Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.
Лекція № 5
Методологія, методика, методи соціально-економічних досліджень
План теми:
5.1 Методологія соціально-економічного дослідження
5.2 Методика соціально-економічного дослідження
5.3 Методи емпіричних дослідження
5.1 Методологія соціально-економічного дослідження
Методологія — це система принципів наукового дослідження; вчення про науковий метод пізнання законів природи за допомогою сукупності методів дослідження, що застосовуються в будь-якій науці відповідно до специфіки об’єкта її пізнання.
Методологія — це сукупність дослідницьких процедур, техніки та методів, у тому числі і прийоми збору й обробки техніко-економічних, екологічних і соціальних даних.
Три основні функцій теорії, що орієнтують, класифікують та передбачають. Перша спрямовує зусилля аналітика на збір даних, друга — на встановлення залежностей, третя допомагає систематизувати факти, залежності шляхом виявлення логічних, математичних залежностей, а не випадковості.
У класичній науці об’єкт дослідження розглядається як «Деяка данность», яка не залежить ані від дослідника, ані від інструментарію пізнання. Загальнонаукові принципи розробляються в логіці і методології наукового дослідження, є, таким чином, результатом просування загальної наукової методології.
Один із загальнонаукових принципів вимагає визначення стійкості, інваріантності в різноманітних господарських зв’язках, їх змінах та залежностях.
|
|
|
Як застосовується цей принцип на практиці? Наприклад, під час дослідження змін продуктивності праці необхідно визначити «ядро», найвпливовіші фактори. Треба мати на увазі, що для кожної історичної епохи притаманне своє ядро факторів. За однією з класифікацій виділяємо найвпливовіші показники: технічного, технологічного, економічного, екологічного та соціального спрямування.
Загальне методологічне правило, про яке йде мова, спрямовує до порядку дій, за якого в аналізі повинні бути передбачені процедури, які сприяють розгляду загальної структури чинників у різноманітності їх проявів.
Виділяють три типи конкретних ситуацій.
Перша — проектуюча (уявлення ситуації). її особливість в тім, що дослідник (аналітик) абстрагується від впливу конкретних зовнішніх і внутрішніх чинників.
Другий тип ситуації — реальна урівноважена, в якій враховуються конкретні господарські процеси, операції (позитивні, негативні), тобто в реальному варіанті.
Третій тип ситуації — кризовий стан, банкрутство, соціальний вибух тощо. В такій ситуації знаходиться система господарювання, яка не задовольняє ні суспільство, ні конкретних робітників. За таких умов необхідно визначити поріг, тобто кордон, за яким формуються такі відносини.
|
|
|
Порівняння даних у трьох описаних ситуаціях підтверджує, що деякі сфери формування чинників властиві всім трьом ситуаціям, інші — специфічні тільки для однієї.
Для реалізації важливого методологічного принципу — процесуального підходу — доцільно показники розглядати в динаміці, тому що в одному періоді (році, 3—5 роках) домінуючим впливом інтегральним показником був рівень технології, в іншому — стан основних виробничих фондів, і т. д.
Перш ніж приступити до реалізації наукового дослідження на будь-якому рівні, студенти та молоді вчені повинні ознайомитися з методологією та методами наукової роботи. Тут важливе все: методика вибору проблеми та теми дослідження, збір та систематизація фактів, історія розвитку проблеми, в основі якої лежить задум (ідея) дослідника.
Методологія науки (гр. methodos — спосіб, метод і logos — наука, знання) — це система методологічних і методичних принципів і прийомів, операцій і форм побудови наукового знання.
Вона формує основні вихідні теоретичні положення, які затвердилися в науці і які рівною мірою треба знати: і філософію, і правознавство, і філологію.
|
|
|
У кожній галузі науки є, крім загальних, ще й свої специфічні теоретичні вихідні положення, які становлять її теоретичний фундамент.
Питання методології досить складне. Багато зарубіжних наукових шкіл не розмежовують методологію і методи дослідження. У вітчизняній науковій традиції методологію розглядають як учення про систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження і здійснюється вибір сукупності пізнавальних засобів, методів, прийомів.
Найчастіше методологію тлумачать як сукупність прийомів дослідження, що застосовуються в якійсь науці.
Методику розуміють як сукупність прийомів дослідження, включаючи техніку і різноманітні операції з фактичним матеріалом.
Методологія виконує такі функції:
— визначає способи здобуття наукових знань, які відображають динаміку процесів та явищ;
— передбачає особливий шлях, за допомогою якого може бути досягнута науково-дослідна мета;
— забезпечує всебічність отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;
— допомагає введенню нової інформації;
— забезпечує уточнення, збагачення, систематизацію термінів і понять у науці;
|
|
|
— створює систему наукової інформації, яка базується на об’єктивних явищах, і логіко-аналітичний інструмент наукового пізнання.
Ці ознаки поняття «методологія», що визначають її функції в науці, дають змогу зробити такий висновок:
Методологія — це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об’єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища.
Розрізняють три види методології:
1. Філософську або фундаментальну — систему діалектичних методів, які є найзагальнішими і діють на всьому полі наукового пізнання.
2. Загальнонаукову, яка використовується в переважній більшості наук і базується на загальнонаукових принципах дослідження: історичному, логічному, системному, моделювання тощо. Сучасні дослідники в наукових розробках віддають перевагу системно-діяльнісному підходу, тобто дослідженню комплексної взаємодії суттєвих компонентів:
Потреба g суб’єкт g об’єкт g процеси g умови g результат.
Це забезпечує цілісність, комплексність, цілеспрямованість, створює умови комплексного вивчення будь-якої сфери людської діяльності.
3. Частково-наукову— сукупність специфічних методів кожної конкретної науки, які є базою для вирішення дослідницької проблеми.
5.2 Методика соціально-економічного дослідження
На відміну від методології, методи і процедури дослідження — це система більш-менш формалізованих правил формування, обробки і аналізу інформації. Але і тут методологія відіграє важливу роль, перш за все, у виборі тих чи інших прийомів для вивчення поставленої проблеми.
Методика дослідження — це система правил використання методів, прийомів та способів для проведення будь-якого дослідження.
Методика дослідження Поняття, в якому сконцентровані технічні прийоми, пов’язані з певним методом дослідження, операції, їх послідовність і взаємозв’язок.
Наприклад, під час накопичення даних аналітик розробляє таблиці та інструкції щодо їхнього заповнення відповідними службами підприємства. У нашому випадку таблиці з техніко-економічними показниками — це інструмент, а інструкція розрахунків показників — це методика.
Метод (від грецького methodos — шлях до чого-небудь) — в найбільш загальному розумінні означає засіб досягнення мети, спосіб дослідження явища, який визначає планомірний підхід до їх наукового пізнання та встановлення істини.
Ні вітчизняна, ні зарубіжна практика не дають чіткого визначення прийомів дослідження. Одну і ту ж систему дій деякі автори називають методами, другі — технікою, треті — процедурами або методикою, а інколи і методологією.
Фундаментальним, узагальненим методом пізнання дійсності є діалектичний метод, який дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв’язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою. Діалектика виступає як знаряддя пізнання в усіх галузях науки і на всіх етапах наукового дослідження.
Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватися на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному(на якому здійснюється узагальнення знань), відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:
— методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);
— методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи);
— методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання).
Техніка дослідження Сукупність спеціальних прийомів щодо оптимізації і ефективного використання відповідних методів дослідження.
Процедура Послідовність усіх операцій, що складають загальну систему дій і способів організації соціально-економічного дослідження.
Тобто це інтегроване поняття, яке стосується системи прийомів збору і обробки техніко-економічної інформації.
Наприклад, аналіз формування господарського механізму підприємства і розробка ефективної системи управління витратами структурних підрозділів складається приблизно із 60 процедур. Кожна з них — це ніби закінчене мініатюрне емпіричне дослідження, але яке органічно складає загальну теоретико-методологічну програму. Так, одна із процедур присвячена опису підсистеми «виробництво». Використаємо для цього мінімальний набір параметрів: ПП — продуктивність праці і ЧР — чисельність працівників. Тоді випуск продукції ВП, очевидно, визначиться залежністю:
ВП = ПП х ЧР.
У цьому контексті визначаємо два основних фактори — людський і технологічний (складовими останнього є інтенсивний і екстенсивний елементи). Людський фактор, у свою чергу, є складним поняттям. Він впливає на кінцевий результат (ВП) рівнем диференціації в оплаті праці, силою матеріальних стимулів (тобто «цінністю грошей»), а також змінами середнього рівня оплати праці при відповідних змінах продуктивності праці. Аналіз вище переліченого — це і будуть процедури. Частина їх використовує один і той же метод збору даних (кількісний аналіз), але різну техніку (по підприємству, по цеху, по ділянці, бригаді і конкретних робітниках), інша частина може вирізнятися особливістю методу або технічних прийомів, які не використовуються в інших процедурах.
5.3 Методи емпіричних дослідження
Спостереження — це систематичне цілеспрямоване, спеціально організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об’єктами дослідження.
Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації об’єктів реальності, роблячи їх вихідними об’єктами наукового дослідження.
Спостереження мусить відповідати таким вимогам:
— передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання);
— планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
— цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні);
— вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об’єкти, риси, явища);
— системності (спостереження ведеться безперервно або за певною системою).
Порівняння — це процес зіставлення предметів або явищ дійсності з метою установлення подібності чи відмінності між ними, а також знаходження загального, притаманного, що може бути властивим двом або кільком об’єктам дослідження.
Метод порівняння буде плідним, якщо при його застосуванні виконуються такі вимоги:
— порівнюватися можуть тільки такі явища, між якими може існувати певна об’єктивна спільність;
— порівняння повинно здійснюватися за найважливішими, найсуттєвішими (у плані конкретного завдання) ознаками.
Порівняння завжди є важливою передумовою узагальнення.
Узагальнення — логічний процес переходу від одиничного до загального чи від менш загального до більш загального знання, а також продукт розумової діяльності, форма відображення загальних ознак і якостей об’єктивних явищ.
Найпростіші узагальнення полягають в об’єднанні, групуванні об’єктів на основі окремої ознаки (синкретичні об’єднання). Складнішим є комплексне узагальнення, при якому ряд об’єктів з різними основами об’єднуються в єдине ціле.
Найпоширенішим і найважливішим способом такої обробки є умовивід за аналогією. Об’єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об’єктом (еталоном). У першому випадку отримують якісні результати (більше-менше, вище-нижче). Порівняння ж об’єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням.
Вимірювання — це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру.
Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об’єкт. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі суб’єктивних відчуттів. Мірою для кількісного порівняння однакових властивостей об’єктів є одиниця фізичної величини — фізична величина, якій за визначенням присвоєно числове значення, що дорівнює 1. Одиницям фізичних величин присвоюють повні і скорочені символьні позначення — розмірності. Цей метод широко використовується в педагогіці, методиці, психології (якість знань підготовки спеціалістів, успішність тощо).
Найважливішим складником наукових досліджень є:
Експеримент — апробація знання досліджуваних явищ в контрольованих або штучно створених умовах.
Сам термін «експеримент» (від латинського experimentum — спроба, дослід) означає науково поставлений дослід, спостереження досліджуваного явища у певних умовах, що дозволяють багаторазово відтворювати його при повторенні цих умов.
Експеримент — важливий елемент наукової практики, вважається основою теоретичного знання, критерієм його дійсності.
В методологічному відношенні експеримент передбачає перехід дослідника від пасивного до активного способу діяльності. Експеримент проводять:
— у разі необхідності відшукати в об’єкта раніше невідомі властивості;
— у разі перевірки правильності теоретичних викладок;
— у разі демонстрації явища.
Переваги експериментального вивчення об’єкта порівняно зі спостереженням полягають у тому, що:
— під час експерименту є можливість вивчати явище «у чистому вигляді», усунувши побічні фактори, які приховують основний процес;
— в експериментальних умовах можна досліджувати властивості об’єктів;
— існує можливість повторюваності експерименту, тобто проведення випробування стільки разів, скільки в цьому є необхідність.
Дослідження об’єкта проводиться поетапно: на кожному етапі застосовуються найдоцільніші методи відповідно до конкретного завдання. На першому етапі збору фактичного матеріалу і його первинної систематизації використовують методи: опитування (анкетування, інтерв’ювання, тестування), експертних оцінок, а також лабораторні експерименти (у фізиці, хімії).
Опитування дає змогу отримати як фактичну інформацію, так і оцінні дані, проводиться в усній або письмовій формі. При створенні анкети або плану інтерв’ю важливо сформулювати запитання так, щоб вони відповідали поставленій меті.
Різновидом вибіркового опитування є тестування. Тести складають так, щоб однозначно виявити ті чи інші властивості опитуваних.
Метод експертних оцінок використовується для отримання змінних емпіричних даних. Проводиться опитування спеціальною групою експертів (5—7 осіб) з метою визначення певних змінних величин, необхідних для оцінки досліджуваного питання.
Кореляційний аналіз— це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв’язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.
Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв’язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак — факторів. У результаті послідовної процедури отримують фактори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.
До методів, що застосовують на емпіричному й теоретичному рівнях досліджень, відносять, як правило, абстрагування, аналіз і синтез, індукцію та дедукцію, моделювання та ін.
Абстрагування (від латинського терміну abstrahere, що означає відволікання) — це уявне відвернення від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ, зв’язків і відношень між ними та виділення декількох сторін, які цікавлять дослідника. Абстракція являє собою одну з таких сторін форм пізнання, коли відбувається перехід від почуттєвого сприймання до уявного образу.
Абстракція виділяє з явища одну певну сторону в «чистому вигляді», тобто у такому вигляді, в якому вона дійсно не існує. Наприклад, не буває «явища» чи «закону» взагалі, існують конкретні закони і явища. Але без введення абстрактного поняття «явище» дослідник не здатний глибоко зрозуміти будь-яке конкретне явище.
Процес абстрагування проходить два етапи.
Перший етап: виділення важливого в явищах і встановлення незалежності або дещо слабкої залежності досліджуваних явищ від певних факторів (якщо об’єкт А не залежить безпосередньо від фактора Б, то можна відволіктися від останнього як несуттєвого).
Другий етап: він полягає у тому, що один об’єкт замінюється іншим, простішим, котрий виступає «моделлю» першого.
Процеси абстрагування в системі логічного мислення тісно пов’язані з іншими методами дослідження і, передусім, з аналізом і синтезом.
Аналіз — це метод пізнання, який дає змогу поділити предмет на частини з метою його детального вивчення.
Синтез, навпаки, є наслідком з’єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле.
Аналіз та синтез взаємопов’язані, вони являють собою єдність протилежностей.
Прямий, або емпіричний, аналіз і синтез використовуються на стадії поверхового ознайомлення з об’єктом. При цьому здійснюється виділення окремих частин об’єкта, виявлення його властивостей, проводяться найпростіші вимірювання, фіксація безпосередніх даних, що лежать на поверхні.
Зворотний, або теоретичний, аналіз і синтез широко використовуються для вивчення сутності досліджуваного явища. Тут операції аналізу і синтезу базуються на деяких теоретичних міркуваннях, тобто припущеннях і причинно-наслідкових зв’язках різноманітних явищ.
Індукція і дедукція. Справжня наука можлива лише на основі абстрактного мислення, послідовних міркувань дослідника у вигляді суджень і висновків. У наукових судженнях встановлюються зв’язки між предметами чи явищами або між їхніми певними ознаками. Шлях до судження проходить через безпосереднє сприйняття предметів чи явищ, а також їхніх зв’язків.
Індукція (від латинського inductio — наведення) являє собою умовивід від часткового до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому.
Дедукція (від латинського deductio — виведення) — це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.
Дедуктивним у широкому розумінні вважається будь-який вивід взагалі, у більш специфічному і найбільш поширеному розумінні — доведення або виведення твердження (наслідку) з одного або кількох інших тверджень (посилань) на основі законів логіки, що мають достовірний характер.
Змістом дедукції як методу пізнання є застосування загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ. Важливою передумовою дедукції у практиці пізнання є зведення конкретних завдань до загальних і перехід від розв’язання завдання у загальному вигляді до окремих його варіантів.
Моделювання — непрямий, опосередкований метод наукового дослідження об’єктів пізнання (безпосереднє вивчення яких неможливе, ускладнене чи недоцільне), який ґрунтується на застосуванні моделі як засобу дослідження.
Суть моделювання полягає в заміщенні досліджуваного об’єкта іншим, спеціально для цього створеним.
Під моделлю розуміють уявну або матеріально реалізовану систему, котра, відображаючи чи відтворюючи об’єкт дослідження, здатна замістити його так, що вона сама стає джерелом інформації про об’єкт пізнання.
Моделі можуть бути фізичні, математичні, природні, достатньо адекватні досліджуваному явищу, процесу.
Формалізація — метод вивчення різноманітних об’єктів шляхом відображення їх структури в знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад мовою математики.
Переваги формалізації:
— вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;
— символіка надає стислості та чіткості фіксації значень;
— однозначність символіки (уникаємо багатозначності звичайної мови);
— дає змогу формувати знакові моделі об’єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Формалізація, як правило, пов’язана із застосуванням математичного апарата. Як метод, формалізація, зводить дослідження реальних змістових сторін об’єктів, властивостей і відношень до формального дослідження відповідних їм знаків (абстрактних об’єктів); широко застосовується при математичному моделюванні у багатьох галузях науки.
Серед великої різноманітності загальнонаукових методів окремо виділяють історичний і логічний методи дослідження, які дозволяють уявно відтворити досліджуваний об’єкт у всій його об’єктивній конкретності, уявити і зрозуміти його в розвитку.
За допомогою логічного методу дослідник на основі опрацювання, критичного аналізу і формулювання своїх пропозицій розвиває існуючі теоретичні уявлення або висуває нові теоретичні припущення.
Історичний метод надає можливість для всебічного дослідження явищ і подій у хронологічній послідовності, щоб відкрити їх внутрішні зв’язки та закономірності розвитку.
Загальнонауковий статус мають математичні методи досліджень (тобто кількісного вивчення процесів і явищ) і, зокрема, аксіоматичний, статистичний, а також системно-структурні, кібернетичні, теоретико-інформаційні тощо.
Аксіоматичний метод — це спосіб побудови наукової теорії, при якому без доведення приймаються деякі твердження (аксіоми), а потім використовуються для доведення інших тверджень (теорем) за логічними правилами.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 362; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!