Професійний такт та культура мовлення вчителя
Педагогічний такт - це педагогічно грамотне спілкування у складних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, почуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію та знаходити оптимальне рішення, вміння керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційна урівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним, людяним ставленням до студента, критичність і самокритичність в оцінці своєї праці та своїх вихованців, нетерпимість до шаблонів, формалізму, стандартних думок та справ, до бюрократизму і пихи, повага до особистості студента, розвитку їх людської гідності. Педагогічний такт реалізується у мовленні. Педагогічна діяльність - це ланцюг ситуацій і завдань, у розв'язанні яких можна простежити таку послідовність: педагогічна задача -> комунікативна задача -> мовленнєва задача. Слово - це основний інструмент педагогічної діяльності.
У професійному спілкуванні викладача можна виокремити дві взаємопов'язані групи принципів
1. Загальні принципи (основа) спілкування, що закладаються характером суспільного ладу, наслідуванням цінностей минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність викладача, єдина мета і задачі навчання та виховання.
2. Індивідуальні принципи (основа) спілкування, громадянська позиція, стиль спілкування - сукупність конкретних прийомів і засобів, які викладач доцільно, залежно від конкретних умов та можливостей навчання й виховання реалізує у своїй діяльності на підставі власних знань, професійного досвіду, здібностей і вмінь.
Професійно-педагогічне спілкування - це система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного, організація діяльності та стимулювання діяльності вихованців, організація взаємин у колективі, зміна ролей, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості зміна ролей вихованця. Педагогічне спілкування - особливий вид творчості.
Педагогічно грамотне спілкування усуває у вихованців негативне емоційне напруження (страх, невпевненість); воно має викликати радість, бажання спільної діяльності. Оптимальне педагогічне спілкування - це спілкування, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації студента, творчого характеру діяльності, для формування його особистості, забезпечує сприятливий психологічний клімат, попереджає створення психологічних бар'єрів, дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особистісні та професійні якості викладача.
Одним із найбільш важливих компонентів педагогічної майстерності є культура мови, що для педагога є інструментом передачі навчального матеріалу і засобом виховного впливу. Культура мовлення стає найважливішим показником духовного багатства педагога, його культури мислення і могутнім засобом формування особистості. На думку В.О. Сухомлинського, слово має лікувати, а не бути батогом.
Перед викладачем вищого навчального закладу лежить нелегке завдання розвивати любов і повагу до рідної мови, формувати вміння й навички правильного мовлення студентів і найкращим засобом у досягненні цього завдання є власний приклад. Викладач, незалежно від того, який предмет він викладає, має володіти всіма тонкощами мовленнєвої культури. Поняттям "культура мовлення" прийнято окреслювати передусім дотримання кожним носієм правильної літературної вимови, лексичних і граматичних норм, усталеного в літературному мовленні наголошення слів.
Культура мовлення педагога - це мовленнєва майстерність, уміння вибрати стилістично доречний варіант виразно і дохідливо викладати думку. Культура мовлення педагога, як і будь-якої інтелігентної людини, передбачає високий рівень загальної культури і любов до рідної мови. Педагог, що володіє естетичною привабливістю голосу, багатством, змістовністю й образністю мовлення, здатний плідно вирішувати навчально-виховні завдання. Важливе значення мають сила, тембр, мелодійність, а також щирість і природність мовлення.
На підставі наукових джерел визначимо структуру комунікативної культури педагога.
1. Гуманістично спрямована творча мотивація діяльності: любов до людей, постійний інтерес до спілкування, доброзичливість, креативний підхід, постійне підвищення культури спілкування.
2. Знання засад теорії професійного спілкування (сутність, функції, структура, стилі спілкування, творчі підходи до розв'язання комунікативних завдань, діагностики культури професійного спілкування).
3. Комунікативно-творчі здібності поділяються на інтелектуально-логічні (здатність критично оцінювати ситуацію і займати щодо неї адекватну позицію; прогнозувати і моделювати можливості діалогічного спілкування та різні його варіанти; бесіда, дискусія, диспут тощо; здібність до співробітництва; здатність доводити, переконувати; логічна самооцінка) та емоційно-евристичні (розвинута перцепція ("читання" внутрішнього стану за зовнішніми виявами, "читання" за обличчям, позами, жестами) та інтуїція; розвинута емпатія (розуміння емоційних станів іншої людини у формі співпереживань); педагогічний артистизм, яскравий і щирий вияв почуттів, здатність приваблювати до себе, надихати, почуття гумору, емоційна стійкість, здатність навіювати; рефлективність (здатність до оперативної самооцінки власної поведінки, її миттєвої корекції, зміни зайнятої позиції).
4. Характер і результативність спілкування в конкретній діяльності (адекватність дій і поведінки, високий рівень творчого самопочуття, створення атмосфери співтворчості і безконфліктної взаємодії).
24.Сутність педагогічної майстерності, показники та рівні
Педагогічна майстерність – сукупність якостей особистості, які забезпечують високий рівень самоорганізації професійної діяльності педагога.
Складовимипрофесійної майстерності є професійні знання, педагогічна техніка, педагогічні здібності, педагогічна моральність, професійно значущі якості, зовнішня культура.
Професійні знання є фундаментальною основою педагогічної майстерності і охоплюють три блоки навчальних дисциплін: психолого-педагогічні, фахові, соціально-гуманітарні.
Педагогічна техніка передбачає наявність трьох груп умінь: здійснювати навчально-виховний процес, виховну роботу; взаємодіяти зі студентами, управляти ними в процесі різноманітної діяльності; управляти собою, своїм емоційним станом, мовленням, тілом, що виявляється у поведінці. Педагогічні вміння допомагають формуванню професійної позиції викладача, дають змогу отримати результат, адекватний цілям, задумам.
До педагогічних здібностей належать комунікативність, креативність (творчість), рефлексія (аналіз власного психічного стану); перцептивні (здібності до сприйняття нового), інтелектуальні, організаторські.
Педагогічна моральність передбачає гуманістичну спрямованість особистості викладача і охоплює його ціннісні орієнтації, ідеали, інтереси. Втілюється вона в педагогічній позиції викладача, у виборі конкретних завдань навчально-виховного процесу, впливає на взаємини зі студентами, визначає гуманістичну стратегію педагогічної діяльності.
До професійно значущих якостей зараховують доброзичливість, об'єктивність, вимогливість, самостійність, самоконтроль, порядність, оптимізм, наявність педагогічних здібностей. Ці якості підвищують продуктивність та ефективність педагогічної діяльності.
Зовнішню культуру викладача формують одяг, зачіска, макіяж, постава, мовлення, форми невербального спілкування тощо.
Залежно від міри оволодіння педагогічною майстерністю В. Гринькова виокремлює кілька її рівнів:
1) елементарний.У викладача наявні лише окремі якості професійної діяльності, найчастіше це володіння знаннями для виконання педагогічної дії та предметом викладання. Проте через брак спрямованості на розвиток студента, техніки організації діалогу продуктивність його навчально-виховної діяльності є низькою;
2) базовий. Викладач володіє основами педагогічної майстерності (педагогічні дії гуманістично зорієнтовані, взаємини зі студентами і колегами. розвиваються на позитивній основі, добре засвоєно предмет викладання, методично впевнено і самостійно організовано навчально-виховний процес на заняттях). Цього рівня, як правило, досягають наприкінці навчання у ВНЗ;
3) досконалий. Він характеризується чіткою спрямованістю дій викладача, їх високою якістю, діалогічною взаємодією у спілкуванні. Викладач самостійно планує і організовує свою діяльність на тривалий проміжок часу, головне його завдання – розвиток особистості студента;
4) творчий. Цей рівень характеризується ініціативністю і творчим підходом до організації професійної діяльності. Викладач самостійно конструює оригінальні педагогічно доцільні прийоми взаємодії. Діяльність будує, спираючись на рефлексивний аналіз. У педагога сформовано індивідуальний стиль професійної діяльності.
Удосконалення педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу має ґрунтуватися на таких принципах(В. Гринькова):
а) комплексність, яка полягає в необхідності відпрацьовувати всі елементи в комплексі. Наприклад, викладач, що дбає про свій зовнішній вигляд, отримує гарні результати (елегантний костюм, зачіска до лиця, вдалий макіяж тощо). Водночас якщо він не володіє своїм голосом (говорить голосно або дуже тихо), то досить швидко у педагогові розчаровуються;
б) індивідуалізація, за якої кожного викладача вирізняють індивідуальний стиль, своєрідність жестикуляції, міміки, голосу, постави;
в) самовдосконалення, що передбачає постійний процес підвищення рівня власної професійної майстерності;
г) дотримання професійної культури, що полягає в інтелігентності, педагогічній етиці, педагогічному такті, емоційній стійкості та ін.;
ґ) концентричність, за якої кожне нове вміння, яке розвиває викладач і яке поступово трансформується у звичку, має ґрунтуватися на попередніх знаннях, уміннях і навичках;
д) активність, завдяки якій відбувається процес самовдосконалення;
е) цілісність, що означає перехід від роботи з елементами до роботи із системними компонентами і системою загалом. Це дає змогу підняти рівень педагогічної техніки, що впливає на рівень зростання педагогічної майстерності;
є) єдність особистісного і дійового, що передбачає самовдосконалення в умовах певної діяльності особистості;
ж) перспективність, тобто бачення близької і далекої перспектив, робота на перспективу, що стимулює діяльність щодо самовдосконалення.
Процес оволодіння педагогічною майстерністю має певні особливості;
– не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійним вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не вдосконалюючи її;
– не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід колег;
– вивчення своєї методики і методики колег можливе лише у практичній діяльності;
– по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому;
– вдосконалення і самовдосконалення викладача не має меж.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 442; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!