Місце Наддніпрянської України в російсько-турецьких війнах першої половини ХIХ ст.
Російсько-турецька війна 1806—1812 рр.
· У Чернігівській, Полтавській, Київській, Херсонській, Катеринославській та Харківській губерніях було проведено набір до ополчення. Кожна губернія відправляла по кілька тисяч ополченців
· На українські губернії ліг тягар продовольчого забезпечення російської армії.
· В турецькій армії були підрозділи задунайських запорожців
За Бухарестським миром, підписаним у травні 1812 р., до Росії відійшла Бессарабія. Більшість її населення складали молдавани, але в трьох повітах (Хотинському, Акерманському та Ізмаїльському) проживали українці.
Російсько-турецька війна 1828—1829 рр.
· У 1828 р. було створено Дунайське козацьке військо з нащадків колишніх запорожців, що воювали у складі російської армії
· Селяни повинні були постачати необхідні для російської армії фураж і продовольство.
· Несподівану допомогу росіяни отримали від козаків-задунайців, частина яких на чолі з кошовим отаманом Й. Гладким перейшла на бік Росії
За Адріанопольським договором, укладеним у 1829 р., Туреччина віддавала Росії землі в гирлі Дунаю, що раніше були частиною володінь Задунайської Січі і де проживало українське населення
Азо́вське коза́цьке ві́йсько — військове формування, утворене російським урядом 1828 року з частини українських козаків Задунайської Січі, що повернулися з турецьких володінь на чолі з отаманом Йосипа Гладкого, який очолював військо до 1853 року.
|
|
|
Участь українців у російсько-французькій війні 1812 р.
Після початку франко-російської війни, генерал-губернатор Лівобережної України князь Я. Лобанов-Ростовський дозволив формувати полки ополчення та регулярні козачі полки, яким обіцяно, що по війні вони залишаться як постійне козацьке військо. Впливові українські діячі Дмитро Трощинський і Василь Капніст відстояли перед генерал-губернатором надання цим полкам українського характеру. До них зголошувалися козаки й селяни-кріпаки, щоб таким чином звільнитися з тяжкого соціального стану. Більшість ополченських полків сформовано на Полтавщині й Чернігівщині; козачих — також на Київщині й Поділлі. Серед організаторів козачих полків на Полтавщині був і Іван Котляревський. Загальне число учасників усіх ополченських і козачих полків в Україні дійшло близько 60 000. Вони утримувалися (коні, зброя, обмундирування, харчі) переважно коштом населення. Російське командування не мало до українських полків довіри, тому їх не вислано на фронт проти французів у Росії; вони несли тільки допоміжну військову службу. У 1813-15 рр. частина козачих полків брала участь у боротьбі проти Наполеона в Центральної й Західної Європи й в окупації Парижу. По війні (1816) частина цих полків була перетворена на звичайні російські військові частини — уланські полки, а решту демобілізовано і повернено до селянського стану.
|
|
|
Декабристський рух в Україні. Повстання Чернігівського полку.
Україна в програмних документах декабристів
Назва організації, програмних документів та їхніх авторів
«Південне товариство» «Руська правда» П. Пестель
Російська імперія мала перетворитися на унітарну республіку з однопалатним парламентом. За Україною ніяких державних прав не визнавалося. «Через свою слабкість,— уважав П. Пестель,— Малоросія ніколи не зможе стати державою, а тому повинна відмовитися від цих мрій»
«Північне товариство» Конституція М. Муравйов
Росія повинна стати конституційною монархією з федеративним устроєм на зразок США. Країна поділялася на 14 федеральних штатів, два з яких — Чорноморський зі столицею в Києві та Український зі столицею в Харкові — створювалися на Лівобережжі й Слобожанщині. Усі питання внутрішнього життя українські штати мали право вирішувати самостійно, а здійснення зовнішньої політики, випуск грошей і єдині збройні сили були у віданні центру
|
|
|
«Товариство об’єднаних слов’ян» «Правила» та «Клятвена обіцянка» Брати Борисови
Визволення всіх слов’янських народів від монаршого самовладдя, установлення демократичного ладу і об’єднання їх у федерацію слов’янських республік. Проте створення окремої Української держави як члена цієї федерації не передбачалося
Повстання Чернігівського полку — збройний виступ, підготований Південним товариством декабристів в Україні 29 грудня 1825 — 3 січня 1826 рр. (10-15 січня 1826 р.) проти царського режиму.
Першим мав виступати Петербург. І лише після сигналу з Петербурга, що повстання в столиці має хоча б перший успіх, повинні були виступити південні війська. Поразка декабристів у Петербурзі (25 грудня 1825) примусила прискорити повстання в Україні; воно почалося у селі Трилісах, біля Фастова на Київщині. 24 грудня 1825 р. був заарештований Пестель. Повстання очолили підполковник С. Муравйов-Апостол, командир батальйону Чернігівського полку і М. Бестужев-Рюмін. Повстання почалося успішно; вранці 10 січня 1826 р. здобуто м. Васильків, 11 січня повстанці оволоділи штабом полку. У Василькові слов'яни благали Муравйова негайно йти на Київ. Але С. Муравйов-Апостол не зважився прийняти цей план. З Василькова 11 січня 1826 року після полудня повсталі війська рушили в село Мотовилівку, куди прийшли до вечора. 12 січня 1826 року Чернігівський полк намагався дістатися до Житомира для з'єднання з іншими полками, де служили члени Південного товариства декабристів. Проте поблизу села Ковалівки він був розбитий лояльними цареві частинами (загін генерала Гейсмара). Близько 50 повстанців було вбито. Після повстання Чернігівського полку заарештовано й віддано під суд 869 солдат і 5 офіцерів. С. Муравйова-Апостола і Бестужева-Рюміна повішено, близько 100 заслано на каторгу до Сибіру, а Чернігівський 29-й піхотний полк розформовано і переведено в армію, діючу на Кавказі.
|
|
|
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 716; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!