ЕТАП ДРУГИЙ. ЗБРІР ІНФОРМАЦІЇ
У чому полягає призначення консультування в соціальній роботі?
Соціальне консультування - це кваліфікованa порадa, допомогa особам, що зазнають різні проблеми, з метою їх соціалізації, відновлення та оптимізації їх соціальних функцій, вироблення соціальних норм спілкування. В рамках соціального консультування можна виділити наступні напрямки: медико-соціальне, психолого-педагогічне, соціально-правове, соціально-управлінське та ін. Ймовірно, правомірно виділяти і соціономічних напрямок консультування.
Соціальний працівник у зв'язку зі специфікою своєї професійної діяльності найчастіше виконує функції людей найрізноманітніших професій: юриста, психолога, педагога, соціального менеджера й навіть священика, вислуховуючи деколи сповіді своїх підопічних. Отже, соціономічних консультування включає в себе елементи інших напрямків соціальної консультативної діяльності.
Будь-яка діяльність, включаючи консультування, має певну мету, яка повинна базуватися на потребах клієнта. Виділяють дві основних мети консультування:
1) підвищення ефективності управління клієнтом власним життям;
2) розвиток здатності клієнта вирішувати проблемні ситуації і розвивати наявні можливості.
У соціальній роботі метою консультування є допомога людині в знаходженні як можна більшої кількості варіантів поведінки, думок, почуттів, вчинків для активної взаємодії з людьми і групами в соціумі. Консультант допомагає людині усвідомити проблеми, які він не контролює, змінити свої установки по відношенню до оточуючих і у відповідності з ними коригувати свою поведінку. Таким чином, основні цілі консультування мають спрямованість на підвищення задоволеності життям, що безпосередньо пов'язано з особистісним зростанням людини, розвитком навичок подолання труднощів, вміння зав'язувати і підтримувати міжособистісні відносини.
|
|
|
Охарактеризуйте основні різновиди консультування.
У практиці соціальної роботи зустрічаються і широко використовуються кілька типів консультування, а саме:
• загальне консультування клієнтів спеціалістами соціальної роботи;
• спеціальне консультування клієнтів по напрямку соціальних працівників фахівцями соціальних служб або установ;
• навчальне консультування спеціалістів соціальних служб та організації працівниками вищестоящих організацій та установ. Воно включає в себе роботу з персоналом, роз'яснення змісту законів, соціальної політики, програм, процедур, спрямованих на поліпшення соціального обслуговування населення;
• договірне консультування фахівцями соціальних організацій з різних організаційним, економічним, професійним і інших питань.
|
|
|
За своєю технологією і формою консультація являє собою взаємодію між двома або більше людьми, в ході якої спеціальні знання та інформація консультанта використовуються для надання допомоги консультованого особі у вирішенні назрілих проблем, при підготовці соціальних прогнозів, перспективних програм і т.п.
За формою розрізняють групове та індивідуальне консультування, за змістом - конкретне і програмне. У практиці соціальної роботи знаходять застосування всі форми і види консультування, а відповідно з виникаючими проблемами може бути і їх поєднання.
Конкретне консультування здійснюється тоді, коли йдеться про вузькоспеціальної проблемі індивіда, групи, сім'ї і т.д. При цьому, як правило, відбувається передача додаткової інформації, яка допомагає консультованого не тільки по-новому побачити хвилюючу проблему, але і здійснити підтримку клієнту. На практиці нерідко виникають обставини, коли необхідно надати морально-психологічну допомогу для втілення вже наявного знання в практичну дію.
Що стосується програмного консультування, то його можна визначити як двосторонній процес вирішення проблем, в ході якого консультант допомагає установі чи організації об'єктивно проаналізувати їх діяльність, усунути наліт суб'єктивізму в оцінках і на цій основі підвищити якість надаваних соціальних послуг. Акцент в такого роду консультації робиться на способах забезпечення реальності заходів в планах, на способах розвитку і надання дієвих соціальних послуг, а не на особистісній проблемі окремо взятого клієнта, окремої персони.І ще одна форма консультування - поєднання конкретного і програмного підходів. Спеціаліст соціальної роботи, що застосовує такий підхід і форму консультування, починає консультацію конкретного типу, допомагаючи співробітникам соціальних установ у вирішенні проблем окремих клієнтів. Але в ході консультування він оперативно використовує отримані додаткові знання, інформацію, конкретні результати, узагальнює їх і перемикає увагу на вирішення програмних або структурних проблем, які стосуються даної категорії клієнтів в цілому.
|
|
|
пецифічним видом консультативної діяльності є дистанційне консультування. Телефонне консультування як основна його форма дозволяє багатьом громадянам, які не наважуються звернутися за допомогою безпосередньо до фахівця-консультанту або не мають такої можливості, отримувати заочно поради та рекомендації щодо хвилюючим їх соціальним проблемам.
|
|
|
Найважливішим напрямком соціономічних консультування є сімейне консультування. Воно охоплює такий спектр проблем, як взаємини між подружжям, між ними та їхніми батьками, дітьми та батьками. В останні роки в нашій країні створюються і починають функціонувати психолого-педагогічні консультаційні центри. Значна кількість осіб, що звертаються в них за допомогою, - це батьки, яких турбують проблеми виховання та розвитку дітей, конфлікти у взаєминах з ними. Як показує практика, абсолютно безглуздо консультувати дітей до 14-15 років без участі батьків. Адже їхні проблеми просто неможливо вирішувати без аналізу загального контексту сімейних відносин, обліку специфіки спілкування дітей з батьками.
Які етапи консультаційного процесу, на Ваш погляд, є найскладнішими
на мій погляд складнішим процесом консультування є сімейне консультування тому що воно набуває у випадках, коли в сім'ї виховується дитина, що має порушення в психофізичному розвитку. Сім'ї з дітьми-інвалідами відчувають важкий психологічний стрес. Особливі труднощі лягають на матерів таких дітей. Як свідчить сумна статистика, до 30% батьків, не витримавши тягот виховання дитину-інваліда, залишають родини. Тому важдиво і склдано втримати цю родину від розааду.
З'ясуйте суть консультативної взаємодії.
Взаємодія – це цілеспрямований процес в просторі і часі, який має свою логіку і послідовність стадій, продиктованих ходом роботи. Зміст взаємодії визначається вихідною проблемою в тому вигляді, як вона заявлена клієнтом або виявлена соціальним працівником. У зв»язку з цим основне завдання соціального працівника – це організація і структурування ситуації взаємодії з клієнтом таким чином, щоб досягнути ефективних результатів соціальної допомоги. Основними смисловими характеристиками взаємодії є:
- обумовленість взаємодії гуманістичними цінностями (повага особистості клієнта, його самовизначення) – як невід»ємна частина позиції соціального працівника, яка визначає вся якісні характеристики взаємодії;
- активна участь клієнта у цілепокладанні, у визначенні бажаних результатів і завдань соціальної роботи;
- поєднання емоційної (встановлення атмосфери довіри, особистісної безпеки) і раціональної (пошук раціональних засобів вирішення проблеми і моніторинг процесу та результату консультування) складової у взаємодії;
- функціонально-рольовий характер взаємодії.
Ми обрали за основу поняття психологічного консультування, як одне з головних форм цілісного індивідуального вирішення проблеми клієнта. Психологічне консультування – це сукупність процедур, спрямованих на допомогу людині у вирішенні проблем і прийнятті рішень відносно, як самої людини, так і її взаємовідносин з оточуючими. Є і інші схожі визначення, але всі вони включають декілька основних положень:
- консультування допомагає людині обрати засіб діяти за своїм вибором та наміром;
- консультування допомагає навчатися новій поведінці;
- в консультуванні акцентується відповідальність клієнта, а консультант створює умови прийняття рішень клієнтом.
Питання про визначення цілей консультування не є простим, оскільки залежить від потреб клієнтів, які звертаються по допомогу, і теоретичної орієнтації самого консультанта. Універсальними цілями консультування можна вважати:
- сприяння зміні поведінки клієнта так, щоб клієнт міг жити продуктивніше, відчувати задоволеність життям, не дивлячись на деякі соціальні і екзистенціальні обмеження;
- розвиток навичок подолання труднощів при зіткненні з новими життєвими обставинами і вимогами;
- забезпечення ефективного прийняття важливих рішень;
- розвиток вміння підтримувати міжособистісні відносини; сприяння реалізації і підвищенню потенціалу особистості.
За рахунок чого консультант може встановити довірливі стосунки з клієнтом на початку розмови?
Підпроцедурамивпсихологічномуконсультуванніприйняторозумітигрупиприйомівведенняспеціалістомклієнта, об’єднанізацільовимпризначенням, здопомогоюякихвирішуєтьсяоднеіззавданьтогочиіншогоетапу.
ЕТАП ПЕРШИЙ «ПОЧАТОК РОБОТИ»
РОЦЕДУРА ПЕРША: ЗУСТРІЧ З КЛІЄНТОМ
Як ми визначили, першим етапом у психологічному консультуванні буде етап, який умовно можна назвати «початок роботи». Першою процедурою цього етапу є зустріч з клієнтом.
До цієї процедури відноситься також вибір самим психологом місця свого знаходження під час початку розмови з клієнтом, прийоми встановлення психологічного контакту консультанта з клієнтом, перші слова, які вимовляє психолог-консультант, починаючи свою розмову з клієнтом»[166,с.80-81].
Техніка привітання. Здійснюється за допомогою стандартних фраз: «Радий Вас бачити…», «Приємно познайомитися…». Складовим елементом цієї техніки, який може бути застосований спеціалістом на розсуд спеціаліста, є зустріч клієнта перед консультативним кабінетом.
Техніка «проведення клієнта на місце». Особливо доречна у випадках первинного відвідування клієнтом психоконсультативного кабінету. У цей момент техніка «проведення клієнта на місце» тісно пов’язана з техніками «вибір клієнтом свого місця» і «вибір свого місця психологом-консультантом». Надання права вибору клієнту місця носить діагностичний характер, так як, куди і як сяде клієнт, надає спеціалісту інформацію про нього і його психологічний стан (стілець, крісло, диван вибере клієнт й ін.).
Однак психолог може взяти ініціативу на себе і запропонувати клієнту завчасно підготовлене для нього місце. Цей прийом буде мати позитивний ефект у тих випадках, коли клієнт належить до особистостей залежних чи авторитарних. У першому випадку вирішується завдання приєднання і ведення, в іншому – встановлення ієрархії [75; 146].
1.2.2. ПРОЦЕДУРА ДРУГА: ВСТАНОВЛЕННЯ ПОЗИТИВНОГО ЕМОЦІЙНОГО НАСТРОЮ КЛІЄНТА
Друга процедура першого етапу: встановлення позитивного емоційного настрою клієнта[135].
Вона починається з перших секунд зустрічі. Контакт являється фундаментом стосунків психолога і клієнта, без якого не відбудеться ефективна робота [116,с.50-51].
Встановити контакт – це означає створити бажану, довірливу і безпечну атмосферу, яка б дозволила клієнту почувати себе комфортно і достатньо вільно у присутності консультанта. Така атмосфера допоможе клієнту найбільш краще відчути свої почуття і переживання, звернутися до власного досвіду і різноманітних ситуацій (іноді дуже болячих і травматичних) без страху бути незрозумілим чи почути у свій бік осудження [56].
Уміння встановлювати контакт із самими різними людьми – професійне уміння психолога [148]. Ця здатність у більшості залежить від внутрішніх установок самого психолога-консультанта, який надає допомогу, і від індивідуальних властивостей, як вроджених, так і набутих. Серед найбільш важливих особистісних якостей, які сприяють встановленню та підтриманню контакту, можна виділити наступні: доброзичливість, відкритість, відвертість, життєрадісність, ввічливість і фактичність [55; 56].
Світогляд психолога-консультанта повинен безперечно розвиватися у бік розширення меж прийняття різноманітних поглядів. Можна назвати цей процес рухом до мудрості. Потрібно пам’ятати, що психолог не представляє морально-естетичні позиції, він не повинен оцінювати дії й думки клієнта з погляду «добре – погано». Для цього існують інші інстанції. Він повинен розуміти і допомагати. У більшості випадків, кабінет психолога постає єдиним сховищем від осуду оточуючих людей.
Психологічна установка у відношенні до клієнта відіграє неабияку роль. Доведено, що наявність негативної установки на партнера може спричинити більше шкоди, чим відсутність уміння розмовляти та слухати. До установок, які сприяють контакту, відносяться схвалення та самосхвалення. Установка на схвалення означає визнання права іншої людини почувати, думати та діяти так, як вона вважає для себе можливим. У той же час психолог-консультант повинен визнавати це право і за собою: його власні думки, почуття та вчинки також є унікальними, і він також має право на помилку, як і інша людина [12; 71; 148].
1.2.3. ПРОЦЕДУРА ТРЕТЯ:
ЗНЯТТЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ БАР’ЄРІВ
Процедура: зняття психологічних бар’єрів. Безумовно, що клієнт переживає хвилювання, зняти яке допоможуть спеціальні техніки. Перш за все, можна надати можливість клієнту побути певний час наодинці. Наприклад, вибачившись, попросити декілька хвилин для «завершення» якої-небудь справи («справу» придумайте самі). Легка, спокійна музика також буде сприяти створенню позитивної атмосфери. Знімають психологічну напругу розмірені рухи рук. З цією метою можна дати клієнту в руки предмет (книгу, журнал, іграшку) чи під приводом допомоги попросити що-небудь зробити. На вербальному рівні ефективний прийом «лапок» («Був випадок, коли клієнт дуже хвилювався, але все закінчилося добре») і прямий розподіл емоцій клієнта: «Я також хвилююся…»[135, с.62-64]. Зняття психологічних бар’єрів у взаємодії «психолог-клієнт» тісно переплітається із попередніми процедурами і в багатьох випадках можуть реалізовуватися одночасно.
ЕТАП ДРУГИЙ. ЗБРІР ІНФОРМАЦІЇ
Що таке директивна модель консультування? В яких випадках її застосування є доцільним?
Директивна модель консультативної допомоги передбачає побудову такого сценарію взаємодії, в якому психолог грає роль учителя, наставника, знавця, ведучого, а клієнт, у свою чергу - учня, підопічного, веденого. Застосування такої моделі консультування має місце, коли мова йде про добре вивчені психолопчні феномени. В цьому випадку психолог апелює до вивіреної психологічної інформації. Надання такої інформації здійснюється у формі порад, інструкцій, вказівок, настанов чи інших форм керівництва до дії. Наприклад, так можна представити поради щодо конкретної стратеги виходу із конфлікту на тій чи іншій стадії його розвитку, або рекомендації щодо заходів подолання дитячого онанізму тощо. Директивна модель консультативного впливу доцільна там, де клієнт з якихось причин є слабким чи незібраним (вік, афективний стан, непорозуміння, тимчасова неорганізованість тощо).
Однак існує дуже багато ситуацій, де немає i не може бути однозначного рішення, а роль порадника може викликати безпідставні претензії та звинувачення на адресу психолога. Тому білш доречним для налагодження взаемодії вважається недирективний підхід, тобто вміння вести консультативну бесіду так, щоб стимулювати клієнта до самостій-ного пошуку розв'язання проблеми, прийняття рішення, а також покладання на себе відповідальності за реалізацію задуманого. Досягти потрібного ефекту вдається шляхом використання базових психотерапевтичних навичок ведения інтерв'ю (див.: 3) та відмови від всякого роду прямих чи опосередкованих порад.
Недирективний підхід у його класичному вигляді є основою клієнт-центрованої терапії. За відомою метафорою К.Роджерса, консультант кружляє у танці з клієнтом так, щоб у його партнера (клієнта) завжди була можливість „вести". Перебуваючи в атмосфері щирості, безумовного
прийняття, конгруентності та емпатії, клієнт згодом сам навчається бути конгруентним власним почуттям, установкам та орієнтаціям, розвйває здатність переживати позитивне безоцінне ставлення до себе. Чим краще консультант вмiє формувати атмосферу повагй та позитивності, тим конструктивнішими є зміни у психології клієнта.
Робота в ключі недирективного підходу за стилем наближається до маєвтики, або, як влучно висловився Сократ, котрого називають основоположником такого способу спілкування, методу "повивальної бабки". Завдання консультанта полягає в тому, щоб організувати процес бесіди (виділити ключові моменти, поставити відповідні запитання, допомогти простежити певну лопку) i створити такі умови, в яких клієнт самостіно знайшов би вихід з проблемної для нього ситуації. Найкращим свідченням ефективної роботи психолога є враження клієнта, що він сам знайшов вихід: „Що мені сказав психолог? Hi-чо-го! Однак я знаю, що мені потрібно робити!"
Підсумовуючи цей фрагмент, хочеться вкотре навести аргументи на користь недирективної моделі консультативної роботи:
1. Консультант працює зі здоровою людиною, i його клієнт має повне право розпоряджатися своїм життям так, як сам того забажає. Завдання консультанта - допомогти людині досягти чіткого усвідомлення того, що з нею відбувається, i нічого більше.
2. Яким би хорошим фахівцем не був консультант, він не зможе врахувати всі нюанси такого складного i багатогранного явища, як життя, тому його завдання - окреслити якомога більше варіантів, але прийняти рішення має сам клієнент.
3.Найважливіше в консультуванні - делегувати відповідальність клієнтові i, заручившись підтримкою здорової частини його особистості, довіритись його вибору, бо за Теяром де Шарденом „мірилом всіх речей є сама людина".
У чому полягає особливість соціально-психологічного консультування?
У чому полягає особливість соціально-психологічного консультування?
Від чого, на Вашу думку, залежить вибір консультативних стратегій і прийомів впливу?
У чому полягає специфіка телефонного консультування?
Чому консультанти телефонів довіри потребують системи супервізії?
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 230; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!