Види міжнаціональних конфліктів
1. З приводу спірних територій.
2. Через вигнання народу зі своєї території і повернення депортованого народу на свою історичну батьківщину.
3. Через довільну зміну адміністративних кордонів.
4. Через насильницьке включення території народу до сусідньої держави.
5. Між етнічною більшістю і компактною меншістю (корінна національність).
6. З приводу відсутності у народу власної держави або розподілу його території між іншими державами.
Типи міжнаціональних конфліктів
1. Державно-правові (незадоволення правовим становищем нації, прагнення власної державності, конфлікт з владними органами держави, у складі якої перебуває нація).
2. Етнотериторіальні (визначення кордонів нації).
3. Етнодемографічні (захист прав корінної національності).
4. Соціально-психологічні (зміна способу життя, порушення прав людини).
Шляхи розв’язання міжнаціональних конфліктів
1. Усвідомлення усіма людьми неприйнятності насильства, вироблення поваги до національних почуттів всіх етнічних груп.
2. Провадження лояльної, продуманої політики з урахуванням інтересів усіх народів і народностей.
3. Створення ефективно діючих міжнародних комісій, рад, інших організацій для мирного розв’язання національних суперечок.
4. Надання національно-культурної автономії усім бажаючим національним меншинам, що дозволить їм зберегти свою мову, культуру, релігію і традиції.
|
|
|
Шляхи врегулювання міжнаціональних конфліктів
1. Визнання міжнаціональних проблем і розв’язання їх шляхом продуманої національної політики.
2. Використання економічних важелів для нормалізації ситуації.
3. Створення культурної інфраструктури консенсусу, дотримання принципу паритетності у разі призначення людей різних національностей на державні посади, підтримка національної культури.
►► Формування української політичної нації
Аналіз історико-політичного контексту формування української національної ідентичності дозволяє розглянути специфіку сучасної національної ідентичності та перспективи поширення загальнонаціональної ідентичності на громадян України, що мають різні етнічні, мовно-культурні, регіональні, конфесійні ідентичності тощо. Особливу увагу приділено потребам формування української загальнонаціональної ідентичності, виходячи з вимог забезпечення національних інтересів України: зміцнення державної і національної єдності, забезпечення міжетнічного миру, суспільної інтеграції представників етнічних спільнот, розвитку унікальнихетнічних ідентичностей в контексті цілісної загальноукраїнської ідентичності, ліквідації загрози сепаратизму.
|
|
|
Проблема становлення єдиної національної ідентичності громадян України є однією з визначальних для українського суспільства та для подальшого формування його як повноцінної нації. Політичний контекст проблематики (необхідність збереження цілісності держави та її зміцнення, становлення громадянського суспільства, знаходження місця країни у системі культурних і геополітичних координат тощо) зумовлює необхідність вироблення адекватної політики щодо кризових явищ, помітних в українській національній ідентичності. Теоретичні та практичні дослідження безпосередньо стосуються проблем зменшення потенціалу сепаратизму, залучення до державотворчого процесу представників усіх етнічних груп, зміцнення можливостей держави у справі протистояння зовнішньому тискові.
Складовою частиною політичної діяльності держави, покликаною регулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства, є національна політика.
Українська національна ідентичність проходить складний і суперечливий процес становлення. Нині її ознаками є амбівалентністьсуспільної свідомості, брак консенсусу стосовно базових цінностей, етнопсихологічні та мовно-культурні деформації у свідомості.
|
|
|
Таку ситуацію ускладнюють:
• розриви у загальнодержавному комунікативному просторі внаслідок суперечностей у мовній, ідеологічній сферах; брак історичних знань або їх викривлене тлумачення і, як наслідок цього, слабкість ідеологічної основи для формування національної ідентичності;
• деформація національної і громадянської свідомості, соціальної структури суспільства та невиразність соціальної ідентифікації в умовах ослаблення суспільства та складових його частин.
Отже, на сьогодні в Україні недовикористано ресурси для формування та зміцнення сприятливої для суспільства, держави цілісної національної ідентичності. Тут існують такі пояснення: по-перше, недооцінювання з боку державної влади цього явища; по-друге, надмірний вплив в Україні тих політичних сил, які виступають за консервацію наявного «постколоніального» стану ідентичностей.
Серед основних (фундаментальних) інтересів української держави і політичної нації мають бути: збереження територіальної цілісності, національної, культурної, мовної тощо самобутності;подальша консолідація всередині суспільства і нації; рівноправні і повноцінні відносини з іншими державами і націями. Таким чином, визрівання єдиної національної ідентичності за збереження й розвитку етнічних, культурних тощо ідентичностей усіх спільнот спроможне значно сприяти зміцненню державної єдності країни, суспільства, істотно посилити державу. Це, у свою чергу, дозволить посилити сприйняття української держави як «своєї» серед представників різних етнічних груп; зменшити або нівелювати можливість виникнення сепаратистських тенденцій серед етнічних груп компактного розселення в Україні; задіяти повною мірою потенціал усіх громадян України. Досягнення таких цілей повністю відповідає інтересам України.
|
|
|
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 127; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!