Відновлення радянської влади в Україні в 1919р. Селянсько-повстанський рух.
1919 р. увійшов у історію України встановленням радянської форми державності. Першим кроком на цьому шляху стала відмова більшовиків від попередньої назви держави - Українська Народна Республіка. Згідно з декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду вона дістала назву «Українська Соціалістична Радянська Республіка» (УСРР), а сам уряд з переїздом до Харкова зазнав значних змін (на чолі уряду, за рекомендацією В.Леніна, став Х.Раковський; український уряд, за російським шаблоном, став називатися Радою народних комісарів (РНК), а його підрозділи - народними комісаріатами; Тимчасовий уряд перетворився на постійний),
Ради існували переважно в губернських містах, а на місцевому рівні діяли військово-революційні комітети (ревкоми), які були опорними пунктами більшовизму і цементували диктаторський режим в Україні. Цю ж функцію виконували і комітети незаможних селян (комнезами), які активно створювалися радянською державою на селі. Вони були покликані внести розкол у найчисленнішу верству суспільства - селянство, ізолювати заможних селян і цим сприяти реалізації більшовицьких планів.
Юридичне оформлення радянської державності на теренах України відбулося 10 березня 1919 р„ коли III Всеукраїнський з'їзд рад (Харків) прийняв першу Конституцію УСРР. Цей документ закріпив радянський лад в Україні, перемогу «диктатури пролетаріату». Центральним завданням цієї диктатури Основний Закон УСРР визначив здійснення переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а слідом за нею держава мали зійти з історичної арени, поступитися місцем вільним формам співжиття. Прокламувалися скасування приватної власності, влада робітничого класу, свобода слова, зібрань і союзів тільки для трудового народу. Влада трудящих мала здійснюватися через систему рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами визначено Всеукраїнський з'їзд Рад, Всеукраїнський Центральний Виконавчий
|
|
Комітет (ВУЦВК) та РНК, до компетенції яких входили всі загальнодержавні питання.
Політика більшовицької влади після повернення в Україну загалом залишилася без принципових змін, проте в методах її запровадження Москва вдається до іншої тактики: в резолюції ЦК РКП(б) «Про Радянську владу на Україні» ур, 29 листопада 1919 р. зазначалося, що «РКП стоїть на точці зору визнання самостійності УСРР». Але на практиці, звісно, робилося все ДЛЯ того, щоб Україна не мала дійсної незалежності.
За російським шаблоном була скроєна не тільки перша Конституція УСРР, а й вся модель соціально-економічно'ї політики РНК України. Запроваджуваний економічний курс одержав назву «воєнного комунізму». Його складовими були: • націоналізація всіх підприємств; • заборона свобод" торгівлі, згортаний), запровадження карткової системи розподілу продуктів: • мілітаризація народного господарства, встановлення державного контролю за виробництвом, запровадження загальної трудової повинності; • введення продовольчої розкладки.
|
|
Проведення сталінської політики воєнного-комуністичного штурму в Україні: результати, наслідки.
Протягом першої половини 1919р. війська Директорії були витіснені, і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної України. Почався процес установлення контролю РРФСР над українським суспільством і в першу чергу над українською економікою. Стару назву республіки (УНР) було відкинуто і встановлено нову - Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Урядом стала Рада Народних Комісарів. Очолив її присланий з Москви Християн Раковський, болгарин за національністю. Українці в українському уряді становили незначну меншість.
У 1919р. більшовики запроваджують нову політику, яка отримала назву «воєнний комунізм». В основі цієї політики лежав насильницький злам економічної системи, яка досі Грунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався товарообмін, без посередництва грошей. Основні напрями політики «воєнного комунізму»:
|
|
> націоналізація промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалась Українська Рада народного господарства;
> ліквідація великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;
^ встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі
товари.
На всій території України вводилася продовольча розкладка: усе зерно, крім необхідного для прожиття мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими державою цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Усі ці заходи запроваджувались декретом Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету 12 квітня 1919 р.
У містах було введено систему пайків, які розподілялися за «класовим принципом»: більше - вищим чиновникам апарату, червоноармійцям, робіт никам військових підприємств, майже нічого - так званим нетрудовим елементам і членам їх сімей. Таким чином зникали матеріальні стимули праці, функціонування народного господарства, вводилась мілітаризація виробництва. Робітників, які кидали роботу, оголошували злочинцями.
|
|
У промислових центрах формувалися продовольчі загони, які проводили хлібозаготівлі по селах. Росія потребувала продовольства, і Ленін оголосив «хрестовий похід за хлібом», маючи на увазі насамперед Україну. Хлібозаготівля в Україні відбувалася з величезними труднощами, кожний заготовлений пуд хліба був окроплений кров'ю.
Запровадження в Україні «воєнного комунізму» супроводжувалось різким звуженням суверенітету України. Під прикриттям так званого «воєнно-політичного союзу братських республік» російському центру передавалися головні важелі в управлінні українською економікою. Російські чиновники зневажливо ставились до українських звичаїв, мови та культури. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору. Ця політика була однією з найважливіших складових частин «воєнного комунізму». Були проведені репресії реальних і потенційних противників більшовизму. ;
Становище України на початку 1920 р. було надзвичайно складним. Понад шість років безперервних війн і революцій дорого коштували Україні. Унаслідок збройної боротьби, терору, епідемій і вимушеної еміграції вона втратила 3-^.млн осіб. Промисловість була зруйнована, виробництво скоротилося приблизно в дев'ять разів. Валовий збір зернових становив лише 25% довоєнного. Вартість карбованця порівняно з 1913р. зменшилася у 13 тис. разів.
Утретє повернувшись в Україну, більшовики зробили все для того, щоб ніколи не втратити контроль над нею.
Як і в попередні роки, політичний курс щодо України розроблявся у Москві й враховував перш за все інтереси більшовицького центру. Ці інтереси диктували необхідність уніфікації всіх сторін життя України відповідно до норм, що складались у Російській Федерації, зокрема в її центральних губерні- :
ях. У цих губерніях радянська влада існувала безпосередньо з кінця 1917 р., і 1920 рік почався під знаком посилення «воєнно-комуністичної» політики. Яскравим проявом цієї політики стало рішення Раднаркому РРФСР від 29 січня 1920 р. про введення у країні обов'язкової трудової повинності. Органи влади наділялися повноваженнями на свій розсуд залучати громадян до праці, перекидати їх туди, куди вважалося доцільним. Тих, хто ухилявся від виконання розпоряджень, переслідували за законами воєнного часу: ув'язнювали в концтабори, направляли на примусові роботи тощо. Трудова повинність та інші «воєнно-комуністичні» заходи центру, поширювалися на Україну.
Причини катастрофічного стану економіки полягали не лише у воєнній руїні. Значною мірою це був наслідок політики «воєнного комунізму»- :
системи політичних та економічних заходів, яку більшовики застосовували в і
1918-1921рр. (в У країні-з 1919р.).
Формально вся влада в Українській Соціалістичній Радянській Республіці належала Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Проте реальна роль Рад неухильно знижувалась і зрештою звелася до декоративних функцій. Уся повнота влади зосередилася в руках Центрального комітету Комуністичної Партії (більшовиків) України і Ради Народних Комісарів (уряду) УСРР, склад яких переважно визначався ЦК Російської Комуністичної Партії (більшовиків).
«Воєнний комунізм» та економічна руїна викликали масове невдоволення бічьшовиками, особливо в середовищі селянства. В Україні діяли селянські повстанські загони Мордалевича, Орлика, Левченка, Марусі, Каленика та ін. Деякими з них керував з-за кордону повстанський штаб генерал-хорунжого Юрія Тютюнника. Найбільшою була повстанська армія Нестора Махна. Після перемоги над Вра-нгелем у листопаді 1920р. командування Червоної Армії вирішило ліквідувати свого вчорашнього союзника і несподівано вдарило по махновцях. Однак, незважаючи на те, що проти повстанців було кинуто близько 60 тис. бійців на чолі з більшовицьким полководцем М. В. Фрунзе, загін Махна до серпня 1921 р. вислизав від переслідувань, завдаючи відчутних ударів червоноармійцям. Аналогічні процеси в цей час відбувалися і в Росії («антоновщина». Кронштадтське повстання та ін.). Більшовики опинилися перед перспективою нової громадянської війни - цього разу з російським та українським селянством.
Приступаючи до соціально-економічних перетворень, більшовики зосередили увагу на розв'язанні аграрного питання. Це означало ліквідувати економічну могутність поміщиків, які були головною соціальною опорою білогвардійщини, і завоювати прихильність селянства. 5 лютого 1920 р. Всеукрревком затвердив закон про землю, який передбачав передачу поміщицьких, казенних, монастирських і удільних земель, конфіскованих радянською владою у 1919 р., до рук трудящих селян без усякого викупу. Перевага у наділенні землею віддавалася малоземельним селянам і сільськогосподарським робітникам.
Після відновлення більшовицької влади розгорнулася широка націоналізація промисловості, торгівлі, транспорту, фінансів. Протягом 1920 р. в Україні було націоналізовано понад 11 тис. підприємств, на які припадало 82% зайнятих у промисловості робітників. Таким чином, власності були позбавлені не лише крупні й середні капіталісти, але й багато дрібних. Націоналізація відбувалась без належної підготовки та економічного обгрунтування. Характерно, що підприємства, які перейшли у власність держави, в умовах розрухи здебільшого не діяли. Сотні тисяч робітників, рятуючись від голоду і скрути, переїхали в село. В Україні склалася надзвичайно важка економічна ситуація, що загрожувала паралічем промисловості й транспорту.
1920 рік ознаменувався подальшим зростанням озлоблення, ненависті, жорстокості в суспільстві. Протиставляючи себе більшості населення, запроваджуючи незрозумілу й ворожу йому політику, влада була приречена на деспотичні методи управління, терор супроти всіх незадоволених.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 272; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!