Причини міжнаціональних конфліктів
Поняття полікультурності як добросусідства культур
Полікультурність» — це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їх рівноправність, толерантність та органічність зв’язку з широкою кроскультурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм та цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму. Здатність людини розвиватися на мультикультурній основі, засвоювати нові культурні цінності стає дедалі більш соціально значущою. Це один із ефективних механізмів соціокультурної динаміки, власне процесу культуротворчості. У процесі інтеркультурної освіти і виховання здійснюється формування кроскультурної свідомості як прояву комунікативної раціональності. Вона є цілісним стійким соціально-психологічним утворенням, що включає толерантність, повагу до інших поглядів, культур, релігій, уміння спілкуватися й адаптуватися в полікультурному середовищі.
Одним із найважливіших факторів, що сприяє успішному розвитку національних культур, є засвоєння художнього досвіду інших народів. Інтенсивність і плодотворність цього процесу забезпечують соціально-економічні зв’язки, що зумовлені прагненням народів до взаєморозуміння та взаємозбагачення. Так формується загальнолюдська культура, до складу якої входять автономні культури усіх народів. Однак кожен окремий індивід, кожен творець оперує конкретними поняттями, творить конкретною мовою, перебуває під впливом свого середовища. Словом, він належить до національної культури, без якої нема культури загальнолюдської, так само як неможлива національна культура без індивідуального творця.
|
|
|
Самобутність та рівномірність різних культур.
Поняття "самобутність " тісно пов'язане з політичними поняттями "незалежність " і "суверенітет ", оскільки без усвідомлення власної самобутності не можна бути незалежним.
Буття людини завжди соціальне; вона має розум, створює цінності, постійно розвивається, їй притаманні свідомість та сприйняття позасвідомого, спілкування із собі подібними, що дає можливість піднестися над природою. У стародавній міфології та філософії людина на противагу великому світу (макрокосму) є світом малим (мікрокосмом).
Найтиповішу систему філософського бачення людини розробив М. Шелер. Він виокремив п'ять категорій:
· теїстичну (іудейську та християнську);
· античну ("людини розумної");
· натуралістичну;
|
|
|
· прагматичну ("людини діяльної");
· уявлення про людину як мавпу, що з'їхала з глузду на "духовних"поглядах, завдяки чому надмірно захоплюється собою.
Людина віддає перевагу колективним формамспівжиття, які диктують певні умови, способи та методи спілкування, морально-етичні відносини. Тому вчені, особливо філософи, ставили питання про визначення якісних характеристик людини. Одним із перших досить жорстко сформулював запитання "добра чи зла людина?" Блаженний Августин. Відповідь і досі шукають філософи, психологи, соціологи, культурологи та ін.
Кожному етносу, нації притаманна самобутність, зокрема, у культурі. Повсюдне утвердження культурних досягнень потрібне задля повноцінного функціонування народу на кожному історичному етапі; це зберігає його, визначає ідентичність поміж іншими народами, що є своєрідною регуляцією соціокультурних процесів. Самобутня ідентичність завжди пов'язана з культурною терпимістю до інших цивілізацій. Однак часто утвердження себе серед інших має агресивні тенденції, особливо у двох випадках: коли формується свідомість та коли етнос сходить з історичної арени чи його витісняє інший, пропонуючи натомість свою культуру чи продукт субкультури. Нині ця проблема гостро стоїть перед багатьма країнами. ЮНЕСКО наголошує, що життєве ядро культури — це той динамічний принцип, через який суспільство, базуючись на минулому та спираючись на внутрішні можливості, засвоює зовнішні досягнення, що відповідають його потребам, постійно розвивається. Це дасть змогу зберегти особливості народів, підняти культурні характеристики та свідомість.
|
|
|
Наука, що вивчає історичне походження народів та етносів, дебатує питання про чистоту чи відрубність націй, але, як показує історичний аналіз, "чистих" націй на землі немає і не може бути, оскільки відбувалися великі переселення народів, воєнні походи, міграційні процеси, коли люди невеликими групами або цілими народами переходили з одного місця на інше, освоюючи нові території, змішувались з аборигенним населенням або витісняли його. Мігранти приносили свої культурні цінності, асимілювали корінне населення або асимілювалися самі.
3. Міжнаціональні відносини і причини виникнення міжнаціональних конфліктів, шляхи їх розвязання .
Націоналізм— ідеологія і політика, основу якої складають ідеї національної винятковості і переваги, прагнення до національної замкнутості, місництва, недовіра до інших націй.
|
|
|
Яскравий прояв націоналізму в сучасному світі продемонстрував німецький фашизм, що призвів світ до Другої світової війни 1939-1945 рр. Синонімами фашизму стали терміни «расизм», «нацизм», «шовінізм», «геноцид», «Голокост».
Міжетнічні (міжнаціональні) відносини — відносини між етносами (народами), що охоплюють усі сфери суспільного життя.
Рівні міжетнічних взаємин:
1) взаємодія народів у різних сферах суспільного життя;
2) міжособистісні стосунки людей різної етнічної приналежності.
Міжнаціональний конфлікт — одна із форм відносин між національними спільнотами, що характеризується станом взаємних претензій, відкритим протистоянням етносів, народів і націй, які мають тенденцію до наростання протистояння аж до збройних зіткнень.
Причини міжнаціональних конфліктів
1. Економічні причини — боротьба етносів за володіння власністю, матеріальними ресурсами (земля, надра).
2. Соціальні причини — вимоги цивільного рівноправ’я, рівності перед законом в освіті, оплаті праці під час прийому на роботу, особливо на престижні місця в органах влади.
3. Культурно-мовні причини — вимоги збереження чи відродження, розвитку рідної мови, об’єднання етносу в єдине ціле.
4. Конфесійні, релігійні відмінності.
5. Історичне минуле взаємин народів.
6. Етнодемографічні— швидка зміна співвідношення численності контактуючих народів внаслідок міграції та відмінностей у рівні природного приросту населення.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 129; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!