РОЗВИТОК СПІЛКУВАННЯ В ОНТОГЕНЕЗІ.
Поняття спілкування та структура.
Спілкування - процес взаємодії людини з іншими людьми як членами суспільства, здійснюваний за допомогою засобів мовного і немовного впливу і переслідує мету досягнення змін у пізнавальній, мотиваційної, емоційної і поведінкової сферах беруть участь в спілкуванні осіб.
У спілкуванні реалізуються соціальні відносини людей. У ході спілкування його учасники обмінюються не тільки своїми фізичними діями або продуктами, результатами праці, а й думками, намірами, ідеями, переживаннями і т.д.
У повсякденному житті людина вчиться спілкуванню з дитинства та оволодіває різними його видами залежно від середовища, в якій живе, від людей, з якими взаємодіє.
Причому відбувається це часто стихійно, в ході накопичення життєвого досвіду. У більшості випадків цього досвіду буває недостатньо, наприклад для оволодіння особливими професіями (педагога, актора, диктора, слідчого), а іноді і просто для продуктивного і цивілізованої взаємодії.
Структура спілкування
Всебічне пізнання суті спілкування як одного з найважливіших феноменів людського буття потребує з'ясування особливостей його структури.
Структура (лат, structura—розташування, порядок) спілкування— порядок стійких зв'язків між його елементами, котрі забезпечують цілісність цього феномену, тотожність самому собі у процесі зовнішніх і внутрішніх змін.
|
|
|
Психологія тлумачить структуру спілкування через виокремлення рівнів, через аналіз його структурних елементів у ситуаціях безпосередньої взаємодії або через перелічення його основних функцій.
Оптимальною вважають класифікацію рівнів, запропоновану Б. Ломовим, який виокремив:
— макрорівень. Спілкування як складна система взаємозв'язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, важливий аспект Його способу життя;
— мезорівень. Спілкування як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємодії людей у конкретний період свого життя;
— мікрорівень. Спілкування як взаємодія поведінкових актів.
Структуру спілкування розглядають і як взаємозв'язок змістового та формального аспектів, тобто як комунікацію та взаємодію, що мають відповідні зміст і форму. Моделювання структури спілкування як процесу побудоване на особливостях його відносно автономних компонентів — таких, як мета, зміст, засоби спілкування; учасники процесу, тип зв'язку між ними; мотиви, потреби, ціннісні орієнтації учасників спілкування; комунікативний потенціал суб'єктів спілкування; види і форми, стилі, стратегії, тактики, результат спілкування.
Функції спілкування
|
|
|
ФУНКЦІЇ СПІЛКУВАННЯ(за Л.А.Карпенко):
1. Контактна –встановлення контактів як стану взаємної готовності до прийняття і передачі повідомлення та підтримки взаємозв’язку у формі постійної взаємоорієнтованості;
2. Інформаційна – обмін повідомленнями, тобто прийняття-передача будь-яких відомостей у відповідь на запит, а також обмін думками, помислами, рішеннями;
3. Спонукальна – стимуляція активності партнера по спілкуванню, яка скеровує його на виконання певних дій;
4. Координаційна – взаємне орієнтування і узгодження дій при організації сумісної діяльності;
5. Розуміння – не лише адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлення, але й розуміння партнерами один одного (їхніх намірів, установок, переживань, станів);
6. Амотивна – можливість викликати у партнера потрібні емоційні переживання (“обмін емоціями”), а також зміна з його допомогою особистих переживань та станів;
7. Встановлення відносин – усвідомлення та фіксування свого місця у системі рольових, статусних, ділових, між особистісних та інших зв’язків групи чи суспільства, в якому належить діяти індивідові ;
8. Впливу – зміна станів, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера, утому числі його намірів, установок, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності.
|
|
|
Існують різноманітні класифікації видів спілкування.
1. Безпосереднє і опосередковане спілкування. Безпосередній контакт партнерів, які бачать і чують одне одного, знаходяться в одному часі і просторі. Опосередковане спілкування відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер, листування, символи, аудіо- або відеозаписи, книги, ЗМІ, передають (або залишають речі).
2. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне - спілкування з літературними (театральними, кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих). Інколи люди заміщають реальне партнерське спілкування "розмовами" з тваринами, рослинами, іграшками, міфічними та релігійними персонажами.
РОЗВИТОК СПІЛКУВАННЯ В ОНТОГЕНЕЗІ.
1-й рівень розвитку потреби в спілкуванні. Дитині потрібна увага дорослого щоб забезпечити потреби в їжі (до 6 місяців). Дитина сприймає тільки інтонацію.
2-й рівень: від 6 місяців до 2-2,5 років. Потреба в співробітництві з дорослим. З’являється «криза одного року», коли дитина прагне ходити і прагне говорити. Дорослий переходить на другий план, предмети на перший. Дитина починає засвоювати дії з предметами, і дорослий виступає як засіб досягнення бажання. Вихід із кризи: перші предметні слова.
|
|
|
3-й рівень: потреба у повазі (2,5-5 років). Криза трьох років. Хоче жити життям дорослої людини: приймати рішення, бути самостійною (негативізм, впертість, строптивість). Вихід із кризи: починає гратися, починає жити життям дорослих, але в грі. Гіперактивний.
4-й рівень (5-7 років). Потреба в розумінні людей, які її оточують. Дитина пізнає соціальні ролі, перші уявлення про батьків, вчителів і т.д.
Комун ікативний вплив.
Комунікація (лат. communico -- спілкуюсь з кимось) -- спілкування особистостей за допомогою мовних і паралінгвістичних (позамовних) засобів з метою передавання інформації.
Разом з перцепцією (сприйняттям) та інтерпретацією (взаємодією комунікантів) комунікація є складовою процесу спілкування. До використовуваних у ній паралінгвістичних засобів належать кінесика -- рухи, що сприймають за допомогою зору (жести, міміка, постава тіла, оформлення зовнішності, почерк), і проксеміка -- просторові відношення між людьми у процесі спілкування (відстань між мовцями, розташування робочих місць).
Складовими елементами найпростішої моделі процесу комунікації є відправник повідомлення (особа, яка є джерелом інформації), повідомлення (інформація), одержувач (особа, якій відправлено інформацію). У соціальній роботі відправниками і одержувачами інформації можуть бути і соціальний працівник, і клієнт, особливо якщо між ними триває активний діалог.
Дещо складнішою є запропонована російсько-американським лінгвістом Романом Якобсоном (1896--1982) модель комунікації (рис. 4.2), яка бере до уваги контекст її розгортання, а також те, що відправник та отримувач інформації можуть вкладати різні смисли (коди) в повідомлення.
Процес комунікації починається з формулювання відправником ідеї повідомлення, тобто з його роздумів про те, з якою метою і яку інформацію необхідно довести до одержувача. У процесі спілкування відправник також визначає зміст повідомлення, обирає засоби передавання інформації з урахуванням можливостей і особливостей одержувача щодо його сприйняття, тобто здійснює кодування повідомлення.
Отже, однією із визначальних умов, яка впливає на взаємини соціального працівника і клієнта, є його здатність до ефективного спілкування. Йдеться про вміння висловлюватися, слухати і чути іншу людину, виражати своє розуміння. Клієнт має відчути, що його справді розуміють, співпереживають із ним, і що такому фахівцю можна довіряти.
28.Соціальна перцепція — це багатофункціональний процес, який передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з її особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування на цій основі її вчинків.
включає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх з його особистісними характеристиками, інтерпретацію і прогнозування націй основі його вчинків. Соціальна перцепція забезпечує взаємодію людей, багато в чому визначає характер людини, так як поведінка, що виниклов результаті процесів сприйняття та інтерпретації.
Традиційно прийнято виділяти три складові соціально перцептивного процесу: суб'єкт, об'єкт і ситуація сприйняття - і шукати фактори ефективності всередині кожного з них.
Вступити простіше, виділимо як складових соціальної перцепції партнера-спостерігача, партнера-контрольованого і ситуацію
29.Перше враження - це складний психологічний феномен, що включає в себе чуттєвий, логічний та емоційний компоненти. У його завжди входять ті або інші особливості зовнішності і поведінки людини, що опинилася об'єктом пізнання. Перше враження містить також більш-менш усвідомлювані й узагальнені оціночні судження.
На сьогодні відомі декілька типових схем, за якими будується образ іншої людини і які в тому, або іншому ступені, використовуються всіма людьми.
Перша схема діє у випадках нерівного соціального статусу. Так, якщо ми зустрічаємо людину яка вище нас за соціальним статусом, ми оцінюємо її більш позитивно.
Важливо відмітити, що перевага фіксується за яким-небудь одним параметром, а переоцінка - за багатьма.
При аналізі другої схеми використовується термін "атракція". Атракція (від лат. - приваблювати, притягувати) - поняття, що означає виникнення при сприйманні привабливості однієї людини до іншої. Формування привабливості виникає як результат специфічного емоціонального відношення.
Атракція в діаді визначається в основному співвідношенням властивостей її членів і характеристиками їх взаємодії. До атракції призводять подібні характеристики суб'єкта і об'єкта атракції, а також компліментарність, тобто взаємоспіввідношення протилежних властивостей, які взаємодоповнюють один одного.
На атракцію позитивно впливають і такі чинники як фізична близькість при розташуванні в просторі, частота зустрічей тощо.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 545; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!