Бочонок тотчас же на дно пошел; все так и думали, что деньги потеряются. Что же сталося? Жила у татарина русская стряпка. Вот однажды
183
случилось ей идти на́ реку за водой; приходит и видит — плавает бочонок; побрела по воде и давай его хватать — не тут-то было! Она к бочонку, а бочонок от нее; она от бочонка к берегу, а бочонок за ней плывет. Так она билась-билась немалое время, пошла домой и рассказала про то своему хозяину. Он сначала было ей не поверил, а потом сам решился идти на́ реку и посмотреть, что за бочонок такой там плавает. Приходит туда — бочонок, точно, плавает, и недалеко от берега. Татарин снял с себя одежду, зашел в воду, и только что побрел, как бочонок сам к нему подплывает; взял татарин бочонок, принес домой и раскупорил; заглянул, а в бочонке деньги лежат, наверху денег записка виднеется. Взял он — прочитал записку, а в ней вот что говорилось: «Любезный друг! Возвращаю тебе пятьдесят тысяч рублей, которые когда у тебя занимал, то давал тебе в поручители животворящий крест».
Татарин прочитал и удивился силе животворящего креста; пересчитал деньги: все ли налицо? Деньги оказались все сполна. Меж тем русский купец, поторговавши лет с пяток, нажил порядочный капиталец; приезжает в свое место и, думая, что бочонок его пропал, за первый долг поставил рассчитаться с татарином; приходит он к нему и отдает занятые деньги. Тогда татарин рассказал купцу все, что было, и как он поймал на реке бочонок с деньгами и с запиской; показал ему эту записку и спросил: «Точно ли это твоей руки?» Тот отвечал: «Точно, моей». Все подивились чудному явлению, и татарин сказал: «Так мне, брат, не нужно с тебя других денег получать; неси-ка их назад». Русский купец отслужил богу благодарственный молебен; а татарин на другой же день крестился со всем своим семейством. Русский купец был у него крестным отцом, а стряпка — крестною матерью. После того жили они оба долго и счастливо; прожили до глубокой старости и скончались в мире.
|
|
|
ОБ ОТЦЕ НИКОЛАЕ
246
В одном городе был вороватый человек, и наделал уже много бед. Однажды случилось ему обокрасть богатого человека; дело это подметили и послали за ним погоню. Долго он бежал лесом, а впереди того леса была чистая степь верст по крайней мере на десять. Как пробежал весь лес, остановился и не знает, что ему делать. Если бежать по степи, то сейчас поймают, потому что версты на две все видно, а погоня, слышит, уже близко. Тогда-то он начал молиться: «Господи! Прости мою душу грешную; батюшка отец Николай, сокрой меня — я тебе гривенную свечку поставлю».
Вдруг ниоткуда взялся — предстал человек пожилых лет и спрашивает вора: «Что ты теперь говорил?» Вор отвечает: «Вот что я говорил:
184
«Батюшка отец Николай, сокрой меня в этой глуши». И обещался ему свечу поставить». Тут он покаялся старичку в своем грехе. Старик ему сказал: «Если хочешь, полезай в это падалище!» А тут неподалеку лежала падаль. Нечего было делать вору, надо было лезть в падаль, потому что пойману быть не хочется. Залез он туда, а старичок в ту же минуту невидим стал. Тот старичок был сам отец Николай.
|
|
|
Вот приближается погоня; выехали люди на степь, отъехали с полверсты — никого не видать, и воротились обратно; а вор лежит в падалище, еле дышит — такой гнилой дух! Когда проехала погоня мимо, он вылез оттуда и видит опять того же старичка — стоит неподалечку да сбирает воск. Вор подходит к нему, благодарит за избавление; тогда старичок снова спросил: «А что ты обещал отцу Николаю, когда искал убежища?» Вор отвечает: «Я обещался сменить гривенную свечу». — «То-то и есть! Как тебе было душно лежать в падалище, так и отцу Николаю было бы душно от твоей свечи». И дал ему старичок наставление: «Никогда не проси господа бога и святых его угодников на злые дела, потому что господь не благословляет злых дел. Да смотри же, помни мои слова, да и прочим скажи, чтоб никогда не просили бога в худых делах!» Сказал это и скрылся из глаз.
СКРЯГА
|
|
|
247
Жил-был богатый купец Марко — скупей его не было! Раз как-то пошел он гулять; идучи дорогою, увидал нищего: сидит старец и просит милостыни: «Подайте, православные, Христа ради!» Марко Богатый прошел мимо. Следом за ним шел на ту пору бедный мужик, возжалел нищего и подал ему копеечку. Стыдно показалось богатому, остановился он и говорит мужику: «Послушай, земляк, дай мне взаймы копеечку; хочется убогому подать, да мелких нету!» Мужик дал ему и спрашивает: «А когда за долгом приходить?» — «Завтра приходи!» На другой день бедный идет к богатому за своей копейкою. Пришел на его широкий двор: «Что, Марко Богатый дома?» — «Дома! Тебе что надо?» — спрашивает Марко. «За копеечкой пришел». — «Ах, брат, приди после; ну, право, мелких нет». Бедный поклонился и назад. «Я, — говорит, — приду завтра». Наутро приходит — опять то же: «Мелких денег вовсе нет, коли хочешь, давай с сотенной сдачи... а не то приходи через две недели». Через две недели снова идет бедный к богатому, а Марко Богатый увидал его в окно и говорит жене: «Слушай, жена! Я разденусь догола и лягу под святые; а ты покрой меня полотном, сиди и плачь словно над мертвым. Когда придет мужик за долгом, скажи ему, что я сегодня помер».
|
|
|
185
Вот ладно, как муж приказал, так жена и сделала: сидит да горючими слезами заливается. Приходит мужик в горницу, она его и спрашивает: «Тебе что?» — «За должком к Марку Богатому», — отвечает бедный. «Ну, мужичок, Марко Богатый приказал долго жить; сейчас только помер». — «Царство ему небесное! Позволь, хозяйка, за мою копеечку послужу ему — хоть грешное тело обмою». С этим словом ухватил чугун с горячей водою и давай Марка Богатого кипятком ошпаривать. Марко еле терпит, морщится да ногами дрыгает. «Дрыгай не дрыгай, а копейку подай!» — говорит бедный. Обмыл, снарядил как надо. «Ну, хозяйка, покупай гроб да вели в церковь выносить; я стану над ним псалтырь читать». Положили Марка Богатого в гроб и вынесли в церковь; а мужик стал над ним псалтырь читать.
Наступила темная ночь. Вдруг открывается окно и лезут в церковь воры-разбойники; мужик за алтарь спрятался. Воры влезли и начали меж собой добычу делить; все поделили, остается золотая сабля — всякий к себе тащит, никто не уступает. Бедный как выскочит, как закричит: «Что вы спорите? Кто мертвецу голову отрубит, того и сабля будет!» Марко Богатый вскочил сам не свой. Воры испугались, побросали свою казну и кинулись бежать. «Ну, мужичок, — говорит Марко, — давай деньги делить». Разделили поровну; много досталось и тому и другому. «Что ж копеечку?» — спрашивает бедный. «Эх, брат, сам видишь — мелких нет!» Так-таки и не отдал Марко Богатый копеечки.
Народные анекдоты: № 453—527
453
A
Ïхав Остап з Ромна, а Федір — у Ромен, і зустрілись1. Остап і пита у Федора: «Звідкіля?»2 — «З Ромна», — кає3 Федір. «А що?» — «Вола». — «А як?» — «Тридцять». — «Гум!..» — «Ге!» І роз’ïхались собі.
Сноски
Сноски к стр. 186
1 Встретились.
2 Откуда.
3 Говорит.
454
B
Йшов москаль по селу ніччю, а ніч була місяшна. Бог його святий зна, кудись місяць і сховавсь1; пани кажуть, що то було якеєсь-то лунне затміння. Москаль подививсь, що нема на небі місяця, да й пита у якогось мужика, котрий йому навстріч2 йшов: «А што энто на небе делается?» — «Да я не здєшний, господин служивый, — кає мужик, — спросіть у тутешніх».
Сноски
Сноски к стр. 186
1 Спрятался.
2 Навстречу.
455
C
«Де се ти був, — пита Нечипір1 Степана, — що тебе так довго не було видно?» — «Ге, де? У татарви!» — «У татарви! Чого?» — «Воювати ходив». — «А чи зрубав хоть єдиного татарюгу?» — «А тож і ні!» — «А як же ти його зрубав?» — «Да такечки: іду собі полем і брязкочу шаблюкою2, аж зирк3 — під вербою лежить здоровенний татарюга і руки розкидав. Ото і підкрався да із-за верби йому єдну руку і відтяв4 шаблюкою, а він лежить; я йому і другу відтяв, а він усе лежить!» — «Е, дурний5 же ти, Степане! — кає Нечипір. — Ти б йому голову перш6 відтяв». — «Ге, — каже, — я і сам так думав, да голови не було́».
Сноски
Сноски к стр. 186
1 Никифор.
2 Саблею.
3 Глядь.
4 Отсек, от глагола: тяти, тнути — сечь, бить.
5 Глупый.
6 Наперед.
456
D
«Що то за суш така! — казав пан писар пану голові. — Колиб-то дощик зпризнув — то усе б полізло із землі». — «Ковінька1 тобі на язик, пане писарю! — кає голова. — Уже ж там у мене три жïнки, да не дай же то боже, як вони вилізуть!»
Сноски
Сноски к стр. 187
1 Закорючка.
457
E
Заснув мужик на возі да і наïхав на верству́; коні стали, мужик і проснувся да й кає: «Оце бісова тіснота! Да що то за розумні люди були: не знали, де постановити верству́!»
458
F
Продав Грицько борошно1 в губерніï2 і купив собі добрі шкапові3 чоботи4, вимазав ïх добрим дьогтем і напився губернськоï горілки5 всмак6, так що ледве7 виліз з губерніï. Далі вже не міг іти, упав на шляху8 да і заснув, а москалі шли да і зняли чоботи. На другий день уранці ïде мужик з того села, з якого був і Грицько. Ото він, бач — той, що ïхав, підходе до Грицька да і буде його: «Вставай, кажу, Грицько!» — «Да ще рано», — кає Грицько. «Да яке тобі рано?» — «Геть9, кажу тобі!» — кає Грицько, розсердившись. «Бач, ще й гнівається! Прийми хоч ноги з шляху, дай проïхати». Глянув Грицько на своï ноги і баче, що нема чобіт, да і кає: «Се не моï, моï в чоботах!»
Сноски
Сноски к стр. 187
1 Муку.
2 В губернском городе.
3 Шкаповый — яловый, то есть сапоги из телячьей кожи.
4 Сапоги.
5 Водки.
6 Всласть.
7 Едва.
8 На дороге.
9 Прочь.
459
G
«Що це з тобою робиться? — кає батько свому синові. — Чи у тебе лихоманка, чи що, що ти нічого і не ïси? Чи ïв ти сьогодні що?» — «Ні, — кає син, — мати уранці дала краюшку хліба, да черству, я хотів в ведро обмочити, да не влізла, дак я і сухую згриз; більш1 ничого не ïв».
Сноски
Сноски к стр. 187
1 Больше.
460
H
Сів Охрім з своєю жінкою Солохою на великопісні запуски1 запускати. Солоха чи що з’ïла, чи не з’ïла, а Охрім усе поïв, і печене, і варене, да ще он цілу макитру2 гречаних вареників вм’яв3, і не здужа, сердега, вже встати з покуття да й кає жінці: «Солоха, Солоха! Ке4 лишень сюда подушки». —
188
«На що тобі? Хіба на примосці місця мало?» — «Ох, лишечко ж мені!» — гвалтує Охрім. «Да що там таке з тобою?» — «Ох, голубочко ж моя Солоха! Скажи ж мені: чи усі миряне сьогодні ïли вареники?» — «А як же, усі!» — «Про-о-пали ж теперічки усі миряне!»
Сноски
Сноски к стр. 187
1 Великопостное заговенье.
2 Большая глиняная ендова, сосуд.
3 Умял, съел.
4 Дай.
461
I
Зібралися з нашого села хлопці, може ïх там було із семеро або й більш. Да пішли в губернію на ярманок. Ходять собі по ярманку да й думають, щоб то губернське купити, да таке, щоб усім було в диковину. Аж зирк, москаль несе фузію1! «А що, браця, — кає коваль2, — чи не купимо фузію у москаля?» — «А що ж, — гукнули3 хлопці, — коли куповать, то й купимо!» Ото й купили фузію, купили маку — се то бач, пороху купили і шроту4, да й пішли додому. Ідучи дорогою, один хлопець кає: «А що, браця, трельнимо5 з фузіï!» — «Коли трельнимо, то й трельнимо!» — «А хто буде триляти?» — питає один. «Да хто ж, — гукнули усі, — як не коваль, се вже звісно!» Ото коваль узяв фузію, усипав в неï жменю6 маку да і хотів уже триляти. «Тривай7, тривай! — гукнули хлопці. — А ще ми не сипали маку». — «Ну, сипте і ви» — кає коваль. Хлопці повну фузію насипали маком да й кажуть: «От теперечки триляй, а ми з боків станемо да будемо дивитись8, як вона пальне»9. — «А куди триляти?» — питається коваль. «Да туди, на татарву», — гукнули хлопці. Коваль трельнув — і фузію упустив і сам упав, а після як очунявся10 да поглядів, що вся у нього морда в пасоці11, а хлопці — де який без очій, а де який зовсім мертвий лежить, аж жах12 його пройняв. А далі і кає: «Оце бісова фузія! Скільки тут людей побила! Чого ж вона наробила13 у татарви?»
Сноски
Сноски к стр. 188
1 Ружье.
2 Кузнец.
3 Закричали, воскликнули.
4 Дроби.
5 Стрельнем.
6 Горсть.
7 Погоди.
8 Смотреть.
9 Выпалит.
10 Очнулся.
11 В крови.
12 Ужас, страх.
13 Наделала.
462
K
«Прохоре! — кає Омелько. — А на шо оце у тебе висе рушниця1, хіба ти умієщ триляти?» — «От таке! — каже Прохір, — атож і не умію? Ластівку кулею2 так і зчешу». — «Еге, а зіб’єш кулею у мене з голови шапку?» — «Зіб’ю». — «Ні, не зіб’єш!» — «Ні, зіб’ю». — «А шо?..» — «Кварту горілки». — «Добре!» Ото і пішли Прохір і Омелько у поле; сів Прохір на пні, а Омелько відміряв3 п’ятнадцять ступенів да й ціле прямісенько в Прохорову кучму4, а Прохір тільки зна натягує шапку, шоб не збив ïï Омелько. Трельнув Омелько. Прохір як сніп покотився. «А шо, — кає Омелько сам собі, — не збив, пропала кварта горілки!» А далі як підійшов
189
да побачив, шо Прохір зовсім умер, зняв з його кучму — аж куля наскрізь голову пробила. «Еге, — сказав сам собі, — оце я понизив!»
Сноски
Сноски к стр. 188
1 Ружье.
2 Пулею.
3 Отмерил.
4 Кучма — особенный род крестьянской шапки.
463
L
Купив собі мужик нові шкапові чоботи, жінці накупив каблучків1, а дочці сережки. Прийшов празник, ото усі і понадівали своï обновки. Мужик сів на покуття, виставив ногу і човга2, щоб то бачили його чоботи, і кає жінці: «А чому се у нас хата не метена?» Жінка виставила поперед себе руки, розтопирила пальці, щоб то бачили ïï каблучки, да й каже: «Чи я ж не казала!» А дочка замотала головою, так що сережки зателипались3, да кає: «Ото лихо, скількі ïï разів на день мести?».
Сноски
Сноски к стр. 189
1 Колец, перстней.
2 Колышет, качает.
3 Телипаться — болтаться.
464
M
Накинув Грицько ко́ня арканом да й тягне на гору, а кінь тягне під гору; аркан хоть і дуже кріпкий був, да порвавсь, а кінь сторч1 головою покотивсь. Баче Грицько, що кінь перевертнем чеше, да й каже: «Оце бісова скотина, яка сильна! Бач, новий аркан як перегорів!» А Никита і пита у Грицька: «Яка ж скотина, чи та, що перевернулась, чи та, що стоïть?»
Сноски
Сноски к стр. 189
1 Торчмя.
465
N
Продав мужик товар да пішов дьогтю купити, да увійшов в таку, бач, лавку, де фиги-миги продають і всякі ласощі1. Ввійшо́в, поставив мазницю біля чобота да і дивиться. Купець його і пита: «Чого се тобі надобно?» — «Я дивлюсь, — кає мужик, — що тутечки продається?» Купець і розсердився на мужика да й закричав: «Дураки, дураки, дураки!» — «Оце да й розход на них великий, — кає мужик, — оце ти тільки один і зоставсь!»
Сноски
Сноски к стр. 189
1 Лакомства.
466
O
«Дивись, тату1, від чо́го се: інший колосок, як поглянеш, так до землі і припада́, а інший як стовбур2 стоïть?» — «Гай, гай! — кає батько, — бачу, що ти ще нерозумний, і того не втелепав, з дуба виріс, а ума, бачу, не виніс! Ото котрий повний, то так до землі і припада, а котрий пустий, то так до гори і дереться». — «От тепер же то я, тату, й догадавсь — від чого се наш писар Іван Гургуня так до гори ніс дере!»
Сноски
Сноски к стр. 189
1 Отец.
2 Обрубок каменный или деревянный.
467
P
«Хто там до тебе приïздив учора, — питає пан у свого мужика, — шо ти до мене прибігав за самоваром?» — «Да якійсь пан». — «Да який же, як його прозвище?» — «Оце й забув. Такось як на птаха скидається; є птах
190
такий». — «Сорочинський?» — кає пан. «Ні». — «Гороб’євський?» — «І то ні!» — «Синицький?» — «Да ні. О, шоб його! От на умі вертиться, да не згадаю...1 Вербицький, Вербицький, пане! Насилу згадав». — «Ти же казав, що його прозвище на птаха скидається?» — «Ге! Да шо, хіба птах на вербі і не сидить?»
Сноски
Сноски к стр. 190
1 Не вспомню.
468
Q
Приходе мужик до пана, ввійшо́в у горницю да й став, а у пана був попугай, котрий тільки і умів казати: «Дурак мужик!» Мужик стоïть у порога, а попугай усе кає: «Дурак мужик!» А мужик усе йому кланяється, а далі і каже: «Звините, ваше благородіє! Я думав, що ви птиця».
469
R
«Чого се ти дома сидиш, — казала жінка мужикові, — чому се ти не поведеш вола в Москву? Там, кажуть, хороші гро́ші дають за волïв». — «Оле! І то правда, спасибі, що нагадала». Ото і повів мужик вола в Москву продавать, і стріча1 його у Москві москаль і кає: «Здоров, хахол!» — «Будте здорові, москалю!» — «Што, брат, продаешь козла?» — «Якого козла?» — «Што ведешь за рога». — «Да се віл!» — «Што ты, безмозглый хахол, дурачить, што ль, пришол?» — «Да біг з вами, се віл!» — «Да бог с тобою, хахол, это козел, тебя ешшо поколотят, как будешь говорить, што это вол». — «Одчалюйте2, одчалюйте, москалю! Я бачу, що у вас не усі дома». — «Погоди, отчалит хто-нибудь тебя!» Мужик повів вола далі, а москаль перевулками побіг да зно́ву йому навстріч йде. «Здоров, хахол!» — кає москаль. А мужик і не втелепав3, що то той самий москаль, що перше здоровкався, да й кає: «Здорові були!» — «Не продаешь ли козла?» Мужик глядить на москаля да й дума: «Чи вони подуріли, сі москалі, що на вола кажуть козел!» — «Ну, што вылупил глазища? Тебя спрашивают, не продаешь ли козла?» — «Да який се козел, се віл». — «Где вол?» — «Да оце!» — «Вот тебе, проклятый хахол, штоб не дурачил людей!» — і дзвизнув4 москаль мужика по потилиці5 і пішов собі. «Оце лихо!» — дума мужик; уж сам собі, сердега, не віре. «Може, се манія6 яка! Побачу, що буде далі, а то й брошу — цур йому!» Повів вола далі, а москаль — що то за хитрий був! — побіг да надів вже мундер да й знов іде навстріч мужикові, щоб то, бач, зовсім з пантелику збити7. «Эй ты, лоботряс! Што заплатил за козла?» Злякавсь8 бідний мужик: «Оце лихо! — дума сам собі. — Я й казав, що се манія яка, а не віл!» — да уже зрадовавсь, що москаль озвався. «Цур йому, щоб я за собою манію водив!.. Я його продаю», — кає москалю. «А што просишь?» — «Да десять карбованців». — «Што-о! Ах ты, мужицкая твоя харя! Да где же ты слышал, штобы за козла
191
платили по десяти цалковых?» — «Да не серчайте бо, господин служивый! Ви кажіть, що даєте». — «Цалковый». — «Накиньте хоть що-небудь!» Москаль баче, що мужик зовсім здурів, ну торговаться, і виторговав вола за два карбованця.
Пішов мужик додому, ввійшов у хату, кинув на піл батіг і шапку, став да й дивиться на жінку. «Ну що, — питає його жінка, — продав вола?» — «Якого вола?» — «Да бурого, що в Москву повів». — «Ге, вола! Був віл, да зкозлятивсь9!»
Сноски
Сноски к стр. 190
1 Встречает.
2 Отчаливайте.
3 Не признал, не смекнул.
4 Ударил.
5 По затылку.
6 Призрак, привидение.
7 С разуму сбить.
8 Испугался.
Сноски к стр. 191
9 Окозлятился.
470
S
Не про́дав мужик вола в губерніï і веде додому, закинув йому ланцюг1 на роги; а москалі відрізали ланцюг да прив’язали свого брата москаля, а вола повели знов на ярманок у губернію. Ото прив’язаний москаль як смикне2 за ланцюг, мужик і оглянувся і баче, що замісць3 вола прив’язана служба4. «Що се таке?» — кає сам собі. А москаль кає йому: «Пусти меня, мужичок! За што ты меня привязал, ведь я тебе ничаво не сделал». Мужик спугався да і ланцюг упустив, а москаль тим часом взяв да утік5. Вернувся знову мужик в губернію і баче, що його вола москалі вже продають на ярманці, а знакомий чоловік з ïх же села торгує того вола; ото він підійшов до нього да й кає: «Эй, брате, не купуй сього вола! Се не віл, а манія: от тепер він зовсім як віл, а виведеш за губернію, то й стане служба!»
Сноски
Сноски к стр. 191
1 Цепь, обороть.
2 Дернет, потянет.
3 Вместо.
4 Солдат.
5 Убежал.
471
T
Приïхав Грицько у Москву і став біля дзвониці1 Великого Івана да галкі й щита, а на ту біду йде москаль да й пита Грицька: «Што ты, хахол, делаешь?» — «Галки́ щитаю, господа служба!» — «Как, што? Га́лки считаешь?» — «Еге!» — «Как же ты смеешь казенные галки считать, а?» — «Хіба ж вони справді казьонні?» — «А ты, безмозглой, и энтаво не знал! Пойдем в полицию». — «Да за що, господа служба, в поліцію?» — «Как за што? За галки». — «Да помилуйте!» — «Што тут с тобою толковать, пойдем, говорят; а не то за шиворот потащу!» — «Да помилуйте-бо! Може, вам грошей треба?» — «А сколько ты галок насчитал?» — «Да усього тільки два десятка». — «По гривне за штуку!» — «Да звольте ж, тільки помилуйте!» Поліз у кишеню2 Грицько, достав мідяків пригош3, відщитав москалеві два рублі, да мерщій4 від нього, прибіг до своïх да й сміється. «Чого се ти смієшся?» — питаються його хлопці. «Ких, ких, ких! Оце обдурив москаля; кажуть, що москаля не обдуриш; я нащитав гало́к може сотні з дві, а сказав йому тільки двадцять!»
Сноски
Сноски к стр. 191
1 Колокольни.
2 В карман.
3 Пригоршня, горсть.
4 Скорее.
472
U
Біжить мужик, а навстріч йому іде москаль; мужик і пита у москаля: «Москалю, москалю! Чи не находив ти торбинки1, а в торбинці виторопок2 да дві паляниці?» — «Што?» — «Чи не находив ти торбинки, а в торбинці виторопок да дві паляниці?» — «Нет, я нашел мешок, а в мешке заяц да две ляпешки». — «Ні, — кає мужик, — се не моє».
Сноски
Сноски к стр. 192
1 Мешка.
2 Заяц.
473
W
Москаль побачив, що у мужика на горищі1 вісе сало, да тихесенько й поліз, щоб то, бач, його зняти. Зняв сало, да вмісці з салом як загуркотить2, бо стеля3 була у хаті уже трухлява4. Ото він і впав у хату, а у хаті чоловік з жінкою да з дітками вечеряли5. Шо тут робити москалеві? Він зараз скочив на ноги да і пита у мужика: «А што, брат, не были ль здеся наши колядники6?» — «Ні, не було́». — «А коли не были, так прощай!» І з сим словом москаль вибіг з хати. «Оце лихо! — кає жінка чоловікові7, — мені здається, що у москаля було наше сало?» — «І то бач, — кає мужик, — а полізь лишень на горище да погляди». Полізла жінка, побачила, що нема сала, да й кає: «Нема, чоловіче!» — «Оле! Ну вже ж хоч москаль і вкрав сало, зато ж і сам страху набрався!»
Сноски
Сноски к стр. 192
1 На чердаке.
2 Громко застучать; здесь: провалиться с шумом.
3 Потолок.
4 Дряблая, гнилая.
5 Ужинали.
6 Те, кто славят по дворам на праздник коляды.
7 Мужу.
474
X
Йшов мужик з поля; підходе до своєі хати, зирк в вікно, а у хаті москаль цілує його жінку. Мужик мерщій у хату, а москаль примітив мужика да мерщій на покуття, вкрився — нібито спить. Мужик шасть у хату і баче, що москаль спить, а жінка порається біля пічки1. «Хіба ж то я нічо́го й не бачив!» — кає мужик. «А що ти там бачив?» — пита його жінка. «Як, що, бісова дочка!» — «За що ти лаєшся, вражий сину?» — «Як за що! Хиба ж я не бачив, як тебе москаль цілував». — «Коли?» — «Як коли́! Господа служба! Господа служба! — кає мужик москалеві. — Бач, нібито й спить! Оце лихо, в очі обдурюють!» — «Што за шум!» — кає москаль, придиряючи очі, — бач, хоче показати, що спав. «Як що за шум! А на що ви мою жінку цілували?» — «Када?» — «Як коли! Да зараз». — «Што ты, ошалел, што ли? Я к начальству пойду, пожалюсь, што ты мне покою не даешь; на ученье был, устал...» — «Да таки і підіть, господа служба! — кає жінка. — Пожалуйтесь на його. Се йому від п’янства так вздрілося»2. — «Оце лихо! — кає мужик. — Далебі3 що сам бачив». — «Да што ты, одурел, што ли?» Мужик здвигнув плечима і дума: «А може мені й показалося». — «Как же ты
193
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 242; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!