Глобалізація та її вплив на економічний розвиток України.
Глобаліза́ція (англ. globalization) процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на планетарне, таке, що стосується всієї Землі.
Кінець минулого сторіччя супроводжувався глобальними трансформаціями в політичній, економічній, науково-технічній сферах сучасного світу: руйнація світу з його двома протилежними соціально-економічними системами, поява глобальних проблем, від розв’язання яких залежить саме виживання людства, загальне визнання цінностей ринкової економіки, посилення взаємозалежності світового співтовариства.
За своєю сутністю глобалізація – це процес територіальної і галузевої перебудови національних господарств з огляду на формування єдиної моделі "ядро – напівпериферія - периферія”. Глобалізація має позитивні та негативні сторони. Зокрема, серед позитивних слід виділити нові можливості більш ефективного розміщення та вільного доступу до світових мобільних ресурсів і загальне зростання світового виробництва та доходу. Від глобалізації, насамперед, виграють багаті люди, фірми-лідери та інші. Програють же країни з односторонньою, недостатньо розвинутою економікою, слабкою інфраструктурою. Негативні сторони пов’язані з нерівномірним розподілом зростання світового доходу між різними країнами; поглиблення диференціації між країнами за економічним розвитком.
Важливим компонентом глобалізаційного процесу й одним із основних джерел глобалізації є феномен транснаціоналізації.
Важливим є належне місце України в міжнародній економіці, яке можна відзначити актуальністю питань інтеграції України за такими стратегічними напрямками як: перебудова на ринковій основі виробничих зв’язків з країнами СНД; входження до європейського економічного простору через посилення співробітництва з країнами Центральної і Східної Європи, країнами ЄС; розвиток економічних зв’язків з країнами, що розвиваються. Особливої уваги заслуговує участь України в міжнародних організаціях.
На сьогоднішній день Україна неповністю готова до глобальної інтеграції і міжнародної конкуренції. Але наша держава має значний потенціал і не повинна залишатися ізольованою. Тому її пріоритетним завданням має стати наближення вітчизняної економіки до рівня провідних країн світу шляхом активізації інноваційного процесу, підвищення стимулів до праці, покращення інвестиційного клімату, адаптації законодавства до сучасних умов господарювання, всебічну підтримку підприємництва, створення розгалуженої інфраструктури, яка б забезпечувала швидку реалізацію ринкових перетворень, перш за все у зовнішньому секторі економіки. Від трансформації зовнішнього сектора економіки України залежать подальший економічний розвиток країни, ефективність і результативність підприємницької діяльності, місце України в системі світового господарства.Якщо Україна хоче стати повноцінним суб’єктом глобальної економічної діяльності вона має створювати власні транснаціональні структури.
Економічна думка Стародавньої Греції.
Найбільший інтерес у цьому питанні представляють ідеї давньогрецьких філософів. Твір одного з них — Ксенофонта — є першою відомою в історії працею, присвяченою винятково економічній тематиці, яка так і називалася «Економіка», тобто вчення про домашнє господарство.
У ній розглядаються проблеми власності, організації праці, торгівлі. Ксенофонт висловлює ряд цікавих ідей про розподіл праці, відзначаючи, зокрема, взаємозв'язок між рівнем спеціалізації й обсягом ринку.
Інший видатний філософ стародавності — Платон запропонував модель «ідеальної держави», господарство якої представляло собою варіант змішаної економіки, де життя верхніх шарів суспільства ґрунтувалося на засадах загальної власності, а життя основної маси виробників — на засадах приватної.
На думку молодшого сучасника й учня Платона — Арістотеля, загальна власність не може сприяти ефективному веденню господарства, оскільки «кожний піклується про те, що належить особисто йому і цікавиться значно менше тим, що належить усім». Ідеальним уявляється йому напівнатуральне господарство середнього статку, у якому частково шляхом власного виробництва, частково шляхом обміну задовольняються поточні потреби. Уміння господарювати, метою якого є споживання, Аристотель називає «економією». Але є й інший вид діяльності — «мистецтво наживати статок» шляхом торгівлі, лихварства. Це вміння називається «хрематистикою» (від грецького хрема — володіння, статок). І в тому і в іншому випадку фігурує обмін, хоча в першому — це засіб задоволення потреб, а в другому — самоціль. Цей спосіб економічного зв'язку стає об'єктом особливої уваги філософа. Він уперше виділив дві властивості обмінюваного продукту — товару: здатність задовольняти яку-небудь потребу і здатність обмінюватися. Чим пояснюється здатність до обміну, Аристотель так і не розкриває, але вже наближається до постановки цієї проблеми. Якщо товари обмінюються, то повинно бути щось, що дає можливість їх порівнювати. Аристотель схиляється до того, що цим «щось» є потреба кожного в тому, чого в нього немає, і чим більша ця потреба, тим більше кожен готовий віддати свого товару за отримання іншого. Але якщо угода відбулася, то виникає рівняння: х товару А = у товару В, яке засвідчить, що при обміні необхідно дотримуватися принципу еквівалентності. Врівноваження відбувається через гроші, за допомогою яких порівнюються обмінювані кількості благ.
Питання, порушені Аристотелем, які стали протягом сторіч предметом обговорень і запеклих суперечок в економічній науці, і донині не знайшли остаточного вирішення.
Меркатилізм.
Меркантилізм - це перша концепція доринкової економічної теорії, перший вияв політекономії. У Західній Європі меркантилізм зародився на початку XVII ст. Головною умовою його виникнення були розпад феодалізму і зародження капіталізму. Зародження і розвиток капіталістичного виробництва привели до виникнення світового ринку. Початок формуванню світового ринку поклали Великі географічні відкриття XV-XVII ст. З розвитком світового ринку почали зростати перш за все обсяги зовнішньої торгівлі. Велику роль у розвитку капіталістичного виробництва відіграв торговельний капітал. Світова торгівля привела до зосередження багатства як у окремих осіб, так і в окремих держав. Разом із капіталістичними відносинами розвивалась і економічна думка. Розпад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталістичного ладу - все це привело до появи і розвитку течії економічної думки під назвою меркантилізм.
Меркантилізм - перша в історії економічної думки спроба теоретично обґрунтувати необхідний напрям національної економічної політики. Ця система економічних поглядів характеризується такими загальними ознаками: об'єктами дослідження є торгівля і грошовий обіг як джерела і сфера багатства; багатство ототожнюється із золотими і срібними грошима та скарбами; безпосереднім джерелом багатства вважається прибуток від зовнішньої торгівлі; нагромадження грошового багатства можливе тільки за відповідної економічної політики держави, яка бере під контроль зовнішню торгівлю.
Меркантилізм як течія економічної думки розвивався, ґрунтуючись на таких принципах: золото і срібло будь-якого роду є сутністю багатства; необхідність регулювання зовнішньої торгівлі з метою забезпечення припливу в країну золота і срібла; підтримка промисловості шляхом імпорту дешевої сировини; протекціоністські тарифи на імпортовані товари; заохочення експорту власної продукції.
Заслуга представників цієї школи полягає насамперед у постановці проблеми, якою має займатися економічна наука: що таке багатство, які його джерела?
Специфічна форма багатства, на їхню думку, - гроші у вигляді дорогоцінних металів (золота, срібла). Саме гроші є істинним багатством. "Нація, що має більше грошей, сильніша і більш багата". Гроші представляють багатство не у вигляді нерухомого скарбу, а у формі капіталу, що перебуває в постійному русі.
Джерелом припливу багатства, засобом примноження грошей є зовнішня торгівля. Звідси випливає одна з провідних ідей меркантилістів: щоб залучити в країну гроші, торгівля з іншими країнами повинна мати активний баланс. Державі та її громадянам слід якнайбільше товарів вивозити за кордон і якнайменше купувати заморських товарів. Примноженню багатства нації сприяє не тільки вигода зовнішньоторговельних зв'язків, а й розвиток власної промисловості, ремісничого і мануфактурного виробництва.
Меркантилісти, як правило, прихильники сильної державної влади. Вони ратують за підтримку торгівлі, ремесел.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 98; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!