Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст. Скасування гетьманщини.
Колоніальна політика Росії у XVIII ст. була спрямована на приєднання до імперії нових володінь. Після невдачі Прутського походу Петра І до Молдавії у 1711 р. Росія за Прутським договором втрачала Азов та повинна була зруйнувати фортеці на Азовському морі та Дніпрі.
У 1735-1739 рр. за часів правління Анни Іоанівни російська армія здобула кілька перемог у Криму та Молдавії. За Белградським трактатом 1739 р. Росія здобула незначні територіальні поступки з боку Туреччини.
Вирішальні події пов’язані з правлінням Катерини ІІ, коли шляхом колоніальних воєн Росія опанувала Північне Причорномор’я, Приазов’я та Крим. Під час війни 1768-1774 рр. російські війська здобули перемоги над турками під Хотином, Яссами, Ларгою та Кагулом, а флот – у Чесми. За Кючук-Кайнарджийським миром 1774 р. Росія (крім земель на Кавказі) одержувала територію між Бугом і Дніпром. Кримське ханство оголошувалося незалежним. У 1783 р. воно “добровільно” приєдналось до Росії. Під час війни 1789-1791 рр. російські війська О. Суворова здобули перемоги над турками під Очаковим, Бендерами, Фокштаком, на р. Римнік і здобули найміцнішу фортецю Ізмаїл. За Ясським миром 1791 р. до Росії були приєднані землі між Бугом і Дністром. Туреччина визнавала приєднання Криму до Росії.
В другій половині XVIII ст. зазнала втрат, а згодом і національної трагедії, Польща. У 1763 р. відбувся її перший поділ, що торкнувся українських земель – до Австрійської імперії відійшла Галичина (у 1775 р. – Буковина). За другим розділом Польщі (1793 р.) до Росії відійшли Київщина, Брацлавщина та Східна Волинь, за третім (1795 р.) – Західна Волинь. Так українці знов опинилися поділеними у межах двох держав. У Галичині, Буковині та Закарпатті в кінці XVIII ст. мешкало 1,8 млн. українців. У Російській імперії – 8,6 млн. українців: 3,2 млн. на Лівобережжі, 3,4 млн. – на Правобережжі, 1 млн. – у Слобідській Україні і ще 1 млн. – на Півдні, що швидко залюднювався. Але відбулося це виключно під тиском російської адміністрації (Г. Потьомкін), бо гетьманська влада в Україні наказала довго жити. Сталося це так.
|
|
|
За правління І. Скоропадського (1708-1722 рр.) влада гетьмана обмежується утворенням Київської і Азовської губерній на чолі з генерал-губернатором М. Леонтьєвим. Після смерті І. Скоропадського гетьмана не обирають, а призначають. Наказний гетьман П. Полуботок (1722-1727 рр.) закінчує своє життя у казематі Петропавловської фортеці. До 1727 р. Україною управляє Малоросійська Колегія на чолі з бригадиром С. Вельяміновим. Гетьман Д. Апостол (1728-1734 рр.) змушений був керувати Україною через Генеральну військову канцелярію і царського резидента. Після смерті Д. Апостола царський уряд не дозволив обирати нового гетьмана, а передав управління Україною Правлінню гетьманського уряду на чолі з князем О. Шаховським та генеральним обозним Я. Лизогубом.
|
|
|
Відновлення гетьманату відбулося при Єлизаветі Петрівні у 1750 р. у Глухові. Гетьманом стає К. Розумовський, брат фаворита цариці. Він здійснює судову реформу в Україні, прагне до адміністративно-територіальних перетворень. Проте, Катерина ІІ 10 листопада 1764 р. видає маніфест про ліквідацію гетьманату в Україні. Управління покладається на Другу Малоросійську колегію (1764-1786 рр.). Потім на Україну розповсюджується загальноросійський губернський устрій.
Запоріжжя у складі Російської держави.
Ліквідація Запорозької Січі.
Після переходу отамана К. Гордієнка до Карла ХІІ царські війська 14 травня 1709 р. зайняли Січ, зруйнували її, вивезли артилерію та січовий скарб. Частина запорожців відійшла на південь і заснувала Січ на р. Кам’янка. Однак, царський уряд примусив їх залишити це місце і з дозволу кримського хану козаки отаборились в урочищі Олешки біля Дніпра.
Після Прутського миру гетьман І. Скоропадський дозволив козакам повернутись до рідних місць. Проте лише у 1733 р. була заснована Нова Січ на р. Підпільна. З відновленням гетьманства у 1750 р. влада над Запоріжжям фактично поділялася між київським генерал-губернатором і гетьманом.
|
|
|
Після підписання Кючук-Кайнарджийського миру 1774 р. Січ втрачає своє стратегічне значення як форпост проти турецько-татарської агресії. До того ж царська влада вбачає в ній каталізатор антифеодальних рухів. Тому у травні 1775 р. царські війська генерала Т. Текеллія розпочали наступ на Січ. 5 червня гарнізон Січі капітулював. 3 серпня 1775 р. з’явився царський маніфест про ліквідацію Січі. Останній кошовий отаман П. Калнишевський був ув’язнений та засланий на Соловецькі острови, де перебував 25 років, після чого прожив ще 3 роки і помер у віці 113 років.
П. Калнишевський зазнав тортур за те, що більшість запорожців встигли перейти до турецької території, заснували там Задунайську Січ (1775-1828 рр.). Ще частину запорожців царський уряд використав під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр., створивши Чорноморське козацьке військо (9,7 тис. піхоти та 2,8 тис. у кавалерії). У 1792 р. уряд переселив Чорноморське козацьке військо на р. Кубань. Наприкінці XVIII ст. тут проживало 25 тис. козаків, що заснували 40 курінних селищ. Так завершилася козацька доба в Україні.
|
|
|
Питання для самоперевірки:
1. Яким був адміністративно-територіальний поділ України у складі Росії наприкінці XVII – на початку XVIII ст.
2. Якою була державна діяльність гетьмана І. Мазепи? Дайте її оцінку.
3. Які території і внаслідок чого здобула Російська імперія у другій половині XVIII ст.
4. Яким чином Україна втрачала свою автономію у складі Російської імперії?
5. За яких обставин була ліквідована Запорозька Січ?
Методичні рекомендації
Додаткову інформацію з питань розглянутих в лекції, можна отримати у виданнях: Брайчевський М. Конспект історії України. – К.: Знання,1993. – 204 с.; Литвин В.М., Мордвінцев В.М., Слюсаренко А.Г. Історія України: Навч. посібник. – К.: Знання-Прес, 2002. – С. 197-280; Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т. 2. – К.: Либідь, 1995. – С. 261-278; Путро А.И. Левобережная Украина в составе Российского государства во 2-й половине XVIII в. – К.: Вища школа, 1988. – 142 с.; Смолій В.А. Возз’єднання Правобережної України з Росією. – К.: Наукова думка, 1978. – 191 с.; Сушинський Б. Козацькі вожді України. Історія України в образах її вождів та полководців XV – XIX століть: Історичні есе. – Одеса: “Альфа-Омега”, ОКФА, 1998. – 682 с.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 440; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!