Розвиток продуктивних видів діяльності у дошкільників.
Типовими для дошкільного віку є продуктивні види діяльності. Діти із задоволенням малюють, ліплять, вирізають, будують. Ці види діяльності спрямовані на створення певного продукту, вимагають оволодіння особливими способами дій і здійснюють специфічний вплив на психічний розвиток дітей.
Продуктивні види діяльності, як і гра, мають моделювальний характер. Види зображувальної діяльності дошкільника різноманітні. Особливе місце серед них належить малюванню, в якому виявляється особистість дитини і яке істотно впливає на формування цієї особистості. Феномен дитячого малюнка полягає у його цінності для дитини, її батьків, фахівців у галузі дошкільної освіти.
Особливостями дитячого малюнка є:
— схематизм: зображаючи людину, діти часто малюють «головонога» (голову, руки, ноги); схематично зображують вони й інші предмети;
— «прозорість» предмета: малюючи будинок, дитина зображує його одночасно ніби з кількох точок зору (стіни, дах, паркан, люди, меблі – через «прозорі» стіни);
— недосконале зображення динаміки предметів: діти, особливо молодші дошкільники, використовують для цього звуконаслідування, жести; від моторної динаміки, передусім мимовільної, поступово переходять до зорової, зображувальної, а також зображення перспективи, пропорційності окремих частин предмета тощо.
Створювані у процесі навчання умови спонукають дітей удосконалювати графічні образи, вносити у них нові елементи, які відображають характерні ознаки зображуваних предметів. Поступово графічні образи все більше починають відповідати реальному предмету. Однак дитячому малюванню притаманна тенденція до закріплення звичних графічних образів. За певних умов це перетворює образи на стандартні шаблони, які є досить міцними утвореннями, оскільки відповідають елементарним вимогам зображення й отримують визнання у людей. Із розвитком малювання у дитини виникає потреба використовувати колір. У цьому окреслюються такі дві тенденції:
|
|
|
1) довільне використання кольору. Дошкільник може розфарбувати предмет будь-якими фарбами, які часто не відповідають реальному його кольору. Наприклад, у намальованої людини одна рука може бути червоною, друга – синьою;
2) намагання зафарбувати предмет відповідно до його справжнього кольору. Як правило, дошкільники використовують колір деяких предметів як обов'язкову ознаку і зафарбовують їх зображення однотонно, без передавання відтінків.
Конструювання передбачає спорудження будов, у якому здійснюють взаємне розміщення частин та елементів, поєднуючи їх у різний спосіб.
Результатом цього процесу є певний реальний продукт. У цьому сенсі конструктивна діяльність подібна на інші її види (малювання, ліплення), однак передбачає специфічні прийоми обстеження (виокремлення основних частин, опорних деталей, їх розміщення тощо), відповідні способи, прийоми обстеження і побудови конструкції.
|
|
|
Конструювання завжди має на меті розв'язання певного конструктивно-технічного завдання, пов'язаного з організацією простору, встановленням взаємного розміщення елементів і частин предметів відповідно до певної логіки. Важливо, щоб результат конструювання відповідав вимогам реальної споруди і виконував її призначення: стілець виготовити так, щоб на нього можна було посадити ляльку, міст – щоб по ньому могла «проїхати» машина. Це означає, що будова, хоч і створюється не для практичного використання, у ній повинні відтворюватися основні елементи і функції реальної будови. Для розвитку конструктивної діяльності у ранньому дитинстві важливим є вміння наділити будову певним змістом. Цьому вчить малюка дорослий. Коли він «спорудив» міст, дорослий має відзначити: «Який гарний, високий міст. По ньому поїде машина». Цим він спонукає дитину до відповідних ігрових дій.
Основними типами конструктивної діяльності є конструювання за зразком, конструювання за даними умовами, конструювання за задумом.
|
|
|
Конструювання за зразком.Суть цього конструювання полягає у відтворенні в конструкції запропонованого як і разок предмета. Найпростіший спосіб такого конструювання – створення зразка на очах у дітей, які мають змогу спостерігати особливості, послідовність процесу, деталі конструкції, дії конструктора тощо.
Конструювання за задумом. Таких умінь вимагає від дитини ігрова діяльність, для якої потрібні будови не лише зі спеціального матеріалу (наприклад, кубиків), а й з предметів, які оточують дитину – меблів, дощок, палок, шматків матерії тощо.
У процесі конструювання діти дізнаються, що визначеній формі і вазі деталей відповідають визначені конструкційні властивості. Наприклад, куб однаково стійкий, на яку б грань його не поставили, а брусок буде стійким, якщо його покласти на будь-яку бокову грань.
До продуктивних видів діяльності належать аплікація і ліплення, які за психологічним значенням подібні до зображувальної і конструктивної діяльності. У дітей, активно найнятих малюванням, конструюванням, ліпленням і аплікацією, розвивається здатність до планування діяльності.
|
|
|
11. Особливості спілкування дитини з дорослими і однолітками.
Упродовж перших 6-ти-7-ми років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування.
У перші 6 місяців життя спілкування дитини відбувається у ситуативно-особистісній (безпосередньо-емоційній) формі, яка стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів, реакції хапання. Із другого півріччя до 3-річного віку домінує ситуативно-ділова форма спілкування, яка забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення.
Позаситуативно-пізнавальна форма спілкування характерна для дітей 3-х-5-ти років. її основою є пізнавальний мотив дитини, а ознаками – запитання про предмети та їх взаємозв'язки (вік «чомучок»), своєрідне «теоретичне» співробітництво з дорослими, під час якого вона намагається зрозуміти будову світу, взаємозв'язки у природі, таємниці суті речей тощо. Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісне спілкування Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Спілкування дошкільників з однолітками багато в чому відрізняється від спілкування з дорослими. Воно емоційно яскравіше, розкутіше, сповнене фантазії, навіть багатше лексично, супроводжується різними інтонаціями, вигуками, кривляннями, сміхом тощо. У таких контактах відсутні суворі норми і правила, способи поведінки, яких вони змушені дотримуватися під час спілкування з дорослими.
У контактах з товаришами їхні ініціативні висловлювання переважають над висловлюваннями-відповідями, оскільки дитині важливіше висловитися самій, ніж когось вислухати. А тому бесіда з однолітками рідко вдається дошкільникам, бо кожний говорить про своє, не вислуховуючи співрозмовника, перебиваючи його.
Спрямовані на однолітків дії дошкільника різноманітні за метою і функціями. Спілкуючись з товаришами, він намагається керувати їхніми діями, контролювати їх, робити зауваження, навчати, демонструвати свої здібності і вміння, нав'язувати власний зразок поведінки, діяльності, порівнювати їх із собою.
Спілкування з однолітками відіграє важливу роль у психічному розвитку дошкільника. Воно є необхідною умовою формування у нього суспільних якостей, прояву і розвитку елементів колективістських взаємин у групі дошкільного закладу.
Упродовж дошкільного дитинства розвиваються і змінюютьодна одну емоційно-практична, ситуативно-ділова, позаситуативно-ділова, позаситуативно-особистісна форми спілкування дошкільника з однолітками.
Емоційно-практична форма спілкування характерна для дітей раннього віку і зберігається до 4-х років, на 4-му у спілкуванні починає переважати мовлення.
У 4-6-річному віці у дошкільників домінує ситуативно-ділова форма спілкування з однолітками. Взаємодія з ними на цьому етапі життя є особливо актуальною, що зумовлено підвищенням ролі у їхньому житті сюжетно-рольової гри та інших видів колективної діяльності. Дошкільники намагаються налагодити ділове співробітництво, узгодити свої дії задля досягнення мети, що породжує потребу у спілкуванні. Прагнення до спільної діяльності настільки сильне, що діти все частіше погоджуються на компроміс, поступаючись одне одному іграшками, найпривабливішою роллю у грі тощо.
У дошкільників виникає інтерес до вчинків, способів дій своїх товаришів, що проявляється у запитаннях до них, різного змісту репліках, часто – насмішках. У цей період усе помітнішими стають схильність до конкуренції, змагальність, непримиренність до висловлювань, оцінок товаришів. На 5-му році життя діти цікавляться успіхами товаришів, помічають їхні невдачі, стараються привернути до себе увагу, потребують визнання власних досягнень, намагаються приховати промахи.
Вони ще не вміють побачити істинну суть, спрямованість інтересів, бажань своїх товаришів, не розуміють мотивів їхньої поведінки, хоча часто і пильно цікавляться всім, що роблять їх ровесники. Потреба дошкільника у спілкуванні зумовлена прагненням до визнання і поваги, а у характері спілкування домінує емоційний аспект.
Діти використовують різноманітні способи спілкування, багато говорять, однак їхнє мовлення ще залишається ситуативним. До позаситуативно-ділового і позаситуативно-особистісного спілкування вони вдаються рідко, частіше ці форми спостерігаються у спілкуванні старших дошкільників.
Основна потреба у спілкуванні полягає у прагненні до співробітництва з товаришами, яке набуває позаситуативного характеру. Змінюється провідний мотив спілкування, у його структурі відчутнішу роль починають відігравати прихильність і дружба. Відбувається становлення суб'єктивного ставлення до інших дітей, у яких дошкільник бачить рівну собі особистість, тому вчиться враховувати їхні інтереси, виробляє готовність допомогти їм. Завдяки цьому виникає інтерес до особистості ровесника, не пов'язаний з конкретними діями. Частіше діти спілкуються на пізнавальні, особистісні теми, хоча ділові мотиви залишаються провідними. Головним засобом спілкування є мовлення.
Особливості спілкування дошкільника з однолітками яскраво проявляються у тематиці розмов. їхні висловлювання на адресу однолітка здебільшого пов'язані з власним Я. Молодші дошкільники розмовляють насамперед про те, що бачать, або про те, що у них є, прагнуть поділитися враженнями, привернути увагу до себе з допомогою предметів, якими володіють. Такі теми розмов популярні упродовж усього дошкільного віку.
Діти середнього дошкільного віку частіше демонструють одноліткам те, що вміють робити і як це у них виходить. 5-7-річні розповідають про себе, про те, що їм подобається або не подобається, діляться з однолітками своїми пізнавальними відкриттями, «планами на майбутнє» (ким буду, коли виросту).
Кожна форма спілкування по-своєму впливає на психічний розвиток дітей: емоційно-практична спонукає їх до виявлення ініціативи, розширює спектр емоційних переживань; ситуативно-ділова сприяє розвитку особистості, самосвідомості, допитливості, сміливості, оптимізму, творчості; позаситуативно-ділова і позаситуативно-особистісна формують уміння бачити в партнері самоцінну особистість, зважати на його думки і переживання. Кожна з них допомагає дитині конкретизувати, уточнити, поглибити уявлення про самого себе.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 1708; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!