Києво-Могилянська академія у XVIII ст. Утворення колегіумів
Історія Києво-Могилянської академії — першого вищого навчального закладу в Україні — починається з відкриття у 1615 р. Київської братської школи. У 1632 р. з ініціативи київського митрополита Петра Могили її після об´єднання з Лаврською школою було реорганізовано у Києво-Могилянський колегіум. Згідно з Гадяцькою угодою між Україною та Польщею 1658 р. колегіум отримав статус академії, що у 1670 р. був підтверджений польським королем Корибутом Вишневецьким, а в 1701 р. — російським царем Петром І. Проіснувала Києво-Могилянська академія до 1817 р.
Курс навчання в академії тривав 12 років (з другої половини XVIII ст. — 7 років) і складався з восьми або семи ординарних (звичайних, нормативних) класів: трьох граматичних, поетики, риторики, філософії та богослов´я. До неординарних зараховували класи іноземних мов — грецької, польської, німецької, французької, єврейської, російської; класи історії, географії, математики — вищої (алгебра, геометрія) і змішаної (оптика, діоптрика, фізика, гідростатика, гідравліка, архітектура цивільна і військова, механіка, математична хронологія тощо); класи музики і малювання. Наприкінці XVIII ст. з´явилися класи домашньої і сільської економіки, а також медичний. Церковнослов´янська, руська (книжна українська), латинська мови вивчались у граматичних класах. Церковнослов´янську вивчали як мову вітчизняної книжкової спадщини, а також з огляду на її статус сакральної мови українців; грецьку — як мову візантійської культури і християнських богословських джерел; латиною, що була в Європі мовою законодавства, судочинства, дипломатії і науки, в академії читали курси вищих наук, у т. ч. й філософії, влаштовували диспути, послуговувались у листуванні та при складанні реєстрів бібліотек.
|
|
|
Із діяльністю Києво-Могилянської академії, Київської братської школи пов´язані здобутки українського теоретичного і практичного мовознавства XVII — початку XIX ст. Там працювали учений і церковний діяч Мелетій Смотрицький, лексикограф Памво Беринда, укладачі «Лексикона славено-латинського» Єпіфаній Славинецький (?—1675) і Арсеній Корецький-Сатановський (? — прибл. 1653), автори підручника з грецької мови Варлаам Лащевський (прибл. 1704—1774) та посібника з польської граматики Максим Сімигиновський. Вихованцями академії були також лексикограф Яків Блоницький (1711—1774), засновник новоукраїнської граматичної традиції Олексій Павловський (прибл. 1770 — прибл. 1822) та ін.
Значним є внесок Києво-Могилянської академії у розвиток давньоукраїнської літератури, вивчення теорії поетичного мистецтва, теорії красномовства (церковного і світського). Поезія і проза творилися давньоукраїнською, латинською і польською мовами. Літературна творчість і теоретичні праці могилянців з поетики і риторики вплинули на духовні і літературні процеси в Росії (Єпіфаній Славинецький, Симеон Полоцький, Стефан Яворський, Теофан Прокопович), в Білорусі (Георгій Кониський), в Молдові (Стефан Почаський, Паїсій Величковський) в Сербії (Михайло Козачинський)
|
|
|
У XVIII ст. у Києво-Могилянській академії поширились ідеї вольфіанської і картезіанської шкіл, які адаптовувалися до схоластичної форми викладу. У філософських курсах київських професорів із середини XVIII ст. ідеї X. Вольфа, Р. Декарта, Дж. Кардано, Г. Галілея, Т. Браге, М. Коперника співіснували з тезами Августина, Томи Аквінського, Д. Скота, оккамістів XIV ст.
Із XVIII ст. могилянці включають до своїх філософських курсів стислий виклад основних тез учень античних атомістів, а також ідеї П. Гассенді, Ф. Бекона. Атомістичні концепції вони оцінювали негативно, виявляючи схильність до філософських ідей Декарта і Лейбніца.
Отже, домінуюча в українській думці домогилянської доби неоплатонівська традиція в її східно-патристичному варіанті з характерною для неї етико-релігійною інтерпретацією смислів буття від початку XVII ст. доповнюється теоретично викінченою системою схоластичного арістотелізму в його ранньомодерній версії. Переорієнтація могилянців від містичного до інтелектуального пізнання істин віри, зосередження на гносеологічній, метафізичній і натурфілософській проблематиці сприяли утвердженню в українській філософській думці високого статусу раціонального знання, усвідомленню цінності пізнавальної діяльності, визнанню того, що ця діяльність не лише не суперечить вищій меті християнина — спасінню своєї душі, а й допомагає її досягненню.
|
|
|
Філософія Києво-Могилянської академії була першим етапом розвитку професійної філософії в Україні і однією з модифікацій шкільної філософії, поширеної у європейських навчальних закладах, у т. ч. й університетах. Вона була певною мірою несамостійною, однак її значення полягає у створенні власного інформаційного поля, необхідного для подальшого розвитку філософського мислення.
На Україні колегіуми здебільшого відкривали єзуїти при своїх місіях і монастирях для навчання дітей із католицьких родин. Навчання велося латинською мовою й мало виразне релігійне спрямування .
Крім католицьких, на Україні також були поширені православні колегіуми. Широко відомі Києво-Могилянська колегія, (з 1701р. – академія) у 1700р., було створено колегію в Чернігові, Харківський колегіум (заснований 1721р. в Бєлгороді), Чернігівський колегіум, у 1738р. створено колегіум у Переяславі. Були колегіуми також у Вінниці, Гощі, Львові, Луцьку,Тернополі та інших містах. Був колегіум і в Білій Церкві при єзуїтській місії, яка знаходилась на місці теперішнього аграрного університету. Постійна єзуїтська територіальна місія була відкрита у Білій Церкві в 1732р. Білоцерківська місія Товариства Ісуса була підпорядкована Овруцькій резиденції, а з нею віднесена до Острозького колегіуму. При Острозькому колегіумі, який був заснований Анною-Алоїдою Ходкевич у 1624р., знаходилося вище відділення з класами філософії і теології. У його віданні були також резиденції в Кременчуці, Овручі, Вінниці і деяких місіях. У 1742р. у Овручі засновано самостійний колегіум, якому підпорядковувалась Білоцерківська місія (колегіум), а також резиденції зі школами в Яроповичах, Мозирі, Володарці.
Виховання молоді слугувало єзуїтам могутньою зброєю для панування над людом. Виховання було призначене для дітей усіх станів, але головним чином увага приділялася дітям вищих станів і найбільш обдарованим дітям. Підготовка духовенства, виховання мирян в дусі побожності перед авторитетом духовного сану – такі були кінцеві цілі всіх навчальних закладів єзуїтів. Оскільки подібні завдання було важко розв’язати в початкових училищах, єзуїти утворювали лише середні й вищі школи. У цих школах гуманізм був спрямований на службу середньовічній римській церковності.
Колегіуми середнього рівня (studia inferiora) давали типову освіту гуманітарної школи. Такий колегіум утворювали п’ять класів, із яких три нижніх називалися граматичними: 1. infima classis grammaticae, 2. media classis grammaticae, 3. suprema classis grammaticae (або syntaxis), а два вищі – гуманітарними (poesis, rhetorica). Курс кожного класу, крім риторичного, був однорічний, риторичного – як правило, дворічний. Мовою викладання була латина, грецькій мові надавалася другорядна роль, рідна мова і вітчизняна історія були повністю занехаяні, вивченню Закону Божого було виділено мало часу.
Повні колегіуми (studia superiora), окрім згаданих п’яти класів, утворювали ще “вищі науки”: курси філософії (як правило, трирічний) і теології (чотирирічний). Курс філософії передбачав вивчення етики, математики, фізики і логіки, а в межах теології викладалося канонічне право і гебрейська мова.
У першій половині ХVІІ ст. єзуїти мали на українських землях 15 шкіл. Ці колегіуми, що визначалися на той час найвищим рівнем освіти, стали взірцем для пізніших українських і православних шкіл.
У єзуїтських школах вчилося багато синів української шляхти. Молоді іновірці не повинні були брати участь у католицьких богослужіннях, але мали відвідувати у нижніх класах уроки з катехізису, а в класах поетики та риторики – виклади контровердних питань католицької та іновірних доктрин.
Колегіуми ордену, що поставали на українських землях, початково мали статус місій і нараховували в своєму складі 1-2 особи. Численніші місії існували як окремі адміністративні одиниці, менші приписувалися до сусіднього колегіуму. При потребі, наявності впливових та заможних благодійників статус місії міг зрости і вона ставала резиденцією. При резиденції відкривали початкові й середні школи для світських учнів. Повних шкіл (з курсами філософії та теології) при резиденціях бути не могло. Згодом резиденція могла здобути статус колегіуму. На практиці траплялися випадки оминання стадій статусу при заснуванні нового осередку в залежності від потреб Товариства Ісуса, а також пониження статусу від колегіуму до місії в результаті повстань і воєн.
|
|
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №4
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 360; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!