Динаміка чисельності українців у ХVІІІ – ХІХ ст.
Nbsp; Тема: “Демографічна характеристика українського суспільства Демографічний чинник етнополітики”.
План
1) Завдання, методи та джерела етнічної демографіїї.
2) Динаміка чисельності українців у ХVІІІ – ХІХ ст.
3) Етнодемографічні втрати України в ХХ ст.
Сучасна демографічна характеристика України. Демографічний чинник етнополітики.
Література
1) Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К., 1997.
2) Картографія та історія України: Збірник наукових праць. – Львів, 2000.
3) Нельга О. Теорія етносу: Курс лекцій. – К.,1997. – С. 310-363.
4) Крисаченко В. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри. – К.: НІСД,2005.
Додаткова література
- 1.Грицак Я.Життя, смерть та інші неприємності. – К.: Грані-Т, 2008. – 232 с. – С.8-24, 110 -176.
- Енциклопедія українознавства. – У 10-и т. – Париж-Нью-Йорк, 1955-1984.
- Заставний Ф. Географія України. – К., 1994.
- Кабузан В. Украинцы в мире. Динамика численности и расселения (20-е годы XVIII века – 1989 год). – М.: Наука, 2006.
- Кульчицький С. Демографічні втрати населення України в ХХ столітті. //Дзеркало тижня. - № 39 (514). – 2-8 жовтня 2004 р.
- Вознюк П. Повернення правди про “великий голод” в Україні, як попередження і пересторога для світової спільноти // Дзеркало тижня. - № 36 (564). – 17-23 вересня 2005 р.
7. Семикіна М. Трудовий потенціал Кіровоградської області: проблеми збереження, використання та розвитку. - Кіровоград: КНТУ, 2008.
|
|
|
8. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. – Львів: Світ, 1994.
10.Перепись населения СССР 1937 года. История и материалы
/Экспресс-информация. Серия "История статистики". Выпуск 3-5 (часть II). - М., 1990. - C. 6-63
Мета: виробити уміння критично оцінювати демографічну ситуацію в Україні і розуміння впливу демографічного чинника на перебіг етнополітичних процесів в Україні; виробити уміння аналізувати матеріали переписів, статистичні джерела, монографічну літературу.
Завдання, методи та джерела етнічної демографії.
Етнічна демографія складова частина етнічної географії – наука про динаміку чисельності етносу у просторі і часі.
Об¢єктом її дослідження є етнічні спільноти, які жили в минулі епохи, особливості сучасного та перспективи майбутнього етнодемографічного розвитку етносу.
Особливо актуальними є евристичні можливості еволюційного та історичного напрямів демографії, які досліджують динаміку чисельності етносу у процесі його розвитку від минулого до сьогодення. Перевага історичних підходів порівняно з іншими напрямами демографії полягає в тому, що в поле зору дослідника потрапляє не кілька поколінь, а сотні і навіть тисячі поколінь людей, що робить предметне поле демографії об¢ємнішим, сприяє виявленню тонких закономірностей генези об¢єкту етнодемографії. Водночас дослідник стикається з труднощами дати об¢єктивне і достовірне пояснення досліджуваних проблем, оскільки він стикається не з цілісним об¢єктом, а лише з його рештками – прямими (залишки організмів) або опосередкованими (житло, поселення тощо). Тому крім звичайних функцій науки – описати, дослідити, пояснити, етнодемографія реалізує ще одну – реконструювати об¢єкт (етнос) у просторіі часі, послуговуючись археологічними, історичними, статистичними джерелами. Звідси специфічні методи досліджень: уніформізму та історичних реконструкцій, аналізу історичних джерел різних часів і народів, методи визначення давності знахідок тощо.
|
|
|
Отже, завдання етнодемографії України:
- на основі демографічних, статистичних та популяційних методів розкрити специфіку розташування та інші характеристики населення України;
- зокрема простежити вплив довкілля на формування етносу, дослідити його популяційну динаміку та систему розселення, міграції населення, вплив на стан його здоров¢я антропогенного(включаючи пост чорнобильського) тиску довкілля;
|
|
|
- дослідити сучасні міграційні тенденції та їх вплив на етнополітичну та демографічну ситуацію в Україні;
- дослідити міграційні проблеми в контексті стратегічного орієнтиру України на європейську інтеграцію.
Населення України лише на перший погляд добре вивчене в демографічному аспекті. В науковій, довідковій літературі висвітлювалась його чисельність, загальна і порайонна демографічна ситуації, міграції тощо.
Проте майже в усіх опублікованих до 1991 р. демографічних довідниках Україна розглядалась як складова частина держав, до складу яких вона входила (Австро-Угорщина, Росія, Румунія, Польща,СРСР).
Суб¢єктивізм російської (радянської), австро-угорської, чехословацької, польської, румунської статистики викривав у своїх працях з географії С. Рудницький.
Сучасні географи, історики, демографи Ф. Заставний, В. Наулко, С Кульчицький, Ю Шаповал наполягають на необхідності всебічної демографічної характеристики населення України, яка повинна базуватись на достовірних і репрезентативних матеріалах, критичному аналізі демографічних джерел.
Демографічні джерела складають:
- переписні книги, якими з сер. ХVІІ ст.. були охоплені землі України(1646-1648рр, 1676-1678рр, 1710,1716рр); ревізії, статистично-топографічні описи - Рум¢янцевський опис Гетьманщини, К. Германа опис Таврії, Д. Журавського опис Київщини;
|
|
|
- земська статистика;
- 7-томні матеріали Статистично-етнографічної експедиції в Південно-Західний край П. Чубинського( ост.чверть ХІХ ст.);
- переписи населення, які стали систематичними з кінця ХІХ ст.
Повноцінні переписи в Австро-Угорщині почалися з 1857р.і проводилися регулярно у 1869,1880, 1890. 1900, 1910рр. Австро-угорська статистика була досить детальною і достовірною, в ній містяться відомості про віру і мову в розрізі кожного населеного пункту . в т.ч. і сільського. Проте і у попередні роки велося обрахування населення: так перепис 1845 року зафіксував на австро-угорських землях 2 млн поляків і 2,5 млн русинів , а 1910 року – 4,75 млн поляків і 3 млн русинів. Різниця пояснюється втраною етнічної ідентичності русинським населенням Австро-Угорщини. Перепис 1910 року зафіксував 273000 румунів, 168000німців, 10000угорців. Після Першої світової війни західно-українські землі увійшли до складу Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії.
За виключенням відносно об¢єктивної чехословацької статистики статистичні відомості про українське населення Польщі, Румунії, Угорщини підлягали “корегуванню” на користь панівним титульним націям. В Польщі переписи проводилися в 1921, 1931рр., в Чехо-Словаччині – в 1921, 1930рр., в Румунії – в 1930.
І Всеросійський перепис, яким було охоплено близько 80 % території сучасної України (решта 20 % входило до складу Австро-Угорщини) було проведено 28 січня 1897 р.) Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.. в Росії друкувались детальні відомості про переселення людей у східні райони імперії (Дані про переселенців, склад сімей, райони виходу, місце і час прибуття.- безцінні джерела при вивченні української діаспори в Росії.)
Переписи в Радянському Союзі проводилися у 1920, 1923рр., І комплексний перепис відбувся в 1926 р.і був за оцінками фахівців найкраще організованим, детальним і об¢єктивним переписом у Радянському Союзі.Те, що паралельно пройшли переписи українського населення в Польщі, Румунії і Чехо-Словаччині дозволило В. Кубійовичу розробити таблицю з чисельності населення України на кінець 20 – початок 30 – рр..
Наступні переписи населення в Радянському Союзі проводилися в 1937,1939, 1959,1970,1979,1989 рр. , грішили більшою чи меншою суб¢єктивністю і вимагають критичного аналізу при використанні їх даних у сучасних етнодемографічних реконструкціях населення України.
Сучасну етнодемографічну ситуацію в Україні допомагають дослідити матеріали І Всеукраїнського перепису населення 2001 р. Демографи вважають найоптимальнішим інтервалом часу між переписами – 10 років.
Динаміка чисельності українців у ХVІІІ – ХІХ ст.
В джерелах не збереглося достовірної інформації про чисельність населення України в І пол. ІІ тис. З кінця ХVІ ст.. на території України проживало несповна 2 млн людей, історики припускають, що до того – бл. 1 млн. Густота населення становила ледве 2,5 мешканця на 1 квадратний км, наслідком чого в етнічних процесах є заповнення етнічної ніші представниками інших етнічних спільнот.( Крип¢якевич І. Історія української колонізації.// Географія українських і сумежних земель. – Львів,1938. – С.262.)
Найгустіше заселеними були на сході Київщина, Чернігівщина, Переяславщина, на заході – Галицько – Волинська земля.
Дещо іншу демографічну реконструкцію чисельності населення України впродовж ХІV – ХVІІ ст.. зробив професор С. Копчак:
1300р.- 3,2 млн; 1400 – 3.7млн; 1500 – 4,4 млн; 1550 – 4,9 млн; 1600 – 5,2 млн; 1650 – 5,3 млн чол. Незначний природній приріст пояснюється війнами, епідеміями, засухами, морами худоби . Одна з найспустотливішихепідемій чуми вразила Європу в ХІV ст. – тоді померло бл. 14 – 25 млн чол. чисельність населення скоротилась до розмірів станом на 110 – 120 років тому.
Під час епідемії різко скоротилась кількість жителів Києва. Чернігова, обезлюділо Причорномор¢я . Проте населення України неухильно зростало.
В ХVІІІ ст. На українських землях проживало вже бл. 9 млн. чол., на початку ХІХ – понад 30 млн.
Особливо швидкими темпами зростала чисельність населення на новоосвоєних землях Причорномор¢я і Приазов¢я. (З к. ХVІІІ до к. ХІХ ст. – з 840 тис. до 9 млн чол.)
Напередодні Першої світової війни населення україни зросло до 40 – 41 млн чол.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 288; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!