Відновлення втраченого орієнтування.
Орієнтування вважають втраченим, коли на карті неможливо визначити своє місцезнаходження. Розрізняють часткову і повну втрату орієнтування.
Неправильне зіставлення карти з місцевістю за маршрутом руху призводить до часткової втрати орієнтування. Вона можлива як вдень, так і вночі. Для відновлення орієнтування зменшують швидкість руху і шляхом уважного зіставлення карти і місцевості впізнають великі місцеві предмети і форми рельєфу, за якими визначають своє місцезнаходження.
При пересуванні вночі й в умовах обмеженої видимості через недостатність навичок в орієнтуванні може статися відхилення від маршруту, що призводить, як правило, до повної втрати орієнтування. Для його відновлення необхідно спочатку орієнтувати карту на сторони горизонту за допомогою компаса, визначити магнітний азимут напрямку руху і записати на карті показник спідометра і час, потім спробувати порівняти карту з місцевістю. Якщо відновити орієнтування не вдається, можна скористатися такими прийомами визначення району можливого знаходження зупинки.
Графічне визначення на карті місцезнаходження. На орієнтованій карті від умовного знака останнього пройденого орієнтира, який було точно визначено, проводять пряму, що відповідає напрямку останньої ділянки руху. На прямій відкладають пройдену відстань від орієнтира, яка визначає найвіддаленішу межу району місцезнаходження. Від найвіддаленішої межі району місцезнаходження радіусом, що дорівнює 1/4 пройденого шляху від орієнтира, в сторону цього орієнтира проводять напівколо, яке обмежує певний район місцезнаходження. Цей район уважно звіряють із картою і за місцевими предметами визначають своє місцезнаходження.
|
|
|
За лінійним орієнтиром. При виході до лінійного орієнтира визначають його напрямок відносно сторiн горизонту. Потім на карті знаходять умовний знак цього орієнтира, азимут напрямку якого дорівнює азимуту напрямку лінійного орієнтира на місцевості. При зіставленні карти з місцевістю враховують форми рельєфу. Впізнавши орієнтир, рухаються вздовж нього до якого-небудь точкового орієнтира, де і визначають своє місцезнаходження.
Розділ 2
ВЕДЕННЯ РОБОЧОЇ КАРТИ
ПРИЗНАЧЕННЯ РОБОЧОЇ КАРТИ ТА ВИМОГИ ДО НЕЇ
Топографічні карти широко використовують командири і штаби всіх ступенів для вирішення різноманітних завдань, що пов'язані з діями військ на місцевості. За картою вивчають і оцінюють місцевість, орієнтуються на ній, визначають координати позицій і цілей, здійснюють різноманітні інженерно-технічні розрахунки.
|
|
|
Робоча карта– топографічна карта, на якій командир (начальник, офіцер штабу) за допомогою графічних умовних знаків і надписів відображає тактичну або спеціальну обстановку та її зміни під час бою. Застосовуючи робочу карту, командир вивчає й оцінює обстановку, приймає рішення, ставить завдання підлеглим, організовує взаємодію, доповідає про хід бойових дій. У цьому полягають роль і значення карти як засобу управління підрозділами в бою.
Командири підрозділів переважно працюють із топографічними картами масштабу 1:50 000 або 1:100 000. У деяких випадках, наприклад при форсуванні водних перешкод, вони користуються картами більшого масштабу, а при веденні бою у великих населених пунктах – планами масштабу 1:10 000 або 1:25 000.
Вищі штаби забезпечують підрозділи топографічними картами. Командири взводів, рот і прирівняні до них отримують карти в штабі батальйону (дивізіону) завчасно чи одночасно з постановкою їм бойових завдань.
При діях у районах, які не забезпечені великомасштабними топографічними і спеціальними картами, або на місцевості зі значними змінами можна використовувати фотокарти, фотосхеми або аерознімки з координатною сіткою. Командир підрозділу веде робочу карту за допомогою встановлених умовних знаків чітко та ясно, щоб у відображеній на ній обстановці могли легко розібратися старші начальники і командири підлеглих підрозділів. Зрослий просторовий розмах бойових дій підрозділів, їх швидкоплинність і висока маневреність, упровадження автоматизованих систем управління військами ставлять підвищені вимоги до нанесення на робочу карту обстановки, її наочності, оскільки управління підрозділами може здійснюватися під час руху, а обстановка передаватися засобами зв'язку. Тому вимоги, які висувають до робочої карти, полягають у точності й вірогідності нанесення обстановки, її повноти і наочності, своєчасності розробки, стислості та ясності.
|
|
|
Точність нанесення обстановки є найважливішою вимогою до ведення робочої карти. Без суворого виконання цієї вимоги неможливі ефективна взаємодія артилерії та авіації з механізованими і танковими підрозділами, підтримка підрозділів вогнем та іншими бойовими засобами. Для цього необхідна точна цілевказівка. Тому положення своїх військ і військ противника наносять на робочу карту якомога точніше. Так, пункти управління, передній край, фланги, вогневі позиції своїх військ і військ противника, а також положення його важливих цілей, наносяться на карті з точністю 0,5-1,0 мм. Точність нанесення інших цілей та об'єктів не повинна перевищувати 2-3 мм.
|
|
|
Повнота обстановки залежить від даних, які необхідні командирам для керування підрозділами в бою. На свою робочу карту командир підрозділу наносить тільки ті дані, які мають безпосереднє відношення до виконання поставленого завдання. Положення і дії своїх військ наносять, як правило, на карті в обсязі на один ступінь вище свого підрозділу і з деталізацією на один-два ступені нижче. Усе це полегшує користування робочою картою, скорочує час при нанесенні обстановки, сприяє збереженню в таємниці задуму старшого командира.
Наочність робочої карти досягається чітким і стислим відображенням бойової обстановки та її основних елементів, які можуть суттєво вплинути на ведення бою, акуратним нанесенням тактичних умовних знаків та вмілим розміщенням написів.
ПІДГОТОВКА КАРТИ ДО РОБОТИ
Підготовка карти до роботи складається з:
1. ознайомлення з картою
2. склеювання її аркушів
3. складання склеєної карти
Ознайомлення з картою полягає в з'ясуванні її характеристик: масштабу, висоти рельєфу, року видання, поправки напрямку, а також місця розташування аркуша карти в координатній зоні. Знаючи їх, можна отримати уявлення про геометричну точність і детальність карти, ступінь її відповідності місцевості, а масштаб і рік видання, крім цього, необхідно знати для зазначення в документах, що розробляються за картою.
Висота перерізу рельєфу, рік видання, поправка напрямку можуть бути неоднаковими для різних аркушів карти. При склеюванні декількох аркушів ці дані можна обрізати або заклеїти, тому їх бажано записувати на зворотній стороні кожного аркуша карти.
На кожному аркуші карти району дій підрозділу піднімають підписи координатних ліній (дев'ять підписів, які рівномірно розташовані на всьому аркуші). Їх, як правило, обводять кружечками чорного кольору діаметром 0,8 см і підфарбовують жовтим кольором. У цьому випадку при цілеспрямуванні в бойовій машині не потрібно розгортати склейку карт.
При застосуванні карт, розташованих на стиці координатних зон, слід встановити, сіткою якої із зон належить користуватись, при необхідності треба нанести на відповідний аркуш карти додаткову сітку суміжної зони.
Склеювання карти. Підібрані аркуші карт розкладають на столі згідно з номенклатурою (рис. 2.56). Потім гострим ножем чи лезом бритви зрізують праві (східні) поля аркушів, крім крайніх правих, а також нижні (південні), за винятком крайніх нижніх. Аркуші склеюють у колонки, які потім склеюють між собою. При склеюванні верхній аркуш накладають на нижній титульною стороною вниз. Потім одночасно змащують краї обох аркушів, що будуть склеюватися, тонким шаром клею і перегортають верхній аркуш титульною стороною вверх, обережно накладають його на північне поле нижнього листа, точно зіставляючи при цьому їх рамки, а також виходи ліній координатної сітки і контурів. Смугу склеювання обережно розправляють чистою ганчіркою, видаляючи при цьому клей, що залишився. Аналогічним чином склеюють колонки між собою справа наліво.
Складання карти. Карту складають, як правило, гармошкою, щоб зручно було користуватися нею без повного розгортання і носити в польовій сумці.
Перед складанням визначають район дій підрозділу, загинають, відповідно до ширини польової сумки, краї карти і складають отриману смугу карти згідно з довжиною сумки. Карту слід складати якомога щільніше, слідкуючи, щоб згини не проходили по лініях склеювання листків (рис. 2.57).
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 451; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!