 р. Важливу роль у її створенні відіграли: Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська соціал-демократична робітнича партія та Українська партія соціалістів-федералістів. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. Зростанню авторитету цього органу влади сприяло те, що він обстоював ідеї національно-територіальної автономії та соціалізму. А також принцип формування Центральної Ради, з трьох представництв: національного, соціально-класового та територіального. Свою прихильність до Центральної Ради висловили військовий, селянський та робітничий всеукраїнські з'їзди, скликані в травні 1917 р.
|
|
|
Таким чином, безпосередніми наслідками Лютневої революції 1917 р. для України була паралельна поява конкуруючих владних структур Тимчасового уряду і Рад, у діяльності яких домінував соціальний акцент, та Центральної Ради, у роботі якої надавалася перевага вирішенню питань національного розвитку.
|
|
|
Проголошення автономії України
Добу Центральної Ради фахівці поділяють на два етапи: автономістичний (березень 1917 р. — січень 1918 р.) та самостійницький (січень-квітень 1918 р.) Скликаний через місяць після утворення Центральної Ради Всеукраїнський національний конгрес визначив базовий принцип державотворення: “тільки національно-територіальна автономія України у змозі забезпечити потреби українського народу і всіх інших народів, що живуть на українській землі”. Спираючись на рішення Всеукраїнського національного конгресу та виражаючи інтереси українського народу, Центральна Рада вимагає визнання і схвалення Тимчасовим урядом автономії України. З цією метою в травні 1917 р. до Петрограда виїхала представницька делегація, очолювана В. Винниченком, М. Ковалевським та С. Єфремовим. Тимчасовий уряд відхилив вимоги щодо автономії, мотивуючи свої дії тим, що, по-перше, оскільки Центральна Рада не обрана шляхом всенародного голосування, вона не може висловлювати волю усього народу українських земель; по-друге, проголошення автономії може спричинити низку територіальних непорозумінь; по-третє, питання про устрій Російської федеративної республіки мають вирішувати Установчі збори. Таке рішення загострило українсько-російські відносини. За цих умов потрібне було нестандартне рішення, яке дало б змогу підняти національно-визвольні змагання на вищий щабель. 23 червня 1917 р. Центральна Рад приймає І Універсал, у якому проголошує автономію України та створює Генеральний секретаріат на чолі з В. Винниченком. Тимчасовий уряд не міг діяти силовими методами, оскільки на захист Центральної Ради могли стати українські частини та населення. Тому 28 червня 1917 р. для переговорів до Києва прибуває делегація в складі О. Керенського, М. Терещенка та І. Церетелі, яка мусила визнати автономні права України. Її зміст став основою II Універсалу Центральної Ради, від 3 липня 1917 р. Вказувалося, що поповнена представниками національних меншин, Центральна Рада перетвориться на єдиний найвищий орган України. Генеральний секретаріат стане виконавчою владою в Україні.
|
|
|
Центральна Рада вводить до складу Ради і Генерального секретаріату 30% представників національних меншин, а 16 липня 1917 р. приймає “Статут вищого управління України”, в якому визначає обов'язки, права та межі компетенції Генерального секретаріату. Проте Тимчасовий уряд не затвердив цього документа, а сам 4 серпня 1917 р. видав “Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату”, яка суттєво обмежувала права України: 1) Генеральний секретаріат мав стати органом Тимчасового уряду; 2) Центральна Рада позбавлялася законодавчих прав; 3) Українська територія звужувалась до 5 губерній.
|
|
|
Таким чином, проголошення автономії, відповідало вимогам часу і було логічним кроком у розвитку української національно-демократичної революції.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 210; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!