Українсько-московська державна угода 1654 р.
Незабаром для Б.Хмельницького стає очевидним формальний характер підтримки з боку Туреччини, і знову активізується проросійська спрямованість зовнішньої політики козацької держави. Тут бік гетьмана взяла більшість старшини. Для неї визначальними були такі чинники, як спільна релігія, близькість мов і культур, спільність історичної пам'яті і, що істотно, військово-політична слабкість Росії порівняно з Туреччиною, що давало шанс більш повної самостійності майбутньої Української держави.
На цей час і Москва, намагаючись розширити сферу свого впливу і використати Україну в якості буфера проти Туреччини, вирішила взяти Військо Запорізьке «під свою руку». 1 жовтня 1653 р. Земський собор схвалює це рішення, і цар виряджає в Україну посольство на чолі з боярином В.Бутурліним. Для підтвердження серйозності своїх намірів 31 грудня 1653 р. Росія оголошує війну проти Польщі.
8 січня 1654 р. на Переяславській раді було вирішено віддати Україну під протекторат Московської держави при збереженні основних прав і во-льностей Війська Запорізького. Остаточний юридичний статус України у складі Росії був визначений у «Березневих статтях» 1654 р. В Україні зберігалися республіканська форма правління і військово-адміністративна система на чолі з гетьманом. Незмінним залишався і територіальний поділ. Україні надавалася незалежність у проведенні внутрішньої політики. Вона могла встановлювати дипломатичні стосунки з іншими державами, крім Польщі й Туреччини. Окремі статті дещо обмежували суверенітет України. Окрім заборони на дипломатичні стосунки з Варшавою і Стамбулом, ішлося про російський контроль над збиранням податків в Україні.
|
|
|
Але головним було те, що угода передусім фіксувала юридичну форму незалежності України від Речі Посполитої і давала можливість у спілці з Москвою перемогти її та об'єднати українські землі в межах національної держави. Москва ж у свою чергу прагнула з часом перетворити часткову залежність України на цілковиту, відмінивши автономні права й вольності.
Воєнні дії проти Польщі в 1654-1656 рр.
Переяславська угода, яка створила україно-російський союз, змінила політичну ситуацію і зумовила укладення влітку 1654 р. «Вічного миру» між Річчю Посполитою та Кримським ханством.
Польща не полишила своїх агресивних планів щодо Україні. У березні 1654 р. її військо вдерлося на землі Поділля, Волині і Брацлавщини. Згодом головні воєнні дії розгорнулися в Білорусі та на Смоленщині. Туди ви рушили 20 тис. козаків. До кінця 1654 р. українсько-московське військо змусило ворога відступити. Але Польща, утворивши коаліцію з Кримським ханством, знову розгорнула бойові дії в Україні.
|
|
|
Взимку 1656 р. польсько-шляхетське військо пішло на Умань. Місцева залога, керована Іваном Богуном, відбила наступ противника. На допомогу їй прийшли козацькі полки Богдана Хмельницького та московське військо під командуванням воєводи В.Шереметьєва. Вони завдали полякам і татарам значних втрат в Охматівській битві, змусивши їх відступити. Українсько-московське військо визволило Поділля та більшу частину Східної Галичини.
19 вересня поблизу Городка відбувся бій, в якому поляків було розгромлено. Але раптовий напад на Поділля кримських татар змусив козаків з боями відступити на Придніпров'я. Невдовзі татари відмовилися від воєнної підтримки поляків, проти яких виступила і Швеція.
Вільненське перемир'я 1656 р. Події 1656-1657 рр.
Побоюючись шведської загрози, навесні 1655 р. Москва і Варшава пішли на зближення. Наступного року було укладено московсько-польське Вільненське перемир'я. Українських делегатів на переговори у Вільно не допустили, хоча там і ставилося питання про повернення України під владу короля. Укладене перемир'я Москви з Варшавою ставило хрест на російсько-українському військовому союзі й розв'язувало гетьманові руки. Тепер зовнішньополітичний курс Б.Хмельницького був спрямований на пом'якшення політичного тиску Росії; повернення західноукраїнських земель, що не увійшли до складу Війська Запорозького; убезпечення України від татарської загрози; міжнародне визнання своїх династичних намірів - приєднання до титулу гетьмана титулу суверенного князя і забезпечення спадковості верховної влади у новій Українській державі.
|
|
|
Щоб здійснити ці задуми, гетьман активно почав створювати коаліцію в складі Швеції, Семигороду, Бранденбургу, України, Молдавії, Волощини та Литви. Все чіткіше почав виявляти себе шведський вектор у зовнішній політиці війська Запорозького. У червні 1657 р. до Чигирина прибуло шведське посольство з підтвердженням готовності до спільної боротьби проти Речі Посполитої. Проте трагічне закінчення об'єднаного українсько-семигородського походу на Польщу внесло свої корективи у хід подій. Звістка про поразку призвела до того, що Б. Хмельницького розбив апоплексичний удар, і він у вересні 1657 р. помирає, так і не здійснивши своїх задумів.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 297; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!