Сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінностей.

Стр 1 из 4Следующая ⇒

Філософія культури

План

1.Поняття культури. Головні філософські підходи до аналізу культури.

2.Стуктура та соціальні функції культури.

3. Культура як спосіб буття людини. Людина як творець та творіння культури

4. Конкретно-історичні типи існування культури. Спадкоємність у розвитку культури.

5. Національне та загальнолюдське в культурі. Феномен субкультури та контркультури.

6. Взаємозвязок культури і цивілізації.

7.Проблеми сучасної культури

Поняття культури. Головні філософські підходи до аналізу культури.

Людство існує не лише в певних природних умовах, але й у культурному середовищі, яке створене ним самим. Культура - фундамент людського життя. Вона виникла і розвивається разом з людиною, втілюючи в ній те, що якісно відрізняє її від всіх інших живих істот і природи в цілому.

Феномен культури, оскільки він має багато граней і компонентів, вивчається різними науками. Цілісне, інтегральне його розуміння дається філософією.

Різноманітність виявів людського духу, життєвих і практичних установок, проривів у новий вимір історичного буття зумовила різноманітні індивідуальні форми культури, що пронизують усі сфери суспільства. Доповнює їх інтенсивне взаємопроникнення культур, підвищення їх ролі в житті людей. Культура стає формою буття і спілкування людей минулого, сьогодення і майбутнього, самодетермінації (самообмеження) індивіда, засобом вільного вибору і зміни власної долі.

Диференційовані форми культур народів планети охоплюють незліченну кількість творчих сил і станів, зовнішніх і внутрішніх виявів життя. Осягнути їх, об'єднати в цілісність неможливо. Водночас людям необхідна єдність переконань, оскільки будь-яка культурна праця є творчістю життя, що не завжди актуально усвідомлюється. Адже всі культурні функції тісно пов'язані зі своїм змістом, а їх носії нерідко знають про них лише те особливе, що вирізняє кожну з них. Однак цінність їх дається лише в єдності системи, яку забезпечує єдність культурної свідомості, світогляду. Щоб набути, усвідомити таку єдність, необхідно осягнути сутність функцій, які репрезентують те спільне, що є в усіх конкретних культурних діяннях, яким би не був їхній зміст. Досягається це тільки на рівні філософського мислення, зокрема в царині філософії культури (термін запровадив А. Мюллер). Філософія культури — філософське знання про сутнісні засади культури, закономірності та перспективи її розвитку. Вона виявляє своєрідну єдність сутнісних засад культурного процесу, інваріанти соціодинамічних моделей, архетипні ситуації, закономірності повторення і перевтілення постійних складових культури.

Саме слово «культура» з'явилося в Стародавньому Римі, де воно означало насамперед агрокультуру, тобто оброблення, культивування землі. Цей первісний зміст надалі поступається місцем іншому, пов'язаному з особистими достоїнствами і досконалістю людини. Римський мислитель Ціцерон вживав поняття "культура душі". Він вважав, що філософія є "культурою розуму" тому, що обробляє розум для його удосконалення. Отже, з одного боку, культура є діяльністю із перетворення людиною природи (землеробство), а з другого - засобом розвитку духовних сил людини, її розуму.

Найбільш загальним визначенням культури є таке: культура – це все те, що створила людина, сукупність результатів матеріальної і духовної людської діяльності.

Але це надзвичайно широке визначення не враховує розмаїття моделей культури. Розглянемо основні з цих моделей.

"Натуралістична" модель . Її представники ( Вольтер, Руссо, Гольбах ) розуміли культуру як одну зі сходинок природної еволюції, що втілює розвиток здібностей "природної" людини. Вони зводили культуру до предметно-речових форм її прояву. Завдяки культурі людина стає вищою ланкою в ланцюгу розвитку природи.

У XVIII ст. німецькі просвітники пов'язували поняття "культура" з особистісним розвитком людини, в центр своєї уваги ставили моральне виховання. Культура - це і результат людською діяльністі по перетворенню природи, і вищий прояв людського буття, пов'язаний з людським духом. Саме від просвітників XVIII ст. йде протиставлення "культура - натура", тобто "культура - природа". Поняттям культури позначалися всі досягнення духовної культури людини, все те, що називали тоді освіченістю і вихованістю людини. Вирішальна роль належить знанню, хоча і в цей період вже було ясно, що освіта є необхідною, але недостатньою умовою для того, щоб бути культурним.

"Класична" модель культури (характерна для XIX ст). Вона є своєрідним результатом звільнення людини від жорсткої залежності від природного та божественного світів. Тут людина виступає як розумна , динамічна істота, яка розвиває свої духовні здібності і є творцем культури. В основі цієї моделі лежать принципи гуманізму, раціоналізму та історизму.

У класичній моделі культура виступає як суто духовне утворення. Це головна, суттєва, визначальна сфера розвитку людини. Про матеріальний аспект культури тут мова не йде. В цілому, класична модель культури у філософії ідеалістична.

У марксистській філософії класична модель культури отримала матеріалістичне тлумачення. Культура розуміється не лише як духовна проблема виховання та освічення індивіда, а також як проблема створення необхідних матеріальних умов для всебічного розвитку людини. При цьому стверджується, що культура є не лише сукупністю результатів трудової діяльності суспільства, а й самим процесом людської діяльності.

Вона розглядається як прояв особистісної самореалізації людини, вираження її суспільної цінності, творчості, як людський спосіб освоєння світу і життя в ньому, як людська діяльність та її результати, як саморозвиток людини через діяльність. Отже, оскільки культурою у людській діяльності є те, що відрізняє свідому доцільну діяльність людини від інстинктивної діяльності тварин, культуру у найзагальнішому розуміння можна визначити як загальну характеристику людського буття, як надбіологічне, надприродне явище, яке визначає міру людяного в людині, характеризує її розвиток як суспільної істоти.

У XX ст. виникає криза класичної моделі культури. Криза була викликана, в основному, такими причинами. По-перше, стало очевидно, що у вивченні культури недостатньо посилатися лише на точну наукову об'єктивність. Слід враховувати в її дослідженні переживання, смисли, тлумачення, інтереси суб'єктів культури. По-друге, класична модель втілювала ідеологію європоцентризму, тобто неєвропейські форми культури сприймалися як недорозвинені, неповноцінні. Але бурхливе розширення зв'язків з неєвропейськими культурами, криза колоніалізму показали "некоректність" такого ставлення до цих культур.

"Некласична" (модерністська) модель(кінець XIX - початок XX ст. ). Ця модель спрямовує увагу на повсякденне життя людини. Культурну реальність розглядають як культуру окремої особистості, етносу, соціуму, які взаємодіють між собою, і ця культурна реальність сприймається людиною в процесі переживання, а не раціонального осмислення.

Для некласичної моделі характерні песимізм, ідея абсурдності, "темноти" світу, пріоритет особистого над суспільним у житті людини, тенденції небажання упорядкування світу тощо.

Некласична культура має риси, споріднені із рисами некласичної філософії: не претендує на пізнання абсолютів, сповідуючи позицію мінімалізму; всіляко акцентує несвідомі та позасвідомі чинники людської життєдіяльності; розглядає дійсність як відносну та скоріше розсіяну, подрібнену, ніж цілісну і завершену.

Постмодерністська модель(кінець XX ст. ). Ця модель пов'язана з думкою, що світ немовби чинить опір впливу на нього людини, що порядок, який існує в світі, "мститься" людським спробам творчо його переробити, перевести з "нерозумного" стану в "розумний". Відмова від перетворення світу спричиняє відмову від спроб його систематизації. Звідси випливає висновок: світ не тільки не піддається людським зусиллям, а й не уміщається ні в які теоретичні схеми.

Всі ці тенденції знайшли своє концентроване відображення у явищі мистецького постмодерну. Досить велика кількість діячів мистецтва та культури не приймає ні масової культури, ні постмодерну в мистецтві, вважаючи їх виявленням деградації як людини, так і культури. Проте дослідження засвідчує, що авангардне (сучасне) мистецтво та некласична культура перебувають у органічних зв'язках із класикою, інколи досить вдало використовуючи їх досягнення і справді розкриваючи нові обрії людських самовиявлень.

В кожній з наведених моделей культури спостерігається намагання виділити сукупність її ознак. Отже, розглянемо суттєві ознаки культури, які сучасна філософія виводить на перший план.

1. "Друга природа", створена людиною: все те, що пройшло через людську перетворюючу діяльність.

На відміну від природи (лат. nature), тобто матеріальної дійсності, існуючої поза людиною, культура (лат. cultura — оброблення) - продукт цілеспрямованої діяльності людей, тобто та частина природи, яка зазнала впливу людської діяльності. За цією ознакою культура окреслюється як світ артефактів - штучних речей та явищ, що протистоять недоторканій природі. Отже, за межами людської діяльності ми вже не стикаємося із культурою. Виділяючи цю ознаку, ми потрапляємо у складну систему відношень між природним та свідомо зміненим, природним та соціальним. Ці відношення, можуть бути гармонійними, а можуть бути і досить конфліктними. В найкращому варіанті культуротворча діяльність повинна виявляти, використовувати та яскраво демонструвати глибинні, приховані можливості та здатності природного.

2. Способи, технології, методи творення культурних явищ (культуротворча людська діяльність), які вводять людину у технологічний аспект культури.

Для характеристики культури зовсім не обов'язково фіксувати всі предмети людської діяльності. Необхідно виявити та дослідити способи та методи їх створення, оскільки технологія, тобто всі необхідні умови продукування предметів культури, постає ключем до їх осмислення як явищ культури , важливою умовою прилучення людини до процесів культуротворення . За цією ознакою можна ввизначити культури передові та відсталі, ефективні та неефективні, індустріальні та доіндустріальні, розвинені та примітивні. Ця ж ознака дозволяє враховувати і те, яким саме чином люди включаються у культуротворчий процес: чи постають вони як активні діячі, чи як прості виконавці, чи, навіть, як жертви даного процесу. При цьому виявляються не лише характеристики технології, а й характеристики соціальної системи в аспекті її культурності.

Але , на превеликий жаль,найкращі технології можуть використовуватись не лише для розвитку та позитивного утвердження людини у людському способі буття, а й для руйнування як людини, так і культури.

Сукупність найперших та найвищих духовних і матеріальних цінностей.

Культура, як сфера, де виявляються особливості та здібності людини як людини, постає сукупністю людських соціально-історичних та культурних цінностей. Вона виражає те, що для людини набуває особливої значущості, поза чим людина не може розглядати себе і свою життєдіяльність сповненими сенсу та змісту. Саме за певні цінності в суспільстві розгортається боротьба між старим та новим, між справжньою культурою та псевдокультурою, між гуманістичною культурою та культурою людиноненависницькою. Проблема полягає в тому, що за конкретних умов суспільного життя досить складно виявити справжні культурні цінності, які орієнтують розвиток культури на духовне збагачення людини та її моральне вдосконалення. Досить часто певні культурні новації сприймаються суспільством та окремими індивідами з обуренням, з гнівом, оцінюються як руйнівні та негативні у відношенні до людського самоствердження, але минає час, і такі оцінки міняються на прямо протилежні.

4. Явища культури, в яких глибинні якості та можливості людини проявились максимально повно, досконало та виразно.

Тут йдеться не просто про цінності та способи діяльності, а про виведення і людської діяльності, і самої людини на певну граничну межу своїх можливостей як інтелектуального, так і матеріально-діяльного планів.

За цією ознакою культура не підлягає ніяким порівнянням та оцінкам у плані прогресу чи регресу: тут досягається максимально можливе на даний момент, за даних обставин, і тому всі такого роду досягнення стаютьвічними та незрівнянними. Тому цю ознаку культури можна вважати вирішальною, оскільки в усьому створеному людьми ми шукаємо саме цього - неперевершеного, виразного, незамінного. Так, ніякі відновлення чи відбудови ніколи не зможуть компенсувати справжніх культурних втрат. В кращому випадку вони можуть сприяти оновленню культурно-історичної пам'яті, бути повчальними, протее залишаються лише макетами чи точними копіями дійсних культурних творів.

5. Способи збереження, розподілу та використання культурних цінностей.

Ясно, що використання предметів культури також повинно бути культурним. Але в цій галузі в сучасному суспільстві існує безліч проблем: з одного боку, зберігання, використання, розподіл культурних цінностей постає економічно досить обтяжливим, а, з іншого боку, не завжди можна надійно визначити, що саме із сучасного суспільного процесу варто виділяти в якості культурних досягнень, зберігати та належним чином використовувати. Проблема збереження культурних цінностей була виділена ЮНЕСКО (гуманітарним відділом ООН) в якості однієї із глобальних проблем сучасної цивілізації.

Дата добавления: 2018-05-13; просмотров: 223; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

12 3 4 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!