Література французького романтизму
Загальна характеристика західноєвропейської літератури ХІХ ст.
Періодизація західноєвропейської літератури ХІХ століття починається з Французської революції ХVІІІ століття, тому зароджений у Франції романтизм називають основою західоноєвропейської літературі того часу. У 1796 зявляється Ієнський гурток романтиків у Германії, пізніше був стврорений і в Англії гурток романтиків «Озерна школа».
Теоретично-методологічна вада літературного процесу цього періоду полягає в тому, що субєкт літературного процесу не художня свідомість, а свідомість суспільно-політична. Література була джерелом інформаці, але не прямим відображенням життя. Письменники дають відповіді на виклики життя. Для цього використовують алегорії, параболи, звертаються до історії та міфології, що характерно для романтизму та модернізму.
ХІХ століття – це література 3 періодів буржуазного суспільства, періодів його становлення, розвитку та початку тієї кризи, яку воно пережило вже в наступному сторіччі. Життя і розвиток суспільства були бурхливими, але у памятках літератури ви не знайдете описів війни, революції. Ви знайдете лише відповіді на виклики.
Стабілізація буржуазного суспільства, його повсякденн практика потребують інших форм художноього осмсленна. Таким чином від романтизму літературний процес розвивається у напрямку реалізму (сер ХІХ століття). Центр життя – це буржуазна повсякденність, соціальний побут. Романтизм і реалізм розвивалися діахронно та синхронно: романтизм домінує в першій половині ХІХ століття, реалізм – у другій половині.
Художніми силами, що відповідали за літературний процес цього періоду можна назвати не тільки романтизм та реалізм. У перші десятеліття зявлялися і классицестичні твори, також використовували і натуралізм, імпресіоніз, неоромантизм, символізм (в останні роки).
Романтизм у європейській літературі
Письменники романтичного світосприйняття, тобот ті, які розуміють несумісність ідеалу та сучаного йому суспільства, творили ще до ХІХ суспільства. Цієї точки зору дотримувався Гегель. Критик Белинський також розширив межі романтизму, знаходив романтичні риси у Евріпіда, у літриці Тибулла. Тобто романтизм можна знайти у різних перідах історії та у творчості різних за своїми упередженнями письменників.
Але зазвичай формування європейського романтизму відносять до кінця XVIII початку XIX століття. Звідси і починається його родовід. У цьому є своя правомірність. Саме у цей період романтичне мистецтво виявляє свою суть у найбільшій мірі, формується як літературний напрям.
Саме через становлення буржуазних відносин змінилося ідейно-художне уявлення, в наслідом чого просвітителів замінили романтики. Спостерігаючи те, як практицизм контролює сфери життя, романтики не рідко третирують інтелект та на перше місце виставляють почуття, пристрасті та переживання. Головною метою романтизму стає не аналіз художником дійстності, а преображення її силою безмежної фантазії. Не розум та правила і традиції, а спонтанная уява важливі для романтиків. Таким чином романтизм охоплює всі сфери духовного життя.
«Романтичний» - походить з рицарського роману (особливий лад відчуття світу).
До цього існувала думка, що світ має розумний початок, що все можна пояснити. Світоглядні засади романтиків відрізнялися, адже для них немає нічого довершеного в світі, світ – це буття, жива динамічна єдність, де все взаємоповязане, ціле з часткою і навпаки. Романтикам притаманний ідеалістичний світогляд. Своїм постулатом вони обирають таку думку: дух – є динамічною творчою силою, яка зявляєтся у природі, людині і творить всю розмаїтність буття. Дух і природа невідємні.
Позитивний герой, як правило, стає вищим над світом користі, що оточує його, що є несумісни з його світосприйняттям. Мету життя він бачить у тому, щоб створити карєру, але не для того, щоб накопичувати багатства, а для того, що служити високим ідеалам людства – гуманності, свободі, братству. Негативні герої романтичного роману, навпаки, знаходяться у гармонії з суспільством, їх негативність і уособлюється у тому, що вони живуть за законами буржуазного середовища. Тому романтизм не лише оспівує ідеал і поетизує духовне прекрасне, а в той же час критикує бездуховне, що уособлюється у соціально-історичній формі.
Естетика і поетика романтиків є рішучим запереченням нормативності в естетиці й художній практиці, яка зберіглася в європейській художній лутературі до ХІХ століття. Велику роль грає УЯВА та СИМВОЛІКА. Уява – це засіб пізнання світу, художня реалізація його пізнання. Символіка – засіб узагальнення уявленя і стуності речей.
Література французького романтизму
На рубежі XVIII та XIX століття в європейській літературі утвержується новий напрям – романтизм. Головними подіями, що дали поштовх зародженню романтизму, були Французька буржуазна революція 1789-1794 та наполеонівські війни, що прозпочалися після неї. Подальший розвиток романтизму на період Реставрації (1815-1830) та 30-40 роки.
Романтизм – 1) світосприрозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого сіту; 2) літ. напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного свтіту та його ідеалів, заради яких він вступає в боротьбу.
Шатобріан, Гюго, Жорж Санд приймають актвну участь в політичному житті.
Умови розвитку французького романтизму створювали не лише суспільно-історичні чинники, але й традиції національної культури, культурно-історичне середовище. Навіть у 19 столітті дуже багато було классицистів. У 20 роки особливо гострою була боротьба між класицистам та романтиками.
Наполеон намагався створити опозицію «романтизму», адже асоціював його з феодально-середньовічним минулим. В період Консульства розвиток романтизму гальмується, а у 20-30 роки спостерігається розквіт цього літературного напряму.
Відмінності фр. романтизму: не набула розвитку фольколрно-народна течія (відірваність від нар. культури); активний розвиток соціально-утопічних тенденцій, живописний романтизм (20-і роки), бурхливий розвиток реалістичних тенденцій, «несамовитий романтизм» (50-60 роки = готичний роман – Гюго, Бальзак).
Жанрова система: реалізм проникає у прозові епічні жанри (у Гюго – перші романи), поезія (балада, елегія, інтимна лірика), романтична драма, драма, історичний роман.
У Франції першої третини 19 століття центральною фігурою є Франсуа Рене де Шатобріан. Він представляв консервативне крило цього напряму. Все написане ним – це полеміка з цдеями Просвітництва і революції. В його трактаті «Дух християнства», на думку Шатобріана, спасіння людини тільки у зверненні до релігії.
Приверженкою ліберальних ідей була Жермена де Сталь, що багато зробила для обгрунтування принципів романтизму. Донапряму консервативного романтизму належить творчість Альіреда де Віньі. Ним написані поеми, драми та історичний роман «Сен-Мар». В центрі твору – самотня горда особистість, цо призирає товпу. Особливе місце у фр.романтизмі займає творість Альфреда де Мюссе. В «Іспанських та італійських казках» автор іронічно трактує романт.мотиви. Герої його пєс – молоді люди, які не задоволені дйсністю, знахоядться у розладі з нею і не спроможні порвати з нею.
У літературі Франції виділяют прогресивний романтизм, представниками якого вважаються Гюго і Жорж Санд. Гюго, особливо в останніх романах, пропагував революційні ідеї, Жорж Санд (Аврора Дюдеван) підіймала у своїй творчості пекучі соціальні питання. Найзначніші твори письменниці – романи «Консуело» та «Орас».
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 352; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!