Розділові знаки при прямій мові

При прямій мові ставляться такі розділові знаки:

1. Якщо пряма мова стоїть після слів автора, то після них ставиться дво-крапка, сама пряма мова береть­ся в лапки, а після лапок ставиться крапка. У кінці
прямої мови знак питання, знак оклику, три крапки ставляться перед лапками:

Он бачиш, питає дика рожа:

«Чи я хороша?»

А ясен їй киває в верховітті:

«Ти найкраща в світі!»

(Леся Українка)

2. Якщо пряма мова стоїть перед словами автора, то після неї ставиться ко-ма, знак питання, знак окли­ку або три крапки і тире. Слова автора пишуться з малої літери. Напр.: «І споконвіку було Слово, а Сло­во вБога, і Бог було Сло-

во...» — пригадаймо ці сентен­ції євангеліста Івана (О. Федик).

3. Якщо слова авторастоять в середині прямої мо­ви, то перед ними ста-виться кома, знак питання, знак оклику, три крапки і тире, а після них — кома й ти­ре, якщо перша частина прямої мови не становить закінченого речення: «Слово — перше дзеркало ду­ху, — казав Петрарка, — а дух не останній водій слова» (3 журн.).

4. Якщо ж перша частина прямої мови — речення закінчене, тоді після слів автора ставиться крапка й ти­ре, а продовження прямої мови пишеться з великої
літери:

«Синку кріпися! — мені ти говорила. —

Адже ж не паном родився ти, чей!..»

(І. Франко)

«Іди, доню! — каже мати. —

Не вік дівувати».

(Т.Шевченко)

5. Якщо слова автора в середині прямої мови, роз­падаються на дві час-тини, одна з яких стосується пер­шої частини прямої мови, а друга — другої, то перед другою частиною прямої мови ставиться двокрапка і тире, а перше слово прямої мови пишеться з великої літери: «Нехай не марнують ні хвилини! Стри-вай! — схопив Артем за повід коня і крикнув Тимосі: — А як тільки заїдуть у во-рота заводу, нехай зразу ж пода­дуть знак. Заводським гудком» (А. Головко).

 

Розділові знаки при діалозі

Діалог — це роз­мова двох осіб. Учасники діалогу обмінюють­ся репліками-висловлюваннями. Репліки здебільшого оформлені як неповні, еліптичні речення простої будови.

Усна форма діалогу пов’язана з активною роллю інтонації, міміки співроз-мовників. У писемній формі діалогу відповідна інформація міститься в ремарках (у драматичних творах слова автора називаються ремар­ками).

1.  Якщо кожна репліка діалогу починається з абза­цу, то перед нею ставить-ся тире. Напр.:

— А ви, Майстре, теж пишете для себе, щоб знай­ти вираження певних проблем?

—  Такого усвідомленого завдання я перед собою не ставлю. Жорж Сіме-нон, наприклад, говорив, що пише із потреби писати. Отак, як людина споживає їжу із потреби їсти.

—  Що потрібно для того, щоб писати?

—  Окрім природного хисту, потрібно, щоб саме життя було цілеспрямо-ваним і змістовним. Такою ж мірою, думаю, слід вести мову й про працездат-ність та працелюбність. До одержимості.

—  Що може бути поштовхом до написання літературного твору?

—  Усе (І. Семенчук, О. Гончар).

—  Значить, ти не маєш підводи?

—  Не маю.

— То чого ж було сидіти так довго? Треба було повернути назад.

Зварич усміхнувся вдоволено (Р. Купчинський).

2. У прозових п’єсах назви дійових осіб пишуться в один рядок з їхніми репліками. Після імені дійової особи ставиться крапка:

Т а н я.  З великої висоти море здається калюжею.

Ул я н а. Ти його бачила з висоти?

Т а н я. Побачу (О. Коломієць).

3. У віршових п’єсах, зазвичай, назви дійових осіб пишуться з окремого рядка, посередині формату або з правого краю. Крапка після імені дійової особи не ставиться. Напр.:

Свічка

О любий друже мій!

Чи не любов од віку пориває

Людей на подвиг, на борню, на бій?

Отак і я на честь твою жадаю

Всі засвітити в Києві вогні!

М е л анка

Боюся я вогнів нічних — вони

Моїй душі ворожать тільки горе...

(Підводиться)

Прощай, мій любий...

(І. Кочерга)

4. Ремарки автора, що йдуть перед початком кожної окремої п’єси, наби-рають петитом і не беруть у дуж­ки:

 

Картина третя

Ранній ранок. Дача Петра. Повне враження, що це подвір’я Платона. Ґанок будиночка з прибудовою. Домашній стіл, стовпчик з умиваль­ником. Лише впа-дають в око вибагливе кріс-ло-гойдалка та літні кольо­рові стільці навколо столу. Платон стоїть посередині двору, оглядає подвір’я. Підійшов до стільця, сів і тут же підвівся, ніби злякався, що він розвалиться під ним. Попробував, чи міцно вко-паний стіл. Прой­шовся двором, наче шукає собі роботи. З’являється Віля, моло-дий хлопець у джинсах, довгокосий, з гітарою, сорочка в пальмах, він деякий час спостерігає за Платоном Микитовичем (О. Коломієць).

 

5. Ремарки поряд з іменем дійової особи виділяють курсивом у дужках з малої літери, крапка ставиться після дужки. Напр.:

П л а т о н (усміхнувся).  Не забув?

П е т р о.  Нічого не забув... (О. Коломієць).

 

                                         РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ЦИТАТАХ

 

Цитата – це порівняно короткий уривок з літературного, наукового чи будь-якого іншого опублікованого твору, який використовується, з обов’язковим посиланням на його автора і джерела цитування, іншою особою у своєму творі з метою зробити зрозумілішими свої твердження або для посилання на погляди іншого автора в автентичному формулюванні.

 

Правила

Приклади

Цитати виділяються лапками.   Якщо вони супроводжуються словами автора, розділові знаки ставляться так, як при прямій мові.   Коли авторська мова починається словами так указує (говорить), ось що сказав, ось як описуєі под., після лапок ставиться тільки тире.   Якщо цитата вводиться в авторські слова як частина речення, перше слово пишеться з ма-ленької букви.   Якщо цитата наводиться не повністю, то про-пуск слів позначається трьома крапками, що можуть стояти на початку, у середині або в кінці цитати.   Якщо цитата з пропуском початку речення стоїть перед словами автора, починаючи текст, перше слово пишемо з великої букви (навіть коли в тексті, який цитується, воно пишеться з малої букви).   Якщо вказівка на автора або на джерело цита-ти йде безпосередньо за нею, то вона береться в дужки, а крапка ставиться після дужок.   Якщо вказівка на автора або на джерело цита- ти стоїть нижче, після цитати ставиться крап-ка.   Епіграфи пишуться без лапок, а вказівка на автора не береться в дужки.     Дослівні вирази, які вставлені в текст як члени речення, виділяються лише лапками.     Якщо перед дослівним виразом є слова вислів, фраза, реченняй под., перед ним ставиться двокрапка.

“Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою”, - говорив Шевченко про себе і свою долю.   “Він був сином мужика і став володарем у царстві духа” – так визначив велич Шевченка І. Франко. Л. Толстой говорив, що він дуже любить “на-родну українську мову, звучну, барвисту й та-ку м’яку”. “Він – поет цілком народний... – писав про Шевченка М. Добролюбов. - Він вийшов з на-роду, жив з народом і... був з ним міцно й кровно зв’язаний”. “... Нам потрібно любити її і гордитися своєю найпрекраснішою матір’ю”, - писав Т. Шев-ченко про Україну. Але: Т. Шевченко писав про Україну: “... нам потрібно любити її...” “Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова” (В, Сухомлинський). “Українські простори – столиця ліричної поезії”.                                                А. Міцкевич Як жити, зачепившись на мілкому, То краще потонуть на глибині.                                               Л. Костенко Гребінчине “ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь” треба раз у раз пам’ятати, ро-зуміючи під домівкою і рідний край, і рідну мову, і берізку біля рідної хати, і те оточення, серед якого ти зріс, тих людей, які помогли тобі стати на ноги і навчили тебе добра... (М. Рильський). Дуже вчасно згадати вислів Г. Сковороди: “Розум завжди любить до чогось братися і, коли він не матиме доброго, тоді “звертається до поганого”.

 

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В РЕЧЕННЯХ З НЕПРЯМОЮ МОВОЮ

 

Непряма мова – це чуже мовлення, введене автором розповіді в текст у формі з’ясувальної підрядної частини складнопідрядного речення. Вона не є са-мостійною синтаксичною одиницею, а разом зі словами автора становить склад-нопідрядне з’ясувальне речення, в якому головна частина – це слова автора, а під-рядна – непряма мова. Отже, за цього способу пере­дачі чужого мовлення, як і при прямій мові, синтаксичним цент­ром є слова автора, які виступають у ролі головної частини складнопідрядного речення: Мати через пліт запитала сина, куди він зби-рався (М. С); Варвара спитала у начальника станції, чи можна послати радіо-граму в Москву (Л. П.).

Нерідко в усному і писемному мовленні пряму мову доводить­ся замінювати не-прямою. У такому випадку утворюється склад­нопідрядне речення, до головної частини якого (нею, як уже за­значалося, є слова автора) за допомогою сполучників що, щоб, чи та сполучних слів займенниково-прислівникового походження приєднується підряд-на частина, якою стає пряма мова. Порівняємо:

 

     П р я м а м о в а                                           Н е п р я м а м о в а

Христя питає чоловіка: «Чи не час          Христя питає чоловіка, чи не час

уже обідати?»                                              уже обідати.

«Почали сіно возити?» – зацікавивсь       Аркадій Петрович зацікавився, чи

Аркадій Петрович.                                     почали сіно возити.

«Справжня народна пісня, – писав                М. Горький писав, що справжня на-

М. Горький, – уміє говорити від душі      родна пісня уміє говорити від душі

найпростішими, а тому красивими          найпростішими, а тому красивими

словами».                                                    словами.

«Скиньте мого чемодана», – сказав             Скульптор сказав, не обертаючись

скульптор, не обертаючись до тачан-   до тачанки, щоб скинули його чемо-

ки.                                                                     дана.

«Черниш, яке в нас сьогодні число?» –   Шкутильгаючи поруч, Сагайдак пох-

спитав похмуро Сагайдак, шкутильга-   муро спитав Черниша, яке сьогодні

ючи поруч.                                                   число.

 

Залежно від мети розповіді в оформленні непрямої мови бе­руть участь різні з’ясувальні сполучники і сполучні слова: якщо чуже мовлення становить розповід-не речення, то у формі не­прямої мови воно оформлюється за допомогою сполучни-ка що; якщо воно є спонукальним реченням, то непряма мова вводиться за допо-могою сполучника щоб; якщо питальним, то для передачі його у формі непрямої мо-ви потрібен сполучник чи (за відсутності питального слова) або відносні займенники та прислівники. Якщо пряма мова містить особові займенники й особові форми діє-слів, то в непрямій вони вживаються з по­гляду автора розповіді, а не того, чиє мов-лення передається.

У мові художньої літератури зрідка використовуються також конструкції з не-власне прямою (або вільною непрямою) мовою, які передають чуже мовлення у поєднанні з авторським без по­мітної їх диференціації.

 

Синтаксично непряма мова виступає у вигляді підрядного речен­ня, що під-порядковується головному, яке відповідає словам автора: Він писав, що дорога скатертю стелиться перед ним, що доля його збирає колоски на багатій ниві.

(І. Нечуй-Левицький.) Тут поблизу шумить струмок, біжить, розказує про те, де в лісі папороть цвіте. (Олександр Олесь.) Прилетіла муха жвава і сказала, що во-на лева бачила і сили в світі більшої не зна. (Б. Грінченко.) Між частинами такого складнопідрядного речення ставиться кома.

Трапляється, що непряма мова стоїть на початку речення або в його сере-дині: Що його молоко розбавлене, ніхто ще на торзі не сказав. Дорікає горщик чавунові, що той чорний, але й сам у са­жі. (Нар. творч.) А про те, що з ним роби-лось, не казав нікому. (Б. Грінченко.)

При заміні прямої мови на непрямуслова автора стають голов­ним речен-ням, а пряма мова — підрядним:

1. Якщо пряма мова виражена розповідним реченням, вона замі­нюється під-рядним з’ясувальним реченням із сполучниками що, ніби: Ячмінь каже: «Я й ле-жачи своїх дітей прогодую».— Ячмінь каже, що він і лежачи своїх дітей прого-дує. Гречана каша хвалилася: «Я з коров’ячим маслом уродилася». Гречана каша хвалилася, ніби вона з коров’ячим маслом уродилася. (Нар. творч.)

2. Якщо пряма мова є питальним реченням, вона замінюється під­рядним з’ясувальним реченням із сполучними словами чого, чому, навіщо, чи, як; знак питання в кінці не ставиться: Цибуля питала­ся: «Чому петрушка розтанцюва-лася?» — Цибуля питалася, чому петрушка розтанцювалася. (Нар. творч.)

3. Якщо пряма мова є спонукальним реченням, вона замінюється підрядним з’ясувальним реченням із сполучником щоб: Жаба про­сить: «Присудіть мені воду!» — Жаба просить, щоб їй воду прису­дили. (Нар. творч.)

4. При такій заміні займенники, а також дієслова 1-ї та 2-ї особи замінюють-ся формами 3-ї особи. Вигуки, частки, звертання, вставні слова (крім тих, що ви-ражають впевненість або невпевненість) або опускаються, або перетворюються на члени речення: Калина сама себе хвалить: «Я з медом добра!» — Калина сама себе хвалить, що вона з медом добра. (Нар. творч.)

У художній літературі вживається й невласне пряма мова (вільна непряма мова, внутрішня мова), за допомогою якої глибше розкриваються думки й почуття персонажів. Це суміш непрямої мови з елементами прямої:

На ранок Христя не знає, де ходить, що робить. Що вона — дуту чию загу-била? Що лихе зробила? Нічого ж! Нікому ж! Може, мене досі Господь карав лихом та напастю, щоб тепер нагородити щас­тям та спокоєм... Може, се він моє щастя посилає? Може, се воно йде до мене? (За Панасом Мирним.) Коли по-чую зле й незастережне: а що, мовляв, дала ця незалежність? — і прикро на душі моїй до сліз: а що, скажи, для неї ти приніс? (М. Кондратенко.)

Чуже мовлення може бути передане й простим реченням за допо­могою до-датків із значенням мовлення або мислення: Розказали коб­зарі нам про войни і чвари, про тяжкеє лихоліття... (Т. Шевченко.) Мій дід розповідав про Вересая. (Л. Забашта.) На печі дід плечі гріє, він вам казочку розкаже про царевича і змія. (А. Курдидик.) Пилип Федорович розповість вам про короткозорого старенького бухгалте­ра, пристрасного мисливця. (Остап Вишня.) Просив дощу у кожної хма-рини, просив у сонця ласки й теплоти. (В. Грінчак.) Щось же­бонить приймач про дощ короткочасний. (П. Вольвач.) Я крикну «Матінко» до неї, вона на груди упа-де. (Олександр Олесь.)

 

 

БЛОК ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

 

 

1.    Перепишіть, розставляючи потрібні розділові знаки при прямій мові. Накресліть схеми поданих речень.

1.     Життя в неволі нічого не варте відказав Максим краще смерть! (І. Франко)

2. Пам’ятаю, казала мені мати Цей світ як маків цвіт Зранку цвіте до вечора опаде!

(О. Довженко)

3. Роби добро казала мати і чисту совість не віддай за шмати! (Д. Павличко)

4. Я подумав тоді Тіні коротшають так само непомітно як і людське життя. (Гр. Тю-тюнник)

5. Ніщо так не красить людину, як натхнення подумала Ярослава (О. Гончар)

6. Все, все ми віддаємо тобі Батьківщино промовив він раптом якимсь дивним голосом ні

до кого. Все! Навіть серця (О. Гончар). 

7. Радив дід їздовим Говоріть до коней: чуйні душі у них, як у добрих людей. (В. Васи-

лашко)

8. Жалілася свиня Ніяк не розумію, за що так люди хвалять Солов’я? (В. Симоненко)

9.     Ну, голос трохи є ... Але з вбранням як туго! Так Солов’я оцінював Папуга. (С. Коваль)

10. На мене Пес отой досаду наганя Осел у стайні мовив до Коня нащо нам сторожі? Дали

б мені свободу то я б нізащо не поліз у шкоду! А кінь йому сказав Пора б тоді збагнуть, що то тебе від Вовка бережуть! (В. Симоненко)

11. Я кажу Привіт, баране! а він бух мене рогами (Д. Павличко).

12. Пацюк читає синові нотацію Що, зголоднів? Берись за дисертацію! (М. Сльозко)

13. Нема прогресу вирішили Блохи однак нас били й б’ють в усі епохи... (В. Симоненко)   

2.       Замінити конструкції з прямою мовою на речення з непрямою мовою.

1. «Сьогодні буде дощ», — сказав бригадир, поглянувши на сонце (І. Багмут).

2. «Мамо, а чи не принесли б Ви мені мисочку узвару?» – звернувся він до своєї матері     

(О. Довженко).

3. Комісар наказує: «Не зменшуючи швидкості, маневрувати, слідкувати за дорогою»      

(Ю. Яновський).

4. «Нічого, Антоне Герасимовичу, не падайте, — сказав Комишанець, — все ж таки за нами

друге місце? Срібло!» (О. Гончар)

5. «Земля найкраще пахне восени», — говорив сам до себе Тимофій (М. Стельмах).

6. «Не кидайсь хлібом, він святий!» — у суворості ласкавій, бувало, каже дід старий малечі

кучерявій (М. Рильський).

7. У листі до свого сина Сухомлинський писав: «У щасливий день свого життя прийди на

могилу героїв, схили голову і поклади квіти».

8. Скажи до мудрості: «Ти сестра моя», а розум назви другом. (З Біблії.)

9. Заслаб чумак молоденький, упав та й лежить. Ніхто ж його не спитає: «Що в тебе болить?» (Нар. творч.)

10. «Нащо вам Петрарка, Тассо?» — так питає не без злоби кожен йолоп твердолобий з давнини й до цього часу. (Ф. Прешерн.)

3.    Ти – редактор

   Усунути помилки, допущені при заміні прямої мови непрямою. Обґрунтувати свою правку.

1. Редактор попросив новенького, що ти розкажи мені трохи про себе.

2. Пасажир запитав у провідника, чи скоро ви подасте мені чай.

3. Вчителька суворо сказала дітям, що тепер ходімо в теплицю і там пересадимо квіти.

4. Майстер весело звернувся до будівельників, що тепер берімося до діла.

5. Микола, розглядаючи в сутінках засмагле цегляно-червоне обличчя бронебійника,

сказав, що ловко ти останній танк підбив.

6. Юнак, зриваючись із місця, гукнув товаришам, що я зараз буду тут, лише на хвилин-

ку збіжить додому.     

4.       Перекладіть цитати українською мовою. Складіть з ними речення, поставте відповідні розділові знаки.

1. Тот, кто жил для вещей, все теряет с последним дыханием, тот, кто жил для людей — после смерти живет средь живых (М. Шефнер).

2. Дела определяются их целями: то дело называется великим, у которого великая цель (А. Чехов). Не дал слово — крепись, а дал слово — держись (Нар. творчість).

3. Человек должен трудиться, работать в поте лица, кто бы он ни был, и в этом одном заключается смысл и цель его жизни, его счастье, его восторги (А. Чехов).

4. Чтобы быть вполне счастливым, недостаточно обладать счастьем, надо еще заслужить его (В. Гюго).

5. В своем поведении мы руководствуемся основным правилом: я должен вести себя так, чтобы было удобно и приятно другим, а не только мне самому (А. Первенцев).

5.    Завдання: знайдіть продовження цитати і за цифровим кодом прочитайте слово-ключ.

1.	Одудів яр, світлі галявини, пахощі чебрецю, нагрі-того сонцем....	1.	Коли одно ластів’ятко в мене хворе.                                                         (О. Колесса)
2.	Кортасар Хуліо сказав: «Я охоплений підозрою про існування іншого порядку речей...	2.	...вчені висунули майже чверть століття тому».                                                         (З часопису)
3.	Ой як мені летітоньки аж за море...	3.	...сонячні зайчики на вузьких покручених лісових стежках»,– подумки гордився рідним краєм.                                                        (О. Донченко).
4.	Екологічна культура людини...	4.	.... – смарагдові золотяться ліси».  (В. Мерега)
5.	«Гіпотезу про глобальне потепління...	5.	...більш таємничого і менш збагненного».
6.	«Ледь сповнюєшся високістю простору і відчуваєш, що...	6.	...карається Богом і людьми».        (М. Дмитренко)
7.	Існує повір’я: той, хто забув звичаїв про шанобливе ставлення до природи...	7.	...ти не в силі не любити цей рідний куточок землі».                                                     (Є. Гуцало)
8.	«Я чую, як рида природа, вбита горем....	8.	...повинна формуватися ще в дитинстві».                                                     (М. Кончаківський)

 

 

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ПРЯМІЙ МОВІ
Якщо слова автора	Приклади
стоять перед прямою мовою, то після них ставить-ся двокрапка А: “П”. А: “П!” А: “П?”. А: “П...”	І гукнуло військо хором: “Ми готові йти до бою, краще смерть, ніж вічний сором!”
стоять після прямої мови, тоді після неї ставиться кома і тире; якщо в кінці прямої мови стоїть знак оклику чи крапки, то перед словами автора ставиться тире “П”, - а. “П!” – а. “П?” - а. “П...” – а.	“Невиправдані людські втрати – найбільша ганьба для командира”, - говорив старий лей-тенант. “Я – злодійка?!” – вимовила стара.
розривають пряму мову і перша частина прямої мови не є закінченим реченням, то перед словами автора і після них ставиться кома і тире “П, - а, - п”.	“Еге, - подумав Остап”, - так ось воно що!..”
розривають пряму мову і перша частина прямої мови є закінченим реченням, після якого мала бути крапка, то перед словами автора ставиться кома і тире, а після них – крапка і тире, причому пряма мова продовжується з великої букви “П, - а. – П”. якщо після першої частини стоїть знак питання чи знак оклику, то перед словами автора зберігається цей знак і додається тире “П! – а. – П”. “П? – а. – П”. якщо після першої частини стоять крапки, то вони залишаються перед тире. Пряма мова продовжу-ється або з великої, або з маленької літери, залеж-но від того, яка літера була б після крапок при від- сутності розриву “П... – а, - п”. “П... –а. – П”.	“Сюди мабуть, ніколи не залітали степові наші птахи, - подумав Козаков. – А ми зале-тіли”. “Ага, книжечку мою читають!” – подумав Василь Іванович. – Ну нехай собі читають”. “Гратиму? І я гратиму?... Ну й... – глянув навкруги, - ну й життя гарне...” “Ходять тут усякі... – бурмоче дід. – Недавно двоє пройшло”.
розкривають пряму мову, але одна частина слів автора належить до першої частини прямої мови, а друга – до другої, то після слів автора ставиться двокрапка і тире, а друга частина прямої мови по-чинається з великої букви “П, - а: - П” або “П, - а. А: - П”.	“Сьогодні ж додому, - повторив Сахно, згадав Юрка, Зою і додав: - Ходімо подарунки дітям купувати”. “Зараз, - сказав Матьоха. Потім згадав щось і повернув голову до жінки: - Де там Зінька з кислицями?”
коли кілька реплік прямої мови ідуть у рядок і не вказано, кому вони належать, то кожна репліка береться в лапки і відділяється одна від одної тире “П”. – “П?” – “П!” – “П...” перед реплікою (у тому числі і перед першою) мо-же ставитись тире без лапок, тоді кожна парна репліка береться в лапки - П. – “П?” – П! – “П...”	“А в тебе земля ще де є?” – “Ні, нема”. – “А хата є?” – “Є”.

 

РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ ПРИ ЦИТАТАХ
Правила	Приклади
Цитати виділяються лапками.   Якщо вони супроводжуються словами автора, розділові знаки ставляться так, як при прямій мові.   Коли авторська мова починається словами так указує (говорить), ось що сказав, ось як описуєі под., після лапок ставиться тільки тире.   Якщо цитата вводиться в авторські слова як частина речення, перше слово пишеться з ма-ленької букви.   Якщо цитата наводиться не повністю, то про-пуск слів позначається трьома крапками, що можуть стояти на початку, у середині або в кінці цитати.   Якщо цитата з пропуском початку речення стоїть перед словами автора, починаючи текст, перше слово пишемо з великої букви (навіть коли в тексті, який цитується, воно пишеться з малої букви).   Якщо вказівка на автора або на джерело цита-ти йде безпосередньо за нею, то вона береться в дужки, а крапка ставиться після дужок.   Якщо вказівка на автора або на джерело цита- ти стоїть нижче, після цитати ставиться крап-ка.   Епіграфи пишуться без лапок, а вказівка на автора не береться в дужки.   Дослівні вирази, які вставлені в текст як члени речення, виділяються лише лапками.     Якщо перед дослівним виразом є слова вислів, фраза, реченняй под., перед ним ставиться двокрапка.	“Ми просто йшли; у нас нема зерна неправди за собою”, - говорив Шевченко про себе і свою долю.   “Він був сином мужика і став володарем у царстві духа” – так визначив велич Шевченка І. Франко. Л. Толстой говорив, що він дуже любить “на-родну українську мову, звучну, барвисту й та-ку м’яку”. “Він – поет цілком народний... – писав про Шевченка М. Добролюбов. - Він вийшов з на-роду, жив з народом і... був з ним міцно й кровно зв’язаний”. “... Нам потрібно любити її і гордитися своєю найпрекраснішою матір’ю”, - писав Т. Шев-ченко. Але: Т. Шевченко писав: “... нам потрібно любити її...” “Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова” (В. Сухомлинський). “Простори – столиця ліричної поезії”.                                                  А. Міцкевич. Як жити, зачепившись на мілкому, То краще потонуть на глибині.                         Л. Костенко Гребінчине “ви, братця, все-таки домівки не цурайтесь” треба раз у раз пам’ятати, ро-зуміючи під домівкою і рідний край, і рідну мову, і берізку біля рідної хати, і те оточення, серед якого ти зріс, тих людей, які помогли тобі стати на ноги і навчили тебе добра... (М. Рильський). Дуже вчасно згадати вислів Г. Сковороди: “Розум завжди любить до чогось братися і, коли він не матиме доброго, тоді “звертається до поганого”.

 

 

---

Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 1483; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!