Ялтинська та Постдамська конференція
У 1944 р. стало ясно, що Німеччина війну програє і до кінця 1944 р. прийшло час домовлятися про те, що буде після війни, про післявоєнний устрій світу. У цій обстановці зустріч "великої трійки" набувала особливого значення.Практична підготовка до неї ускладнювалася труднощами, пов'язаними з погодженням місця проведення конференції. 27 грудня Рузвельт дав Гарріману інструкцію повідомити чолі Радянського уряду, що готовий прибути на зустріч "великої трійки" в Ялту в лютому. З метою конспірації було домовлено надалі іменувати цю зустріч кодовою назвою "Аргонавт", пізніше дали нову назву - "Магнетто". Розпочалася активна підготовка до Ялтинської конференції, яка проходила з 4 по 11 лютого 1945 року в Лівадійському палаці, недалеко від Ялти.Глави трьох союзних держав антигітлерівської коаліції Сталін, Рузвельт і Черчілльпогодили плани остаточного розгрому збройних сил гітлерівської Німеччини, а також Японії, визначили ставлення до цих країн після їх беззастережної капітуляції і намітили основні принципи загальної політики у відношенні післявоєнного устрою світу. Ця конференція посіла важливе місце в дипломатичній історії Другої світової війни. Це була друга зустріч керівників трьох великих держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США і Англії, і вона пройшла під знаком переважання тенденції до вироблення узгоджених рішень, як у справі організації остаточної перемоги, так і в області післявоєнного устрою. Ялта - це кульмінаційна вершина співпраці між США та Радянським Союзом і, почасти,Великобританією, коли вже після Тегерана і відкриття другого фронту виникла атмосфера довіри між трьома великимидержавами. Коли на порядку денному стояло питання, що дні фашистської Німеччини полічені, а Радянський Союз прийняв на себе зобов'язання вступити у війну проти мілітаристської Японії. Перед американцями і їх союзниками постала проблема: як виграти післявоєнний світ. Як створити такий світ, де катастрофи, подібні Другій світовій війні, стали б неможливі.
|
|
|
Союз зі Сталіним для Рузвельта був зовсім не випадковим: у 42г. США були на волосок від катастрофи. Якби російські здригнулися під Сталінградом, якщо б на Волзі сталося все так, як спланував Гітлер, то безпосереднім результатом цього було б завоювання рейхом Великобританії, встановлення повного контролю над Африкою, Близьким Сходом з усіма його нафтовими ресурсами, захоплення Латинської Америки і сумні наслідки від всього цього для Сполучених Штатів.
На Кримській конференції керівники західних держав знову підняли питання про ліквідацію єдиного німецького держави.Рузвельт, наприклад, пропонував розчленувати Німеччину на 5-7 держав, Черчілль, зі свого боку, висловив принципову згоду на розчленування Німеччини. Але пропозиція про розчленування Німеччини натрапило на заперечення глави Радянського уряду, і прийнято не було.
|
|
|
Учасниками конференції була прийнята Декларація про звільнену Європу. Вона передбачала узгодження політики держав і спільні їх дії у вирішенні політичних та економічних проблем визволеної Європи відповідно до демократичних принципів
Потсдамские рішення з'явилися переконливим виразом співробітництва між великими державами, що має стати гарантією миру, безпеки і співробітництва народів у всьому світі після того, як пролунали військові битви.
Незважаючи на всі труднощі в роботі конференції, вона завершилася торжеством реалізму.
Європа між світовими війнами (всесвітня історія 10 клас)
13. Східна європа у 1944-45 рр. Розв'язавши Другу світову війну, нацистська Німеччина висунула як мету - завоювання світового панування, фізичне винищування інших народів. Після нападу Третього Рейху на Радянський Cоюз Й.В. Сталін заявив 3 липня 1941 р., що метою "всенародної Вітчизняної війни проти фашистських гнобителів є не лише ліквідація небезпеки, яка існує над нашою країною, але і допомога усім народам Європи, що стогнуть під ярмом німецького фашизму" [1, c.16]. 8 листопада радянський уряд підтвердив, що у СРСР немає таких цілей війни, як нав'язування своєї волі і свого режиму слов'янам і іншим народам Європи, які поневолили і чекають допомоги. Його мета - допомогти усім народам в їх визвольній боротьбі проти тиранії і потім надати право вільно влаштуватися на своїй землі так, як вони захочуть [1, С. 9].
|
|
|
Повноправний характер такої мети був визнаний усіма державами антигітлерівської коаліції, в створення і зміцнення якої СРСР вніс вирішальний вклад. Саме Радянський Союз висунув програму створення і діяльності коаліції, де знаходилося зобов'язання вести спільну боротьбу за свободу і незалежність народів,які потрапили під гітлерівський окупаційний режим.
Визвольна місія Червоної Армії, яка розпочалася в березні 1944 р., тривала до кінця війни. Особливо велику допомогу СРСР надав народам країн Центральної і Південно-Східної Європи. Близько 7 млн. радянських солдатів і офіцерів брали участь в звільненні 11 європейських країн загальною площею в 1 млн. квадратних кілометрів з населенням 113 млн. чоловік [2, c.35 - 36].
В ході боротьби за звільнення народів від нацистського гніту частини РСЧА зазнали важких втрат: 600 тис. радянських воїнів загинуло при звільненні Польщі, 69 тис. - в Румунії, більше 140 тис. - в Угорщині, понад 26 тис. - на австрійській землі [3]. У боях за звільнення німецького народу від нацизму на території Німеччини пали смертю хоробрих більше 102 тис. бійців. Всього на полях битв за кордоном загинуло більше мільйона радянських солдатів і офіцерів [4, c.157].
|
|
|
Тоді, в перші повоєнні роки, коли населення європейських, та і інших країн ще добре пам'ятало жахи гітлерівської окупації і нелюдяного режиму нацистів, радянський воїн - визволитель був символом вирішальної сили, яка звільнила Європу від нацистського варварства. Проте після розпаду антигітлерівської коаліції на заході все частіше стало проявлятися критичне, а згодом і просто наклепницьке освітлення визвольної місії СРСР. На жаль, останніми роками це явище спостерігається і в нашій країні.
Одні стверджують, що Радянський Союз прагнув захопити чужі території і всіляко порушував міжнародне право, вступаючи в межі тієї або іншої країни; інші, ніби Червона Армія, направляючи свої частини за рубіж, "прагнула поневолити народи Східної Європи". Але і те і інше - умисне спотворення визнаних міжнародним співтовариством і країнами антигітлерівської коаліції принципів зовнішньої політики Радянського Союзу.
Уряд СРСР діяв відповідно до норм міжнародного права. На територію Польщі радянські війська вступили за угодою з Крайовой Радою Народовой, яка була досягнута влітку 1944 року. Аналогічні договори були укладені між СРСР і Чехословаччиною (12 грудня 1943 р.), з урядом Норвегії (16 травня 1944 р.), з верховним головнокомандуванням Народно-визвольної армії Югославії [5, c. 105]. У повній відповідності з Конвенцією про закони і звичаї сухопутної війни були перенесені бойові дії радянських військ на територію Румунії, Болгарії, Угорщини і Австрії. У заяві радянського керівництва у зв'язку зі вступом РСЧА на румунську територію говорилося, що "воно не переслідує мети придбання якої-небудь частини румунської території або зміни існуючого суспільного устрою Румунії і що вступ радянських військ в межі Румунії диктується виключно військовою необхідністю і опором військ супротивника" [6, c.299]. (угловые диваны)
Після вступу Червоної Армії в Румунію військовому командуванню наказувалось: "В зайнятих Червоною Армією районах румунських порядків не ламати і радянських порядків не вводити" [7, c.54 - 55]. Аналогічні заяви були і відносно інших країн.
Тільки завдяки зусиллям Червоної Армії учасники Словацького повстання зуміли протриматися протягом двох місяців, а потім продовжувати боротьбу в горах, яка завершилася проголошенням Чехословацької Республіки. В той же час США і Англія, незважаючи на прохання чехословацького прем'єр-міністра Э. Бенеша, відмовились від допомоги повсталим, хоча Чехословаччина не входила в зону впливу союзників. У вересні 1944 р. на переговорах в Болгарії, де в результаті народного повстання до влади прийшов уряд Вітчизняного фронту, США і Англія виступили з вимогою про введення в країну своїх військ. Ця акція носила провокаційний характер, оскільки подібна вимога не пред'являлася СРСР ні Румунії, ні Фінляндії, з якими вже були укладені угоди про перемир'я. Радянське керівництво виступило проти цих посягань західних союзників.
Крім того, не варто забувати, що Червона Армія, вступаючи на території європейських держав, окупованих Німеччиною, звільняла мільйони громадян Радянського Союзу і інших країн, які стали в'язнями нацистських концтаборів або вивезених на примусові роботи. На жаль, додому повернулися лише 1 833 567 чоловік, більше 1 млн. радянських громадян було вбито "при спробі до втечі" або передані гестапо для ліквідації, 280 тис. осіб загинули в пересильних таборах [8].
Звинувачуючи ж СРСР в нав'язуванні свого ладу східноєвропейським народам, звільненими його Збройними Силами в 1944-1945 рр., західна пропаганда намагається відвернути увагу від фактів грубого втручання США і Англії у внутрішні справи європейських країн.
Некоректно і нетактовно звинувачувати в жорстокості радянських солдатів і офіцерів по відношенню до населення визволених країн. Так, у радянських воїнів, усіх радянських людей були підстави для ненависті до ворога. Вони, захищаючи і звільняючи рідну землю, спалені села і міста, стали свідками нацистських злочинів, у багатьох з них були вбиті, замучені і викрадені в Німеччину рідні та близькі. Але радянські солдати і офіцери у своїй більшості виявилися вище за спрагу мести. Радянський воїн проявляв за кордоном людинолюбство і гуманізм. Так, в ході бойових дій за Берлін в одній з лікарень виявили 300 німецьких дітей, які знаходилися на межі виснаження. Командир полка, не замислюючись, розпорядився видати продукти. До того ж командування радянських фронтів дуже жорстко карало за варварство та насилля збоку своїх солдатів та офіцерів.
Прагнучи полегшити відновлення економіки Угорщини і Румунії, Радянський Союз значно скоротив розміри платежів, які належали йому. Пільгові умови виплат надали і Фінляндії. Болгарія взагалі не несла перед Радянським Союзом репараційних зобов'язань. Не стягувалися вони і з Австрії. Йдучи назустріч німецькому народові, СРСР відмовився від частини репарацій Німеччини.
Норвезька преса відмічала в 1945 р.: "Норвежці ніколи не забудуть того, що росіяни зробили для них, а також для загальної справи перемоги над ворогом. Радянська Армія, - говорив в 1950 р. учасник данського Опору С. Вагнер, - внесла вирішальний вклад в звільненні Данії. Саме радянські солдати розгормили німецьке угрупування на острові Борнхольм і повернули його Данії. Інакше поступили американці. Вони скористалися війною, щоб окуповувати Гренландію" [9, c. 248].
Всього на полях битв за кордоном загинуло більше 1 мільйона радянських солдатів і офіцерів, а загальні втрати Червоної Армии разом з пораненими і зниклими склали понад 3 мільйони чоловік [10, c.8].
Такі факти історії. І що б там не говорили, не писали, не показували на екранах ті, кому дії Червоної Армії за кордоном як кістка в горлі, подвиг радянських солдатів, які звільнили багато народів від фашистського і нацистського гніту, був належним чином оцінений людством. Ці почуття не викоренити з пам'яті народної.
Дата добавления: 2018-05-13; просмотров: 341; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!