Україна від 1917 р. до сьогодення
Формування території України
Українські етнічні землі заселяє український народ, який сформувався досить давно. "Порогом історичних часів для українського народу, — писав видатний український історик Михайло Грушевський, — можемо прийняти IV вік до Хр... Перед тим про наш нарід можемо говорити тільки як про частину слов'янської групи..."Наприкінці першого тисячоліття український народ ще складався з численних племен. Між річками Горинню (із заходу), Прип'яттю (з півночі), Дніпром (зі сходу) і Тетеревом (з півдня) були розселені древляни (центр племені Іскоростень, Коростень). На південь від них, тобто в межах сучасної центральної та південної Київщини (між Дніпром, Россю і Тетеревом), жили поляни (Київ). Лівобережжя Дніпра з півночі до його середньої течії заселяли сіверяни (Чернігів). У верхів'ї та середній течії р. Західний Буг знаходилися дуліби, або бужани (волиняни). Передкарпаття і Карпати були місцем оселення білих хорватів (більшість їх, ймовірно, ще в середині VI ст. переселилася, на Закарпаття і далі на захід). У Подністров'ї, в Побужжі та на півночі Причорномор'я осіли уличі, на південний захід від них (між Дністром і Прутом) — тиверці, на північ від Прип'яті, в Поліссі — дреговичі. Ці та інші племена пізніше увійшли до Київської Русі — великої та могутньої держави з центром у Києві.Розміщення Київської Русі на перехресті важливих торговельних шляхів сприяло розвитку її господарства, економічних і культурних зв'язків з іншими народами.Через Київську Русь з півночі на південь (Дніпром) проходив важливий шлях "з варягів у греки", через який здійснювалися зв'язки з народами Північної Європи, Малої Азії, Причорномор'я.Київська Русь, особливо князівства її південної та східної частин, стали бар'єром, що заступив шлях до Європи східним войовничим кочовим народам і племенам.Перебування в одній державі сприяло єдності всього українського народу, його консолідації, культурному зближенню, а прийняття християнства 988 р. — зміцненню зв'язків з високою на той час культурою візантійського світу.Назва "Україна" вперше згадується в 1187 р. в одній з найстаріших пам'яток української культури — "Літописі Руському". У другій половині XII ст. Київська Русь розпалася на ряд удільних земель-князівств. У першій половині XIII ст. руські князівства на ціле століття потрапили під ярмо ординських завойовників.Наприкінці XII — у першій половині XIII ст. зміцніло Галицько-Волинське князівство. Центр управління руськими землями перемістився з Києва в Галич і Холм. Галицько-Волинське князівство мало на той час великий економічний, культурний і політичний вплив на прилеглі землі.
|
|
|
|
|
|
Галицько-Волинське князівство стало великою і могутньою державою Європи. Але міжусобні чвари і войовничі сусіди поступово його знесилювали. У 1340 р. польський король Казимир III приєднав Галичину до Польського королівства. У 50-х роках XIV ст. землі Київського князівства, а в 60-70-ті роки цього ж століття Чернігівщини і Сіверщини увійшли до Великого князівства Литовського.З другої половини XV ст. у північно-східній частині сучасної України зріс вплив Московії. До неї відійшла значна північна територія з містами Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Брянськ.У середині XIV ст. Буковина відійшла до Молдовського князівства. Ще раніше (у другій половині ХІ-ХШ ст.) угорці заволоділи Закарпаттям.Отже, у XIV ст. всі сучасні українські землі потрапили під владу досить сильних сусідніх держав.Наприкінці XV — на початку XVI ст. в Україні виникло козацтво — військова організація з багатьма демократичними і лицарськими формами військового, а також цивільного управління. У пониззі Дніпра у другій половині XVI ст. на острові Томаківка було засновано першу Запорізьку Січ. Вона відігравала важливу роль у боротьбі проти нападів кримських татар на українські землі.Запорізьким козакам належала вирішальна роль у господарському освоєнні багатих південних регіонів України — Дикого поля. У цих досить небезпечних місцях на Правобережжі та Лівобережжі Дніпра виникали козацькі поселення. Вони швидко зростали за рахунок припливу населення, що втікало від поневолення з центральних, північних і західних районів України.Волелюбні запорожці стали символом боротьби проти поневолювачів народу, його захисниками. За часів гетьмана Богдана Хмельницького (середина XVII ст.) ця боротьба стала всенародною. Україна була звільнена від поневолювачів і стала великою європейською державою.Хмельниччина — період масштабної спроби повної перебудови польсько-шляхетського ладу на правобережжі України на новий, більш справедливий політичний лад. Період Хмельниччини — героїчні сторінки української історії.Однак держава проіснувала недовго. Після смерті Богдана Хмельницького в результаті змови Росії та Польщі (1667 р.) сучасні українські землі були поділені між ними. Вся Правобережна Україна залишалася під владою Польщі, Лівобережна — Московії.22 жовтня 1721 р. Московську державу було офіційно перейменовано на Російську імперію, Росію.Спочатку на Лівобережній Україні зберігалися певні привілеї-права. Однак московський уряд поступово дедалі більше обмежував автономію України. У 1775 р. була ліквідована Запорізька Січ. Розпочався розподіл запорізьких земель. Катерина II запрошувала іноземців поселятися на цих землях. Так на півдні України осіли німці, греки, серби, болгари та ін.
|
|
|
|
|
|
У 1783 р. в Україні було запроваджено кріпацтво.У другій половині XVIII ст. Росія (після перемоги над Туреччиною) завоювала всі причорноморські землі та Крим.За короткий час більшість сучасної території України силою зброї було перетворено на колонію.Наприкінці XVIII ст. після поділів Польщі відбувся новий перерозподіл українських земель. До Росії відійшла західна Київщина, Східне Поділля, Волинь, до Австрії (з 1867 р. — Австро-Угорщини) — Галичина і Буковина.У другій половині XIX ст. у підросійській Україні розпочався прискорений розвиток промисловості, особливо харчової. Товарного характеру набувало сільське господарство. Були збудовані залізниці, які з'єднали райони виробництва товарного зерна з морськими портами та внутрішніми районами.Наприкінці XIX ст. продовжувалося залізничне будівництво в Донбасі, Придніпров'ї та районі Кривого Рога. Тут виник найбільший у Російській імперії регіон гірничодобувної промисловості, чорної металургії, важкого машинобудування та основної хімії.У середині XIX ст. у Наддніпрянській Україні (Лісостеп) прискореними темпами розвивалася цукрова промисловість.Друге місце посіли гірнича промисловість і чорна металургія. Остання концентрувалася в Донбасі, Придніпров'ї та Криворіжжі. У 1913 р. на Східну Україну припадало близько трьох чвертей загальноросійського видобутку кам'яного вугілля та залізних руд, близько 70% виплавки чавуну. У південних портових містах наприкінці XVIII ст. виникло морське суднобудування (Херсон, Миколаїв). Зароджувалася й хімічна промисловість: коксохімія (Донбас та Придніпров'я), виробництво мінеральних добрив (Одеса, Вінниця, Костянтинівка), содова промисловість (Лисичанськ, Слов'янськ), анілінове й лакофарбове виробництво (Харків, Одеса, Київ).Галичина, Закарпаття тривалий час знаходилися під владою Австро-Угорської імперії. Давню історію в Галичині має нафтодобувна промисловість. Про видобуток нафти (ропи) є згадки в літературних джерелах XIV-XV ст. Тут сформувалися окремі нафтодобувні райони — в Бориславі (Львівщина), поблизу Надвірної та Коломиї (Івано-Франківщина). З нафтовидобутком тісно пов'язана газова промисловість Пе-редкарпаття. У 1911 р. було прокладено перший в Україні газопровід Борислав — Дрогобич.Досить потужними були в Галичині підприємства з видобутку калійної та кухонної солі. Центрами виробництва калійних солей наприкінці XIX ст. стали Стебник і Калуш, а кухонної (виварної) — Дрогобич, Болехів, Коломия, Добромиль, Стара Сіль тощо.У 60-70-ті роки XIX ст. у Галичині розпочалося залізничне будівництво. До кінця XIX ст. в основному було сформовано сучасну мережу залізниць західної частини України.Певний господарський поступ на українських землях наприкінці ХІХ – початку XX ст. відбувався на тлі зубожіння та масової еміграції селян, низького освітнього рівня населення, наростання соціальних і національно-політичних протистоянь.
Україна від 1917 р. до сьогодення
У буремні воєнні роки другого десятиріччя XX ст. під час розпаду великих імперій — Росії та Австро-Угорщини — українці всіх поневолених земель зі зброєю в руках здобули короткочасну незалежність.Розпочала боротьбу підросійська Україна. Переворот у царській Росії (1917 р.) призвів до загострення національно-політичної ситуації на її окраїнах, зокрема в Україні. 4 березня 1917 р. було створено Центральну Раду, головою якої став М. С. Грушевський. 7 листопада 1917 р. Центральна Рада проголосила Українську Народну Республіку (УНР). До її складу увійшла значна західна і північно-західна українська територія — Холмщина, Підляшшя і Берестейщина, на півночі — чотири райони, розташовані тепер на північ від Чернігівської області, південно-західна частина Донщини (землі пониззя Дону), а також Крим.25 жовтня 1918 р. українські політичні представники, які зібралися в Чернівцях, сформували парламент буковинського краю — Український Крайовий Комітет, а 3 листопада 1918 р. широке представництво (близько 10 тис. учасників Великого збору в Чернівцях) висунуло вимогу про возз'єднання (злуку) Буковини з Україною.Важливою історичною віхою в житті українського народу стало 1 листопада 1918 p., коли після розпаду Австро-Угорщини у Львові було створено державу, яка дістала назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУHP).На Всенародному Конгресі українців Угорщини (Хуст, 21 січня 1919 р.) було обрано підкарпатську (закарпатську) Центральну Українську Народну Раду. Більша частина створених на українських землях рад висловилася за приєднання до України.22 січня 1919 р. уряд ЗУНР підписав акт з Українською Народною Республікою про возз'єднання (злуку), яка була урочисто проголошена на Софійському майдані у Києві.У липні 1919 р. польські війська захопили Галичину. Втратила незалежність і східна частина України, в якій на багато десятиліть було встановлено радянську владу.На початку 30-х років більшовики провели насильницьку колективізацію в Україні. Щоб придушити відчайдушний опір селян, близько 200 тис. селянських господарств було визнано куркульськими, 1 млн селян вислано, переважно до Сибіру.У 1932-1933 pp. режим організував небувалий за масштабами штучний голод, у результаті якого помер кожен третій селянин або кожен четвертий житель підрадянської України (понад 7 млн чоловік).
За важких матеріальних умов і жорстоких репресій люди змушені були важко працювати, зміцнюючи обороноздатність колишнього СРСР. Розпочалася індустріалізація, прискорена розбудова військової промисловості. У довоєнний час в Україні були створені нові галузі індустріального виробництва, зокрема машинобудування, приладобудування, верстатобудування.Після окупації західноукраїнських земель Польщею економіка цього регіону майже не розвивалася. Відповідно до договору Польщі з країнами Антанти українцям забезпечувалися рівні громадянські права, вільний розвиток національно-культурного життя. Однак цей та інші подібні договори не виконувалися.Після Першої світової війни Північну Буковину і частину української Бессарабії окупувала Румунія, яка встановила на цих землях військовий терор. Довоєнну національно-культурну автономію українців на Буковині ліквідовано. Українську мову в школах, Чернівецькому університеті, православних церквах було заборонено.Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, де мало кращі можливості для господарського і національно-культурного розвитку, ніж інші регіони України. В умовах складної міжнародної ситуації тут було схвалено закон (23 вересня 1938 р.) про утворення Чехословацької Федеративної Республіки з автономним краєм Карпатська Україна (центр у м. Хусті). У виборах до сейму краю населення Закарпаття одностайно проголосувало за державну незалежність, яку й проголосили 14 березня 1939 р. Однак 20 березня 1939 р. Карпатську Україну за сприяння нацистської Німеччини окупувала Угорщина.У 1939 р. більшу частину Західної України було возз'єднано з Українською РСР. У 1940 р. до складу УРСР увійшла Північна Буковина, у 1945 р. — Закарпаття.Під час окупації нацистською Німеччиною України Галичина ввійшла до так званого генерал-губернаторства з центром у Кракові, північна частина Підляшшя — до Німеччини, Буковина (як і Бессарабія), а також межиріччя Дністра і Південного Бугу (з Одесою) відійшли до пронацистської Румунії під назвою Трансністрія. Більша частина українських земель була підпорядкована Рейхскомісаріату України з центром у Рівному.У перші дні окупації у Львові 30 червня 1941 р. українські національно-патріотичні сили проголосили відновлення української державності. Цей акт призвів до масових і жорстоких репресій. Тисячі українських патріотів нацисти розстріляли, а керівників кинули до концтаборів. У східних районах України ситуація мало відрізнялася від становища в Галичині. Тут також жорстоко придушувались будь-які прояви українського національно-культурного життя. Понад 2 млн молодих дівчат і хлопців було примусово вивезено на роботу до Німеччини. Патріоти перейшли до збройної боротьби.Друга світова війна закінчилася ліквідацією нацизму на заході і розгромом агресивної Японії на сході.За важких умов повоєнного часу відбувалися певні зрушення в розвитку економіки України, нарощувався її індустріальний і військовий потенціал.Низькопродуктивним було сільське господарство. Колгоспники не мали пенсійного забезпечення, оплата праці була вкрай низькою. їм не видавали паспортів і вони не могли без спеціального дозволу залишити село. Кожен селянський двір сплачував податок на город, а також постачав державі за дуже низькими цінами часто непомірну кількість м'яса, молока, яєць, вовни тощо. Оподатковувалось кожне фруктове дерево, що призвело до масового вирубування селянських садів. Українські юнаки змушені були брати участь у численних війнах, що їх вів СРСР за кордоном.Певна лібералізація економічного і політичного життя, розпочата М. С. Горбачовим у 1986 р., не вирішила основних проблем господарського розвитку і підвищення добробуту людей. Понад 40% випуску промислової продукції України йшло на потреби воєнного комплексу. Різко погіршувалася екологічна ситуація, особливо після катастрофи на Чорнобильській АЕС. В Україні розміщувалися великі енергомісткі виробництва. Дуже низькими темпами оновлювалося обладнання, вводилися нові технології. Все це врешті-решт призвело до деградації промислового і сільськогосподарського виробництва, до розпаду СРСР.Після розпаду Радянського Союзу його народи реалізували своє право стати незалежними. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. 1 грудня 1991 р. відбувся референдум, який підтвердив прагнення народу України до розбудови економічних і політичних основ української державності. Розпочався активний державотворчий процес. 28 червня 1996 р. було прийнято нову Конституцію України.Главою української держави є Президент. Президент виступає від її імені та обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.Єдиним органом законодавчої влади є парламент — Верховна Рада України. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі виступає її народ. Україна є унітарною державою. Вона керується з єдиного центру (Києва), має єдину конституцію, єдині органи влади.Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові. Державною мовою в Україні є українська мова. Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави. Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України.Державний прапор України — стяг з двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів.Дуже важкими виявилися перші роки української незалежності. Були закриті чи різко скоротили випуск продукції військові заводи, багато промислових підприємств розпалося. Почалося масове безробіття. Повільно відбуваються ринкові перетворення, зокрема роздержавлення господарських об'єктів, приватизація землі тощо. Загальний спад виробництва призвів до зниження життєвого рівня населення. Лише останнім часом Україна почала виходити з затяжної економічної кризи.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 160; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!