Особливості української міфології та головні її персонажі.
Поняття «культура».
Культура (лат. cultura - землеробство, виховання, шанування) – спосіб організації і розвитку людської діяльності представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, у сокупності соціальних норм, звичаїв, традицій, встановлень, які визначають ставлення людини до природи, суспільства і самих себе. Вперше вживається в добу Рипмської Античності в постулатах Цицерона. Культура почалась з Ренесансу. Протиставлялась природі.
Поняття «цивілізація».
Цивілізація —це людська спільнота, яка протягом певного періоду має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі, спільні духовні цінності та ідеали. Це протиставлення суспільства природі. Це духовна спорідненість людських спільнот різного рівня, які можуть збігатися чи не збігатися з політичними утвореннями.
Поняття «традиція».
Тради́ція — досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки і т. ін., що склалися історично і передаються з покоління в покоління; манера поведінки, усталені погляди. Традиція (від лат. traditio — передача) — це елементи культури, що передаються від покоління до покоління і зберігаються протягом тривалого часу. Це виражений в соціально-організованих стереотипах поведінки нруповий досвід, який відтворюється послідовно в різних генераціях і забезпечує зв»язок поколінь в культурно-історичному процесі.
|
|
|
Поняття «національна культура».
Національна культура —синтез культур різних класів, соціальних верств і груп відповідного суспільства.
5. Дохристиянські вірування слов*ян.
Про давні слов'янські вірування дійшли до нас дуже неповні й неточні відомості. Грецькі й римські письменники, що цікавилися давньою Україною, небагато переказали нам про релігійні погляди наших предків. Анімізм (від лат. апітиіа — душа) — віра у наявність душі чи духу в явищах природи, речах та предметах навколишнього світу. Анімізм полягає в ототожненні живої природи з неживою. Елементи анімізму наявні у світогляді праслов´ян і зустрічаються в системі культів у формі вірувань в наявність душі в дерев, тварин, птахів, природних стихій — грому, блискавки, померлих людей та тварин. Тому в системі цих уявлень сили та явища природи (сонце, вода, камінь, дерево) поставали як живі істоти (персоніфікувалися), і їм люди поклонялися. На основі анімічних вірувань прадавні люди пояснювали різноманітні фізичні стани — хвороби, лихоманки, сон (який уподібнювався до сакрального екстазу, відриву від всього земного — тобто втрата слуху, зору, нюху, мови); пояснювали різноманітні явища, такі як тінь (яку уявляли двійником людини, її духовною суттю). Тотемізм — сукупність уявлень та вірувань у надприродній зв´язок між людьми (племенем, общиною, родом) та окремими видами рослин, птахів і звірів. У межах цих поглядів окремі представники рослинного чи тваринного світу визнавались предками того чи іншого племені. Також існували погляди про те, що після смерті представники цього племені набувають образу цієї тварини (рослини) і можуть впливати на життя живих. У тотемічних віруваннях людина ототожнює себе, своє життя з життям навколишнього світу, з видимою природою. З цим пов´язане поклоніння як особливе ставлення до рослин та тварин певних видів, вірування у їх надзвичайну силу. Давніми тотемами-тваринами були ведмідь, вовк, лисиця, коза; тотемами-птахами — лебідь, лелека, зозуля та ін.; тотемами-деревами — дуб, ясен, липа, явір, сосна та ін. Фетишизм — система уявлень про надприродні властивості предметів і речей та поклоніння їм. Він ґрунтується на системі прадавніх уявлень. Древні люди не розмежовували світу матеріального і нематеріального, людини та природи, дії та предметів. Фетишами як об´єктами поклоніння могли бути кістки померлих чи вбитих тварин, коштовні камені, яким приписувалася чудодійна сила, а також різноманітні амулети і талісмани, що спеціально виготовлялися з різних природних матеріалів, і які, як вважалось, служили оберегами і приносили удачу своїм власникам (наприклад, сприяли успішному полюванню). Особливого значення набували речі, які начебто повторювали природу: стіл як лінія горизонту, образ неба; дерев´яні чи камінні стовпи-колони як втілення світового дерева, що з´єднує землю з небом; посуд як вмістилище вологи — усе зроблене з тотемів-дерев, тотемів-каменів, тотемів-тварин чи їх елементів ставало фетишами.Фетишизм пов´язаний з анімізмом в тому плані, що фетиші уявлялись одухотвореними предметами. Фетишизм — поклоніння предметам, навіть куску дерева чи каменя. Звідси він переходить в ідолопоклонство.Рослини і таврини, а також різноманітні предмети використовувались у багатьох ритуалах, обрядах та магічних діях. їхні образи зустрічаються у народній поезії та епосі. Також поклонялися різноманітним Богам: Перун, Дажбог, Стрибог, Велес і інші. Їм приносили жертви, в їхню честь влаштовували свята, були культи в честь цих богів. Богів боялися і намагалися не прогнівити їх.Вірування, якими давні люди намагались пояснити природу та от очуючий їх світ, -япородили різноманітні культи, що стали для них своєрідною первісною релігією. Культ (від лат. cultus — вшанування) — інститут вшанування та поклоніння речам, явищам, істотам, божествам.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Особливості української міфології та головні її персонажі.
Міфологія - це сукупність міфів того чи іншого народу. Труднощі досліджень української міфології полягають насамперед у тому, що всі писемні згадки про стародавні вірування носять характер християнської критики і засудження язичницьких Богів ("бісів"), значення яких кожен літописець не вважав за потрібне пояснювати, лише трактував як пережитки малокультурних звичаїв, не прийнятних для християн. Характерною особливістю української міфології є пантеїзм (від гр. pan — все, і theos — Бог), тобто філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється із природою. Баба (дика баба) — фантастичний образ народної міфології, зафіксований переважно на Західній Україні. На Гуцульщині — це висока, худа, з довгим волоссям жінка, якій приписували ворожі щодо людини функції. Подекуди вірили, що дика баба любить підміняти людських ще не хрещених дітей своїми («відміни», «обмінки»). Пов»язували її з домовинкою,яка уособлювала родючість. Блуд — за уявленнями українців, різновид нечистої сили. блуд чіпляється до кожного перехожого, який випадково доторкнеться до нього. Може прибрати вигляду птаха, панії, чоловіка, кота, пса, світла тощо. Найчастіше «чигає» на подорожнього на роздоріжжі. Вчепившись у людину, блуд водить її до повного знесилення на одному місці або заводить у болото, воду чи іншу прірву, а то й жорстоко збиткується над нею. Богині (лісниці, мамуни) — злобні і ворожі щодо людини істоти. Як і дика баба, богиня — це висока, худа, з розпатланим волоссям жінка, що живе у печерах та неприступних місцях. Богині наділялися здатністю перевтілюватися, прибираючи вигляду та голосу певної дівчини чи молодиці, щоб заманювати чоловіків. Зваблених людей вони заводять у безвість. Відьма (чередільниця, чародійка, чарівниця, босорканя) — один з найпоширеніших персонажів української міфології. Вважалося, що відьми завдячують своєю силою чортові і застосовують її здебільшого на шкоду людям. Українська фольклорна традиція поділяє відьом на родимих та навчених. Хоч основною функцією відьом вважалося псування чужих корів; проте могли вони і насилати хвороби, псувати подружні взаємини, здійснювати магічні заломи колосся, збиткуватися над людьми, впливати на стан природно-атмосферних явищ і на небесні світила. Найбільшу активність відьми виявляють на свята Юрія, Введення, Благовіщення та Івана Купала. Народна уява наділяла відьом здатністю перевтілюватися ї приймати інший антропоморфний чи зооморфний образ або навіть предмета. Ще одна їхня надприродна властивість — здатність літати, якої набували, натершись магічною маззю. Вій — міфологічна істота, зображувана в антропоморфному образі старого дідугана з величезними бровами. Погляд його згубний для людей: вбиває кожного, на кого погляне; від нього ж, за народним повір'ям, «западають» міста з будинками під землю, а на їх місці утворюються озера або провалля. Водяник — демонологічний образ стародавніх повір'їв багатьох народів, що уособлював різновид нечистої сили. Мислився водяник як володар ставків, водоймищ, що старшує над русалками та опікується рибами. Вважалося, що живе він у вирах річок, коло млинів. Зловорожі дії водяника щодо людини полягали в тому, що, розгнівавшись, він міг руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей. Змій (метеор)—популярний персонаж українського фольклору. Усна традиція українців інкримінувала зміям зловороже ставлення до людей (зваблюють дівчат і жінок, вбивають людей, спалюють їхню оселю).Як представник нечистої сили, змій може перевтілюватися: ударившись об землю, прибирає вигляду молодого, привабливого парубка. Заманюючи дівчат, він підкидає на дорогу шовкову хустку, перстень чи запаску. Котра з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї він і ходить по ночах у вигляді парубка і висмоктує кров. Лісовик — міфологічний образ, що уособлював небезпеку, яка підстерігає людину в лісі. Найчастіше він змальовується як старезний, кошлатий дід, який, на відміну від людей, не має тіні. ісовики зваблювали жінок, збивали людей з дороги, душили їх та робили різну шкоду. Були й інші версії, за якими лісовики — це лісові люди, пастухи звіра, у функції яких входило охороняти звірів від хижаків, мисливців, різних небезпек. Вважалося, що лісовики бувають не лише чоловічої, а й жіночої статі — «лісниці», «лісові дівки». Мавки(нявки, бісиці) — міфічні істоти, що уособлюють душі дітей, котрі народилися мертвими або померли нехрещеними. За народними оповідями, вони мають вигляд гарних молодих дівчат; залишають сліди босих дитячих ніг; улаштовують танці, ігрища, особливо «на молодика». Співом та своїм привабливим виглядом заманюють до себе хлопців і залоскочують їх або заводять у безвість. Тіло їх на спині відкрите, видно нутрощі. Мара — міфічна богиня зла, хвороб і смерті. Мислилась людиноподібною істотою, що насідала на сонну людину, а коли людина прокидалася, миттю зникала. Русалка — один із найколоритніших міфологічних образів української демонології, уособлення небезпечної водяної стихії. За поширеними уявленнями, русалками ставали молоді дівчата, які втопилися, та померлі до хрещення маленькі діти. Як духи, русалки можуть прибирати різного вигляду і з'являтися людям в образах голих дівчат, щура, жаби, вивірки тощо. За міфологічними уявленнями українців, русалка — це молода водяна красуня, котра живе на дні ріки в чудових кришталевих палатах. Уночі, коли сходить місяць, русалки виходять на берег озера чи річки, чешуть коси і водять танки. Чудовим своїм співом вони заманюють дівчат чи юнаків, затягують їх у воду і залоскочують. Також були і інші міфологічні персонажі.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 640; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!