Ціна: сутність, фактори, функції, види.
Ціна – це обмінний еквівалент вартості товару або послуги виражений у грошах.
Основною функцією ціни можна вважати обліково-інформативну. Чим повніше вона відображає вартість (суспільно-необхідні затрати), тим надійніше її можна використовувати для порівняння затрат, співставлення ефективності різних господарських рішень, визначення свого місця в ринковій конкуренції і т.д. Розподільча функція. Завдяки цій функції ціни сприяють розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту і національного доходу, в результаті чого покриваються затрати на виробництво, утворюються доходи і нагромадження у держави, галузях, регіонах, на підприємствах (фірмах), а також у окремих соціальних груп населення і індивідів. Стимулююча функція. Ціни активно впливають на виробництво продукції та її виробниче і особисте споживання. При одних цінах господарюючий суб’єкт буде прагнути швидше засвоювати виробництво нової, прогресивної продукції, а при інших - він буде байдужим до неї. Аналогічно веде себе і споживач. Для споживача (нас) ціна виконує функцію формування споживчого бюджету. Вона стимулює чи обмежує купування тих чи інших благ.
Механізм ціноутворення великою мірою залежить від сукупності чинників, які впливають на визначення порядку, засобів та методів формування цін. Ці фактори поділяють на внутрішні та зовнішні. Внутрішні фактори — це всі ті умови, які впливають на витрати виробництва (постійні, змінні, прямі, побічні, ін.). Зовнішні фактори значно ширші. Перш за все механізм ціноутворення залежить від типу ринку. Другий фактор — це вид галузі та категорія товару. На галузевих ринках ціни мають більше значення, ніж на споживчих ринках, де більше уваги приділяється недійовим факторам. Третій фактор — характеристика споживчого попиту та ступеня еластичності ціни. Для ціноутворення важливо пов'язати залежність попиту від цінових та недійових факторів. Серед зовнішніх чинників слід виділити: політичні (державна та міжнародна політика), правові (наявність законодавчих актів, що регулюють утворення цін), техніко-виробничі (наявність товарів субститутів, перспективних технологічних розробок).
Найбільш загальним принципом класифікації всіх цін, що діють в ринковій економіці, є ділення на фіксовані, регульовані і вільні залежно від міри втручання держави в процесі їх формування.
Фіксовані– це ціни, рівень (величина) яких встановлюється органами ціноутворення або іншими державними органами .
Регульовані– це ціни, що складаються під впливом попиту і пропозиції, але при цьому їх рівень регулюється державними органами прямими методами шляхом введення обмеження зміни рівня ціни або яких-небудь її елементів.
Вільні (ринкові) ціни звільнені від безпосереднього цінового втручання державних органів, формуються під впливом кон'юнктури ринку і є рівноважними цінами, при яких об'єм попиту дорівнює об'єму пропозиції.
Абсолютно вільні ціни бувають лише в теорії, а реальна ціна на ринку в будь-якому разі піддається певній дії держави (податкове законодавство, митна (торгівельна) політика і т. д.), але воно носить непрямий характер.
Сутність ринку. Функції ринку.
Ринок (у політекономічному аспекті) — сукупність відносин економічної власності з приводу вторинного привласнення й відповідного відчуження у сфері обміну через механізм цін на товари і послуги (передусім на ціну робочої сили), механізм інфляції, а також державного та наддержавного регулювання цін, попиту і пропозиції.
Системно економічну сутність ринку та його політекономічний аспект розкривають виконувані ним функції. До основних функцій ринку, які характеризують вплив ринку і змін, що на ньому відбуваються, на зміни інших явищ і процесів, а отже, взаємозалежностей між ними, належать:
— ціноутворююча функція — остаточне визначення вартості товарів і послуг, їх ціннісних еквівалентів у процесі реалізації, перетворення продукту праці на товар, втіленої у продукті суспільно необхідної праці і корисності — у вартість;
— регулююча функція — остаточне узгодження (початкове узгодження відбулося при здійсненні маркетингової діяльності підприємств) обсягів виробництва і споживання, а отже, пропозиції і платоспроможного попиту як щодо загального обсягу, так і стосовно асортименту товарів і послуг. Таку саму роль виконує ринок в узгодженні пропорцій між нагромадженням і споживанням та інших;
— спонукаюча функція — спонукання виробників товарів і послуг знижувати індивідуальні витрати виробництва (тобто витрати на окремому підприємстві) порівняно із суспільно необхідними, підвищувати суспільну корисність товарів і послуг, їх якостей та споживчих властивостей, що на макрорівні виявляється у стимулюванні науково-технічного прогресу, ефективності суспільного виробництва;
— інтегруюча функція — забезпечення безперервності всіх сфер суспільного відтворення як основи цілісності національної економічної системи, а також її взаємозв'язку з іншими національними економіками у масштабі світового ринку через прямі та зворотні економічні зв'язки;
— контролююча функція — сприяння контролю споживачів над виробництвом, посиленню економічності споживання шляхом зіставлення грошових доходів із цінами;
— функція розвитку — стимулювання конкуренції між виробниками товарів і послуг в межах окремих країн і світового господарства, а отже, рушійних сил розвитку економіки;
— функція санації — очищення економічної системи від неефективних і нежиттєздатних підприємств через механізм конкуренції;
— інформаційна функція — постійна наявність таких ринкових сигналів, як ціни, ставки за кредит тощо, з допомогою яких можна оперативно змінювати плани господарської діяльності.
Структура ринку.
Структура ринку — це внутрішня система ринкових відносин, сукупність певних елементів ринку. Структура ринку по своїй суті дуже складна, оскільки її можна класифікувати за численними критеріями. Найважливішими серед них є такі:
1) економічне призначення об'єктів ринкових відносин — відповідно до нього виділяється ринок товарів (він складається з ринку товарів народного споживання, ринку засобів виробництва та послуг), ринок робочої сили (або праці, як його ще називають), фінансовий ринок та ринок валюти;
2) географічне положення — тут йдеться про місцевий, регіональний, національний і світовий ринки;
3) ступінь обмеження конкуренції— монополістичний, олігополістичний, вільний, змішаний ринки;
4) характер продажу — оптовий і роздрібний ринки та ін.
За критерієм ринкових об'єктів ринок складається з наступних елементів:
1. Ринок капіталів, або ринок інвестиційних ресурсів, поділяється на ринок грошей і ринок цінних папері.
2. На ринку праці здійснюється купівлі- продаж робочої сили, або виробничого фактора праці. Цей ринок фрагментований по професіях, спеціальностях і територіях.
3. Товарний ринок має складну структур.
По - перше, він включає ринок товарів і послуг, або споживчий ринок, який поділяється на ринки продовольчих товарів, побутових, комунальних, транспортних послуг, послуг культури, освіти, охорони здоров'я, правових послуг, а також включає ринок житла.
По - друге, у його структурі виділяється ринок засобів виробництва, який поділяється на ринки засобів праці (речового капіталу)-машин, механізмів, обладнання, приладів, виробничих споруд, орендних засобів тощо і природних ресурсів - сировини, матеріалів, палива, енергії.
По - трете, це ринок науково - технічних розробок, або ринок інновацій, тобто технічних і наукових нововведень, винаходів і раціоналізаторських пропозицій, патентів і ліцензій. Так реалізується наука як виробничий ресурс. Особливе місце займає ринок інформації.
З погляду значення для виробництва розпізнають ринок ресурсів (капіталу, праці, природних ресурсів, підприємницьких здібностей) і споживчий ринок (товарів і послуг для особистого споживання).
За суб'єктами ринкових відносин виділяють ринок покупця(тут пропозиція товарів перевищує попит на них, що надає перевагу покупцям), ринок продавця (тут попит значно перевищує пропозицію), посередницький ринок(сукупність економічних відносин господарюючих суб'єктів, що купують товари для їх наступного перепродажу з метою одержання вигоди), державний ринок(включає сукупність угод купівлі-продажу уряду, державних установ, місцевої влади, які купують, продають чи орендують товари і ресурси, необхідні для виконання їх функцій).
За ознакою простору дії виділяють місцевий ринок (локальний ринок обмеженої території), регіональний ринок(ринок, що охоплює значну частину території країни, наприклад, Західної України), національний ринок (охоплює усю територію країни), світовий ринок (охоплює усю планету), у тому числі й міжнародний регіональний ринок (скажімо, загальноєвропейський чи ринок Євросоюзу), У зв'язку із територіальним критерієм розрізняють внутрішній ринок і зовнішній ринок
За ступенем конкурентності виділяють вільний ринок, монополістичний ринок, ринок монополістичної конкуренції, олігополістичний ринок. Це дозволяє розрізняти конкурентні і неконкурентні ринки.
З позицій відповідності законодавству існують легальний і нелегальний ринки. Останній часто називають "чорним","підпільним" Розрізняють і напівлегальній, або "сірий" ринок.
Інфраструктура ринку.
Інфраструктура ринку — це система підприємств і організацій. які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили.
Ринкова інфраструктура через свої елементи виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т. ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача.
Елементи ринкової, інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного зв'язку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу.
Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів — товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції із цін і стандартів; ринок праці — біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості.
Попит: поняття і сутність.
Термін "попит" в економічній науці означає платоспроможну потребу, тобто потребу, яку суб'єкт здатний оплатити. Попит – кількість продукту, що може бути куплений за різних можливих цін, якщо всі інші умови обміну залишаються незмінними. Виділяють індивідуальний, ринковий й сукупний попит.
Обернена залежність між ціною і обсягом попиту називається законом попиту. Якщо зобразити цю залежність графічно, отримаємо криву попиту.
Закон попиту відображає економічну поведінку споживача. Те, що споживач готовий купити більше товару за нижчою ціною пояснюється, по-перше, тим, що дохід споживача завжди обмежений, тому об'єктивно за меншу ціну він може купити більше товару; по-друге, в економіці діє закон спадної граничної корисності, зміст якого полягає в тому, що кожна наступна одиниця товару приносить менше задоволення, ніж попередня, і тому споживач готовий придбати кожну наступну одиницю товару за меншу ціну; по-третє, така поведінка пояснюється ефектами доходу і заміщення.
Ціна – найважливіший чинник, що визначає обсяг попиту. Але існують і інші чинники, що впливають на нього.
Нецінові чинники попиту:
– кількість покупців (збільшення кількості покупців підвищує ринковий попит і навпаки);
– доходи споживачів (пряма залежність між доходами і попитом);
– очікування споживачів (очікування зростання цін у майбутньому збільшує поточний попит і навпаки);
– ціни на супутні товари. Якщо зростає ціна на товар-субститут (взаємозамінний товар), то попит на нього знижується, а на його замінник – підвищується.
– цей товар, і на доповнюючий. Наприклад, зростання ціни на бензин змушує власника автомобіля менше користуватися ним, а відтак зменшується попит як на бензин, так і на мастила, гальмівну рідину тощо;
– місткість ринку. Чим розвиненіший ринок, тим більше він спонукає економічних суб'єктів до пошуку нових джерел доходу задля збільшення свого платоспроможного попиту;
– кліматичні умови (у курортній зоні пізньої весни, влітку та ранньої осені зростає попит на купальні костюми, екскурсійні послуги тощо).
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 115; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!