Середньовічне українське християнство
Дохристиянські вірування давніх слов'ян
У духовному житті давньої України найважливішою подією було прийняття християнства. Разом із християнською вірою прийшли й зміни у світогляді наших предків. Про давні слов'янські вірування дійшли до нас дуже неповні й неточні відомості. Грецькі й римські письменники, що цікавилися давньою Україною, небагато переказали нам про релігійні погляди наших предків. Так, Прокопій писав про слов'ян, що вони визнають єдиного Бога, що посилає блискавку, і йому жертвують корови й усяку худобу. Не визнають призначення й не вірять, щоб воно мало якусь силу над людьми. Вони поклоняються річкам, німфам, іншим божествам, жертвують їм усячину та з цих жертв собі ворожать.
У грецьких й римських джерелах найвищий Бог виступає під різними назвами: Перун — бог грому і блискавок, Хоре — сонце, Сварог — вогонь, Дажбог — податель добра. Поклонялися також Волосові — богові багатства і худоби, Стрибогові — богові вітрів. Невідомо, котрі з цих богів були здавна слов'янські, а яких слов'яни прийняли від інших народів. Так, Перун — це можливо германський Донар, що прийшов до слов'ян від варягів, або Хоре — мабуть божество, прийняте від іранців. Багато було різних другорядних божеств, назви яких ще лишилися в народній пам'яті, як русалки, мавки, водяні, лісовики, домові та ін.
Жертви богам приносили в різні місця. В особливій пошані були деякі річки, болота, колодязі. Жертвували також в гаях, під старими деревами, при вогнищі, під оборогом. Купці, які переправлялися через Дніпровські пороги, зупинялися на острові Хортиці і там під старезним дубом складали жертовні хліб і м'ясо, а деколи й птицю, причому кидали жереб чи зарізати її, чи пустити живою. Коли купець приїздив на торг, то жертвував богам знову хліб, мясо, молоко, всякі напої й просив божество допомогти йому у торгівлі. Коли ж усе продавав, дякував богам, забивав у жертву кілька штук птиці, частину роздавав убогим, а решту приносив ідолам. Селянин під час жнив підіймав до неба корець із просом і казав: "Господи, ти давав нам страву, дай нам і тепер достатки!"
|
|
|
Окремих святинь наші предки не мали. Також не багато було зображень богів. У Києві тільки перед княжим двором стояли статуї головних божеств: Перун із дерева із срібною головою та золотими вусами. Слов'яни також не мали своїх жерців, кожний складав жертви сам. Але у великій шанобі були знахарі й чарівники, що лікували людей і займалися ворожінням. Знали їх під різними назвами: волхви, чаклуни, потворники, обавники, відуни, зілійники.
У народних обрядах лишилися спомини давніх слов'янських свят і поєднаних з ними обрядів. Прихід весни вітали веснянками й весняними іграми, в яких прославляли поворот сонця до літа й розквіт природи. Це свято пізніше об'єдналося з християнським Великоднем і зеленими святами. Русальний тиждень був присвячений русалкам, що виходили з води й гуляли на березі. Святкували також мертвецький Великдень, присвячений пам'яті померлих предків. Свято Купала, що злилося з днем св.Івана — це ніч чарів, коли цвіте папороть, можна бачити заховані скарби й зрозуміти мову звірят. Молодь плела вінки, розкладала вогонь, виводила довкола нього танки, перескакувала через вогонь сама й переганяла через нього худобу, щоб уберегти її від чар. Під осінь приходило свято Коструба, прошання літа, під час якого ховали ляльку, що зображувала смерть. Ідея посмертного життя була невироблена й неясна. Загробний світ уявляли собі як рай чи вирій, гарний сад, де щасливо проживати праведники по смерті. Вони продовжували там земне життя й тому до могили давали мерцям поживу та різні ужиткові речі. Люди, що жили лихим життям, мали бути прокляті по смерті й стати вічними рабами.
|
|
|
Запровадження християнства на Русі
Князювання Володимира Великого (980—1015) стало початком нового етапу в історії Київської Русі, етапу піднесення та розквіту. Сівши на великокняжий піл, новий правитель виявив себе як авторитетний політик, мужній воїн, далекоглядний реформатор, тонкий дипломат. Він ніби уособлював якісно новий рівень управління державою.
|
|
|
Продовжуючи політику руських князів щодо збирання навколо Києва слов’янських земель, Володимир військовими походами 981— 993 рр. на ятвягів, в’ятичів та хорватів завершив тривалий процес формування території Київської держави. Саме в цей час остаточно визначилися і закріпилися кордони Русі, що в цілому збігалися з етнічними рубежами східних слов’ян. На півночі вони простягнулися до Чудського, Ладозького та Онезького озер, на півдні — до Дону, Росі, Сули та Південного Бугу, на сході — до межиріччя Оки і Волги, на Заході — до Дністра, Карпат, Західного Бугу, Німану, Західної Двіни. Простягаючись майже на 800 тис. км. Давньоруська держава стала найбільшою країною в Європі.
Релігійна реформа почалася спробою модернізувати язичництво. Чудово розуміючи, що в централізованій державі в релігійній сфері має панувати монотеїзм, великий князь спочатку намагався протиставити культ верховного божества Перуна цілому пантеону богів підкорених племен. Проте стара язичницька віра не сприяла процесу формування нових суспільних відносин, її державотворчий потенціал був явно недостатнім для такої великої та поліетнічної держави, як Київська Русь. Саме тому наприкінці 80-х років X ст. Володимир вирішує запровадити християнство як державну релігію.
|
|
|
Прийняття християнства значно вплинуло на подальший розвиток Київської Русі:
1. Нова віра сприяла остаточному розкладу родового ладу й формуванню та зміцненню нових феодальних відносин у східних слов’ян. Християнство, сформоване як релігія класового суспільства, освячувало владу панівної еліти, соціальну диференціацію та всю феодальну систему. Водночас воно рішуче стверджувало рівність усіх перед Богом, чим закладало принципово нові підвалини в ідеологічні моделі майже всіх соціальних рухів, у тому числі антифеодальних.
2. Православ’я стало надійним ґрунтом для створення могутньої централізованої самодержавної країни. До кінця 80-х років X ст. Русь була слабоконсолідованою, поліцентричною державою, що зберігала єдність і форму завдяки мечам великокнязівської дружини. Одночасне проведення адміністративної та релігійної реформ якісно змінило ситуацію. Сприяючи централізації, вони зламали сепаратизм місцевих князів та племінних вождів, утвердили єдиновладдя київського князя як основу політичної моделі управління Руссю (християнське єдинобожжя стало своєрідним ідеологічним підґрунтям утвердження особистої влади верховного правителя).
3. Прийняття християнства сприяло зростанню міжнародного авторитету держави. Хрещення Русі та одруження на Багрянородній сестрі візантійського імператора ввели Володимира у коло християнської сім’ї європейських правителів, а Давньоруській державі відкрили шлях до її визнання європейською християнською спільнотою. З того часу великий князь ставав повноцінним суб’єктом міжнародного права: кордони його держави вважалися недоторканими (бодай номінально); на полі бою княжих воїнів брали в полон, а не в рабство та ін. Запровадження нової віри не стало основою ідеологічної та політичної залежності від Константинополя. Навпаки, воно сприяло налагодженню і розширенню плідних зв’язків, побудованих на принципі рівноправності, з багатьма європейськими країнами. Це підтверджують тісні контакти з Німеччиною, Польщею, Швецією, Римом. Після християнізації Русь була навіть тісніше пов’язана із Заходом, ніж з Візантією, про що свідчать численні шлюбні угоди династії Рюриковичів. Зокрема, протягом X — XIII ст. вони уклали 83 шлюби з представниками західноєвропейських родин, а з членами візантійських династій лише 12.
4. Під впливом християнства поступово відбулася докорінна зміна світобачення та світосприйняття населення Давньоруської держави.
Нова віра заклала якісно нові підвалини в культурній сфері, сприяла розвиткові писемності, літератури, архітектури та мистецтва.
Середньовічне українське християнство
Величезну роль у становленні середньовічної культури відіграло християнство, що ввібрало в себе уявлення та традиції язичників. Виокремлення християнською культурою своєї неповторності, самоусвідомлення епохи йшло через протиставлення та порівняння її основних позицій з культурною спадщиною античності. Християнство, для того щоб упоратися з язичницькою культурою, вимушене було її освоїти. У свою чергу, це освоєння язичницької традиції призвело до «суттєвої внутрішньої перебудови латинської християнської культури» (С. Аверінцев). Опанувавши античну традицію, середні віки виробили як власну традицію в ставленні до світу та себе в ньому, так і традицію ставлення до традиційності загалом.
У цій філософсько-етичній спроможності християнства криється його життєздатність, сприйнятливість до інших систем і традицій світосприймання. Церква врахувала можливості сприймання християнства, тому багато релігійних церемоній, заклинань, благословлінь, що мали забезпечити виживання та існування людини, за своїм походженням є суто язичницькими. Таким чином орієнтована діяльність духівництва виявилася безпомилковою, хоч й виходила з прагнення не допустити суспільно значущих рецидивів дохристиянської віри.
У відносинах, які встановилися між язичницьким спадком та християнством, простежуються дві тенденції, що актуалізуються залежно від історичної кон’юнктури: заборона використовувати та навіть читати древніх авторів; дозвіл широко звертатись до них, у чому не вбачали гріха. Святий Ієронім наголошує на компромісі у відносинах з античністю: «Християнські автори мають чинити з язичницькими подібно євреям у книзі Второзаконня, котрі своїм полонянкам брили голови, стригли нігті, наряджали в нове плаття, а потім брали за дружин».
Особливості структури світорозуміння людини середніх віків пояснюються самим ладом консервативного, переважно аграрного життя. «Це, — як пише Ле Гофф, — печатка традиційного селянського суспільства, де істина та таємниця передаються з покоління в покоління, заповідаються «мудрецем» тому, кого він уважає достойним її наслідувати, й поширюється більшою мірою не посередництвом писаних текстів, а з «вуст у вуста», тими ідейними традиціями, котрі були орієнтовані на міф та ритуал». Виходячи з цього, можна говорити про орієнтованість середньовічної свідомості не на розвиток та зміни, а на відтворення кліше, які щоразу повторюються, на переживання світу в категоріях вічного повернення. А тому загальні місця, понятійні кліше панують у середньовічній літературі, автори якої й не прагнули до своєрідності та до вироблення власних ідей, через те й новаторство (літературне новаторство) особливої цінності не мало. Як зазначає А. Я. Гуревич, характерною рисою середньовічної богословської літератури була орієнтація на традицію та авторитет Писання, а оригінальність, як критерій оцінки якості літературного твору, визнається в останню чергу.
Основою самосвідомості середньовічної людини було почуття нерозривного зв’язку з її общиною, станом і соціальною функцією. Усе життя людини від народження до смерті було регламентоване. Вона майже ніколи не покидала місце свого народження. Її життєвий світ був обмежений рамками общини і станової належності. Як би не складалися обставини, дворянин завжди залишався дворянином, а ремісник — ремісником. Соціальний стан для неї був так само органічним і природним, як власне тіло. Кожному стану властива своя система чеснот, і кожний індивід повинен знати своє місце. «Становий» індивід не відокремлював себе від своєї соціальної належності. Середньовічна людина, виконуючи безліч традиційних ритуалів, бачила в них своє справжнє життя.
Середньовічна думка не знала ідеї розвитку власної особистості. Для неї «віки життя» так само природні та неминучі, як і пори року. Дитинство в розумінні середньовічної людини не якийсь особливий період «підготування до життя», а її природний стан. Людина природно виростає, подібно дереву, всі фази росту і кінцевий результат якого визначені заздалегідь. Однозначно прив’язуючи індивіда до його сім’ї і стану, феодальне суспільство строго обмежувало рамки його «вільного самовизначення», йому не потрібно було вибирати ні рід занять, ні світогляд, ні навіть дружину. Усе це робили за нього інші, старші.
Для середньовічної людини знати самого себе значило насамперед «знати своє місце», ієрархія індивідуальних спроможностей і можливостей тут збігалася із соціальною ієрархією.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 157; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!